З усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином. Бо християнину Бог найбільше дав, але з нього найбільше й спитає. Народам, які віддалилися від первинного одкровення Божого, Бог залишив природу і розум: природу в якості книги і розум в якості путівника по цій книзі. Християнам же, разом з природою і розумом, повернене первісне одкровення Боже і дане нове одкровення істини через Господа нашого Ісуса Христа. До того ж у християн є і Церква, хранителька, тлумачниця і путівниця обох цих одкровень; і, нарешті, у християн є сила Духа Святого, що з самого початку животворить і наставляє Церкву. І, таким чином, в той час, як нехристияни володіють одним-єдиним талантом – розумом, котрий ними керує і вчить за книгою природи, християни мають п’ять талантів: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церкву і силу Духа Святого. Коли матеріаліст входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горить тільки одна свіча: розум; коли іудей входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять дві свічі: розум і старозавітнє одкровення; а коли християнин входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять п’ять свічок: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церква і сила Духа Святого. Хто ж повинен краще бачити і ясніше читати: людина з однією свічею, людина з двома свічами, чи людина з п’ятьма свічами? Безсумнівно, кожна з них якоюсь мірою зможе читати, і ще більш безсумнівно, що людина з п’ятьма свічами зможе побачити далі і читати ясніше, ніж перші двоє. Якщо у того, хто має п’ять свічок, ці свічки погаснуть, він опиниться у більшому мороці, ніж той, у котрого погасла одна-єдина свічка. Бо коли в одній і тій же темряві опиняться двоє людей, темніше буде в очах того, хто зайшов у темряву з більшого світла. Ті, хто йдуть з однією–єдиною свічкою, тобто, з чистим і незатьмареним розумом своїм, можуть пробитися крізь темну ущелину цього життя до великого світла Божого, однак, значно легше зробити це тим, перед котрими сяє свічник з п’ятьма свічами. І якщо ті, хто йде з однією свічкою, збившись з дороги і заблудившись у темряві, не мають виправдання (Рим.1:20), то як виправдатися перед Богом тим, хто отримав від Нього п’ять свічок, та все ж звернули з шляху і заблукали у темряві? Воістину, з усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином.
25.06.2023Читати далі
Чи посилає господар дому слугу за вівцями, не нагодувавши його?
Чи посилає батько сина на оранку без плуга і волів?
Чи посилає воєвода воїна у бій без зброї?
Не посилає.
І Бог не посилає у світ цей слуг Своїх, синів Своїх, воїнів Своїх, не наситивши їх, не забезпечивши і не озброївши. Люди не мудріші і не милостивіші за Бога – далеко не так! А якщо і вони вміють забезпечувати своїх посланців необхідним, Бог тим більше зуміє забезпечити необхідним Своїх.
Про те, що Бог щедро подає Свою благодать тим, хто робить Його діло, найочевидніше свідчить приклад святих апостолів. Те, що дванадцять чоловік простого походження і ремесла, без війська і багатства, без земного блиску і сили, змогли залишити свої домівки і рідних і вирушити у світ проповідувати Христове Євангеліє, щось цілком нове і протилежне всьому тому, що світ доти вважав істиною і благом, - не може бути пояснене нічим, крім Божої допомоги. А сміливість постати проти хибної вченості найученіших, згубного багатства найбагатших і жорстокої влади найсильніших світу цього – як би прості рибалки посміли і зуміли це зробити, якби Бог не живив їх Своєю мудрістю, не захищав Своєю силою і не озброював Своєю зброєю? І, крім того, вони з безстрашністю і витривалістю перетерпіли нечувані муки і приниження, які не описати: їх мучили і люди, і природні стихії; їх заковували в ланцюги; їх переслідували насмішками і закидували камінням; їх морили голодом у темницях; в кайданах їх перевозили бурхливими морями з одного краю землі на інший; їх кидали диким звірям, їх усікали і розпинали; вони, дванадцять рибалок, бачили весь світ до зубів озброєним проти них – і воістину, о, воістину, вони не могли не мати якоїсь непереможної таємничої допомоги, якоїсь поживи, котра не кладеться у вуста, але живить, якоїсь зброї, яку не тримають в руках і яку не видно для війська ворожого. Схвилювавши весь світ нечуваною проповіддю про воскреслого Христа, про Бога, що явився людям у плоті і знову вознісся у Своє Небесне Царство, і посіявши насіння нової віри, нового життя, нового творіння, вони пішли із світу цього. Але саме тоді земля почала запалюватися від них: від їх насіння, від їх слів, від слідів їх ніг. Народи, що гнали їх, розсіялися по світу; імперії, що противилися їм, безсило обернулися на порох; доми, що їх не прийняли, перетворилися на руїни; вельможі і мудреці, що мучили їх, пережили ганьбу і відчай і померли жахливою смертю. А насіння їх зійшло і розцвіло; Церква постала з їх крові, на руїнах насильницьких і брехливих людських творінь; а хто прийняв їх – прославились; хто повірив їм і пішов за ними – спаслись. О, як щедро живить Господь Своїх посланців! Як розкішно наділяє Своїх вірних синів! Як, наче добрий воєвода, озброює Своїх воїнів!
10.06.2023Читати далі
Коли насіння посіяне, має зійти на нього сила тепла і світла, щоб воно проросло. Коли дерево посаджене, має прийти сила вітру, щоб зміцнити його. Коли господар дому збудує дім, він черпає силу в молитві, щоб освятити його.
Господь наш Ісус Христос посіяв на ниві цього світу найдобірніше насіння. Мала зійти сила Духа Святого, щоб зігріти і освітити насіння це, щоб росло воно успішно.
Бог Син посадив на дикому полі смерті дерево життя. Мав налетіти потужний вихор Бога Духа Святого, щоб зміцнити дерево життя. Предвічна Премудрість Божа створила Собі будинки з вибраних душ людських. І Дух сили і святості Божої мав зійти на будинки ці і освятити їх.
Божественний Наречений вибрав Собі Наречену, Церкву чистих душ, і Дух вічної радості мав зійти, щоб обручити небо з землею і зодягнути Наречену в одяг шлюбний. Все здійснилося так, як і було пророковано. Дух Святий був обіцяний, і Дух Святий зійшов. Хто міг обіцяти зішестя на землю Духа Всесильного, крім Того, Хто знав, що Дух Цей послухає Його і зійде? А по відношенню до кого міг Дух Всесильний виявити такий швидкий Свій послух, як не по відношенню до Того, до Кого Він мав досконалу любов? О, яка ж досконала любов, завжди готова на досконалий послух! Адже досконала любов не може бути досконало виражена інакше, ніж у досконалому послуху.
04.06.2023Читати далі
Уявіть собі, що ви бачите учнів якогось учителя, про котрого ніколи нічого не чули; бачите, що вони лагідні, тверезо мислять, мудрі, працелюбні, слухняні і сповнені усяких чеснот під сонцем. Що ви подумаєте про їх учителя? Безумовно, найкраще, що взагалі можна думати про вчителя.
Чи уявіть собі, що ви бачите воїнів якогось воєначальника, ім’я котрого вам ледь знайоме; бачите, що вони кмітливі, хоробрі, дисципліновані, відзначаються почуттям товариськості і готовністю до самопожертви. Як ви відгукнетеся про їх воєначальника? Звісно, з найбільшою похвалою і захопленням.
Чи уявіть собі, що вам запропонували якісь фрукти, що їх ви ніколи в житті не куштували і не бачили; вони чудові зовні, мають надзвичайний смак і дивовижний аромат. Ви запитаєте, з якого дерева ці чудові плоди. І навіть якщо ви ніколи не чули про таке дерево, ви будете вважати його найкращим деревом на світі і віддасте йому усіляку хвалу і славу.
Отже, побачивши добрих учнів, ви й учителя їх будете вважати добрим. Побачивши добрих воїнів, ви й воєводу їх будете вважати добрим. І побачивши добрі плоди, ви й дерево будете вважати добрим. Бо усяке дерево пізнається по плоду своєму (Лк.6:44). Добре дерево не приносить поганих плодів, і погане дерево не приносить добрих плодів. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? (Мф.7:16)? Ні; як і з виноградної лози не збирають терену, і з фіґи – реп’яхів. Дерево добре приносить плоди добрі, а дерево погане – плоди погані. Це настільки очевидно для кожного, що не потребує доказів. Такими очевидними прикладами з життя природи Господь наш Ісус Христос користувався, щоб зробити для людей очевидними духовні і моральні істини. Бо природа взагалі служить найкращим відображенням душевного життя людей.
28.05.2023Читати далі
Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони вирушають в теплі краї, краї, багаті сонячним світлом і їжею. Попереду летить одна з ластівок, розсікаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею уся зграя.
Коли закінчиться їжа для душі нашої у цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертельний – о, чи є така ластівка, котра поведе нас у теплі краї, багаті теплом і їжею духовною? Чи є такий край? Чи є така ластівка?
Поза Церквою Христовою ніхто не зможе дати вам достовірної відповіді на це питання. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край цей, за яким душа наша нудьгує у крижаній сутіні цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Котра першою піднеслася у цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і важку атмосферу між небом і землею, і прокладаючи за Собою шлях для зграї. Крім цього, Церква на землі може розповідати вам і про незліченну зграю ластівок, які вирушили за Тією, Першою Ластівкою, і відлетіли за Нею у землю благу, щедру на всяке добро, у землю вічної весни.
25.05.2023Читати далі
Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем (Пс. 41:2,3)? Це не вигук якогось бідняка чи простака, у котрого не було можливості напоїти свою душу мудрістю людською, мирськими знаннями і вміннями, філософією і мистецтвом, дослідженням тонких ниток, з яких зіткане життя людини і життя природи. Ні, це натхненно і з болем вигукує цар, багатий багатством мирським, з геніальним розумом, винятково співчутливим серцем, сильною і діяльною волею. Напоївши душу свою всім тим, чого невільна душе бажає у світі цьому, цар Давид раптово відчув: його духовна спрага не лише не втамована, але й посилилась до такої міри, що й весь цей матеріальний всесвіт не міг би її втамувати. Тоді він відчув себе у світі цьому як у землі пустельній і вимученій без води (Пс.62:2) і вигукнув до Бога як Єдиного Джерела безсмертного пиття, бажаного для розумної душі, що прокинулася: спрагла душа моя Бога Кріпкого, Живого.
Не треба доводити ні того, що тілесна їжа не може наситити душу людську, ні того, що тілесне питво не може її напоїти. Але навіть весь той дух життя, котрий сяє в усіх творіннях, оживляючи і гармонізуючи їх, не здатен наситити і напоїти душу.
14.05.2023Читати далі
Глибинне значення історії про смоковницю не легке для розуміння, адже справжній смисл таїнства сокровенний під поверхнею слів. Для чого треба було словом висушувати смоковницю, а не навпаки – словом учинити її плодоносною? Адже Той, Хто словом її всушив, міг і словом учинити її плідною. І чим завинила смоковниця, запитає хтось, якщо не був час їй плодоносити, як каже євангелист Марко, адже зима була тієї пори.
І якби в цьому випадку зі смоковницею не було якогось таїнства, незбагненного для людей, то Господь виглядав би, з одного боку, достойним похвали, а з іншого – докору; похвали – бо всушив її одним лише словом, а докору – бо несправедливо її прокляв. Тож належить нам, улюблені, розважити пильно, образом чого є ця смоковниця. Адже немає жодного діла Христового, яке не містило б у собі якогось таїнства.
Багато хто говорив, ніби смоковниця представляє юдейську синагогу, до якої, мовляв, прийшов Господь, шукаючи в неї плоду віри, та не знайшов, а лише побачив, що вона обросла, наче листям, словами пророків і Закону. Тому і всушив її, кажучи: Більше не буде з тебе плоду повік (Мт 21:19). Я ж спробую заперечити таке тлумачення, улюблені, бо воно не зовсім слушне. Бо як би міг проклясти Господь, Який каже: Благословляйте, а не проклинайте (Рим 12:14)? І як міг би проклясти і вчинити всохлою синагогу Той, Хто говорить: Син Людський прийшов не погубити, але оживити і спасти те, що загинуло (Лк 9:56 і 19:10)?
10.04.2023Читати далі
Чому ж Господь відмовив у проханні святим апостолам Якову, Йоану та їхній матері? Вони ж просили благого — місця в Царстві Христа Спасителя: Скажи, щоб оці два сини мої сіли в Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе (Мт. 20, 21). Хіба за це не можна молитися? Адже й заповідь є: шукайте перше Царство Боже; й усіх нас свята Церква вчить молитися: не відійми від нас, Господи, Небесне Твоє Царство. Чому ж Господь їм відмовив? Вони ж опісля таки одержали Царство й прославилися? Річ у тім, що вони самі привласнювали собі Царство, й не просто Царство, а найпочесніше місце в ньому. Але не можна привласнювати не тільки певний ступінь слави в Царстві, а й саме Царство, бо цей дар залежить тільки від волі Небесного Отця, котрої нам не можна знати, навіть якщо точно виконаємо всі умови. Не моє це давати, — каже Господь, — лише — кому мій Отець приготував. Оце ж нам наука із сьогоднішнього Євангелія: не присвоювати собі Царства, а, всіма силами трудячись задля його одержання, саме одержання передати Божій волі, очікувати його, як милости нашого Небесного Отця; трудитися й очікувати, без домагань, кажучи собі: ми нікчемні слуги, хоч би і зробили все, що звелено.
Про це треба нагадувати, бо ми трохи потрудимося й починаємо вихвалятися, бундючитися та ставити себе поруч зі святими та великими, й хоча говоримо про себе смиренно, в серці ж відчуваємо инше, й тим себе занапащуємо через нерозум і необачність. Своє нам треба звершувати зі страхом і трепетом спа-сення, а не зухвало вимагати, щоб Бог подарував нам його. Втікайте ж від цієї згубної немочі, а те, на чому можна оперти таке право й таку певність, розумійте зовсім инакше — як смирення, а не самовивищення.
Що спонукало Заведеєвих синів і їхню матір звернутися до Господа з таким проханням? По-перше, те, що вони належали до вірних, котрим було даровано великі обітниці; по-друге, те, що доки Господь перебував на землі, вони багато Йому послужили, бо ж мати їхня служила Йому своїм майном разом з иншими; по-третє, те, що вони вже одержали від Господа ознаки особливої прихильности та близькости. Таке трапляється і з нами. Але це все спонукає нас не вимагати, а впокорюватися та більше прагнути здобути Царство.
02.04.2023Читати далі
У цей день, в першу Неділю святого посту, Церквою прийнято святкувати відновлення почитання святих і чесних ікон, звершене царем Михаїлом та його матір’ю, блаженною царицею Теодорою, а також святим патріархом Константинопільським Методієм. Історія ж така.
Коли Лев Ісаврянин [1], який був свинопасом і погоничем ослів, за допустом Божим захопив царську владу, був покликаний до нього святитель Герман, який прийняв тоді управління Церквою, і почув: «Мені здається, владико, ікони нічим не відрізняються від ідолів, тому накажи якомога швидше прибрати їх. Якщо це справжні образи святих, треба їх повісити вище, щоб ми, що валяємося в гріхах, не оскверняли їх, весь час цілуючи». Але патріарх відкидав всі ці нечестя царя, говорячи: «Чи не ти, о царю, і є той, хто колись, за пророцтвом, принесе гоніння на святі ікони, кому на ім’я Конон?» Він відповів: «І я був названий так у дитинстві».
05.03.2023Читати далі
Стихи:
Коли Ти сядеш, Судде, весь світ судити,
То удостой мене почути глас Твій: Прийдіть ... [1].
У цей день звершуємо пам’ять Другого і Страшного Пришестя Христового, яке святі отці помістили після двох притч, щоб хто-небудь, дізнавшись з них про Боже чоловіколюбство, не жив в лінощах, розмірковуючи так: Бог є чоловіколюбний, і коли я залишу гріх, то мені буде легко все виправити.
Визначили ж тут (згадувати) цей Страшний день, щоб піднести до чесноти тих, що живуть в лінощах, настрашивши смертю і очікуванням майбутніх мук, (навчаючи) не тільки надіятися на чоловіколюбство Боже, а й мати на увазі, що Він – Праведний Суддя і подасть кожному за ділами його. Крім того, після відходу душ [2] належить прийти і Судді, – деяким чином для цього служить і нинішнє свято.
19.02.2023Читати далі
