Сказання про Введення Пречистої і Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії у Господню Церкву і про життя її в ній.

Коли Пречистій Богоотроковиці, Преблагословенній Діві Марії Богородиці виповнилося від народження народження три літа, святі праведні батьки її Йоаким та Анна, згадавши обітницю свою, коли молилися про розрішення від неплідності своєї і пообіцяли принести народжене від них Богові, захотіли сповнити те ділом, адже раніше словами проказали. Скликали, отож, у Назарет, де жили, всіх своїх родичів, котрі були від царського та архиєрейського племені, бо сам праведний Йоаким був царського роду, дружина ж його свята Анна роду була архиєрейського, ще й лик чесних дівиць зібравши, приготували численні свічки і прикрасили Пречисту Діву Марію доброкрасністю царською, про що всі давні святі отці свідчать. Святий Яків, архиєпископ Єрусалимський, від Йоакима сказав таке: "Закличте непорочних жидівських дочок, щоб прийняли запалені свічки". Від праведної Анни мовив святий Герман, патріярх Царгородський: "Обіти мої воздаю Господеві, що "їх вимовили мої губи і сказали були мої уста в печалі моїй". І через це Йоаким лик дівиць зі свічками зібрав і священиків закликав, родичів з'єднав, всім кажучи: "Співрадійте зі мною всі, бо і мати, і Родителька сьогодні з'явилася, не земному цареві мою дочку приводячи, але Богові, Царю небесному її віддаючи". А про царське прикрашення Богоотроковиці святий Теофілакт, архиєпископ Болгарський, каже: "Належить, щоб Божественній отроковиці було введення її достойне, бо до такої пресвітлої і многоцінної перлини не пристало жебраче рубище; треба було царською одежею одягти її на славу та більшу красу". Так усе, що належало до славного і чесного введення, влаштувавши, рушили в дорогу, що трьома днями вела з Назарету до Єрусалима.

04.12.2024Читати далі

Святитель Дмитро Туптало (Ростовський) – Слово на собор святого архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних.

Свята Церква прийняла святкувати доброчесно собор святих ангелів од передання богоодуховлених отців, відкинувши давнє злочестиве пошанування ангелів, винайдене єретиками й ідолопоклонниками, адже ще в Старому Заповіті, коли люди Божі, відступивши від Бога, почали кланятися творенню Божому та ділу рук своїх, почали приносити із богоподібним поклонінням жертви сонцю, місяцю та зорям, гадаючи, що ті мають живу душу. Таким же поклонінням із жертвами кланялися й ангелам, про що в Книгах Царів згадується так: «І кадили для Ваала, і для Сонця, і для дванадцятьох планет і всій силі небесній», тобто ангелам, вони-бо є вої небесні, як сказано в Євангелії: «І ось раптом з’явилася з ангелом сила велика небесного війська».

Та неблагочесне поклоніння ангелам поширювалось і в днях святих апостолів, що викорінюючи, святий Павло у Посланні до Колосян говорить: «Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою ангелам, вдаючись до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови», тобто Христа. Були в той час певні єретики, які виглядом являлися смиренні та гордісно бажали повстриманим і чистим життям своїм наслідувати ангелів, навчаючи, щоб однаке поклоніння чинити ангелам, як і самому Богові. По тому настали інші, які казали, що ангели є творцями видимих істот і над Христа, Сина Божого, вищі вони й чесніші, бо безплотні, а Михаїла називали Богом жидам.

21.11.2024Читати далі

Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних.

Ікона з Яблунева. Середина XVI ст. Львівський музей українського мистецтва.

Цей день є головний із свят на честь святих Ангелів. Він присвячений святому Архистратигу Михаїлу, начальнику воїнства небесного. За стародавніми переказами, сатана, колись світліший од усіх духів небесних і тому названий Люцифером, впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив багато інших духів. Архангел Михаїл зібрав військо благочестивих Ангелів. Михаїл та його Ангели вчинили змієві війну. І змій воював та його ангели, та не втримались. І вже не знайшлось їм місця на небі. І спинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені (Апокал,10, 7-9). Ангели прославляють Пресвяту Тройцю піснями "Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Повне небо і земля слави Твоєї!"

Ангели слідкують за кожною людиною. Про це свідчить Святе Писання. Патріарх Яків бачив Бога і Ангелів (Буття, 28, 12-15). Благословляючи своїх онуків, він сказав: "Ангел, що рятує мене від всього лихого, - нехай поблагословить цих юнаків" (Буття, 48, 16). Ангел Божий охороняв полки синів ізраїльських під час їх походу з Єгипту (Вихід, 14, 19). У псалмі 90 говориться: "Тебе зло не спіткає, і до намету твого удар не наблизиться, бо Своїм Ангелам Він наказав про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, - на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!".

21.11.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять перша після П’ятидесятниці. Євангеліє про Господа Сіяча (Лк., 35 зач., 8:5-15).

Весь світ є однією довгою притчею, складеною з безлічі притч.

Як усяка притча має кінець, так і світ цей минущий, і все те, що у світі. Але духовне ядро, що ховається в шкаралупі усіх притч, залишається міцним і не гниє.

Люди, які цими притчами живлять лише очі і вуха, залишаються голодними духом. Бо дух живиться ядром притч цих, а вони не здатні дістатися до цього ядра.

Недуховна, плотська людина живиться зеленим листям численних притч і завжди залишається голодною і непокоїться голодом. Духовна людина шукає ядро цих численних притч і, живлячись ним, буває ситою і спокійною.

Притчами є й усі існуючі речі, бо всі вони, як зелене листя, чи як шкаралупа, оточують приховане ядро. Притчами є й усі події, що відбуваються, бо й вони – лише одяг для духовного змісту, духовного ядра, духовної їжі.

Поміщена у цей світ людина, ніби поміщена в море премудрості Божої, вираженої у притчах. Але той, хто дивиться на цю премудрість тільки очима, не бачить нічого, крім одягу, в який вона зодягнена; дивиться і бачить одяг природи, але дух і ядро природи не бачить; слухає і чує природу, але слухає і чує безглузді голоси, а суті не розуміє. Ні оком не можна побачити серцевину природи, ні вухом вловити суть її. Дух виявляє дух; осмислення знаходить суть; розум зустрічається з розумом; любов відчуває любов.

Воістину, бідний і жалюгідний цей світ, бо швидко минає, і той, хто причепиться до нього як до чогось, що має самостійну цінність, безумовно впаде і застогне від болю та сорому. Але світ є багатою скарбницею повчальних притч, і той, хто буде так його сприймати і таким чином ним користуватися, не впаде і не посоромиться.

17.11.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про Господа Воскресителя (Лк., 30 зач., 7:11-16).

Багатьох людей називають спасителями людства, але коли і кому з них спало на думку рятувати людей від смерті?

Багато було в історії переможців, але хто з них переміг смерть?

Багато було на землі царів, які називали своїми підданими мільйони людей, та хто з них і коли включав до своїх підданих мертвих нарівні з живими?

Ніхто – крім Єдиного і ні з ким не зрівняного Господа нашого Ісуса Христа. Він не просто нова Людина, Він – новий світ, Він – Творець нового світу. Він однаково зорав і ниву живих, і ниву мертвих, і посіяв нове насіння життя. Мертві для Нього були як живі, живі – як мертві. Смерть не була кордоном Його Царства. Він розтоптав цей кордон і поширив Царство Своє назад, до Адама і Єви, і вперед – до останньої народженої на землі людини. І на життя, і на смерть людську Він дивився інакше, ніж коли б то не було хто б там не був із смертних людей. Він дивився і бачив, що життя не закінчується зі смертю тіла, але що справжня смерть умертвлює деяких людей раніше від їх смерті тілесної. Він бачив багатьох  живих у гробах і багатьох мертвих у живих тілах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не можуть вбити, - сказав Він Своїм апостолам (Мт.10:28). Отже, зі смертю тіла не настає смерть душі; остання може настати від і через смертні гріхи, до чи після, незалежно від настання смерті тілесної.

Своїм духовним поглядом Господь наш Ісус Христос розривав час, як блискавка хмари, і перед ним з’являлися живі душі як тих, хто давно помер, так і тих, хто ще не народився. Пророк Ієзекіль у видінні побачив поле, повне мертвих кісток, і не можна було дізнатися, доки Бог не відкрив йому цього, чи оживуть ці кістки. Сину людський! Чи оживуть кістки ці? – запитав його Господь. Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це (Із. 37:3). Христос дивився не на мертві кістки, але на живі душі, котрі жили і будуть жити у цих кістках. Тіло людське і кістки людські є всього лише одяг і знаряддя душі. Цей одяг зношується і розпадається, як ветхе плаття. Але Бог оновить його, і знову зодягне в нього душі упокоєних. 

10.11.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дев’ятнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про досконале милосердя (Лк., 26 зач., 6:31-36).

Якби люди щодня згадували про милосердя Боже до них, вони й самі були б милосердними одне до одного. 

Ніщо не робить  людину настільки немилосердною, як впевненість, що ніхто не милосердний до неї. Ніхто? А де ж Бог? Чи не винагороджує нас Бог щодня і щоночі Своїм милосердям за немилосердя людей? І хіба при царському дворі для нас не важливіша ласка самого царя, ніж його рабів? Що з того, якщо нас усі раби царські осипають милостями, але цар на нас гнівається? 

Люди стають немилосердними, очікуючи, що інші першими проявлять до них милосердя. Але дивіться, цього ж чекають від них і інші! І у цьому взаємному очікуванні одне від одного милосердя всі люди, більшою чи меншою мірою, стають немилосердними. А милосердя – не очікувальна чеснота, а чеснота, що прагне себе виявити. Бо звідки люди взагалі дізналися б про милосердя, якби Бог першим не проявив Свого милосердя? Милосердя Боже викликало милосердя у людей; і якби Бог першим не показав Свого милосердя, світ не знав би навіть самого слова милосердя. 

Для того, хто усвідомлює милосердя як чесноту активну, а не очікувальну, і так починає її виконувати, і небо, і земля незабаром забарвляться в інший колір. Бо людина ця швидко пізнає і Боже, і людське милосердя. Милосердя є ударом, що неминуче висікає  іскру. І хто завдає цього удару, і хто приймає його – обидва відчувають присутність Божу. У цю мить милуюча рука Божа відчувається на обох серцях. Тому й сказав Господь: Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. 

Милосердя більше від жалю, який мудреці в Індії проповідували як найбільшу чесноту. Людина може пожаліти убогого – і пройти повз нього, але людина милосердна пожаліє убогого і допоможе йому. Милосердя ж до убогого не є найважче і найважливіше у законі Христовому – у порівнянні з милосердям до ворога.

Милосердя більше від прощення образ. Бо простити образу – половина шляху до Бога, а сотворити діло милосердя – друга половина цього шляху. 

03.11.2024Читати далі

Пам’ять Святих Отців VІІ Вселенського Собору

Здавна християнами шанувалися  ікони чи священні зображення Пресвятої Трійці, – Отця, і Сина, і Святого Духа, святих, ангелів і Божих людей. Але от  з початку восьмого століття на престол грецької імперії вступив Лев III Ісаврієць. Через 10 років його правління, в 726 році, він видав указ, яким заборонялося християнам молиться перед іконами, і багато ікон були поставлені високо, щоб не можна було цілувати їх. Ще через п’ять років він видав інший указ, в якому наказував припинити шанувати ікони, бо надіявся, що заборона ікон сприяє зближенню юдеїв і мусульман з Церквою і грецькою імперією. Його син Костянтин Копронім, в продовження 34 років (з 741 по 755 рік) ще з більшою жорстокістю переслідував  шанування  святих ікон. Його онук Лев Хазар (775-780) слідував по шляху свого батька й діда. Але вони досягли протилежних наслідків, бо не тільки не зблизили  юдеїв та магометан, але й налаштували  проти себе свій народ.

Римські папи, тоді незалежні від грецьких імператорів, і три східні патріархи: Олександрійський, Антіохійський і Єрусалимський, що перебували вже під владою мусульман, не хотіли мати духовного або церковного спілкування з Константинополем, бо хоча східні християни страждали під ярмом магометан, але мали можливість  молитися перед іконами, оскільки магометанські каліфи не втручалися у справи підвладних їм церков.

Іконоборці заперечували шанування земної святості Матері Божої і святих Божих угодників і звинувачували православних в поклонінні тварному створінню – іконі. Навколо питання про шанування ікон виникла запекла боротьба. На захист святині піднялися багато віруючих, на яких обрушилися тяжкі гоніння.

Все це вимагало дати повне і чітке вчення Церкви про ікону та  відновити іконошанування нарівні з шануванням Святого Хреста і Святого Євангелія.

27.10.2024Читати далі

Синаксар на Зачаття чесного і славного пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

Коли наблизилося зачаття спасіння нашого, зачався святий Іоанн Предтеча славно і чудовно. Багато матерів зачинають дітей, мало тих, зачаття яких славила і святкувала Божа Церква. Три тільки матері є, у їхніх-бо утробах сотворилося зачаття, що світ здивувало: свята праведна Анна, свята Єлизавета і Пресвята й Пречиста Діва Марія. Праведна Анна Богородицю, Єлисавета Предтечу, Діва Марія зачала Христа, Спаса нашого. Всі оті зачаття вісником небесним благовістилися, благодаттю Божою завершилися, але не через бесіду між благовісником та тими, що зачинали, оскільки сам Бог вимагав зволення тих, що зачинали. Благовісник же святий архангел Гавріїл, увійшовши в олтар до священика Захарії, що служив тоді з черги своєї перед Богом, почав бесіду таку:

“Не бійсь, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоанн. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато хто втішиться”.

Відповів Захарія:

“Дивне й несподіване мені вістиш, о віснице радісний! Та ж бо родити в старості єству є річ супротивна; я ж є старий і жона моя перестаріла у днях своїх, як же можемо зачати і народити сина?”

Ангел рече:

“З цих слів твоїх маловірним знаходжу тебе, Захаріє, що не сподіваєшся здійснення словам моїм; коли ж супротивна єству твоєму річ звіщається, то не супротивна Божій силі, бо їй нема неможливого. “Бог може підняти дітей Авраамові з цього каміння” (Мат.3:9). Хіба не знаєш, що зміг Бог Адама від землі, Єву ж з кістки Адамової створити, і престарілій Саррі подати сина Ісаака; тож і твоїй жоні всеможний Бог подає народити в старості сина, оскільки почута молитва твоя”.

06.10.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя п’ятнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про любов (Мт., 92 зач., 22:35-46).

Кожен, хто хоче посоромити Бога, сам буває  посоромлений, а Бог цим ще більше прославляється.

І кожен, хто намагається принизити праведника, врешті принижує себе, а праведника ще більше підносить. 

Хто кладе камін на шляху праведника сам об нього спотикається, а праведника лише змушує видертися на схил, звідки той бачить ще більше.

Той, хто дує, щоб погасити вогонь праведника, розпалює його ще більше,  а свій гасить.

У бурхливому морі житейському Бог є скелею, на котрій праведник спасається і об яку розбивається човен безбожника. 

У бурхливому морі житейському праведник є каменем спотикання для грішника. Грішник відвалює каменя і падає в яму на тому місці, де цей камінь знаходився. 

Той, хто кидає пил проти вітру, осліпне. Той, хто засипає озеро камінням, затопить себе. 

Бог наче навмисно залишив правду у світі цьому неозброєною і незахищеною, щоб показати Свою силу і щоб у насильників був камінь спотикання. Тому нитка правди міцніша, ніж ланцюг неправди. Насильник намагається розірвати нитку правди, але заплутується у ній і гине.

Сатана хотів знищити праведного Йова, а замість цього возніс його на небеса. Йов переміг тоді, коли здавався немічним. Сатана хотів знищити царя Ірода, і той, через лютість свою, цьому не противився, і Ірод загинув, коли здавався всемогутнім.

Все, що від Бога, видається у світі цьому немічним, але воно сильніше від зірок і бурхливих океанів. 

06.10.2024Читати далі

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.

Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього є одним із дванадцяти свят у році, завжди в числі. Історики Східної Церкви вважають, що передусім дві події лягли в основу встановлення цього празника: віднайдення у 4-му столітті Хреста, на якому розіп'яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у 7-му столітті. Треба зауважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння святому хрестові, яке буває в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про зміст свята та про що говорить сама назва празника «воздвиження», що означає піднесення, тобто окремий урочистий обряд почитання і прослави святого хреста.

Господь наш Ісус Христос, розп'ятий і померлий за гріхи всього світу на Голгофі, був знятий з Хреста праведним Йосифом Аримафейським і покладений в печері в саду, який знаходився недалеко від місця розп'яття (Ін. 19: 38-42). Іудеï там же, на Голгофі, зарили в землю Хрест Господній і хрести, на яких були розіп'яті два розбійники, зберігши це місце в таємниці.

Через 70 років Єрусалим був ущент зруйнований військами римського імператора Тита; наступні імператори-язичники поставили собі за мету повністю знищити в пам'яті людей спогади про священнi мiсця, де постраждав за людей і воскрес Господь наш Ісус Христос. Імператор Адріан (117-138), який ненавидів християн, наказав засипати землею Голгофу і Гріб Господній і на цьому місці на штучному пагорбі i поставити капище язичницької богині Венери і статую Юпітера. Сюди збиралися язичники і робили всякі неподобства.

27.09.2024Читати далі