Весь світ є однією довгою притчею, складеною з безлічі притч.
Як усяка притча має кінець, так і світ цей минущий, і все те, що у світі. Але духовне ядро, що ховається в шкаралупі усіх притч, залишається міцним і не гниє.
Люди, які цими притчами живлять лише очі і вуха, залишаються голодними духом. Бо дух живиться ядром притч цих, а вони не здатні дістатися до цього ядра.
Недуховна, плотська людина живиться зеленим листям численних притч і завжди залишається голодною і непокоїться голодом. Духовна людина шукає ядро цих численних притч і, живлячись ним, буває ситою і спокійною.
Притчами є й усі існуючі речі, бо всі вони, як зелене листя, чи як шкаралупа, оточують приховане ядро. Притчами є й усі події, що відбуваються, бо й вони – лише одяг для духовного змісту, духовного ядра, духовної їжі.
Поміщена у цей світ людина, ніби поміщена в море премудрості Божої, вираженої у притчах. Але той, хто дивиться на цю премудрість тільки очима, не бачить нічого, крім одягу, в який вона зодягнена; дивиться і бачить одяг природи, але дух і ядро природи не бачить; слухає і чує природу, але слухає і чує безглузді голоси, а суті не розуміє. Ні оком не можна побачити серцевину природи, ні вухом вловити суть її. Дух виявляє дух; осмислення знаходить суть; розум зустрічається з розумом; любов відчуває любов.
Воістину, бідний і жалюгідний цей світ, бо швидко минає, і той, хто причепиться до нього як до чогось, що має самостійну цінність, безумовно впаде і застогне від болю та сорому. Але світ є багатою скарбницею повчальних притч, і той, хто буде так його сприймати і таким чином ним користуватися, не впаде і не посоромиться.
17.11.2024Читати далі
Багатьох людей називають спасителями людства, але коли і кому з них спало на думку рятувати людей від смерті?
Багато було в історії переможців, але хто з них переміг смерть?
Багато було на землі царів, які називали своїми підданими мільйони людей, та хто з них і коли включав до своїх підданих мертвих нарівні з живими?
Ніхто – крім Єдиного і ні з ким не зрівняного Господа нашого Ісуса Христа. Він не просто нова Людина, Він – новий світ, Він – Творець нового світу. Він однаково зорав і ниву живих, і ниву мертвих, і посіяв нове насіння життя. Мертві для Нього були як живі, живі – як мертві. Смерть не була кордоном Його Царства. Він розтоптав цей кордон і поширив Царство Своє назад, до Адама і Єви, і вперед – до останньої народженої на землі людини. І на життя, і на смерть людську Він дивився інакше, ніж коли б то не було хто б там не був із смертних людей. Він дивився і бачив, що життя не закінчується зі смертю тіла, але що справжня смерть умертвлює деяких людей раніше від їх смерті тілесної. Він бачив багатьох живих у гробах і багатьох мертвих у живих тілах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не можуть вбити, - сказав Він Своїм апостолам (Мт.10:28). Отже, зі смертю тіла не настає смерть душі; остання може настати від і через смертні гріхи, до чи після, незалежно від настання смерті тілесної.
Своїм духовним поглядом Господь наш Ісус Христос розривав час, як блискавка хмари, і перед ним з’являлися живі душі як тих, хто давно помер, так і тих, хто ще не народився. Пророк Ієзекіль у видінні побачив поле, повне мертвих кісток, і не можна було дізнатися, доки Бог не відкрив йому цього, чи оживуть ці кістки. Сину людський! Чи оживуть кістки ці? – запитав його Господь. Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це (Із. 37:3). Христос дивився не на мертві кістки, але на живі душі, котрі жили і будуть жити у цих кістках. Тіло людське і кістки людські є всього лише одяг і знаряддя душі. Цей одяг зношується і розпадається, як ветхе плаття. Але Бог оновить його, і знову зодягне в нього душі упокоєних.
10.11.2024Читати далі
Якби люди щодня згадували про милосердя Боже до них, вони й самі були б милосердними одне до одного.
Ніщо не робить людину настільки немилосердною, як впевненість, що ніхто не милосердний до неї. Ніхто? А де ж Бог? Чи не винагороджує нас Бог щодня і щоночі Своїм милосердям за немилосердя людей? І хіба при царському дворі для нас не важливіша ласка самого царя, ніж його рабів? Що з того, якщо нас усі раби царські осипають милостями, але цар на нас гнівається?
Люди стають немилосердними, очікуючи, що інші першими проявлять до них милосердя. Але дивіться, цього ж чекають від них і інші! І у цьому взаємному очікуванні одне від одного милосердя всі люди, більшою чи меншою мірою, стають немилосердними. А милосердя – не очікувальна чеснота, а чеснота, що прагне себе виявити. Бо звідки люди взагалі дізналися б про милосердя, якби Бог першим не проявив Свого милосердя? Милосердя Боже викликало милосердя у людей; і якби Бог першим не показав Свого милосердя, світ не знав би навіть самого слова милосердя.
Для того, хто усвідомлює милосердя як чесноту активну, а не очікувальну, і так починає її виконувати, і небо, і земля незабаром забарвляться в інший колір. Бо людина ця швидко пізнає і Боже, і людське милосердя. Милосердя є ударом, що неминуче висікає іскру. І хто завдає цього удару, і хто приймає його – обидва відчувають присутність Божу. У цю мить милуюча рука Божа відчувається на обох серцях. Тому й сказав Господь: Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
Милосердя більше від жалю, який мудреці в Індії проповідували як найбільшу чесноту. Людина може пожаліти убогого – і пройти повз нього, але людина милосердна пожаліє убогого і допоможе йому. Милосердя ж до убогого не є найважче і найважливіше у законі Христовому – у порівнянні з милосердям до ворога.
Милосердя більше від прощення образ. Бо простити образу – половина шляху до Бога, а сотворити діло милосердя – друга половина цього шляху.
03.11.2024Читати далі
Здавна християнами шанувалися ікони чи священні зображення Пресвятої Трійці, – Отця, і Сина, і Святого Духа, святих, ангелів і Божих людей. Але от з початку восьмого століття на престол грецької імперії вступив Лев III Ісаврієць. Через 10 років його правління, в 726 році, він видав указ, яким заборонялося християнам молиться перед іконами, і багато ікон були поставлені високо, щоб не можна було цілувати їх. Ще через п’ять років він видав інший указ, в якому наказував припинити шанувати ікони, бо надіявся, що заборона ікон сприяє зближенню юдеїв і мусульман з Церквою і грецькою імперією. Його син Костянтин Копронім, в продовження 34 років (з 741 по 755 рік) ще з більшою жорстокістю переслідував шанування святих ікон. Його онук Лев Хазар (775-780) слідував по шляху свого батька й діда. Але вони досягли протилежних наслідків, бо не тільки не зблизили юдеїв та магометан, але й налаштували проти себе свій народ.
Римські папи, тоді незалежні від грецьких імператорів, і три східні патріархи: Олександрійський, Антіохійський і Єрусалимський, що перебували вже під владою мусульман, не хотіли мати духовного або церковного спілкування з Константинополем, бо хоча східні християни страждали під ярмом магометан, але мали можливість молитися перед іконами, оскільки магометанські каліфи не втручалися у справи підвладних їм церков.
Іконоборці заперечували шанування земної святості Матері Божої і святих Божих угодників і звинувачували православних в поклонінні тварному створінню – іконі. Навколо питання про шанування ікон виникла запекла боротьба. На захист святині піднялися багато віруючих, на яких обрушилися тяжкі гоніння.
Все це вимагало дати повне і чітке вчення Церкви про ікону та відновити іконошанування нарівні з шануванням Святого Хреста і Святого Євангелія.
27.10.2024Читати далі
Кожен, хто хоче посоромити Бога, сам буває посоромлений, а Бог цим ще більше прославляється.
І кожен, хто намагається принизити праведника, врешті принижує себе, а праведника ще більше підносить.
Хто кладе камін на шляху праведника сам об нього спотикається, а праведника лише змушує видертися на схил, звідки той бачить ще більше.
Той, хто дує, щоб погасити вогонь праведника, розпалює його ще більше, а свій гасить.
У бурхливому морі житейському Бог є скелею, на котрій праведник спасається і об яку розбивається човен безбожника.
У бурхливому морі житейському праведник є каменем спотикання для грішника. Грішник відвалює каменя і падає в яму на тому місці, де цей камінь знаходився.
Той, хто кидає пил проти вітру, осліпне. Той, хто засипає озеро камінням, затопить себе.
Бог наче навмисно залишив правду у світі цьому неозброєною і незахищеною, щоб показати Свою силу і щоб у насильників був камінь спотикання. Тому нитка правди міцніша, ніж ланцюг неправди. Насильник намагається розірвати нитку правди, але заплутується у ній і гине.
Сатана хотів знищити праведного Йова, а замість цього возніс його на небеса. Йов переміг тоді, коли здавався немічним. Сатана хотів знищити царя Ірода, і той, через лютість свою, цьому не противився, і Ірод загинув, коли здавався всемогутнім.
Все, що від Бога, видається у світі цьому немічним, але воно сильніше від зірок і бурхливих океанів.
06.10.2024Читати далі
Коли наблизилося зачаття спасіння нашого, зачався святий Іоанн Предтеча славно і чудовно. Багато матерів зачинають дітей, мало тих, зачаття яких славила і святкувала Божа Церква. Три тільки матері є, у їхніх-бо утробах сотворилося зачаття, що світ здивувало: свята праведна Анна, свята Єлизавета і Пресвята й Пречиста Діва Марія. Праведна Анна Богородицю, Єлисавета Предтечу, Діва Марія зачала Христа, Спаса нашого. Всі оті зачаття вісником небесним благовістилися, благодаттю Божою завершилися, але не через бесіду між благовісником та тими, що зачинали, оскільки сам Бог вимагав зволення тих, що зачинали. Благовісник же святий архангел Гавріїл, увійшовши в олтар до священика Захарії, що служив тоді з черги своєї перед Богом, почав бесіду таку:
“Не бійсь, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоанн. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато хто втішиться”.
Відповів Захарія:
“Дивне й несподіване мені вістиш, о віснице радісний! Та ж бо родити в старості єству є річ супротивна; я ж є старий і жона моя перестаріла у днях своїх, як же можемо зачати і народити сина?”
Ангел рече:
“З цих слів твоїх маловірним знаходжу тебе, Захаріє, що не сподіваєшся здійснення словам моїм; коли ж супротивна єству твоєму річ звіщається, то не супротивна Божій силі, бо їй нема неможливого. “Бог може підняти дітей Авраамові з цього каміння” (Мат.3:9). Хіба не знаєш, що зміг Бог Адама від землі, Єву ж з кістки Адамової створити, і престарілій Саррі подати сина Ісаака; тож і твоїй жоні всеможний Бог подає народити в старості сина, оскільки почута молитва твоя”.
06.10.2024Читати далі
Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього є одним із дванадцяти свят у році, завжди в числі. Історики Східної Церкви вважають, що передусім дві події лягли в основу встановлення цього празника: віднайдення у 4-му столітті Хреста, на якому розіп'яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у 7-му столітті. Треба зауважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння святому хрестові, яке буває в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про зміст свята та про що говорить сама назва празника «воздвиження», що означає піднесення, тобто окремий урочистий обряд почитання і прослави святого хреста.
Господь наш Ісус Христос, розп'ятий і померлий за гріхи всього світу на Голгофі, був знятий з Хреста праведним Йосифом Аримафейським і покладений в печері в саду, який знаходився недалеко від місця розп'яття (Ін. 19: 38-42). Іудеï там же, на Голгофі, зарили в землю Хрест Господній і хрести, на яких були розіп'яті два розбійники, зберігши це місце в таємниці.
Через 70 років Єрусалим був ущент зруйнований військами римського імператора Тита; наступні імператори-язичники поставили собі за мету повністю знищити в пам'яті людей спогади про священнi мiсця, де постраждав за людей і воскрес Господь наш Ісус Христос. Імператор Адріан (117-138), який ненавидів християн, наказав засипати землею Голгофу і Гріб Господній і на цьому місці на штучному пагорбі i поставити капище язичницької богині Венери і статую Юпітера. Сюди збиралися язичники і робили всякі неподобства.
27.09.2024Читати далі
Господь, що живе на небесах, бажаючи з'явитися на землі та з людьми пожити, уготував спершу на ній місце поселення слави своєї — пречисту Матір свою: так звичайно діють царі, коли хочуть прийти в якесь місто, то готують передусім собі в ньому палац для пробуття. А що палаци земних царів зводяться премудрими митцями із коштовних речей, на найвищому місці, красніші й просторіші від інших людських жител, так і в небесного Царя слави палата творитися має. У Старому Заповіті, коли захотів Бог жити у Єрусалимі, збудував йому Соломон храм премудрим митцем Хірамом, що був повен мистецтва, і розуму, і знання, як робити будь-яке діло, створив же з речей найдорожчих, від виборного каміння з дерев добропахучих кедра та кипариса, що їх привозили з Ливану, і з чистого золота на найвищому місці, на горі Морія. І найоздобнішим, бо створив херувимів на стінах, дерева усілякі та квіти. Мав же простір той храм такий, що не тіснилося б у ньому й багато людей ізраїльських, і прийшла в нього слава Господня у вогні і в хмарі і, одначе недостатній той храм був до вміщення в себе невмістимого Бога: "Соломон збудував йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе... Який мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для мого відпочинку?" Благозволив отож у початку своєї благодаті, щоб нерукотворний створився храм — пречиста, преблагословенна Діва Марія.
21.09.2024Читати далі
Знову Іродія біснується, знову бентежиться, знову танцює, знову просить, аби голову Йоана Хрестителя Ірод беззаконно стяв. Знову Єзавель обходить [1], шукаючи, аби виноградник Навота захопити і святого Іллю прогнати в гори. Думаю, що не лише я наляканий, а й усі ви, що слухаєте євангельський голос і дивуєтеся зі мною Йоановій сміливості, Іродовому безумству й звірячій несамовитості безбожних жінок. Що ж ми чули? Ірод узяв Йоана [2], посадив до темниці.
Чому? Для Іродіяди, жінки Филипа, брата свого. Тут, справді, хто не ганьбитиме Іродового безумства, яке сталося від несамовитої любови до жінок? Що скаже або як переповість хто про нестримну пронирливість злих жінок? Мені видається, що нема в піднебесній жодного такого звіра, який був би подібним до злої жінки. Тому нині слово моє про злу – не про добру й цнотливу.
Знаю, що багато є лагідних і добропорядних жінок, про їхнє добре життя годиться мені пізніше згадати для користи й доброго наслідування, аби ми полюбили те, що добре й чесне. Ні один звір на світі не подібний на злу жінку. Що від лева зліше серед чотириногих? Ніщо. Що ж лютіше від змія серед плазунів? Теж ніщо. Проте і лев, і змій менше злі від жінок, і свідчить про моє слово премудрий Соломон, кажучи [3]: «Ось лев зі змієм жити вибрав, аніж з жінкою лукавою і злоязикою». І не подумай, що пророк із глуму так сказав, із прикладів навчися точно: Даниїла в ямі леви соромилися, праведного ж Навота убила Єзавель. Кит Йону в череві зберіг, Дадила ж Самсона обстригла і, зв’язавши, іншоплемінцям передала. Змії, і гаспиди, і керасти [4] Йоана в пустині боялися, Іродіяда ж його на вечері стратила. Ворони Іллю на горі годували, Єзавель же його, після благодіяння дощу, гонила, щоб убити. Що-бо каже? – «Якщо ти Ілля [5], я ж Єзавель, це нехай зроблять мені боги, і це нехай додадуть, якщо завтра у цю годину не покладу душу твою як одного з мертвих». І злякався Ілля, і пішов задля душі своєї в пустелю на сорок днів, і шукав душі своїй смерти, і казав: «Господи Боже, досить мені нині, прийми душу мою від мене, бо я не кращий від батьків моїх».
11.09.2024Читати далі
Предтечі Спасителевому, святому Йоанові годилося випередити як Різдво Господа свого, так і добровільну Його смерть своєю смертю. Як на землі проповідував прихід Його, кажучи [1]: «Іде сильніший від мене услід за мною», так щоб і душам святих праотців, в аді утримуваних, сповістив про Господній Прихід – що вже явився у світі сподіваний Месія. А тому що Христос Господь мав постраждати за гріхи людські, тому й Предтеча Його через беззаконня Іродові страдницьку смерть передвитерпів.
Почалося ж це так. Ірод, названий Антипа, син старого Ірода, що повбивав дітей вифлеємських, поганого кореня поганий паросток, який володів четвертиною Галилеї [2], взяв був спершу собі в подружжя доньку Арети, царя аравійського, і жив з нею часу немало. Тоді зранився красою Іродіяди, жінки Филипа, брата свого, змовився з нею, що погодилася на нечисту похіть його, і, за бажанням тієї любодійниці, вигнав свою першу, законну дружину і взяв ту жінку братову проти закону.
Хоч би й помер брат його, проте не годилося йому брати її, бо залишилася братова донька, народжена від неї. А закон велів тільки тоді братову жінку-вдову брати живому братові [3], якщо померлий брат не залишив після себе дітей. Є ж такі, які точно кажуть, що живим був Филип-брат, однак забрав від нього Ірод жінку його і велике зло сподіяв – як хижак, і перелюбник, і кровозмісник.
Коли таке беззаконня Ірод вчинив, не стерпів ревнитель закону Божого, викривач гріхів людських і проповідник покаяння святий Йоан Хреститель, але в очі викривав Ірода перед усіма як перелюбника й хижака, що забрав дружину у свого брата. І казав: «Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого». Не терпів Ірод викриття, звелів кинути Йоана до темниці й обкласти кайданами. А найбільше лютувала на святого Іродія й хотіла убити його зразу, але не могла, сам Ірод їй забороняв, і охороняв в’язня від жінки, що дихала вбивством. Він-бо, знаючи, що Йоан – муж праведний і святий, його ж і раніше з насолодою слухав і, беручи до уваги слова його, багато чинив добра, боявся віддавати його на страту. Боявся не стільки Бога, скільки людей, як каже євангелист Матей [4]: «Хотів його убити, та боявся людей, бо за пророка його мали». Щоб не повстали на нього люди й не підняли бунту, не смів явно передати явно на смерть пророка й Хрестителя, якого всі любили та шанували, але тільки в’язницею мучив його, хотів загородити незмовкаючі уста свого викривача.
11.09.2024Читати далі
