Уявіть собі, що ви бачите учнів якогось учителя, про котрого ніколи нічого не чули; бачите, що вони лагідні, тверезо мислять, мудрі, працелюбні, слухняні і сповнені усяких чеснот під сонцем. Що ви подумаєте про їх учителя? Безумовно, найкраще, що взагалі можна думати про вчителя.
Чи уявіть собі, що ви бачите воїнів якогось воєначальника, ім’я котрого вам ледь знайоме; бачите, що вони кмітливі, хоробрі, дисципліновані, відзначаються почуттям товариськості і готовністю до самопожертви. Як ви відгукнетеся про їх воєначальника? Звісно, з найбільшою похвалою і захопленням.
Чи уявіть собі, що вам запропонували якісь фрукти, що їх ви ніколи в житті не куштували і не бачили; вони чудові зовні, мають надзвичайний смак і дивовижний аромат. Ви запитаєте, з якого дерева ці чудові плоди. І навіть якщо ви ніколи не чули про таке дерево, ви будете вважати його найкращим деревом на світі і віддасте йому усіляку хвалу і славу.
Отже, побачивши добрих учнів, ви й учителя їх будете вважати добрим. Побачивши добрих воїнів, ви й воєводу їх будете вважати добрим. І побачивши добрі плоди, ви й дерево будете вважати добрим. Бо усяке дерево пізнається по плоду своєму (Лк.6:44). Добре дерево не приносить поганих плодів, і погане дерево не приносить добрих плодів. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? (Мф.7:16)? Ні; як і з виноградної лози не збирають терену, і з фіґи – реп’яхів. Дерево добре приносить плоди добрі, а дерево погане – плоди погані. Це настільки очевидно для кожного, що не потребує доказів. Такими очевидними прикладами з життя природи Господь наш Ісус Христос користувався, щоб зробити для людей очевидними духовні і моральні істини. Бо природа взагалі служить найкращим відображенням душевного життя людей.
28.05.2023Читати далі
Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони вирушають в теплі краї, краї, багаті сонячним світлом і їжею. Попереду летить одна з ластівок, розсікаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею уся зграя.
Коли закінчиться їжа для душі нашої у цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертельний – о, чи є така ластівка, котра поведе нас у теплі краї, багаті теплом і їжею духовною? Чи є такий край? Чи є така ластівка?
Поза Церквою Христовою ніхто не зможе дати вам достовірної відповіді на це питання. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край цей, за яким душа наша нудьгує у крижаній сутіні цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Котра першою піднеслася у цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і важку атмосферу між небом і землею, і прокладаючи за Собою шлях для зграї. Крім цього, Церква на землі може розповідати вам і про незліченну зграю ластівок, які вирушили за Тією, Першою Ластівкою, і відлетіли за Нею у землю благу, щедру на всяке добро, у землю вічної весни.
25.05.2023Читати далі
Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем (Пс. 41:2,3)? Це не вигук якогось бідняка чи простака, у котрого не було можливості напоїти свою душу мудрістю людською, мирськими знаннями і вміннями, філософією і мистецтвом, дослідженням тонких ниток, з яких зіткане життя людини і життя природи. Ні, це натхненно і з болем вигукує цар, багатий багатством мирським, з геніальним розумом, винятково співчутливим серцем, сильною і діяльною волею. Напоївши душу свою всім тим, чого невільна душе бажає у світі цьому, цар Давид раптово відчув: його духовна спрага не лише не втамована, але й посилилась до такої міри, що й весь цей матеріальний всесвіт не міг би її втамувати. Тоді він відчув себе у світі цьому як у землі пустельній і вимученій без води (Пс.62:2) і вигукнув до Бога як Єдиного Джерела безсмертного пиття, бажаного для розумної душі, що прокинулася: спрагла душа моя Бога Кріпкого, Живого.
Не треба доводити ні того, що тілесна їжа не може наситити душу людську, ні того, що тілесне питво не може її напоїти. Але навіть весь той дух життя, котрий сяє в усіх творіннях, оживляючи і гармонізуючи їх, не здатен наситити і напоїти душу.
14.05.2023Читати далі
Глибинне значення історії про смоковницю не легке для розуміння, адже справжній смисл таїнства сокровенний під поверхнею слів. Для чого треба було словом висушувати смоковницю, а не навпаки – словом учинити її плодоносною? Адже Той, Хто словом її всушив, міг і словом учинити її плідною. І чим завинила смоковниця, запитає хтось, якщо не був час їй плодоносити, як каже євангелист Марко, адже зима була тієї пори.
І якби в цьому випадку зі смоковницею не було якогось таїнства, незбагненного для людей, то Господь виглядав би, з одного боку, достойним похвали, а з іншого – докору; похвали – бо всушив її одним лише словом, а докору – бо несправедливо її прокляв. Тож належить нам, улюблені, розважити пильно, образом чого є ця смоковниця. Адже немає жодного діла Христового, яке не містило б у собі якогось таїнства.
Багато хто говорив, ніби смоковниця представляє юдейську синагогу, до якої, мовляв, прийшов Господь, шукаючи в неї плоду віри, та не знайшов, а лише побачив, що вона обросла, наче листям, словами пророків і Закону. Тому і всушив її, кажучи: Більше не буде з тебе плоду повік (Мт 21:19). Я ж спробую заперечити таке тлумачення, улюблені, бо воно не зовсім слушне. Бо як би міг проклясти Господь, Який каже: Благословляйте, а не проклинайте (Рим 12:14)? І як міг би проклясти і вчинити всохлою синагогу Той, Хто говорить: Син Людський прийшов не погубити, але оживити і спасти те, що загинуло (Лк 9:56 і 19:10)?
10.04.2023Читати далі
Чому ж Господь відмовив у проханні святим апостолам Якову, Йоану та їхній матері? Вони ж просили благого — місця в Царстві Христа Спасителя: Скажи, щоб оці два сини мої сіли в Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе (Мт. 20, 21). Хіба за це не можна молитися? Адже й заповідь є: шукайте перше Царство Боже; й усіх нас свята Церква вчить молитися: не відійми від нас, Господи, Небесне Твоє Царство. Чому ж Господь їм відмовив? Вони ж опісля таки одержали Царство й прославилися? Річ у тім, що вони самі привласнювали собі Царство, й не просто Царство, а найпочесніше місце в ньому. Але не можна привласнювати не тільки певний ступінь слави в Царстві, а й саме Царство, бо цей дар залежить тільки від волі Небесного Отця, котрої нам не можна знати, навіть якщо точно виконаємо всі умови. Не моє це давати, — каже Господь, — лише — кому мій Отець приготував. Оце ж нам наука із сьогоднішнього Євангелія: не присвоювати собі Царства, а, всіма силами трудячись задля його одержання, саме одержання передати Божій волі, очікувати його, як милости нашого Небесного Отця; трудитися й очікувати, без домагань, кажучи собі: ми нікчемні слуги, хоч би і зробили все, що звелено.
Про це треба нагадувати, бо ми трохи потрудимося й починаємо вихвалятися, бундючитися та ставити себе поруч зі святими та великими, й хоча говоримо про себе смиренно, в серці ж відчуваємо инше, й тим себе занапащуємо через нерозум і необачність. Своє нам треба звершувати зі страхом і трепетом спа-сення, а не зухвало вимагати, щоб Бог подарував нам його. Втікайте ж від цієї згубної немочі, а те, на чому можна оперти таке право й таку певність, розумійте зовсім инакше — як смирення, а не самовивищення.
Що спонукало Заведеєвих синів і їхню матір звернутися до Господа з таким проханням? По-перше, те, що вони належали до вірних, котрим було даровано великі обітниці; по-друге, те, що доки Господь перебував на землі, вони багато Йому послужили, бо ж мати їхня служила Йому своїм майном разом з иншими; по-третє, те, що вони вже одержали від Господа ознаки особливої прихильности та близькости. Таке трапляється і з нами. Але це все спонукає нас не вимагати, а впокорюватися та більше прагнути здобути Царство.
02.04.2023Читати далі
У цей день, в першу Неділю святого посту, Церквою прийнято святкувати відновлення почитання святих і чесних ікон, звершене царем Михаїлом та його матір’ю, блаженною царицею Теодорою, а також святим патріархом Константинопільським Методієм. Історія ж така.
Коли Лев Ісаврянин [1], який був свинопасом і погоничем ослів, за допустом Божим захопив царську владу, був покликаний до нього святитель Герман, який прийняв тоді управління Церквою, і почув: «Мені здається, владико, ікони нічим не відрізняються від ідолів, тому накажи якомога швидше прибрати їх. Якщо це справжні образи святих, треба їх повісити вище, щоб ми, що валяємося в гріхах, не оскверняли їх, весь час цілуючи». Але патріарх відкидав всі ці нечестя царя, говорячи: «Чи не ти, о царю, і є той, хто колись, за пророцтвом, принесе гоніння на святі ікони, кому на ім’я Конон?» Він відповів: «І я був названий так у дитинстві».
05.03.2023Читати далі
Стихи:
Коли Ти сядеш, Судде, весь світ судити,
То удостой мене почути глас Твій: Прийдіть ... [1].
У цей день звершуємо пам’ять Другого і Страшного Пришестя Христового, яке святі отці помістили після двох притч, щоб хто-небудь, дізнавшись з них про Боже чоловіколюбство, не жив в лінощах, розмірковуючи так: Бог є чоловіколюбний, і коли я залишу гріх, то мені буде легко все виправити.
Визначили ж тут (згадувати) цей Страшний день, щоб піднести до чесноти тих, що живуть в лінощах, настрашивши смертю і очікуванням майбутніх мук, (навчаючи) не тільки надіятися на чоловіколюбство Боже, а й мати на увазі, що Він – Праведний Суддя і подасть кожному за ділами його. Крім того, після відходу душ [2] належить прийти і Судді, – деяким чином для цього служить і нинішнє свято.
19.02.2023Читати далі
«Радій від радості, дочко Сиону» (Зах. 9: 9): «Проповідуй радість, дочко Єрусалиму: радійте, люди міста Божого» (Пс. 47: 2); заграйте, ворота і стіни Сиону, і вся земле; «заспівайте, гори» (Іс. 44: 23), і «пагорби» в захваті «заграйте» (Пс. 113: 6): «Річки заплещіть руками» (Пс. 97: 8), «і, люди, обійдіть навколо Сиону» (Пс. 47: 13), бачачи в ньому пришестя Бога. Нехай з’єднають нині свій голос небесні жителі із земними і нехай заспіває горній з земним Єрусалимом, бо тут Христос Небесний і земний перебуває. Навкруги Небесного, розумні Сили, радійте; земного, земнородні, з ангелами оспівуйте.
Бо нині «явися Бог богів в Сионі» (Пс. 83: 8); «нині преславне говорять про тебе, місто Боже» (Пс. 86: 3), Єрусалиме, «місто Царя Великого» (Пс. 47: 3). Відкрий (Пс. 23: 7) ворота Тому, Хто всім відкрив ворота небесні, і відкрив всім райські двері; Тому, Хто відкрив ворота гробів (Мф. 27: 12), на Хресті (висячи), Хто зруйнував пекельні (Пс. 106: 16; Іов. 38: 17) кайдани вічні і запечатав преславно дівочі двері. Нині Той, Хто колись з Мойсеєм розмовляв на горі Синай боголіпно (Вих. 20: 1), виконує закон, «під законом бувши» (Гал. 4: 4) раболіпно. Нині «Бог від Феману» (Авв. 3: 3) в Сион приходить; нині Жених Небесний, з Богоматірним чертогом у храмі являється. Дочки Єрусалиму (Пісн. 3: 11), вийдіть на зустріч Йому. Світлі світильники світлу істинному запаліть; ризи душевні Жениху-Христу (Мф. 25: 6) прикрасьте.
15.02.2023Читати далі
Хрещення, сер. 16 ст., Калуш, НХМУ
Господь наш Ісус Христос після свого з Єгипту повернення був у Галилеї, у граді своєму Назареті, де ж був вихований, таївши перед людьми Божества свого силу і премудрість до тридцяти років: замолодим-бо вважався серед юдеїв той, кому було менше тридцяти років, щоб сан учительський чи священичий отримати, через те і Христос до стількох років Своєї проповіді не починав ані не являв себе Сином Божим і Великим Архиєреєм, що Небеса пройшов, аж поки років Його число сповнилося. Жив-бо в Назареті з Пречистою Матір’ю своєю, спершу при названому батькові своєму Йосипу, теслі, поки той живий був, з ним же і трудився у теслярстві. Коли ж той помер, сам рукоділлям тим займався, їжу з праці рук своїх собі і Пречистій Богоматері добуваючи, щоб нас навчити не лінуватися ані задурно хліб не їсти.
18.01.2023Читати далі
День, який тоді ще не був загальновідомим,
але незабаром перед тим став відомим від деяких,
що прийшли із Заходу і сповістили про нього
1. Те, через що колись печалилися праотці і що провіщали пророки, що бажали бачити праведники, те сьогодні звершилося. «Бог на землі явився в плоті і перебував між людьми» (Вар. 3, 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще будучи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домобудівництва (Божого), яке перевершує всякий розум. Уяви, як було б велично, якби ми побачили сонце, що зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумай і розсуди тепер, як велично бачити Сонце правди, що виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі. Давно я прагнув бачити цей день і не просто бачити, але при такій безлічі народу, і безперестану молився, щоб наше зібрання було таким велелюдним, яким бачимо його тепер.
07.01.2023Читати далі
