Стихи:
Жінка, помазавши Христове тіло миром,
Передвіщає смирну і алое Никодима.
У Святу і Велику Середу божественні отці повеліли творити спомин про жінку-блудницю, яка незадовго до спасительних страждань помазала Господа миром. Для того встановлено здійснювати тепер її пам’ять, щоб, за словом Спасителя, всюди і всім було сповіщено про її ревний вчинок.
Коли Ісус увійшов до Єрусалиму і був у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка і вилила Йому на голову дорогоцінне миро.
01.05.2024Читати далі
Стихи:
Великий Вівторок нам представляє десять дів,
Які почули від непідкупного Владики вирок.
У Святий і Великий Вівторок ми споминаємо притчу про десять дів, бо цю та інші притчі Господь, йдучи на страждання та входячи (це було на горі Оливній – див. Мт гл. 21, 22, 25) в Єрусалим, розповідав своїм учням, а деякі звертав і до юдеїв. Притчу ж про десять дів сказав Він, закликаючи до милостині і разом з тим навчаючи всіх бути готовими заздалегідь до смерті.
Господь багато говорив їм про дівство і про скопців – та й завжди дівство прославляється – бо це справді велика (чеснота). Але щоб хтось, хто подвизається в дівстві, не нехтував іншими чеснотами, насамперед милостинею, яка чинить яскравим світильник дівства, святе Євангеліє приводить цю притчу; і називає мудрими п’ятьох, які доклали до дівства багато дорогого єлею милостині, а п’ятьох – немудрими, бо хоч й вони мали дівство, але милостиню – незрівнянно (меншу). Тому вони й немудрі, що виконавши більше, залишили менше, і нічим не відрізнялися від блудниць, бо були так само переможені через багатство, як ті – через плоть.
У Святий і Великий Вівторок ми споминаємо притчу про десять дів, бо цю та інші притчі Господь, йдучи на страждання та входячи (це було на горі Оливній – див. Мт гл. 21, 22, 25) в Єрусалим, розповідав своїм учням, а деякі звертав і до юдеїв. Притчу ж про десять дів сказав Він, закликаючи до милостині і разом з тим навчаючи всіх бути готовими заздалегідь до смерті.
30.04.2024Читати далі
Стихи (на Йосифа Прекрасного):
Йосиф цнотливий став справедливим правителем і хліба роздавачем. О, вмістилище чеснот!
Стихи (на всохлу смоковницю):
Єврейське зібрання проображаючи,
Христос своїм прокляттям висушує
Смоковницю, позбавлену плодів духовних,
Тож уникаймо ми її нещастя!
У Святий і Великий Понеділок ми згадуємо блаженного Йосифа Прекрасного і всохлу смоковницю, оскільки звідси бере початок (седмиця) святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа, а прообразом Його насамперед служить Йосиф.
29.04.2024Читати далі
Хто приносить в дім радість? Добрий гість. Хто приносить в дім ще більшу радість?
Друг дому.
Хто приносить в дім найбільшу радість? Господар дому, що повернувся після довгої відсутності.
Блаженні руки, що простяглися до Христа і прийняли Його як доброго гостя!
Блаженні вуста, що вітали Його як друга!
Блаженні душі, що вклонилися Йому з піснею хваління як владиці дому!
Однак деякі не впізнали Його і не прийняли ні як гостя, ні як друга, ні як владику дому, але своїми руками підняли камінь на Нього і своїми смертними душами підготували смерть тілу Його.
Така Божественна властивість Господа Ісуса Христа: де б Він, Бог в людському тілі, не з’являвся, люди розділялися, встаючи справа від Нього і зліва, як розділяться вони і при Його явленні в останній день земної історії. І донині, коли у світському товаристві заходить мова про Господа, люди розходяться направо і наліво. Яким же різким повинен був бути цей поділ у дні Його тілесного життя на землі!
Сьогоднішнє євангельське читання описує два випадки такого різкого поділу людей на підставі їх ставлення до Господа нашого. В першому випадку, на вечері в селі Віфанії, присутні розділились так: з одного боку були апостоли, воскреслий Лазар і його сестри, Марфа і Марія, що гостинно прийняли Господа; а з другого – Іуда-зрадник, який обурювався тим, що Марія виливала пахуче миро на голову Господа. В другому випадку з одного боку був народ, який урочисто зустрічав Господа при вході Його в Єрусалим; а з другого – фарисеї, книжники і первосвященники, які радилися про те, щоб убити не тільки Христа, але і Його друга Лазаря.
28.04.2024Читати далі
Смиренність Господа нашого Ісуса Христа так само варта захоплення, як і Його дива, включаючи воскресіння, чудо чудес. Втілившись в сокрушенне і рабське тіло людське, Він став слугою слуг Своїх.
Чому люди намагаються виглядати більшими і кращими, ніж є? Ні трава в полі не прикидається більшою, ніж вона є, ні риби у воді або птахи в повітрі не прагнуть показати себе кращими. Чому люди прикидаються більшими і кращими? Тому, що вони насправді колись були більшими і кращими, ніж тепер, і невиразний спогад про це змушує їх величати та підносити себе, хоч би на шнурку, який натягує і відпускає демон.
З усіх речей, які можна виконати і яким можна навчитися, покірність – найважча наука для людини. Тому Господь наш Ісус Христос виклав учення про смиренність ясно-преясно, як день, як словами, так і прикладом, щоб ніхто ніколи не міг засумніватися в невимірній і неминучій важливості смиренності в ділі спасіння людей. Тому Він і явився в тілі людському, даному Адамові як покарання після гріхопадіння. Зодягнувся в жорсткий і грубий одяг засудженого безгрішний Господь і Творець прозорих і світлоносних херувимів – хіба це саме собою не є ясним і достатнім уроком покірності для грішних людей? Але той самий урок Господь повторив тим, що народився не в царському палаці, а в печері пастушків; і тим, що дружив із зневаженими грішниками та бідняками; і тим, що вмивав ноги Своїм учням; і тим, що добровільно прийняв на Себе страждання, випивши, врешті, і найгіркішу чашу в муках на Хресті. І все-таки люди найгірше розуміли і неохоче засвоювали очевидний урок смирення. Навіть і самі учні Христові, які щодня бачили покірного і смиренного Господа, не могли ні зрозуміти його покірності, ні засвоїти собі Його смирення. Те, що вони були зайняті самі собою і піклувалися про свою власну частину, славу і нагороду, проявлялося навіть в страшні хвилини, коли цьому найменш за все слід було б проявитися. Але виявлялось це в такі хвилини з дозволу Божого, щоб відкрилась перед віками і поколіннями вся слабкість, все гріховне падіння, розслабленість і нікчемність людської природи. Так, наприклад, коли Господь виголосив страшне слово про багатіїв: Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому увійти до Царства Божого (Мф.19:24), - Петро задає Господу питання про особисту нагороду учням: А що буде нам? (Мф.19:27)? І в другому випадку, коли Господь виголошував учням пророцтво про зраду, муки і вбивство Сина Божого, учні, ідучи за Ним, дорогою міркували між собою, хто більший. Христос, що знав думки і чув таємні розмови їх, взяв тоді дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, вказівкою на дитину докорив тим, хто сперечався про першість (Мк.9:31-37). Так само і під час останньої подорожі Господа в Єрусалим, коли Він ще вичерпніше говорив про Свої страждання, провіщаючи, що Син Людський буде виданий язичникам, і знущатимуться з Нього, і будуть бити Його, і обплюють Його, і вб’ють Його; і на третій день воскресне; і ось в цю священну і страшну мить, коли Господь слави провіщає Своє крайнє приниження, змій гордості знову піднімає свою голову і підштовхує двох з перших учнів на таке прохання, яке більше схоже на наругу над чесними і страшними страстями Господніми. Про цей останній випадок розповідає нинішнє євангельське читання.
21.04.2024Читати далі
Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.
І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніле від гріха, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.
14.04.2024Читати далі
Стихи:
Хоча і тілом живий, але помер (для світу) Йоан;
І вічно живий (душею) (він, що) померлий, бездиханний.
Залишивши «Ліствицю» (з тридцяти щаблів),
він показав нам шлях своїх же сходжень:
адже помер Йоан в тридцятий день (весняний).
У віці шістнадцяти років, будучи вже досконалим по розуму, Йоан приніс себе самого як непорочну жертву Богу, піднявшись на гору Синай. Як проминуло ще дев’ятнадцять років по тому, він прийшов на поприще безмовності, в п’яти стадіях (восьми верстах) від храму Господнього. Досягнувши обителі Палестри на місці, званому Тола, Йоан провів там сорок років, палаючи Божественною любов’ю та невпинно розпалюючись її вогнем.
14.04.2024Читати далі
Сонце відбивається у чистих водах, а небо – у чистому серці.
Безліч обителей у Бога Духа Святого у цьому просторому всесвіті, але чисте серце людське є обителлю Його найбільшої радості. Воно і є Його істинною обителлю, все інше – лише Його майстерні.
Ніколи серце людське не може бути порожнім, воно завжди наповнене: або пеклом, або миром, або Богом. Вміст серця залежить від чистоти серця.
Колись серце людське було наповнене тільки Богом; воно було дзеркалом тільки для благодаті Божої, арфою – тільки для хвали Божої. Колись воно воістину було у руці Божій – і було поза небезпекою. Але коли людина у безумстві взяла його у свої руки, багато звірів напали на серце людське, і відтоді почалося те, що, якщо дивитися з середини, називається рабством серця людського, а якщо дивитися зовні, називається всесвітньою історією.
Безсила сама тримати своє серце руками своїми, людина прихиляла його до навколишніх істот і речей. Але до чого б людина не прихилила серце своє, воно від того бруднилося і пошкоджувалося.
О бідне серце людське, власність багатьох незаконних власників, перлина серед свиней! Як ти закам’яніло від тривалого рабства, як ти потемніло від тяжкої темряви! Сам Бог мав зійти, щоб звільнити тебе від рабства, щоб спасти тебе від темряви, щоб зцілити тебе від гріховної прокази і знову взяти у Свої руки.
Сходження Бога до людей – найбезстрашніша дія Божої любові, Божого чоловіколюбства, найрадісніша звістка для чистих і найнеймовірніша подія для нечистих серцем.
Як стовп вогняний у найгустішому мороці – таке зішестя Бога до людей. А повість цього Божого сходження до людей починається з ангела і Діви, з бесіди між чистотою небесною і чистотою земною.
Коли нечисте серце говорить з нечистим серцем – це війна. Коли нечисте серце говорить з чистим серцем – і це війна. І тільки коли чисте серце говорить з чистим серцем, це є радість, мир і – диво.
07.04.2024Читати далі
Минулої неділі ми слухали євангельський уривок про чудотворну дію великої і могутньої присутності Христової. Нафанаїл, який засумнівався в словах апостола Филипа, що явився у світ довгоочікуваний Месія в особі Ісуса з Назарета, - той самий Нафанаїл, як тільки опинився в присутності Самого Господа, тут же визнав і сповідав Його Сином Божим і Царем Ізраїлевим. А нинішній уривок з Євангелія говорить про найбільше старання і працю істинно віруючих людей, яких вони докладають, щоб опинитися в присутності Господа Ісуса Христа.
Четверо несли розслабленого, свого родича чи друга, несли його на постелі – у такому розпачливому становищі він перебував, не маючи можливості рухатися. Вони марно проштовхувалися через чисельний натовп щоб наблизитися до Господа, - їм це не вдалося. І тоді вони піднялися на дах будинку, розкрили його і через покрівлю, з труднощами і зусиллями спустили постіль, де лежав хворий, до ніг Чудотворця і Зцілителя. Такою сильною була віра їх у Христа.
Ісус, побачивши віру їх, говорить розслабленому: прощаються тобі гріхи твої. Господь не чув сповідування їх віри, але Він бачив віру їх. Прозорливість Його проникала до найтаємніших глибин серця людського, і, розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив велику віру їх. Але і Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав віру їх, за тими стараннями і працею, яких вони доклали, щоб принести хворого до Нього. Отже, віра їх була очевидною і для духовного, і для тілесного зору Господа.
31.03.2024Читати далі
Яка велика і страшна присутність Божа – о, яка ж велика і страшна присутність Бога живого!
Трепетно стоять перед Ним ангельські сили, серафими закивають крилами лиця свої від сяючого світла і невисловленої ліпоти.
Яке яскраве сонце! Яке чудове зоряне небо! Яке сильне бурхливе море! Які величні велетенські гори! Які страшні грозові хмари і вогнедишні вулкани! Які милі заквітчані луги з прохолодними джерелами і білими отарами! Але все це – лише діла рук Божих, все це – смертне творіння безсмертного Творця. І якщо творіння таке чудове, то який же тоді Творець!
Якщо серце людське сповнюється страхом, чи радістю, чи слізьми у присутності творіння Божого, то ж чи не тим більше у присутності всемогутнього і живого Творця?
Яке смертне творіння може стати поруч з Безсмертним і не розплавитися? Яка смертна людина – подивитися в лице Боже і залишитися живою? Ось страшно і вельми страшно побачити і лице ангела Божого – чи ж не більше лице Бога! Описуючи видіння ангела Божого, що було йому, пророк Даниїл говорить: в мені не залишилося міці, і вид лиця мого надзвичайно змінився, не залишилося у мені бадьорості (Дан.10:8). Така немічна і могутня людина, і так змінюється у власних очах вид лиця і у найкрасивішого мужа в присутності пресвітлого ангела Божого, в кого тіло його – як топаз, лице його – як вид блискавки; очі його – як запалені світильники (Дан.10:6). Того преславного ранку, коли Господь наш Ісус Христос воскрес, І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому; Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг; І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва.(Мф.28:2-4). Такий лише слуга Царя – який же тоді Цар?
24.03.2024Читати далі
