Слово преподобного Єфрема Сирійського на Преображення Господа і Бога Спасителя нашого Ісуса Христа.

Нива веселить нас жнивами, виноградник – плодами для споживання, а Писання – життєдайним вченням. Але в один лише час року бувають на ниві жнива і в один лише час року у винограднику збирається виноград; Письмо ж, коли читається, завжди виділяє життєдайне вчення. Нива після закінчення жнив не та вже, що була раніше; виноградник, після збору винограду втрачає свою ціну, в Писанні ж щодня збираємо жнива, і не бракує в ньому колосків для дослідників; щодня збираємо виноград, і грона надії, які знаходимо в ньому, не вичерпуються.

Отже наблизимося до цієї ниви, щоб насолодитись тим, що виростає на цих життєдайних борознах; пожнемо на ній колоски життя, слова Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав своїм учням: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у славі своїй. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло (Мт 16,28; 17,1-2).

Про тих самих сказав, що не зазнають смерті, поки не побачать образу Його пришестя, і яких взявши, возвів на гору, і яким показав, яким чином прийде в останній день у славі свого Божества і в тілі своєї людськості. Вивів же їх на гору, щоб показати їм, хто Син, і чий Син. Бо коли запитав їх: За кого мають люди Сина Чоловічого? – вони відповіли Йому: Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків (Мт 16,13.14). Тому веде їх на гору і показує їм, що Він не Ілля, але Бог Іллі, і також не Єремія, але Той, Який освятив Єремію в материнській утробі, і не один з пророків, але Господь пророків, що послав їх. Показує їм, що Він Творець неба і землі, що Він Господь живих і мертвих, тому що наказав небу, і возвів Іллю, дав помах землі, і воскресив Мойсея.

18.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя десята після П'ятидесятниці. Євангеліє про безсилля невір'я і силу віри (Мт., 72 зач., 17:14-23).

Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.

І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніло гріхом, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.

Коли на землю прийшов Господь наш Ісус Христос, майже всі народи вірили в силу зла і слабкість добра. І дійсно, злі сили переважили у світі, так що навіть Сам Христос називали їх очільника князем світу цього. А старійшини іудейські приписували демонам і їх силі навіть і всі Божественні діла Христові.

12.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дев’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про Сильнішого від природи (Мт., 59 зач., 14:22-34).

Переможець є Бог наш, і всі благі та інші перемоги від початку і до кінця віку належать Йому.

Він перемагає безлад у всесвіті і встановлює порядок.

Він перемагає викликаний грішниками безлад серед людей і відновлює порядок. І коли гірші з людей піднімаються на перші місця, а кращі опускаються на останні, Він перевертає безлад цей, і перші стають останніми, а останні – першими.

Він перемагає змови та інтриги злих духів проти роду людського і розганяє їх, як вітер розганяє гидкий сморід. 

Він перемагає всяке зубожіння: там, де мало, Він примножує, а там, де взагалі нічого нема, творить достаток.

Він перемагає хвороби і страждання; скаже лише слово – і хвороби і страждання зникають: сліпі бачать, глухі чують, німі говорять, паралізовані встають і ходять, прокажені очищуються. 

Він перемагає смерть, і коли Він наказує, смерть відпускає із своїх щелеп жертви свої. 

Він царює над безкрайнім Царством Сил Небесних, ангелів і святих; над Царством Небесним, у порівнянні з яким царство світу цього тісне і темне, як материнське лоно для немовлятка.

Він наказує елементам і тваринам світу цього, і ніщо не може противитися Його наказу, не прирікаючи себе при цьому на вічну погибель.

05.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя восьма після П’ятидесятниці. Євангеліє про Того, Хто примножив хліби на порожньому місці (Мт., 58 зач., 14:14-22).

Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.

Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху

Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.

Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!

Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.

30.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя сьома після П’ятидесятниці. Євангеліє про зцілених і незцілюваних сліпців (Мт., 33 зач., 9:27-35).

Первозданна людина жила, як і ангели, баченням Бога; її нащадки після гріхопадіння жили вірою в Бога. Ті, для кого бачення закрите, а віра не відкрита, не можуть вважатися живими, бо не мають зв’язку з Життям; чим же їм, у такому випадку, жити?

Одне озеро, відкрите для неба, приймає воду з висоти, наповнюється і не пересихає. Інше озеро, закрите для неба, приймає воду з-під землі, з гірських джерел, наповнюється і не пересихає. Але третє озеро, закрите для неба і відрізане від підземних вод, не може не спорожніти і не пересохнути.

Чи можна озеро без води назвати озером? Ні, швидше сухою безоднею.

Чи можна людину, яка не носить у собі Бога, назвати людиною? Ні, швидше сухою могилою.

Як вода є головним вмістом озера, так і Бог є головним вмістом людини. Ні озеро без води – не озеро, ні людина без Бога – не людина.

Але як людині прийняти в себе Бога, якщо вона закрита від Бога з усіх сторін, як пересохле озеро від води, як темна могила – від світла.

23.07.2023Читати далі

Свята праведна діва Юліанія, княжна Ольшанська (Пам’ять 6 / 19 липня).

Після того, як Великий князь Ольгерд визволив Київ від влади татар, у їм керувала білоруська князівська династія Ольшанських. Саме з цього знакомитого роду походила княжна Юліанія. Оскільки  князівському володінні було Волинське містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь, частина роду писалася як  Дубровицькі-Ольшанські.

Праведна діва Юліанія, була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського. Вона жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.

Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі

19.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про радість і зловтіху (Мт., 29 зач., 9:1-8).

Не радіти чужому добру є однією з найбільш негідних відзнак огрубілої від гріха душі людської.

Чого з ранку до вечора навчає людей сонце? Люди, радійте доброму, і радість ця зробить вас богами!

Голодний соловей співає на світанку по дві години, перш ніж знайде дві зернини на сніданок. Чого цей соловей навчає людей, багачів на ложах, котрі починають свій день, відкриваючи рота, але не для пісні, а для їжі? Люди, радійте доброму і співайте про добро! Не питайте про добро: «Чиє воно?» У добра нема господаря на землі. Воно – гість здалеку. Ми, створені і смиренні, не власники добра, але співці його.

Сумувати з чужим сумом – це ще можуть і грішні старі. Але радіти чужій радості можуть тільки діти – і ті, хто невинні, як діти. Істинно говорю вам, - говорить Господь, - хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не увійде в нього (Мк.10:15; Мт.18:3). А що є Царство Боже, як не сукупність усього добра і відсутність усякого зла? Невинне дитя більше радіє чужому добру, ніж злий старець – своєму власному. Бо для дитини радість не може бути чужою. Вона розділяє посмішку будь-яких вуст, навіть і насмішку вона сприймає як посмішку. Ніхто на землі так не подібний до Бога, як невинне дитя. Божа радість за наше добро, навіть найменше, неописана і досконала. 

Коли Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, Він відкрив невимірне багатство добра Божого. Добру цьому зраділи діти – і ті дорослі, хто своєю незіпсованістю були найбільше схожі на дітей. Але люди з затьмареним розумом і закам’янілим серцем не зраділи цьому добру; воно їх, навпаки, засмутило і розлютило.  

15.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя п’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про спасіння людини і гибель свиней (Мт., 28 зач., 8:28 - 9:1).

Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?

Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.

І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви вжахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.

Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.  Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.

08.07.2023Читати далі

Cвятитель Іоан Шанхайський і Сан-Франциський.

Святитель Іоан Шанхайський і Сан-Францизький народився 4 червня 1896 року у родовому маєтку своїх батьків, містечку Адамівка Ізюмського повіту Харківської губернії у відомій козацько-старшинській дворянській православній родині Максимовичів. При народженні отримав ім'я Михайло на честь архистратига Михаїла.

З цього роду вийшло чимало відомих діячів. Зокрема, його дядько М. Максимович – перший ректор Київського університету. До цього ж роду належав і відомий церковний діяч XVIII століття митрополит святий Іоан Тобольський. Саме батьки змалечку сприяли духовному розвитку хлопця, який ріс надзвичайно релігійним. Максимовичі мали літню садибу в селі Гола Долина неподалік Святогорського монастиря і дуже часто відвідували служби Божі.

У 11 років Михайла відправили до Полтави в кадетський корпус (колись тут вчився його батько). Він залишався тихим і релігійним, зовсім не був схожий на солдата. Втім, вчився хлопець дуже добре, всі предмети йому подобались, крім фізичної підготовки.

02.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя четверта після П’ятидесятниці. Євангеліє про велику віру (Мт., 25 зач., 8:5-13.).

Якщо людина не переповниться глибоким смиренням, лагідністю, самоприменшенням і покірністю Богові, як їй спастись? Як спастись безбожникові і грішнику, якщо й праведник ледь спасається? Не збирається вода на високих прямовисних скелях, але збирається у місцях низьких, рівних і заглиблених. І благодать Божа не спочиває на людях гордих, котрі підносять себе і противляться Богові, але на смиренних і лагідних, хто поглибив душу свою смиренням і лагідністю, самоприменшенням перед величчю Божою і покірністю волі Божій.

Коли хвороба висушить прищеплену лозу, що її турботливо і довго вирощував виноградар, то він відрізає  її  і кидає у вогонь, а на її місце пересаджує і прищеплює дику.

Коли сини, забувши всю батьківську любов, повстануть проти батька, що зробить тоді батько? Вижене синів з дому і замість них всиновить наймитів своїх. 

01.07.2023Читати далі