Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять восьма після П’ятидесятниці. Євангеліє про весілля Царського Сина (Мт., 89 зач., 22:2-14).

Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.

Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі. 

Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.

Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.

З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей. 

16.12.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять сьома після П’ятидесятниці. Євангеліє про скорчене тіло і скорчені душі (Лк., 71 зач. 13:10-17),

Господь наш Ісус Христос відвідав землю у силі і смиренні, щоб навчити людей боголюбства і чоловіколюбства.

Люди самі по собі безсилі; боголюбство наповнює їх силою. Люди самі по собі пихаті; чоловіколюбство наповнює їх смиренням. 

Боголюбство породжує і чоловіколюбство. Відчуття Божественної сили породжує смирення. Усяке чоловіколюбство без боголюбства хибне; а всяка інша сила, крім Божественної, пихата і немічна.

Але людина вибрала щось третє, що не є ні боголюбством, ні чоловіколюбством. Вона вибрала самолюбство – стіну, яка відділяє її від Бога і людей, та прирікає на повну самотність.

Люблячи виключно себе саму, людина не любить ні Бога, ні людину. Вона не любить людину навіть у собі самій. Вона любить лише свою думку про себе, свій самообман. Якби вона любила людину в собі, то в той же час вона любила б у собі і образ Божий, і незабаром стала б боголюбивою та чоловіколюбною. Бо вона шукала б в інших людях людину і Бога, предмети своєї любові. 

Але самолюбство взагалі не є любов’ю – воно є відреченням від Бога і зневагою до людей, явною чи таємною. 

Самолюбство не любов, а хвороба, і хвороба важка, що неминуче тягне за собою й інші. Як під час віспи жар неминуче охоплює усе тіло, так при самолюбстві полум’я заздрості і гніву оволодіває всією душею. Самолюбива людина сповнена заздрощів до тих, хто кращий від неї: чи багатший, чи освіченіший, чи його більше поважають люди. А від заздрощів невіддільний і гнів, як жар від полум’я; затаєний гнів, котрий час від часу пробивається на поверхню і, пробившись, оголює всю огидність хворого серця людського, отруєного отрутою самолюбства.

09.12.2023Читати далі

Сказання про Введення Пречистої і Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії у Господню Церкву і про життя її в ній.

Коли Пречистій Богоотроковиці, Преблагословенній Діві Марії Богородиці виповнилося від народження народження три літа, святі праведні батьки її Йоаким та Анна, згадавши обітницю свою, коли молилися про розрішення від неплідності своєї і пообіцяли принести народжене від них Богові, захотіли сповнити те ділом, адже раніше словами проказали. Скликали, отож, у Назарет, де жили, всіх своїх родичів, котрі були від царського та архиєрейського племені, бо сам праведний Йоаким був царського роду, дружина ж його свята Анна роду була архиєрейського, ще й лик чесних дівиць зібравши, приготували численні свічки і прикрасили Пречисту Діву Марію доброкрасністю царською, про що всі давні святі отці свідчать. Святий Яків, архиєпископ Єрусалимський, від Йоакима сказав таке: "Закличте непорочних жидівських дочок, щоб прийняли запалені свічки". Від праведної Анни мовив святий Герман, патріярх Царгородський: "Обіти мої воздаю Господеві, що "їх вимовили мої губи і сказали були мої уста в печалі моїй". І через це Йоаким лик дівиць зі свічками зібрав і священиків закликав, родичів з'єднав, всім кажучи: "Співрадійте зі мною всі, бо і мати, і Родителька сьогодні з'явилася, не земному цареві мою дочку приводячи, але Богові, Царю небесному її віддаючи". А про царське прикрашення Богоотроковиці святий Теофілакт, архиєпископ Болгарський, каже: "Належить, щоб Божественній отроковиці було введення її достойне, бо до такої пресвітлої і многоцінної перлини не пристало жебраче рубище; треба було царською одежею одягти її на славу та більшу красу". Так усе, що належало до славного і чесного введення, влаштувавши, рушили в дорогу, що трьома днями вела з Назарету до Єрусалима.

04.12.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про безліч турбот і про наглу смерть (Лк., 66 зач., 12:16-21).

Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, щоб вилікувати душі людські від схильності до крадіжки. Бо ця схильність є важкою хворобою душі людської.

Чи краде син у батька? Ні, але раб краде у пана. У ту мить, коли в Адамі дух синівський перетворився на дух рабський, його рука потяглася до забороненого плоду. 

Чому людина краде чужу власність – чи тому, що вона їй потрібна? Адам мав усе і ні в чому не мав потреби, але все-таки здійснив крадіжку.

Чому краде людина у людини, раб у раба? Тому що перед цим він зважився вкрасти у свого Пана. Людина завжди насамперед краде у Бога, а потім у інших людей. Спочатку праотець людства простягнув злодійську руку до того, що належало Богові, а тоді, і з цієї причини, - його нащадки стали красти одне в одного. 

Людина краде і в Бога, і у інших людей, і у природи, і в себе самої. Людина краде не тільки всіма чуттями, але й серцем, і душею, і помислами. Але нема жодної крадіжки, у якій диявол не був би помічником людині. Він є порадником і провокатором у всіх крадіжках, керівником і начальником у всіх злодійських задумах. У цілому світі нема злодія, котрий діяв би сам. Завжди красти йде як мінімум двоє, а Третій на них дивиться. Людина і диявол ідуть красти, а Бог дивиться на них. Як Єва здійснила крадіжку не сама, а разом з дияволом, так ніхто ніколи не здійснював крадіжки сам, але завжди разом з ним. Однак диявол у крадіжці виступає не лише як вождь і співучасник, але й як донощик. Бо йому важливі не украдені речі, а сварки і ненависть між людьми, погибель людської душі і всього людського роду. Він йде красти не заради самої крадіжки, але ричучи, як лев, що шукає пожерти кого (1Пет.5:8). А що диявол є тим, хто спонукає душу до всякого зла і сіє у ній всяку полову, сказав і Сам Господь наш Ісус Христос (Мт.13:39). З кожною крадіжкою, вчиненою людиною, диявол краде частину її душі. І душа звиклого до крадіжок весь час зменшується, всихає, і нарешті гине, як легені, виїдені сухотами.

02.12.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять п’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про милосердного Самарянина (Лк., 53 зач., 10:25-37).

Господь наш Ісус Христос прийшов, щоб змінити міри і суди людські.

Люди вимірювали природу нею самою. І міра була неправильною.

Люди вимірювали душу тілом. І величина душі змаліла до міліметрів.

Люди вимірювали Бога людиною. І Бог виглядав залежним від людини. 

Люди вимірювали чесноти швидкістю успіху. І чесноти стали дешевими і деспотичними.

Люди хвалилися своїм прогресом, порівнюючи себе з тваринами, котрі завжди топчуться на одному й тому ж місці однієї  дороги. Ці хвастощі Небо зневажило, а тварини навіть не помітили.

А ще люди вимірювали рідню і близькість людини до людини або по крові, або по думках, або по відстані між домами і селами, в котрих вони жили на землі, або по мовах, або по сотні інших ознак. Але всі ці міри рідні і близькості не могли людей ні поріднити, ні зблизити.

Всі міри людські були хибними, і всі суди – оманливими. І Христос прийшов спасти людей від незнання і брехні, змінити міри і суди людські. І змінив їх. Хто засвоїв Його міри і суди, спаслись через істину і правду; а хто залишився зі старими мірами і судами, і нині все ще блукає у мороці і торгує замшілими оманами. 

Природа не вимірюється сама собою, бо вона дана на службу людям і її міра – людина.

Душа не вимірюється тілом, бо тіло дане на службу душі і мірою тіла є душа.

Бог не вимірюється людиною, як гончар не вимірюється горщиком. Нема міри для Бога, бо Бог є Мірою усьому і Суддя усіх.

26.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять четверта після П’ятидесятниці. Євангеліє про силу Божу і віру людську (Лк., 39 зач., 8: 41-56).

Коли сяюче сонце освітить камінь, той сам починає сяяти. 

Коли незапалена свічка доторкнеться до полум’я, і вона починає горіти.

Коли магніт торкається до якогось предмета, той також намагнічується. 

Коли електричний провід торкнеться звичайного, то і його наелектризує. 

Увесь цей фізичний дослід є лише картиною чи притчею, що зображає дослід духовний. Все, що відбувається зовні, є тільки ілюстрацією того, що буває всередині. Вся перехідна природа  є свого роду сном про внутрішню дійсність і розповіддю про неперехідну дійсність. Душа є дійсністю тіла, а Бог – дійсністю душі. Коли Бог торкнеться душі, вона стає живою і видющою; коли душа торкнеться тіла, воно стає живим і зрячим. Від душі тіло отримує і світло, і тепло, і магнетизм, і електрику, і зір, і слух, і рух. Все це воно втрачає, якщо душа з ним розлучається. Від Бога душа отримує особливе світло, і особливе тепло, і магнетизм, і електрику, і зір, і слух, і рух. Все це вона втрачає, якщо розлучається з Богом. Мертве тіло є зображенням мертвої душі, тобто, такої, що відійшла від Бога. 

Чи є у цьому величезному світі Хтось, торкнувшись до Кого мертві душі оживають і освітлюються, і запалюються, і магнетизуються, і електризуються життєвою силою?

Чи є на широкому і глибокому цвинтарі людської історії Хтось, доторкнувшись до Кого мертві тіла встають, починають ходити і говорити?

19.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять третя після П'ятидесятниці. Євангеліє про спасіння людини і гибель свиней (Мт., 28 зач., 8:28 - 9:1).

Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?

Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.

І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви жахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.

Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.  Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.

Трапилося у старі часи, що жорстоковусті люди дивилися в лице Сина Божого і не пізнали Його, і не розв’язалися пута їх язика, щоб прославити Його. Тоді Бог Живий відкрив вуста бісам, щоб вони присоромили людей, визнавши Сина Божого. Біси, котрі є гіршими від каміння і дешевшими від піску, заволали у присутності Сина Божого, в той час як люди стояли біля Нього, охоплені німотою. І якщо те, що цілком відпало від Бога, було змушене сповідувати ім’я Боже, як не зробити цього безгрішному камінню, що сліпо кориться Божій волі?

11.11.2023Читати далі

В. В. Бурега – Преподобний Нестор Літописець: життєвий шлях та історична спадщина.

Згідно з прийнятим в Києво-Печерський Лаврі звичаєм, якщо невідомі дні смерті святих угодників, святкувати їх пам'ять в дні пам'яті тих святих, імена яких вони носили. Ред.

Верховна Рада України 7 вересня 2011 року прийняла постанову «Про відзначення 955-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця» (№ 3705-VI)1. Ця постанова, «враховуючи велике історичне значення діяльності преподобного Нестора Літописця як першого вітчизняного історика, видатного письменника, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря», встановлює відзначення вказаної ювілейної дати на державному рівні. Постанова передбачає проведення тематичних виставок, трансляцію теле і радіопередач, присвячених життю і діяльності преподобного Нестора Літописця. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію поштових марок, присвячених ювілейній даті. Ця постанова продовжує традицію вшанування преподобного Нестора як покровителя вітчизняної писемності та історичної науки.

Оскільки постанова Верховної Ради 2011 року передбачає святкування 955-річчя, зрозуміло, що вона відносить народження преподобного Нестора до 1056 року. Однак слід зазначити, що в історичній науці немає усталеної думки щодо часу народження преподобного Нестора. Про його життєвий шлях ми знаємо зовсім небагато. Достовірні біографічні відомості про преподобного Нестора можна вмістити в кілька речень. Незважаючи на те, що наукове вивчення його спадщини триває ще з XVIII століття, лишається чимало питань, які все ще чекають свого остаточного вирішення. Отже, що нам сьогодні відомо про святого Нестора та його літературну діяльність?

09.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять друга після П’ятидесятниці. Євангеліє про Лазаря і багача (Лк., 83 зач., 16:19-31).

Про власність сперечаються люди на землі, і нема кінця цій стомлюючій і безплідній суперечці. О люди, а чиєю власністю є ви самі?

Череда бореться за місце на пасовищі, а господар пасовища і череди стоїть і дивиться, дивуючись: чому його череда так бореться за його пасовище, раз він піклується і про череду, і про пасовище?

Багато речей людина пам’ятає, а одну ніяк запам’ятати не може, скільки їй не повторюй: що вона без власності приходить у цей світ і без власності йде з нього.

Люди ділять цю сиру землю, і ніяк не поділять! Життям вони оплачують межі своєї власності, а межі все одно залишаються нерухомими. Незрівнянно дорожчим люди платять за незрівнянно дешевше; і це не надто їх обурює, а таку страшну ціну вони називають правом, патріотизмом чи яким-небудь іншим втішним словом. Не кажуть тільки, що безумство – коли вівця віддає своє життя за жмут трави, раз трава потрібна для життя, а не сама для себе. Питання про власність врешті є питанням про траву, бо усе, що люди їдять і у що зодягаються, є травою – або ще чимось більш мертвим, ніж трава. На самому початку Священного Письма говориться, що Бог дав у їжу людям і звірам зелень і траву (Бут. 1:29-30; 9:3).

Якщо ви поставите людям питання: «Що важливіше – трава чи людина?» - то отримаєте одноголосну відповідь, що людина важливіша. Але на ділі люди визнають, що важливіша трава, оскільки жертвують і своїм, і чужим життям заради трави. 

Хоча питання власності і є питанням трави, все ж, воно є головним каменем спотикання у житті людей на землі. Лише той, хто своїм духом найбільше уподібнюється до Бога, оминає його зневажливо залишаючи позаду. Для інших цей камінь спокуси стає предметом суперечки, предметом розмов, предметом неймовірної праці і поту, предметом сенсу всього життя і, нарешті, - їх надгробком.

05.11.2023Читати далі

Житіє і страждання святого мученика Логвина, сотника, що був при Хресті Господньому.

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільною страстю своєю, хрестом, смертю та воскресінням і віддав себе на рани, відтак зранений був заради гріхів наших, то тоді один сотник, на ім'я Логвин, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" (Мт. 27, 54) Про цього Логвина-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще тіло Христове, знову Логвин із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно воскрес із гробу і чудесним своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). Тоді Логвин цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду учинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли воскресіння Христове, кажучи: "Учні його вкрали, коли ми спали". Одначе Логвин золота не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і юдейське сонмище зненавиділи Логвина і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Логвин старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях юдейських, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

29.10.2023Читати далі