Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя чотирнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про весілля Царського Сина (Мт., 89 зач., 22:2-14).

Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.

Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі. 

Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.

Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.

18.09.2022Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дванадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про тягар багатства (Мт., 79 зач., 19:16-26).

Уявіть собі, що величезний гордий корабель починає  тонути в глибині морській. Що відбувається з мандрівниками?

Один хапається за дошку і тримається на дошці. Другий хапається за бочку і тримається за неї. Третьому вдається прив’язати собі на шию бурдюки, і він пливе з бурдюками. Четвертий скаче у воду без нічого і пливе. П’ятий скидає з корабля шлюпку, сідає у неї, але не поспішає гребти, а спишіть забрати з корабля, який тоне, і перенести в шлюпку якомога більше багатства. Хто з них перебуває у найбільшій небезпеці? Тобто: хто з них загине найганебніше – а загинуть неминуче всі? Найганебнішим способом загине той, хто виглядає найвпевненіше – той, хто у шлюпці біля корабля, який тоне, завантажує з нього багатства у шлюпку. Воістину, він перебуває у найбільшій небезпеці. Насамперед він завантажить в свою шлюпку кілька лантухів борошна. Тоді, побачивши пляшки вина і горілки, він і їх почне перетягувати в шлюпку. Тоді він почне хапати і тягнути одяг, килими, тканину і сукно: «Згодиться для одягу і постелі!» Далі, озирнувшись і побачивши срібний посуд і позолочені підсвічники, він візьме і це. А ось і бочки з олією, соленим м’ясом, рибою, рисом та іншими крупами: «І це мені потрібно; як я без цього обійдуся?» А потім він побачить шкатулки і лантухи з грошима і дорогоцінностями. Це вже безумовно треба завантажити у шлюпку. Але навіщо залишати такої тонкої роботи стільці, поліровані столи, оббиті оксамитом дивани, якщо можна перетягнути і їх? І він перетягує. А шлюпка все більше наповнюється і все глибше опускається у воду. Тоді він згадує: йому знадобиться паливо – гас і вугілля. Перетягує і їх. А, тут і шафи з безліччю дивовижних книг! Йому в шлюпці треба буде читати, щоб згайнувати час до берега. Перетягує і їх. Тут і роялі, і скрипки, смички і сопілки. І вони допомагають перебувати час. Перетягує і це. А шлюпка все більше навантажується і все глибше опускається у воду. «Досить», - говорить він і сідає в шлюпку. Але згадує, що є ще безліч речей, які він може перетягти. І знову піднімається на корабель і перетягує. Знову він говорить сам собі: «Досить», - і сідає в шлюпку. Але проклята пристрасть до речей знову спонукає його перетягнути з корабля в шлюпку ще більше. Нарешті корабель занурюється в морську глибінь, а наш пасажир вирушає у путь, жалкуючи, що ще не все перетягнув. Він починає повільно гребти до берега, але вода доходить вже до самого борту шлюпки. Якщо хто-небудь з тих, хто знаходиться в більшій біді, підпливає до шлюпки, пасажир цей швидше вб’є його, ніж пустить до себе. Отже, навантаживши шлюпку речами, він навантажує і душу свою злодійством. Та подув вітер, вдарили хвилі. Він починає боротися з водою: вичерпує її з шлюпки. Але коли він бачить, що це не допомагає, то починає з жалем кидати у море спочатку дешевші речі, а далі все дорожчі і дорожчі. Однак, він вже втомився, навантажуючи речі, і потім - у нього нема сил знову і знову їх піднімати і кидати в море. Вода, нарешті, перемагає, тоне перевантажена шлюпка – і він разом з нею.

03.09.2022Читати далі

Слово преподобного Йоана Дамаскина на Успення Пресвятої Богородиці.

Люди, що живлять любов до якого-небудь предмету, мають звичай завжди говорити і думати про нього в своєму умі, вдень і вночі. Тому нехай ніхто не докоряє мені в тому, що після попередніх слів я пропоную тепер ще одне на хвалу Матері мого Бога, немов би ще один дар Її Успенню …

Для Матері Божої не потрібні наші похвали – це ми маємо потребу в Її славі. Справді, як прославити те, що вже препрославлене? Як зробити джерело Світла ще світлішим? Воістину ми, здійснюючи це святкування, самі сплітаємо собі вінець: Ось, слово Господа, я шаную тих, які мене шанують (1 Цар 2, 30).

Солодке, воістину солодке вино і поживний хліб, який ми споживаємо: перше веселить, а останнє зміцнює серце людини. Але що солодше від Матері Бога мого? Вона полонила мій розум, полонила язик; про Неї я думаю і вдень, і вночі. Вона – Мати Слова і подає Слово; Вона – Плід від неплідної, що вчиняє плодоносними безплідні душі.

Нині ми святкуємо священну і божественну Її кончину.

28.08.2022Читати далі

Літургійна символіка іконографії Успіння Пресвятої Богородиці.

Ікона «Успіння Пресвятої Богородиці». Іконописна майстерня Києво-Печерської лаври, XVII ст.

Візантійська іконографія Успіння Богоматері у своїй канонічній формі сформувалася до кінця X ст. Це підтверджується датованій пластиною слонової кістки для окладу Євангелія імператора Оттона III (1002) з Баварської державної бібліотеки в Мюнхені. Дана композиція була не тільки сценою оповідного святкового циклу – зображенням смерті Марії, а й чином літургії з Христом-архієреєм, якщо враховувати тексти, які служили основою іконографії, в першу чергу, апокрифічне Сказання Псевдо-Іоана Богослова та Слова Іоана Дамаскина на Успіння Богоматері.

Успіння Богоматері, як і Воскресіння Христа, символізувало попрання смерті і воскресіння до нового, більш досконалого життя майбутнього віку. У Другому Слові на Успіння Богородиці Іоана Дамаскина читаємо: «Сьогодні скарб життя, безодня благодаті … покривається Живоносною смертю і безбоязно приступає до неї Та, Яка в утробі носила Переможця смерті, якщо взагалі допустимо іменувати смертю всесвященний і життєдайний Її відхід»; «Поглянувши на Неї, смерть побоялася бо від свого нападу на Сина Її [смерть] досвідом навчилася і, отримала вже [цей] досвід, стала розумнішою»; «Але як святе і непорочне тіло Господа, яке від Неї стало співіпостасним Слову, на третій день воскресло від гробу, так і Матері [належало] бути відібраною від труни і переселитися до Сина. І як Він Сам зійшов до Неї, так і Їй [належало] піднятися у велику і найтаємничу скинію … в саме небо (Євр. 9:11-24)».

27.08.2022Читати далі

Історія становлення свята Преображення (Спаса).

“Величаємо Тебе, Життєдавче Христе і славимо пречистої плоті Твоєї преславне преображення” (величання)

Головним джерелом для відтворення подій Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа являються опис цієї події трьома євангелистами-синоптиками: Мф. 17,1-13; Мк. 9,2-8; Лк. 9,28-36. Отже, євангелисти оповідають наступне. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос, перебуваючи в Галілеї, взяв трьох Своїх учеників, свідків воскресіння дочки начальника синагоги Яіра: Петра, Якова ті Іоана, і тільки з ними пішов на гору в тій місцевості Фавор, щоби там помолитися. Піднявшись на вершину гори, Ісус став на молитву, а ученики Його, сівши неподалік, заснули від втоми. Під час цієї молитви відбулась надзвичайна подія, чудесним чином Ісус преобразився, вигляд Його змінився: лице засяяло наче сонце, а одяг став білим як сніг. Учням відчутно відкрилась слава Його як Єдинородного від Отця. Сам Ісус Христос з огляду на наближення страждань і смерті (Лк. І9,22) для утвердження Своїх учнів у вірі, благозволив явити їм тілесно, видимо всю славу Свого Божества і через те показати їм, що страждання та смерть Його будуть добровільні і що Він є той самий Визволитель Ізраїля, Який був обіцяний через пророків. Про обрання саме Петра, Якова та Іоанна з усіх дванадцятьох Своїх апостолів пояснює так св. Іоанн Дамаскин: “Господь взяв Петра для того, щоби показати, що свідоцтво його, правдиво ним дане, підтверджується свідченням Отця і щоб запевнити його у Своїх словах, що Отець Небесний відкрив йому це свідчення (Мф. 16,17); він взяв Якова, як того, який мав першим серед інших апостолів померти за Христа, випити чашу Його і хреститись за нього хрещенням (Діян. 12,2); на кінець, взяв Він Іоанна, як дівственника і найчистіший орган Богослів’я, щоб він, побачивши вічну славу Сина Божого, прогримів слова: на початку було Слово і Слово було в Бога і Бог було Слово (Ін. 1,1). Крім того, на горі преображення – Петро, який ще не міг вмістити думки про страждання і смерть свого Вчителя і Господа (Мф. 16,22), міг побачити істинну славу Його, яка залишиться назавжди недосяжною для усіх ворожих зусиль, – Яків та Іоан, які очікували відкриття земного царства Месії і домагались перших місць в цьому царстві (Мк. 10,37), могли споглядати істину велич Христа Спасителя, яке перевершувало будь-яку земну могутність. Три ученика були за законом (Втор. 19,15) достатніми свідками одкровення Слави Божої і, за висловом св. Прокла, по духу представляли в лиці своєму і всіх інших”.

19.08.2022Читати далі

Синаксар на Преображення Господнє.

Господь наш Ісус Христос у тридцять третій рік від свого народження від Пречистої Діви, в останній же свого трирічного проповідування, наближаючись до добровільного, задля нашого спасения, страждання, коли в землях Кесарії Филипової, за Петровими словами – «Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт. 16, 16), почав проповідувати учням своїм, що належить Йому йти до Єрусалиму й багато витерпіти від старійшин, і архиєреїв, і книжників, і убитим бути, і коли бачив учнів своїх через те пресмутних, а найбільше Петра, який і боронив Йому того, кажучи: «Милосердним будь до себе, Господи, не має бути цього Тобі» (Мт. 16, 22), – тоді, забираючи печаль душ їхніх, обіцяв деяким з них явити свою славу, що мала йому бути після страждання. Мовив: «Із тих, що тут стоять, є такі, що не мають смерти скуштувати, доки не побачать Сина чоловічого у славі Царства Його» (Мт. 16, 28). Після того дня, коли Він те сказав, минуло шість днів (Мт. 17)[1].

19.08.2022Читати далі

Слово преподобного Йоана Дамаскина на преславне Преображення Господа Нашого Ісуса Христа.

Прийди, благочестиве зібрання, святкуймо нині свято, прийди, восторжествуємо нині з вишніми Силами. Прийдіть слухняні на поклик пророка Давида, заспіваймо Богові нашому, заспіваймо Цареві нашому, заспіваймо: Бо цар усієї землі – Бог, співайте якнайкраще (Пс 47, 8). В нинішній день на Таворі очима людськими було видно невидиме: видно було тіло земне, сяюче Божественним світлом, тіло смертне, що виливає славу Божества. Нині слухом людським чути було нечуване: бо ж Той, Хто являє Себе людиною, об’являється від Небесного Отця Сином Божим, Єдинородним, улюбленим, єдиносущним. Нині Творець і Господь всього з любові до рабів, зодягнувшись в образ раба і ставши по єству і за образом людиною, – саме нині являє в цьому образі красу Свою.

Прийдіте, позаздримо і ми послуху апостолів, підемо з готовністю на голос Христовий, визнаємо непостидно Сина Бога Живого, зійдемо на гору чеснот – і ми побачимо славу і почуємо невимовні тайни: бо воістину блаженні очі, які бачать, і вуха, які чують те, що багато пророків і царів бажали бачити і чути, але не отримали бажаного (пор. Мт 13, 16-17). Отже, прийдіте і ми, пояснивши по можливості слова Божественного Писання, запропонуємо вечерю вам, добрим гостям, приправлену благодаттю Того, Хто недорікуватим дарував легкий і ясний для мови язик.

19.08.2022Читати далі

Богословське значення Преображення Господнього.

“Господи, пошли світло Твоє і істину Твою, нехай наставлять мене і виведуть на гору святу Твою” (вхідне)

В древності було прийнято, щоби всі великі події відбувались на возвишеному місці, на високих горах чи пагорбах: Арарат, Моріа, Нево, Сінай, Єлеон та ін. На Фаворі Христос являє велич Своєї слави, лскільки одкровення обоження людської природи являється найвеличнішою подією в історії людства. Крім того, як сказав Сам Христос, Він прийшов у світ, щоб віднайти заблудлу вівцю, яка загубилась в горах. Отже, на гору Христос зійшов, щоб показати, що Він знайшов загублу вівцю і звільнив її від гріха і диявола, що Він являється істинним Пастирем усіх людей. “Сходження на гору показує також і те, що всім, хто бажає побачити славу Божества в людській природі Слова, необхідно залишити все низьке і піднятись ввись, тобто очиститись від всього земного.” 

Преображення Христа відбулось вдень, а тому бачили учні два сонця: чуттєве і умне. В одному з тропарів св. Іоанн Дамаскін пише: “Сховалось сонце чуттєве з променями Божеств, як на горі Фаворській побачили Тебе преображенного, Ісусе мій”. Св. Никодим Святогорець говорить, що на горі Фавор, під час Преображення Христа, було велике і страшне видовище. По-перше, тому, що засяяло два сонця, чого світ ще ніколи не бачив. Мова йде не про зорю, як з’являється перед сходом сонця і являється його відображенням, і саме сонце, але про два сонця, та ще й опівдні. По-друге, це видовище страшне ще тому, що одне сонце було чуттєвим і сяяло з неба, а друге – умне, яке зійшло і засяяло з землі. Це друге сонце було незрівнянно вище сонця чуттєвого. І, як зі сходом сонця на небі зникають усі зорі, так зі сходом сонця правди зникли промені чуттєвого сонця.

Преображення Спасителя було, в першу чергу, одкровенням “Царства Божого, яке прийшло в силі”. Насправді, на Фаворі вперше засяяло перед людьми духовне світло Божественної природи Ісуса Христа, яке до цього часу приховані були під покровом Його людського тіла. Чудо полягало в тому, що з фізичних очей апостолів ніби спала пелена, що закривала від них той світ, і вони своїми духовними очима побачили Христа в Його Божественній славі. Тоді їх серце наповнив такий невимовний мир і таке блаженство, які ніколи більше вони до цього не відчували.

18.08.2022Читати далі

Ідейний зміст богослужіння та літургійний опис історії Преображення Ісуса Христа.

На горі преобразився єси, Христе Боже, і ученики бачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твоє добровільне і світові проповідували, що Ти єси воістину Отче сяйво” (кондак, гол. 7)

Таку важливу події в земному житті Спасителя Церква ще в древності відзначила особливим богослужбовим шануванням, початок якого походить ще з апостольських часів. Проте щось певного щодо змісту перших молитов на це свято ми не можемо сказати. Очевидним є той факт, що поштовх до остаточного завершення богослужбового чину на честь цього свята був даний зведенням особливого храму на горі Фавор, де й відбулось саме Преображення Господнє, з ініціативи св. рівноап. Цариці Єлени. До сьогоднішнього дня православна Церква користується богослужбовими молитвослів’ями і пісне співами, які були складені таким відомими піснетворцями, як у V ст. Анатолій, патр. Константинопольський, а в VIII ст. святий Іоанн Дамаскін та Косьма Майюмський.

Богослужбовий устав православної Церкви визначє на честь свята Преображення святкову всенучну відправу, Літургію і освчення плодів. Кожна із цих частин прикрашена своїми особливими святковими молитвами і піснеспівами. Найперше, в чині всенічної нашу увагу привертають стихири на “Господи взиваю”, що “зображають славу і велич преобразованого Господа і в солодких звуках своїх зводять увагу вірних до висоти”.

18.08.2022Читати далі

Святі сім мучеників Маккавеї, матір їхня Соломонія та вчитель їх, Єлеазар.

Святі мученики Макавейські, їхня мати Соломонія та вчитель Єлеазар жили в II столітті до Різдва Христового за часів безбожного сирійського царя Антіоха Епіфана (175-164 рр. до н. е.), який намагався примусити євреїв перейти на поганську віру. Коли євреї забували правдивого Бога та почали кланятися ідолам, Господь тяжко карав їх, передусім руками поганських царів, що займали Палестину, руйнували міста, вбивали людей, забирали їх у неволю.

Безбожний Антіох послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі воїнів із завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. У суботу, святий день для юдеїв, Аполоній наказав своїм воїнам вбивати євреїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву. Близько десяти тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано й спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеєвого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, але частина залишилася вірною правдивому Богові і Його святому законові.

Святий Єлеазар був старозавітним священиком, дев'яностолітнім старцем, у якому все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти.

14.08.2022Читати далі