Здавна християнами шанувалися ікони чи священні зображення Пресвятої Трійці, – Отця, і Сина, і Святого Духа, святих, ангелів і Божих людей. Але от з початку восьмого століття на престол грецької імперії вступив Лев III Ісаврієць. Через 10 років його правління, в 726 році, він видав указ, яким заборонялося християнам молиться перед іконами, і багато ікон були поставлені високо, щоб не можна було цілувати їх. Ще через п’ять років він видав інший указ, в якому наказував припинити шанувати ікони, бо надіявся, що заборона ікон сприяє зближенню юдеїв і мусульман з Церквою і грецькою імперією. Його син Костянтин Копронім, в продовження 34 років (з 741 по 755 рік) ще з більшою жорстокістю переслідував шанування святих ікон. Його онук Лев Хазар (775-780) слідував по шляху свого батька й діда. Але вони досягли протилежних наслідків, бо не тільки не зблизили юдеїв та магометан, але й налаштували проти себе свій народ.
Римські папи, тоді незалежні від грецьких імператорів, і три східні патріархи: Олександрійський, Антіохійський і Єрусалимський, що перебували вже під владою мусульман, не хотіли мати духовного або церковного спілкування з Константинополем, бо хоча східні християни страждали під ярмом магометан, але мали можливість молитися перед іконами, оскільки магометанські каліфи не втручалися у справи підвладних їм церков.
Іконоборці заперечували шанування земної святості Матері Божої і святих Божих угодників і звинувачували православних в поклонінні тварному створінню – іконі. Навколо питання про шанування ікон виникла запекла боротьба. На захист святині піднялися багато віруючих, на яких обрушилися тяжкі гоніння.
Все це вимагало дати повне і чітке вчення Церкви про ікону та відновити іконошанування нарівні з шануванням Святого Хреста і Святого Євангелія.
27.10.2024Читати далі
Кожен, хто хоче посоромити Бога, сам буває посоромлений, а Бог цим ще більше прославляється.
І кожен, хто намагається принизити праведника, врешті принижує себе, а праведника ще більше підносить.
Хто кладе камін на шляху праведника сам об нього спотикається, а праведника лише змушує видертися на схил, звідки той бачить ще більше.
Той, хто дує, щоб погасити вогонь праведника, розпалює його ще більше, а свій гасить.
У бурхливому морі житейському Бог є скелею, на котрій праведник спасається і об яку розбивається човен безбожника.
У бурхливому морі житейському праведник є каменем спотикання для грішника. Грішник відвалює каменя і падає в яму на тому місці, де цей камінь знаходився.
Той, хто кидає пил проти вітру, осліпне. Той, хто засипає озеро камінням, затопить себе.
Бог наче навмисно залишив правду у світі цьому неозброєною і незахищеною, щоб показати Свою силу і щоб у насильників був камінь спотикання. Тому нитка правди міцніша, ніж ланцюг неправди. Насильник намагається розірвати нитку правди, але заплутується у ній і гине.
Сатана хотів знищити праведного Йова, а замість цього возніс його на небеса. Йов переміг тоді, коли здавався немічним. Сатана хотів знищити царя Ірода, і той, через лютість свою, цьому не противився, і Ірод загинув, коли здавався всемогутнім.
Все, що від Бога, видається у світі цьому немічним, але воно сильніше від зірок і бурхливих океанів.
06.10.2024Читати далі
Коли наблизилося зачаття спасіння нашого, зачався святий Іоанн Предтеча славно і чудовно. Багато матерів зачинають дітей, мало тих, зачаття яких славила і святкувала Божа Церква. Три тільки матері є, у їхніх-бо утробах сотворилося зачаття, що світ здивувало: свята праведна Анна, свята Єлизавета і Пресвята й Пречиста Діва Марія. Праведна Анна Богородицю, Єлисавета Предтечу, Діва Марія зачала Христа, Спаса нашого. Всі оті зачаття вісником небесним благовістилися, благодаттю Божою завершилися, але не через бесіду між благовісником та тими, що зачинали, оскільки сам Бог вимагав зволення тих, що зачинали. Благовісник же святий архангел Гавріїл, увійшовши в олтар до священика Захарії, що служив тоді з черги своєї перед Богом, почав бесіду таку:
“Не бійсь, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоанн. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато хто втішиться”.
Відповів Захарія:
“Дивне й несподіване мені вістиш, о віснице радісний! Та ж бо родити в старості єству є річ супротивна; я ж є старий і жона моя перестаріла у днях своїх, як же можемо зачати і народити сина?”
Ангел рече:
“З цих слів твоїх маловірним знаходжу тебе, Захаріє, що не сподіваєшся здійснення словам моїм; коли ж супротивна єству твоєму річ звіщається, то не супротивна Божій силі, бо їй нема неможливого. “Бог може підняти дітей Авраамові з цього каміння” (Мат.3:9). Хіба не знаєш, що зміг Бог Адама від землі, Єву ж з кістки Адамової створити, і престарілій Саррі подати сина Ісаака; тож і твоїй жоні всеможний Бог подає народити в старості сина, оскільки почута молитва твоя”.
06.10.2024Читати далі
Господь, що живе на небесах, бажаючи з'явитися на землі та з людьми пожити, уготував спершу на ній місце поселення слави своєї — пречисту Матір свою: так звичайно діють царі, коли хочуть прийти в якесь місто, то готують передусім собі в ньому палац для пробуття. А що палаци земних царів зводяться премудрими митцями із коштовних речей, на найвищому місці, красніші й просторіші від інших людських жител, так і в небесного Царя слави палата творитися має. У Старому Заповіті, коли захотів Бог жити у Єрусалимі, збудував йому Соломон храм премудрим митцем Хірамом, що був повен мистецтва, і розуму, і знання, як робити будь-яке діло, створив же з речей найдорожчих, від виборного каміння з дерев добропахучих кедра та кипариса, що їх привозили з Ливану, і з чистого золота на найвищому місці, на горі Морія. І найоздобнішим, бо створив херувимів на стінах, дерева усілякі та квіти. Мав же простір той храм такий, що не тіснилося б у ньому й багато людей ізраїльських, і прийшла в нього слава Господня у вогні і в хмарі і, одначе недостатній той храм був до вміщення в себе невмістимого Бога: "Соломон збудував йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе... Який мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для мого відпочинку?" Благозволив отож у початку своєї благодаті, щоб нерукотворний створився храм — пречиста, преблагословенна Діва Марія.
21.09.2024Читати далі
Знову Іродія біснується, знову бентежиться, знову танцює, знову просить, аби голову Йоана Хрестителя Ірод беззаконно стяв. Знову Єзавель обходить [1], шукаючи, аби виноградник Навота захопити і святого Іллю прогнати в гори. Думаю, що не лише я наляканий, а й усі ви, що слухаєте євангельський голос і дивуєтеся зі мною Йоановій сміливості, Іродовому безумству й звірячій несамовитості безбожних жінок. Що ж ми чули? Ірод узяв Йоана [2], посадив до темниці.
Чому? Для Іродіяди, жінки Филипа, брата свого. Тут, справді, хто не ганьбитиме Іродового безумства, яке сталося від несамовитої любови до жінок? Що скаже або як переповість хто про нестримну пронирливість злих жінок? Мені видається, що нема в піднебесній жодного такого звіра, який був би подібним до злої жінки. Тому нині слово моє про злу – не про добру й цнотливу.
Знаю, що багато є лагідних і добропорядних жінок, про їхнє добре життя годиться мені пізніше згадати для користи й доброго наслідування, аби ми полюбили те, що добре й чесне. Ні один звір на світі не подібний на злу жінку. Що від лева зліше серед чотириногих? Ніщо. Що ж лютіше від змія серед плазунів? Теж ніщо. Проте і лев, і змій менше злі від жінок, і свідчить про моє слово премудрий Соломон, кажучи [3]: «Ось лев зі змієм жити вибрав, аніж з жінкою лукавою і злоязикою». І не подумай, що пророк із глуму так сказав, із прикладів навчися точно: Даниїла в ямі леви соромилися, праведного ж Навота убила Єзавель. Кит Йону в череві зберіг, Дадила ж Самсона обстригла і, зв’язавши, іншоплемінцям передала. Змії, і гаспиди, і керасти [4] Йоана в пустині боялися, Іродіяда ж його на вечері стратила. Ворони Іллю на горі годували, Єзавель же його, після благодіяння дощу, гонила, щоб убити. Що-бо каже? – «Якщо ти Ілля [5], я ж Єзавель, це нехай зроблять мені боги, і це нехай додадуть, якщо завтра у цю годину не покладу душу твою як одного з мертвих». І злякався Ілля, і пішов задля душі своєї в пустелю на сорок днів, і шукав душі своїй смерти, і казав: «Господи Боже, досить мені нині, прийми душу мою від мене, бо я не кращий від батьків моїх».
11.09.2024Читати далі
Коли Господь наш Ісус Христос помирав на Хресті, Він і в передсмертних стражданнях намагався принести людям користь. Думаючи не про Себе, а про людей, Він, віддаючи дух, дав людському роду один з найвеличніших Своїх уроків. Це урок прощення. Отче! Прости їм, бо не знають, що творять. Ніколи раніше з жодного місця страти не чули таких слів. Навпаки, раніше страчувані, винні чи не винні, зверталися до богів і до людей, просячи про помсту. «Відімсти за мене», - ось слова, котрі частіше за усе можна було почути на місці страти до Христа, та, на жаль, і сьогодні можна почути у багатьох племен – навіть тих, хто хреститься святим Хрестом Христовим. А Христос при останньому подиху прощає Своїх наклепників, мучителів і вбивць, просить Отця Свого Небесного, щоб і Він їм простив, і, більше того, ще й знаходить для них виправдання: не знають, - говорить Він, - що творять.
Чому саме це повчання про прощення повторює Господь на Хресті? Чому з численних повчань, даних Ним людям на землі, Він вибирає саме це, а не інше, щоб висловити його Своїми Божественними вустами в кінці, в самому кінці? Безумовно, тому, що Він хотів, щоб цей наказ запам’ятали і виконували. У безвинних стражданнях на Хресті, які величчю Своєю переважають усю велич світу, піднесений над царями і суддями земними, над мудрецями і вчителями, над багатими і бідними, над суспільними реформаторами і бунтівниками, Господь наш Ісус Христос прикладом прощення закарбував Своє Євангеліє. Щоб показати цим, що без прощення ні царі не можуть царювати, ні судді судити, ні мудреці філософствувати, ні вчителі вчити, ні багаті і бідні жити життям людським, а не скотським, ні полум’яні реформатори і бунтівники зробити щось корисне. А насамперед і в кінці всього – щоб показати: без прощення люди не можуть Його Євангеліє ні зрозуміти, ні, тим більше, виконати.
Словами про покаяння Господь почав Своє вчення, а словами прощення завершив його. Покаяння є насіння, прощення – плід. Ніякої похвали не варте насіння, якщо воно не приносить плоду. Ніяке покаяння не має цінності без прощення.
08.09.2024Читати далі
Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.
І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніло гріхом, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.
Коли на землю прийшов Господь наш Ісус Христос, майже всі народи вірили в силу зла і слабкість добра. І дійсно, злі сили переважили у світі, так що навіть Сам Христос називали їх очільника князем світу цього. А старійшини іудейські приписували демонам і їх силі навіть і всі Божественні діла Христові.
01.09.2024Читати далі
Люди, що живлять любов до якого-небудь предмету, мають звичай завжди говорити і думати про нього в своєму умі, вдень і вночі. Тому нехай ніхто не докоряє мені в тому, що після попередніх слів я пропоную тепер ще одне на хвалу Матері мого Бога, немов би ще один дар Її Успенню …
Для Матері Божої не потрібні наші похвали – це ми маємо потребу в Її славі. Справді, як прославити те, що вже препрославлене? Як зробити джерело Світла ще світлішим? Воістину ми, здійснюючи це святкування, самі сплітаємо собі вінець: Ось, слово Господа, я шаную тих, які мене шанують (1 Цар 2, 30).
Солодке, воістину солодке вино і поживний хліб, який ми споживаємо: перше веселить, а останнє зміцнює серце людини. Але що солодше від Матері Бога мого? Вона полонила мій розум, полонила язик; про Неї я думаю і вдень, і вночі. Вона – Мати Слова і подає Слово; Вона – Плід від неплідної, що вчиняє плодоносними безплідні душі.
Нині ми святкуємо священну і божественну Її кончину.
28.08.2024Читати далі
Ікона «Успіння Пресвятої Богородиці». Іконописна майстерня Києво-Печерської лаври, XVII ст.
Візантійська іконографія Успіння Богоматері у своїй канонічній формі сформувалася до кінця X ст. Це підтверджується датованій пластиною слонової кістки для окладу Євангелія імператора Оттона III (1002) з Баварської державної бібліотеки в Мюнхені. Дана композиція була не тільки сценою оповідного святкового циклу – зображенням смерті Марії, а й чином літургії з Христом-архієреєм, якщо враховувати тексти, які служили основою іконографії, в першу чергу, апокрифічне Сказання Псевдо-Іоана Богослова та Слова Іоана Дамаскина на Успіння Богоматері.
Успіння Богоматері, як і Воскресіння Христа, символізувало попрання смерті і воскресіння до нового, більш досконалого життя майбутнього віку. У Другому Слові на Успіння Богородиці Іоана Дамаскина читаємо: «Сьогодні скарб життя, безодня благодаті … покривається Живоносною смертю і безбоязно приступає до неї Та, Яка в утробі носила Переможця смерті, якщо взагалі допустимо іменувати смертю всесвященний і життєдайний Її відхід»; «Поглянувши на Неї, смерть побоялася бо від свого нападу на Сина Її [смерть] досвідом навчилася і, отримала вже [цей] досвід, стала розумнішою»; «Але як святе і непорочне тіло Господа, яке від Неї стало співіпостасним Слову, на третій день воскресло від гробу, так і Матері [належало] бути відібраною від труни і переселитися до Сина. І як Він Сам зійшов до Неї, так і Їй [належало] піднятися у велику і найтаємничу скинію … в саме небо (Євр. 9:11-24)».
27.08.2024Читати далі
Переможець є Бог наш, і всі благі та інші перемоги від початку і до кінця віку належать Йому.
Він перемагає безлад у всесвіті і встановлює порядок.
Він перемагає викликаний грішниками безлад серед людей і відновлює порядок. І коли гірші з людей піднімаються на перші місця, а кращі опускаються на останні, Він перевертає безлад цей, і перші стають останніми, а останні – першими.
Він перемагає змови та інтриги злих духів проти роду людського і розганяє їх, як вітер розганяє гидкий сморід.
Він перемагає всяке зубожіння: там, де мало, Він примножує, а там, де взагалі нічого нема, творить достаток.
Він перемагає хвороби і страждання; скаже лише слово – і хвороби і страждання зникають: сліпі бачать, глухі чують, німі говорять, паралізовані встають і ходять, прокажені очищуються.
Він перемагає смерть, і коли Він наказує, смерть відпускає із своїх щелеп жертви свої.
Він царює над безкрайнім Царством Сил Небесних, ангелів і святих; над Царством Небесним, у порівнянні з яким царство світу цього тісне і темне, як материнське лоно для немовлятка.
Він наказує елементам і тваринам світу цього, і ніщо не може противитися Його наказу, не прирікаючи себе при цьому на вічну погибель.
25.08.2024Читати далі
