Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про служіння і страждання Сина Божого (Неділя п’ята Великого посту)

Смиренність Господа нашого Ісуса Христа так само варта захоплення, як і Його дива, включаючи воскресіння, чудо чудес. Втілившись в сокрушенне і рабське тіло людське, Він став слугою слуг Своїх.

Чому люди намагаються виглядати більшими і кращими, ніж є? Ні трава в полі не прикидається більшою, ніж вона є, ні риби у воді або птахи в повітрі не прагнуть показати себе кращими. Чому люди прикидаються більшими і кращими? Тому, що вони насправді колись були більшими і кращими, ніж тепер, і невиразний спогад про це змушує їх величати та підносити себе, хоч би на шнурку, який натягує і відпускає демон.

З усіх речей, які можна виконати і яким можна навчитися, покірність – найважча наука для людини. Тому Господь наш Ісус Христос виклав учення про смиренність ясно-преясно, як день, як словами, так і прикладом, щоб ніхто ніколи не міг засумніватися в невимірній і неминучій важливості смиренності в ділі спасіння людей. Тому Він і явився в тілі людському, даному Адамові як покарання після гріхопадіння. Зодягнувся в жорсткий і грубий одяг засудженого безгрішний Господь і Творець прозорих і світлоносних херувимів – хіба це саме собою не є ясним і достатнім уроком покірності для грішних людей? Але той самий урок Господь повторив тим, що народився не в царському палаці, а в печері пастушків; і тим, що дружив із зневаженими грішниками та бідняками; і тим, що вмивав ноги Своїм учням; і тим, що добровільно прийняв на Себе страждання, випивши, врешті, і найгіркішу чашу в муках на Хресті. І все-таки люди найгірше розуміли і неохоче засвоювали очевидний урок смирення. Навіть і самі учні Христові, які щодня бачили покірного і смиренного Господа, не могли ні зрозуміти його покірності, ні засвоїти собі Його смирення. Те, що вони були зайняті самі собою і піклувалися про свою власну частину, славу і нагороду, проявлялося навіть в страшні хвилини, коли цьому найменш за все слід було б проявитися. Але виявлялось це в такі хвилини з дозволу Божого, щоб відкрилась перед віками і поколіннями вся слабкість, все гріховне падіння, розслабленість і нікчемність людської природи. Так, наприклад, коли Господь виголосив страшне слово про багатіїв: Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому увійти до Царства Божого (Мф.19:24), - Петро задає Господу питання про особисту нагороду учням: А що буде нам? (Мф.19:27)? І в другому випадку, коли Господь виголошував учням пророцтво про зраду, муки і вбивство Сина Божого, учні, ідучи за Ним, дорогою міркували між собою, хто більший. Христос, що знав думки і чув таємні розмови їх, взяв тоді дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, вказівкою на дитину докорив тим, хто сперечався про першість (Мк.9:31-37). Так само і під час останньої подорожі Господа в Єрусалим, коли Він ще вичерпніше говорив про Свої страждання, провіщаючи, що Син Людський буде виданий язичникам, і знущатимуться з Нього, і будуть бити Його, і обплюють Його, і вб’ють Його; і на третій день воскресне; і ось в цю священну і страшну мить, коли Господь слави провіщає Своє крайнє приниження, змій гордості знову піднімає свою голову і підштовхує двох з перших учнів на таке прохання, яке більше схоже на наругу над чесними і страшними страстями Господніми. Про цей останній випадок розповідає нинішнє євангельське читання.

21.04.2024Читати далі

Синаксар у Неділю четверту Великого посту. Преподобного Йоана Ліствичника.

Стихи:
Хоча і тілом живий, але помер (для світу) Йоан;
І вічно живий (душею) (він, що) померлий, бездиханний.
Залишивши «Ліствицю» (з тридцяти щаблів),
він показав нам шлях своїх же сходжень:
адже помер Йоан в тридцятий день (весняний).

У віці шістнадцяти років, будучи вже досконалим по розуму, Йоан приніс себе самого як непорочну жертву Богу, піднявшись на гору Синай. Як проминуло ще дев’ятнадцять років по тому, він прийшов на поприще безмовності, в п’яти стадіях (восьми верстах) від храму Господнього. Досягнувши обителі Палестри на місці, званому Тола, Йоан провів там сорок років, палаючи Божественною любов’ю та невпинно розпалюючись її вогнем.

14.04.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про безсилля невір'я і силу віри (Неділя четверта Великого Посту)

Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.

І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніле від  гріха, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.

14.04.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє архангела Гавриїла (Бесіда на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці).

Сонце відбивається у чистих водах, а небо – у чистому серці.

Безліч  обителей у Бога Духа Святого у цьому просторому всесвіті, але чисте серце людське є обителлю Його найбільшої радості. Воно і є Його істинною обителлю, все інше – лише Його майстерні. 

Ніколи серце людське не може бути порожнім, воно завжди наповнене: або пеклом, або миром, або Богом. Вміст серця залежить від чистоти серця.

Колись серце людське було наповнене тільки Богом; воно було дзеркалом тільки для благодаті Божої, арфою – тільки для хвали Божої. Колись воно воістину було у руці Божій – і було поза небезпекою. Але коли людина у безумстві взяла його у свої руки, багато звірів напали на серце людське, і відтоді почалося те, що, якщо дивитися з середини, називається рабством серця людського, а якщо дивитися зовні, називається всесвітньою історією. 

Безсила сама тримати своє серце руками своїми, людина прихиляла його до навколишніх істот і речей. Але до чого б людина не прихилила серце своє, воно від того бруднилося і пошкоджувалося. 

О бідне серце людське, власність багатьох незаконних власників, перлина серед свиней! Як ти закам’яніло від тривалого рабства, як ти потемніло від тяжкої темряви! Сам Бог мав зійти, щоб звільнити тебе від рабства, щоб спасти тебе від темряви, щоб зцілити тебе від гріховної прокази і знову взяти у Свої руки.

Сходження Бога до людей – найбезстрашніша дія Божої любові, Божого чоловіколюбства, найрадісніша звістка для чистих і найнеймовірніша подія для нечистих серцем.

Як стовп вогняний у найгустішому мороці – таке зішестя Бога до людей. А повість цього Божого сходження до людей починається з ангела і Діви, з бесіди між чистотою небесною і чистотою земною. 

Коли нечисте серце говорить з нечистим серцем – це війна. Коли нечисте серце говорить з чистим серцем – і це війна. І тільки коли чисте серце говорить з чистим серцем, це є радість, мир і – диво.

07.04.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про зцілення розслабленого (Неділя друга Великого посту).

Минулої неділі ми слухали євангельський уривок про чудотворну дію великої і могутньої присутності Христової. Нафанаїл, який засумнівався в словах апостола Филипа, що явився у світ довгоочікуваний Месія в особі Ісуса з Назарета, - той самий Нафанаїл, як тільки опинився в присутності Самого Господа, тут же визнав і сповідав Його Сином Божим і Царем Ізраїлевим. А нинішній уривок з Євангелія говорить про найбільше старання і працю істинно віруючих людей, яких вони докладають, щоб опинитися в присутності Господа Ісуса Христа. 

Четверо несли розслабленого, свого родича чи друга, несли його на постелі – у такому розпачливому становищі він перебував, не маючи можливості рухатися. Вони марно проштовхувалися через чисельний натовп щоб наблизитися до Господа, - їм це не вдалося. І тоді вони піднялися на дах будинку, розкрили його і через покрівлю, з труднощами і зусиллями спустили постіль, де лежав хворий, до ніг Чудотворця і Зцілителя. Такою сильною була віра їх у Христа. 

Ісус, побачивши віру їх, говорить розслабленому: прощаються тобі гріхи твої. Господь не чув сповідування їх віри, але Він бачив віру їх. Прозорливість Його проникала до найтаємніших  глибин серця людського, і, розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив велику віру їх. Але і Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав віру їх, за тими стараннями і працею, яких вони доклали, щоб принести хворого до Нього. Отже, віра їх була очевидною і для духовного, і для тілесного зору Господа.

31.03.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Господа Всезнаючого і про людину, у якій нема лукавства (Неділя перша Великого посту. Торжество Православ’я),

Яка велика і страшна присутність Божа – о, яка ж велика і страшна присутність Бога живого!

Трепетно стоять перед Ним ангельські сили, серафими закивають крилами лиця свої від сяючого світла і невисловленої ліпоти.

Яке яскраве сонце! Яке чудове зоряне небо! Яке сильне бурхливе море! Які величні велетенські гори! Які страшні грозові хмари і вогнедишні вулкани! Які милі заквітчані луги з прохолодними джерелами і білими отарами! Але все це – лише діла рук Божих, все це – смертне творіння безсмертного Творця. І якщо творіння таке чудове, то який же тоді Творець!

Якщо серце людське сповнюється страхом, чи радістю, чи слізьми у присутності творіння Божого, то ж чи не тим більше у присутності всемогутнього і живого Творця?

Яке смертне творіння може стати поруч з Безсмертним і не розплавитися? Яка смертна людина – подивитися в лице Боже і залишитися живою? Ось страшно і вельми страшно побачити і лице ангела Божого – чи ж не більше лице Бога! Описуючи видіння ангела Божого, що було йому, пророк Даниїл говорить: в мені не залишилося міці, і вид лиця мого надзвичайно змінився, не залишилося у мені бадьорості (Дан.10:8). Така немічна і могутня людина, і так змінюється у власних очах вид лиця і у найкрасивішого мужа в присутності пресвітлого ангела Божого, в кого тіло його – як топаз, лице його – як вид блискавки; очі його – як запалені світильники (Дан.10:6). Того преславного ранку, коли Господь наш Ісус Христос воскрес, І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому; Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг; І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва.(Мф.28:2-4). Такий лише слуга Царя – який же тоді Цар?

24.03.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про піст (Неділя сиропусна),

Не здаватися ворогові – ось основне правило воїна-борця. Воєначальник заздалегідь попереджає кожного воїна про загрозу капканів неприятельських, щоб той не був обманутий і не потрапив у полон. Залишившись на самоті, голодний, замерзлий і роздягнений, воїн відчує велику спокусу здатися ворогові. Його становище підступний супостат буде використовувати всіма можливими способами. І сам голодуючи, він стане підкидувати воїнові трохи хліба, щоб показати, ніби має їжі вдосталь. І сам мерзнучи, в дранті і напівголий, він буде підкидувати йому щось з одягу, щоб показати, наче сам одягнений і багатий. Стане він підкидувати і листи, у яких буде вихвалятися своєю вже забезпеченою перемогою і обдурювати нещасного воїна, кажучи, ніби вже багато полків його товаришів справа і зліва від нього здалися, або його генерал вбитий, чи його король просить миру! Буде він обіцяти і швидке повернення до рідної домівки, і посади, і гроші, і все, що людині у крайніх злиднях лише уві сні може приснитися. Всі ці неприятельські хитрощі і виверти воєначальник заздалегідь описує воїнам, застерігаючи, щоб вони нічому з цього не вірили, але утримували позицію, не здавалися і залишалися вірними своєму прапору навіть до смерті.

17.03.2024Читати далі

Синаксар у Сиропусну неділю, спомин Адамового вигнання.

Стихи: 
Нехай плаче гірко з прародичами світ, 
Як упавший з ними, що із-за солодкої їжі упали.

У цей день ми творимо спомин вигнання первозданного Адама з раю насолод, який наші божественні отці встановили перед (початком) святої Чотиридесятниці, показуючи цим, наскільки корисні людському єству ліки посту і наскільки, навпаки, огидні наслідки ласолюбства і непослуху. Отже, отці, залишивши розповіді про те, що сталося в світі із-за цих пристрастей, оскільки (розповіді ці) незліченні, представляють нам первозданного Адама, ясно показуючи, наскільки жорстоко він постраждав тому, що не постив, приносячи тим (смерть) в наше єство, і як він не зберіг першої святої Божої заповіді людям – про піст, і послухавшись черева, а вірніше, підступного змія через Єву, не тільки не став богом, а й накликав смерть, і приніс смерть всьому роду (людському).

17.03.2024Читати далі

Синаксар у суботу Сиропусної седмиці, всіх преподобних отців, що у подвизі просіяли.

Стихи:
Душам праведників приснопам’ятним
Слова прославлення в дар приношу.

У цей день ми звершуємо пам’ять усіх преподобних, чоловіків і жінок, що просіяли в пості, бо богоносні отці, поступово наставивши нас попередніми святами, заздалегідь підготувавши до поприща (посту), відвернувши від ситості і насолод, настрашивши майбутнім Судом, очистивши наперед як слід сиропусною седмицею, доречно встановили посеред неї і два дні (за чином) посту [1], щоб потроху привчити нас до нього. Ось і всіх чоловіків і жінок, що жили праведно, до того ж з багатьма скорботами і трудами, вони представляють нам, щоб нагадуванням про їхні змагання надати нам сил для поприща (посту), і щоб ми, маючи перед собою їхнє житіє як певний образ і шлях, отримуючи від них підкріплення і допомогу, прагнули до духовних подвигів, думаючи, що і вони були з нами одного єства.

17.03.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Страшний Суд (Неділя м’ясопусна).

Ті, хто рахував і вираховував, стверджують, що на землі півтора мільярди живих людей. З цих півтора мільярдів живих людей жоден не в змозі сказати вам із свого розуму, що буде зі світом в кінці часу і що буде з нами після смерті. І всі безліч мільярдів людських істот, що жили на землі до нас, не були в змозі нічого від свого розуму переконано і впевнено сказати про кінець світу і про те, що нас очікує після смерті, - нічого, що ми могли б розумом, серцем і душею сприйняти як істину. Життя наше коротке і обчислюється днями, а час довгий і обчислюється століттями і тисячоліттями. Хто з нас може простягтися із своєї тісноти до кінця віку, і побачити останні події, і повідомити нас про них, і сказати: «На краю часу відбудеться те й те, те й те буде зі світом, те й те – з вами, людьми»? Ніхто. Воістину, ніхто із всіх живих людей, крім того, хто переконав би нас, що він, проникнувши у розум Творця світу і людей, побачив увесь план творіння; і що він жив і перебував у свідомості до початку буття світу; а також – що він може виразно бачити кончину часів і всі ці події, які будуть знаменувати цю кончину. Чи є така людина серед півтора мільярдів нині живих людей? І чи була така від початку світу донині? Ні, нема і не було. Були прозорливі люди і пророки, котрі не від свого розуму, але з одкровення Божого висловили щось, коротко і уривчасто, про кінець світу; і не стільки з наміром його описати, скільки для того, щоб своїми видіннями, за велінням Божим, напоумити людей: щоб відвернулися вони від шляхів беззаконня, щоб покаялися, щоб поміркували про доленосне, що має прийти, більше, ніж про дріб’язкове і минуче, що заступає від них, подібно до хмари, полум’яну і страшну подію, якою завершиться все життя людське на землі, і існування світу, і хід зірок, і дні і ночі, і все, що знаходиться у просторі, і все, що відбувається у часі. 

10.03.2024Читати далі