Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять третя після П'ятидесятниці. Євангеліє про спасіння людини і гибель свиней (Мт., 28 зач., 8:28 - 9:1).
Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?
Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.
І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви жахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.
Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.
Трапилося у старі часи, що жорстоковусті люди дивилися в лице Сина Божого і не пізнали Його, і не розв’язалися пута їх язика, щоб прославити Його. Тоді Бог Живий відкрив вуста бісам, щоб вони присоромили людей, визнавши Сина Божого. Біси, котрі є гіршими від каміння і дешевшими від піску, заволали у присутності Сина Божого, в той час як люди стояли біля Нього, охоплені німотою. І якщо те, що цілком відпало від Бога, було змушене сповідувати ім’я Боже, як не зробити цього безгрішному камінню, що сліпо кориться Божій волі?
Господь наставляє людей не лише через небеса, наповнені ангелами і прикрашені зірками, і не тільки через землю, всю вкриту знаками буття Божого, але навіть і через бісів – лиш би дати безбожникам, які стрімко спускаються у пекло, можливість хоч чогось посоромитися, і повстати, і спасти свої душі від пекла, вогню і смороду.
Оскільки навіть вибрані, що йшли за Христом на землі, виказали маловір’я, то Господь повів їх у місця найнепрогляднішої язичницької темряви, щоб викрити і засоромити їх тим, що відбудеться. А те, що відбулося, описує нинішнє Євангеліє.
І коли Він прибув на другий берег у країну Гергесинську, Його зустріли два біснуваті, що вийшли з гробів, дуже люті, так, що ніхто не смів проходити тим шляхом. Гергеса і Гадара були міста у землі язичницькій, на другому березі моря Галилейського. Це були два міста серед десяти, які колись існували на берегах цього моря. У євангелистів Марка і Луки замість Гергеси згадується Гадара: це означає тільки те, що два міста знаходились поруч і що подія, про яку розповідається, відбулася неподалік обох міст. Євангелисти Марк і Лука згадують про одного біснуватого, в той час як Матвій – про двох. Перші згадують одного з двох, котрий був страшнішим і, оскільки наганяв жаху на всю околицю, був відоміший, в той час як Матвій згадує обох, оскільки обидва були зцілені Господом а що один з них був відомішим за свого товариша, видно з опису святого євангеліста Луки, який говорить, що цей одержимий був з міста – один чоловік з міста. Як міщанин, він повинен бути відомішим у місті, ніж другий біснуватий, котрий, ймовірно, був із села. Також із слів Луки випливає, що чоловік цей був одержимий бісами віддавна і що вони мучили його довгий час, отже, він давно був хворий і через свою багаторічну хворобу був добре відомий у всій цій місцевості. Що він біснувався значно лютіше і злісніше, ніж його товариш, видно із зауваження Луки: люди зв ‘язували його ланцюгами і путами, але він розривав пута і був гнаний бісом по пустелі. Отже, ось причина, через яку євангелисти Марк і Лука згадують тільки про одного біснуватого, хоч їх було двоє. Ми й нині користуємося подібним способом опису подій, згадуючи наприклад, лише ватажка впійманої розбійницької банди. І хоча впіймали цілу банду розбійників на чолі з отаманом, ми говоримо, що впійманий такий-то отаман розбійників. Так вчинили євангелисти. І в той час, як Марк і Лука доповнюють розповідь Матвія однією деталлю, а саме, описом головного одержимого, Матвій доповнює Марка і Луку іншою деталлю – згадуванням про обох одержимих.
Ці одержимі жили в гробах, і з гробів вони виходили і вештались пустелею, і лякали людей у полях та на шляхах, особливо на дорозі, поблизу якої знаходились їх гроби. Язичники ховали померлих частіше біля шляхів і доріг, що не було рідкістю і у євреїв. Так, гріб Рахилі знаходиться біля дороги, що веде з Єрусалиму у Віфлеєм; гріб Манассії біля дороги до Мертвого моря.
Оволодівши двома людськими істотами, біси стали користуватися ними як своєю зброєю для завдання зла іншим людям. Бо головна особливість людей, якими оволоділи нечисті духи, - творити лише мерзоту і зло. Думається, що не тільки тіло його було голе, але й душа не зодягнена в жодні блага, ні в який дар Духа Божого, але була цілковито голою і порожньою від добра, котре є даром Божим. І обидва були такі жорстокі і злі, що ніхто і не смів проходити тим шляхом.
І ось, вони закричали: що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди дочасно мучити нас. У цьому бісівському крику найважливішим є те, що біси визнали Ісуса як Сина Божого, і в жахливому страху голосно це сповідували. Щоб засоромилися люди, котрі дивилися в лице Господа і не могли пізнати Його чи, пізнавши, не посміли визнати і явно сповідувати («Поскільки і учні, і народ називали Його чоловіком, тому тепер і приходять біси і оголошують про Його Божество» Зігабен). Біси насправді визнали Христа не з почуттям радості і торжества, як радісно вигукує людина, що знайшла великий скарб, або як вигукнув апостол Петро: Ти – Христос, Син Бога Живого (Мт. 16:16); але вони закричали від страху і жаху, бачачи перед собою свого Суддю. І все ж вони закричали і сповідали Того, імені Котрого вони найбільше бояться, і приховують його від людей, і стирають з серця людського. Закричали в муках і відчаї, подібно до багатьох людей, котрі лише у муках і відчаї відкривають рот, щоб вимовити ім’я Боже.
Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? – питають біси. Тобто: що спільного між Тобою і нами? До чого Твоє несподіване і небажане відвідування? Яка домовленість між Христом і Веліаром (2Кор.12:7)? Ніякої домовленості. Тому слуги Веліарові, мучителі людей, і питають Христа, навіщо Він прийшов до них? І при цьому: дочасно мучити нас. Отже, вони очікують судного дня і мук у кінці часів. Вже одна присутність Христа означає для них муку страшнішу, ніж світло для крота чи вогонь для павука. За відсутності Христа біси безсоромні і відчайдушні настільки, що одержимих ними людей ставлять нижче від худоби і наповнюють страхом всю околицю, так, що ніхто не смів проходити тим шляхом. А у присутності Христа вони не лише рабськи залякані, але й боязко покірні – як кожен тиран перед своїм суддею – бо, ось, вони стали принижено просити Господа, щоб Він не посилав їх у безодню. Щоб не звелів – тому що, отже, якщо Він звелить їм, вони змушені будуть піти. Така влада і сила Христова. А безодня є їх істинне житло і місце їх мук. Про князя бісівського говорить прозірливий пророк: Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людей! Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу (Іс. 14:12-15), туди, де плач і скрегіт зубів. Через гріхи людські, з Божого попущення, біси входять в людей. І їм легше в людях, ніж у безодні. Бо коли вони в людях, то мучать людей, а коли в безодні, то мучать самі себе. Знаходячись в людях вони також переживають великі муки, але ці муки послаблені тим, що їх розділяє ще хтось. Біс є капосник, колючка в тіло, як називає його апостол, який відчув його присутність (2Кор.12:7). По тілу, як по сходах, видирається він до душі, чіпляється за серце і розум людський – доки все не розкладе, не спотворить, не спустошить, позбавивши Божественної краси і чистоти, розуму і правди, любові і віри, надії на добре і волі до добра. Тоді біс засяде в людині, як на своєму престолі, візьме у руки і душу, і тіло людське – і людина стане для нього скотом, на котрому він скаче верхи, дудою, на котрій він грає, звіром, через котрого він кусає. Такими були і одержимі, про яких йде мова в Євангелії. Не сказано, що самі вони побачили Христа чи пізнали Його, чи звернулись до Нього, чи що вони взагалі повели з Ним якусь розмову. Все це зробили біси, які вселилися в них. Біснуваті ніби не існують: вони ніби два мертвих гроби, котрі біси штовхають перед собою і женуть своїми бичами. Вилікувати таких людей – означає зцілити мертвих, і більше цього. Бо мертвий чоловік є душею, відлученою від тіла. Якщо душа в руках Божих, Він може повернути її в тіло – і тіло оживе. Але з цими одержимими трапилося те, що страшніше від смерті. Душі їх вкрадені і поневолені бісами, біси їх тримають у своїх руках. Отже, треба відібрати душу людську у біса, треба біса вигнати з людини і повернути людині її душу. Тому чудо зцілення біснуватих щонайменше дорівнює чуду воскресіння померлих, якщо не більше від нього.
«Прийшов Ти сюди дочасно мучити нас!» - говорять біси Христові. Отже, вони вже знають, що їх в кінці кінців чекає мука. О, якщо б грішні люди могли усвідомити хоча б це: що і їх чекає мука, і не менша, ніж очікувана бісами! Біси знають, що в кінці кінців рід людський, їх головна здобич, вирветься з їх рук, і вони будуть скинуті в темну безодню, де їм залишиться лише гризти і поїдати одне одного. Великий пророк говорить про князя бісівського, що він буде скинутий з гробниці своєї (тобто, з тіла одержимих людей), як галузка бридка, і ще – як потоптаний труп (Іс.14:19). А сам Господь свідчить: Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка (Лк.10:18). Побачать це у кінці кінців і грішники, коли за гріхи свої впадуть разом з цією блискавкою у вогонь вічний, що дияволу та посланцям його уготований (Мт.25:41).
А в той час, як біси зі страхом і трепетом благали Христа, велике стадо свиней, близько двох тисяч, мирно паслося вдалині на березі. І біси просили Господа: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней. Інакше кажучи: тільки не звели нам іти у безодню, але пошли хоча б у тіла свиней. Якщо виженеш нас! Не говорять з людини, не хочуть навіть згадувати імені людського – настільки воно їм ненависне. Бо з усіх творінь у всесвіті бісам ніщо не є таким ненависним, як людина, і нікому і нічому вони так не заздрять, як людині. А Господь наш Ісус Христос навмисне підкреслює це слово – чоловік: вийди, духу нечистий, з цього чоловіка! Їм же не хочеться виходити з людини, бо вони з незрівнянно більшим задоволенням залишились би в людях, замість того, щоб іти у свиней. Навіщо їм свині? Якщо біси людей можуть зробити свинями, то що гірше від цього вони можуть зробити зі свинями? В іншому ж, і коли вони входять у свиней чи у яку іншу тварину, їх злість спрямована проти людини. І через свиней вони будуть намагатися нашкодити людині; якщо не чимось іншим, то хоча б тим, що потоплять свиней і викличуть у людей гнів на Бога. Тому, коли стоїть питання про порожню безодню, свині для них привабливіші, ніж безодня.
І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось, усе стадо свиней кинулось з кручі в море і загинуло у воді. Так само могли б злі духи змусити і тих двох нещасних втопитися у морі, якби їм не перешкоджала сила Божа. Трапляється, тим не менш, і нерідко, що душевнохворі або розбиваються, кидаючись з висоти, або топляться, або кидаються у вогонь, або вішаються. Робити це їх змушують злі біси. Бо мета їх – не лише отруїти людське життя, але й згубити душу і для цього, і для того світу. Однак, часто буває і так, що Бог, із Своїх премудрих міркувань, оберігає людей від подібної смерті.
Але чому Господь наш Ісус Христос послав злих духів саме у свиней? Він міг би послати їх у дерева чи в каміння, чому ж саме в свиней? Не для того, щоб виконати бажання бісів, але щоб напоумити людей. Де свині, там нечистота, а нечисті духи люблять нечистоту; де її нема, там вони створюють її самі; де її мало, там їм швидко вдається спокусити і спритно перетворити мале на велике. І якщо вони вселяться навіть у найчистішу людину, то скоро нагромадять у ній свинський бруд. А тим, що свині кинулись у море і загинули, хоче Господь нам показати: жадібність і обжерство – погані помічники у боротьбі з бісівськими силами, і нагадати про піст. Хто з тварин жадібніший і зажерливіший за свиней? Дивіться ж, як біси швидко оволоділи ними і згубили! Так відбувається і з жадібними та зажерливими людьми, які думають, що, обжираючись, вони накопичують у собі сили. Тим часом, вони накопичують не силу, а слабкість – і фізичну, і духовну. Святитель Василій Великий писав: «Відомо мені, що лікарі не прописують хворим різноманітні наїдки, але утримання і голодування. Ти ж не скажеш, що мореплавцям легше спасти човна перевантаженого, ніж навантаженого помірно і легкого?» (Слово 10, про піст).
Ненажери – це безхарактерні люди, слабкі перед людьми і ще слабші перед бісами. Нема для бісів нічого легшого, ніж скинути їх у море смерті душевної і в ньому втопити! Але з усього цього ще й ясно видно, наскільки страшна сила бісівська, коли Бог її не стримує. Біси, що перебували всього в двох чоловіках, за кілька хвилин оволоділи більш ніж двома тисячами свиней і всіх їх потопили. Але спершу Бог їх стримував, доки не прийшов Христос, - щоб показати Свою силу і владу над ними; а тут Бог дозволив їм показати їх силу. Якби Бог допустив, біси за кілька хвилин зробили б з усіма людьми на землі те саме, що й зі свинями. Але Бог є Чоловіколюбець, і Його безмежна любов підтримує в нас життя і захищає нас від найлютіших і найстрашніших ворогів.
Але, скаже хто-небудь, хіба не шкода було Господу, що, по-перше, загинуло стільки свиней, а, по-друге, завдано таких збитків жителям? Це знову диявол наводить людей на подібні думки, ніби бажаючи видатися співчутливішими, ніж Христос! Але що таке свині у порівнянні з короткоденною травою? І якщо Богові не шкода білих польових лілій, які нині зодягаються у більші розкоші, ніж цар Соломон, а завтра будуть вкинені в піч, - задля чого Йому жаліти свиней? Чи, можливо, Богові важче створити свиню, ніж польову лілію? Але хтось знову скаже: не заради краси, а заради користі. А хіба свиня приносить людині користь тільки тоді, коли живить і збільшує її тіло, а не тоді, коли допомагає просвітленню її душі? Адже тут мова йде якраз про останнє. Ви кращі за багатьох малих птахів, - сказав Господь людям. Чи не кращі і чи не важливіші люди і від багатьох свиней – навіть яких-небудь двох-трьох тисяч свиней? Нехай кожен подумає про себе і про власну ціну, і він швидко прийде до висновку, що урок людству, викладений через цей випадок зі свинями, обійшовся дуже дешево. Оскільки необхідно було наочно – і майже грубо – показати отупілому роду людському, по-перше, диявольську нечистоту, і, по-друге, диявольську силу. Ніякі слова на світі не могли б цього виразити так ясно, як сказ і загибель свиней, на яких напали злі духи. І які вже слова могли переконати язичників з Гергеси і Гадари, якщо навіть такий жахливий і очевидний доказ – не доказ, а показ, - все-таки не зміг пробудити їх від сну гріховного, зупинити біля безодні, в яку їх, як свиней, немилосердно тягнули біси, і навчити вірі у всемогутнього Христа!
Бо ось що відбулося далі: пастухи побігли і розповіли у місті та селах. І ось, все місто вийшло назустріч Ісусу; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від них. Страх і трепет охопив і пастухів, і жителів, і вони жахнулися. Всі вони бачили невидане і нечуване: біснуваті, що роками завдавали їм турбот, сиділи біля ніг Ісуса, спокійні і при здоровому розумі. І вони чули від апостолів і від своїх пастухів розповідь про те, як Христос зцілив одержимих бісами людей, як легіон злих духів здригнувся від страху при одній появі Христа, як у страху вони Його благали послати їх хоча б у свиней, якщо їм забороняється перебувати в людях, і, нарешті, як нечисті, ніби вихор, оволоділи свинями і скинули їх у глибінь морську. Все це вони чули, все це вони добре зрозуміли, побачивши двох нових людей, очищених і воскреслих, котрі щойно були гірші від двох мерців; і вони дивилися в лице Господу, Котрий стояв перед ними, лагідний і смиренний, ніби не Він сотворив чудо більше, ніж якби підняв Гергесинську гору і вкинув її в море. І з усього цього отупілим жителям тільки одне запало в пам’ять і в серце, а саме: що безповоротно загинули їх свині. Замість того, щоб, впавши на коліна, дякувати Господу за спасіння двох побратимів, вони жалкують, що втратили свиней! Замість того, щоб кликати Господа в гості, вони просять Його якомога швидше піти. Замість того, щоб оспівувати славу Богові, вони голосять, оплакуючи свиней. Але не поспішайте засуджувати цих свинолюбних гергесинців – спочатку погляньте на нинішнє суспільство і полічіть усіх своїх свинолюбних співгромадян, котрим, як і гергесинцям, їх свині дорожчі за життя побратимів. Чи ви гадаєте, що мало нині людей, навіть з тих, хто творить хресне знамення і сповідує Христа вустами і язиком, котрі, не довго думаючи, зважились би вбити двох людей, щоб здобути дві тисячі свиней? Чи ви гадаєте, що й серед вас багато таких, хто б пожертвував двома тисячами свиней, щоб врятувати життя двом божевільним людям? О, нехай же всі подібні вкриються глибоким соромом, і нехай не засуджують гергесинців, перш ніж засудять себе. Якби гергесинці встали сьогодні з гробів і почали рахувати, то нарахували б у християнській Європі величезну кількість своїх однодумців. Вони, принаймні, просили Христа відійти від них, а європейці женуть Христа від себе – тільки б залишитися самим, наодинці зі своїми свинями і зі своїми володарями – бісами!
Вся ця подія від початку до кінця містить у собі інший, ще глибший внутрішній зміст. Але й сказаного нами доволі для повчання, застереження і пробудження того, хто почуває себе у власному тілі, як у гробі; хто помічає дію бісівської сили у своїх пристрастях, що зв’язують його залізними путами і ланцюгами і тягнуть в безодню погибелі; хто, незважаючи на це, цінує людину у собі, тобто, свою душу, вище від усіх свиней, всієї худоби, всього земного майна і багатства – і готовий всім цим заплатити Лікареві за зцілення від своєї хвороби.
Євангельська ж розповідь завершується словами: Тоді Він, увійшовши в човна, переправився назад і прибув у Своє місто. Ні слова не сказав Він гергесинцям. Чим допоможуть слова там, де не допомогли такі великі Божественні чудеса? Він не дорікнув їм. Він мовчки зійшов з гори, увійшов в човна і відплив від них. Яка лагідність, яке терпіння, яка Божественна висота! Яка нікчемна перемога того полководця (Цезаря), котрий гордо писав своєму Сенату: «Прийшов, побачив, переміг!» Христос прийшов, побачив, переміг і – промовчав. І, промовчавши, зробив Свою перемогу чудесною і величною. І нехай язичники вчаться на прикладі цього гордого полководця; ми будемо вчитися на прикладі лагідного Господа Ісуса Христа. Він нікому не нав’язується. Але хто Його приймає, приймає Життя, а хто від Нього віддаляється, залишається у свинячому хліві, у вічному біснуванні і вічній смерті.
Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних, зціли і спаси! Тобі ж подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
11.11.2023