Стихи:
Нехай вся земля поклониться Хресту,
Через який зрозуміла слова про поклоніння Тобі.
У цей день, в третю Неділю посту, ми святкуємо поклоніння Чесному і Животворящому Хресту з наступних причин. Так як під час сорокаденного посту і ми деяким чином розпинаємося, умертвляючи пристрасті, і відчуваємо гіркоту, сумуючи і знемагаючи, то і ставиться перед нами Чесний і Животворящий Хрест, як той, що прохолоджує і зміцнює нас, що нагадує нам про страждання Господа нашого Ісуса Христа і що потішає нас: якщо Бог наш розп’явся заради нас, то скільки ж нам личить робити заради Нього, – полегшує наші труди поданням і спогадом скорбот Владики та надією на славу Хреста.
23.03.2025Читати далі
22-го березня у церковному календарі особливий день – свято 40 мучеників. Йдеться про 40 воїнів римського ХІІ легіону, які загинули у 320 році біля міста Севастія (нині турецьке місто Сівас) за відмову зректись християнства. Святим моляться за швидке повернення рідних з дальньої відлучки.
В українців цього дня з відлучки повертається справжнє тепло, повноцінно починається сезон посівних робіт. Існувало повір'я, що теплу весну на своїх крилах несуть птахи, які повертаються із зимівлі. І, аби птахи швидше повернулися, раніше здійснювали багато обрядів, до яких долучали малечу. 22 березня, якраз після дня весняного рівнодення, коли настає астрономічна весна, нарешті й справжня весна бере свої права: в давнину люди вірили, що саме цього дня з вирію повертаються птахи. Тому існує дуже гарна та цікава традиція — випікання булочок-жайворонків у вигляді пташок. У Великий піст на Русі господині пекли булочки-пташки з пісного тіста, іноді виліплювали їх разом із гніздами та яєчками. Готових пташок «садили» на вікно, а частину віддавали дітям для забави.
Пропонуємо і вам потішити своїх діточок у традиційний для нашого народу спосіб — разом спекти «жайворонків».
22.03.2025Читати далі
Стихи:
Нині великого істинно проповідника світла пресвітлого
До світла незахідного приводить Джерело світла.
Сей син Божественного і невечірнього Світла, дійсно істинний Божий чоловік і чудовий слуга та служитель Божий, був родом з Царгорода і мав благородних та благочестивих батьків. Він намагався прикрасити чеснотою і вченням не тільки зовнішню і чуттєву людину, але особливо внутрішню і невидиму. Коли він був ще дуже юний, батько помер; мати ж і його, і всіх його братів та сестер, виховувала в строгості і вчила заповідям та Священному Писанню, а також посилала до вчителів, щоб він гарненько навчився від них і світської премудрості. Завдяки природним даруванням і старанності в навчанні він незабаром вивчив всі філософські науки.
16.03.2025Читати далі
«Сия Вера Апостольская, сия Вера Отеческая,
сия Вера Православная, сия Вера вселенную утверди».
(Чин в неділю Торжества Православ’я)
В православній літургічній традиції преший тиждень Великого посту виділяється особливою суворістю постової дисципліни та особливим, підкреслено покаянним характером богослужінь. В цей період, як правило, припиняється навчання в духовних школах та всі роботи в монастирях, звісно, крім тих, які необхідні для підтримки елементарних вимог побуту. Весь вільний час присвячується молитві. Після тижневого періоду говіння наступає «мала Пасха» – неділя, яка має незвичну та особливу назву «Торжество Православ’я». В своєму конкретно-історичному вимірі ця назва пов’язана з перемогою над іконоборством, яке, хоч і було засуджене на VII Вселенському соборі в 787 році, назавжди зникло з історичної арени тільки століттям пізніше. Останню крапку в іконобрчих дискусіях поставив Константинопольський собор 843 року, який скликали патріарх Мефодій та імператриця Феодора (+867 р.). Власне, після собору, за її ініціативи і відбулось перше святкове богослужіння, яке в той рік випало на першу неділю Великого посту та згодом отримало назву «Торжество Православ’я». Богословською перемогою над іконоборством завершився важливий етап розвитку хрстиянського богослов’я, який почався Третім Вселенським собором (431 рік) та був присвячений формуванню христології – православному вченню про Христа.
09.03.2025Читати далі
Не здаватися ворогові – ось основне правило воїна-борця. Воєначальник заздалегідь попереджає кожного воїна про загрозу капканів неприятельських, щоб той не був обманутий і не потрапив у полон. Залишившись на самоті, голодний, замерзлий і роздягнений, воїн відчує велику спокусу здатися ворогові. Його становище підступний супостат буде використовувати всіма можливими способами. І сам голодуючи, він стане підкидувати воїнові трохи хліба, щоб показати, ніби має їжі вдосталь. І сам мерзнучи, в дранті і напівголий, він буде підкидувати йому щось з одягу, щоб показати, наче сам одягнений і багатий. Стане він підкидувати і листи, у яких буде вихвалятися своєю вже забезпеченою перемогою і обдурювати нещасного воїна, кажучи, ніби вже багато полків його товаришів справа і зліва від нього здалися, або його генерал вбитий, чи його король просить миру! Буде він обіцяти і швидке повернення до рідної домівки, і посади, і гроші, і все, що людині у крайніх злиднях лише уві сні може приснитися. Всі ці неприятельські хитрощі і виверти воєначальник заздалегідь описує воїнам, застерігаючи, щоб вони нічому з цього не вірили, але утримували позицію, не здавалися і залишалися вірними своєму прапору навіть до смерті.
02.03.2025Читати далі
Ті, хто рахував і вираховував, стверджують, що на землі півтора мільярди живих людей. З цих півтора мільярдів живих людей жоден не в змозі сказати вам із свого розуму, що буде зі світом в кінці часу і що буде з нами після смерті. І всі безліч мільярдів людських істот, що жили на землі до нас, не були в змозі нічого від свого розуму переконано і впевнено сказати про кінець світу і про те, що нас очікує після смерті, - нічого, що ми могли б розумом, серцем і душею сприйняти як істину. Життя наше коротке і обчислюється днями, а час довгий і обчислюється століттями і тисячоліттями. Хто з нас може простягтися із своєї тісноти до кінця віку, і побачити останні події, і повідомити нас про них, і сказати: «На краю часу відбудеться те й те, те й те буде зі світом, те й те – з вами, людьми»? Ніхто. Воістину, ніхто із всіх живих людей, крім того, хто переконав би нас, що він, проникнувши у розум Творця світу і людей, побачив увесь план творіння; і що він жив і перебував у свідомості до початку буття світу; а також – що він може виразно бачити кончину часів і всі ці події, які будуть знаменувати цю кончину. Чи є така людина серед півтора мільярдів нині живих людей? І чи була така від початку світу донині? Ні, нема і не було. Були прозорливі люди і пророки, котрі не від свого розуму, але з одкровення Божого висловили щось, коротко і уривчасто, про кінець світу; і не стільки з наміром його описати, скільки для того, щоб своїми видіннями, за велінням Божим, напоумити людей: щоб відвернулися вони від шляхів беззаконня, щоб покаялися, щоб поміркували про доленосне, що має прийти, більше, ніж про дріб’язкове і минуче, що заступає від них, подібно до хмари, полум’яну і страшну подію, якою завершиться все життя людське на землі, і існування світу, і хід зірок, і дні і ночі, і все, що знаходиться у просторі, і все, що відбувається у часі.
23.02.2025Читати далі
Один чоловік прийшов у ліс, щоб вибрати дерево на дошки. І побачив він два дерева, що стояли поруч. Одне було гладеньке і пряме, але з гнилою деревиною всередині. Друге зовні було шорстким і непоказним, але із здоровою серцевиною. Зітхнув чоловік і сказав сам собі: «На що мені це гладеньке і високе дерево, раз воно гниле і на дошки не годиться? Те, друге, хоч і шорсткувате і непоказне, але, принаймні, всередині здорове; і якщо я трішки більше попрацюю над ним, воно цілком може згодитися на дошки для мого дому». І, не довго думаючи, він вибрав друге дерево.
Так і Бог з двох людей вибере для дому Свого не того, хто зовні виглядає праведним, але того, в кого серце сповнене здорової правди Божої.
Не милі Богові гордовиті, чиї очі безперервно звернені до неба, в той час, як серця сповнені землею; але милі Йому смиренні і лагідні, чиї очі спущені до землі, а серця сповнені небом. Творець людей більше любить, щоб люди перерахували Йому свої гріхи, а не свої добрі справи. Бо Бог є Лікар, Котрий поспішає до постелі кожного з нас і питає: «Що тебе болить?». Мудра та людина, котра скористається присутністю Лікаря і розкаже Йому про всі свої хвороби і немочі; і недалекоглядний той, хто, приховуючи свої хвороби і немочі, похвалиться перед Лікарем своїм здоров’ям. Ніби лікар відвідує людей через їх здоров’я, а не через їх хвороби! «Зло – грішити, - говорить мудрий Золотоуст, - але тут можна допомогти; однак грішити і не говорити про це є найбільшим злом, бо тут допомогти неможливо».
Тому будьмо мудрими і, стаючи на молитву до Бога, будемо стояти як перед найкращим і наймилостивішим Лікарем, котрий турботливо і з любов’ю питає кожного з нас: «Що тебе болить?» Розкажімо Йому, не зволікаючи, про свої хвороби, свої рани, свої гріхи.
09.02.2025Читати далі
В цю Неділю треба прочитати рядове Євангеліє Неділі 32-ї — про розкаяного Закхея (Лк., 94 зач.). Ред.
Хто хоче побачити Христа, духом повинен піднятися високо над природою, бо Христос вищий від природи. Високу гору легше побачити з пагорба, ніж з рівнини. Закхей був малого зросту, але, сповнений бажання побачити Христа, виліз на високе дерево.
Хто хоче зустрітися з Христом, повинен очиститися, бо зустрічається із Святим Святих. Закхей був забрудненим сріблолюбством і жорстокосердям, але, зустрівши Христа, поспішив очиститися покаянням і ділами милосердя.
Покаяння є залишенням усіх шляхів розпусти, якими ходили ноги людини, її думки і бажання, і навернення на новий шлях, шлях Христа. Але як покаятися грішній людині, коли вона у серці своєму ще не зустрілася з Богом і не посоромилася себе? Перш ніж малорослий Закхей побачив Христа очима, він зустрівся з Ним у серці своєму і посоромився усіх шляхів своїх.
Покаяння є болем від самообману, яким грішна людина довго себе заколисувала, довго-предовго, а саме – до тієї миті, поки не відчула болю від самообману. Але сам цей біль веде до відчаю і самогубства, якщо з ним не пов’язаний сором і страх Божий. Лише тоді цей біль від самообману не згубний, а цілющий. Блаженний Августин спершу відчув згубний біль від самообману, що убив би і душу його, і тіло, якби його швидко не наздогнали сором та страх Божий.
02.02.2025Читати далі
І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
(Ісайя 40:5)
В давні часи Господь обіцяв явитися у славі великій. Люди почули – і забули. Але Господь не забув слова Свого. Бо слова Господні подібні до твердинь кам’яних, непорушних. Господь пообіцяв прийти, однак Він прийшов не тоді, коли Він нам найменше потрібен, а тоді, коли Він нам потрібен найбільше. Доки Господа міг замінити пророк чи ангел, доти Господь посилав замість Себе пророків та ангелів. Але коли зло у світі виросло настільки, що ні ангел не міг спалити його своїм світлом, ні пророк – зменшити своїм словом, тоді Господь виконав Свою древню обітницю і явився на землю. Але як явився Господь у славі? В невисловленому смиренні і покірності. Так, що ангели Його здавалися світлішими від Нього, а пророки Його – більшими за Нього. Коли на Йордані стояли пророк і Владика, пророк був помітнішим, ніж Владика. Іоан Предтеча виглядав чудеснішим і більшим, ніж Господь наш Ісус Христос. За двома важкими завісами приховав Христос Свою славу і велич: за тілом людським і за смиренням. Тому люди не помітили і не пізнали Його, в той час як очі всіх небесних сил були звернені до Нього більше, ніж увесь створений світ. Втілений в істинне тіло і істинне смирення, Господь Ісус Христос приходить з Галілеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.
Дивний Бог у ділах Своїх! Через усі Свої справи Він вчить нас смирення і покірності. Він приховується за справами Своїми, як сонце вночі – за сяйвом зірок, як соловей у кущах – за своєю піснею.
19.01.2025Читати далі
Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту (Іс.19:1). Так великий Ісайя пророкує про подію, описану у сьогоднішньому Євангельському читанні. Подія ця є втечею Господа нашого Ісуса Христа від меча Іродового, втеча Владики від Своїх рабів, Невинності – від розпусти, Сильного – від безсилих.
Кого слід розуміти під цією хмаркою легенькою, на якій Господь несеться в Єгипет? Богоматір. Вона була легенькою через відсутність гріхів, через відсутність прокляття, через красу цноти, через рясність Божої благодаті. Носила плоть – та ніби безплотна; хмарка – та хмарка легка. Колись Бог йшов перед Ізраїлем у стовпі хмарному (Вих. 13:21), виводячи Свій народ з Єгипту; а нині, ось, Бог несеться на хмарці легенькій в Єгипет, тікаючи від меча того самого народу.
Чому тікає Життєдавець від смертної людини? Невже це питання не можна було вирішити простіше і швидше? Хіба не міг Бог, Владика життя і смерті, звеліти ангелові взяти душу царя Ірода, замість того, щоб звеліти Йосипу тікати від Ірода навіть у Єгипет? Міг Всемогутній Бог зробити й це; але чого б Він цим досяг? Ймовірно, більше задовільнив би наш поверховий людський розум, але врізав би премудрий план нашого спасіння. Як би відкрилася у Євангелії жахлива спотвореність людської природи незліченною безліччю гріхів, як би виявилась необхідність людського спасіння через безпосередню дію Божу, якби Бог у ту ніч завадив злому наміру Іродовому, умертвивши останнього? Як стала б очевидною і для найсліпіших із сліпців духовних яма гріховна, в котру впало людство, віддалившись від Бога істинного, як Вождя, якби Самому Богові не довелося тікати від людей?
07.01.2025Читати далі
