Згідно з прийнятим в Києво-Печерський Лаврі звичаєм, якщо невідомі дні смерті святих угодників, святкувати їх пам'ять в дні пам'яті тих святих, імена яких вони носили. Ред.
Верховна Рада України 7 вересня 2011 року прийняла постанову «Про відзначення 955-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця» (№ 3705-VI)1. Ця постанова, «враховуючи велике історичне значення діяльності преподобного Нестора Літописця як першого вітчизняного історика, видатного письменника, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря», встановлює відзначення вказаної ювілейної дати на державному рівні. Постанова передбачає проведення тематичних виставок, трансляцію теле і радіопередач, присвячених життю і діяльності преподобного Нестора Літописця. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію поштових марок, присвячених ювілейній даті. Ця постанова продовжує традицію вшанування преподобного Нестора як покровителя вітчизняної писемності та історичної науки.
Оскільки постанова Верховної Ради 2011 року передбачає святкування 955-річчя, зрозуміло, що вона відносить народження преподобного Нестора до 1056 року. Однак слід зазначити, що в історичній науці немає усталеної думки щодо часу народження преподобного Нестора. Про його життєвий шлях ми знаємо зовсім небагато. Достовірні біографічні відомості про преподобного Нестора можна вмістити в кілька речень. Незважаючи на те, що наукове вивчення його спадщини триває ще з XVIII століття, лишається чимало питань, які все ще чекають свого остаточного вирішення. Отже, що нам сьогодні відомо про святого Нестора та його літературну діяльність?
09.11.2023Читати далі
Про власність сперечаються люди на землі, і нема кінця цій стомлюючій і безплідній суперечці. О люди, а чиєю власністю є ви самі?
Череда бореться за місце на пасовищі, а господар пасовища і череди стоїть і дивиться, дивуючись: чому його череда так бореться за його пасовище, раз він піклується і про череду, і про пасовище?
Багато речей людина пам’ятає, а одну ніяк запам’ятати не може, скільки їй не повторюй: що вона без власності приходить у цей світ і без власності йде з нього.
Люди ділять цю сиру землю, і ніяк не поділять! Життям вони оплачують межі своєї власності, а межі все одно залишаються нерухомими. Незрівнянно дорожчим люди платять за незрівнянно дешевше; і це не надто їх обурює, а таку страшну ціну вони називають правом, патріотизмом чи яким-небудь іншим втішним словом. Не кажуть тільки, що безумство – коли вівця віддає своє життя за жмут трави, раз трава потрібна для життя, а не сама для себе. Питання про власність врешті є питанням про траву, бо усе, що люди їдять і у що зодягаються, є травою – або ще чимось більш мертвим, ніж трава. На самому початку Священного Письма говориться, що Бог дав у їжу людям і звірам зелень і траву (Бут. 1:29-30; 9:3).
Якщо ви поставите людям питання: «Що важливіше – трава чи людина?» - то отримаєте одноголосну відповідь, що людина важливіша. Але на ділі люди визнають, що важливіша трава, оскільки жертвують і своїм, і чужим життям заради трави.
Хоча питання власності і є питанням трави, все ж, воно є головним каменем спотикання у житті людей на землі. Лише той, хто своїм духом найбільше уподібнюється до Бога, оминає його зневажливо залишаючи позаду. Для інших цей камінь спокуси стає предметом суперечки, предметом розмов, предметом неймовірної праці і поту, предметом сенсу всього життя і, нарешті, - їх надгробком.
05.11.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільною страстю своєю, хрестом, смертю та воскресінням і віддав себе на рани, відтак зранений був заради гріхів наших, то тоді один сотник, на ім'я Логвин, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" (Мт. 27, 54) Про цього Логвина-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще тіло Христове, знову Логвин із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно воскрес із гробу і чудесним своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). Тоді Логвин цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду учинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли воскресіння Христове, кажучи: "Учні його вкрали, коли ми спали". Одначе Логвин золота не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і юдейське сонмище зненавиділи Логвина і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Логвин старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях юдейських, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.
29.10.2023Читати далі
Бог є подателем всіх благих дарів. І всілякий дар Божий досконалий настільки, що змушує людей дивуватися. Дивом і нічим іншим є дар Божий, котрому дивуються люди. А люди дивуються дарам Божим через досконалість цих дарів. Якби люди були чистими і безгрішними, як у раю, вони не чекали б, доки Бог воскресить померлого, чи примножить хліби, чи наповнить невода рибою, щоб вигукнути: «Ось диво!»; але про всяку річ, сотворену Богом, про кожну годину і кожен подих свого життя сказали б: «Це диво!» Однак відтоді, як гріх став для людей звичкою, всі незліченні чудеса Божі у світі перетворилися для людини у тупу звичку. Щоб від цієї звички людина повністю не отупіла, не зів’яла і не оскотинилася, Бог з милосердя свого до хворобливого людства додає ще до своїх незліченних чудес, тільки б збудити людину і протверезити її, позбавивши від похмурої душезгубного звикання до чудес і не чудес.
Кожним своїм чудом Бог хоче, по-перше, нагадати людям, що Він невтомно пильнує над світом, премудро керуючи ним з Своєї всемогутньої волі; і, по-друге, що люди без Нього не можуть творити нічого доброго.
Ніяка праця без Божої допомоги не буває успішною. Ніякий посів без Божого благословіння не приносить жнив. Вся мудрість людини, спрямована проти Божого закону, не здатна сама собою принести добра ні на зерно гірчичне. Якщо ж деякий час і здається, що вона приносить добро, зрозуміло, що добро приносить не вона, але милість Божа, деякий час не віддаляючись і від найлютіших противників Божих. Бо Бог чоловіколюбний і не карає відразу, але довго терпить і чекає на покаяння. Бо Він хоче, щоб усі люди спаслись і прийшли до пізнання Істини.
08.10.2023Читати далі
Ми славимо Хрест, і вся Церква наповнюється блиском слави. Ми славимо Хрест, і обличчя всієї вселенної освітлюється сяйвом радості. Ми славимо Хрест, і розсівається морок, і розливається світло. Ми славимо Хрест, і з Розп’ятим підносимося, щоб, залишивши внизу землю разом з гріхом, здобувати небо й небесне. Хрест воздвигається, і гамірні клики демонів замовкають. Хрест воздвигається, і ворожа сила сатани, вражена, падає і розбивається. Хрест воздвигається, і всі віруючі сходяться. Хрест воздвигається, і міста торжествують, і народи здійснюють святкування. Так, один вже спогад Хреста спонукає до життєдайної радості і полегшує обтяжливу скорботу. Наскільки ж важливо бачити самий образ Хреста? Споглядання на Хрест вдихає мужність і проганяє страх. Так важливе здобування Хреста! Хто здобув Хрест, той здобув скарб.
27.09.2023Читати далі
Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.
Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі.
Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.
Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.
З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей.
09.09.2023Читати далі
Нічого нема у цьому світі огиднішого за невдячність, нічого нема образливішого і душезгубного від неї. Бо що може бути огидніше, ніж поведінка людини, коли вона замовчить і замне добре діло, зроблене для неї? А що ж тоді гидкіше, ніж те , коли людина відповідає на милість немилістю, на вірність – невірністю, на честь – безчестям, на доброту – насмішкою. Подібна невдячність чорною хмарою стає поміж невдячним, з одного боку, і пречистим Оком небесним – з другого, бо Воно є саме світло без домішок темряви, і саме благо без домішок зла.
За невдячність люди гніваються на тварину, хоча тварини часто присоромлюють людей своєю вдячністю, своєю щирістю і вірністю. А що люди роблять для тварин, за що тварини могли б бути їм вдячні? Майже нічого, за винятком прорахованого інтересу людей дати мало, а взяти багато. Незважаючи на десятикратну нагороду, якою тварини відплачують людям за всі турботи про них, люди, крім цього, очікують від тварин і вдячності.
02.09.2023Читати далі
Уявіть собі, що величезний гордий корабель починає тонути в глибині морській. Що відбувається з мандрівниками?
Один хапається за дошку і тримається на дошці. Другий хапається за бочку і тримається за неї. Третьому вдається прив’язати собі на шию бурдюки, і він пливе з бурдюками. Четвертий скаче у воду без нічого і пливе. П’ятий скидає з корабля шлюпку, сідає у неї, але не поспішає гребти, а спишіть забрати з корабля, який тоне, і перенести в шлюпку якомога більше багатства. Хто з них перебуває у найбільшій небезпеці? Тобто: хто з них загине найганебніше – а загинуть неминуче всі? Найганебнішим способом загине той, хто виглядає найвпевненіше – той, хто у шлюпці біля корабля, який тоне, завантажує з нього багатства у шлюпку. Воістину, він перебуває у найбільшій небезпеці. Насамперед він завантажить в свою шлюпку кілька лантухів борошна. Тоді, побачивши пляшки вина і горілки, він і їх почне перетягувати в шлюпку. Тоді він почне хапати і тягнути одяг, килими, тканину і сукно: «Згодиться для одягу і постелі!» Далі, озирнувшись і побачивши срібний посуд і позолочені підсвічники, він візьме і це. А ось і бочки з олією, соленим м’ясом, рибою, рисом та іншими крупами: «І це мені потрібно; як я без цього обійдуся?» А потім він побачить шкатулки і лантухи з грошима і дорогоцінностями. Це вже безумовно треба завантажити у шлюпку. Але навіщо залишати такої тонкої роботи стільці, поліровані столи, оббиті оксамитом дивани, якщо можна перетягнути і їх? І він перетягує. А шлюпка все більше наповнюється і все глибше опускається у воду. Тоді він згадує: йому знадобиться паливо – гас і вугілля. Перетягує і їх. А, тут і шафи з безліччю дивовижних книг! Йому в шлюпці треба буде читати, щоб згайнувати час до берега. Перетягує і їх. Тут і роялі, і скрипки, смички і сопілки. І вони допомагають перебувати час. Перетягує і це. А шлюпка все більше навантажується і все глибше опускається у воду. «Досить», - говорить він і сідає в шлюпку. Але згадує, що є ще безліч речей, які він може перетягти. І знову піднімається на корабель і перетягує. Знову він говорить сам собі: «Досить», - і сідає в шлюпку. Але проклята пристрасть до речей знову спонукає його перетягнути з корабля в шлюпку ще більше. Нарешті корабель занурюється в морську глибінь, а наш пасажир вирушає у путь, жалкуючи, що ще не все перетягнув. Він починає повільно гребти до берега, але вода доходить вже до самого борту шлюпки. Якщо хто-небудь з тих, хто знаходиться в більшій біді, підпливає до шлюпки, пасажир цей швидше вб’є його, ніж пустить до себе. Отже, навантаживши шлюпку речами, він навантажує і душу свою злодійством. Та подув вітер, вдарили хвилі. Він починає боротися з водою: вичерпує її з шлюпки. Але коли він бачить, що це не допомагає, то починає з жалем кидати у море спочатку дешевші речі, а далі все дорожчі і дорожчі. Однак, він вже втомився, навантажуючи речі, і потім - у нього нема сил знову і знову їх піднімати і кидати в море. Вода, нарешті, перемагає, тоне перевантажена шлюпка – і він разом з нею.
27.08.2023Читати далі
Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.
Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху
Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.
Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!
Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.
30.07.2023Читати далі
Первозданна людина жила, як і ангели, баченням Бога; її нащадки після гріхопадіння жили вірою в Бога. Ті, для кого бачення закрите, а віра не відкрита, не можуть вважатися живими, бо не мають зв’язку з Життям; чим же їм, у такому випадку, жити?
Одне озеро, відкрите для неба, приймає воду з висоти, наповнюється і не пересихає. Інше озеро, закрите для неба, приймає воду з-під землі, з гірських джерел, наповнюється і не пересихає. Але третє озеро, закрите для неба і відрізане від підземних вод, не може не спорожніти і не пересохнути.
Чи можна озеро без води назвати озером? Ні, швидше сухою безоднею.
Чи можна людину, яка не носить у собі Бога, назвати людиною? Ні, швидше сухою могилою.
Як вода є головним вмістом озера, так і Бог є головним вмістом людини. Ні озеро без води – не озеро, ні людина без Бога – не людина.
Але як людині прийняти в себе Бога, якщо вона закрита від Бога з усіх сторін, як пересохле озеро від води, як темна могила – від світла.
23.07.2023Читати далі
