Глибинне значення історії про смоковницю не легке для розуміння, адже справжній смисл таїнства сокровенний під поверхнею слів. Для чого треба було словом висушувати смоковницю, а не навпаки – словом учинити її плодоносною? Адже Той, Хто словом її всушив, міг і словом учинити її плідною. І чим завинила смоковниця, запитає хтось, якщо не був час їй плодоносити, як каже євангелист Марко, адже зима була тієї пори.
І якби в цьому випадку зі смоковницею не було якогось таїнства, незбагненного для людей, то Господь виглядав би, з одного боку, достойним похвали, а з іншого – докору; похвали – бо всушив її одним лише словом, а докору – бо несправедливо її прокляв. Тож належить нам, улюблені, розважити пильно, образом чого є ця смоковниця. Адже немає жодного діла Христового, яке не містило б у собі якогось таїнства.
Багато хто говорив, ніби смоковниця представляє юдейську синагогу, до якої, мовляв, прийшов Господь, шукаючи в неї плоду віри, та не знайшов, а лише побачив, що вона обросла, наче листям, словами пророків і Закону. Тому і всушив її, кажучи: Більше не буде з тебе плоду повік (Мт 21:19). Я ж спробую заперечити таке тлумачення, улюблені, бо воно не зовсім слушне. Бо як би міг проклясти Господь, Який каже: Благословляйте, а не проклинайте (Рим 12:14)? І як міг би проклясти і вчинити всохлою синагогу Той, Хто говорить: Син Людський прийшов не погубити, але оживити і спасти те, що загинуло (Лк 9:56 і 19:10)?
10.04.2023Читати далі
Чому ж Господь відмовив у проханні святим апостолам Якову, Йоану та їхній матері? Вони ж просили благого — місця в Царстві Христа Спасителя: Скажи, щоб оці два сини мої сіли в Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе (Мт. 20, 21). Хіба за це не можна молитися? Адже й заповідь є: шукайте перше Царство Боже; й усіх нас свята Церква вчить молитися: не відійми від нас, Господи, Небесне Твоє Царство. Чому ж Господь їм відмовив? Вони ж опісля таки одержали Царство й прославилися? Річ у тім, що вони самі привласнювали собі Царство, й не просто Царство, а найпочесніше місце в ньому. Але не можна привласнювати не тільки певний ступінь слави в Царстві, а й саме Царство, бо цей дар залежить тільки від волі Небесного Отця, котрої нам не можна знати, навіть якщо точно виконаємо всі умови. Не моє це давати, — каже Господь, — лише — кому мій Отець приготував. Оце ж нам наука із сьогоднішнього Євангелія: не присвоювати собі Царства, а, всіма силами трудячись задля його одержання, саме одержання передати Божій волі, очікувати його, як милости нашого Небесного Отця; трудитися й очікувати, без домагань, кажучи собі: ми нікчемні слуги, хоч би і зробили все, що звелено.
Про це треба нагадувати, бо ми трохи потрудимося й починаємо вихвалятися, бундючитися та ставити себе поруч зі святими та великими, й хоча говоримо про себе смиренно, в серці ж відчуваємо инше, й тим себе занапащуємо через нерозум і необачність. Своє нам треба звершувати зі страхом і трепетом спа-сення, а не зухвало вимагати, щоб Бог подарував нам його. Втікайте ж від цієї згубної немочі, а те, на чому можна оперти таке право й таку певність, розумійте зовсім инакше — як смирення, а не самовивищення.
Що спонукало Заведеєвих синів і їхню матір звернутися до Господа з таким проханням? По-перше, те, що вони належали до вірних, котрим було даровано великі обітниці; по-друге, те, що доки Господь перебував на землі, вони багато Йому послужили, бо ж мати їхня служила Йому своїм майном разом з иншими; по-третє, те, що вони вже одержали від Господа ознаки особливої прихильности та близькости. Таке трапляється і з нами. Але це все спонукає нас не вимагати, а впокорюватися та більше прагнути здобути Царство.
02.04.2023Читати далі
У цей день, в першу Неділю святого посту, Церквою прийнято святкувати відновлення почитання святих і чесних ікон, звершене царем Михаїлом та його матір’ю, блаженною царицею Теодорою, а також святим патріархом Константинопільським Методієм. Історія ж така.
Коли Лев Ісаврянин [1], який був свинопасом і погоничем ослів, за допустом Божим захопив царську владу, був покликаний до нього святитель Герман, який прийняв тоді управління Церквою, і почув: «Мені здається, владико, ікони нічим не відрізняються від ідолів, тому накажи якомога швидше прибрати їх. Якщо це справжні образи святих, треба їх повісити вище, щоб ми, що валяємося в гріхах, не оскверняли їх, весь час цілуючи». Але патріарх відкидав всі ці нечестя царя, говорячи: «Чи не ти, о царю, і є той, хто колись, за пророцтвом, принесе гоніння на святі ікони, кому на ім’я Конон?» Він відповів: «І я був названий так у дитинстві».
05.03.2023Читати далі
Стихи:
Коли Ти сядеш, Судде, весь світ судити,
То удостой мене почути глас Твій: Прийдіть ... [1].
У цей день звершуємо пам’ять Другого і Страшного Пришестя Христового, яке святі отці помістили після двох притч, щоб хто-небудь, дізнавшись з них про Боже чоловіколюбство, не жив в лінощах, розмірковуючи так: Бог є чоловіколюбний, і коли я залишу гріх, то мені буде легко все виправити.
Визначили ж тут (згадувати) цей Страшний день, щоб піднести до чесноти тих, що живуть в лінощах, настрашивши смертю і очікуванням майбутніх мук, (навчаючи) не тільки надіятися на чоловіколюбство Боже, а й мати на увазі, що Він – Праведний Суддя і подасть кожному за ділами його. Крім того, після відходу душ [2] належить прийти і Судді, – деяким чином для цього служить і нинішнє свято.
19.02.2023Читати далі
«Радій від радості, дочко Сиону» (Зах. 9: 9): «Проповідуй радість, дочко Єрусалиму: радійте, люди міста Божого» (Пс. 47: 2); заграйте, ворота і стіни Сиону, і вся земле; «заспівайте, гори» (Іс. 44: 23), і «пагорби» в захваті «заграйте» (Пс. 113: 6): «Річки заплещіть руками» (Пс. 97: 8), «і, люди, обійдіть навколо Сиону» (Пс. 47: 13), бачачи в ньому пришестя Бога. Нехай з’єднають нині свій голос небесні жителі із земними і нехай заспіває горній з земним Єрусалимом, бо тут Христос Небесний і земний перебуває. Навкруги Небесного, розумні Сили, радійте; земного, земнородні, з ангелами оспівуйте.
Бо нині «явися Бог богів в Сионі» (Пс. 83: 8); «нині преславне говорять про тебе, місто Боже» (Пс. 86: 3), Єрусалиме, «місто Царя Великого» (Пс. 47: 3). Відкрий (Пс. 23: 7) ворота Тому, Хто всім відкрив ворота небесні, і відкрив всім райські двері; Тому, Хто відкрив ворота гробів (Мф. 27: 12), на Хресті (висячи), Хто зруйнував пекельні (Пс. 106: 16; Іов. 38: 17) кайдани вічні і запечатав преславно дівочі двері. Нині Той, Хто колись з Мойсеєм розмовляв на горі Синай боголіпно (Вих. 20: 1), виконує закон, «під законом бувши» (Гал. 4: 4) раболіпно. Нині «Бог від Феману» (Авв. 3: 3) в Сион приходить; нині Жених Небесний, з Богоматірним чертогом у храмі являється. Дочки Єрусалиму (Пісн. 3: 11), вийдіть на зустріч Йому. Світлі світильники світлу істинному запаліть; ризи душевні Жениху-Христу (Мф. 25: 6) прикрасьте.
15.02.2023Читати далі
Хрещення, сер. 16 ст., Калуш, НХМУ
Господь наш Ісус Христос після свого з Єгипту повернення був у Галилеї, у граді своєму Назареті, де ж був вихований, таївши перед людьми Божества свого силу і премудрість до тридцяти років: замолодим-бо вважався серед юдеїв той, кому було менше тридцяти років, щоб сан учительський чи священичий отримати, через те і Христос до стількох років Своєї проповіді не починав ані не являв себе Сином Божим і Великим Архиєреєм, що Небеса пройшов, аж поки років Його число сповнилося. Жив-бо в Назареті з Пречистою Матір’ю своєю, спершу при названому батькові своєму Йосипу, теслі, поки той живий був, з ним же і трудився у теслярстві. Коли ж той помер, сам рукоділлям тим займався, їжу з праці рук своїх собі і Пречистій Богоматері добуваючи, щоб нас навчити не лінуватися ані задурно хліб не їсти.
18.01.2023Читати далі
День, який тоді ще не був загальновідомим,
але незабаром перед тим став відомим від деяких,
що прийшли із Заходу і сповістили про нього
1. Те, через що колись печалилися праотці і що провіщали пророки, що бажали бачити праведники, те сьогодні звершилося. «Бог на землі явився в плоті і перебував між людьми» (Вар. 3, 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще будучи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домобудівництва (Божого), яке перевершує всякий розум. Уяви, як було б велично, якби ми побачили сонце, що зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумай і розсуди тепер, як велично бачити Сонце правди, що виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі. Давно я прагнув бачити цей день і не просто бачити, але при такій безлічі народу, і безперестану молився, щоб наше зібрання було таким велелюдним, яким бачимо його тепер.
07.01.2023Читати далі
Вам відомо, яка велика радість, і яке багаточисленне буває зібрання народу в той день, коли святкують народження царя земного. Як вожді і начальники, так всі воїни, одягнувшись у шовкові одежі, підперезані дорогими, золотом сяючими, поясами, поспішають тоді в блискучій пишноті постати перед своїм царем. Бо вони знають, що радість царя збільшиться, коли він побачить особливу красу їх оздоблення, і що він тим більше веселитиметься, чим більше вони виявлять старання під час його торжества (цар, як людина, не дивиться на серце і судить про відношення до себе по одній лише зовнішності: і тому, хто більше любить царя, той і одягається тоді в ясновельможні одежі).
Понад це, оскільки вони знають, що цар в день свого народження буває щедрий і роздає вельми багато милостей вельможам своїм або тим, які в його домі вважаються людьми низькими і негідними, то попередньо намагаються наповнити скарбниці його різним багатством, щоб він, бажаючи роздавати милості, міг роздавати їх щедро, так щоб швидше вичерпалося в ньому бажання до роздавання милостей, аніж збідніло його багатство. Все це вони роблять з ретельністю, бо й самі сподіваються отримати за те велику нагороду.
Браття, якщо сини світу цього, заради тимчасової честі, зустрічають з таким приготуванням день народження земного свого царя, то як повинні ми зустрічати день народження вічного Царя нашого Ісуса Христа, Який за наше до Нього старання нагородить нас не тимчасовою, але вічною славою, і сподобить нас честі не земного начальства, що переходить до наступника, але небесного царства, яке не має наступника? Яка ж буде для нас нагорода, про це говорить пророк: Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять (1 Кр 2,9; пор. Іс 64,3).
07.01.2023Читати далі
Нинішнє свято є для нас початком свят. Будучи межею закону і переміни, воно стає також дверима до благодаті та істини. Воно може ще називатися середнім і останнім. Його початок – закінчення закону; середина – з’єднання крайніх точок, кінець – одкровення істини. «Мета бо закону – Христос» (Рм 10,4), Який, звільняючи нас від букви, приводить до духу. Тут кінець (закону): тому що Законодавець, звершив все, змінив букву на дух і все об’єднав в собі (пор. Еф 1,10), оживляючи закон благодаттю: благодать прийняла закон під своє панування, а закон підкорився благодаті, так що властивості закону і благодаті не зазнали взаємного змішання, а тільки тяжке, рабське і служебне (у законі), божественною силою перемінилося на легке і вільне (в благодаті), щоб ми – як говорить Апостол, - не були підневолені первнями світу (Гл 4,3) і не перебували під рабським ярмом букви закону. Ось вершина Христових до нас добродійств! Ось одкровення таємниці! Ось обоження прийнятого людства – як плід спустошення Богочоловіка.
21.09.2022Читати далі
Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.
Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі.
Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.
Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.
18.09.2022Читати далі
