У ті дні володів землею кесар Август. Його єдиноначальність на землі була образом Божої єдиноначальності в обох всесвітах: духовному і матеріальному. Багатоголовий змій влади, що від самого гріхопадіння отруював народи землі, залишився тільки з однією головою. Всі відомі народи і племена земні підкорювалися владі Августа безпосередньо чи опосередковано, чи лише сплачуючи йому свій податок, чи визнаючи римських богів і римських чиновників. Боротьба за владу на деякий час стихла, і єдиновладарювання світом було повністю в руках кесаря Августа. Над ним не було ні людини, ні бога. Бо і сам він був проголошений богом, і його зображенню люди приносили жертви: закланних тварин і пахощі. Від початку світу жодна смертна людина не досягала більшої могутності, ніж кесар Август, котрий, не маючи супротивників, володів цілим світом. І, воістину, з початку світу людина, створена живим Богом, не спускалася на таке дно ницості і відчаю, як тоді, коли стала обожнювати римського кесаря, людину з усіма немочами і слабкостями людськими, недовговічного, як верба, із шлунком, кишками, печінкою та нирками, які через кілька десятків років перетворяться на червивий сморід і бездиханний прах; врешті, людину, статуї котрої по всій імперії пережили його, його силу і його імперію.
07.01.2024Читати далі
Той, хто з покірністю і смиренням приступить до Господа Ісуса Христа, той ніколи більше не захоче з Ним розлучитися.
Перші вправи новобранців війська Христового – це вправи в покірності і смиренні.
З послуху і смирення починається новий світ, нове творіння, нове людство. Старий світ знехтував покірність Богові і смирення перед Богом, і тим зруйнував міст між землею і небом. Духовний будматеріал для відновлення цього мосту – насамперед, покірність і смирення.
Доки Адам був багатий на покірність і смирення, він ледве міг розрізнити свій дух і Дух Божий, свою волю і волю Божу, свої думки і думки Божі. Він не міг ні відчувати, ні бажати, ні думати нічого такого, що не було б у Богові і від Бога. Як ангели Божі, так і Адам стояв безпосередньо наближений до Бога і з безпосереднього наближення споглядав Праджерело світла, мудрості і любові. Живучи всередині самого сонця, не мав він потреби розпалювати яку-небудь свою свічку. Його свічка всередині сонця не горіла б і не світила.
Але коли Адам порушив покірність і втратив смирення – а їх завжди втрачають чи досягають одночасно, тоді його безпосереднє спілкування з Богом було перерване, міст зруйнований, і він впав у страшну пітьму та гнилу сирість, в якій змушений був сам собі світити своєю свічкою, все-таки даною йому з милості Божої, коли правда Божа вигнала його з Раю. Тоді він не тільки почав відчувати різницю між собою і Богом, між своєю волею і волею Божою, своїми почуттями і почуттями Божими, своїми думками і думками Божими, не лише став відчувати і усвідомлювати цю різницю, але ледь-ледь, в рідкісні години просвітління, міг помітити богоподібність свою.
06.01.2024Читати далі
Великого чудотворця, помічника швидкого, і заступника перед Богом надзвичайного, святителя Христового Миколая виростила Ликійська земля в граді, що називається Патара, від чесних, благородних, правовірних і багатих батьків. Батько його був на ім’я Теофан, мати ж Нона. Ця благословенна двійця, що в законному шлюбі благочесно перебувала, всіляким же прикрашала себе доброчестям. За богоугодне життя своє, багато ж милостинь і велику добродійність сподобилися витворити святу віть, самі будучи коренем святим, і немов дерево, посаджене при витоку вод, дало плід свій у свій час. Народивши ж божественного цього отрока, нарекли його ім’ям Миколай, що означає «перемога»: справді-бо він над злом перемогою виявився, коли Бог так благоволив, і на спільну світові користь.
19.12.2023Читати далі
В цю Неділю треба прочитати Євангеліє Неділі 29-ї (Лк., 85 зач.), оскільки, згідно Устава, рядове Євангеліє Неділі 28-ї — про званих на бенкет (Лк., 76 зач.) — має читатися в Неділю святих праотець. Ред.
Будемо вчитися на прикладі малих речей, якщо не можемо відразу зрозуміти великі.
Якщо ми не можемо зрозуміти, як Бог бачить усіх людей, подивімось, як сонце освітлює усі предмети на землі.
Якщо ми не можемо зрозуміти, як душа людська не може жодної хвилини жити без Бога, подивімось на те, як тіло людське не може жодної хвилини прожити без повітря.
Якщо ми не знаємо, навіщо Бог вимагає від людей послуху, розгляньмо, навіщо голова сім’ї вимагає послуху від своїх домашніх, цар – від своїх підданих, полководець – від воїнів, архітектор – від будівельників.
Якщо ми не знаємо, чому Бог вимагає від людей вдячності, подумаймо і зрозуміймо, чому батько вимагає вдячності від своїх дітей. Але зупинімось на деякий час саме на цьому питанні: чому батьки вимагають від своїх дітей вдячності?
Чому батько вимагає від свого сина, щоб той кланявся йому, знімаючи шапку, і дякував за усяку велику й малу річ, від батьків отриману? Навіщо це батькові? Хіба синівська вдячність робить його багатшим, сильнішим, шанованішим, впливовішим у суспільстві? Ні, зовсім. Але якщо він особисто нічого не має від синівської вдячності, чи не смішно, що він безперервно навчає її свою дитину і привчає її бути вдячною, і не лише батько побожний, але навіть і не побожний?
17.12.2023Читати далі
Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.
Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі.
Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.
Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.
З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей.
16.12.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос відвідав землю у силі і смиренні, щоб навчити людей боголюбства і чоловіколюбства.
Люди самі по собі безсилі; боголюбство наповнює їх силою. Люди самі по собі пихаті; чоловіколюбство наповнює їх смиренням.
Боголюбство породжує і чоловіколюбство. Відчуття Божественної сили породжує смирення. Усяке чоловіколюбство без боголюбства хибне; а всяка інша сила, крім Божественної, пихата і немічна.
Але людина вибрала щось третє, що не є ні боголюбством, ні чоловіколюбством. Вона вибрала самолюбство – стіну, яка відділяє її від Бога і людей, та прирікає на повну самотність.
Люблячи виключно себе саму, людина не любить ні Бога, ні людину. Вона не любить людину навіть у собі самій. Вона любить лише свою думку про себе, свій самообман. Якби вона любила людину в собі, то в той же час вона любила б у собі і образ Божий, і незабаром стала б боголюбивою та чоловіколюбною. Бо вона шукала б в інших людях людину і Бога, предмети своєї любові.
Але самолюбство взагалі не є любов’ю – воно є відреченням від Бога і зневагою до людей, явною чи таємною.
Самолюбство не любов, а хвороба, і хвороба важка, що неминуче тягне за собою й інші. Як під час віспи жар неминуче охоплює усе тіло, так при самолюбстві полум’я заздрості і гніву оволодіває всією душею. Самолюбива людина сповнена заздрощів до тих, хто кращий від неї: чи багатший, чи освіченіший, чи його більше поважають люди. А від заздрощів невіддільний і гнів, як жар від полум’я; затаєний гнів, котрий час від часу пробивається на поверхню і, пробившись, оголює всю огидність хворого серця людського, отруєного отрутою самолюбства.
09.12.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, щоб вилікувати душі людські від схильності до крадіжки. Бо ця схильність є важкою хворобою душі людської.
Чи краде син у батька? Ні, але раб краде у пана. У ту мить, коли в Адамі дух синівський перетворився на дух рабський, його рука потяглася до забороненого плоду.
Чому людина краде чужу власність – чи тому, що вона їй потрібна? Адам мав усе і ні в чому не мав потреби, але все-таки здійснив крадіжку.
Чому краде людина у людини, раб у раба? Тому що перед цим він зважився вкрасти у свого Пана. Людина завжди насамперед краде у Бога, а потім у інших людей. Спочатку праотець людства простягнув злодійську руку до того, що належало Богові, а тоді, і з цієї причини, - його нащадки стали красти одне в одного.
Людина краде і в Бога, і у інших людей, і у природи, і в себе самої. Людина краде не тільки всіма чуттями, але й серцем, і душею, і помислами. Але нема жодної крадіжки, у якій диявол не був би помічником людині. Він є порадником і провокатором у всіх крадіжках, керівником і начальником у всіх злодійських задумах. У цілому світі нема злодія, котрий діяв би сам. Завжди красти йде як мінімум двоє, а Третій на них дивиться. Людина і диявол ідуть красти, а Бог дивиться на них. Як Єва здійснила крадіжку не сама, а разом з дияволом, так ніхто ніколи не здійснював крадіжки сам, але завжди разом з ним. Однак диявол у крадіжці виступає не лише як вождь і співучасник, але й як донощик. Бо йому важливі не украдені речі, а сварки і ненависть між людьми, погибель людської душі і всього людського роду. Він йде красти не заради самої крадіжки, але ричучи, як лев, що шукає пожерти кого (1Пет.5:8). А що диявол є тим, хто спонукає душу до всякого зла і сіє у ній всяку полову, сказав і Сам Господь наш Ісус Христос (Мт.13:39). З кожною крадіжкою, вчиненою людиною, диявол краде частину її душі. І душа звиклого до крадіжок весь час зменшується, всихає, і нарешті гине, як легені, виїдені сухотами.
02.12.2023Читати далі
Господь наш Ісус Христос прийшов, щоб змінити міри і суди людські.
Люди вимірювали природу нею самою. І міра була неправильною.
Люди вимірювали душу тілом. І величина душі змаліла до міліметрів.
Люди вимірювали Бога людиною. І Бог виглядав залежним від людини.
Люди вимірювали чесноти швидкістю успіху. І чесноти стали дешевими і деспотичними.
Люди хвалилися своїм прогресом, порівнюючи себе з тваринами, котрі завжди топчуться на одному й тому ж місці однієї дороги. Ці хвастощі Небо зневажило, а тварини навіть не помітили.
А ще люди вимірювали рідню і близькість людини до людини або по крові, або по думках, або по відстані між домами і селами, в котрих вони жили на землі, або по мовах, або по сотні інших ознак. Але всі ці міри рідні і близькості не могли людей ні поріднити, ні зблизити.
Всі міри людські були хибними, і всі суди – оманливими. І Христос прийшов спасти людей від незнання і брехні, змінити міри і суди людські. І змінив їх. Хто засвоїв Його міри і суди, спаслись через істину і правду; а хто залишився зі старими мірами і судами, і нині все ще блукає у мороці і торгує замшілими оманами.
Природа не вимірюється сама собою, бо вона дана на службу людям і її міра – людина.
Душа не вимірюється тілом, бо тіло дане на службу душі і мірою тіла є душа.
Бог не вимірюється людиною, як гончар не вимірюється горщиком. Нема міри для Бога, бо Бог є Мірою усьому і Суддя усіх.
26.11.2023Читати далі
Коли сяюче сонце освітить камінь, той сам починає сяяти.
Коли незапалена свічка доторкнеться до полум’я, і вона починає горіти.
Коли магніт торкається до якогось предмета, той також намагнічується.
Коли електричний провід торкнеться звичайного, то і його наелектризує.
Увесь цей фізичний дослід є лише картиною чи притчею, що зображає дослід духовний. Все, що відбувається зовні, є тільки ілюстрацією того, що буває всередині. Вся перехідна природа є свого роду сном про внутрішню дійсність і розповіддю про неперехідну дійсність. Душа є дійсністю тіла, а Бог – дійсністю душі. Коли Бог торкнеться душі, вона стає живою і видющою; коли душа торкнеться тіла, воно стає живим і зрячим. Від душі тіло отримує і світло, і тепло, і магнетизм, і електрику, і зір, і слух, і рух. Все це воно втрачає, якщо душа з ним розлучається. Від Бога душа отримує особливе світло, і особливе тепло, і магнетизм, і електрику, і зір, і слух, і рух. Все це вона втрачає, якщо розлучається з Богом. Мертве тіло є зображенням мертвої душі, тобто, такої, що відійшла від Бога.
Чи є у цьому величезному світі Хтось, торкнувшись до Кого мертві душі оживають і освітлюються, і запалюються, і магнетизуються, і електризуються життєвою силою?
Чи є на широкому і глибокому цвинтарі людської історії Хтось, доторкнувшись до Кого мертві тіла встають, починають ходити і говорити?
19.11.2023Читати далі
Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?
Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.
І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви жахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.
Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.
Трапилося у старі часи, що жорстоковусті люди дивилися в лице Сина Божого і не пізнали Його, і не розв’язалися пута їх язика, щоб прославити Його. Тоді Бог Живий відкрив вуста бісам, щоб вони присоромили людей, визнавши Сина Божого. Біси, котрі є гіршими від каміння і дешевшими від піску, заволали у присутності Сина Божого, в той час як люди стояли біля Нього, охоплені німотою. І якщо те, що цілком відпало від Бога, було змушене сповідувати ім’я Боже, як не зробити цього безгрішному камінню, що сліпо кориться Божій волі?
11.11.2023Читати далі
