Не здаватися ворогові – ось основне правило воїна-борця. Воєначальник заздалегідь попереджає кожного воїна про загрозу капканів неприятельських, щоб той не був обманутий і не потрапив у полон. Залишившись на самоті, голодний, замерзлий і роздягнений, воїн відчує велику спокусу здатися ворогові. Його становище підступний супостат буде використовувати всіма можливими способами. І сам голодуючи, він стане підкидувати воїнові трохи хліба, щоб показати, ніби має їжі вдосталь. І сам мерзнучи, в дранті і напівголий, він буде підкидувати йому щось з одягу, щоб показати, наче сам одягнений і багатий. Стане він підкидувати і листи, у яких буде вихвалятися своєю вже забезпеченою перемогою і обдурювати нещасного воїна, кажучи, ніби вже багато полків його товаришів справа і зліва від нього здалися, або його генерал вбитий, чи його король просить миру! Буде він обіцяти і швидке повернення до рідної домівки, і посади, і гроші, і все, що людині у крайніх злиднях лише уві сні може приснитися. Всі ці неприятельські хитрощі і виверти воєначальник заздалегідь описує воїнам, застерігаючи, щоб вони нічому з цього не вірили, але утримували позицію, не здавалися і залишалися вірними своєму прапору навіть до смерті.
02.03.2025Читати далі
Ті, хто рахував і вираховував, стверджують, що на землі півтора мільярди живих людей. З цих півтора мільярдів живих людей жоден не в змозі сказати вам із свого розуму, що буде зі світом в кінці часу і що буде з нами після смерті. І всі безліч мільярдів людських істот, що жили на землі до нас, не були в змозі нічого від свого розуму переконано і впевнено сказати про кінець світу і про те, що нас очікує після смерті, - нічого, що ми могли б розумом, серцем і душею сприйняти як істину. Життя наше коротке і обчислюється днями, а час довгий і обчислюється століттями і тисячоліттями. Хто з нас може простягтися із своєї тісноти до кінця віку, і побачити останні події, і повідомити нас про них, і сказати: «На краю часу відбудеться те й те, те й те буде зі світом, те й те – з вами, людьми»? Ніхто. Воістину, ніхто із всіх живих людей, крім того, хто переконав би нас, що він, проникнувши у розум Творця світу і людей, побачив увесь план творіння; і що він жив і перебував у свідомості до початку буття світу; а також – що він може виразно бачити кончину часів і всі ці події, які будуть знаменувати цю кончину. Чи є така людина серед півтора мільярдів нині живих людей? І чи була така від початку світу донині? Ні, нема і не було. Були прозорливі люди і пророки, котрі не від свого розуму, але з одкровення Божого висловили щось, коротко і уривчасто, про кінець світу; і не стільки з наміром його описати, скільки для того, щоб своїми видіннями, за велінням Божим, напоумити людей: щоб відвернулися вони від шляхів беззаконня, щоб покаялися, щоб поміркували про доленосне, що має прийти, більше, ніж про дріб’язкове і минуче, що заступає від них, подібно до хмари, полум’яну і страшну подію, якою завершиться все життя людське на землі, і існування світу, і хід зірок, і дні і ночі, і все, що знаходиться у просторі, і все, що відбувається у часі.
23.02.2025Читати далі
Один чоловік прийшов у ліс, щоб вибрати дерево на дошки. І побачив він два дерева, що стояли поруч. Одне було гладеньке і пряме, але з гнилою деревиною всередині. Друге зовні було шорстким і непоказним, але із здоровою серцевиною. Зітхнув чоловік і сказав сам собі: «На що мені це гладеньке і високе дерево, раз воно гниле і на дошки не годиться? Те, друге, хоч і шорсткувате і непоказне, але, принаймні, всередині здорове; і якщо я трішки більше попрацюю над ним, воно цілком може згодитися на дошки для мого дому». І, не довго думаючи, він вибрав друге дерево.
Так і Бог з двох людей вибере для дому Свого не того, хто зовні виглядає праведним, але того, в кого серце сповнене здорової правди Божої.
Не милі Богові гордовиті, чиї очі безперервно звернені до неба, в той час, як серця сповнені землею; але милі Йому смиренні і лагідні, чиї очі спущені до землі, а серця сповнені небом. Творець людей більше любить, щоб люди перерахували Йому свої гріхи, а не свої добрі справи. Бо Бог є Лікар, Котрий поспішає до постелі кожного з нас і питає: «Що тебе болить?». Мудра та людина, котра скористається присутністю Лікаря і розкаже Йому про всі свої хвороби і немочі; і недалекоглядний той, хто, приховуючи свої хвороби і немочі, похвалиться перед Лікарем своїм здоров’ям. Ніби лікар відвідує людей через їх здоров’я, а не через їх хвороби! «Зло – грішити, - говорить мудрий Золотоуст, - але тут можна допомогти; однак грішити і не говорити про це є найбільшим злом, бо тут допомогти неможливо».
Тому будьмо мудрими і, стаючи на молитву до Бога, будемо стояти як перед найкращим і наймилостивішим Лікарем, котрий турботливо і з любов’ю питає кожного з нас: «Що тебе болить?» Розкажімо Йому, не зволікаючи, про свої хвороби, свої рани, свої гріхи.
09.02.2025Читати далі
В цю Неділю треба прочитати рядове Євангеліє Неділі 32-ї — про розкаяного Закхея (Лк., 94 зач.). Ред.
Хто хоче побачити Христа, духом повинен піднятися високо над природою, бо Христос вищий від природи. Високу гору легше побачити з пагорба, ніж з рівнини. Закхей був малого зросту, але, сповнений бажання побачити Христа, виліз на високе дерево.
Хто хоче зустрітися з Христом, повинен очиститися, бо зустрічається із Святим Святих. Закхей був забрудненим сріблолюбством і жорстокосердям, але, зустрівши Христа, поспішив очиститися покаянням і ділами милосердя.
Покаяння є залишенням усіх шляхів розпусти, якими ходили ноги людини, її думки і бажання, і навернення на новий шлях, шлях Христа. Але як покаятися грішній людині, коли вона у серці своєму ще не зустрілася з Богом і не посоромилася себе? Перш ніж малорослий Закхей побачив Христа очима, він зустрівся з Ним у серці своєму і посоромився усіх шляхів своїх.
Покаяння є болем від самообману, яким грішна людина довго себе заколисувала, довго-предовго, а саме – до тієї миті, поки не відчула болю від самообману. Але сам цей біль веде до відчаю і самогубства, якщо з ним не пов’язаний сором і страх Божий. Лише тоді цей біль від самообману не згубний, а цілющий. Блаженний Августин спершу відчув згубний біль від самообману, що убив би і душу його, і тіло, якби його швидко не наздогнали сором та страх Божий.
02.02.2025Читати далі
І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
(Ісайя 40:5)
В давні часи Господь обіцяв явитися у славі великій. Люди почули – і забули. Але Господь не забув слова Свого. Бо слова Господні подібні до твердинь кам’яних, непорушних. Господь пообіцяв прийти, однак Він прийшов не тоді, коли Він нам найменше потрібен, а тоді, коли Він нам потрібен найбільше. Доки Господа міг замінити пророк чи ангел, доти Господь посилав замість Себе пророків та ангелів. Але коли зло у світі виросло настільки, що ні ангел не міг спалити його своїм світлом, ні пророк – зменшити своїм словом, тоді Господь виконав Свою древню обітницю і явився на землю. Але як явився Господь у славі? В невисловленому смиренні і покірності. Так, що ангели Його здавалися світлішими від Нього, а пророки Його – більшими за Нього. Коли на Йордані стояли пророк і Владика, пророк був помітнішим, ніж Владика. Іоан Предтеча виглядав чудеснішим і більшим, ніж Господь наш Ісус Христос. За двома важкими завісами приховав Христос Свою славу і велич: за тілом людським і за смиренням. Тому люди не помітили і не пізнали Його, в той час як очі всіх небесних сил були звернені до Нього більше, ніж увесь створений світ. Втілений в істинне тіло і істинне смирення, Господь Ісус Христос приходить з Галілеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.
Дивний Бог у ділах Своїх! Через усі Свої справи Він вчить нас смирення і покірності. Він приховується за справами Своїми, як сонце вночі – за сяйвом зірок, як соловей у кущах – за своєю піснею.
19.01.2025Читати далі
Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту (Іс.19:1). Так великий Ісайя пророкує про подію, описану у сьогоднішньому Євангельському читанні. Подія ця є втечею Господа нашого Ісуса Христа від меча Іродового, втеча Владики від Своїх рабів, Невинності – від розпусти, Сильного – від безсилих.
Кого слід розуміти під цією хмаркою легенькою, на якій Господь несеться в Єгипет? Богоматір. Вона була легенькою через відсутність гріхів, через відсутність прокляття, через красу цноти, через рясність Божої благодаті. Носила плоть – та ніби безплотна; хмарка – та хмарка легка. Колись Бог йшов перед Ізраїлем у стовпі хмарному (Вих. 13:21), виводячи Свій народ з Єгипту; а нині, ось, Бог несеться на хмарці легенькій в Єгипет, тікаючи від меча того самого народу.
Чому тікає Життєдавець від смертної людини? Невже це питання не можна було вирішити простіше і швидше? Хіба не міг Бог, Владика життя і смерті, звеліти ангелові взяти душу царя Ірода, замість того, щоб звеліти Йосипу тікати від Ірода навіть у Єгипет? Міг Всемогутній Бог зробити й це; але чого б Він цим досяг? Ймовірно, більше задовільнив би наш поверховий людський розум, але врізав би премудрий план нашого спасіння. Як би відкрилася у Євангелії жахлива спотвореність людської природи незліченною безліччю гріхів, як би виявилась необхідність людського спасіння через безпосередню дію Божу, якби Бог у ту ніч завадив злому наміру Іродовому, умертвивши останнього? Як стала б очевидною і для найсліпіших із сліпців духовних яма гріховна, в котру впало людство, віддалившись від Бога істинного, як Вождя, якби Самому Богові не довелося тікати від людей?
07.01.2025Читати далі
Легше смертній людині дослідити глибину моря і висоту зоряного неба, ніж глибину і висоту Божественної мудрості в Домобудівництві людського спасіння. Тому значно більше синів людських віддаються вивченню першого, а не другого. Більше тих, хто досліджує очима, а не духом. Здається, тільки здається, ніби ширше те поле, яке досліджують очі; насправді ж невимовно ширшим, розлогішим і глибшим є досліджуване Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини (1Кор.2:10).
Глибина Божественної мудрості не явилася на початку старого світу ні глибшою, ні вищою, ніж вона явилася на початку нового світу, що почався з Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Візьміть як приклад цієї невисловленої Божественної мудрості лише опис Різдва Господа нашого, зроблений двома святими Євангелистами: Лукою і Матфеєм. Взагалі, слід сказати, що всі четверо Євангелистів, хоча кожен з них є дивовижною цілісністю, все ж доповнюють одне одного, як зірка доповнює зірку, як літо доповнює весну, а зима – осінь. І як неможливо уявити собі Схід без Заходу, а Північ – без Півдня, так і жодного з Євангелистів неможливо уявити без іншого, двох з них – без третього, трьох – без четвертого. І ще: як чотири сторони світу, кожна по-своєму, відкривають славу і велич живого Триєдиного Бога, так і чотири Євангелисти, кожен по-своєму, відкривають славу і велич Христа Спасителя. Одні люди, у відповідності зі своїм темпераментом (а налічується чотири головних людських темпераменти) знаходять більше спокою і здоров’я для свого тілесного життя на Сході, інші – на Заході, треті – на Півночі, четверті – на Півдні. Про того, хто в жодній з чотирьох сторін світу не знаходить ні спокою, ні тілесного здоров’я, зазвичай говорять, що тут винен не світ, а він сам. Так самісінько одні люди, у відповідності зі своїм духовним устроєм і налаштуванням, знаходять більше відпочинку і ліків для душі своєї у Євангелиста Матфея, інші – у Марка, треті – у Луки, четверті – в Іоана. Якщо ж у жодного з Євангелистів не знаходить відпочинку і ліків для душі своєї, то винні тут не Євангелисти, але він сам. І цілком можна сказати: для нього взагалі нема ліків. Премудрий і премилостивий Творець людей. Йому відомі різноманітності і слабості нашої людської природи, тому і представив до наших послуг чотири Євангелія, щоб кожному з нас дати можливість, відповідно до його духовної природи, засвоїти одне з Євангелій швидше і легше, ніж три останніх; але таким чином, щоб це перше засвоєне Євангеліє стало путівником і ключем до інших.
06.01.2025Читати далі
Йосип, що був спокушений дияволом в образі пастуха з кривим костуром (симвилом неправди), зображається на різних образах то в стані тяжких роздумів, то вагаючись і ніби прислухаючись до спокусника, то з виразом відчаю і жаху на обличчі.
Різдво Ісуса Христа таке було. Коли заручена була Преблагословенна Матір Його Пречиста Діва Марія Иосифові, мужеві праведному, що літами вже старий, вісімдесятилітній, був і під образом подружжя [за свідченням святого Григорія Ниського і святого Єпіфанія Кіпрського] дана йому на збереження дівства її і на його про неї піклування, перед тим як зійшлися вони, Йосиф-бо лише вважався мужем Марії, насправді ж хранителем освяченої Богові дівочої чистоти її був і вочевидь свідком непорочного її життя, бо так зволив Бог Свого воплочення від Пречистої Діви тайну втаїти, перед дияволом дівство своєї Матері Пресвятої покривши подружжям, щоб не дізнався ворог, що вона є тою Дівою, про яку пророкує Ісая: "Це Діва у лоні прийме", про що свідчить святий Атанасій, архиєпископ Олександрійський, кажучи: "Потрібний був Йосиф, щоб послужити таїнству, щоб Діва, ніби мужа має, славилася, і щоб утаїлося від диявола, щоб не було відоме те, що Бог з людьми перебувати захотів". Також і святий Василій Великий говорить: "Щоб утаїти від князя віку цього, Йосифові задумане було заручення". І святий Іван Дамаскин: "Заручений Йосиф Марії як муж, щоб, не довідавшись про безмужнє від Діви Христове Різдво, диявол утік". Тобто — перестав намовляти Ірода і підбурювати юдеїв на заздрість. Він-бо ще відтоді, коли прорік Ісая: "Це Діва в лоні прийме і народить", — пильнував за всіма дівицями, чи котра з них не зачала без мужа і не народила, Дівою будучи. Влаштовані були Божим провидінням заручини Діви Марії Иосифові, щоб і дівство Пречистої Богородиці, і Воплочення Бога Слова втаїлося перед князем пітьми". До плотського пізнання подружжя, Пречиста Діва Марія виявила, що має в лоні від Духа Святого, і росло лоно її святе, вміщаючи в собі невмістимого Бога. І найбільше тоді, коли після перебування трьох місяців у Єлисавети повернулася до дому свого. Тоді вочевидь виявилася вагітною, з дня у день ріс всередині божественний Плід, і сповнення звичного часу для народження зближалося. Побачивши її, Иосиф був розгублений і в печалі великій: думав-бо, що вона шлюбоокрадена. І збентежений був старець вельми, до себе кажучи: "Звідки їй це? Я її не пізнав ані помислом щодо неї не згрішив, а вагітною виглядає. О лихо, що сталося, з ким впала? Хто її зманив? І що я маю робити, не відаю. Викрию її як законопорушницю чи промовчу через сором її і мій? Якщо її викрию, то справді, за законом Мойсеевим, камінням побита буде, і обернуся я на ката, що передав її на смерть люту. Якщо ж, не викриваючи її, промовчу, то причасником буду перелюбодійників. Що робити — не розумію! Відпущу її таємно — хай іде, куди хоче. Або я піду від неї в краї далекі, щоб не бачили очі мої такого сорому".
05.01.2025Читати далі
Коли Пречистій Богоотроковиці, Преблагословенній Діві Марії Богородиці виповнилося від народження народження три літа, святі праведні батьки її Йоаким та Анна, згадавши обітницю свою, коли молилися про розрішення від неплідності своєї і пообіцяли принести народжене від них Богові, захотіли сповнити те ділом, адже раніше словами проказали. Скликали, отож, у Назарет, де жили, всіх своїх родичів, котрі були від царського та архиєрейського племені, бо сам праведний Йоаким був царського роду, дружина ж його свята Анна роду була архиєрейського, ще й лик чесних дівиць зібравши, приготували численні свічки і прикрасили Пречисту Діву Марію доброкрасністю царською, про що всі давні святі отці свідчать. Святий Яків, архиєпископ Єрусалимський, від Йоакима сказав таке: "Закличте непорочних жидівських дочок, щоб прийняли запалені свічки". Від праведної Анни мовив святий Герман, патріярх Царгородський: "Обіти мої воздаю Господеві, що "їх вимовили мої губи і сказали були мої уста в печалі моїй". І через це Йоаким лик дівиць зі свічками зібрав і священиків закликав, родичів з'єднав, всім кажучи: "Співрадійте зі мною всі, бо і мати, і Родителька сьогодні з'явилася, не земному цареві мою дочку приводячи, але Богові, Царю небесному її віддаючи". А про царське прикрашення Богоотроковиці святий Теофілакт, архиєпископ Болгарський, каже: "Належить, щоб Божественній отроковиці було введення її достойне, бо до такої пресвітлої і многоцінної перлини не пристало жебраче рубище; треба було царською одежею одягти її на славу та більшу красу". Так усе, що належало до славного і чесного введення, влаштувавши, рушили в дорогу, що трьома днями вела з Назарету до Єрусалима.
04.12.2024Читати далі
Ікона з Яблунева. Середина XVI ст. Львівський музей українського мистецтва.
Цей день є головний із свят на честь святих Ангелів. Він присвячений святому Архистратигу Михаїлу, начальнику воїнства небесного. За стародавніми переказами, сатана, колись світліший од усіх духів небесних і тому названий Люцифером, впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив багато інших духів. Архангел Михаїл зібрав військо благочестивих Ангелів. Михаїл та його Ангели вчинили змієві війну. І змій воював та його ангели, та не втримались. І вже не знайшлось їм місця на небі. І спинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені (Апокал,10, 7-9). Ангели прославляють Пресвяту Тройцю піснями "Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Повне небо і земля слави Твоєї!"
Ангели слідкують за кожною людиною. Про це свідчить Святе Писання. Патріарх Яків бачив Бога і Ангелів (Буття, 28, 12-15). Благословляючи своїх онуків, він сказав: "Ангел, що рятує мене від всього лихого, - нехай поблагословить цих юнаків" (Буття, 48, 16). Ангел Божий охороняв полки синів ізраїльських під час їх походу з Єгипту (Вихід, 14, 19). У псалмі 90 говориться: "Тебе зло не спіткає, і до намету твого удар не наблизиться, бо Своїм Ангелам Він наказав про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, - на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!".
21.11.2024Читати далі
