Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.
Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі.
Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.
Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.
З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей.
09.09.2023Читати далі
Нічого нема у цьому світі огиднішого за невдячність, нічого нема образливішого і душезгубного від неї. Бо що може бути огидніше, ніж поведінка людини, коли вона замовчить і замне добре діло, зроблене для неї? А що ж тоді гидкіше, ніж те , коли людина відповідає на милість немилістю, на вірність – невірністю, на честь – безчестям, на доброту – насмішкою. Подібна невдячність чорною хмарою стає поміж невдячним, з одного боку, і пречистим Оком небесним – з другого, бо Воно є саме світло без домішок темряви, і саме благо без домішок зла.
За невдячність люди гніваються на тварину, хоча тварини часто присоромлюють людей своєю вдячністю, своєю щирістю і вірністю. А що люди роблять для тварин, за що тварини могли б бути їм вдячні? Майже нічого, за винятком прорахованого інтересу людей дати мало, а взяти багато. Незважаючи на десятикратну нагороду, якою тварини відплачують людям за всі турботи про них, люди, крім цього, очікують від тварин і вдячності.
02.09.2023Читати далі
Уявіть собі, що величезний гордий корабель починає тонути в глибині морській. Що відбувається з мандрівниками?
Один хапається за дошку і тримається на дошці. Другий хапається за бочку і тримається за неї. Третьому вдається прив’язати собі на шию бурдюки, і він пливе з бурдюками. Четвертий скаче у воду без нічого і пливе. П’ятий скидає з корабля шлюпку, сідає у неї, але не поспішає гребти, а спишіть забрати з корабля, який тоне, і перенести в шлюпку якомога більше багатства. Хто з них перебуває у найбільшій небезпеці? Тобто: хто з них загине найганебніше – а загинуть неминуче всі? Найганебнішим способом загине той, хто виглядає найвпевненіше – той, хто у шлюпці біля корабля, який тоне, завантажує з нього багатства у шлюпку. Воістину, він перебуває у найбільшій небезпеці. Насамперед він завантажить в свою шлюпку кілька лантухів борошна. Тоді, побачивши пляшки вина і горілки, він і їх почне перетягувати в шлюпку. Тоді він почне хапати і тягнути одяг, килими, тканину і сукно: «Згодиться для одягу і постелі!» Далі, озирнувшись і побачивши срібний посуд і позолочені підсвічники, він візьме і це. А ось і бочки з олією, соленим м’ясом, рибою, рисом та іншими крупами: «І це мені потрібно; як я без цього обійдуся?» А потім він побачить шкатулки і лантухи з грошима і дорогоцінностями. Це вже безумовно треба завантажити у шлюпку. Але навіщо залишати такої тонкої роботи стільці, поліровані столи, оббиті оксамитом дивани, якщо можна перетягнути і їх? І він перетягує. А шлюпка все більше наповнюється і все глибше опускається у воду. Тоді він згадує: йому знадобиться паливо – гас і вугілля. Перетягує і їх. А, тут і шафи з безліччю дивовижних книг! Йому в шлюпці треба буде читати, щоб згайнувати час до берега. Перетягує і їх. Тут і роялі, і скрипки, смички і сопілки. І вони допомагають перебувати час. Перетягує і це. А шлюпка все більше навантажується і все глибше опускається у воду. «Досить», - говорить він і сідає в шлюпку. Але згадує, що є ще безліч речей, які він може перетягти. І знову піднімається на корабель і перетягує. Знову він говорить сам собі: «Досить», - і сідає в шлюпку. Але проклята пристрасть до речей знову спонукає його перетягнути з корабля в шлюпку ще більше. Нарешті корабель занурюється в морську глибінь, а наш пасажир вирушає у путь, жалкуючи, що ще не все перетягнув. Він починає повільно гребти до берега, але вода доходить вже до самого борту шлюпки. Якщо хто-небудь з тих, хто знаходиться в більшій біді, підпливає до шлюпки, пасажир цей швидше вб’є його, ніж пустить до себе. Отже, навантаживши шлюпку речами, він навантажує і душу свою злодійством. Та подув вітер, вдарили хвилі. Він починає боротися з водою: вичерпує її з шлюпки. Але коли він бачить, що це не допомагає, то починає з жалем кидати у море спочатку дешевші речі, а далі все дорожчі і дорожчі. Однак, він вже втомився, навантажуючи речі, і потім - у нього нема сил знову і знову їх піднімати і кидати в море. Вода, нарешті, перемагає, тоне перевантажена шлюпка – і він разом з нею.
27.08.2023Читати далі
Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.
Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху
Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.
Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!
Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.
30.07.2023Читати далі
Первозданна людина жила, як і ангели, баченням Бога; її нащадки після гріхопадіння жили вірою в Бога. Ті, для кого бачення закрите, а віра не відкрита, не можуть вважатися живими, бо не мають зв’язку з Життям; чим же їм, у такому випадку, жити?
Одне озеро, відкрите для неба, приймає воду з висоти, наповнюється і не пересихає. Інше озеро, закрите для неба, приймає воду з-під землі, з гірських джерел, наповнюється і не пересихає. Але третє озеро, закрите для неба і відрізане від підземних вод, не може не спорожніти і не пересохнути.
Чи можна озеро без води назвати озером? Ні, швидше сухою безоднею.
Чи можна людину, яка не носить у собі Бога, назвати людиною? Ні, швидше сухою могилою.
Як вода є головним вмістом озера, так і Бог є головним вмістом людини. Ні озеро без води – не озеро, ні людина без Бога – не людина.
Але як людині прийняти в себе Бога, якщо вона закрита від Бога з усіх сторін, як пересохле озеро від води, як темна могила – від світла.
23.07.2023Читати далі
Після того, як Великий князь Ольгерд визволив Київ від влади татар, у їм керувала білоруська князівська династія Ольшанських. Саме з цього знакомитого роду походила княжна Юліанія. Оскільки князівському володінні було Волинське містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь, частина роду писалася як Дубровицькі-Ольшанські.
Праведна діва Юліанія, була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського. Вона жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.
Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі
19.07.2023Читати далі
Не радіти чужому добру є однією з найбільш негідних відзнак огрубілої від гріха душі людської.
Чого з ранку до вечора навчає людей сонце? Люди, радійте доброму, і радість ця зробить вас богами!
Голодний соловей співає на світанку по дві години, перш ніж знайде дві зернини на сніданок. Чого цей соловей навчає людей, багачів на ложах, котрі починають свій день, відкриваючи рота, але не для пісні, а для їжі? Люди, радійте доброму і співайте про добро! Не питайте про добро: «Чиє воно?» У добра нема господаря на землі. Воно – гість здалеку. Ми, створені і смиренні, не власники добра, але співці його.
Сумувати з чужим сумом – це ще можуть і грішні старі. Але радіти чужій радості можуть тільки діти – і ті, хто невинні, як діти. Істинно говорю вам, - говорить Господь, - хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не увійде в нього (Мк.10:15; Мт.18:3). А що є Царство Боже, як не сукупність усього добра і відсутність усякого зла? Невинне дитя більше радіє чужому добру, ніж злий старець – своєму власному. Бо для дитини радість не може бути чужою. Вона розділяє посмішку будь-яких вуст, навіть і насмішку вона сприймає як посмішку. Ніхто на землі так не подібний до Бога, як невинне дитя. Божа радість за наше добро, навіть найменше, неописана і досконала.
Коли Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, Він відкрив невимірне багатство добра Божого. Добру цьому зраділи діти – і ті дорослі, хто своєю незіпсованістю були найбільше схожі на дітей. Але люди з затьмареним розумом і закам’янілим серцем не зраділи цьому добру; воно їх, навпаки, засмутило і розлютило.
15.07.2023Читати далі
Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?
Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.
І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви вжахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.
Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.
08.07.2023Читати далі
Святитель Іоан Шанхайський і Сан-Францизький народився 4 червня 1896 року у родовому маєтку своїх батьків, містечку Адамівка Ізюмського повіту Харківської губернії у відомій козацько-старшинській дворянській православній родині Максимовичів. При народженні отримав ім'я Михайло на честь архистратига Михаїла.
З цього роду вийшло чимало відомих діячів. Зокрема, його дядько М. Максимович – перший ректор Київського університету. До цього ж роду належав і відомий церковний діяч XVIII століття митрополит святий Іоан Тобольський. Саме батьки змалечку сприяли духовному розвитку хлопця, який ріс надзвичайно релігійним. Максимовичі мали літню садибу в селі Гола Долина неподалік Святогорського монастиря і дуже часто відвідували служби Божі.
У 11 років Михайла відправили до Полтави в кадетський корпус (колись тут вчився його батько). Він залишався тихим і релігійним, зовсім не був схожий на солдата. Втім, вчився хлопець дуже добре, всі предмети йому подобались, крім фізичної підготовки.
02.07.2023Читати далі
Якщо людина не переповниться глибоким смиренням, лагідністю, самоприменшенням і покірністю Богові, як їй спастись? Як спастись безбожникові і грішнику, якщо й праведник ледь спасається? Не збирається вода на високих прямовисних скелях, але збирається у місцях низьких, рівних і заглиблених. І благодать Божа не спочиває на людях гордих, котрі підносять себе і противляться Богові, але на смиренних і лагідних, хто поглибив душу свою смиренням і лагідністю, самоприменшенням перед величчю Божою і покірністю волі Божій.
Коли хвороба висушить прищеплену лозу, що її турботливо і довго вирощував виноградар, то він відрізає її і кидає у вогонь, а на її місце пересаджує і прищеплює дику.
Коли сини, забувши всю батьківську любов, повстануть проти батька, що зробить тоді батько? Вижене синів з дому і замість них всиновить наймитів своїх.
01.07.2023Читати далі
