Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя п’ятнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про любов (Мт., 92 зач., 22:35-46).

Кожен, хто хоче посоромити Бога, сам буває  посоромлений, а Бог цим ще більше прославляється.

І кожен, хто намагається принизити праведника, врешті принижує себе, а праведника ще більше підносить. 

Хто кладе камін на шляху праведника сам об нього спотикається, а праведника лише змушує видертися на схил, звідки той бачить ще більше.

Той, хто дує, щоб погасити вогонь праведника, розпалює його ще більше,  а свій гасить.

У бурхливому морі житейському Бог є скелею, на котрій праведник спасається і об яку розбивається човен безбожника. 

У бурхливому морі житейському праведник є каменем спотикання для грішника. Грішник відвалює каменя і падає в яму на тому місці, де цей камінь знаходився. 

Той, хто кидає пил проти вітру, осліпне. Той, хто засипає озеро камінням, затопить себе. 

Бог наче навмисно залишив правду у світі цьому неозброєною і незахищеною, щоб показати Свою силу і щоб у насильників був камінь спотикання. Тому нитка правди міцніша, ніж ланцюг неправди. Насильник намагається розірвати нитку правди, але заплутується у ній і гине.

Сатана хотів знищити праведного Йова, а замість цього возніс його на небеса. Йов переміг тоді, коли здавався немічним. Сатана хотів знищити царя Ірода, і той, через лютість свою, цьому не противився, і Ірод загинув, коли здавався всемогутнім.

Все, що від Бога, видається у світі цьому немічним, але воно сильніше від зірок і бурхливих океанів. 

17.09.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя чотирнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про весілля Царського Сина (Мт., 89 зач., 22:2-14).

Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.

Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі. 

Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.

Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.

З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей. 

09.09.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя тринадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про злих виноградарів (Мт., 87 зач., 21:33-42).

Нічого нема у цьому світі огиднішого за невдячність, нічого нема образливішого і душезгубного від неї. Бо що може бути огидніше, ніж поведінка людини, коли вона замовчить і замне добре діло, зроблене для неї? А що ж тоді гидкіше, ніж те , коли людина відповідає на милість немилістю, на вірність – невірністю, на честь – безчестям, на доброту – насмішкою. Подібна невдячність чорною хмарою стає поміж невдячним, з одного боку, і пречистим Оком небесним – з другого, бо Воно є саме світло без домішок темряви, і саме благо без домішок зла. 

За невдячність люди гніваються на тварину, хоча тварини часто присоромлюють людей своєю вдячністю, своєю щирістю і вірністю. А що люди роблять для тварин, за що тварини могли б бути їм вдячні? Майже нічого, за винятком прорахованого інтересу людей дати мало, а взяти багато. Незважаючи на десятикратну нагороду, якою тварини відплачують людям за всі турботи про них, люди, крім  цього, очікують від тварин і вдячності. 

02.09.2023Читати далі

Слово святителя Андрея Критського на Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Києво-Печерська ікона Успіння Пресвятої Богородиці

Колись ми возвеличили дівственну скинію Богоматері, нині ж заспіваймо пісню погребальну. І нехай ніхто не дорікає мені за те, що взявся за справу, що перевищує мої сили, бо склав я це слово зі смиренням, згідно з даною мною обіцянкою. Нехай також ніхто не дивується, якщо слово буде містити в собі щось відоме лише небагатьом. Отже, явився до гробу Божої Матері незліченний лик богоносців і всі чини смирних Сил, невидимо злетівши з висоти, зібралися на дивне видовище. Богонатхненні душі святих, яких книга Пісня Пісень в духовному сенсі називає дівами (П.п 1,2), були також там, складаючи хори навколо ложа, бо пристойно було, щоб богоугодні душі усопших були присутні при Цариці єства, передували Її переходу, супроводжували Її урочистою ходою і співали пісні на Її відхід.

Відкрито лежало сяюче світлом тіло Богородиці, те, яке вмістило всю повноту богоначального Слова, яке, будучи видиме на ложі, обгорнуло все творіння пахощами мира.

28.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дванадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про тягар багатства (Мт., 79 зач., 19:16-26).

Уявіть собі, що величезний гордий корабель починає  тонути в глибині морській. Що відбувається з мандрівниками?

Один хапається за дошку і тримається на дошці. Другий хапається за бочку і тримається за неї. Третьому вдається прив’язати собі на шию бурдюки, і він пливе з бурдюками. Четвертий скаче у воду без нічого і пливе. П’ятий скидає з корабля шлюпку, сідає у неї, але не поспішає гребти, а спишіть забрати з корабля, який тоне, і перенести в шлюпку якомога більше багатства. Хто з них перебуває у найбільшій небезпеці? Тобто: хто з них загине найганебніше – а загинуть неминуче всі? Найганебнішим способом загине той, хто виглядає найвпевненіше – той, хто у шлюпці біля корабля, який тоне, завантажує з нього багатства у шлюпку. Воістину, він перебуває у найбільшій небезпеці. Насамперед він завантажить в свою шлюпку кілька лантухів борошна. Тоді, побачивши пляшки вина і горілки, він і їх почне перетягувати в шлюпку. Тоді він почне хапати і тягнути одяг, килими, тканину і сукно: «Згодиться для одягу і постелі!» Далі, озирнувшись і побачивши срібний посуд і позолочені підсвічники, він візьме і це. А ось і бочки з олією, соленим м’ясом, рибою, рисом та іншими крупами: «І це мені потрібно; як я без цього обійдуся?» А потім він побачить шкатулки і лантухи з грошима і дорогоцінностями. Це вже безумовно треба завантажити у шлюпку. Але навіщо залишати такої тонкої роботи стільці, поліровані столи, оббиті оксамитом дивани, якщо можна перетягнути і їх? І він перетягує. А шлюпка все більше наповнюється і все глибше опускається у воду. Тоді він згадує: йому знадобиться паливо – гас і вугілля. Перетягує і їх. А, тут і шафи з безліччю дивовижних книг! Йому в шлюпці треба буде читати, щоб згайнувати час до берега. Перетягує і їх. Тут і роялі, і скрипки, смички і сопілки. І вони допомагають перебувати час. Перетягує і це. А шлюпка все більше навантажується і все глибше опускається у воду. «Досить», - говорить він і сідає в шлюпку. Але згадує, що є ще безліч речей, які він може перетягти. І знову піднімається на корабель і перетягує. Знову він говорить сам собі: «Досить», - і сідає в шлюпку. Але проклята пристрасть до речей знову спонукає його перетягнути з корабля в шлюпку ще більше. Нарешті корабель занурюється в морську глибінь, а наш пасажир вирушає у путь, жалкуючи, що ще не все перетягнув. Він починає повільно гребти до берега, але вода доходить вже до самого борту шлюпки. Якщо хто-небудь з тих, хто знаходиться в більшій біді, підпливає до шлюпки, пасажир цей швидше вб’є його, ніж пустить до себе. Отже, навантаживши шлюпку речами, він навантажує і душу свою злодійством. Та подув вітер, вдарили хвилі. Він починає боротися з водою: вичерпує її з шлюпки. Але коли він бачить, що це не допомагає, то починає з жалем кидати у море спочатку дешевші речі, а далі все дорожчі і дорожчі. Однак, він вже втомився, навантажуючи речі, і потім - у нього нема сил знову і знову їх піднімати і кидати в море. Вода, нарешті, перемагає, тоне перевантажена шлюпка – і він разом з нею.

27.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя одинадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про прощення (Мт., 77 зач., 18:23-35).

Коли Господь наш Ісус Христос помирав на Хресті, Він і в передсмертних стражданнях намагався принести людям користь. Думаючи не про Себе, а про людей, Він, віддаючи дух, дав людському роду один з найвеличніших Своїх уроків. Це урок прощення. Отче! Прости їм, бо не знають, що творять. Ніколи раніше з жодного місця страти не чули таких слів. Навпаки, раніше страчувані, винні чи не винні, зверталися до богів і до людей, просячи про помсту. «Відімсти за мене», - ось слова, котрі частіше за усе можна було почути на місці страти до Христа, та, на жаль, і сьогодні можна почути у багатьох племен – навіть тих, хто хреститься святим Хрестом Христовим. А Христос при останньому подиху прощає Своїх наклепників, мучителів і вбивць, просить Отця Свого Небесного, щоб і Він їм простив, і, більше того, ще й знаходить для них виправдання: не знають, - говорить Він, - що творять.

Чому саме це повчання про прощення повторює Господь на Хресті? Чому з численних повчань, даних Ним людям на землі, Він вибирає саме це, а не інше, щоб висловити його Своїми Божественними вустами в кінці, в самому кінці? Безумовно, тому, що Він хотів, щоб цей наказ запам’ятали і виконували. У безвинних стражданнях на Хресті, які величчю Своєю переважають усю велич світу, піднесений над царями і суддями земними, над мудрецями і вчителями, над багатими і бідними, над суспільними реформаторами і бунтівниками, Господь наш Ісус Христос прикладом прощення закарбував Своє Євангеліє. Щоб показати цим, що без прощення ні царі не можуть царювати, ні судді судити, ні мудреці філософствувати, ні вчителі вчити, ні багаті і бідні жити життям людським, а не скотським, ні полум’яні реформатори і бунтівники зробити щось корисне. А насамперед і в кінці всього – щоб показати: без прощення люди не можуть Його Євангеліє ні зрозуміти, ні, тим більше, виконати.

Словами про покаяння Господь почав Своє вчення, а словами прощення завершив його. Покаяння є насіння, прощення – плід. Ніякої похвали не варте насіння, якщо воно не приносить плоду. Ніяке покаяння не має цінності без прощення.

19.08.2023Читати далі

Слово преподобного Єфрема Сирійського на Преображення Господа і Бога Спасителя нашого Ісуса Христа.

Нива веселить нас жнивами, виноградник – плодами для споживання, а Писання – життєдайним вченням. Але в один лише час року бувають на ниві жнива і в один лише час року у винограднику збирається виноград; Письмо ж, коли читається, завжди виділяє життєдайне вчення. Нива після закінчення жнив не та вже, що була раніше; виноградник, після збору винограду втрачає свою ціну, в Писанні ж щодня збираємо жнива, і не бракує в ньому колосків для дослідників; щодня збираємо виноград, і грона надії, які знаходимо в ньому, не вичерпуються.

Отже наблизимося до цієї ниви, щоб насолодитись тим, що виростає на цих життєдайних борознах; пожнемо на ній колоски життя, слова Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав своїм учням: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у славі своїй. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло (Мт 16,28; 17,1-2).

Про тих самих сказав, що не зазнають смерті, поки не побачать образу Його пришестя, і яких взявши, возвів на гору, і яким показав, яким чином прийде в останній день у славі свого Божества і в тілі своєї людськості. Вивів же їх на гору, щоб показати їм, хто Син, і чий Син. Бо коли запитав їх: За кого мають люди Сина Чоловічого? – вони відповіли Йому: Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків (Мт 16,13.14). Тому веде їх на гору і показує їм, що Він не Ілля, але Бог Іллі, і також не Єремія, але Той, Який освятив Єремію в материнській утробі, і не один з пророків, але Господь пророків, що послав їх. Показує їм, що Він Творець неба і землі, що Він Господь живих і мертвих, тому що наказав небу, і возвів Іллю, дав помах землі, і воскресив Мойсея.

18.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя десята після П'ятидесятниці. Євангеліє про безсилля невір'я і силу віри (Мт., 72 зач., 17:14-23).

Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.

І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніло гріхом, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.

Коли на землю прийшов Господь наш Ісус Христос, майже всі народи вірили в силу зла і слабкість добра. І дійсно, злі сили переважили у світі, так що навіть Сам Христос називали їх очільника князем світу цього. А старійшини іудейські приписували демонам і їх силі навіть і всі Божественні діла Христові.

12.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя дев’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про Сильнішого від природи (Мт., 59 зач., 14:22-34).

Переможець є Бог наш, і всі благі та інші перемоги від початку і до кінця віку належать Йому.

Він перемагає безлад у всесвіті і встановлює порядок.

Він перемагає викликаний грішниками безлад серед людей і відновлює порядок. І коли гірші з людей піднімаються на перші місця, а кращі опускаються на останні, Він перевертає безлад цей, і перші стають останніми, а останні – першими.

Він перемагає змови та інтриги злих духів проти роду людського і розганяє їх, як вітер розганяє гидкий сморід. 

Він перемагає всяке зубожіння: там, де мало, Він примножує, а там, де взагалі нічого нема, творить достаток.

Він перемагає хвороби і страждання; скаже лише слово – і хвороби і страждання зникають: сліпі бачать, глухі чують, німі говорять, паралізовані встають і ходять, прокажені очищуються. 

Він перемагає смерть, і коли Він наказує, смерть відпускає із своїх щелеп жертви свої. 

Він царює над безкрайнім Царством Сил Небесних, ангелів і святих; над Царством Небесним, у порівнянні з яким царство світу цього тісне і темне, як материнське лоно для немовлятка.

Він наказує елементам і тваринам світу цього, і ніщо не може противитися Його наказу, не прирікаючи себе при цьому на вічну погибель.

05.08.2023Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя восьма після П’ятидесятниці. Євангеліє про Того, Хто примножив хліби на порожньому місці (Мт., 58 зач., 14:14-22).

Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.

Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху

Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.

Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!

Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.

30.07.2023Читати далі