Люди, що живлять любов до якого-небудь предмету, мають звичай завжди говорити і думати про нього в своєму умі, вдень і вночі. Тому нехай ніхто не докоряє мені в тому, що після попередніх слів я пропоную тепер ще одне на хвалу Матері мого Бога, немов би ще один дар Її Успенню …
Для Матері Божої не потрібні наші похвали – це ми маємо потребу в Її славі. Справді, як прославити те, що вже препрославлене? Як зробити джерело Світла ще світлішим? Воістину ми, здійснюючи це святкування, самі сплітаємо собі вінець: Ось, слово Господа, я шаную тих, які мене шанують (1 Цар 2, 30).
Солодке, воістину солодке вино і поживний хліб, який ми споживаємо: перше веселить, а останнє зміцнює серце людини. Але що солодше від Матері Бога мого? Вона полонила мій розум, полонила язик; про Неї я думаю і вдень, і вночі. Вона – Мати Слова і подає Слово; Вона – Плід від неплідної, що вчиняє плодоносними безплідні душі.
Нині ми святкуємо священну і божественну Її кончину.
28.08.2024Читати далі
Ікона «Успіння Пресвятої Богородиці». Іконописна майстерня Києво-Печерської лаври, XVII ст.
Візантійська іконографія Успіння Богоматері у своїй канонічній формі сформувалася до кінця X ст. Це підтверджується датованій пластиною слонової кістки для окладу Євангелія імператора Оттона III (1002) з Баварської державної бібліотеки в Мюнхені. Дана композиція була не тільки сценою оповідного святкового циклу – зображенням смерті Марії, а й чином літургії з Христом-архієреєм, якщо враховувати тексти, які служили основою іконографії, в першу чергу, апокрифічне Сказання Псевдо-Іоана Богослова та Слова Іоана Дамаскина на Успіння Богоматері.
Успіння Богоматері, як і Воскресіння Христа, символізувало попрання смерті і воскресіння до нового, більш досконалого життя майбутнього віку. У Другому Слові на Успіння Богородиці Іоана Дамаскина читаємо: «Сьогодні скарб життя, безодня благодаті … покривається Живоносною смертю і безбоязно приступає до неї Та, Яка в утробі носила Переможця смерті, якщо взагалі допустимо іменувати смертю всесвященний і життєдайний Її відхід»; «Поглянувши на Неї, смерть побоялася бо від свого нападу на Сина Її [смерть] досвідом навчилася і, отримала вже [цей] досвід, стала розумнішою»; «Але як святе і непорочне тіло Господа, яке від Неї стало співіпостасним Слову, на третій день воскресло від гробу, так і Матері [належало] бути відібраною від труни і переселитися до Сина. І як Він Сам зійшов до Неї, так і Їй [належало] піднятися у велику і найтаємничу скинію … в саме небо (Євр. 9:11-24)».
27.08.2024Читати далі
Переможець є Бог наш, і всі благі та інші перемоги від початку і до кінця віку належать Йому.
Він перемагає безлад у всесвіті і встановлює порядок.
Він перемагає викликаний грішниками безлад серед людей і відновлює порядок. І коли гірші з людей піднімаються на перші місця, а кращі опускаються на останні, Він перевертає безлад цей, і перші стають останніми, а останні – першими.
Він перемагає змови та інтриги злих духів проти роду людського і розганяє їх, як вітер розганяє гидкий сморід.
Він перемагає всяке зубожіння: там, де мало, Він примножує, а там, де взагалі нічого нема, творить достаток.
Він перемагає хвороби і страждання; скаже лише слово – і хвороби і страждання зникають: сліпі бачать, глухі чують, німі говорять, паралізовані встають і ходять, прокажені очищуються.
Він перемагає смерть, і коли Він наказує, смерть відпускає із своїх щелеп жертви свої.
Він царює над безкрайнім Царством Сил Небесних, ангелів і святих; над Царством Небесним, у порівнянні з яким царство світу цього тісне і темне, як материнське лоно для немовлятка.
Він наказує елементам і тваринам світу цього, і ніщо не може противитися Його наказу, не прирікаючи себе при цьому на вічну погибель.
25.08.2024Читати далі
Прийди, благочестиве зібрання, святкуймо нині свято, прийди, восторжествуємо нині з вишніми Силами. Прийдіть слухняні на поклик пророка Давида, заспіваймо Богові нашому, заспіваймо Цареві нашому, заспіваймо: Бо цар усієї землі – Бог, співайте якнайкраще (Пс 47, 8). В нинішній день на Таворі очима людськими було видно невидиме: видно було тіло земне, сяюче Божественним світлом, тіло смертне, що виливає славу Божества. Нині слухом людським чути було нечуване: бо ж Той, Хто являє Себе людиною, об’являється від Небесного Отця Сином Божим, Єдинородним, улюбленим, єдиносущним. Нині Творець і Господь всього з любові до рабів, зодягнувшись в образ раба і ставши по єству і за образом людиною, – саме нині являє в цьому образі красу Свою.
Прийдіте, позаздримо і ми послуху апостолів, підемо з готовністю на голос Христовий, визнаємо непостидно Сина Бога Живого, зійдемо на гору чеснот – і ми побачимо славу і почуємо невимовні тайни: бо воістину блаженні очі, які бачать, і вуха, які чують те, що багато пророків і царів бажали бачити і чути, але не отримали бажаного (пор. Мт 13, 16-17). Отже, прийдіте і ми, пояснивши по можливості слова Божественного Писання, запропонуємо вечерю вам, добрим гостям, приправлену благодаттю Того, Хто недорікуватим дарував легкий і ясний для мови язик.
19.08.2024Читати далі
Фрагмент стінопису із образом святого рівноапостольного князя Володимира в церкві Спаса на Берестові в Києві (1648 р.) (див.).
«Слові про Закон і Благодать» – найдавніша пам’ятка оригінальної літератури Київської Русі, написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Твір ділиться на 4 частини: у 1-й світ. історія показана як історія Спасіння, яка рухається від обмеженості іудейського Закону до християн. Благодаті – визволительки всього людства; у 2-й частині стверджується, що й нещодавно охрещений рус. народ нарешті долучився до Благодаті Божої; 3-тя частина прославляє "кагана нашого" Володимира Святославича – володаря, котрий хрестив країну і за цей подвиг заслуговує церк. вшанування, яке гарантує йому вічну пам’ять; 4-та частина – це молитва про Благодать Божу та зміцнення у вірі. Ред.
Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм – Івана Богослова; Індія – Фому; Єгипет – Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.
Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої – Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.
Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, – каган наш Володимир – виростав і міцнів від дитячих літ, аж Доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом Дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі – одні миром, а непокірні мечем.
28.07.2024Читати далі
З іменем святого рівноапостольного великого князя Володимира нерозривно пов’язана визначна подія в історії нашого народу — Хрещення Русі. Проте християни на Русі жили й раніше — за часів панування язичництва. Так, християнкою була бабуся князя Володимира княгиня Ольга, яка сподобилася слави святих рівноапостольних жінок.
Святитель Димитрій Ростовський, описуючи житіє святого князя Володимира, процес християнізації нашого народу умовно ділить на чотири періоди.Вперше слов’янські племена, що жили на території майбутньої Київської Русі, почули євангельську проповідь від святого апостола Андрія Первозванного ще в І ст. після Р. X. Святий Андрій пройшов від Криму через усю країну до майбутнього Новгорода, всюди хрестячи наших предків та наставляючи їх у вірі Христовій. На київських пагорбах він провістив заснування великого міста, забудованого численними християнськими храмами.
Другий період відноситься до часу правління Візантійського імператора Василія Македонянина (867-886). Константинопольський ПатріархФотій (857-867; 877-886) прислав на Русь єпископа Михаїла, який став проповідувати слово Боже серед язичників. На їхню вимогу єпископ Михаїл звершив чудо: він звелів розпалити вогонь і поклав на нього Євангеліє, яке при цьому залишилося неушкодженим. Тоді багато людей повірили у Христа.
27.07.2024Читати далі
Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрового посту — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю, не порушуючи уже церковного уставу, приступити до скоромної їжі.
Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо, найдавніші в історії християнства іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і, через відсутність руху повітря, за віки вкрилися шаром порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином, наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство.
Та набагато більш цінною для сучасних християн жертовна дорога християнського життя апостолів.
12.07.2024Читати далі
Чому люди так поспішають у наш час?
Щоб якомога швидше побачити успішний результат своєї роботи. І успіх приходить і минає, і залишає після себе слід печалі.
Чому сини людські в наш час так поспішають?
Щоб якомога швидше пожати плоди своєї праці. І плоди приходять і минають, і залишають після себе слід гіркоти.
І коли приходить смерть, люди наших днів бачать себе повністю належними тільки до минулого, бачать успіхи, яких вони досягли, - забутими, зібрані плоди – зотлілими. З їх смертю помирають і останні сліди їх праці і їх урожаю. Ті, хто приходять за ними, так само поспішно сіють, так само поспішно жнуть і споживають плоди, і з тією ж порожнечею відходять з цього життя.
Це спосіб людський, але – не Божий. Бачачи різницю між способом людським і способом Божим, люди сказали: «Бог повільний і досяжний». Бог повільний – Він може бути повільним для одного покоління, але Він не зволікає на всі лінії життя всіх поколінь. Часто Він в одному поколінні сіє, а в другому жне. І покоління, в котрому Бог сіє, вважає Бога вельми повільним, в той час, як покоління, в котрому Він жне, вважає Його вельми швидким. Хіба і в наших людських ділах усякі жнива не швидші, ніж оранка, сівба, прополювання, викорчовування і напружене очікування, поки плід дозріє? Але Бог не повільний і не швидкий. У Нього є Своя міра, і від міри цієї Він не відступає. Мураха дивиться – і бачить тільки мурашник; землероб дивиться – і бачить усю ниву.
07.07.2024Читати далі
Коли сонце незахідне Христос, Спаситель наш, хотів засяяти світові, і вже схилив небо, і в чеснішу від небес дівочу утробу зійшов, — належало спершу зійти зорі ранковій — святому Іоаннові Предтечі, від неплідних прийти як передвісникові, проповідуючи і кажучи: “Іде за мною сильніший від мене”. Сповнився час святій Єлисаветі родити — народила сина у старості своїй із заматерілої утроби, як же колись Сара Ісаака. І перед чудом було чудо: швидше, ніж народить Діва Христа, народила похила у днях своїх Предтечу Христового — щоб ті, які бачитимуть надприродне народження від постарілої, повірили в надприродне народження, що мало бути від нешлюбної дівчини, і сказали собі, що всемогутня сила Божа, яка розв’язала неплідність стариці, сильна й нетлінну дівчину матір’ю зробити. І було чудесне Різдво Христового Предтечі — народження Іоанна чудесне. І ждали по чуді чудо, по матері постарілій — мати, завжди діва; після дивного від Єлисавети народження — те, що перевершувало устави єства.
07.07.2024Читати далі
Чи посилає господар дому слугу за вівцями, не нагодувавши його?
Чи посилає батько сина на оранку без плуга і волів?
Чи посилає воєвода воїна у бій без зброї?
Не посилає.
І Бог не посилає у світ цей слуг Своїх, синів Своїх, воїнів Своїх, не наситивши їх, не забезпечивши і не озброївши. Люди не мудріші і не милостивіші за Бога – далеко не так! А якщо і вони вміють забезпечувати своїх посланців необхідним, Бог тим більше зуміє забезпечити необхідним Своїх.
30.06.2024Читати далі
