Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя чотирнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про весілля Царського Сина (Мт., 89 зач., 22:2-14).

Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.

Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі. 

Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.

Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.

З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей. 

Не можна приховувати те, про що сказано у Священному Писанні: Бог Живий є Бог ревнитель (Вих.20:5; Втор.4:24). Але ревність Божа не стосується нічого у світі, крім душі людської. Бог хоче щоб людська душа належала тільки Йому і була Йому вірна бездоганно і нелицемірно. Бог хоче цього заради блага самої душі. Бо Він Своєю всеохоплюючою мудрістю знає, і ми після пришестя Христового повинні знати: якщо душа слабне у вірності своєму Творцю і любов’ю прив’язується до чого б то не було чи до кого б то не було іншого у створеному світі, вона поступово стає служницею, згодом рабою, і потім темною та безнадійною тінню і, нарешті, сумною картиною плачу і скреготу зубів.

Лише полум’яна любов душі до Бога є законним шлюбом душі. Усяка інша любов, не в Богові, поза Богом чи проти Бога, є ідолопоклонством. Так  любов’ю до тіла людина творить з тіла хибного бога, чи ідола; любов’ю до земного майна чи коштовностей людина творить з майна чи коштовностей ідолів; любов’ю до чого завгодно і до кого завгодно людина творить собі ідолів. А це означає: любов, що належить винятково Богові, людина спрямовує в інший бік, на щось нижче, ніж Бог, на щось менш гідне любові. У що б  людина не вірила більше, ніж у Бога; на що б людина не надіялася  більше, ніж на Бога; що б людина не любила більше, ніж Бога, - це займає місце Бога і стає для людини ідолом, хибним богом брехливої душі, а усяке ідолопоклонство великі пророки називають перелюбом і блудництвом. (Єр.3; Єз.23:37).

Але найстрашніше те, що ідолопоклонники стають одним зі своїми ідолами. Бо за усякої любові людина поступово розчинюється у предметі своєї любові. Те, про що людина найбільше думає, що найбільше любить і найревніше бажає, поступово стає її істинною суттю, чи це їжа, чи питво, срібло чи золото, коштовності чи одяг, дім чи поле, честь чи влада. Як сказано в Священному Писанні: і пішли за марнотою і змарнотились  (4 Цар.17:15). Звісно, не є винятком  і хіть чоловіка до жінки чи жінки до чоловіка. Бо й вона є відверненням від Бога – і в найяскравіше вираженому вигляді – і перетворенням себе на нікчему. Страшні слова говорить про це апостол Павло: чи не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? (1 Кор.6:16)? Людина стає тим, на що спрямована її любов: якщо на Бога – богом, якщо на порох – порохом. Людину  у цьому житті спасає або губить її любов. Є лише одна любов, яка спасає; це любов до Бога. Усяка інша любов губить. Є лише один законний і спасительний шлюб душі – це її шлюб з Богом. Усякий інший шлюб, що не має своїм початком цього шлюбу, - як промінь має своїм початком сонце – є прокляття і згуба. 

Сьогоднішнє Євангельське читання образно представляє нам предивну тайну: як людська душа, наче вірна наречена, вінчається з Богом і як душа, засліплено зраджуючи Бога, падає і гине в мороці, будяках та злі ідолопоклонства. 

Царство Небесне схоже на чоловіка царя, котрий влаштував шлюбний банкет для сина свого. Як зазвичай буває у притчах Христових, так і в цій охоплена вся історія людства від початку до кінця. Вчені люди трудяться над написанням величезних і важкозрозумілих книг, намагаючись роз’яснити історію людства: і замість того ще більше заплутують нитки, рвуть тканину і змішують поняття. А Христос однією простою і короткою притчею сказав усе, ясно і зрозуміло. Воістину, ніколи чоловік ще так не промовляв, як Цей Чоловік (Ін.7:46).

Царство Небесне не може бути виражене словами – його можна лише уподібнити до чогось, що існує у цьому житті. Крім усього іншого, його можна уподібнити і до шлюбного банкету. Весілля є для людей радісною подією, а Царство Небесне є сама радість. Тому Царство Небесне і уподібнюється до весілля. Чоловік цар є Сам Бог, а син Його – Господь наш Ісус Христос. Нареченим Його назвав ще Іоан Хреститель (Ін.3:29), і Сам Господь це підтвердив (Мт.9:15). Вся історія людства від вигнання Адаму з раю до пришестя Христового є приготування людської душі до шлюбного банкету Сина Божого; прихід Христа у світ є істинний початок весільних веселощів; і весь час від Його пришестя до кінця часів є продовженням у світі цього весілля. Але весільна радість досягає своєї досконалості тільки в іншому житті. Прихід Христа у світ – найрадісніша подія для людства в цілому і для кожної душі зокрема, як прихід нареченого до своєї нареченої. З усіх народів на землі найрадісніше вітати прихід Нареченого Христа повинен був народ іудейський, бо народ цей був найбільше підготовлений Богом до зустрічі з Ним. Перед цим народом стояло завдання першими вийти назустріч Христові, першими пізнати і прийняти Його, а тоді благовістити всім народам і племенам на землі радість і спасіння. Тому в оригіналі Євангелія і говориться у множині: влаштував весільні банкети для сина свого. Бо прийшов сподіваний Наречений до старозавітної церкви іудейської; і прийшов Наречений до всякої душі людської, що шукає спасіння, життя і радості; і прийшов Наречений до всього створеного роду людського, до усіх народів і племен. Але наскільки велика любов Божа до людей, настільки великі і засліплення, і зло грішників на землі. Бо сказано: Прийшов до своїх, і свої Його не прийняли (Ін.1:11). Спочатку, таким чином, Він прийшов до тих, кого більше і найдовше готував Собі за наречену, - до народу іудейського.

Але народ цей Його не впізнав, не визнав, зневажив і відкинув: І послав рабів своїх кликати званих на весільний банкет; і не хотіли прийти. Спочатку, готуючи весільне торжество для Свого Сина, Бог протягом довгих віків посилав пророків, звіщаючи про наближення цього торжества і закликаючи народ іудейський підготуватися до зустрічі Нареченого Христа. Це були перші раби, котрих Бог послав кликати покликаних. А коли Христос вже прийшов у світ, посланий був Іоан Предтеча як вісник, щоб звіщати, виголошувати і закликати. Але яка мала кількість вибраних послухала древніх пророків, така ж мала кількість їх послухала і волаючого у пустелі Іоана Предтечу. І не хотіли прийти. 

Знову послав інших рабів, сказавши: скажіть покликаним: ось я приготував обід мій, тільці мої вгодовані і заколоті, і все готове; приходьте на весільний банкет. Інші раби є апостоли і їх помічники. А покликані все ще на деякий час залишаються тими ж – іудеями. Бо сам Господь спочатку сказав: Я посланий тільки до загиблих  овець дому Ізраїлевого (Мт.15:24), і апостолам Своїм насамперед звелів: ідіть найшвидше до загиблих овець дому Ізраїлевого (Мт.10:6). Це було до Його страждань і прославлення. А коли Він був відкинутий іудеями, виведений злими виноградарями геть з виноградника народу іудейського і вбитий, тоді тільки Він, після Свого воскресіння, дав інший наказ: Отже ідіть, навчіть усі народи (Мт.28:19). Бог залишився вірним Свому заповіту, а іудеї його переступили. Бог залишився вірним Своїй нареченій, вибранці Своїй, церкві старозавітній, вірним до кінця, але наречена зрадила свого Нареченого і вступила в численні незаконні шлюби з ідолами і неправдивими богами і не бажає з ними розлучитися, щоб вернутися до законного Обручника. 

Ось, я приготував обід мій. Все, що потрібно душі, все, що її живить і веселить, готове. Істина живить душу – вся істина відкрита, як найбагатша царська трапеза. Перемога над злими душами, перемога над хворобами і турботами, перемога над природою – всі ці перемоги, які живлять і веселять зневірену душу людську, отримані – прийдіть же! Небо раніше було наче свинцем запечатане від людей, і душі людські були подібні до сумних наречених, ув’язнених у холодній темниці. Тепер небо розкрите навстіж: Сам Бог прийшов на землю, ангели спускались з небес, мертві оживали, гідність людини піднято до Бога. О, які ж солодкі наїдки! О, яка розкішна трапеза – прийдіть! Але замість того, щоб відгукнутися на весільний заклик, засліплені в темничному мороці душі вчинили жахливий злочин, вбивши свого Спасителя, свого Нареченого. Однак навіть цим довготерпіння Боже не було вичерпане. Найбільший злочин Бог перетворив у найглибше солодке джерело радощів. Тіло і Кров розіп’ятого Господа, незрівнянно солодші від вгодованих тельців, винесені на царську трапезу. Прийдіть, причастіться солодощів, яким і ангели можуть позаздрити! Благодатні струмені Духа Святого, Духа Всемогутнього і Животворчого, широко виливаються. Все готове – все! Все, щоб забруднена наречена обмилась, і голодна – поживилась, і зранена – зцілилась, і оголена – зодяглася, і зачаклована – отямилась, і сп’яніла – протверезіла, і омертвлена – ожила. Тут хрещення водою, тут і хрещення вогнем і Духом; тут царственне священство для керівництва; тут Церква святості і любові. Всі ці дари приніс Наречений Своїй нареченій, і всі їх поставив на царську трапезу. Прийдіть же! Прийдіть на шлюбний банкет!

Але вони, знехтувавши цим, пішли, хто на поле своє, а хто на торгівлю свою; інші ж, схопивши рабів його, зневажили і вбили їх! Марно закликати закоренілу блудницю до законного шлюбу! Вона нехтує своїм законним Нареченим. Вона надто звикла до ідолів, щоб відректися від них. Для одних блудних душ ідолом є поле, для інших – торгівля, для третіх – що-небудь ще. Поле означає тіло з його пристрастями, а торгівля – сріблолюбство, прибуток і збагачення тлінними речами світу цього. Отже, всі пішли до своїх ідолів, про Нареченого ж і слухати ніхто не захотів. А інші, нарікаючи на саме запрошення, схопили царських рабів, познущались над ними і вбили. Так незабаром після Голгофи знущалися і мучили апостолів Петра та Іоана (Діян. 4:2-3), тоді вбили архідиякона Степана і апостола Якова, а потім і багатьох інших. 

Почувши про це, цар розгнівався і, пославши війська свої, знищив вбивць тих і спалив місто їх. Цар цей є Бог; гнів Його – вичерпане, нарешті, терпіння і повернення милості на правосуддя; війська є військами римськими; вбивці – іудеї, а місто їх – Єрусалим. Невимірне Боже довготерпіння. Бог не хотів карати іудеїв відразу після вбивства Господа нашого Ісуса Христа, але чекав ще сорок років. Як колись Господь Сам на Себе наклав сорокаденний піст, так Творець людини накладає на Себе після Голгофи сорокалітній піст терпіння. Він не поспішає карати людей за злочин, вчинений проти Нього Самого, щоб вони не сказали: «Ось, Бог мстивий, давайте і ми будемо мстивими!» Ні; лише через сорок років Бог карає іудейський народ, і робить це через злочини вождів цього народу проти Божих рабів. Щоб і ми через це навчились не мстити людям за неправди, вчинені нам самим, і бути наполегливими до останнього краю у виправленні неправедних. Чому Бог називає римські війська своїми? Тому що Бог використав їх, щоб покарати Свою невірну обраницю. Так само, як колись використав Бог язичницькі війська, асірійські, єгипетські і вавилонські, щоб покарати і напоумити народ ізраїльський, використовує Він нарешті язичницькі римські війська, щоб здійснити останню кару над цим невдячним народом. Римські імператори, Веспасіан і Тит, один за одним, захопили і спалили Єрусалим, знищили величезну кількість іудеїв, а решту розсіяли по всьому світу. Коли один властитель попросив християнських богословів привести надзвичайно переконливий доказ істинності християнської віри, ті відповіли: доля іудейського народу (Фрідріх Великий)! Те, що Господь наш Ісус Христос прорік про іудеїв у своїй притчі про весільний банкет Царського Сина, дослівно збулось. Але подивімось, що сотворив чоловік цар після того, як він покарав і відкинув іудеїв:

Тоді говорить він рабам своїм: весільний банкет  готовий, а покликані  не були достойні; отже підіть на перехрестя і всіх, кого знайдете, кличте на весільний банкет. Це говорить Бог новим рабам Своїм. Весільний банкет готовий, тобто: з Мого боку зроблене і приготовлене все потрібне. Але перші покликані не були гідними, тому й не змогли прийти. Вони дивились і не бачили, тому й не зраділи; вони слухали і не чули, тому й не відгукнулись. Вони більше полюбили ідолів тіла і мамони – багатства, тому й знехтували запрошенням. Ланцюгами рабства вони були прикуті до нижчого, тому й зважилися зазіхнути на Вище. І тепер підіть на перехрестя і кличте кожного, кого знайдете. Ізраїль був подібний до виноградника огородженого; але раз він виявився безплідним, вийдіть геть з цього виноградника в неогороджене поле язичників і покличте їх. Ізраїль був подібний до риборозплідника огородженого, але ось у ньому розплодились змії; пливіть же на широкі простори і закидуйте неводи по всьому морю людства. Ізраїль був схожий до розсадника на краю ниви Божої, звідки мали розсаджувати добірні фрукти по всій ниві людства; але розсадник перестав приносити плоди; тому підіть по всій ниві, сійте і садіть добірний посів. Це означає і наступну заповідь Христову: Отже ідіть, навчайте всі народи. Перехрестя означають язичницький світ, де схрещувались і переплітались шляхи добра і зла, бистрини і стрімчаки, місця кам’янисті і зарослі терням, де насіння Боже з такою ж батьківською турботою, з якою дивився Він і на Ізраїль, і розмірковував про нього – тільки іншим чином. Бо, в той час як Він керував ізраїльським народом через одкровення, пророків і знамення, Він керував і іншими народами, даючи їм внутрішню силу совісті і розуму. Спаслось багато і в народі ізраїльському – а саме ті, хто були вірні й слухняні; спаслись багато і серед народів язичницьких – а саме ті, хто були совісні і розумні. А тепер, коли Син Божий прийшов на землю і був відкинутий першим народом, Бог широко відкрив один і той же доступ до Себе для всіх і для кожного.

І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих, і добрих; і весільний банкет наповнився гостями. Це є Церква Божа на землі. Це є новий союз Бога з людьми в ім’я Сина Його, Господа нашого Ісуса Христа. Він збирає на лоні Своєму всіх дітей Божих, від Сходу і Заходу, від Півночі і Півдня, від усіх народів і племен на землі, від усіх мов і усіх суспільних станів. Це є новий боговибраний народ, новий Ізраїль, нове плем’я праведного Авраама. Старий Ізраїль змінив і втратив свою роль обранця в історії людства, і Бог створив нове русло людського спасіння, Новий Ізраїль. Йдучи від народу іудейського до язичників, апостоли Павло і Варнава говорять: До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось (Дії Апостолів 13:46). Так започатковано нове обрання нового людства, нової історії, нового спасіння через апостолів і їх  послідовників, як старозавітне обрання було започатковане і здійснене через праотців, Мойсея і пророків. Але Церква Божа наповнилася і злими, і добрими, бо покликані були і ті, й інші. Старозавітна Церква ділила людство на іудеїв і не іудеїв, а новозавітна ділить усіх людей на землі на добрих і злих. Отже, і ті, й інші є покликаними, але не всі, хто через таїнство хрещення увійшов в Церкву, спасуться. І в новозавітній Церкві, як і в старозавітній, Всемилостивий Бог являє своє довготерпіння. Мудрий господар дому наказує рабам не зразу вибирати бур’ян з пшениці, але залишати рости разом і те, й інше до жнив. Широкі неводи Церкви захоплюють і хороших, і поганих риб, але мудрий рибалка терпляче тягне невода, витягує на берег і тільки коли витягне відділяє добрих від поганих. У євангелиста Луки наказ чоловіка царя доповнюється словами: і приведи сюди убогих, калік, кривих і сліпих. Такими іудеї вважали усі народи на землі, крім себе. І справді, такими є всі люди і народи на землі, доки вони не пізнають Христа і не сядуть за багату трапезу Його дарів, котрими Він обдаровував і обдаровує світ. І всі ми без Христа убогі, всі каліки, всі криві, всі сліпі. Тільки Господь наш Ісус Христос може збагатити нас істинним і таємничим багатством; тільки Він може зцілити нас від усіх недуг і направити руки наші на добрі справи і ноги наші на шлях істини і правди. Тільки Він може відкрити нам очі духовні і дати можливість побачити нашу безсмертну Вітчизну, сповнену всіх весільних дарів і радощів.

Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, одягненого не у весільний одяг, і говорить йому: друже! Як ти увійшов сюди не у весільному одязі? Він же мовчав. Що це за весільний одяг? Весільним одягом душі є насамперед чистота. Апостол Павло пише вірним: заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою  (2Кор.11:2). Незаймана непорочність і чистота душі є перший і головний її одяг. А згодом той же апостол знову говорить іншим вірним, у що вони повинні зодягнутися:  Отож, зодягніться… у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння….. А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости! (Кол.3:12-14). Це є весільний одяг душі, що вінчається з безсмертним Христом. З усіх народжених на землі найбільшу досконалість чистоти душевної показала Пресвята Пречиста Богородиця і Приснодіва, Котра з тіла Свого дала тіло Господу і Спасителю нашому. Ніхто з нас не може носити Христа у серці своєму без великої сердечної чистоти, без нероздільної Йому відданості. Бо як чиста діва зберігає у серці своєму тільки одну любов до свого нареченого, так і у душі людської, котра розуміє, в чому шлях спасіння, є лише одна любов – любов до Господа. Це її золототканий весільний одяг. Але чистота і любов породжують усі інші чесноти, згадані і не згадані апостолом. Особливо вони плідні добрими ділами. Добрі діла є коштовностями і прикрасами білого одягу  чистоти і золототканого одягу любові. («Під весільним одягом розумій благодать Святого Духа. Хто не удостоївся зодягнутися в нього, той не може бути учасником небесного шлюбу і духовної вечері». Св.Макарій. Про любов, гл.75). Але коли Цар вийшов подивитися на гостей, то побачив одного з них без цього весільного одягу. Друже! – звертається до нього Цар. Чому Цар називає його другом? По-перше, щоб показати, як високо Він, Бог, цінує гідність людини; а, по-друге, тому, що Бог є воістину другом кожній без винятку людині, поки сама людина цілком  не віддалить від себе цю Божу дружбу власною зіпсованістю. Ви друзі мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам, - сказав Господь своїм апостолам (Ін. 15:14). О, невимовна поблажливість і милість Божа до людей! Він, Всемогутній Творець і Владика усіх світів, називає слабких людей Своїми друзями! Але за однієї умови – якщо вони виконують те, що Бог заповідає. Однак цей неодягнений гість не виконав волі Божої, інакше він не був би позбавлений весільного одягу; чому ж і його Бог називає другом? Тому що  він хрещений і, таким чином, зарахований до вірних і увійшов в число Божих друзів. Називаючи його другом, Цар і Бог саме цим йому і дорікає за зраду у дружньому союзі – адже дружбу зрадив він, а не Бог. Він же мовчав. Бо що він міг сказати? Можливо, що він не міг купити одягу? Чи що не зумів скроїти і пошити? Все марно: Бог через Господа нашого Ісуса Христа дав безкоштовно кожному покликаному гостю готовий одяг. З його боку потрібна була лише добра воля, щоб скинути з себе старий і брудний одяг гріха і зодягнутися в ризу спасіння, в золототканий одяг весільний. Але він цього не зробив і змушений був мовчати.

Тоді сказав цар слугам:  зв’яжіть йому руки і ноги, візьміть його і киньте у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів. Він вже сам собі зв’язав руки гріхом, творячи злі справи, і ноги свої сам зв’язав, ходячи шляхами беззаконня; і сам він ще у цьому житті вибрав темряву замість світла, а плач і скрегіт зубів – замість вічної радості. Він, так би мовити, сам себе засудив на погибель, і Бог лише виголосив праведний вирок. Власні провини безбожного схоплять його, і повороззям свого гріха буде зв'язаний він…(Приповісті 5:22). Схоплений і зв’язаний гріхами своїми, грішник в іншому світі буде ще міцніше схоплений і зв’язаний. Там нема каяття; зв’язані руки іноги означають, що там нема більше ні каяття, ні можливості творити які-небудь добрі справи для свого спасіння і входження в Царство.

Всю цю величну і пророчу притчу Господь завершує словами: бо багато покликаних, та мало вибраних. Це стосується і іудеїв, і християн. Мало було вибраних серед іудеїв, мало їх і серед християн. Всі ми, хрещені, покликані на царську трапезу, але Єдиному Богові відомо, хто є Його вибраними. Горе тому з нас, кому Цар Всевишній перед усіма ангелами і святими скаже: друже! Як ти увійшов сюди не у весільному одязі? Який сором, і сором марний! Який жах, і жах невиправний! Яка погибель, і погибель безповоротна! Але насправді ці слова говорить нам Господь і тепер, щоразу, коли ми приступаємо прийняти Святе Причастя і душею своєю поєднатися з Нареченим Христом: друже! Як ти увійшов сюди не у весільному одязі? Прислухаймося серцем своїм і совістю своєю, коли підходимо до Святої Чаші – і ми почуємо це питання і цей докір. Хіба що ці слова Божі не тягнуть за собою плачу і скреготу зубів у темряві зовнішній, як буде тоді, коли Бог скаже нам їх востаннє. А хто з вас може поручитися, що Бог не сьогодні говорить йому це востаннє у земному житті? Хто може поручитися, що вже цієї ночі його душа, одягнена в брудний одяг гріха, не опиниться в блискучому зібранні небесному довкола царської трапези? О, хто із смертних може знати, чи не є цей день доленосним для всієї його вічності! Всього лише кілька хвилин вирішили долю двох розіп’ятих розбійників. Ці кілька хвилин один з них не зумів використати і відійшов у темряву зовнішню; в той час як інший ці кілька хвилин мудро використав, покаявся, визнав Сина Божого і помолився Йому за своє спасіння: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! І в ту ж мить старий одяг гріха спав з його душі, і душа його зодяглася в блискучий весільний одяг. І розкаяний розбійник з гідністю обраного сів у раю за царську трапезу. 

Не будемо ж і ми відкладати покаяння ні на одну годину, бо кожна наступна година може вже не застати нас серед живих у цьому світі. Візьмімось скоріше мити і чистити свою душу, хоча б стільки, скільки чистимо і миємо своє тіло, котре не сьогодні-завтра буде їжею для хробаків. Очистімося покаянням і сльозами, омиймося постом і молитвою і зодягнімося в одяг, зітканий з чистоти і любові, прикрашений всіма добрими справами, найбільше ж ділами прощення і милосердя. Зробімо те мале, чого чекає від нас Бог, - решту Він зробить Сам. Коли дитя поскаржиться матері на нечистоту свого тіла, мати його швидко чистить, миє і переодягає. О, наскільки милостивіший Отець Небесний до дітей Своїх, ніж будь-яка матір! Насправді душа кожної людини настільки нечиста, що своїми силами ніколи не зможе очиститись і удостоїтися присутності Божої. Але нехай кожна людина побачить свою душевну нечистоту, нехай зненавидить її усім серцем, нехай зробить те мале, що від неї потрібно, і, найголовніше, нехай заволає до Бога, щоб Бог Своїм вогнем і Духом її очистив. А Бог стоїть і чекає таких волань від Своїх розкаяних чад, тримаючи в руках розкішний ангельський одяг, завжди готовий очистити, обмити, зміцнити, освітити, напахнити і зодягнути усіх, хто взиває до Нього у каятті. Всемилостивому Богу нашому честь і слава. Честь і слава Небесному Нареченому душі нашої, Господу Ісусу Христу, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

Джерело перекладу.

09.09.2023