Сказання про Введення Пречистої і Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії у Господню Церкву і про життя її в ній.

Коли Пречистій Богоотроковиці, Преблагословенній Діві Марії Богородиці виповнилося від народження народження три літа, святі праведні батьки її Йоаким та Анна, згадавши обітницю свою, коли молилися про розрішення від неплідності своєї і пообіцяли принести народжене від них Богові, захотіли сповнити те ділом, адже раніше словами проказали. Скликали, отож, у Назарет, де жили, всіх своїх родичів, котрі були від царського та архиєрейського племені, бо сам праведний Йоаким був царського роду, дружина ж його свята Анна роду була архиєрейського, ще й лик чесних дівиць зібравши, приготували численні свічки і прикрасили Пречисту Діву Марію доброкрасністю царською, про що всі давні святі отці свідчать. Святий Яків, архиєпископ Єрусалимський, від Йоакима сказав таке: "Закличте непорочних жидівських дочок, щоб прийняли запалені свічки". Від праведної Анни мовив святий Герман, патріярх Царгородський: "Обіти мої воздаю Господеві, що "їх вимовили мої губи і сказали були мої уста в печалі моїй". І через це Йоаким лик дівиць зі свічками зібрав і священиків закликав, родичів з'єднав, всім кажучи: "Співрадійте зі мною всі, бо і мати, і Родителька сьогодні з'явилася, не земному цареві мою дочку приводячи, але Богові, Царю небесному її віддаючи". А про царське прикрашення Богоотроковиці святий Теофілакт, архиєпископ Болгарський, каже: "Належить, щоб Божественній отроковиці було введення її достойне, бо до такої пресвітлої і многоцінної перлини не пристало жебраче рубище; треба було царською одежею одягти її на славу та більшу красу". Так усе, що належало до славного і чесного введення, влаштувавши, рушили в дорогу, що трьома днями вела з Назарету до Єрусалима.

04.12.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про безліч турбот і про наглу смерть (Лк., 66 зач., 12:16-21).

Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, щоб вилікувати душі людські від схильності до крадіжки. Бо ця схильність є важкою хворобою душі людської.

Чи краде син у батька? Ні, але раб краде у пана. У ту мить, коли в Адамі дух синівський перетворився на дух рабський, його рука потяглася до забороненого плоду. 

Чому людина краде чужу власність – чи тому, що вона їй потрібна? Адам мав усе і ні в чому не мав потреби, але все-таки здійснив крадіжку.

Чому краде людина у людини, раб у раба? Тому що перед цим він зважився вкрасти у свого Пана. Людина завжди насамперед краде у Бога, а потім у інших людей. Спочатку праотець людства простягнув злодійську руку до того, що належало Богові, а тоді, і з цієї причини, - його нащадки стали красти одне в одного. 

Людина краде і в Бога, і у інших людей, і у природи, і в себе самої. Людина краде не тільки всіма чуттями, але й серцем, і душею, і помислами. Але нема жодної крадіжки, у якій диявол не був би помічником людині. Він є порадником і провокатором у всіх крадіжках, керівником і начальником у всіх злодійських задумах. У цілому світі нема злодія, котрий діяв би сам. Завжди красти йде як мінімум двоє, а Третій на них дивиться. Людина і диявол ідуть красти, а Бог дивиться на них. Як Єва здійснила крадіжку не сама, а разом з дияволом, так ніхто ніколи не здійснював крадіжки сам, але завжди разом з ним. Однак диявол у крадіжці виступає не лише як вождь і співучасник, але й як донощик. Бо йому важливі не украдені речі, а сварки і ненависть між людьми, погибель людської душі і всього людського роду. Він йде красти не заради самої крадіжки, але ричучи, як лев, що шукає пожерти кого (1Пет.5:8). А що диявол є тим, хто спонукає душу до всякого зла і сіє у ній всяку полову, сказав і Сам Господь наш Ісус Христос (Мт.13:39). З кожною крадіжкою, вчиненою людиною, диявол краде частину її душі. І душа звиклого до крадіжок весь час зменшується, всихає, і нарешті гине, як легені, виїдені сухотами.

02.12.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять п’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про милосердного Самарянина (Лк., 53 зач., 10:25-37).

Господь наш Ісус Христос прийшов, щоб змінити міри і суди людські.

Люди вимірювали природу нею самою. І міра була неправильною.

Люди вимірювали душу тілом. І величина душі змаліла до міліметрів.

Люди вимірювали Бога людиною. І Бог виглядав залежним від людини. 

Люди вимірювали чесноти швидкістю успіху. І чесноти стали дешевими і деспотичними.

Люди хвалилися своїм прогресом, порівнюючи себе з тваринами, котрі завжди топчуться на одному й тому ж місці однієї  дороги. Ці хвастощі Небо зневажило, а тварини навіть не помітили.

А ще люди вимірювали рідню і близькість людини до людини або по крові, або по думках, або по відстані між домами і селами, в котрих вони жили на землі, або по мовах, або по сотні інших ознак. Але всі ці міри рідні і близькості не могли людей ні поріднити, ні зблизити.

Всі міри людські були хибними, і всі суди – оманливими. І Христос прийшов спасти людей від незнання і брехні, змінити міри і суди людські. І змінив їх. Хто засвоїв Його міри і суди, спаслись через істину і правду; а хто залишився зі старими мірами і судами, і нині все ще блукає у мороці і торгує замшілими оманами. 

Природа не вимірюється сама собою, бо вона дана на службу людям і її міра – людина.

Душа не вимірюється тілом, бо тіло дане на службу душі і мірою тіла є душа.

Бог не вимірюється людиною, як гончар не вимірюється горщиком. Нема міри для Бога, бо Бог є Мірою усьому і Суддя усіх.

26.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять четверта після П’ятидесятниці. Євангеліє про силу Божу і віру людську (Лк., 39 зач., 8: 41-56).

Коли сяюче сонце освітить камінь, той сам починає сяяти. 

Коли незапалена свічка доторкнеться до полум’я, і вона починає горіти.

Коли магніт торкається до якогось предмета, той також намагнічується. 

Коли електричний провід торкнеться звичайного, то і його наелектризує. 

Увесь цей фізичний дослід є лише картиною чи притчею, що зображає дослід духовний. Все, що відбувається зовні, є тільки ілюстрацією того, що буває всередині. Вся перехідна природа  є свого роду сном про внутрішню дійсність і розповіддю про неперехідну дійсність. Душа є дійсністю тіла, а Бог – дійсністю душі. Коли Бог торкнеться душі, вона стає живою і видющою; коли душа торкнеться тіла, воно стає живим і зрячим. Від душі тіло отримує і світло, і тепло, і магнетизм, і електрику, і зір, і слух, і рух. Все це воно втрачає, якщо душа з ним розлучається. Від Бога душа отримує особливе світло, і особливе тепло, і магнетизм, і електрику, і зір, і слух, і рух. Все це вона втрачає, якщо розлучається з Богом. Мертве тіло є зображенням мертвої душі, тобто, такої, що відійшла від Бога. 

Чи є у цьому величезному світі Хтось, торкнувшись до Кого мертві душі оживають і освітлюються, і запалюються, і магнетизуються, і електризуються життєвою силою?

Чи є на широкому і глибокому цвинтарі людської історії Хтось, доторкнувшись до Кого мертві тіла встають, починають ходити і говорити?

19.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять третя після П'ятидесятниці. Євангеліє про спасіння людини і гибель свиней (Мт., 28 зач., 8:28 - 9:1).

Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?

Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.

І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви жахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.

Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.  Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.

Трапилося у старі часи, що жорстоковусті люди дивилися в лице Сина Божого і не пізнали Його, і не розв’язалися пута їх язика, щоб прославити Його. Тоді Бог Живий відкрив вуста бісам, щоб вони присоромили людей, визнавши Сина Божого. Біси, котрі є гіршими від каміння і дешевшими від піску, заволали у присутності Сина Божого, в той час як люди стояли біля Нього, охоплені німотою. І якщо те, що цілком відпало від Бога, було змушене сповідувати ім’я Боже, як не зробити цього безгрішному камінню, що сліпо кориться Божій волі?

11.11.2023Читати далі

В. В. Бурега – Преподобний Нестор Літописець: життєвий шлях та історична спадщина.

Згідно з прийнятим в Києво-Печерський Лаврі звичаєм, якщо невідомі дні смерті святих угодників, святкувати їх пам'ять в дні пам'яті тих святих, імена яких вони носили. Ред.

Верховна Рада України 7 вересня 2011 року прийняла постанову «Про відзначення 955-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця» (№ 3705-VI)1. Ця постанова, «враховуючи велике історичне значення діяльності преподобного Нестора Літописця як першого вітчизняного історика, видатного письменника, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря», встановлює відзначення вказаної ювілейної дати на державному рівні. Постанова передбачає проведення тематичних виставок, трансляцію теле і радіопередач, присвячених життю і діяльності преподобного Нестора Літописця. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію поштових марок, присвячених ювілейній даті. Ця постанова продовжує традицію вшанування преподобного Нестора як покровителя вітчизняної писемності та історичної науки.

Оскільки постанова Верховної Ради 2011 року передбачає святкування 955-річчя, зрозуміло, що вона відносить народження преподобного Нестора до 1056 року. Однак слід зазначити, що в історичній науці немає усталеної думки щодо часу народження преподобного Нестора. Про його життєвий шлях ми знаємо зовсім небагато. Достовірні біографічні відомості про преподобного Нестора можна вмістити в кілька речень. Незважаючи на те, що наукове вивчення його спадщини триває ще з XVIII століття, лишається чимало питань, які все ще чекають свого остаточного вирішення. Отже, що нам сьогодні відомо про святого Нестора та його літературну діяльність?

09.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять друга після П’ятидесятниці. Євангеліє про Лазаря і багача (Лк., 83 зач., 16:19-31).

Про власність сперечаються люди на землі, і нема кінця цій стомлюючій і безплідній суперечці. О люди, а чиєю власністю є ви самі?

Череда бореться за місце на пасовищі, а господар пасовища і череди стоїть і дивиться, дивуючись: чому його череда так бореться за його пасовище, раз він піклується і про череду, і про пасовище?

Багато речей людина пам’ятає, а одну ніяк запам’ятати не може, скільки їй не повторюй: що вона без власності приходить у цей світ і без власності йде з нього.

Люди ділять цю сиру землю, і ніяк не поділять! Життям вони оплачують межі своєї власності, а межі все одно залишаються нерухомими. Незрівнянно дорожчим люди платять за незрівнянно дешевше; і це не надто їх обурює, а таку страшну ціну вони називають правом, патріотизмом чи яким-небудь іншим втішним словом. Не кажуть тільки, що безумство – коли вівця віддає своє життя за жмут трави, раз трава потрібна для життя, а не сама для себе. Питання про власність врешті є питанням про траву, бо усе, що люди їдять і у що зодягаються, є травою – або ще чимось більш мертвим, ніж трава. На самому початку Священного Письма говориться, що Бог дав у їжу людям і звірам зелень і траву (Бут. 1:29-30; 9:3).

Якщо ви поставите людям питання: «Що важливіше – трава чи людина?» - то отримаєте одноголосну відповідь, що людина важливіша. Але на ділі люди визнають, що важливіша трава, оскільки жертвують і своїм, і чужим життям заради трави. 

Хоча питання власності і є питанням трави, все ж, воно є головним каменем спотикання у житті людей на землі. Лише той, хто своїм духом найбільше уподібнюється до Бога, оминає його зневажливо залишаючи позаду. Для інших цей камінь спокуси стає предметом суперечки, предметом розмов, предметом неймовірної праці і поту, предметом сенсу всього життя і, нарешті, - їх надгробком.

05.11.2023Читати далі

Житіє і страждання святого мученика Логвина, сотника, що був при Хресті Господньому.

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільною страстю своєю, хрестом, смертю та воскресінням і віддав себе на рани, відтак зранений був заради гріхів наших, то тоді один сотник, на ім'я Логвин, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" (Мт. 27, 54) Про цього Логвина-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще тіло Христове, знову Логвин із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно воскрес із гробу і чудесним своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). Тоді Логвин цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду учинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли воскресіння Христове, кажучи: "Учні його вкрали, коли ми спали". Одначе Логвин золота не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і юдейське сонмище зненавиділи Логвина і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Логвин старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях юдейських, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

29.10.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять перша після П’ятидесятниці. Євангеліє про Господа Сіяча (Лк., 35 зач., 8:5-15).

Весь світ є однією довгою притчею, складеною з безлічі притч.

Як усяка притча має кінець, так і світ цей минущий, і все те, що у світі. Але духовне ядро, що ховається в шкаралупі усіх притч, залишається міцним і не гниє.

Люди, які цими притчами живлять лише очі і вуха, залишаються голодними духом. Бо дух живиться ядром притч цих, а вони не здатні дістатися до цього ядра.

Недуховна, плотська людина живиться зеленим листям численних притч і завжди залишається голодною і непокоїться голодом. Духовна людина шукає ядро цих численних притч і, живлячись ним, буває ситою і спокійною.

Притчами є й усі існуючі речі, бо всі вони, як зелене листя, чи як шкаралупа, оточують приховане ядро. Притчами є й усі події, що відбуваються, бо й вони – лише одяг для духовного змісту, духовного ядра, духовної їжі.

Поміщена у цей світ людина, ніби поміщена в море премудрості Божої, вираженої у притчах. Але той, хто дивиться на цю премудрість тільки очима, не бачить нічого, крім одягу, в який вона зодягнена; дивиться і бачить одяг природи, але дух і ядро природи не бачить; слухає і чує природу, але слухає і чує безглузді голоси, а суті не розуміє. Ні оком не можна побачити серцевину природи, ні вухом вловити суть її. Дух виявляє дух; осмислення знаходить суть; розум зустрічається з розумом; любов відчуває любов.

Воістину, бідний і жалюгідний цей світ, бо швидко минає, і той, хто причепиться до нього як до чогось, що має самостійну цінність, безумовно впаде і застогне від болю та сорому. Але світ є багатою скарбницею повчальних притч, і той, хто буде так його сприймати і таким чином ним користуватися, не впаде і не посоромиться.

28.10.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про Господа Воскресителя (Лк., 30 зач., 7:11-16).

Багатьох людей називають спасителями людства, але коли і кому з них спало на думку рятувати людей від смерті?

Багато було в історії переможців, але хто з них переміг смерть?

Багато було на землі царів, які називали своїми підданими мільйони людей, та хто з них і коли включав до своїх підданих мертвих нарівні з живими?

Ніхто – крім Єдиного і ні з ким не зрівняного Господа нашого Ісуса Христа. Він не просто нова Людина, Він – новий світ, Він – Творець нового світу. Він однаково зорав і ниву живих, і ниву мертвих, і посіяв нове насіння життя. Мертві для Нього були як живі, живі – як мертві. Смерть не була кордоном Його Царства. Він розтоптав цей кордон і поширив Царство Своє назад, до Адама і Єви, і вперед – до останньої народженої на землі людини. І на життя, і на смерть людську Він дивився інакше, ніж коли б то не було хто б там не був із смертних людей. Він дивився і бачив, що життя не закінчується зі смертю тіла, але що справжня смерть умертвлює деяких людей раніше від їх смерті тілесної. Він бачив багатьох  живих у гробах і багатьох мертвих у живих тілах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не можуть вбити, - сказав Він Своїм апостолам (Мт.10:28). Отже, зі смертю тіла не настає смерть душі; остання може настати від і через смертні гріхи, до чи після, незалежно від настання смерті тілесної.

Своїм духовним поглядом Господь наш Ісус Христос розривав час, як блискавка хмари, і перед ним з’являлися живі душі як тих, хто давно помер, так і тих, хто ще не народився. Пророк Ієзекіль у видінні побачив поле, повне мертвих кісток, і не можна було дізнатися, доки Бог не відкрив йому цього, чи оживуть ці кістки. Сину людський! Чи оживуть кістки ці? – запитав його Господь. Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це (Із. 37:3). Христос дивився не на мертві кістки, але на живі душі, котрі жили і будуть жити у цих кістках. Тіло людське і кістки людські є всього лише одяг і знаряддя душі. Цей одяг зношується і розпадається, як ветхе плаття. Але Бог оновить його, і знову зодягне в нього душі упокоєних. 

21.10.2023Читати далі