Архиєпископ Лазар Баранович — церковно-релігійний та громадсько-просвітницький діяч України другої половини ХVІІ століття.

Час, в якому жив і працював Л. Баранович, був трагічним, важким, обездоленим для Батьківщини-України та її Церкви, але не менш трагічною та важкою була історія, що передувала йому. Починаючи з 1569 року, який став найтрагічнішим роком української історії, через те, що у ньому відбувається Люблінська унія (1569 р.), Литву силою приєднано до Польщі: разом із Литвою під Польщею опинилася і вся Україна; цим самим відчинилися двері в Україну для цілої армії єзуїтів, що накинулися спочатку на протестантів, а згодом і на православних. Єзуїти розпочали запеклу релігійну боротьбу, яка довела в кінці-кінців до козацького повстання та подій 1654 року, що зпричинила Переяславську угоду.

На ураїнських землях розпочалася полонізація та запекла боротьба з православною вірою. Наслідки цих релігійних утисків були страшними для обох народів. Як зазначають дослідники, Польщі вони жодної користі не принесли, а український народ довели до розпуки й кинули на довгі часи в обійми Москви. Розпочалася втеча духовенства з Правобережжя у Московію. Втікали священики, ченці. Митрополит Іларіон (Огієнко) зазначав, що “релігійна боротьба в Польщі дуже рано протоптала українцям широкий шлях до Москви”. (1) І взагалі, ще задовго до акту 1654 року, очі простого українського народу, що так терпів від панської сваволі, та очі нижчого духовенства, що найбільше потерпіло від релігійних переслідувань були зверненні на Північний Схід. Що стосується вищого духовенства, то воно було із шляхетних домів, мало польське виховання та великопанські звички та нахили. Життя своє вело розкішне й мало цікавилося своєю паствою. Ці єпископи були цілком польської культури, говорили й писали звичайно польською. До часів релігійної боротьби жили вони спокійно й щасливо, та коли протистояння розпочалося, то в більшості своїй цей єпископат пішов на унію, для власної вигоди і спокою. Звичайно, необхідно віддати належне єзуїтській передбачливостї та старанню.

21.06.2018Читати далі

Свт. Іоан Золотоустий, Слово про те, що хто сам собі не шкодить, тому ніхто зашкодити не може.

1. Знаю, що для людей грубих, пристрасних до земного, котрі приліпилися до землі і стали рабами чуттєвих задоволень, а до духовних речей не надто прихильні, це слово видасться незвичним і дивним. Вони будуть і гол осно сміятися, ізасуджувати нас, начебто ми від самого початку говоримо неймовірне. Однак ми не залишимо свого наміру, а якраз саме тому з великою ревністю і приступимо до доказів того, що запропонували. І якщо такі люди захочуть, не бентежачись і не тривожачись, дочекатися кінця бесіди, то я впевнений, що вони погодяться з нами і будуть засуджувати самих себе за колишню оману, почнуть говорити протилежне, перепрошувати і просити пробачення за те, що мали неправильне поняття про речі, і будуть дуже дякувати нам, як хворі дякують лікарям, позбувшись від хвороб, які мучили їхнє тіло. Тому не висловлюй мені того судження, яке в тебе є тепер, а почекай наслідків наших слів і тоді зможеш висловити непомильний вирок, оскільки тоді необізнаність уже не зможе стати на заваді істинному судженню. Так і судді, які розглядають життєві справи, хоч бачать, що перший оратор говорить сильно і все заливає своїм красномовством, не зважуються винести вирок раніше, аж поки з великою терпеливістю не вислухають іншого, котрий суперечить йому. І хоч би здавалося, що перший говорить правду, вони надають безсторонню увагу й іншому. У тому й полягає гідність суддів, щоб, розвідавши справу з кожного боку з належною достеменністю, потім виносити власне судження.

19.06.2018Читати далі

Святий Феофан Затворник, єпископ Вишенський - Настанови у духовному житті.

Зрозуміло, що холодне виконання заповідей Церкви, регулярність в справах, що встановлюється обачливим розумом, справність, статечність і чесність в поведінці ще не є вирішальними показниками того, що ми живемо істинно християнським життям. Все це добре, але оскільки не носимо в собі духу життя з Христом Ісусом, не маємо ніякої перед Богом ціни. Такі справи будуть тоді ніби бездушні істукани.

І годинник хороший працює справно; але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Ця доброчесність поведінки найбільше може приводити до помилок. Істинне його значення залежить від внутрішнього настрою. Як, утримуючись зовні від справ гріховних, можна живити до них прихильність або насолоду від них в серці, так само, роблячи справи добрі зовні, можна не мати до них прихильності сердечної. Тільки істинна ревність і добро хоче здійснити у всій повноті та чистоті, і гріх переслідує до найменших його відтінків. Першого шукає вона, як насущного хліба, з останнім чинить, як з ворогом смертельним.

17.06.2018Читати далі