І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
(Ісайя 40:5)
В давні часи Господь обіцяв явитися у славі великій. Люди почули – і забули. Але Господь не забув слова Свого. Бо слова Господні подібні до твердинь кам’яних, непорушних. Господь пообіцяв прийти, однак Він прийшов не тоді, коли Він нам найменше потрібен, а тоді, коли Він нам потрібен найбільше. Доки Господа міг замінити пророк чи ангел, доти Господь посилав замість Себе пророків та ангелів. Але коли зло у світі виросло настільки, що ні ангел не міг спалити його своїм світлом, ні пророк – зменшити своїм словом, тоді Господь виконав Свою древню обітницю і явився на землю. Але як явився Господь у славі? В невисловленому смиренні і покірності. Так, що ангели Його здавалися світлішими від Нього, а пророки Його – більшими за Нього. Коли на Йордані стояли пророк і Владика, пророк був помітнішим, ніж Владика. Іоан Предтеча виглядав чудеснішим і більшим, ніж Господь наш Ісус Христос. За двома важкими завісами приховав Христос Свою славу і велич: за тілом людським і за смиренням. Тому люди не помітили і не пізнали Його, в той час як очі всіх небесних сил були звернені до Нього більше, ніж увесь створений світ. Втілений в істинне тіло і істинне смирення, Господь Ісус Христос приходить з Галілеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.
Дивний Бог у ділах Своїх! Через усі Свої справи Він вчить нас смирення і покірності. Він приховується за справами Своїми, як сонце вночі – за сяйвом зірок, як соловей у кущах – за своєю піснею.
19.01.2025Читати далі
Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту (Іс.19:1). Так великий Ісайя пророкує про подію, описану у сьогоднішньому Євангельському читанні. Подія ця є втечею Господа нашого Ісуса Христа від меча Іродового, втеча Владики від Своїх рабів, Невинності – від розпусти, Сильного – від безсилих.
Кого слід розуміти під цією хмаркою легенькою, на якій Господь несеться в Єгипет? Богоматір. Вона була легенькою через відсутність гріхів, через відсутність прокляття, через красу цноти, через рясність Божої благодаті. Носила плоть – та ніби безплотна; хмарка – та хмарка легка. Колись Бог йшов перед Ізраїлем у стовпі хмарному (Вих. 13:21), виводячи Свій народ з Єгипту; а нині, ось, Бог несеться на хмарці легенькій в Єгипет, тікаючи від меча того самого народу.
Чому тікає Життєдавець від смертної людини? Невже це питання не можна було вирішити простіше і швидше? Хіба не міг Бог, Владика життя і смерті, звеліти ангелові взяти душу царя Ірода, замість того, щоб звеліти Йосипу тікати від Ірода навіть у Єгипет? Міг Всемогутній Бог зробити й це; але чого б Він цим досяг? Ймовірно, більше задовільнив би наш поверховий людський розум, але врізав би премудрий план нашого спасіння. Як би відкрилася у Євангелії жахлива спотвореність людської природи незліченною безліччю гріхів, як би виявилась необхідність людського спасіння через безпосередню дію Божу, якби Бог у ту ніч завадив злому наміру Іродовому, умертвивши останнього? Як стала б очевидною і для найсліпіших із сліпців духовних яма гріховна, в котру впало людство, віддалившись від Бога істинного, як Вождя, якби Самому Богові не довелося тікати від людей?
07.01.2025Читати далі
Легше смертній людині дослідити глибину моря і висоту зоряного неба, ніж глибину і висоту Божественної мудрості в Домобудівництві людського спасіння. Тому значно більше синів людських віддаються вивченню першого, а не другого. Більше тих, хто досліджує очима, а не духом. Здається, тільки здається, ніби ширше те поле, яке досліджують очі; насправді ж невимовно ширшим, розлогішим і глибшим є досліджуване Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини (1Кор.2:10).
Глибина Божественної мудрості не явилася на початку старого світу ні глибшою, ні вищою, ніж вона явилася на початку нового світу, що почався з Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Візьміть як приклад цієї невисловленої Божественної мудрості лише опис Різдва Господа нашого, зроблений двома святими Євангелистами: Лукою і Матфеєм. Взагалі, слід сказати, що всі четверо Євангелистів, хоча кожен з них є дивовижною цілісністю, все ж доповнюють одне одного, як зірка доповнює зірку, як літо доповнює весну, а зима – осінь. І як неможливо уявити собі Схід без Заходу, а Північ – без Півдня, так і жодного з Євангелистів неможливо уявити без іншого, двох з них – без третього, трьох – без четвертого. І ще: як чотири сторони світу, кожна по-своєму, відкривають славу і велич живого Триєдиного Бога, так і чотири Євангелисти, кожен по-своєму, відкривають славу і велич Христа Спасителя. Одні люди, у відповідності зі своїм темпераментом (а налічується чотири головних людських темпераменти) знаходять більше спокою і здоров’я для свого тілесного життя на Сході, інші – на Заході, треті – на Півночі, четверті – на Півдні. Про того, хто в жодній з чотирьох сторін світу не знаходить ні спокою, ні тілесного здоров’я, зазвичай говорять, що тут винен не світ, а він сам. Так самісінько одні люди, у відповідності зі своїм духовним устроєм і налаштуванням, знаходять більше відпочинку і ліків для душі своєї у Євангелиста Матфея, інші – у Марка, треті – у Луки, четверті – в Іоана. Якщо ж у жодного з Євангелистів не знаходить відпочинку і ліків для душі своєї, то винні тут не Євангелисти, але він сам. І цілком можна сказати: для нього взагалі нема ліків. Премудрий і премилостивий Творець людей. Йому відомі різноманітності і слабості нашої людської природи, тому і представив до наших послуг чотири Євангелія, щоб кожному з нас дати можливість, відповідно до його духовної природи, засвоїти одне з Євангелій швидше і легше, ніж три останніх; але таким чином, щоб це перше засвоєне Євангеліє стало путівником і ключем до інших.
06.01.2025Читати далі
Йосип, що був спокушений дияволом в образі пастуха з кривим костуром (симвилом неправди), зображається на різних образах то в стані тяжких роздумів, то вагаючись і ніби прислухаючись до спокусника, то з виразом відчаю і жаху на обличчі.
Різдво Ісуса Христа таке було. Коли заручена була Преблагословенна Матір Його Пречиста Діва Марія Иосифові, мужеві праведному, що літами вже старий, вісімдесятилітній, був і під образом подружжя [за свідченням святого Григорія Ниського і святого Єпіфанія Кіпрського] дана йому на збереження дівства її і на його про неї піклування, перед тим як зійшлися вони, Йосиф-бо лише вважався мужем Марії, насправді ж хранителем освяченої Богові дівочої чистоти її був і вочевидь свідком непорочного її життя, бо так зволив Бог Свого воплочення від Пречистої Діви тайну втаїти, перед дияволом дівство своєї Матері Пресвятої покривши подружжям, щоб не дізнався ворог, що вона є тою Дівою, про яку пророкує Ісая: "Це Діва у лоні прийме", про що свідчить святий Атанасій, архиєпископ Олександрійський, кажучи: "Потрібний був Йосиф, щоб послужити таїнству, щоб Діва, ніби мужа має, славилася, і щоб утаїлося від диявола, щоб не було відоме те, що Бог з людьми перебувати захотів". Також і святий Василій Великий говорить: "Щоб утаїти від князя віку цього, Йосифові задумане було заручення". І святий Іван Дамаскин: "Заручений Йосиф Марії як муж, щоб, не довідавшись про безмужнє від Діви Христове Різдво, диявол утік". Тобто — перестав намовляти Ірода і підбурювати юдеїв на заздрість. Він-бо ще відтоді, коли прорік Ісая: "Це Діва в лоні прийме і народить", — пильнував за всіма дівицями, чи котра з них не зачала без мужа і не народила, Дівою будучи. Влаштовані були Божим провидінням заручини Діви Марії Иосифові, щоб і дівство Пречистої Богородиці, і Воплочення Бога Слова втаїлося перед князем пітьми". До плотського пізнання подружжя, Пречиста Діва Марія виявила, що має в лоні від Духа Святого, і росло лоно її святе, вміщаючи в собі невмістимого Бога. І найбільше тоді, коли після перебування трьох місяців у Єлисавети повернулася до дому свого. Тоді вочевидь виявилася вагітною, з дня у день ріс всередині божественний Плід, і сповнення звичного часу для народження зближалося. Побачивши її, Иосиф був розгублений і в печалі великій: думав-бо, що вона шлюбоокрадена. І збентежений був старець вельми, до себе кажучи: "Звідки їй це? Я її не пізнав ані помислом щодо неї не згрішив, а вагітною виглядає. О лихо, що сталося, з ким впала? Хто її зманив? І що я маю робити, не відаю. Викрию її як законопорушницю чи промовчу через сором її і мій? Якщо її викрию, то справді, за законом Мойсеевим, камінням побита буде, і обернуся я на ката, що передав її на смерть люту. Якщо ж, не викриваючи її, промовчу, то причасником буду перелюбодійників. Що робити — не розумію! Відпущу її таємно — хай іде, куди хоче. Або я піду від неї в краї далекі, щоб не бачили очі мої такого сорому".
05.01.2025Читати далі
Коли Пречистій Богоотроковиці, Преблагословенній Діві Марії Богородиці виповнилося від народження народження три літа, святі праведні батьки її Йоаким та Анна, згадавши обітницю свою, коли молилися про розрішення від неплідності своєї і пообіцяли принести народжене від них Богові, захотіли сповнити те ділом, адже раніше словами проказали. Скликали, отож, у Назарет, де жили, всіх своїх родичів, котрі були від царського та архиєрейського племені, бо сам праведний Йоаким був царського роду, дружина ж його свята Анна роду була архиєрейського, ще й лик чесних дівиць зібравши, приготували численні свічки і прикрасили Пречисту Діву Марію доброкрасністю царською, про що всі давні святі отці свідчать. Святий Яків, архиєпископ Єрусалимський, від Йоакима сказав таке: "Закличте непорочних жидівських дочок, щоб прийняли запалені свічки". Від праведної Анни мовив святий Герман, патріярх Царгородський: "Обіти мої воздаю Господеві, що "їх вимовили мої губи і сказали були мої уста в печалі моїй". І через це Йоаким лик дівиць зі свічками зібрав і священиків закликав, родичів з'єднав, всім кажучи: "Співрадійте зі мною всі, бо і мати, і Родителька сьогодні з'явилася, не земному цареві мою дочку приводячи, але Богові, Царю небесному її віддаючи". А про царське прикрашення Богоотроковиці святий Теофілакт, архиєпископ Болгарський, каже: "Належить, щоб Божественній отроковиці було введення її достойне, бо до такої пресвітлої і многоцінної перлини не пристало жебраче рубище; треба було царською одежею одягти її на славу та більшу красу". Так усе, що належало до славного і чесного введення, влаштувавши, рушили в дорогу, що трьома днями вела з Назарету до Єрусалима.
04.12.2024Читати далі
Ікона з Яблунева. Середина XVI ст. Львівський музей українського мистецтва.
Цей день є головний із свят на честь святих Ангелів. Він присвячений святому Архистратигу Михаїлу, начальнику воїнства небесного. За стародавніми переказами, сатана, колись світліший од усіх духів небесних і тому названий Люцифером, впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив багато інших духів. Архангел Михаїл зібрав військо благочестивих Ангелів. Михаїл та його Ангели вчинили змієві війну. І змій воював та його ангели, та не втримались. І вже не знайшлось їм місця на небі. І спинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені (Апокал,10, 7-9). Ангели прославляють Пресвяту Тройцю піснями "Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Повне небо і земля слави Твоєї!"
Ангели слідкують за кожною людиною. Про це свідчить Святе Писання. Патріарх Яків бачив Бога і Ангелів (Буття, 28, 12-15). Благословляючи своїх онуків, він сказав: "Ангел, що рятує мене від всього лихого, - нехай поблагословить цих юнаків" (Буття, 48, 16). Ангел Божий охороняв полки синів ізраїльських під час їх походу з Єгипту (Вихід, 14, 19). У псалмі 90 говориться: "Тебе зло не спіткає, і до намету твого удар не наблизиться, бо Своїм Ангелам Він наказав про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, - на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!".
21.11.2024Читати далі
Свята Церква прийняла святкувати доброчесно собор святих ангелів од передання богоодуховлених отців, відкинувши давнє злочестиве пошанування ангелів, винайдене єретиками й ідолопоклонниками, адже ще в Старому Заповіті, коли люди Божі, відступивши від Бога, почали кланятися творенню Божому та ділу рук своїх, почали приносити із богоподібним поклонінням жертви сонцю, місяцю та зорям, гадаючи, що ті мають живу душу. Таким же поклонінням із жертвами кланялися й ангелам, про що в Книгах Царів згадується так: «І кадили для Ваала, і для Сонця, і для дванадцятьох планет і всій силі небесній», тобто ангелам, вони-бо є вої небесні, як сказано в Євангелії: «І ось раптом з’явилася з ангелом сила велика небесного війська».
Та неблагочесне поклоніння ангелам поширювалось і в днях святих апостолів, що викорінюючи, святий Павло у Посланні до Колосян говорить: «Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою ангелам, вдаючись до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови», тобто Христа. Були в той час певні єретики, які виглядом являлися смиренні та гордісно бажали повстриманим і чистим життям своїм наслідувати ангелів, навчаючи, щоб однаке поклоніння чинити ангелам, як і самому Богові. По тому настали інші, які казали, що ангели є творцями видимих істот і над Христа, Сина Божого, вищі вони й чесніші, бо безплотні, а Михаїла називали Богом жидам.
21.11.2024Читати далі
Весь світ є однією довгою притчею, складеною з безлічі притч.
Як усяка притча має кінець, так і світ цей минущий, і все те, що у світі. Але духовне ядро, що ховається в шкаралупі усіх притч, залишається міцним і не гниє.
Люди, які цими притчами живлять лише очі і вуха, залишаються голодними духом. Бо дух живиться ядром притч цих, а вони не здатні дістатися до цього ядра.
Недуховна, плотська людина живиться зеленим листям численних притч і завжди залишається голодною і непокоїться голодом. Духовна людина шукає ядро цих численних притч і, живлячись ним, буває ситою і спокійною.
Притчами є й усі існуючі речі, бо всі вони, як зелене листя, чи як шкаралупа, оточують приховане ядро. Притчами є й усі події, що відбуваються, бо й вони – лише одяг для духовного змісту, духовного ядра, духовної їжі.
Поміщена у цей світ людина, ніби поміщена в море премудрості Божої, вираженої у притчах. Але той, хто дивиться на цю премудрість тільки очима, не бачить нічого, крім одягу, в який вона зодягнена; дивиться і бачить одяг природи, але дух і ядро природи не бачить; слухає і чує природу, але слухає і чує безглузді голоси, а суті не розуміє. Ні оком не можна побачити серцевину природи, ні вухом вловити суть її. Дух виявляє дух; осмислення знаходить суть; розум зустрічається з розумом; любов відчуває любов.
Воістину, бідний і жалюгідний цей світ, бо швидко минає, і той, хто причепиться до нього як до чогось, що має самостійну цінність, безумовно впаде і застогне від болю та сорому. Але світ є багатою скарбницею повчальних притч, і той, хто буде так його сприймати і таким чином ним користуватися, не впаде і не посоромиться.
17.11.2024Читати далі
Багатьох людей називають спасителями людства, але коли і кому з них спало на думку рятувати людей від смерті?
Багато було в історії переможців, але хто з них переміг смерть?
Багато було на землі царів, які називали своїми підданими мільйони людей, та хто з них і коли включав до своїх підданих мертвих нарівні з живими?
Ніхто – крім Єдиного і ні з ким не зрівняного Господа нашого Ісуса Христа. Він не просто нова Людина, Він – новий світ, Він – Творець нового світу. Він однаково зорав і ниву живих, і ниву мертвих, і посіяв нове насіння життя. Мертві для Нього були як живі, живі – як мертві. Смерть не була кордоном Його Царства. Він розтоптав цей кордон і поширив Царство Своє назад, до Адама і Єви, і вперед – до останньої народженої на землі людини. І на життя, і на смерть людську Він дивився інакше, ніж коли б то не було хто б там не був із смертних людей. Він дивився і бачив, що життя не закінчується зі смертю тіла, але що справжня смерть умертвлює деяких людей раніше від їх смерті тілесної. Він бачив багатьох живих у гробах і багатьох мертвих у живих тілах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не можуть вбити, - сказав Він Своїм апостолам (Мт.10:28). Отже, зі смертю тіла не настає смерть душі; остання може настати від і через смертні гріхи, до чи після, незалежно від настання смерті тілесної.
Своїм духовним поглядом Господь наш Ісус Христос розривав час, як блискавка хмари, і перед ним з’являлися живі душі як тих, хто давно помер, так і тих, хто ще не народився. Пророк Ієзекіль у видінні побачив поле, повне мертвих кісток, і не можна було дізнатися, доки Бог не відкрив йому цього, чи оживуть ці кістки. Сину людський! Чи оживуть кістки ці? – запитав його Господь. Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це (Із. 37:3). Христос дивився не на мертві кістки, але на живі душі, котрі жили і будуть жити у цих кістках. Тіло людське і кістки людські є всього лише одяг і знаряддя душі. Цей одяг зношується і розпадається, як ветхе плаття. Але Бог оновить його, і знову зодягне в нього душі упокоєних.
10.11.2024Читати далі
Якби люди щодня згадували про милосердя Боже до них, вони й самі були б милосердними одне до одного.
Ніщо не робить людину настільки немилосердною, як впевненість, що ніхто не милосердний до неї. Ніхто? А де ж Бог? Чи не винагороджує нас Бог щодня і щоночі Своїм милосердям за немилосердя людей? І хіба при царському дворі для нас не важливіша ласка самого царя, ніж його рабів? Що з того, якщо нас усі раби царські осипають милостями, але цар на нас гнівається?
Люди стають немилосердними, очікуючи, що інші першими проявлять до них милосердя. Але дивіться, цього ж чекають від них і інші! І у цьому взаємному очікуванні одне від одного милосердя всі люди, більшою чи меншою мірою, стають немилосердними. А милосердя – не очікувальна чеснота, а чеснота, що прагне себе виявити. Бо звідки люди взагалі дізналися б про милосердя, якби Бог першим не проявив Свого милосердя? Милосердя Боже викликало милосердя у людей; і якби Бог першим не показав Свого милосердя, світ не знав би навіть самого слова милосердя.
Для того, хто усвідомлює милосердя як чесноту активну, а не очікувальну, і так починає її виконувати, і небо, і земля незабаром забарвляться в інший колір. Бо людина ця швидко пізнає і Боже, і людське милосердя. Милосердя є ударом, що неминуче висікає іскру. І хто завдає цього удару, і хто приймає його – обидва відчувають присутність Божу. У цю мить милуюча рука Божа відчувається на обох серцях. Тому й сказав Господь: Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
Милосердя більше від жалю, який мудреці в Індії проповідували як найбільшу чесноту. Людина може пожаліти убогого – і пройти повз нього, але людина милосердна пожаліє убогого і допоможе йому. Милосердя ж до убогого не є найважче і найважливіше у законі Христовому – у порівнянні з милосердям до ворога.
Милосердя більше від прощення образ. Бо простити образу – половина шляху до Бога, а сотворити діло милосердя – друга половина цього шляху.
03.11.2024Читати далі
