Слово преподобного Єфрема Сирійського на Преображення Господа і Бога Спасителя нашого Ісуса Христа.

Нива веселить нас жнивами, виноградник – плодами для споживання, а Писання – життєдайним вченням. Але в один лише час року бувають на ниві жнива і в один лише час року у винограднику збирається виноград; Письмо ж, коли читається, завжди виділяє життєдайне вчення. Нива після закінчення жнив не та вже, що була раніше; виноградник, після збору винограду втрачає свою ціну, в Писанні ж щодня збираємо жнива, і не бракує в ньому колосків для дослідників; щодня збираємо виноград, і грона надії, які знаходимо в ньому, не вичерпуються.

Отже наблизимося до цієї ниви, щоб насолодитись тим, що виростає на цих життєдайних борознах; пожнемо на ній колоски життя, слова Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав своїм учням: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у славі своїй. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло (Мт 16,28; 17,1-2).

Про тих самих сказав, що не зазнають смерті, поки не побачать образу Його пришестя, і яких взявши, возвів на гору, і яким показав, яким чином прийде в останній день у славі свого Божества і в тілі своєї людськості. Вивів же їх на гору, щоб показати їм, хто Син, і чий Син. Бо коли запитав їх: За кого мають люди Сина Чоловічого? – вони відповіли Йому: Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків (Мт 16,13.14). Тому веде їх на гору і показує їм, що Він не Ілля, але Бог Іллі, і також не Єремія, але Той, Який освятив Єремію в материнській утробі, і не один з пророків, але Господь пророків, що послав їх. Показує їм, що Він Творець неба і землі, що Він Господь живих і мертвих, тому що наказав небу, і возвів Іллю, дав помах землі, і воскресив Мойсея.

18.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя восьма після П’ятидесятниці. Євангеліє про Того, Хто примножив хліби на порожньому місці (Мт., 58 зач., 14:14-22).

Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.

Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху

Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.

Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!

Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.

30.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя сьома після П’ятидесятниці. Євангеліє про зцілених і незцілюваних сліпців (Мт., 33 зач., 9:27-35).

Первозданна людина жила, як і ангели, баченням Бога; її нащадки після гріхопадіння жили вірою в Бога. Ті, для кого бачення закрите, а віра не відкрита, не можуть вважатися живими, бо не мають зв’язку з Життям; чим же їм, у такому випадку, жити?

Одне озеро, відкрите для неба, приймає воду з висоти, наповнюється і не пересихає. Інше озеро, закрите для неба, приймає воду з-під землі, з гірських джерел, наповнюється і не пересихає. Але третє озеро, закрите для неба і відрізане від підземних вод, не може не спорожніти і не пересохнути.

Чи можна озеро без води назвати озером? Ні, швидше сухою безоднею.

Чи можна людину, яка не носить у собі Бога, назвати людиною? Ні, швидше сухою могилою.

Як вода є головним вмістом озера, так і Бог є головним вмістом людини. Ні озеро без води – не озеро, ні людина без Бога – не людина.

Але як людині прийняти в себе Бога, якщо вона закрита від Бога з усіх сторін, як пересохле озеро від води, як темна могила – від світла.

23.07.2023Читати далі

Свята праведна діва Юліанія, княжна Ольшанська (Пам’ять 6 / 19 липня).

Після того, як Великий князь Ольгерд визволив Київ від влади татар, у їм керувала білоруська князівська династія Ольшанських. Саме з цього знакомитого роду походила княжна Юліанія. Оскільки  князівському володінні було Волинське містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь, частина роду писалася як  Дубровицькі-Ольшанські.

Праведна діва Юліанія, була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського. Вона жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.

Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі

19.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про радість і зловтіху (Мт., 29 зач., 9:1-8).

Не радіти чужому добру є однією з найбільш негідних відзнак огрубілої від гріха душі людської.

Чого з ранку до вечора навчає людей сонце? Люди, радійте доброму, і радість ця зробить вас богами!

Голодний соловей співає на світанку по дві години, перш ніж знайде дві зернини на сніданок. Чого цей соловей навчає людей, багачів на ложах, котрі починають свій день, відкриваючи рота, але не для пісні, а для їжі? Люди, радійте доброму і співайте про добро! Не питайте про добро: «Чиє воно?» У добра нема господаря на землі. Воно – гість здалеку. Ми, створені і смиренні, не власники добра, але співці його.

Сумувати з чужим сумом – це ще можуть і грішні старі. Але радіти чужій радості можуть тільки діти – і ті, хто невинні, як діти. Істинно говорю вам, - говорить Господь, - хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не увійде в нього (Мк.10:15; Мт.18:3). А що є Царство Боже, як не сукупність усього добра і відсутність усякого зла? Невинне дитя більше радіє чужому добру, ніж злий старець – своєму власному. Бо для дитини радість не може бути чужою. Вона розділяє посмішку будь-яких вуст, навіть і насмішку вона сприймає як посмішку. Ніхто на землі так не подібний до Бога, як невинне дитя. Божа радість за наше добро, навіть найменше, неописана і досконала. 

Коли Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, Він відкрив невимірне багатство добра Божого. Добру цьому зраділи діти – і ті дорослі, хто своєю незіпсованістю були найбільше схожі на дітей. Але люди з затьмареним розумом і закам’янілим серцем не зраділи цьому добру; воно їх, навпаки, засмутило і розлютило.  

15.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя п’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про спасіння людини і гибель свиней (Мт., 28 зач., 8:28 - 9:1).

Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?

Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.

І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви вжахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.

Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.  Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.

08.07.2023Читати далі

Cвятитель Іоан Шанхайський і Сан-Франциський.

Святитель Іоан Шанхайський і Сан-Францизький народився 4 червня 1896 року у родовому маєтку своїх батьків, містечку Адамівка Ізюмського повіту Харківської губернії у відомій козацько-старшинській дворянській православній родині Максимовичів. При народженні отримав ім'я Михайло на честь архистратига Михаїла.

З цього роду вийшло чимало відомих діячів. Зокрема, його дядько М. Максимович – перший ректор Київського університету. До цього ж роду належав і відомий церковний діяч XVIII століття митрополит святий Іоан Тобольський. Саме батьки змалечку сприяли духовному розвитку хлопця, який ріс надзвичайно релігійним. Максимовичі мали літню садибу в селі Гола Долина неподалік Святогорського монастиря і дуже часто відвідували служби Божі.

У 11 років Михайла відправили до Полтави в кадетський корпус (колись тут вчився його батько). Він залишався тихим і релігійним, зовсім не був схожий на солдата. Втім, вчився хлопець дуже добре, всі предмети йому подобались, крім фізичної підготовки.

02.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя четверта після П’ятидесятниці. Євангеліє про велику віру (Мт., 25 зач., 8:5-13.).

Якщо людина не переповниться глибоким смиренням, лагідністю, самоприменшенням і покірністю Богові, як їй спастись? Як спастись безбожникові і грішнику, якщо й праведник ледь спасається? Не збирається вода на високих прямовисних скелях, але збирається у місцях низьких, рівних і заглиблених. І благодать Божа не спочиває на людях гордих, котрі підносять себе і противляться Богові, але на смиренних і лагідних, хто поглибив душу свою смиренням і лагідністю, самоприменшенням перед величчю Божою і покірністю волі Божій.

Коли хвороба висушить прищеплену лозу, що її турботливо і довго вирощував виноградар, то він відрізає  її  і кидає у вогонь, а на її місце пересаджує і прищеплює дику.

Коли сини, забувши всю батьківську любов, повстануть проти батька, що зробить тоді батько? Вижене синів з дому і замість них всиновить наймитів своїх. 

01.07.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя третя після П’ятидесятниці. Євангеліє про чистоту розуму (Мт., 18 зач., 6:22-33).

З усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином. Бо християнину Бог найбільше дав, але з нього найбільше й спитає. Народам, які віддалилися від первинного одкровення Божого, Бог залишив природу і розум: природу в якості книги і розум в якості путівника по цій книзі. Християнам же, разом з природою і розумом, повернене первісне одкровення Боже і дане нове одкровення істини через Господа нашого Ісуса Христа. До того ж у християн є і Церква, хранителька, тлумачниця і путівниця обох цих одкровень; і, нарешті, у християн є сила Духа Святого, що з самого початку животворить і наставляє Церкву. І, таким чином, в той час, як нехристияни володіють одним-єдиним талантом – розумом, котрий ними керує і вчить за книгою природи, християни мають п’ять талантів: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церкву і силу Духа Святого. Коли матеріаліст входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горить тільки одна свіча: розум; коли іудей входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять дві свічі: розум і старозавітнє одкровення; а коли християнин входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять п’ять свічок: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церква і сила Духа Святого. Хто ж повинен краще бачити і ясніше читати: людина з однією свічею, людина з двома свічами, чи людина з п’ятьма свічами? Безсумнівно, кожна з них  якоюсь мірою зможе читати, і ще більш безсумнівно, що людина з п’ятьма свічами зможе побачити далі і читати ясніше, ніж перші двоє. Якщо у того, хто має п’ять свічок, ці свічки погаснуть, він опиниться у більшому мороці, ніж той, у котрого погасла одна-єдина свічка. Бо коли в одній і тій же темряві опиняться двоє людей, темніше буде в очах того, хто зайшов у темряву з більшого світла. Ті, хто йдуть з однією–єдиною свічкою, тобто, з чистим і незатьмареним розумом своїм, можуть пробитися крізь темну ущелину цього життя до великого світла Божого, однак, значно легше зробити це тим, перед котрими сяє свічник з п’ятьма свічами. І якщо ті, хто йде з однією свічкою, збившись з дороги і заблудившись у темряві, не мають виправдання (Рим.1:20), то як виправдатися перед Богом тим, хто отримав від Нього п’ять свічок, та все ж звернули з шляху  і заблукали у темряві? Воістину, з усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином. 

25.06.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя Всіх святих. Євангеліє про слідування за Христом (Мт., 38 зач., 10:32-38; 19:27-30).

Чи посилає господар дому слугу за вівцями, не нагодувавши його?

Чи посилає батько сина на оранку без плуга і волів?

Чи посилає воєвода воїна у бій без зброї?

Не посилає.

І Бог не посилає у світ цей слуг Своїх, синів Своїх, воїнів Своїх, не наситивши їх, не забезпечивши і не озброївши. Люди не мудріші і не милостивіші за Бога – далеко не так! А якщо і вони вміють забезпечувати  своїх посланців необхідним, Бог тим більше зуміє забезпечити необхідним Своїх.

Про те, що Бог щедро подає Свою благодать тим, хто робить Його діло, найочевидніше свідчить приклад святих апостолів. Те, що дванадцять чоловік простого походження і ремесла, без війська і багатства, без земного блиску і сили, змогли залишити свої домівки і рідних і вирушити у світ проповідувати Христове Євангеліє, щось цілком нове і протилежне всьому тому, що світ доти вважав істиною і благом, - не може бути пояснене нічим, крім Божої допомоги. А сміливість постати проти хибної вченості найученіших, згубного багатства найбагатших і жорстокої влади найсильніших світу цього – як би прості рибалки посміли і зуміли це зробити, якби Бог не живив їх Своєю мудрістю, не захищав Своєю силою і не озброював Своєю зброєю? І, крім того, вони з безстрашністю і витривалістю перетерпіли нечувані муки і приниження, які не описати: їх мучили і люди, і природні стихії; їх заковували в ланцюги; їх переслідували насмішками і закидували камінням; їх морили голодом у темницях; в кайданах їх перевозили бурхливими морями з одного краю землі на інший; їх кидали диким звірям, їх усікали і розпинали; вони, дванадцять рибалок, бачили весь світ до зубів озброєним проти них – і воістину, о, воістину, вони не могли не мати якоїсь непереможної таємничої допомоги, якоїсь поживи, котра не кладеться у вуста, але живить, якоїсь зброї, яку не тримають в руках і яку не видно для війська ворожого. Схвилювавши весь світ нечуваною проповіддю про воскреслого Христа, про Бога, що явився людям у плоті і знову вознісся у Своє Небесне Царство, і посіявши насіння нової віри, нового життя, нового творіння, вони пішли із світу цього. Але саме тоді земля почала запалюватися від них: від їх насіння, від їх слів, від слідів їх ніг. Народи, що гнали їх, розсіялися по світу; імперії, що противилися їм, безсило обернулися на порох; доми, що їх не прийняли, перетворилися на руїни; вельможі і мудреці, що мучили їх, пережили ганьбу і відчай і померли жахливою смертю. А насіння їх зійшло і розцвіло; Церква постала з їх крові, на руїнах насильницьких і брехливих людських творінь; а хто прийняв їх – прославились; хто повірив їм  і пішов за ними – спаслись. О, як щедро живить Господь Своїх посланців! Як розкішно наділяє Своїх вірних синів! Як, наче добрий воєвода, озброює Своїх воїнів!

10.06.2023Читати далі