Розділ із книги: Сергій Білокінь, Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Документальне дослідження / Відп. ред. В. А. Смолій. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008.
Старослов’янська Церква й далі лишалась в СРСР незареєстрована, що було одним із засобів боротьби державних атеїстів проти Православ’я. Сучасні російські богослови погоджуються навіть із думкою, що протягом перших десяти років совєцької влади церква перебувала практично поза законом [166]. З цієї рації у відповідний історичний період, не маючи офіційної назви, в сучасних наукових конструкціях вона може прибирати якусь назву умовну, хоча б і вживану тепер «Істинно Православна Церква». Не виключено, що вона частіше за інших проходила в паперах того часу, принаймні в діловодстві (архівно-слідчих справах) ГПУ, тож сучасні історики справді мають певні підстави умовно вважати її назвою всієї Руської Церкви до 1927 року. Відколи ж митрополит Сергій підписав декларацію лояльності, і окремі єпископи один за другим почали його підтримувати, утворилась церква, яку контролювала атеїстична держава. Протоієрей М.Польський так охарактеризував цей процес:
29.07.2018Читати далі
З іменем святого рівноапостольного великого князя Володимира нерозривно пов’язана визначна подія в історії нашого народу — Хрещення Русі. Проте християни на Русі жили й раніше — за часів панування язичництва. Так, християнкою була бабуся князя Володимира княгиня Ольга, яка сподобилася слави святих рівноапостольних жінок.
Святитель Димитрій Ростовський, описуючи житіє святого князя Володимира, процес християнізації нашого народу умовно ділить на чотири періоди.Вперше слов’янські племена, що жили на території майбутньої Київської Русі, почули євангельську проповідь від святого апостола Андрія Первозванного ще в І ст. після Р. X. Святий Андрій пройшов від Криму через усю країну до майбутнього Новгорода, всюди хрестячи наших предків та наставляючи їх у вірі Христовій. На київських пагорбах він провістив заснування великого міста, забудованого численними християнськими храмами.
Другий період відноситься до часу правління Візантійського імператора Василія Македонянина (867-886). Константинопольський ПатріархФотій (857-867; 877-886) прислав на Русь єпископа Михаїла, який став проповідувати слово Боже серед язичників. На їхню вимогу єпископ Михаїл звершив чудо: він звелів розпалити вогонь і поклав на нього Євангеліє, яке при цьому залишилося неушкодженим. Тоді багато людей повірили у Христа.
28.07.2018Читати далі
Верховна Рада України 7 вересня 2011 року прийняла постанову «Про відзначення 955-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця» (№ 3705-VI)1. Ця постанова, «враховуючи велике історичне значення діяльності преподобного Нестора Літописця як першого вітчизняного історика, видатного письменника, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря», встановлює відзначення вказаної ювілейної дати на державному рівні. Постанова передбачає проведення тематичних виставок, трансляцію теле і радіопередач, присвячених життю і діяльності преподобного Нестора Літописця. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію поштових марок, присвячених ювілейній даті. Ця постанова продовжує традицію вшанування преподобного Нестора як покровителя вітчизняної писемності та історичної науки.
Оскільки постанова Верховної Ради 2011 року передбачає святкування 955-річчя, зрозуміло, що вона відносить народження преподобного Нестора до 1056 року. Однак слід зазначити, що в історичній науці немає усталеної думки щодо часу народження преподобного Нестора. Про його життєвий шлях ми знаємо зовсім небагато. Достовірні біографічні відомості про преподобного Нестора можна вмістити в кілька речень. Незважаючи на те, що наукове вивчення його спадщини триває ще з XVIII століття, лишається чимало питань, які все ще чекають свого остаточного вирішення. Отже, що нам сьогодні відомо про святого Нестора та його літературну діяльність?
23.06.2018Читати далі
Час, в якому жив і працював Л. Баранович, був трагічним, важким, обездоленим для Батьківщини-України та її Церкви, але не менш трагічною та важкою була історія, що передувала йому. Починаючи з 1569 року, який став найтрагічнішим роком української історії, через те, що у ньому відбувається Люблінська унія (1569 р.), Литву силою приєднано до Польщі: разом із Литвою під Польщею опинилася і вся Україна; цим самим відчинилися двері в Україну для цілої армії єзуїтів, що накинулися спочатку на протестантів, а згодом і на православних. Єзуїти розпочали запеклу релігійну боротьбу, яка довела в кінці-кінців до козацького повстання та подій 1654 року, що зпричинила Переяславську угоду.
На ураїнських землях розпочалася полонізація та запекла боротьба з православною вірою. Наслідки цих релігійних утисків були страшними для обох народів. Як зазначають дослідники, Польщі вони жодної користі не принесли, а український народ довели до розпуки й кинули на довгі часи в обійми Москви. Розпочалася втеча духовенства з Правобережжя у Московію. Втікали священики, ченці. Митрополит Іларіон (Огієнко) зазначав, що “релігійна боротьба в Польщі дуже рано протоптала українцям широкий шлях до Москви”. (1) І взагалі, ще задовго до акту 1654 року, очі простого українського народу, що так терпів від панської сваволі, та очі нижчого духовенства, що найбільше потерпіло від релігійних переслідувань були зверненні на Північний Схід. Що стосується вищого духовенства, то воно було із шляхетних домів, мало польське виховання та великопанські звички та нахили. Життя своє вело розкішне й мало цікавилося своєю паствою. Ці єпископи були цілком польської культури, говорили й писали звичайно польською. До часів релігійної боротьби жили вони спокійно й щасливо, та коли протистояння розпочалося, то в більшості своїй цей єпископат пішов на унію, для власної вигоди і спокою. Звичайно, необхідно віддати належне єзуїтській передбачливостї та старанню.
21.06.2018Читати далі
1. Знаю, що для людей грубих, пристрасних до земного, котрі приліпилися до землі і стали рабами чуттєвих задоволень, а до духовних речей не надто прихильні, це слово видасться незвичним і дивним. Вони будуть і гол осно сміятися, ізасуджувати нас, начебто ми від самого початку говоримо неймовірне. Однак ми не залишимо свого наміру, а якраз саме тому з великою ревністю і приступимо до доказів того, що запропонували. І якщо такі люди захочуть, не бентежачись і не тривожачись, дочекатися кінця бесіди, то я впевнений, що вони погодяться з нами і будуть засуджувати самих себе за колишню оману, почнуть говорити протилежне, перепрошувати і просити пробачення за те, що мали неправильне поняття про речі, і будуть дуже дякувати нам, як хворі дякують лікарям, позбувшись від хвороб, які мучили їхнє тіло. Тому не висловлюй мені того судження, яке в тебе є тепер, а почекай наслідків наших слів і тоді зможеш висловити непомильний вирок, оскільки тоді необізнаність уже не зможе стати на заваді істинному судженню. Так і судді, які розглядають життєві справи, хоч бачать, що перший оратор говорить сильно і все заливає своїм красномовством, не зважуються винести вирок раніше, аж поки з великою терпеливістю не вислухають іншого, котрий суперечить йому. І хоч би здавалося, що перший говорить правду, вони надають безсторонню увагу й іншому. У тому й полягає гідність суддів, щоб, розвідавши справу з кожного боку з належною достеменністю, потім виносити власне судження.
19.06.2018Читати далі
Стихи:
Світил обраних собор:
Світловидні, просвітіть думки мої.
Стихи:
Арій, що Сина назвав чужим сущності Отчій,
Сам став відкинутий і чужий славі Божій.
У цей день, в неділю сьому після Пасхи, святкуємо пам’ять першого собору, що був у Нікеї, і згадуємо трьохсот вісімнадцять Богоносних отців з наступних причин.
20.05.2018Читати далі
Вознесіння Господнє, середина. 16 ст. НМЛ
Переді мною відкривається сяюче церковне видовище, яке викликає не суєтний сміх у людей, а шалену скорботу в диявола. Він бачить у вишніх Той Корінь, Який воскрешає мертвих, котрі знаходяться в пеклі; він бачить, що Той, Хто на землі був відданий ним на хресну смерть, тепер дивиться з неба; бачить, що земля наповнилася ангелами; бачить, що повітря незвичайно стає прохідним; бачить, що небесні сили виходять назустріч, і чує, що одні говорять: «Піднімайте, врата, верхи ваші, — ї ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7), а інші, у свою чергу, зустрічаючи і супроводжуючи Христа, викликують: «Господь могутній у бою» (Пс. 23, 8). У якому «бою»? У тому, який Він почав за нас із загальним ворогом. Останнього не міг подолати ніхто з людей: ані з пророків, ані з праведників. Усі знаходилися під тиранією смерті, яка тоді царювала, поки не явився Цар віків, Який, зв’язавши сильного, забрав у нього зброю.
17.05.2018Читати далі
"Чудна, велична, божественна на землі служба літургія" , - це найкоротші слова захоплення, сказані отцем Іоаном про Божественну літургію. Їх багато - великих, значних, дивовижних висловів про те, що дуже любив святий угодник Божий.
Якщо уважно вдивитися в історію нашої Святої Церкви, то серед сонму найбільших її подвижників, вчителів, святих ми навряд чи знайдемо такого захопленого Виконавця, любителя, шанувальника і восхвалителя Божественної літургії, яким був святий праведний Іоан Кронштадтський, окрім, зрозуміло, великого вчителя і святителя Іоана Золотоустого. Кронштадтський пастир здійснював Божественну літургію щодня і частину своїх денних переживань записував у щоденнику "Моє життя у Христі". Особливо цінні ці висловлювання тим, що вони являють собою не надумані поради, не абстрактні міркування, а пережите, взяте з власного досвіду, з його "життя у Христі". У літургії отець Іоан бачить послідовнй спогад усього життя Спасителя. "Літургія є скорочення всього Євангелія, зображення земного життя Ісуса Христа, повторення Його Голгофської Жертви, повсякчасне заклання, смерть Його за гріхи світу, спогад Його Воскресіння і вознесіння на небо".
20.04.2018Читати далі
