Не буває істинної мудрості без любові, а істинної любові – без мудрості. Мудрість без любові є мудрістю зміїною, себелюбною і отруйною; любов без мудрості – злива в той час, коли висохла земля очікує ласкавого дощику.
Яка невимірна мудрість Божа! І ніщо не зрівняється з нею у безмірності, крім любові Божої. Які великі мудрість Божа і любов Божа, явлені у створеній природі! І все ж вони є лише тінню мудрості і любові, які Бог виказав через Господа Ісуса Христа у справі людського спасіння. Наскільки явлені при Першому Творінні мудрість Божа і любов Божа! Але це мудрість створення того, кого не було, любов давати тому, хто не мав. Мудрість же, виявлена при Новому Творінні, є мудрістю лікування тяжко хворого, і любов при Новому Творінні є любов’ю самопожертви.
Ще раз, і ще двічі, і ще багато разів прочитайте Євангеліє Господа і Спаса нашого Ісуса Христа і напийтеся несказанної мудрості Божої і любові Божої. І ви відчуєте подвоєне і багато разів помножене здоров’я душі, і силу душі, і радість, і життя.
Господь приходить у світ, щоб світ зцілити, оновити, воскресити з мертвих. Як приходить? Приходить як Воєвода, перед Яким і за Яким ідуть війська. Воїнство небесне зібралося довкола Нього, попереду і позаду Нього. Можна подумати, ви побачите царського сина у шовках і порфирі, - а тут Немовля, народжене в овечій печері і спеленане в яслах волових!
Можна подумати, ви побачите генерала, біля дверей котрого підніметься ліс багнетів, що захищають його життя від вилазок зрадників і нападу ворогів. А тут – беззбройне і незлобливе Дитя, на Котрого відразу ж після Різдва царі земні і князі влаштували полювання, ніби на оленя.
Можна подумати, ви побачите царя у порфирі, що сидить у золотій колісниці, в супроводі блискучого почту вельмож. А тут – простий Ремісник, Котрий нечутно і без супроводу довго йде і по камінню, і по пилюці дорожній, і по порослим терням стежинам – здалеку, з самого Назарету до гирла Йордану, щоб схилити Свою голову під десницю Іоана Хрестителя і хреститися, як інші люди.
14.01.2024Читати далі
Коли вийшли волхви з Бифлеєму, явився ангел Господній Иосифові у двох снах, наказуючи йому, щоби з новонародженим дитям Ісусом Христом і Матір'ю його Пречистою Дівою Марією втікав до Єгипту, і там нехай будуть, поки не буде наказано йому знову повернутися, бо Ірод хоче шукати Дитя, аби погубити його. Иосиф же, вставши, взяв Дитя і Матір Його вночі і відійшов до Єгипту. Але спершу перед своїм до Єгипту відходом в Єрусалимі виконав все, що належить за законом Господнім, у церкві Соломоновій. Вже-бо сповнилися дні очищення Пречистої і Пренепорочної Богоматері, де ж і Симеон-старець зустрів Господа нашого, і Анна Пророчиця. Тоді, по сповненні писаного в Законі, пішов у Назарет до свого дому, це-бо каже Аука святий: "Як збулося все за Законом Господнім, повернулися в Галилею, в град свій Назарет". Це очевидно, що не зразу з Вифлеєму до Єгипту вирушили, але спершу до церкви Господньої, після цього до Назарету, тоді в Єгипет. Виявляє ж це і святий Теофілакт в тлумаченні на Матея, пишучи таке: "Питання: "Як Аука каже, що після народження, через днів чотирнадцять, Симеоном прийнятий бувши, відійшов Господь в Назарет. Тут же Матей говорить, що після повернення з Єгипту в Назарет прийде. Відповідь: "Знай-бо: те, що замовчав Матей, [те] Лука каже. Після народження зробив, як же Аука каже [тобто в Назарет пішов]. Матей же каже про те, що [вже] після того було, як до Єгипту втік і знову звідти повернувся [Він] і йшов до Назарету. В иншому ж не суперечать один одному, але Лука про прихід з Вифлеєму до Назарету говорить, Матей же — після Єгипту про прихід в Назарет оповідає" (Доти святий Теофілакт). По виході ж із церкви Господньої спершу до Назарету поспішили і те, що треба в домі своєму, не зволікаючи, влаштували. Тоді, взявши на дорогу потрібне, вночі, щоб не довідалися сусіди, що навколо жили, поспіхом вирушили до Єгипту. Взяли ж зі собою задля послуження і Якова, сина Иосифового старшого, нареченого пізніше братом Божим. Як же оповідає Трифолог, жовтня двадцять третього, де ж співається таке: "Той, що по плоті Господнім бажанням премудрим братом виявився, і учнем, і самовидцем божественних таїнств, втікаючи з ним і в Єгипті бувши з Йосифом, Матір'ю ж Ісусовою, з ними ж молися за спасіння наше". Звідси-бо зрозумілим є, що і Яків супроводжував їх, коли втікали до Єгипту, служачи їм у дорозі. Втікав же Господь до Єгипту, щоб показати, що людиною є справжньою і тілом, а не духом і привидом. Оце Єфрем святий: "Якщо б не був плоттю, кого б взяв Йосиф, втікаючи до Єгипту, щоб навчити нас втікати від гніву і люті людської, а не протистояти з погордою?" Таке Золотоустий: "Втікаючи ж, Господь вчить нас місце давати люті [тобто: втікати від людської люті], і якщо-бо Всемогутній втікає, то так вчить нас, гордих, уникати небезпеки. Ціль втечі Господньої до Єгипту і та, щоб очистити Єгипет від ідолів." І як же каже святий Лев-папа: "Щоб не без того краю приготувалося незвичайної жертви таїнство, у ньому ж спершу заколення Агнця, спасенне Христа знамення, і Пасха Господня мала прообраз". До того ж хай і пророцтво Ісаїне сповниться таке: "Це Господь сидить на хмарі легко, і прийде в Єгипет, і потрясуться всі рукотворні єгипетські [ідоли] від лиця Його". Тут під хмарою святий Амвросій розуміє Пречисту Діву, яка на руках своїх Господа в Єгипет принесла. І падали ідоли богів єгипетських. Легка ж є та хмара — Пречиста Діва, бо ні єдиним яким-небудь гріхом, чи плотською похіттю, чи пізнанням подружнього тягаря не обтяжена.
08.01.2024Читати далі
У ті дні володів землею кесар Август. Його єдиноначальність на землі була образом Божої єдиноначальності в обох всесвітах: духовному і матеріальному. Багатоголовий змій влади, що від самого гріхопадіння отруював народи землі, залишився тільки з однією головою. Всі відомі народи і племена земні підкорювалися владі Августа безпосередньо чи опосередковано, чи лише сплачуючи йому свій податок, чи визнаючи римських богів і римських чиновників. Боротьба за владу на деякий час стихла, і єдиновладарювання світом було повністю в руках кесаря Августа. Над ним не було ні людини, ні бога. Бо і сам він був проголошений богом, і його зображенню люди приносили жертви: закланних тварин і пахощі. Від початку світу жодна смертна людина не досягала більшої могутності, ніж кесар Август, котрий, не маючи супротивників, володів цілим світом. І, воістину, з початку світу людина, створена живим Богом, не спускалася на таке дно ницості і відчаю, як тоді, коли стала обожнювати римського кесаря, людину з усіма немочами і слабкостями людськими, недовговічного, як верба, із шлунком, кишками, печінкою та нирками, які через кілька десятків років перетворяться на червивий сморід і бездиханний прах; врешті, людину, статуї котрої по всій імперії пережили його, його силу і його імперію.
07.01.2024Читати далі
Той, хто з покірністю і смиренням приступить до Господа Ісуса Христа, той ніколи більше не захоче з Ним розлучитися.
Перші вправи новобранців війська Христового – це вправи в покірності і смиренні.
З послуху і смирення починається новий світ, нове творіння, нове людство. Старий світ знехтував покірність Богові і смирення перед Богом, і тим зруйнував міст між землею і небом. Духовний будматеріал для відновлення цього мосту – насамперед, покірність і смирення.
Доки Адам був багатий на покірність і смирення, він ледве міг розрізнити свій дух і Дух Божий, свою волю і волю Божу, свої думки і думки Божі. Він не міг ні відчувати, ні бажати, ні думати нічого такого, що не було б у Богові і від Бога. Як ангели Божі, так і Адам стояв безпосередньо наближений до Бога і з безпосереднього наближення споглядав Праджерело світла, мудрості і любові. Живучи всередині самого сонця, не мав він потреби розпалювати яку-небудь свою свічку. Його свічка всередині сонця не горіла б і не світила.
Але коли Адам порушив покірність і втратив смирення – а їх завжди втрачають чи досягають одночасно, тоді його безпосереднє спілкування з Богом було перерване, міст зруйнований, і він впав у страшну пітьму та гнилу сирість, в якій змушений був сам собі світити своєю свічкою, все-таки даною йому з милості Божої, коли правда Божа вигнала його з Раю. Тоді він не тільки почав відчувати різницю між собою і Богом, між своєю волею і волею Божою, своїми почуттями і почуттями Божими, своїми думками і думками Божими, не лише став відчувати і усвідомлювати цю різницю, але ледь-ледь, в рідкісні години просвітління, міг помітити богоподібність свою.
06.01.2024Читати далі
Великого чудотворця, помічника швидкого, і заступника перед Богом надзвичайного, святителя Христового Миколая виростила Ликійська земля в граді, що називається Патара, від чесних, благородних, правовірних і багатих батьків. Батько його був на ім’я Теофан, мати ж Нона. Ця благословенна двійця, що в законному шлюбі благочесно перебувала, всіляким же прикрашала себе доброчестям. За богоугодне життя своє, багато ж милостинь і велику добродійність сподобилися витворити святу віть, самі будучи коренем святим, і немов дерево, посаджене при витоку вод, дало плід свій у свій час. Народивши ж божественного цього отрока, нарекли його ім’ям Миколай, що означає «перемога»: справді-бо він над злом перемогою виявився, коли Бог так благоволив, і на спільну світові користь.
19.12.2023Читати далі
В цю Неділю треба прочитати Євангеліє Неділі 29-ї (Лк., 85 зач.), оскільки, згідно Устава, рядове Євангеліє Неділі 28-ї — про званих на бенкет (Лк., 76 зач.) — має читатися в Неділю святих праотець. Ред.
Будемо вчитися на прикладі малих речей, якщо не можемо відразу зрозуміти великі.
Якщо ми не можемо зрозуміти, як Бог бачить усіх людей, подивімось, як сонце освітлює усі предмети на землі.
Якщо ми не можемо зрозуміти, як душа людська не може жодної хвилини жити без Бога, подивімось на те, як тіло людське не може жодної хвилини прожити без повітря.
Якщо ми не знаємо, навіщо Бог вимагає від людей послуху, розгляньмо, навіщо голова сім’ї вимагає послуху від своїх домашніх, цар – від своїх підданих, полководець – від воїнів, архітектор – від будівельників.
Якщо ми не знаємо, чому Бог вимагає від людей вдячності, подумаймо і зрозуміймо, чому батько вимагає вдячності від своїх дітей. Але зупинімось на деякий час саме на цьому питанні: чому батьки вимагають від своїх дітей вдячності?
Чому батько вимагає від свого сина, щоб той кланявся йому, знімаючи шапку, і дякував за усяку велику й малу річ, від батьків отриману? Навіщо це батькові? Хіба синівська вдячність робить його багатшим, сильнішим, шанованішим, впливовішим у суспільстві? Ні, зовсім. Але якщо він особисто нічого не має від синівської вдячності, чи не смішно, що він безперервно навчає її свою дитину і привчає її бути вдячною, і не лише батько побожний, але навіть і не побожний?
17.12.2023Читати далі
Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.
Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі.
Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.
Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.
З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей.
16.12.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос відвідав землю у силі і смиренні, щоб навчити людей боголюбства і чоловіколюбства.
Люди самі по собі безсилі; боголюбство наповнює їх силою. Люди самі по собі пихаті; чоловіколюбство наповнює їх смиренням.
Боголюбство породжує і чоловіколюбство. Відчуття Божественної сили породжує смирення. Усяке чоловіколюбство без боголюбства хибне; а всяка інша сила, крім Божественної, пихата і немічна.
Але людина вибрала щось третє, що не є ні боголюбством, ні чоловіколюбством. Вона вибрала самолюбство – стіну, яка відділяє її від Бога і людей, та прирікає на повну самотність.
Люблячи виключно себе саму, людина не любить ні Бога, ні людину. Вона не любить людину навіть у собі самій. Вона любить лише свою думку про себе, свій самообман. Якби вона любила людину в собі, то в той же час вона любила б у собі і образ Божий, і незабаром стала б боголюбивою та чоловіколюбною. Бо вона шукала б в інших людях людину і Бога, предмети своєї любові.
Але самолюбство взагалі не є любов’ю – воно є відреченням від Бога і зневагою до людей, явною чи таємною.
Самолюбство не любов, а хвороба, і хвороба важка, що неминуче тягне за собою й інші. Як під час віспи жар неминуче охоплює усе тіло, так при самолюбстві полум’я заздрості і гніву оволодіває всією душею. Самолюбива людина сповнена заздрощів до тих, хто кращий від неї: чи багатший, чи освіченіший, чи його більше поважають люди. А від заздрощів невіддільний і гнів, як жар від полум’я; затаєний гнів, котрий час від часу пробивається на поверхню і, пробившись, оголює всю огидність хворого серця людського, отруєного отрутою самолюбства.
09.12.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, щоб вилікувати душі людські від схильності до крадіжки. Бо ця схильність є важкою хворобою душі людської.
Чи краде син у батька? Ні, але раб краде у пана. У ту мить, коли в Адамі дух синівський перетворився на дух рабський, його рука потяглася до забороненого плоду.
Чому людина краде чужу власність – чи тому, що вона їй потрібна? Адам мав усе і ні в чому не мав потреби, але все-таки здійснив крадіжку.
Чому краде людина у людини, раб у раба? Тому що перед цим він зважився вкрасти у свого Пана. Людина завжди насамперед краде у Бога, а потім у інших людей. Спочатку праотець людства простягнув злодійську руку до того, що належало Богові, а тоді, і з цієї причини, - його нащадки стали красти одне в одного.
Людина краде і в Бога, і у інших людей, і у природи, і в себе самої. Людина краде не тільки всіма чуттями, але й серцем, і душею, і помислами. Але нема жодної крадіжки, у якій диявол не був би помічником людині. Він є порадником і провокатором у всіх крадіжках, керівником і начальником у всіх злодійських задумах. У цілому світі нема злодія, котрий діяв би сам. Завжди красти йде як мінімум двоє, а Третій на них дивиться. Людина і диявол ідуть красти, а Бог дивиться на них. Як Єва здійснила крадіжку не сама, а разом з дияволом, так ніхто ніколи не здійснював крадіжки сам, але завжди разом з ним. Однак диявол у крадіжці виступає не лише як вождь і співучасник, але й як донощик. Бо йому важливі не украдені речі, а сварки і ненависть між людьми, погибель людської душі і всього людського роду. Він йде красти не заради самої крадіжки, але ричучи, як лев, що шукає пожерти кого (1Пет.5:8). А що диявол є тим, хто спонукає душу до всякого зла і сіє у ній всяку полову, сказав і Сам Господь наш Ісус Христос (Мт.13:39). З кожною крадіжкою, вчиненою людиною, диявол краде частину її душі. І душа звиклого до крадіжок весь час зменшується, всихає, і нарешті гине, як легені, виїдені сухотами.
02.12.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос прийшов, щоб змінити міри і суди людські.
Люди вимірювали природу нею самою. І міра була неправильною.
Люди вимірювали душу тілом. І величина душі змаліла до міліметрів.
Люди вимірювали Бога людиною. І Бог виглядав залежним від людини.
Люди вимірювали чесноти швидкістю успіху. І чесноти стали дешевими і деспотичними.
Люди хвалилися своїм прогресом, порівнюючи себе з тваринами, котрі завжди топчуться на одному й тому ж місці однієї дороги. Ці хвастощі Небо зневажило, а тварини навіть не помітили.
А ще люди вимірювали рідню і близькість людини до людини або по крові, або по думках, або по відстані між домами і селами, в котрих вони жили на землі, або по мовах, або по сотні інших ознак. Але всі ці міри рідні і близькості не могли людей ні поріднити, ні зблизити.
Всі міри людські були хибними, і всі суди – оманливими. І Христос прийшов спасти людей від незнання і брехні, змінити міри і суди людські. І змінив їх. Хто засвоїв Його міри і суди, спаслись через істину і правду; а хто залишився зі старими мірами і судами, і нині все ще блукає у мороці і торгує замшілими оманами.
Природа не вимірюється сама собою, бо вона дана на службу людям і її міра – людина.
Душа не вимірюється тілом, бо тіло дане на службу душі і мірою тіла є душа.
Бог не вимірюється людиною, як гончар не вимірюється горщиком. Нема міри для Бога, бо Бог є Мірою усьому і Суддя усіх.
26.11.2023Читати далі
