“Величаємо Тебе, Життєдавче Христе і славимо пречистої плоті Твоєї преславне преображення” (величання)
Головним джерелом для відтворення подій Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа являються опис цієї події трьома євангелистами-синоптиками: Мф. 17,1-13; Мк. 9,2-8; Лк. 9,28-36. Отже, євангелисти оповідають наступне. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос, перебуваючи в Галілеї, взяв трьох Своїх учеників, свідків воскресіння дочки начальника синагоги Яіра: Петра, Якова ті Іоана, і тільки з ними пішов на гору в тій місцевості Фавор, щоби там помолитися. Піднявшись на вершину гори, Ісус став на молитву, а ученики Його, сівши неподалік, заснули від втоми. Під час цієї молитви відбулась надзвичайна подія, чудесним чином Ісус преобразився, вигляд Його змінився: лице засяяло наче сонце, а одяг став білим як сніг. Учням відчутно відкрилась слава Його як Єдинородного від Отця. Сам Ісус Христос з огляду на наближення страждань і смерті (Лк. І9,22) для утвердження Своїх учнів у вірі, благозволив явити їм тілесно, видимо всю славу Свого Божества і через те показати їм, що страждання та смерть Його будуть добровільні і що Він є той самий Визволитель Ізраїля, Який був обіцяний через пророків. Про обрання саме Петра, Якова та Іоанна з усіх дванадцятьох Своїх апостолів пояснює так св. Іоанн Дамаскин: “Господь взяв Петра для того, щоби показати, що свідоцтво його, правдиво ним дане, підтверджується свідченням Отця і щоб запевнити його у Своїх словах, що Отець Небесний відкрив йому це свідчення (Мф. 16,17); він взяв Якова, як того, який мав першим серед інших апостолів померти за Христа, випити чашу Його і хреститись за нього хрещенням (Діян. 12,2); на кінець, взяв Він Іоанна, як дівственника і найчистіший орган Богослів’я, щоб він, побачивши вічну славу Сина Божого, прогримів слова: на початку було Слово і Слово було в Бога і Бог було Слово (Ін. 1,1). Крім того, на горі преображення – Петро, який ще не міг вмістити думки про страждання і смерть свого Вчителя і Господа (Мф. 16,22), міг побачити істинну славу Його, яка залишиться назавжди недосяжною для усіх ворожих зусиль, – Яків та Іоан, які очікували відкриття земного царства Месії і домагались перших місць в цьому царстві (Мк. 10,37), могли споглядати істину велич Христа Спасителя, яке перевершувало будь-яку земну могутність. Три ученика були за законом (Втор. 19,15) достатніми свідками одкровення Слави Божої і, за висловом св. Прокла, по духу представляли в лиці своєму і всіх інших”.
19.08.2022Читати далі
Господь наш Ісус Христос у тридцять третій рік від свого народження від Пречистої Діви, в останній же свого трирічного проповідування, наближаючись до добровільного, задля нашого спасения, страждання, коли в землях Кесарії Филипової, за Петровими словами – «Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт. 16, 16), почав проповідувати учням своїм, що належить Йому йти до Єрусалиму й багато витерпіти від старійшин, і архиєреїв, і книжників, і убитим бути, і коли бачив учнів своїх через те пресмутних, а найбільше Петра, який і боронив Йому того, кажучи: «Милосердним будь до себе, Господи, не має бути цього Тобі» (Мт. 16, 22), – тоді, забираючи печаль душ їхніх, обіцяв деяким з них явити свою славу, що мала йому бути після страждання. Мовив: «Із тих, що тут стоять, є такі, що не мають смерти скуштувати, доки не побачать Сина чоловічого у славі Царства Його» (Мт. 16, 28). Після того дня, коли Він те сказав, минуло шість днів (Мт. 17)[1].
19.08.2022Читати далі
“Господи, пошли світло Твоє і істину Твою, нехай наставлять мене і виведуть на гору святу Твою” (вхідне)
В древності було прийнято, щоби всі великі події відбувались на возвишеному місці, на високих горах чи пагорбах: Арарат, Моріа, Нево, Сінай, Єлеон та ін. На Фаворі Христос являє велич Своєї слави, лскільки одкровення обоження людської природи являється найвеличнішою подією в історії людства. Крім того, як сказав Сам Христос, Він прийшов у світ, щоб віднайти заблудлу вівцю, яка загубилась в горах. Отже, на гору Христос зійшов, щоб показати, що Він знайшов загублу вівцю і звільнив її від гріха і диявола, що Він являється істинним Пастирем усіх людей. “Сходження на гору показує також і те, що всім, хто бажає побачити славу Божества в людській природі Слова, необхідно залишити все низьке і піднятись ввись, тобто очиститись від всього земного.”
Преображення Христа відбулось вдень, а тому бачили учні два сонця: чуттєве і умне. В одному з тропарів св. Іоанн Дамаскін пише: “Сховалось сонце чуттєве з променями Божеств, як на горі Фаворській побачили Тебе преображенного, Ісусе мій”. Св. Никодим Святогорець говорить, що на горі Фавор, під час Преображення Христа, було велике і страшне видовище. По-перше, тому, що засяяло два сонця, чого світ ще ніколи не бачив. Мова йде не про зорю, як з’являється перед сходом сонця і являється його відображенням, і саме сонце, але про два сонця, та ще й опівдні. По-друге, це видовище страшне ще тому, що одне сонце було чуттєвим і сяяло з неба, а друге – умне, яке зійшло і засяяло з землі. Це друге сонце було незрівнянно вище сонця чуттєвого. І, як зі сходом сонця на небі зникають усі зорі, так зі сходом сонця правди зникли промені чуттєвого сонця.
Преображення Спасителя було, в першу чергу, одкровенням “Царства Божого, яке прийшло в силі”. Насправді, на Фаворі вперше засяяло перед людьми духовне світло Божественної природи Ісуса Христа, яке до цього часу приховані були під покровом Його людського тіла. Чудо полягало в тому, що з фізичних очей апостолів ніби спала пелена, що закривала від них той світ, і вони своїми духовними очима побачили Христа в Його Божественній славі. Тоді їх серце наповнив такий невимовний мир і таке блаженство, які ніколи більше вони до цього не відчували.
18.08.2022Читати далі
“На горі преобразився єси, Христе Боже, і ученики бачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твоє добровільне і світові проповідували, що Ти єси воістину Отче сяйво” (кондак, гол. 7)
Таку важливу події в земному житті Спасителя Церква ще в древності відзначила особливим богослужбовим шануванням, початок якого походить ще з апостольських часів. Проте щось певного щодо змісту перших молитов на це свято ми не можемо сказати. Очевидним є той факт, що поштовх до остаточного завершення богослужбового чину на честь цього свята був даний зведенням особливого храму на горі Фавор, де й відбулось саме Преображення Господнє, з ініціативи св. рівноап. Цариці Єлени. До сьогоднішнього дня православна Церква користується богослужбовими молитвослів’ями і пісне співами, які були складені таким відомими піснетворцями, як у V ст. Анатолій, патр. Константинопольський, а в VIII ст. святий Іоанн Дамаскін та Косьма Майюмський.
Богослужбовий устав православної Церкви визначє на честь свята Преображення святкову всенучну відправу, Літургію і освчення плодів. Кожна із цих частин прикрашена своїми особливими святковими молитвами і піснеспівами. Найперше, в чині всенічної нашу увагу привертають стихири на “Господи взиваю”, що “зображають славу і велич преобразованого Господа і в солодких звуках своїх зводять увагу вірних до висоти”.
18.08.2022Читати далі
Святі мученики Макавейські, їхня мати Соломонія та вчитель Єлеазар жили в II столітті до Різдва Христового за часів безбожного сирійського царя Антіоха Епіфана (175-164 рр. до н. е.), який намагався примусити євреїв перейти на поганську віру. Коли євреї забували правдивого Бога та почали кланятися ідолам, Господь тяжко карав їх, передусім руками поганських царів, що займали Палестину, руйнували міста, вбивали людей, забирали їх у неволю.
Безбожний Антіох послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі воїнів із завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. У суботу, святий день для юдеїв, Аполоній наказав своїм воїнам вбивати євреїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву. Близько десяти тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано й спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеєвого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, але частина залишилася вірною правдивому Богові і Його святому законові.
Святий Єлеазар був старозавітним священиком, дев'яностолітнім старцем, у якому все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти.
14.08.2022Читати далі
1. Що скажемо про Маккавеїв? Теперішнє зібрання для них. І хоча небагато хто їх шанує, тому що вони подвизалися не після Христа, однак вони гідні того, щоб всі їх шанували, тому що терпіли за отцівські закони. Ставши мучениками раніше Христових страждань, чого не зробили б вони, піддавшись гонінню після Христа і ставши наслідувачами Його смерті за нас? І без такого зразка показавши стільки доблесті, чи не виявилися б вони ще більш мужніми, якби страждали, дивлячись на приклад Христів? Але є також таємниче і приховане вчення (досить імовірне для мене і для всякої боголюбивої душі), за яким із тих, що досягали досконалості раніше пришестя Христове, ніхто не досягав цього без віри в Христа. Тому що Слово, хоча ясно відкрилося вже згодом, у відповідний час, однак чистим розумам було відоме і раніше, як показують багато хто із прославлених до Христа. 2. Тому і Маккавеїв не можна принижувати за те, що страждали раніше за Христа. Але оскільки постраждали за законом хресним, то і достойні похвали, і мають бути вшановані словом, вшановані не для того, щоб збільшилася їхня слава (чи додасть слави слово тим, чиї справи славні?), але щоб прославилися ті, що хвалять і мали ревність до їх доблестей ті, що слухають, і у спогаді про них знаходять для себе спонукання до рівних подвигів.
Хто і звідки були Маккавеї, чиїм керівництвом і настановами вони користувалися спочатку і досягли такої доблесті і слави, що вшановані цими щорічними торжествами і зборами, і що в душі кожного з них зберігається слава, яка вище видимого прославляння — все це людям цікавим і працьовитим покаже написана про Маккавеїв книга[1], яка, роздумуючи про те, що розум є самоволодар над пристрастями і господар схильностей до того й іншого, тобто до чесноти і пороку, на доказ цього між нечисельними іншими свідченнями, наводять і подвиги Маккавеїв. А для мене достатньо буде сказати таке.
14.08.2022Читати далі
Батько Прохора, Сидір Іванович Машнін належав до купецького стану, володів цегельними заводами і як підрядник займався зведенням будинків і храмів. Разом з матір'ю Агафією Фатєєвною вони були відомі в Курську своїм праведним життям, допомагали бідним і знедоленим, в гостях у них часто бували курські священики. В батьківському будинку навіть була окрема кімната для паломників, які ходили по Русі від монастиря до монастиря.
З 1752 року поряд із своїм будинком батько почав будувати величний храм на честь Сергія Радонежського, але не закінчив його. Восени 1760 року він сподобився мирної кончини. Храм будувався за кресленнями геніального італійського архітектора Растреллі, як і Андріївська церква в Києві. Місце під будівництво храму в 1752 р. освятив єпископ Іоасаф (Горленко), український святий (пам’ять – 22 грудня)
На той час маленький Прохор разом з матір'ю, братом і сестрою вже почав відвідувати храми та запам'ятовувати молитви, на руках у брата прикладався до чудотворної ікони Божої матері "Знамення". Це сталося підчас щорічного хресного ходу з цією іконою, що так талановито зобразив на полотні геніальний український художник Ілля Рєпін. Від батьків Прохор успадкував усі їх добрі риси, а особливо християнське благочестя.
01.08.2022Читати далі
Молитву преподобний Серафим Саровський вважав для життя настільки ж необхідною, як повітря. Він просив і вимагав від своїх духовних дітей, щоб вони постійно молилися, і заповів їм молитовне правило, яке залишився під ім’ям «Правило отця Серафима».
Прокинувшись від сну і ставши на обраному місці, всяка людина повинна захистити себе хресним знаменням і, ставши на обраному місці, читати ту рятівну молитву, яку передав людям Сам Господь, тобто «Отче наш» (тричі), потім «Богородице Діво, радуйся» (тричі), і, нарешті, один раз Символ віри.
Зробивши це ранкове правило, всякий християнин хай йде по своїх справах і, займаючись вдома, або, перебуваючи в дорозі, повинен читати тихо про себе: «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного». Якщо ж вас оточують люди, те, займаючись справою, треба говорити тільки розумом: «Господи, помилуй», і так продовжувати до самого обіду. Перед обідом зробити ранкове правило.
01.08.2022Читати далі
Через тиждень після свята П'ятдесятниці починається піст, який носить ім'я святих апостолів. Ця назва пов'язана по-перше, з тим, що він відбувається за прикладом перших учнів Христових, котрі постом готували себе до всесвітньої проповіді Євангелія після отримання дарів Святого Духа, тобто - після П'ятдесятниці. По-друге, за сучасним церковним уставом він продовжується до дня святих апостолів Петра і Павла (знову - зв'язок з апостолами). По-третє, встановлення цього звичаю сягає апостольських часів - першого християнського покоління.
До наших днів дійшов пам'ятник ранньохристиянської писемності, відомий під назвою «Постанови святих апостолів». Хоча, текст продовжував коригуватися і доповнюватися аж до III століття, багато викладеного в ньому устави та положення відображають апостольську епоху і містять апостольське вчення. У п'ятій книзі «Постанов» читаємо: «відсвяткувавши П'ятдесятницю, святкуйте одну седмицю, а після неї одну седмицю постіть, бо справедливо, щоб ви і веселилися за дар Божий, і постили після послаблення». Перша частина цієї постанови дотримується у нас до цього дня: після П'ятдесятниці йде так звана загальна седмиця, протягом якої піст забороняється. Друга частина постанови (щодо тривалості утримання) з часом зазнала змін. Це було пов'язано з будівництвом у Римі (який тоді ще не відпав від Православ'я) і Константинополі храмів на честь первоверховних апостолів Петра і Павла та встановлення їх свята 29 червня (12 липня за новим стилем). Піст тривав до дня святих апостолів і став змінним за тривалістю від півтора до шести тижнів: його початок залежить від дня святкування П'ятдесятниці (ця дата від року до року «плаває» за календарем), а кінець строго фіксований.
20.06.2022Читати далі
Коли насіння посіяне, має зійти на нього сила тепла і світла, щоб воно проросло. Коли дерево посаджене, має прийти сила вітру, щоб зміцнити його. Коли господар дому збудує дім, він черпає силу в молитві, щоб освятити його.
Господь наш Ісус Христос посіяв на ниві цього світу найдобірніше насіння. Мала зійти сила Духа Святого, щоб зігріти і освітити насіння це, щоб росло воно успішно.
Бог Син посадив на дикому полі смерті дерево життя. Мав налетіти потужний вихор Бога Духа Святого, щоб зміцнити дерево життя. Предвічна Премудрість Божа створила Собі будинки з вибраних душ людських. І Дух сили і святості Божої мав зійти на будинки ці і освятити їх.
Божественний Наречений вибрав Собі Наречену, Церкву чистих душ, і Дух вічної радості мав зійти, щоб обручити небо з землею і зодягнути Наречену в одяг шлюбний. Все здійснилося так, як і було пророковано. Дух Святий був обіцяний, і Дух Святий зійшов. Хто міг обіцяти зішестя на землю Духа Всесильного, крім Того, Хто знав, що Дух Цей послухає Його і зійде? А по відношенню до кого міг Дух Всесильний виявити такий швидкий Свій послух, як не по відношенню до Того, до Кого Він мав досконалу любов? О, яка ж досконала любов, завжди готова на досконалий послух! Адже досконала любов не може бути досконало виражена інакше, ніж у досконалому послуху.
12.06.2022Читати далі
