Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять третя після П'ятидесятниці. Євангеліє про спасіння людини і гибель свиней (Мт., 28 зач., 8:28 - 9:1).

Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?

Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.

І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви жахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.

Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.  Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.

Трапилося у старі часи, що жорстоковусті люди дивилися в лице Сина Божого і не пізнали Його, і не розв’язалися пута їх язика, щоб прославити Його. Тоді Бог Живий відкрив вуста бісам, щоб вони присоромили людей, визнавши Сина Божого. Біси, котрі є гіршими від каміння і дешевшими від піску, заволали у присутності Сина Божого, в той час як люди стояли біля Нього, охоплені німотою. І якщо те, що цілком відпало від Бога, було змушене сповідувати ім’я Боже, як не зробити цього безгрішному камінню, що сліпо кориться Божій волі?

11.11.2023Читати далі

В. В. Бурега – Преподобний Нестор Літописець: життєвий шлях та історична спадщина.

Згідно з прийнятим в Києво-Печерський Лаврі звичаєм, якщо невідомі дні смерті святих угодників, святкувати їх пам'ять в дні пам'яті тих святих, імена яких вони носили. Ред.

Верховна Рада України 7 вересня 2011 року прийняла постанову «Про відзначення 955-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця» (№ 3705-VI)1. Ця постанова, «враховуючи велике історичне значення діяльності преподобного Нестора Літописця як першого вітчизняного історика, видатного письменника, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря», встановлює відзначення вказаної ювілейної дати на державному рівні. Постанова передбачає проведення тематичних виставок, трансляцію теле і радіопередач, присвячених життю і діяльності преподобного Нестора Літописця. Українському державному підприємству поштового зв’язку «Укрпошта» доручено видати серію поштових марок, присвячених ювілейній даті. Ця постанова продовжує традицію вшанування преподобного Нестора як покровителя вітчизняної писемності та історичної науки.

Оскільки постанова Верховної Ради 2011 року передбачає святкування 955-річчя, зрозуміло, що вона відносить народження преподобного Нестора до 1056 року. Однак слід зазначити, що в історичній науці немає усталеної думки щодо часу народження преподобного Нестора. Про його життєвий шлях ми знаємо зовсім небагато. Достовірні біографічні відомості про преподобного Нестора можна вмістити в кілька речень. Незважаючи на те, що наукове вивчення його спадщини триває ще з XVIII століття, лишається чимало питань, які все ще чекають свого остаточного вирішення. Отже, що нам сьогодні відомо про святого Нестора та його літературну діяльність?

09.11.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять друга після П’ятидесятниці. Євангеліє про Лазаря і багача (Лк., 83 зач., 16:19-31).

Про власність сперечаються люди на землі, і нема кінця цій стомлюючій і безплідній суперечці. О люди, а чиєю власністю є ви самі?

Череда бореться за місце на пасовищі, а господар пасовища і череди стоїть і дивиться, дивуючись: чому його череда так бореться за його пасовище, раз він піклується і про череду, і про пасовище?

Багато речей людина пам’ятає, а одну ніяк запам’ятати не може, скільки їй не повторюй: що вона без власності приходить у цей світ і без власності йде з нього.

Люди ділять цю сиру землю, і ніяк не поділять! Життям вони оплачують межі своєї власності, а межі все одно залишаються нерухомими. Незрівнянно дорожчим люди платять за незрівнянно дешевше; і це не надто їх обурює, а таку страшну ціну вони називають правом, патріотизмом чи яким-небудь іншим втішним словом. Не кажуть тільки, що безумство – коли вівця віддає своє життя за жмут трави, раз трава потрібна для життя, а не сама для себе. Питання про власність врешті є питанням про траву, бо усе, що люди їдять і у що зодягаються, є травою – або ще чимось більш мертвим, ніж трава. На самому початку Священного Письма говориться, що Бог дав у їжу людям і звірам зелень і траву (Бут. 1:29-30; 9:3).

Якщо ви поставите людям питання: «Що важливіше – трава чи людина?» - то отримаєте одноголосну відповідь, що людина важливіша. Але на ділі люди визнають, що важливіша трава, оскільки жертвують і своїм, і чужим життям заради трави. 

Хоча питання власності і є питанням трави, все ж, воно є головним каменем спотикання у житті людей на землі. Лише той, хто своїм духом найбільше уподібнюється до Бога, оминає його зневажливо залишаючи позаду. Для інших цей камінь спокуси стає предметом суперечки, предметом розмов, предметом неймовірної праці і поту, предметом сенсу всього життя і, нарешті, - їх надгробком.

05.11.2023Читати далі

Житіє і страждання святого мученика Логвина, сотника, що був при Хресті Господньому.

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільною страстю своєю, хрестом, смертю та воскресінням і віддав себе на рани, відтак зранений був заради гріхів наших, то тоді один сотник, на ім'я Логвин, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" (Мт. 27, 54) Про цього Логвина-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще тіло Христове, знову Логвин із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно воскрес із гробу і чудесним своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). Тоді Логвин цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду учинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли воскресіння Христове, кажучи: "Учні його вкрали, коли ми спали". Одначе Логвин золота не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і юдейське сонмище зненавиділи Логвина і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Логвин старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях юдейських, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

29.10.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять перша після П’ятидесятниці. Євангеліє про Господа Сіяча (Лк., 35 зач., 8:5-15).

Весь світ є однією довгою притчею, складеною з безлічі притч.

Як усяка притча має кінець, так і світ цей минущий, і все те, що у світі. Але духовне ядро, що ховається в шкаралупі усіх притч, залишається міцним і не гниє.

Люди, які цими притчами живлять лише очі і вуха, залишаються голодними духом. Бо дух живиться ядром притч цих, а вони не здатні дістатися до цього ядра.

Недуховна, плотська людина живиться зеленим листям численних притч і завжди залишається голодною і непокоїться голодом. Духовна людина шукає ядро цих численних притч і, живлячись ним, буває ситою і спокійною.

Притчами є й усі існуючі речі, бо всі вони, як зелене листя, чи як шкаралупа, оточують приховане ядро. Притчами є й усі події, що відбуваються, бо й вони – лише одяг для духовного змісту, духовного ядра, духовної їжі.

Поміщена у цей світ людина, ніби поміщена в море премудрості Божої, вираженої у притчах. Але той, хто дивиться на цю премудрість тільки очима, не бачить нічого, крім одягу, в який вона зодягнена; дивиться і бачить одяг природи, але дух і ядро природи не бачить; слухає і чує природу, але слухає і чує безглузді голоси, а суті не розуміє. Ні оком не можна побачити серцевину природи, ні вухом вловити суть її. Дух виявляє дух; осмислення знаходить суть; розум зустрічається з розумом; любов відчуває любов.

Воістину, бідний і жалюгідний цей світ, бо швидко минає, і той, хто причепиться до нього як до чогось, що має самостійну цінність, безумовно впаде і застогне від болю та сорому. Але світ є багатою скарбницею повчальних притч, і той, хто буде так його сприймати і таким чином ним користуватися, не впаде і не посоромиться.

28.10.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про Господа Воскресителя (Лк., 30 зач., 7:11-16).

Багатьох людей називають спасителями людства, але коли і кому з них спало на думку рятувати людей від смерті?

Багато було в історії переможців, але хто з них переміг смерть?

Багато було на землі царів, які називали своїми підданими мільйони людей, та хто з них і коли включав до своїх підданих мертвих нарівні з живими?

Ніхто – крім Єдиного і ні з ким не зрівняного Господа нашого Ісуса Христа. Він не просто нова Людина, Він – новий світ, Він – Творець нового світу. Він однаково зорав і ниву живих, і ниву мертвих, і посіяв нове насіння життя. Мертві для Нього були як живі, живі – як мертві. Смерть не була кордоном Його Царства. Він розтоптав цей кордон і поширив Царство Своє назад, до Адама і Єви, і вперед – до останньої народженої на землі людини. І на життя, і на смерть людську Він дивився інакше, ніж коли б то не було хто б там не був із смертних людей. Він дивився і бачив, що життя не закінчується зі смертю тіла, але що справжня смерть умертвлює деяких людей раніше від їх смерті тілесної. Він бачив багатьох  живих у гробах і багатьох мертвих у живих тілах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не можуть вбити, - сказав Він Своїм апостолам (Мт.10:28). Отже, зі смертю тіла не настає смерть душі; остання може настати від і через смертні гріхи, до чи після, незалежно від настання смерті тілесної.

Своїм духовним поглядом Господь наш Ісус Христос розривав час, як блискавка хмари, і перед ним з’являлися живі душі як тих, хто давно помер, так і тих, хто ще не народився. Пророк Ієзекіль у видінні побачив поле, повне мертвих кісток, і не можна було дізнатися, доки Бог не відкрив йому цього, чи оживуть ці кістки. Сину людський! Чи оживуть кістки ці? – запитав його Господь. Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це (Із. 37:3). Христос дивився не на мертві кістки, але на живі душі, котрі жили і будуть жити у цих кістках. Тіло людське і кістки людські є всього лише одяг і знаряддя душі. Цей одяг зношується і розпадається, як ветхе плаття. Але Бог оновить його, і знову зодягне в нього душі упокоєних. 

21.10.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дев’ятнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про досконале милосердя (Лк., 26 зач., 6:31-36).

Якби люди щодня згадували про милосердя Боже до них, вони й самі були б милосердними одне до одного. 

Ніщо не робить  людину настільки немилосердною, як впевненість, що ніхто не милосердний до неї. Ніхто? А де ж Бог? Чи не винагороджує нас Бог щодня і щоночі Своїм милосердям за немилосердя людей? І хіба при царському дворі для нас не важливіша ласка самого царя, ніж його рабів? Що з того, якщо нас усі раби царські осипають милостями, але цар на нас гнівається? 

Люди стають немилосердними, очікуючи, що інші першими проявлять до них милосердя. Але дивіться, цього ж чекають від них і інші! І у цьому взаємному очікуванні одне від одного милосердя всі люди, більшою чи меншою мірою, стають немилосердними. А милосердя – не очікувальна чеснота, а чеснота, що прагне себе виявити. Бо звідки люди взагалі дізналися б про милосердя, якби Бог першим не проявив Свого милосердя? Милосердя Боже викликало милосердя у людей; і якби Бог першим не показав Свого милосердя, світ не знав би навіть самого слова милосердя. 

Для того, хто усвідомлює милосердя як чесноту активну, а не очікувальну, і так починає її виконувати, і небо, і земля незабаром забарвляться в інший колір. Бо людина ця швидко пізнає і Боже, і людське милосердя. Милосердя є ударом, що неминуче висікає  іскру. І хто завдає цього удару, і хто приймає його – обидва відчувають присутність Божу. У цю мить милуюча рука Божа відчувається на обох серцях. Тому й сказав Господь: Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. 

Милосердя більше від жалю, який мудреці в Індії проповідували як найбільшу чесноту. Людина може пожаліти убогого – і пройти повз нього, але людина милосердна пожаліє убогого і допоможе йому. Милосердя ж до убогого не є найважче і найважливіше у законі Христовому – у порівнянні з милосердям до ворога.

Милосердя більше від прощення образ. Бо простити образу – половина шляху до Бога, а сотворити діло милосердя – друга половина цього шляху. 

14.10.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя вісімнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про багатий улов риби (Лк., 17 зач., 5:1-11).

Бог є подателем всіх благих дарів. І всілякий дар Божий досконалий настільки, що змушує людей дивуватися. Дивом і нічим іншим є дар Божий, котрому дивуються люди. А люди дивуються дарам Божим через досконалість цих дарів. Якби люди були чистими і безгрішними, як у раю, вони не чекали б, доки Бог воскресить померлого, чи примножить хліби, чи наповнить невода рибою, щоб вигукнути: «Ось диво!»; але про всяку річ, сотворену Богом, про кожну годину і кожен подих свого життя сказали б: «Це диво!» Однак відтоді, як гріх став для людей звичкою, всі незліченні чудеса Божі у світі перетворилися для людини у тупу звичку. Щоб від цієї звички людина повністю не отупіла, не зів’яла і не оскотинилася, Бог з милосердя свого до хворобливого людства додає ще до своїх незліченних чудес, тільки б збудити людину і протверезити її, позбавивши від похмурої душезгубного звикання до чудес і не чудес. 

Кожним своїм чудом Бог хоче, по-перше, нагадати людям, що Він невтомно пильнує  над світом, премудро керуючи ним з Своєї всемогутньої волі; і, по-друге, що люди без Нього не можуть творити нічого доброго.

Ніяка праця без Божої допомоги не буває успішною. Ніякий посів без Божого благословіння не приносить жнив. Вся мудрість людини, спрямована проти Божого закону, не здатна сама собою принести добра ні на зерно гірчичне. Якщо ж деякий час і здається, що вона приносить добро, зрозуміло, що добро приносить не вона, але милість Божа,  деякий час не віддаляючись і від найлютіших противників Божих. Бо Бог чоловіколюбний і не карає відразу, але довго терпить і чекає на покаяння. Бо Він хоче, щоб усі люди спаслись і прийшли до пізнання Істини. 

08.10.2023Читати далі

Слово на Всеславнне Воздвиження Хреста святителя Андрея, архиєпископа Критського.

Ми славимо Хрест, і вся Церква наповнюється блиском слави. Ми славимо Хрест, і обличчя всієї вселенної освітлюється сяйвом радості. Ми славимо Хрест, і розсівається морок, і розливається світло. Ми славимо Хрест, і з Розп’ятим підносимося, щоб, залишивши внизу землю разом з гріхом, здобувати небо й небесне. Хрест воздвигається, і гамірні клики демонів замовкають. Хрест воздвигається, і ворожа сила сатани, вражена, падає і розбивається. Хрест воздвигається, і всі віруючі сходяться. Хрест воздвигається, і міста торжествують, і народи здійснюють святкування. Так, один вже спогад Хреста спонукає до життєдайної радості і полегшує обтяжливу скорботу. Наскільки ж важливо бачити самий образ Хреста? Споглядання на Хрест вдихає мужність і проганяє страх. Так важливе здобування Хреста! Хто здобув Хрест, той здобув скарб.

27.09.2023Читати далі

Святитель Дмитро Туптало (Ростовський) - Слово на Різдво Пресвятої Богородиці.

Господь, що живе на небесах, бажаючи з'явитися на землі та з людьми пожити, уготував спершу на ній місце поселення слави своєї — пречисту Матір свою: так звичайно діють царі, коли хочуть прийти в якесь місто, то готують передусім собі в ньому палац для пробуття. А що палаци земних царів зводяться премудрими митцями із коштовних речей, на найвищому місці, красніші й просторіші від інших людських жител, так і в небесного Царя слави палата творитися має. У Старому Заповіті, коли захотів Бог жити у Єрусалимі, збудував йому Соломон храм премудрим митцем Хірамом, що був повен мистецтва, і розуму, і знання, як робити будь-яке діло, створив же з речей найдорожчих, від виборного каміння з дерев добропахучих кедра та кипариса, що їх привозили з Ливану, і з чистого золота на найвищому місці, на горі Морія. І найоздобнішим, бо створив херувимів на стінах, дерева усілякі та квіти. Мав же простір той храм такий, що не тіснилося б у ньому й багато людей ізраїльських, і прийшла в нього слава Господня у вогні і в хмарі і, одначе недостатній той храм був до вміщення в себе невмістимого Бога: "Соломон збудував йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе... Який мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для мого відпочинку?" Благозволив отож у початку своєї благодаті, щоб нерукотворний створився храм — пречиста, преблагословенна Діва Марія.

21.09.2023Читати далі