Блаженна людина, що переносить усі страждання в житті цьому з терпінням і упованням на Бога! Один її день переважить на вагах небесних місяці і роки безбожника, котрий або веселиться без страждань, або страждає без терпіння і уповання на Бога.
Блаженна людина, яка у стражданнях не нарікає, але з терпінням і упованням на Бога досліджує причини своїх страждань! Де знайде стражденний причини своїх страждань? Він знайде їх або у собі самому, або в своїх батьках, або в своїх сусідах – тут стражденний знайде причини своїх страждань. Цар Давид страждав через свій власний гріх; Ровоам – через гріх свого батька, царя Соломона; а пророки страждали через гріхи своїх сусідів.
Але якщо стражденний стане шукати ще більш віддалені і глибинні причини своїх страждань, де він їх знайде? Він знайде їх або у первородному невір’ї людини Богові, або у похмурому і капосному духові люті, у бездонній і отруйній темряві, або ж у чоловіколюбному і медоносному Промислі Божому – тут стражденний знайде більш віддалені і глибинні причини своїх страждань. Адам і Єва страждали через своє невір’я Богові; праведний Іов страждав через похмурого капосника – духа люті; а сліпонароджений юнак, якому милостивий Господь відкрив очі, страждав для слави Божої і своєї вічної нагороди.
Властивість людини розумної – причини своїх страждань завжди спочатку шукати у собі самій, а властивість нерозумної – завжди і всюди жалітися на інших. Розумна пам’ятає всі свої гріхи з дитинства, пам’ятає їх зі страхом Божим і з очікуванням страждань за гріхи свої; і коли її справді спіткають скорботи, через друзів чи через ворогів, через людей чи через злих духів, відразу чи пізніше, вона тут же розуміє причини своїх страждань, бо вона усвідомлює і пам’ятає гріхи свої. А нерозумна - забудькувата, і забуває вона всі неправди свої; і коли спітають її скорботи, вона, страждаючи, оглядається і з подивом питає: чому саме у неї повинна боліти голова? Чому саме її багатство мало пропасти? Чому її діти мали померти? І в нерозумінні і гніві своєму вона вказує пальцем на кожну істоту на землі і на небо як на винуватця своїх скорбот, перш ніж вказати пальцем на себе саму, тобто, на істинного винуватця своїх страждань.
26.05.2024Читати далі
Чудесна річ - любов живих до живих. І світло сонячне не таке чудесне.
Чудесна річ - любов живих до мертвих. І тихе місячне світло на озері не таке чудесне.
Шляхетна людина, що піклується про живих. Більш ніж шляхетна людина, що піклується про мертвих. Людина часто піклується про живих через егоїзм. Але де егоїзм в турботі людини про мертвих? Хіба мертві заплатять їй чи подякують їй? Деякі тварини ховають своїх мерців; і, віддавши їх могилі, вони віддають їх на забуття. Але коли жива людина ховає померлого, вона ховає разом з померлим і частину себе самої; і повертається додому, несучи в душі своїй частину похованого покійника. Це особливо ясно, до щему ясно, коли родич ховає родича і товариш - товариша.
О могильники, у скількох могилах ви вже поховані, і скільки мерців живе в вас!
У смерті є одна властивість любові: вона, як і любов, у чомусь знеособлює тих, хто бачив її і залишився живий. Зігнута матір ходить на могили дітей своїх. Хто це ходить? Це діти в душі материнській і матір ходять на дитячі могили. У душі материнській матір живе лише в одному тісному куточку; всю іншу обитель душі її займають діти. Такий і Христос, але у незрівнянно більшій мірі. Він стис Всього Себе у гробі, щоб люди, діти Його, змогли розміститися в безкрайніх обителях Раю. Зігнута матір ходить на могили дітей своїх, щоб немов воскресити їх в душі своїй, омити їх сльозами своїми, приголубити їх думками своїми. Любов материнська рятує померлих дітей від зникнення і знищення в цьому світі, хоча б на деякий час. Згорблений і обпльований Господь зміг, ідучи до Свого Хреста і труни, любов'ю Своєю істинно воскресити весь рід людський і навіки врятувати його від зникнення і знищення. Тільки діло Христове незрівнянно більше, ніж справа будь-якої з самотніх матерів світу, бо і любов Його до роду людського незрівнянно більша, ніж любов до дітей своїх будь-якої матері у світі.
19.05.2024Читати далі
Які чудові взаємини матері і дитини! З одного боку – любов і жертовність, з іншого – віра і послух.
Чи є для дитини якийсь інший шлях до щастя, крім як вірити матері і слухатися її? Чи є більше чудовисько, ніж дитина, котра не вірить своїй матері і не слухає її?
Віра – найцнотливіший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає нецнотливим, нечистим.
Віра – найшвидший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає на шлях запізнення.
Де є віра, є і порада; де нема віри, порада не допомагає.
Де є віра, є і бесіда; де віра зменшується, там зменшується і бесіда; там і сумніви, і спокуса займають місце бесіди.
Чужинець не вірить чужинцеві, родич вірить родичу. Коли між чужими поселяється віра, вони стають рідними; коли між рідними зникає віра, вони стають чужими.
Чи міг би спокійно спати господар, якби закрив в одному загоні вовка і вівцю? Як може бути веселою і мирною людина, в душу котрої закрався сумнів і націлився на віру її?
Коли у віри нема сусіда-сумніву, тоді душа людини спокійна і сильна, а лице веселе.
О, яка сумна картина: зустрілись дві смертні людини, обидві сотворені Тим, Хто і серафимів сотворив, і одна до другої говорить, спокушаючи, і одна другу слухає, сумніваючись!
Лише одна картина ще сумніша від цієї: коли сотворена людина слухає Євангельське слово свого Творця і сумнівається в ньому.
12.05.2024Читати далі
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Цей день, що його створив Господь, то ж радіймо і веселімось в нім! (З Воскресної Утрені)
Любі наші читачі! Щиро вітаємо Вас зі світлим Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа. Бажаємо вам цілковитого уповання на Бога. Нехай нічого вас не лякає і не тривожить. Бог нас безмежно любить і чекає на кожного. Нехай Воскреслий Христос благословить Вас у ці дні, а світло Христового Воскресіння зігріває всіх Вас та приносить кожному мир, радість і благополуччя на довгі літа!
Пасха Господня – це день прощення і єднання. Пробачмо, отже, усім, хто нам завинив чи нас образив, бо каже Господь: «коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам». А як ми комусь завинили, то негайно попросімо пробачення, щоб гідно та з миром у серці славити Господа.
Христос воскрес - і все творіння радіє;
Христос воскрес - і небо нехай веселиться.
Христос воскрес - і ангели торжествують з нами;
Христос воскрес - і просвітилися глибини підземні.
Христос воскрес - співайте, душі праведні, із пекла визволені;
Христос воскрес - взиваймо з радістю, від смерті спасенні.
Співай же Господеві, вся земле:
Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував.
(Акафист Воскресінню Христовому)
05.05.2024Читати далі
Замерзлі збираються біля вогню; голодні збираються біля трапези; змучені довгою темрявою ночі радіють сходу сонця; виснажені важкою боротьбою торжествують від несподіваної перемоги.
О воскреслий Господи, як Ти воскресінням Своїм для всіх став усім!
О найбагатший Царю, як Ти одним Своїм даром наповнив всі порожні руки, простерті до неба! Радіє небо, радіє і земля. Радіє небо, як радіє мати, годуючи своїх голодних дітей; радіє земля, як радіють діти, приймаючи їжу з рук своєї матері?
Перемога Христова – єдина перемога, якій можуть радіти всі людські істоти, від першоствореної і до останньої. Всяка інша перемога на землі розділяла і розділяє людей. Коли один цар земний здобуде перемогу над іншим царем, один з них радіє, а другий тужить. Коли людина переможе свого сусіда, то під одним дахом – пісня, а під іншим – плач. Але нема на землі переможної радості, не отруєної зловтіхою: звичайний переможець земний радіє як своєму сміху, так і сльозам переможеного супротивника. Він і сам не помічає, як зловтіха наполовину розбавляє його радість.
Коли Тамерлан переміг султана Баязіда, він посадив останнього в залізну клітку і перед кліткою влаштував святкування і бенкет. Вся його радість полягала в зловтішанні; його злість живила його веселощі. О брати, якою ж короткою радістю буває зловтіха! О, якою отруєною їжею для веселощів є злість! Коли король Стефан Дечанський переміг короля болгарського, він не хотів ні втручатися в болгарські землі, ні поневолювати болгарський народ, але з поля битви вирушив у самітню келію, щоб поститися і молитися Богові. Цей переможець благородніший за іншого; однак і ця перемога, як і будь-яка людська перемога, не позбавлена свого жала для переможених. І найблагородніша людська перемога схожа на якесь сонце, що однією своєю половиною випускало б світлі промені, а другою – темне проміння. Тільки Христова перемога – як сонце, що зливає свої світлі промені на всіх, хто стоїть під ним.
Тільки Христова перемога наповнює всі серця людські повнотою радості. Тільки вона – перемога, в якій нема зловтіхи і злості.
05.05.2024Читати далі
Христос на Голгофі! Спаситель на Хресті! Праведник в муках! Чоловіколюбець вбитий людьми! Хто має совість, нехай засоромиться! Хто має серце, нехай плаче! Хто має розум, нехай розуміє!
З чим порівняти цю подію, таємну, як безодня, важку, як земля, страшну, як пекло? З якою з мільйонів щоденних подій в неосяжному всесвіті, які бачать наші очі і про які чують наші вуха, порівняти цей, що не має назви, злочин на Голгофі? З ягням серед голодних вовків? Чи з невинним немовлям у пащі царя зміїв? Чи з матір’ю, оточеною божевільними синами і доньками? Чи з майстром, що потрапив у ним самим створену машину і порубаним на шматки механізмом цієї машини? Чи з Авелем, якого брат убив? Але це більший грішник вбив меншого грішника, а тут злочин вчинено над Безгрішним. Чи з Йосипом, якого брати продали в Єгипет? Але це гріх проти брата, однак, не проти Добродія. Чи з праведним Іовом, тіло якого сатана перетворив на гній, і сморід, і їжу червів? Але це лютий сатана виступив проти творіння Божого, а тут творіння виступило проти Творця. Чи з дивним Давидом, на якого повстав син його Авессалом? Але то мала кара Божа за великий гріх Давидів, а тут Праведник, Праведник, найбільший Праведник зазнає найбільших, найбільших мук!
Милосердний Самарянин, що рятував людство від ран, нанесених розбійниками, Сам попався розбійникам. Сім видів розбійників оточили Його. Першого розбійника представляє сатана, другого – старійшини і вожді народу іудейського, третього – Іуда, четвертого – Пилат, п’ятого – Варава, шостого – нерозкаяний злочинець на хресті і сьомого – розкаяний злочинець на хресті. Зупинімося на мить і роздивимось цю розбійницьку шайку, серед якої висить розіп’ятий Син Божий, в крові і ранах.
02.05.2024Читати далі
Хто приносить в дім радість? Добрий гість. Хто приносить в дім ще більшу радість?
Друг дому.
Хто приносить в дім найбільшу радість? Господар дому, що повернувся після довгої відсутності.
Блаженні руки, що простяглися до Христа і прийняли Його як доброго гостя!
Блаженні вуста, що вітали Його як друга!
Блаженні душі, що вклонилися Йому з піснею хваління як владиці дому!
Однак деякі не впізнали Його і не прийняли ні як гостя, ні як друга, ні як владику дому, але своїми руками підняли камінь на Нього і своїми смертними душами підготували смерть тілу Його.
Така Божественна властивість Господа Ісуса Христа: де б Він, Бог в людському тілі, не з’являвся, люди розділялися, встаючи справа від Нього і зліва, як розділяться вони і при Його явленні в останній день земної історії. І донині, коли у світському товаристві заходить мова про Господа, люди розходяться направо і наліво. Яким же різким повинен був бути цей поділ у дні Його тілесного життя на землі!
Сьогоднішнє євангельське читання описує два випадки такого різкого поділу людей на підставі їх ставлення до Господа нашого. В першому випадку, на вечері в селі Віфанії, присутні розділились так: з одного боку були апостоли, воскреслий Лазар і його сестри, Марфа і Марія, що гостинно прийняли Господа; а з другого – Іуда-зрадник, який обурювався тим, що Марія виливала пахуче миро на голову Господа. В другому випадку з одного боку був народ, який урочисто зустрічав Господа при вході Його в Єрусалим; а з другого – фарисеї, книжники і первосвященники, які радилися про те, щоб убити не тільки Христа, але і Його друга Лазаря.
28.04.2024Читати далі
Смиренність Господа нашого Ісуса Христа так само варта захоплення, як і Його дива, включаючи воскресіння, чудо чудес. Втілившись в сокрушенне і рабське тіло людське, Він став слугою слуг Своїх.
Чому люди намагаються виглядати більшими і кращими, ніж є? Ні трава в полі не прикидається більшою, ніж вона є, ні риби у воді або птахи в повітрі не прагнуть показати себе кращими. Чому люди прикидаються більшими і кращими? Тому, що вони насправді колись були більшими і кращими, ніж тепер, і невиразний спогад про це змушує їх величати та підносити себе, хоч би на шнурку, який натягує і відпускає демон.
З усіх речей, які можна виконати і яким можна навчитися, покірність – найважча наука для людини. Тому Господь наш Ісус Христос виклав учення про смиренність ясно-преясно, як день, як словами, так і прикладом, щоб ніхто ніколи не міг засумніватися в невимірній і неминучій важливості смиренності в ділі спасіння людей. Тому Він і явився в тілі людському, даному Адамові як покарання після гріхопадіння. Зодягнувся в жорсткий і грубий одяг засудженого безгрішний Господь і Творець прозорих і світлоносних херувимів – хіба це саме собою не є ясним і достатнім уроком покірності для грішних людей? Але той самий урок Господь повторив тим, що народився не в царському палаці, а в печері пастушків; і тим, що дружив із зневаженими грішниками та бідняками; і тим, що вмивав ноги Своїм учням; і тим, що добровільно прийняв на Себе страждання, випивши, врешті, і найгіркішу чашу в муках на Хресті. І все-таки люди найгірше розуміли і неохоче засвоювали очевидний урок смирення. Навіть і самі учні Христові, які щодня бачили покірного і смиренного Господа, не могли ні зрозуміти його покірності, ні засвоїти собі Його смирення. Те, що вони були зайняті самі собою і піклувалися про свою власну частину, славу і нагороду, проявлялося навіть в страшні хвилини, коли цьому найменш за все слід було б проявитися. Але виявлялось це в такі хвилини з дозволу Божого, щоб відкрилась перед віками і поколіннями вся слабкість, все гріховне падіння, розслабленість і нікчемність людської природи. Так, наприклад, коли Господь виголосив страшне слово про багатіїв: Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому увійти до Царства Божого (Мф.19:24), - Петро задає Господу питання про особисту нагороду учням: А що буде нам? (Мф.19:27)? І в другому випадку, коли Господь виголошував учням пророцтво про зраду, муки і вбивство Сина Божого, учні, ідучи за Ним, дорогою міркували між собою, хто більший. Христос, що знав думки і чув таємні розмови їх, взяв тоді дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, вказівкою на дитину докорив тим, хто сперечався про першість (Мк.9:31-37). Так само і під час останньої подорожі Господа в Єрусалим, коли Він ще вичерпніше говорив про Свої страждання, провіщаючи, що Син Людський буде виданий язичникам, і знущатимуться з Нього, і будуть бити Його, і обплюють Його, і вб’ють Його; і на третій день воскресне; і ось в цю священну і страшну мить, коли Господь слави провіщає Своє крайнє приниження, змій гордості знову піднімає свою голову і підштовхує двох з перших учнів на таке прохання, яке більше схоже на наругу над чесними і страшними страстями Господніми. Про цей останній випадок розповідає нинішнє євангельське читання.
21.04.2024Читати далі
Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.
І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніле від гріха, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.
14.04.2024Читати далі
Минулої неділі ми слухали євангельський уривок про чудотворну дію великої і могутньої присутності Христової. Нафанаїл, який засумнівався в словах апостола Филипа, що явився у світ довгоочікуваний Месія в особі Ісуса з Назарета, - той самий Нафанаїл, як тільки опинився в присутності Самого Господа, тут же визнав і сповідав Його Сином Божим і Царем Ізраїлевим. А нинішній уривок з Євангелія говорить про найбільше старання і працю істинно віруючих людей, яких вони докладають, щоб опинитися в присутності Господа Ісуса Христа.
Четверо несли розслабленого, свого родича чи друга, несли його на постелі – у такому розпачливому становищі він перебував, не маючи можливості рухатися. Вони марно проштовхувалися через чисельний натовп щоб наблизитися до Господа, - їм це не вдалося. І тоді вони піднялися на дах будинку, розкрили його і через покрівлю, з труднощами і зусиллями спустили постіль, де лежав хворий, до ніг Чудотворця і Зцілителя. Такою сильною була віра їх у Христа.
Ісус, побачивши віру їх, говорить розслабленому: прощаються тобі гріхи твої. Господь не чув сповідування їх віри, але Він бачив віру їх. Прозорливість Його проникала до найтаємніших глибин серця людського, і, розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив велику віру їх. Але і Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав віру їх, за тими стараннями і працею, яких вони доклали, щоб принести хворого до Нього. Отже, віра їх була очевидною і для духовного, і для тілесного зору Господа.
31.03.2024Читати далі
