В. В. Бурега – Преподобний Нестор Літописець: життєвий шлях та історична спадщина.

Згідно з прийнятим в Києво-Печерський Лаврі звичаєм, якщо невідомі дні смерті святих угодників, святкувати їх пам'ять в дні пам'яті тих святих, імена яких вони носили. Ред.

Верховна Рада України 7 вересня 2011 року прийняла постанову «Про відзначення 955-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця» (№ 3705-VI)1. Ця постанова, «враховуючи велике історичне значення діяльності преподобного Нестора Літописця як першого вітчизняного історика, видатного письменника, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря», встановлює відзначення вказаної ювілейної дати на державному рівні. Постанова передбачає проведення тематичних виставок, трансляцію теле і радіопередач, присвячених життю і діяльності преподобного Нестора Літописця. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію поштових марок, присвячених ювілейній даті. Ця постанова продовжує традицію вшанування преподобного Нестора як покровителя вітчизняної писемності та історичної науки.

Оскільки постанова Верховної Ради 2011 року передбачає святкування 955-річчя, зрозуміло, що вона відносить народження преподобного Нестора до 1056 року. Однак слід зазначити, що в історичній науці немає усталеної думки щодо часу народження преподобного Нестора. Про його життєвий шлях ми знаємо зовсім небагато. Достовірні біографічні відомості про преподобного Нестора можна вмістити в кілька речень. Незважаючи на те, що наукове вивчення його спадщини триває ще з XVIII століття, лишається чимало питань, які все ще чекають свого остаточного вирішення. Отже, що нам сьогодні відомо про святого Нестора та його літературну діяльність?

 

1. Життєвий шлях

Преподобний Нестор був ченцем Києво-Печерського монастиря. Він прийшов до обителі за часів ігуменства святого Стефана — наступника преподобного Феодосія. Саме Стефан постриг Нестора у ченці. Також вже за часів Стефана Нестор став дияконом. Оскільки преподобний Стефан займав ігуменську посаду лише чотири роки (1074–1078)2, можемо виснувати, що Нестор досить швидко пройшов усі сходинки чернечих випробувань, які обов’язково мали передувати постригу і тим більше дияконській хіротонії. Тому, скоріш за все, Нестор прийшов до монастиря вже зрілою та сформованою людиною.

1091 року, коли відбулося відкриття мощів преподобного Феодосія, Нестор був при цьому однією з головних дійових осіб. За оповіддю самого Нестора, ігумен Іоанн доручив відкопати мощі двом ченцям, одним з яких був преподобний Нестор. І саме Нестор знайшов у землі гроб преподобного Феодосія3.

Ще одну важливу згадку про преподобного Нестора ми знаходимо в Печерському Патерику, в слові про Никиту Затворника. За свідченням Патерика, коли стало відомо, що Никита впав у спокусу, до нього в келію прийшли тринадцять ченців, серед яких був і преподобний Нестор. «Всі ці богоносці прийшли до спокушеного і, помолившись Богові, вигнали біса з нього»4. Цей епізод свідчить, що преподобний Нестор мав серед братії і особливий духовний авторитет.

Цим фактично і вичерпуються достовірні згадки про життєвий шлях преподобного Нестора. Відсутні відомості і про час його канонізації. Як зазначає відомий дослідник Печерського Патерика професор Дмитро Іванович Абрамович, ім’я преподобного Нестора відсутнє в найдавніших відомих нам Місяцесловах, Прологах та Четіїх-Мінеях. Його житіє вперше з’являється в друкованому виданні Печерського Патерика 1661 року. В богослужбових текстах ім’я преподобного Нестора зустрічається лише з 1763 року5. Таким чином, джерела донесли до нас зовсім небагато достовірних відомостей про життя преподобного Нестора.

Що стосується його літературної спадщини, то безсумнівно перу преподобного Нестора належать два важливих агіографічних твори: Читання про Бориса і Гліба6 та Житіє преподобного Феодосія Печерського7. І хоча преподобний Нестор міцно увійшов в історію саме як літописець, науковці і досі сперечаються про те, в якій мірі він був причетний до складання Повісті минулих літ та чи був до неї причетний взагалі. Але про це нижче.

Питання про час написання преподобним Нестором Читання про Бориса і Гліба та Житія преподобного Феодосія остаточно в науці не вирішено. Зокрема, академік Олексій Олександрович Шахматов вважав, що обидві пам’ятки написані у 80-ті роки XI століття8. Однак інші дослідники, зокрема академік Лев Володимирович Черепнін9, Сергій Олексійович Бугославський10, а пізніше професор Аполлон Григорович Кузьмін11, датували обидва тексти початком XII століття. Так, С. О. Бугославський вважав, що Читання про Бориса і Гліба написане близько 1109 року. Тим не менше у другій половині XX століття чимало дослідників продовжували підтримувати датування, запропоноване Шахматовим. Зокрема, польський історик Анжей Поппе вважав, що Читання про Бориса і Гліба було написане преподобним Нестором приблизно через десять років після урочистої канонізації князів, тобто близько 1082 року12. Питання про датування агіографічних творів преподобного Нестора має вирішальне значення для розв’язання складних проблем, пов’язаних з дослідженням Повісті минулих літ.

 

2. Читання про Бориса і Гліба

Цілком очевидно, що найбільш раннім твором преподобного Нестора є Читання про Бориса і Гліба. Сам Нестор у передмові до Житія преподобного Феодосія досить чітко говорить про те, що Читання було написано ним раніше, ніж це Житіє. Незважаючи на те що Читання, ймовірно, є першим твором Нестора, в ньому вже досить чітко проявився талант автора. Ми бачимо тут, перш за все, нове та цілком самостійне трактування мученицького подвигу. Святі Борис і Гліб страждають не від рук язичників або іновірців, як це зазвичай буває в житіях-мартиріях. Вони добровільно приймають смерть від свого брата, відмовляючись чинити вбивцям спротив. В результаті Читання про Бориса і Гліба набуває глибокого публіцистичного забарвлення. Преподобний Нестор засуджує ворожнечу серед князів — нащадків святого Володимира.

Читання про Бориса і Гліба містить досить чітку та продуману історіософську концепцію, яку слід вважати авторським твором Нестора. Пізніше вона зустрічається і в Житії преподобного Феодосія, і в особливо яскравій формі в Повісті минулих літ. Академік Дмитро Сергійович Лихачов реконструював цю концепцію наступним чином. Всесвітня історія є єдиним процесом, зміст якого полягає в постійних намаганнях диявола перешкодити перемозі в цьому світі добра. Руська земля, хоча вона і останньою прийняла хрещення, має зіграти особливу роль в історичному процесі. І ось, диявол, намагаючись цього не допустити, вносить чвари в родину нащадків Володимира. Святополк саме за намовою диявола вбиває своїх братів Бориса і Гліба. І подвиг останніх полягає в тому, що вони не піддалися спокусі вступити в боротьбу, відмовилися вийти за межі своїх володінь та піти війною на братів. Вони прийняли добровільну смерть, але тим самим осоромили диявола. Так, в концепції Нестора принцип підкорення князів старшому в їхньому роді є центральним принципом збереження Руської землі як єдиного цілого. І цей принцип набуває глибинного, фактично божественного обґрунтування, а вшанування святих Бориса і Гліба отримує широке історичне значення13.

 

3. Житіє преподобного Феодосія

Перейдемо тепер до розгляду другого шедевру, створеного преподобним Нестором, — Житія преподобного Феодосія Печерського. Саме ця унікальна пам’ятка є для нас головним (а багато в чому єдиним) джерелом відомостей про життєвий шлях великого святого Київської Русі.

Дослідники вказують на те, що текст Житія преподобного Феодосія досить чітко свідчить про широку начитаність Нестора як в Святому Письмі, так і в агіографічній літературі. Як вказує Д. С. Лихачов, преподобний Нестор знав тексти Житія Антонія Великого, створеного в IV столітті святителем Афанасієм Олександрійським, і Житія Сави Освященного, написаного в VI столітті Кирилом Скіфопольським. Він також був знайомий з Літописом Константинопольського патріарха Никифора, Житієм Василія Нового, Сказанням про переклад книг на слов’янську мову, Одкровенням Мефодія Патарського, твором святого Єпіфанія Кіпрського «Про 12 каменів на ризі Єрусалимського первосвященика» та іншими пам’ятками церковної писемності14. Однак преподобний Нестор не запозичує тексти з цих джерел буквально. Він суттєво їх переробляє. Крім того, ключові сюжети Житія преподобного Феодосія є цілком самостійними. Вони являють собою літературну фіксацію передання, що зберігалося в Печерському монастирі. Наведемо кілька класичних прикладів.

Дослідники завжди звертали особливу увагу на сюжет Житія, присвячений конфлікту юного Феодосія з його матір’ю, яка намагалася перешкодити йому піти до монастиря. Сам Нестор вказує на те, що відомості про цей епізод він запозичив з монастирського передання: «Про життя блаженного Феодосія, отця нашого, від дитячих літ до часу, коли прийшов у печеру, розповіла мати його одному з братів, на ім’я Федір, котрий був за отця нашого Феодосія келарем. Я ж те все чув од нього. Він розповів мені, і [я] записав це на спомин усім, хто читатиме це». Це важлива деталь стилю Нестора. Він завжди намагається вказувати джерела, з яких черпає відомості. Однак ще більш важливо те, що преподобний Нестор не просто переказує передання, а надає йому піднесеної літературної форми. Він яскраво малює портрети двох людей: юного Феодосія та його матері. Ми бачимо два характери. Цікаво, що мати святого характеризується як благочестива християнка, однак вона не може вмістити особливого потягу свого сина до чернечого подвигу. В результаті в цій частині Житія ми бачимо, як формується характер преподобного Феодосія, як він виборює свою снагу до духовного подвигу. Як пише відома дослідниця давньоруської літератури Варвара Павлівна Адріанова-Перетц, «Нестор описал жизнь Феодосия до пострижения значительно подробнее, чем этого требовал агиографический канон, и это дало ему возможность показать душевное развитие Феодосия в детские и юношеские годы»15.

Ще один важливий приклад того, як історична дійсність органічно увійшла до агіографічної тканини, це розповідь про конфлікт преподобного Феодосія з князем Святославом. Після того як Святослав вигнав з Києва свого брата Ізяслава та сам посів київський великокняжий престол, святий Феодосій не визнав його законним князем та звелів у Печерському монастирі за богослужінням поминати Ізяслава як законного київського правителя. За спостереженням В. П. Адріанової-Перетц, в цьому епізоді парадоксальним чином проявилися ті риси характеру Феодосія, які він запозичив від своєї матері: принциповість і наполегливість в досягненні поставленої мети16. Отже, незважаючи на те що преподобний Нестор малює класичний портрет подвижника-аскета, прикрашеного смиренням, все ж, коли Феодосій стикається з очевидною соціальною неправдою, в ньому проявляється його рішучий темперамент.

Епізод про конфлікт преподобного Феодосія зі Святославом цікавий для нас ще й тому, що в ньому ми знов зустрічаємо важливий для Нестора заклик припинити княжі чвари. Можемо виснувати, що послідовне наполягання на збереженні миру в княжій родині — це принципова позиція Печерського монастиря, започаткована ще Феодосієм. І та концепція єдності Руської землі, яку ми бачили в Читанні про Бориса і Гліба, є яскравим публіцистичним втіленням цієї традиції монастиря. Фактично преподобний Нестор обґрунтував та виклав у своїх творах те, чим в житті керувалася Печерська обитель.

Отже, Житіє преподобного Феодосія — це важлива літературна пам’ятка, яка спростовує погляд на давньоруські агіографічні твори як на відірвану від реального життя моралістичну літературу. Навіть такий видатний дослідник давньоруської літератури, як Ігор Петрович Єрьомін, вважав, що в житіях в узагальненому образі святого присутня «тенденция свести к некоему абстрактному “единству” всё многообразие действительности»17. Однак уважне вивчення Житія преподобного Феодосія доводить, що «многообразие действительности» відчувається тут постійно: і в характерах дійових осіб, і в описі подій, учасниками яких вони є18.

Дослідники традиційно давали досить високу оцінку Житію преподобного Феодосія як літературному твору. Зокрема, Михайло Дмитрович Присьолков писав: «Всё произведение может вызвать во внимательном читателе чувство удивления перед тем искусством автора, с каким сшивает он этот ковер пестрых и отрывочных эпизодов жизни Феодосия в связное и живое произведение, в котором соблюдены, однако, внутренняя хронология и большая точность»19. Особливу художню цінність цього Житія визнавав і згаданий І. П. Єрьомін: «Написанное Нестором Житие Феодосия Печерского — наглядный показатель высокого уровня, какого художественная повествовательная проза Древней Руси достигла уже во второй половине XI в. Неудивительно, что Житие получило широкое распространение; популярность его еще более возросла, когда оно вошло в Печерский Патерик, в составе которого и стало переписываться»20. Житіє преподобного Феодосія стало зразком для пізніших агіографічних творів. Зокрема, в XIII столітті саме за цим зразком було написане Житіє Авраамія Смоленського.

 

4. Повість минулих літ

Однак найвидатнішою пам’яткою, пов’язаною з ім’ям преподобного Нестора, слід визнати Повість минулих літ. Це найдавніший відомий нам вітчизняний літописний звід, створений на початку XII століття. На жаль, первісний текст Повісті до нас не дійшов. Нам відомі лише друга і третя її редакції, які є результатом пізнішого опрацювання. Друга редакція збереглася у складі Лаврентіївсього літопису, а третя — в складі Іпатського21.

Ім’я преподобного Нестора як автора літопису згадано вже в першому реченні Повісті за Іпатським списком: «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала»22. Однак в Лаврентіївському списку ім’я Нестора не згадується. Згадки про те, що саме преподобний Нестор був автором Повісті, є і в Печерському Патерику. В збереженому тут Посланні преподобного Полікарпа Печерського до Акіндіна згадується «блаженний Нестор», який «написав літопис»23. Аналогічна згадка міститься і в оповіді про преподобного Никиту Затворника. Послання преподобного Полікарпа датується XIII століттям та є важливим свідченням того, що вже в той час в Печерському монастирі Нестора пам’ятали, перш за все, як літописця.

Традиція вважати Повість минулих літ в її повному обсязі авторським твором преподобного Нестора зберігалася до XVIII століття. Однак вже на початку XIX століття наукове вивчення Повісті у порівнянні з Читанням про Бориса і Гліба та Житієм преподобного Феодосія спричинило сумніви у тому, що всі ці пам’ятки написані однією людиною. Перш за все, стало очевидним, що ті біографічні відомості про автора Повісті, які ми знаходимо в літописі, не узгоджуються з біографічними відомостями про преподобного Нестора, що залишилися в його агіографічних творах. Наведемо кілька класичних прикладів.

В Повісті, у статті під 1051 роком, вміщено розповідь про заснування Печерського монастиря. Автор тут пише про себе: «Коли Феодосій жив у монастирі… приймаючи всякого приходящого до нього, — до нього ж і я прийшов, мізерний і недостойний раб. І прийняв він мене, коли мені було сімнадцять літ од рождення мойого»24. Однак, як ми вже згадували, в Житії преподобного Феодосія Нестор каже, що прийшов до Печерського монастиря за часів ігуменства святого Стефана, тобто після смерті Феодосія. Під 1097 роком у Повісті вміщено розповідь про осліплення у Володимирі князя Василька. При цьому автор пише, що сам перебував із князем у Володимирі і вів переговори з Давидом Ігоровичем. Крім того, в цій статті автор вказує і своє ім’я — Василь25.

Існують помітні розбіжності між змістом Повісті та агіографічними текстами преподобного Нестора. Наприклад, в Читанні про Бориса і Гліба преподобний Нестор пише, що Руська земля не бачила апостолів, а в Повісті минулих літ знаходимо відому оповідь про мандрівку до Києва святого апостола Андрія. Не узгоджуються між собою і відомості про вбивство Бориса і Гліба26.

В результаті вже на початку XIX століття дослідники почали вагатися у справедливості ототожнення автора Читання про Бориса і Гліба та Житія преподобного Феодосія з автором Повісті минулих літ. Так, Роман Федорович Тимківський вже 1815 року звернув увагу на протиріччя між текстом літопису та двома житіями, написаними преподобним Нестором. Він вважав, що Нестор був лише автором літопису, а вказані агіографічні твори написані іншим автором27.

Однак дослідники наступних років скоріше схилялися до того, що преподобний Нестор є лише автором Читання та Житія, а літопис йому не належить. Цікаво, що серед послідовних захисників такої точки зору були і відомі церковні історики. Зокрема, професор Московської духовної академії Петро Симонович Казанський в своїх публікаціях навів вагомі аргументи проти того, що преподобний Нестор був автором літопису. Його висновок був досить категоричним: «Летопись, известная под именем Нестора, не может быть приписана Нестору, писавшему Житие Феодосия Печерского»28. Принципово заперечував приналежність Повісті минулих літ преподобному Нестору і інший відомий вихованець Московської духовної академії — академік Євгеній Євсигнійович Голубинський. В своїй «Історії Руської Церкви» він писав, що ототожнення Нестора з невідомим автором літопису (який, вірогідно, був його сучасником) відбулось у Печерському монастирі. Саме тут склалося передання, яке зафіксував преподобний Полікарп в Патерику Печерському в XIII столітті. Висновок Голубинського був не менш категоричним: «Не может подлежать никакому сомнению, что преп. Нестор не есть автор нашей первоначальной летописи». На думку Голубинського, преподобний Нестор в його агіографічних творах та автор літопису «сами о себе дают такие показания, из которых так же ясно, что они суть разные лица, как ясно то, что дважды два есть четыре»29.

До суто історичних аргументів згодом додалися і аргументи філологів, які зафіксували чимало розбіжностей в лексиці Читання про Бориса і Гліба та Житія преподобного Феодосія з одного боку та Повісті минулих літ з іншого30.

Таким чином, у XIX столітті серед дослідників досить широко розповсюдилась точка зору, що автор Читання про Бориса і Гліба та Житія преподобного Феодосія не міг бути автором Повісті минулих літ. Однак разом з тим стало очевидно, що Повість минулих літ не можна розглядати як монолітний твір, написаний однією людиною. Виявилося, що початковий давньоруський літопис фактично є збіркою матеріалів різного походження. Професор Дмитро Іванович Абрамович образно називав Повість минулих літ «історичною хрестоматією»31. Повість формувалась протягом кількох десятиліть (а можливо, і більше ста років). Між іншим, вона увібрала в себе і літопис Печерського монастиря, створений безпосередньо преподобним Нестором. До складу цього Печерського літопису, на думку Абрамовича, входили сказання про те, чому монастир зветься Печерським, про перших печерських чорноризців, про перенесення мощів преподобного Феодосія та інші, менш значні записи32.

На початку XX століття кілька авторитетних дослідників виступили захисниками традиційного погляду на преподобного Нестора не тільки як на агіографа, але й як на літописця. Зокрема, академік Олексій Олександрович Шахматов 1908 року в своїй ґрунтовній праці «Разыскания о древнейших русских летописных сводах» намагався довести, що преподобний Нестор був і агіографом, і літописцем. При цьому Шахматов побудував свою теорію ґенези давньоруських літописів, яка суттєво скорегувала попередні погляди на обсяг та характер літературної діяльності преподобного Нестора.

За Шахматовим, давньоруське літописання було започатковано за часів Ярослава Мудрого, близько 1039 року. Саме тоді з’явився найдавніший літописний звід. 1073 року він був відредагований ігуменом Печерського монастиря преподобним Никоном з додатками «незначительных вставок»33. За Шахматовим, це і був перший літописний звід. Його було продовжено статтею про кончину преподобного Феодосія та щорічними записами, доведеними до 1093 року. Близько 1095 року в Печерському монастирі було створено другий звід, який потім ліг в основу Повісті минулих літ. В своїй першій редакції Повість, ймовірно, доходила до 1113 року, завершуючись повідомленням про смерть князя Святополка. Саме ця редакція і належала преподобному Нестору. За Шахматовим, перша («несторівська») редакція Повісті була створена в 1110–1112 роках. Однак після смерті Святополка літописання було передане з Печерської обителі до Видубицького монастиря, де 1116 року ігумен Сильвестр переробив останні статті Повісті. 1118 року на доручення новгородського князя Мстислава Володимировича було створено третю редакцію пам’ятки. Хоча дослідники XX століття знайшли чимало слабких місць в гіпотезі Шахматова, все ж запропонована ним схема розвитку руського літописання в XI — на початку XII століття закріпилася в науці34.

Виходячи з цієї схеми, Шахматов переконливо довів, що Нестор був не автором, а редактором Повісті минулих літ. Він лише опрацював літописний звід, що вже існував, та додав до нього ґрунтовний вступ, що внесло до літопису чітку історіософську концепцію. І ця концепція цілком співпадає з ідеями, викладеними Нестором в Читанні про Бориса і Гліба. В передмові до літопису, яка, на думку більшості дослідників, є, безумовно, авторським твором преподобного Нестора, ми бачимо розвиток тих ідей, які присутні в Читанні. Повість починається з розповіді про всесвітній потоп та розподіл землі між синами Ноя. Кожен з братів отримуєсвій уділ та зобов’язується не порушувати його кордонів. І всякий, хто порушує межу свого уділу та йде війною на брата, тим самим порушує принцип, закладений ще в біблійні часи з Божественної санкції. Це і є ідейне підґрунтя, виходячи з якого автор літопису засуджує князівські чвари.

Академік Шахматов датував Читання про Бориса і Гліба та Житіє преподобного Феодосія 80-ми роками XI століття, а редагування Нестором літописного зводу відносив, як сказано, до 1110–1112 років. Таким чином, написання агіографічних пам’яток було відділене від роботи над літописом не менш як двома десятиліттями. Цим, на думку Шахматова, і слід пояснювати розбіжності в трактуванні схожих сюжетів у вказаних пам’ятках.

Праця академіка Шахматова суттєво вплинула на подальшу історіографію. Незважаючи на те що і сьогодні ми не маємо надійних доказів того, що Нестор-агіограф і Нестор-літописець — це одна й та сама особа, все ж переважна більшість дослідників вважає саме преподобного Нестора автором Повісті минулих літ.

 

5. Підсумки

І в дореволюційній, і в радянській, і в сучасній дослідницькій літературі загальноприйнятою є думка про великий літературний талант преподобного Нестора. Зокрема, Олексій Михайлович Кубарев 1847 року так писав про його літературну творчість: «Пламенное стремление к исследованию причин событий, ясное изложение происшествий, истинно мастерское изображение характеров, восторг при высоких подвигах нравственности, уменье уловить во всяком лице речь, свойственную характеру его и обстоятельствам, заметить сильную, разительную черту в поступке, наконец, пленительный, патетический язык — дают Нестору место между первыми повествователями всех времен»35. Рівно через століття (1947 року) академік Лихачов дав не менш високу оцінку творчості печерського літописця: «Высокое литературное образование Нестора, его исключительная начитанность в источниках, умение выбрать в них всё существенное, сопоставить разноречия и т. д. сделали Повесть временных лет не просто собранием фактов русской истории и не просто историко-публицистическим сочинением, связанным с насущными, но преходящими задачами русской действительности, а цельной, литературно изложенной историей Руси»36.

Отже, дослідники різних епох, різних шкіл та різних переконань визнають вагомий внесок преподобного Нестора в розвиток вітчизняної науки і культури. Вже в XIX столітті преподобний Нестор вшановувався як покровитель історичної науки. Наприклад, Товариство історії та старожитностей Російських, яке було створене 1804 року при Московському університеті та стало першим науковим товариством Російської імперії, 1829 року встановило меморіальну дошку біля мощів преподобного Нестора у Ближніх печерах Лаври. Тим самим члени товариства підкреслили, що саме Нестора вони вважають отцем вітчизняної історії. Вшанування преподобного Нестора проявилося й у відкритті 1872 року при Київському університеті Історичного товариства Нестора Літописця, яке об’єднувало дослідників місцевої та всесвітньої історії, церковної літератури, права, археології та нумізматики37.

Цю традицію вшанування преподобного Нестора сьогодні продовжує Київська духовна академія. З моменту свого другого народження 1992 року з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира наша духовна школа вшановує преподобного Нестора як свого небесного покровителя. З 1992 року щорічно ми святкуємо актовий день 9 листопада, тобто в день пам’яті преподобного Нестора.

Особливе вшанування преподобного Нестора є традиційним і для Української держави. Так, 6 листопада 1997 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про День української писемності та мови» (№ 1241/97)38. Цей Указ встановив щорічне святкування в Україні Дня української писемності та мови, який призначено на 9 листопада, тобто знов-таки на день пам’яті преподобного Нестора Літописця.

Усе це свідчить про особливу пошану до постаті преподобного Нестора і з боку Української Православної Церкви, і з боку Української держави, і з боку вітчизняної історичної науки. Будемо вірити, що молитвами преподобного і богоносного отця нашого Нестора Київські духовні школи будуть з честю нести свою місію духовного виховання майбутніх пастирів, вдало поєднуючи високі стандарти навчання зі справжнім духовним вихованням.

 

Труди Київської Духовної Академії, № 15, 2011. С. 209-220.

 

1 Текст Постанови надруковано в газеті «Голос України» (№ 175 (5175) від 21 вересня 2011 року), а також розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

2 Пізніше він став єпископом Володимир-Волинським. Помер 27 квітня 1094 року.

3 Оповідання про це знаходиться в Повісті минулих літ під 1091 роком. З літопису воно було перенесено і до Патерика Печерського. Див.: Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. Відп. ред. О. В. Мишанич. К., 1989. С. 128–129.

4 Тут і далі тексти Печерського Патерика наводяться в українському перекладі за виданням: Патерик Києво-Печерський / Упор. Ірина Жиленко. Відп. редактор В. М. Колпакова. К., 2001.

5 Абрамович Д. И. Исследование о Киево-Печерском Патерике как историко-литературном памятнике // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук (далі — ИОРЯС). СПб., 1901. Т. VI. Кн. 3. С. 209.

6 Повна слов’янська назва пам’ятки: «Чтение о житии и о погублении блаженную страстотерпцю Бориса и Глеба». Видано в: Срезневский И. И. Сказания о святых Борисе и Глебе: Сильвестровский список XIV в. СПб., 1860. Стб. 1–40.

7 Повна слов’янська назва: «Житие преподобнаго отца нашего Феодосия, игумена Печерьскаго». Пам’ятка увійшла до складу Печерського Патерика та неодноразово перевидавалась. Див., наприклад: Памятники литературы Древней Руси. XI — нач. XII в. Л., 1978. С. 304–391, 456–459. Повести Древней Руси XI–XII вв. Л., 1983. С. 230–325, 548–551.

8 Див.: Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПб., 1908. С. 38–41, 55–70, 82–97.

9 Див.: Черепнин Л. В. «Повесть временных лет», ее редакции и предшествующие ей летописные своды // Исторические записки. 1948. Т. 25. С. 305–313.

10 Бугославский С. А. К вопросу о характере и объеме литературной деятельности преп. Нестора // ИОРЯС. 1914. Т. XIX Кн. 1. С. 172.

11 Див.: Кузьмин А. Г. О времени написания Нестором Жития Феодосия (К вопросу об авторе Повести временных лет) / Вопросы литературы и методики ее преподавания. Рязань, 1970. C. 255–263.

12 Див.: Поппэ А. О времени зарождения культа Бориса и Глеба // Russia Mediaevalis. 1973. Т. 1. С. 6–29.

13 Лихачёв Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. М. — Л., 1947. С. 149–150.

14 Лихачёв Д. С. Указ. соч. С. 167.

15 Адрианова-Перетц В. П. Задачи изучения «агиографического стиля» Древней Руси // Труды отдела древнерусской литературы (далі — ТОДРЛ). М. — Л., 1964. Т. XX. С. 46.

16 Там само. С. 49.

17 Ерёмин И. П. Киевская летопись как памятник литературы // ТОДРЛ. М. — Л., 1949. Т. VII. С. 85.

18 Адрианова-Перетц В. П. Указ. соч. С. 51.

19 Присёлков М. Д. Нестор Летописец. Опыт историко-литературной характеристики. СПб., 2009. С. 139.

20 Ерёмин И. П. К характеристике Нестора как писателя // ТОДРЛ. М. — Л., 1961. Т. XVII. С. 63–64.

21 Детальніше див.: Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып. 1 (XI — первая половина XIV в.) / АН СССР. ИРЛИ. Отв. ред. Д. С. Лихачёв. Л., 1987. С. 337–343.

22 Літопис Руський. С. 1.

23 Бугославский С. А. Древнерусские литературные произведения о Борисе и Глебе. Историко-литературное исследование. СПб., 2005. С. 141.

24 Літопис Руський. С. 97.

25 Літопис Руський. С. 146–154.

26 Детальніше див.: Казанский П. Разбор ответа г-на П. Б. на новый вопрос о Несторе // Отечественные записки. 1851. Т. LXXIV. Январь. Отд. VIII. С. 80–99.

27 Див.: Тимковский Р. Ф. Краткое исследование о Патерике преподобного Нестора, летописца российского // Записки и труды Общества истории и древностей Российских. 1815. Ч. 1. С. 53–74.

28 Казанский П. Еще вопрос о Несторе. Можно ли думать, что писатель Жития преподобного Феодосия Печерского и летописи, известной под именем Несторовой, есть одно и то же лицо? // Временник Императорского Московского общества истории и древностей Российских. 1849. Кн. 1. Отд. 1. С. 23 30. Цит. по: Бугославский С. А. Древнерусские литературные произведения о Борисе и Глебе. С. 142.

29 Голубинский Е. Е. История Русской Церкви. М., 1997. Т. 1. Ч. 1. С. 777–779.

30 Див., наприклад: Билярский П. Замечания о языке Сказания о Борисе и Глебе, приписываемого Нестору, сравнительно с языком летописи // Записки Императорской Академии наук. 1862. Т. 2. Кн. 1. С. 109–120.

31 Абрамович Д. И. Указ. соч. С. 219.

32 Там само. С. 221.

33 Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. С. 531.

34 Пор.: Присёлков М. Д. История русского летописания XI–XV вв. СПб., 1996. С. 49–84. Загальний огляд критики цієї гіпотези див. у: Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып. 1 (XI — первая половина XIV в.). С. 340–341.

35 Кубарев А. М. О Патерике Печерском и описание харатейного списка Печерского Патерика // Чтения в Обществе истории и древностей Российских. 1847. Кн. 9. С. 7–8. Цит. по: Абрамович Д. И. Указ. соч. С. 213.

36 Лихачёв Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. С. 169.

37 Див., наприклад: Дашкевич Н. П. 25-летие Исторического общества Нестора Летописца. К., 1899. Колесник М. П. Історичне товариство Нестора Літописця: основні етапи й напрями діяльності (1872–1931) // Український історичний журнал. 1989. № 9. С. 50–56. Ульяновський В. Невидані 25-й том і покажчик «Чтений в Историческом обществе Нестора Летописца» // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. CCXXII. С. 370–374.

38 Текст Указу розміщено офіційному веб-сайті Верховної Ради України URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1241 %2F97

09.11.2023