Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дванадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про тягар багатства (Мт., 79 зач., 19:16-26).
Уявіть собі, що величезний гордий корабель починає тонути в глибині морській. Що відбувається з мандрівниками?
Один хапається за дошку і тримається на дошці. Другий хапається за бочку і тримається за неї. Третьому вдається прив’язати собі на шию бурдюки, і він пливе з бурдюками. Четвертий скаче у воду без нічого і пливе. П’ятий скидає з корабля шлюпку, сідає у неї, але не поспішає гребти, а спишіть забрати з корабля, який тоне, і перенести в шлюпку якомога більше багатства. Хто з них перебуває у найбільшій небезпеці? Тобто: хто з них загине найганебніше – а загинуть неминуче всі? Найганебнішим способом загине той, хто виглядає найвпевненіше – той, хто у шлюпці біля корабля, який тоне, завантажує з нього багатства у шлюпку. Воістину, він перебуває у найбільшій небезпеці. Насамперед він завантажить в свою шлюпку кілька лантухів борошна. Тоді, побачивши пляшки вина і горілки, він і їх почне перетягувати в шлюпку. Тоді він почне хапати і тягнути одяг, килими, тканину і сукно: «Згодиться для одягу і постелі!» Далі, озирнувшись і побачивши срібний посуд і позолочені підсвічники, він візьме і це. А ось і бочки з олією, соленим м’ясом, рибою, рисом та іншими крупами: «І це мені потрібно; як я без цього обійдуся?» А потім він побачить шкатулки і лантухи з грошима і дорогоцінностями. Це вже безумовно треба завантажити у шлюпку. Але навіщо залишати такої тонкої роботи стільці, поліровані столи, оббиті оксамитом дивани, якщо можна перетягнути і їх? І він перетягує. А шлюпка все більше наповнюється і все глибше опускається у воду. Тоді він згадує: йому знадобиться паливо – гас і вугілля. Перетягує і їх. А, тут і шафи з безліччю дивовижних книг! Йому в шлюпці треба буде читати, щоб згайнувати час до берега. Перетягує і їх. Тут і роялі, і скрипки, смички і сопілки. І вони допомагають перебувати час. Перетягує і це. А шлюпка все більше навантажується і все глибше опускається у воду. «Досить», - говорить він і сідає в шлюпку. Але згадує, що є ще безліч речей, які він може перетягти. І знову піднімається на корабель і перетягує. Знову він говорить сам собі: «Досить», - і сідає в шлюпку. Але проклята пристрасть до речей знову спонукає його перетягнути з корабля в шлюпку ще більше. Нарешті корабель занурюється в морську глибінь, а наш пасажир вирушає у путь, жалкуючи, що ще не все перетягнув. Він починає повільно гребти до берега, але вода доходить вже до самого борту шлюпки. Якщо хто-небудь з тих, хто знаходиться в більшій біді, підпливає до шлюпки, пасажир цей швидше вб’є його, ніж пустить до себе. Отже, навантаживши шлюпку речами, він навантажує і душу свою злодійством. Та подув вітер, вдарили хвилі. Він починає боротися з водою: вичерпує її з шлюпки. Але коли він бачить, що це не допомагає, то починає з жалем кидати у море спочатку дешевші речі, а далі все дорожчі і дорожчі. Однак, він вже втомився, навантажуючи речі, і потім - у нього нема сил знову і знову їх піднімати і кидати в море. Вода, нарешті, перемагає, тоне перевантажена шлюпка – і він разом з нею.
Таке життя і такий кінець захланних багачів у морі цього земного життя. Насамперед, вони живуть з хибним переконанням, що цей світ – розбитий корабель, без капітана, без стерна і стернового, покинуте майно, що тоне і гине, і треба встигнути якомога більше перетягнути у свою шлюпку. Але серед цього захланного пограбування і спустошення корабля життя з’явився Капітан, який поклав руку на стерно як на Свою власність і сказав, що корабель не тоне, що це лише здається неосвіченим і короткозорим невігласам, котрі перебувають на кораблі недовгий час. Він мандрує з кораблем від початку, перевозячи подорожніх: подорожні змінюються, а Він стоїть, прихований від їх очей, і керує кораблем. Він знає, звідки вийшов і куди йде корабель, Він знає шлях і не боїться моря.
Цим Капітаном є Господь наш Ісус Христос. М’яко, але рішуче сходить Він на хвилі і простягає руку потопельникам. І ті, хто нічого не має і пливе з порожніми руками, першими відгукуються і хапаються за Його спасительну руку. Але тим, хто навантажив свою шлюпку, наповнив і переповнив її, найважче відгукнутися, бо вони бояться - якщо вони залишать свою шлюпку і підуть до Нього по хвилях, то потонуть. Вони не вірують у Нього і більше покладаються на свою шлюпку. Дивлячись на це і читаючи в їх жалюгідних душах ще жалюгіднішу віру у мертві речі, Господь наш Ісус Христос звертається до спасенних: істинно говорю вам, що важко багатому увійти у Царство Небесне. Господь бачив безліч подібних випадків і на багато з них вказував, даючи настанови. І сьогоднішнє Євангельське читання описує один з таких випадків.
І ось, один, підійшовши, сказав Йому: Учителю благий! Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? Євангелисти Матвій і Марко говорять про цього чоловіка як про багатого юнака, у котрого було велике майно, а євангелист Лука називає його ще й одним з начальників. Це відбулося на одній з доріг в Іудеї, після відомого випадку з дітьми, коли Господь звелів учням: пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне; і ще коли Він сказав, що той, хто не прийме Царства Небесного з дитячою вірою і радістю, не увійде в нього; і коли Він обняв дітей і благословив їх, назвавши таким чином невинних дітей громадянами Царства Божого, Господь виходив на шлях, і тут до нього підбіг цей молодий і багатий чоловік з начальників, упав перед Ним на коліна і задав своє питання. Наскільки гідне усілякої похвали те, як він приступив до Христа, настільки гідне жалю те, як він відійшов від Христа. Він підбігає до Христа, він падає перед Ним на коліна, він питає у Нього поради в найголовнішому питанні на світі – про життя вічне і умови його успадкування. Він прийшов зі щирим наміром, а не як книжники, що приходили лише щоб спокушати Господа. Він відчував якийсь душевний голод і бідність при всьому своєму зовнішньому багатстві.
Учителю благий! Так юнак звертається до Господа. З нього досить і цього. Хіба той, хто провів увесь вік в темниці при світлі свічки дуже помилиться, якщо вперше побачивши сонце, назве його свічкою? Що зробити мені доброго? Питаючи про це, він, безумовно, думає про своє багатство, я це зазвичай буває у багачів, котрі не можуть відділити свою особистість від свого майна і подумати про себе, не думаючи одночасно і про своє майно. Що б я міг зробити – яке добре діло – за допомого свого багатства, щоб мати життя вічне? Не усвідомлюючи цілком, з Ким він говорить, юнак не цілком розуміє, і що говорить. Він радий би був почути від Учителя пораду, як за допомогою свого майна здобути те, що неможна оплатити багатствами усього світу - життя вічне.
Він же сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Серцезнавець Ісус проникає в думки юнака і читає їх, як книгу. Господь бачить, що юнак не впізнав Його і вважає Його просто доброю людиною і благим учителем, і цими словами Господь хоче надихнути його на роздуми. Якщо Я звичайний чоловік, чого ти називаєш Мене благим? А якщо знаєш, Хто Я, чому не скажеш цього ясно, але кличеш Мене вчителем? Тільки один Бог благий у повному і досконалому сенсі; благими люди можуть називатися лише у порівнянні з людьми не благими. Але ніхто не може називатися благим у порівнянні з Богом. Отже, один Бог благий. Господь наш Ісус Христос хоче, таким чином, докорити юнакові не за те, що той називає Його благим, але за те, що, вважаючи Його звичайною смертною людиною, він все-таки називає Його благим. Господь не хоче цим сказати: «Я не благий», - але: «Я не звичайна смертна людина. Я Той, про Котрого одного можна сказати, що Він благий».
Після цього вступного пояснення Господь починає відповідати на питання молодого багача: Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей. Говорить Йому (юнак): які? Ісус же сказав: не вбивай; не чини перелюб; не кради; не свідчи неправдиво; шануй отця і матір; і: люби ближнього твого, як самого себе. Це умови входження в нове життя. Але багач питає не просто про те, як увійти в життя, а як мати життя, як отримати життя, як успадкувати життя. Як він показав незнання особистості Ісуса Христа, так показав його і у відношенні життя вічного. І як Господь поправив його у першому випадку, так поправляє і тут. Життя вічне має свої ступені: на одному знаходяться просто спасенні, а на другому – досконалі. Апостоли сядуть на дванадцяти престолах і будуть судити дванадцять колін Ізраїлевих, в той час як решта спасенних не будуть ні сидіти на престолах, ні судити кого б то не було, хоча й вони увійдуть у життя вічне. Хіба не знаєте, що святі будуть судити світ? – питає апостол Павло (1Кор.6:2-3). І судити не тільки творіння цього світу, але й ангелів? Але не всі спасенні будуть судити, а тільки святі Божі, досконалі. Пресвята Пречиста Діва Богородиця є Чесніша від херувимів і Славніша від серафимів; апостоли виступають перед усіма святителями, святителі – перед іншими угодниками Божими, а інші угодники – перед звичайними спасенними. Досконалими є ті, хто крім самих себе, спасли за допомогою Господа нашого Ісуса Христа ще й багатьох інших, а спасенними є ті, хто ледь зуміли спасти самих себе. У домі Отця Мого обителей багато, - сказав Сам Господь (Ін.14:2). А хіба Він сказав би це, якби це було не так? Те ж саме, але іншими словами, Він говорить і у даному випадку. У Царстві не всі рівні: інша слава тих, хто лише увійшов у Царство, інша – досконалих у Царстві. Але вернімось спочатку до умов входження у Царство, щоб потім почути, з Господніх же вуст, про умови досконалості.
Які ж умови входження у Царство, у життя вічне? Дотримання заповідей. Яких? По-перше, треба ухилятися від зла і відкинути зло, і, таким чином, набути здатності творити благо. Тому Господь і виділяє насамперед негативні заповіді, а тоді уже позитивні, а не наводить їх по порядку, як вони дані через Мойсея. Не вбивати, не чинити перелюб, не красти, не свідчити неправдиво є негативними заповідями, що означають ухиляння від зла; а шанувати батька і матір і любити ближнього свого – позитивні заповіді, які означають творіння блага. Доки не дотримані перші, неможливо виконати і другі. Той, хто здатен вбити ближнього, не здатен його любити. І той, хто чинить перелюб, не знає, що є любов. Нагадуючи про ці шість, Господь не ставив за мету перечислити всі заповіді, згадані у Матвія: вони не згадують, наприклад, про любов до ближнього. А Марко додає до негативних ще одну, узагальнюючу: не ображай. Таким чином, євангелисти тут доповнюють одне одного, зовсім не вступаючи у протиріччя. З усього, що вони нам повідомляють, достеменне одне, а саме: Господь не мав наміру виділити винятково п’ять чи шість згаданих заповідей, а лише хотів цим нагадати юнакові про весь старозавітний закон. А Його порада дотримуватися заповідей старозавітного закону підтверджує сказані Ним раніше слова, що Він прийшов не порушити закон і пророків, але виконати: Я не руйнувати прийшов, але виконати(Мт.5:17). І якщо досконалий Господь, особисто не маючи у цьому ніякої потреби, виконав весь закон, тим більше зобов’язані його виконати всі, хто повільно піднімаються високими сходами, що ведуть до досконалості.
Всі перелічені заповіді мають для багачів і особливий внутрішній зміст. Так, не вбивай означає: надміру піклуючись про своє тіло, оточуючи його багатством і розкішшю, ти вбиваєш душу. Не чини перелюб означає: душа призначена Богові, як наречена своєму нареченому; якщо душа прив’язується любов’ю до мирського багатства і блиску, до розкошів і минущих задоволень, вона тим самим чинить перелюб, зраджуючи своєму Безсмертному Обручнику, Богові. Не кради значить: не кради у душі, живлячи за її рахунок тіло; не кради часу, турботи і праці, котрі треба присвятити душі, і не віддавай їх тілу. Багач, як правило, стає безнадійним бідняком зовні. І як правило – хоча й не завжди – все багатство людини зовнішньої означає обкраденість людини внутрішньої: доглянуте тіло – бездоглядну душу; розкішний одяг – духовну непривабливість; блиск зовні – темряву всередині; зовнішня сила – внутрішню безпомічність. Не свідчи неправдиво означає: не виправдовуй нічим любов до багатства і занедбаність душі своєї, бо це є спотворення Божої істини і неправдиве свідчення перед Богом і совістю. Шануй отця і матір означає: не вшановуй і не воздавай честі виключно самому собі, бо це тебе погубить; шануй батька і матір, через котрих ти прийшов у цей світ, щоб таким чином навчитися шанувати і Бога, Котрий створив тебе і твоїх батьків. Люби ближнього твого значить: у цій початковій школі вправляння в добрі навчись любити твоїх ближніх, щоб вирости до сходинки, на котрій люблять Бога. Люби ближніх твоїх, бо ця любов спасе тебе від самолюбства, що може тебе згубити. Люби інших людей, як самого себе, щоб себе присмирити, і принизити, і урівняти з іншими людьми у власних очах. Інакше гордість, яка є наслідком багатства, оволодіє тобою і скине тебе у пекло.
На таку пораду Господа нашого Ісуса Христа багатий юнак говорить: все це дотримував я з юності своєї; чого ще не вистарчає мені? А це означає, що всі ці заповіді йому були відомі з дитинства і що він їх, у зовнішньому Мойсеєвому змісті, виконав. Знову обманувся молодий багатій. Він думав, що Христос йому нічого нового не сказав, а лише повторив старе. Насправді ж мовою Христовою кожна стара заповідь отримує новий зміст, новий дух і нове життя. Кожній зовнішній заповіді, даній Господом нашим через Мойсея, Той же Самий Господь при новому творінні, при новому одкровенні надає більш глибокого внутрішнього значення. І якщо б юнак воістину виконав перелічені заповіді в їх внутрішньому, християнському сенсі, а не тільки зовнішньо – як їх обрядницьки виконували і фарисеї – він відторгнувся б душею від свого багатства і йому не було б важко здійснити те, що згодом запропонував йому Господь. Але він виконав всі ці заповіді, як той фарисей, що на молитві хвалиться перед Богом: пощусь двічі на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю. Тому він і залишився прив’язаний, наче незаконним шлюбом, до свого багатства і ніяк не міг з ним розлучитися і піти за Христом. Чого ще не вистарчає мені? – питає він Господа, відчуваючи себе вже на порозі спасіння. Він, очевидно, сподівався, що Господь скаже йому ще про яку-небудь подібну заповідь, яку він легко виконає. Господь бачив його наївну законницьку поверховість і полюбив його. Про це повідомляє євангелист Марк. Ісус, поглянувши на нього, полюбив його. Чому Господь полюбив цього недосконалого юнака? Тому що його законницька поверховість не була злою, як у фарисеїв і книжників, але наївною і благонаміреною. Однак, незважаючи на це, Господь не міг не сказати йому гіркої істини і зруйнувати всі його ілюзії про швидке і легке спасіння.
Ісус сказав йому: якщо хочеш бути досконалим, піди продай майно твоє і роздай бідним; і будеш мати скарб на небі; і приходь і йди за Мною. Почувши слово це, юнак відійшов засмучений, бо у нього було велике майно.
Нарешті, Господь сказав йому нове слово, неочікуване і важке. Безперервно дивлячись в глибину його серця, Господь сказав юнакові це нове слово. І хоча Він заздалегідь знав, що це Його слово не зможе відлучити душу юнака від земного багатства і повінчати її з Богом, Він все-таки говорить це – як тому, що той Його спитав, так і, більшою мірою, задля учнів, які слухали. Якщо хочеш бути досконалим. Це не лише входження у Царство, але й влада у Царстві. Піди, продай майно твоє. Тобто: іди і покажи себе паном над своїм майном, котрому ти сам і належиш. Воістину, не твоє майно належить тобі, а ти йому. Досі воно потроху купувало твою душу і передавало її дияволу: іди ж тепер і продай його, і роздай тим, хто його потребує, і потребує не як у панові, але як у слузі життя. Іди і розірви небезпечний і незаконний зв’язок твоєї душі з твоїм майном. Іди і розлучись. Іди і звільнись. Іди і витягни свою душу з-під тягаря землі, з-під пороху речей, з-під гною насолод, наданих багатством – і приходь та йди за Мною. Не маючи ніде нічого, іди за Мною. Душа багатша за все, коли у неї ніде нічого нема. Душа знаходиться у найкращому товаристві, коли у неї нема товариства, крім Мого. Продай усе і роздай бідним. Бідними є ті, котрим знадобиться твоє багатство не як прикраса, не як тягар, не як пан, але як насущний хліб, як полегшення життя, як слуга і помічник. І все матеріальне багатство, яке ти роздав, повернеться до тебе духовним. Подивись, твоя душа повна бідними, і твоє серце, і твій розум. Всі вони отримають потрібне їм багатство, коли ти позбавишся від багатства, яке тобі не потрібне.
Але чому Господь відправляє багача продавати майно і роздавати бідним, а не говорить йому просто: залиш усе, не повертайся у свій дім і йди за Мною? Чи не так Він сказав тому, хто хотів повернутися і поховати свого батька? Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже (Лк. 9:59,60). Господь не сказав так цьому багатію з двох причин: по-перше, якщо б він не продав свого майна і не роздав бідним, то або сусіди накинулися б на бездоглядне майно і розікрали його, або хто-небудь з його родичів успадкував би майно і опинився у тому ж становищі, у тому ж рабстві в багатства, в якому тепер знаходиться і цей юнак. І, таким чином, або злодії, або родичі згубили б свої душі через те ж саме майно.
По-друге, посилаючи юнака продати і роздати бідним майно, Господь хоче пробудити у ньому чоловіколюбство, викликати у нього співчуття до ближніх і поставити його в таке становище, щоб він відчув духовну радість і насолоду, роздаючи, від зробленого доброго діла. Щоб налаштувати юнака вчинити так, Господь відразу говорить йому про вічну нагороду, про вічний скарб на небі, де ні міль, ні іржа не знищують і злодії не підкопують і не крадуть. Незрівнянно кращий скарб отримаєш ти замість того, який залишиш. Бо чим тобі допоможуть усі твої земні скарби, коли ти, рано чи пізно, помреш? Вони загинуть для тебе у цьому світі і згублять тебе у тому. Скарб же, який буде у тебе на небесах, буде чекати на тебе, і не розлучиться з тобою на віки вічні. Потішивши юнака обіцянкою скарбу на небесах, Господь, нарешті, закликає його: і приходь і йди за Мною Коли ти з усім розлучишся, тоді іди за Мною обома ногами і обома очима. Ти не можеш іти однією ногою за Мною, а другою – за своїм багатством, і не можеш одним оком дивитися на Мене, а другим – на своє майно. Адже не можна служити двом панам!
Та все марно: юнак усе уважно вислухав, зрозумів, що від нього вимагається, дуже засмутився і засумував, тому, що у нього було велике майно, і відійшов, відійшов обома ногами і обома очима до свого злощасного багатства. У нього було велике майно! Іншими словами, він був дуже прив’язаний до багатства, скований ним, поневолений ним, і тому вельми слабкий – надто слабкий, щоб боротися з будяччям, яке проросло у ньому. Воістину, він був як насіння, що впало в тернині: насіння швидко зійшло, але терен його заглушив і насіння не дало ніякого плоду. Велике багатство було великими зарослями довкола насіння його душі. Домовласник хотів виполоти терен довкола його душі і душу його вивести на світло, щоб вона росла вільно; але він не дає, не може дати через злу звичку. Ніби той потопельник у переповненій шлюпці. Господь простягає йому Свою всесильну руку, щоб спасти його і ввести на корабель, але йому шкода навалених у шлюпці речей. І так багатий юнак відлучився від Христа, Капітана корабля життя, і сховався у морських просторах, щоб незабаром потонути і загинути – разом зі своєю шлюпкою.
Ісус же сказав учням Своїм: істинно говорю вам, що важко багатому увійти в Царство Небесне; і ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти у Царство Боже. Жодне слово Господа нашого Ісуса Христа не могло бути вкинуте на ниву цього світу марно. Якщо ним не користувалися ті, до кого воно було безпосередньо звернене, ним користувалися ті, до кого воно зверталось опосередковано. У даному випадку слова Христові були безпосередньо звернені до багатого юнака, а опосередковано – до учнів. Юнак не зміг скористатися словами Христа, але ними скористалися учні. Тому Господь після відходу юнака звертається тепер до них і говорить їм, як важко багатому увійти у Царство Небесне. Не говорить Господь, що багатому увійти у Царство Небесне неможливо, але що це важко, дуже важко.
А що багатому не є неможливим увійти в Царство Небесне, видно з прикладів, які наводяться в Священному Писанні. Авраам був багатим, вельми багатим, але вірою своєю був прив’язаний до Бога більше, ніж до всіх своїх багатств і навіть більше, ніж до свого єдиного сина. Я, порох і попіл, - говорив Авраам про себе при усьому своєму багатстві. Був дуже багатим і праведним Йов, але багатство не завадило йому впокорюватися перед Богом і бути покірним Йому як у славі, так і в муках та приниженні. Багатим був і Вооз, прадід Давидів, але милосердям своїм догодив Богові. Багатим був і Йосип Аримафейський, але багатство не завадило йому повністю віддатися Господу нашому Ісусу Христу і воздати всі можливі почесті мертвому тілу Господньому, поступившись Йому навіть новим кам’яним гробом, приготовленим для себе. Нарешті, багатими були й інші численні угодники Божі в історії Церкви, але спаслись і успадкували Царство Боже, бо серцем своїм вони були прив’язані не до земного багатства, а до Христа, вважаючи всі земні багатства порохом і попелом. Не багатство саме по собі є злом, як сама по собі не є злом жодна сотворена Богом річ, але людська прив’язаність до багатства, до майна, до речей є зло. Злом і згубою є пристрасті і пороки, котрі багатство викликає і провокує, такі як блуд, обжерство, пияцтво, скнарість, марнотратність, хвастощі, марнославство, гордість, зневага до бідних і приниження їх, забуття Бога і багато, багато іншого. Мало тих, хто має в собі сили противитися спокусам багатства, тих, хто в змозі володіти своїм багатством, а не ставати його слугою і рабом. Насамперед, багатому важко поститись, а без посту нема ні приборкання плоті, ні смирення, ні справжньої молитви. Тому Господь і говорить, що важко багатому увійти у Царство Боже. Але цим Він не сказав, що бідняку увійти в Царство Боже легко.
І бідність приносить свої спокуси, майже як багатство. Багач повинен спасатися великим милосердям і смиренням перед Богом, а бідняк великим покірливим терпінням і непохитним упованням на Бога. Не спасеться ні немилосердний і гордий багач, ні бідняк, який нарікає на долю свою і перестає сподіватися на поміч Божу. Бідні і багаті існують у світі не випадково чи з нерозумності облаштування цього світу, але з премудрого Промислу Божого. На змиг ока Бог може усіх людей зрівняти в багатстві, але саме це було б справжнім божевіллям. У такому випадку люди стали б повністю незалежними одне від одного. Хто б тоді спасся? І як би було можливо спастися? Бо люди спасаються через залежність одне від одного. Багач залежить від бідняка, бідняк – від багача; освічений залежить від неука, неук – від освіченого; здоровий залежить від хворого, хворий – від здорового. Матеріальна жертва оплачується платою духовною. Духовна жертва освіченого оплачується матеріальною платою неука. Фізична послуга здорового оплачується духовною платою хворого, і навпаки: духовна послуга хворого (що нагадує про Бога і Суд) оплачується фізичною послугою здорового. Все переплетене, як нитки різнобарвного килима. Одноманітний колір засліпив би усі очі. Як би багач спас свою душу милосердям і смиренням чи згубив її скупістю і гордістю, якби не було бідняка? Як би бідняк спас свою душу терпінням і хрестонесінням чи згубив її наріканням, крадіжками і грабунком, якби не було багача? Як би освічена людина спасла свою душу співчуттям неуку і працею для його користі, чи згубила її гордою зневагою до неука, якби неука не було на світі? Як би неук спас свою душу послухом і лагідністю перед освіченою людиною чи згубив її непослухом, заздрістю, дикістю у відношенні до освіченого, якби не було освіченого? Як би здоровий спас свою душу доброзичливим чуванням біля хворого, співчуттям хворому і молитвою за нього чи згубив її, гидуючи хворим, не піклуючись про нього і хизуючись своїм здоров’ям, якби не було хворого? І як би хворий спас свою душу покірністю і вдячністю здоровому чи згубив її ненавистю і заздрістю до здорового, якби не було здорового?
Бог дав людині свободу вибору, кожній людині. Нема жодної людини на світі, перед якою не були б відкриті два шляхи: шлях спасіння і шлях погибелі. У цьому і полягає людська свобода. Багатство може багача спасти, а може й згубити; бідність може бідняка спасти, а може й згубити; і освіченість може освіченого спасти – чи згубити; і невченого невченість може спасти – чи згубити; і здорового здоров’я може спасти – чи згубити; і хворого хвороба може спасти – чи згубити. Все залежить від вибору самої людини. Христос прийшов напоумити людей, а не змусити. Тому Христос і не заповідає юнакові: «Увійди в життя вічне!», але якщо ж хочеш увійти в життя вічне; і не заповідає йому: «Будь досконалим!», але якщо хочеш бути досконалим. «Якщо хочеш», - так Господь говорить вільним і розумним творінням. Бог хоче, щоб усі люди пішли правим шляхом і спаслись. Але тому все-таки і шлях погибелі залишається для людей відкритим.
І ще говорю вам, говорить Господь наш Ісус Христос учням, щоб двічі підкреслити, як важко багатому увійти в Царство Боже. Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже. «Верблюдом» називали не тільки тварину, але й товстий канат, яким на пристані прив’язували кораблі, щоб вітер не відніс їх від берега. Цей товстий канат Господь і мав на увазі у даному випадку. Отже, зручніше людині і цей, дуже товстий, канат протягнути крізь голчине вушко, ніж багатому увійти в Царство Боже. Майже, таким чином, неможливо, однак, все ж таки, не неможливо – але дуже важко. Це говорить Той, Хто чудово усвідомлює неміч людської природи і знає, як легко душі людській потрапити в кайдани багатства і нерозривно приклеїтись до землі.
Почувши це, учні Його вельми здивувались і сказали: так хто ж може спастись? Чому здивувалися учні, коли вони вже здійснили те, чого не зміг багатий юнак? Ось, вони залишили все і пішли за Христом. Премудрий Златоуст диво це пояснює: учні бояться не за себе, але за інших людей, серед яких велика кількість багатих. Таким чином, вони дивуються страшним словам Христовим з чистого людинолюбства. Він посилає їх у світ спасати людей. Як вони зможуть спасти таку кількість багачів, які живуть у світі, якщо багатій людині майже цілком неможливо увійти в Царство? Це почуття жалю до людей стискало тоді їх душі, і, під його впливом, вони і задають наведене вище питання: «Хто ж тоді може спастись?» Ніби вони більш милостиві, ніж Христос! Ніби вони більш чоловіколюбні, ніж Господь Чоловіколюбець!
А Ісус, подивившись, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо. Господь наш Ісус Христос глянув не на їх обличчя і очі, а на саму глибину їх сердець. І у них прочитав незнання і страх. Ось, вони ще не пізнали сили Божої, тому так бояться за Божі створіння. Неможливе людям можливе Богові. А що не неможливе для людей? Іншими словами: яке благо люди можуть сотворити без допомоги Божої? Ніяке і ніколи. Бідняк без допомоги Божої не може спастись точно так само, як і багач. Без Мене не можете робити нічого, - сказав Господь (Ін.15:5). А апостол Павло, котрий вмер собі і жив Христові, підтвердив ці слова Спасителя у позитивному сенсі, сказавши: Все можу в Ісусі Христі, Який зміцнює мене (Флп.4:13). Благодать Духа Святого може зігріти серце і найбагатшої людини і відірвати її від багатства, і відклеїти її від землі, і направити на шлях спасіння. Богові все можливо.
Наш Бог є Бог Всемогутній. Його могутнє слово сотворило світ, і Його могутня десниця тримає небосхил. Він, Всемогутній, воістину може спасти і нас, хто бажає спасіння. Яким би не було наше становище на землі, яким би не було наше майно, якими б не були обставини, Він, Всемогутній, може нас спасти. Але не просто може – Він цього й хоче. Всемогутній і Всеблагий Бог наш – поспішімо ж Йому назустріч. Він кличе нас і чекає. І Він радіє разом з усіма Своїми святими ангелами, як тільки побачить, що ми звернули до нього лице. О, звернімо до Нього лиця і поспішімо у свою істинну Батьківщину, назустріч Богу нашому, Богу Всемогутньому і Всеблагому. Але тільки поспішімо, поки смерть не постукала в наші двері і не сказала: «Пізно!» Богу нашому, Богу Всемогутньому і Всеблагому, Тройці Єдиносущній і Нероздільній – Отцю, Сину і Святому Духу, честь і слава, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
27.08.2023