Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про зішестя Святого Духа.

Коли насіння посіяне, має зійти на нього сила тепла і світла, щоб воно проросло. Коли дерево посаджене, має прийти сила вітру, щоб зміцнити його. Коли господар дому збудує дім, він черпає силу в молитві, щоб освятити його.

Господь наш Ісус Христос посіяв на ниві цього світу найдобірніше насіння. Мала зійти сила Духа Святого, щоб зігріти і освітити насіння це, щоб росло воно успішно.

Бог Син посадив на дикому полі смерті дерево життя. Мав налетіти потужний вихор Бога Духа Святого, щоб зміцнити дерево життя. Предвічна Премудрість Божа створила Собі будинки з вибраних душ людських. І Дух сили і святості Божої мав зійти на будинки ці і освятити їх.

Божественний Наречений вибрав Собі Наречену, Церкву чистих душ, і Дух вічної радості мав зійти, щоб обручити небо з землею і зодягнути Наречену в одяг шлюбний. Все здійснилося так, як і було пророковано. Дух Святий був обіцяний, і Дух Святий зійшов. Хто міг обіцяти зішестя на землю Духа Всесильного, крім Того, Хто знав, що Дух Цей послухає Його і зійде? А по відношенню до кого міг Дух Всесильний виявити такий швидкий Свій послух, як не по відношенню до Того, до Кого Він мав досконалу любов? О, яка ж досконала любов, завжди готова на досконалий послух! Адже досконала любов не може бути досконало виражена інакше, ніж у досконалому послуху.

Любов постійно чуває в бажанні і готовності послухатися улюбленого свого. А з досконалого послуху витікає, наче потік меду і молока, досконала радість, яка й складає притягальну силу любові. Отець має досконалу любов до Сина і Духа. Син має досконалу любов до Отця і Духа. І Дух має досконалу любов до Отця і Сина. За цією досконалою любов’ю Отець є найревнішим послушником Сина і Духа, і Син є найревнішим послушником Отця і Духа, і Дух є найревнішим послушником Отця і Сина. Досконала любов робить Отця досконалим слугою Сина і Духа; і Сина – досконалим слугою Отця і Духа; і Духа – досконалим слугою Отця і Сина. Як жодна інша любов у сотвореному світі не може порівнятися з взаємною любов’ю Божественних Іпостасей, так і жоден послух не може порівнятися з Їх взаємним послухом. Я прославив Тебе на землі, сотворив діло, яке Ти доручив Мені виконати, – Нехай буде воля Твоя.

22.06.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про молитву Господа і Спасителя за нас (Неділя сьома після Пасхи, святих отців Першого Вселенського Собору).

Уявіть собі, що ви бачите учнів якогось учителя, про котрого ніколи нічого не чули; бачите, що вони лагідні, тверезо мислять, мудрі, працелюбні, слухняні і сповнені усяких чеснот під сонцем. Що ви подумаєте про їх учителя? Безумовно, найкраще, що взагалі можна думати про вчителя.

Чи уявіть собі, що ви бачите воїнів якогось воєначальника, ім’я котрого вам ледь знайоме; бачите, що вони кмітливі, хоробрі, дисципліновані, відзначаються почуттям товариськості і готовністю до самопожертви. Як ви відгукнетеся про їх воєначальника? Звісно, з найбільшою похвалою і захопленням.

Чи уявіть собі, що вам запропонували якісь фрукти, що їх ви ніколи в житті не куштували і не бачили; вони чудові зовні, мають надзвичайний смак і дивовижний аромат. Ви запитаєте, з якого дерева ці чудові плоди. І навіть якщо ви ніколи не чули про таке дерево, ви будете вважати його найкращим деревом на світі і віддасте йому усіляку хвалу і славу.

Отже, побачивши добрих учнів, ви й учителя їх будете вважати добрим. Побачивши добрих воїнів, ви й воєводу їх будете вважати добрим. І побачивши добрі плоди, ви й дерево будете вважати добрим. Бо усяке дерево пізнається по плоду своєму (Лк.6:44). Добре дерево не приносить поганих плодів, і погане дерево не приносить добрих плодів. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? (Мф.7:16)?  Ні; як і з виноградної лози не збирають терену, і з фіґи  – реп’яхів. Дерево добре приносить плоди добрі, а дерево погане – плоди погані. Це настільки очевидно для кожного, що не потребує доказів. Такими очевидними прикладами з життя природи Господь наш Ісус Христос користувався, щоб зробити для людей очевидними духовні і моральні істини. Бо природа взагалі служить найкращим відображенням душевного життя людей.

16.06.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Вознесіння Господа.

Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони вирушають в теплі краї, краї, багаті сонячним світлом і їжею. Попереду летить одна з ластівок, розсікаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею уся зграя. 

Коли закінчиться їжа для душі нашої у цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертельний – о, чи є така ластівка, котра поведе нас у теплі краї, багаті теплом і їжею духовною? Чи є такий край? Чи є така ластівка?

Поза Церквою Христовою ніхто не зможе дати вам достовірної відповіді на це питання. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край цей, за яким душа наша нудьгує у крижаній сутіні цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Котра першою піднеслася у цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і важку атмосферу між небом і землею, і прокладаючи за Собою шлях для зграї. Крім цього, Церква на землі може розповідати вам і про незліченну зграю ластівок, які вирушили за Тією, Першою Ластівкою, і відлетіли за Нею у землю благу, щедру на всяке добро, у землю вічної весни.

Ви здогадуєтесь, що під Цією Спасительною Ластівкою ми розуміємо Вознеслого Господа нашого Ісуса Христа. Хіба Він не сказав Сам про Себе, що Він є початок, початок і шлях? І хіба Сам Він не виголосив Своїм апостолам: А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе (від Івана 14:3)? І ще до того чи не говорив Він їм: І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну (від Івана 12:32)? Сказане Ним відразу ж, через кілька тижнів, почало збуватися, продовжує збуватися донині і буде збуватися до кінця віку. Тобто, як початок першого сотворіння світу, Він став початком і другого сотворіння, чи благодатного оновлення старого творіння. Гріх зламав крила Адамові і всьому потомству Адамовому, і всі вони відпали від Бога, віддалились від Нього і прилипли  до пороху, з якого було сотворене їх тіло. Христос є Новий Адам, Перша Людина, Первенець серед людей, Котрий на крилах духовних вознісся на небо до престолу вічної слави і сили, проклавши таким чином шлях на небо і відкривши всі ворота небесні Своїм духовно окриленим послідовникам. Як орел, що прокладає шлях свій орлятам. Як ластівка, що летить попереду, вказуючи шлях зграї і перемагаючи сильний опір повітря. 

13.06.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про зцілення сліпонародженого (Неділя шоста після Пасхи).

Великий Бог наш і творить Він чудеса; і нема кінця розповіді про чудеса Його. Нема очей, що побачили б усі чудеса Його; нема язика, котрий перелічив би їх; нема розуму, котрий збагнув би їх.

Дивилися очі, дивилися – і заснули сном смертним. Перелічував язик, перелічував – і онімів. Заглиблювався розум, заглиблювався – і побляк. Хто може пізнати чудеса, не пізнавши спершу Чудотворця? А хто, побачивши Чудотворця, залишиться живим?

Весь вогонь на землі виник і походить від сонця, як кажуть ті, хто займається  дослідженням подібних речей. Чому сонце саме не зійшло на землю, але своєрідно втілилося: частково у землі, частково в воді, частково в тваринах? Чому у кожному такому частковому своєму втіленні сонце прикрилося товстою і холодною завісою? Чому все воно не спустилося на землю, щоб зробити те ж саме, що робить його вогонь і його світло, втілені у тіла, в тіла врівноважені? Тому що, якби воно підійшло до землі зовсім близько, уся земля розплавилась би, перетворилася на пару і зникла. 

Хто із смертних міг би опинитися поблизу сонця – і залишитися живим? А сонце є всього лише одним з творінь Божих; воно є мороком у порівнянні зі світлом Божим. Так хто міг би побачити Бога Чудотворця і залишитися живим?

Чи не ясно вам, чому Господь наш Ісус Христос повинен був ховати Своє Божественне сяйво під товстим і темним чохлом людської плоті? Бо інакше хто з людей залишився б живим у присутності Його?

І понад те. Якби Він не обмежував прояву Свого Божества, хто з людей був би спасенним зі своєї власної  волі, а не з могутності Його Божества? Воістину, якщо Господу нашому Ісусу Христу щось і було важко, безумовно, Йому було важче стримувати і зменшувати прояв Свого Божества, ніж проявляти Його.

Саме тому, що Він премудро обмежував прояви Своєї Божественної сили, Його життя на землі було цілковитою гармонією Бога і Людини. 

О браття! Христос як Людина є не меншим чудом, ніж Христос як Бог. І одне – чудо, і друге – чудо, але обидва разом – чудо з чудес. Однак це чудо не є чудом магії, чи волхвування, чи ярмаркової спритності рук; це є чудо Божої премудрості, Божої сили і Божого чоловіколюбства.

08.06.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Подателя води живої і жінку-самарянку (Неділя п'ята після Пасхи).

Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,  душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем  (Пс. 41:2,3)? Це не вигук якогось бідняка чи простака, у котрого не було можливості напоїти свою душу мудрістю людською, мирськими знаннями і вміннями, філософією і мистецтвом, дослідженням тонких ниток, з  яких зіткане життя людини і життя природи. Ні, це натхненно і з болем вигукує цар, багатий багатством мирським, з геніальним розумом, винятково співчутливим серцем, сильною і діяльною волею. Напоївши душу свою всім тим, чого невільна душе бажає у світі цьому, цар Давид раптово відчув: його духовна спрага не лише не втамована, але й посилилась до такої міри, що й весь цей матеріальний всесвіт не міг би її втамувати. Тоді він відчув себе у світі цьому як у землі пустельній і вимученій без води (Пс.62:2) і вигукнув до Бога як Єдиного Джерела безсмертного пиття, бажаного для розумної  душі, що прокинулася: спрагла душа моя Бога Кріпкого, Живого.

Не треба доводити ні того, що тілесна їжа не може наситити душу людську, ні того, що тілесне питво не може її напоїти. Але навіть весь той дух життя, котрий сяє в усіх творіннях, оживляючи і гармонізуючи їх, не здатен наситити і напоїти душу.

Тіло приймає безпосередньо ту їжу, що, по-суті, тотожна тілові. Тіло – від землі, і їжа для тіла – від землі. Тому-то тіло у світі цьому і почуває себе вдома, серед своїх. Але душа мучиться, терзається і мучиться, гидує і протестує проти того, що змушена приймати їжу опосередковано, і при тому їжу, не тотожну їй, а лише схожу з нею. Тому-то душа у світі цьому почуває себе на чужині серед чужих.

Те, що душа у земному світі почуває себе як незадоволений подорожній на чужині і ніщо в світі цьому не може її до кінця наситити і напоїти, доводить її безсмертя і її природну належність до світу безсмертного. І якщо б душа могла виплеснути в себе увесь всесвіт, ніби чашу води, її спрага не лише не зменшилась би, але, найімовірніше, ще й збільшилася б. Бо тоді для неї не залишилося б жодної оманливої надії, що за наступним пагорбом вона зустріне якесь несподіване джерело пиття. 

02.06.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про чудо у Вифезді (Неділя четверта після Пасхи).

Блаженна людина, що переносить усі страждання в житті цьому з терпінням і упованням на Бога! Один її день переважить на вагах небесних місяці і роки безбожника, котрий або веселиться без страждань, або страждає без терпіння і уповання на Бога.

Блаженна людина, яка у стражданнях не нарікає, але з терпінням і упованням на Бога досліджує причини своїх страждань! Де знайде стражденний причини своїх страждань? Він знайде їх або у собі самому, або в своїх батьках, або в своїх сусідах – тут стражденний знайде причини своїх страждань. Цар Давид страждав через свій власний гріх; Ровоам – через гріх свого батька, царя Соломона; а пророки страждали через гріхи своїх сусідів. 

Але якщо стражденний стане шукати ще більш віддалені і глибинні причини своїх страждань, де він їх знайде? Він знайде їх або у первородному невір’ї людини Богові, або у похмурому і капосному духові люті, у бездонній і отруйній темряві, або ж у чоловіколюбному і медоносному Промислі Божому – тут стражденний знайде більш віддалені і глибинні причини своїх страждань. Адам і Єва страждали через своє невір’я Богові; праведний Іов страждав через похмурого капосника – духа люті; а сліпонароджений юнак, якому милостивий Господь відкрив очі, страждав для слави Божої і своєї вічної нагороди. 

Властивість людини розумної – причини своїх страждань завжди спочатку шукати у собі самій, а властивість нерозумної – завжди і всюди жалітися на інших. Розумна пам’ятає всі свої гріхи з дитинства,  пам’ятає їх зі страхом Божим і з очікуванням страждань за гріхи свої; і коли її справді спіткають скорботи, через друзів чи через ворогів, через  людей чи через злих духів, відразу чи пізніше, вона тут же розуміє причини своїх страждань, бо вона усвідомлює і пам’ятає гріхи свої. А нерозумна - забудькувата, і забуває вона всі неправди свої; і коли спітають її скорботи, вона, страждаючи, оглядається і з подивом питає: чому саме у неї повинна боліти голова? Чому саме її багатство мало пропасти? Чому її діти мали померти? І в нерозумінні і гніві своєму вона вказує  пальцем на кожну істоту на землі і на небо як на винуватця своїх скорбот, перш ніж вказати пальцем на себе саму, тобто, на істинного винуватця своїх страждань.

26.05.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Єангеліє про жінок-мироносиць (Неділя третя після Пасхи).

Чудесна річ - любов живих до живих. І світло сонячне не таке чудесне.

Чудесна річ - любов живих до мертвих. І тихе місячне світло на озері не таке чудесне.

Шляхетна людина, що піклується про живих. Більш ніж шляхетна людина, що піклується про мертвих. Людина часто піклується про живих через егоїзм. Але де егоїзм в турботі людини про мертвих? Хіба мертві заплатять їй чи подякують їй? Деякі тварини ховають своїх мерців; і, віддавши їх могилі, вони віддають їх на забуття. Але коли жива людина ховає померлого, вона ховає разом з померлим і частину себе самої; і повертається додому, несучи в душі своїй частину похованого покійника. Це особливо ясно, до щему ясно, коли родич ховає родича і товариш - товариша.

О могильники, у скількох могилах ви вже поховані, і скільки мерців живе в вас!

У смерті є одна властивість любові: вона, як і любов, у чомусь знеособлює тих, хто бачив її і залишився живий. Зігнута матір ходить на могили дітей своїх. Хто це ходить? Це діти в душі материнській і матір ходять на дитячі могили. У душі материнській матір живе лише в одному тісному куточку; всю іншу обитель душі її займають діти. Такий і Христос, але у незрівнянно більшій мірі. Він стис Всього Себе у гробі, щоб люди, діти Його, змогли розміститися в безкрайніх обителях Раю. Зігнута матір ходить на могили дітей своїх, щоб немов воскресити їх в душі своїй, омити їх сльозами своїми, приголубити їх думками своїми. Любов материнська рятує померлих дітей від зникнення і знищення в цьому світі, хоча б на деякий час. Згорблений і обпльований Господь зміг, ідучи до Свого Хреста і труни, любов'ю Своєю істинно воскресити весь рід людський і навіки врятувати його від зникнення і знищення. Тільки діло Христове незрівнянно більше, ніж справа будь-якої з самотніх матерів світу, бо і любов Його до роду людського незрівнянно більша, ніж любов до дітей своїх будь-якої матері у світі.

19.05.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про сумнів і віру апостола Фоми (Неділя друга після Пасхи).

Які чудові взаємини матері і дитини! З одного боку – любов і жертовність, з іншого – віра і послух.

Чи є для дитини якийсь інший шлях до щастя, крім як вірити матері і слухатися її? Чи є більше чудовисько, ніж дитина, котра не вірить своїй матері і не слухає її?

Віра – найцнотливіший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає нецнотливим, нечистим.

Віра – найшвидший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає на шлях запізнення.

Де є віра,  є і порада; де нема віри, порада не допомагає.

Де є віра, є і бесіда; де віра зменшується, там зменшується і бесіда; там і сумніви, і спокуса займають місце бесіди.

Чужинець не вірить чужинцеві, родич вірить родичу. Коли між чужими поселяється віра, вони стають рідними; коли між рідними зникає віра, вони стають чужими.

Чи міг би спокійно спати господар, якби закрив в одному загоні вовка і вівцю? Як може бути веселою і мирною людина, в душу котрої закрався сумнів і націлився на віру її?

Коли у віри нема сусіда-сумніву, тоді душа людини спокійна і сильна, а лице веселе. 

О, яка сумна картина: зустрілись дві смертні людини, обидві сотворені Тим, Хто і серафимів сотворив, і одна до другої говорить, спокушаючи, і одна другу слухає, сумніваючись!

Лише одна картина ще сумніша від цієї: коли сотворена людина слухає Євангельське слово свого Творця і сумнівається в ньому.

12.05.2024Читати далі

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Переможця смерті (Пасха).

Замерзлі збираються біля вогню; голодні збираються біля трапези; змучені довгою темрявою ночі радіють сходу сонця; виснажені важкою боротьбою торжествують від несподіваної перемоги.

О воскреслий Господи, як Ти воскресінням Своїм для всіх став усім!

О найбагатший Царю, як Ти одним Своїм даром наповнив всі порожні руки, простерті до неба! Радіє небо, радіє і земля. Радіє небо, як радіє мати, годуючи своїх голодних дітей; радіє земля, як радіють діти, приймаючи їжу з рук своєї матері?

Перемога Христова – єдина перемога, якій можуть радіти всі людські істоти, від першоствореної і до останньої. Всяка інша перемога на землі розділяла і розділяє людей. Коли один цар земний здобуде перемогу над іншим царем, один з них радіє, а другий тужить. Коли людина переможе свого сусіда, то під одним дахом – пісня, а під іншим – плач. Але нема на землі переможної радості, не отруєної зловтіхою: звичайний переможець земний радіє як своєму сміху, так і сльозам переможеного супротивника. Він і сам не помічає, як зловтіха наполовину розбавляє його радість.

Коли Тамерлан переміг султана Баязіда, він посадив останнього в залізну клітку і перед кліткою влаштував святкування і бенкет. Вся його радість полягала в зловтішанні; його злість живила його веселощі. О брати, якою ж короткою радістю буває зловтіха! О, якою отруєною їжею для веселощів є злість! Коли король Стефан Дечанський переміг короля болгарського, він не хотів ні втручатися в болгарські землі, ні поневолювати болгарський народ, але з поля битви вирушив у самітню келію, щоб поститися і молитися Богові. Цей переможець благородніший за іншого; однак і ця перемога, як і будь-яка людська перемога, не позбавлена свого жала для переможених. І найблагородніша людська перемога схожа на якесь сонце, що однією своєю половиною випускало б світлі промені, а другою – темне проміння. Тільки Христова перемога – як сонце, що зливає свої світлі промені на всіх, хто стоїть під ним.

Тільки Христова перемога наповнює всі серця людські повнотою радості. Тільки вона – перемога, в якій нема зловтіхи і злості.

05.05.2024Читати далі

Слово святителя Іоанна Златоуста на Пасху.

Хто благочестивий і боголюбивий – нехай насолоджується цим прекрасним торжеством. Розважливий раб нехай увійде з радістю в радість Господа свого. Хто потрудився – постив, нехай прийме нині динарій (див. Мт. 20, 13). Хто працював з першої години, нехай отримає нині належну плату. Хто прийшов після третьої – нехай з вдячністю святкує. Хто прийшов після шостої – нехай ніскільки не сумнівається, бо не втратить нічого. Хто забарився і прийшов о дев’ятій – нехай приступить не боячись. Хто прийшов навіть об одинадцятій – нехай приступить і не страхається. Бо Владика наш щедролюбний: приймає і останнього, як першого; заспокоює того, хто прийшов об одинадцятій годині так само, як того, хто працював з першої години; і останнього милує, і першого нагороджує; і тому дає, і цьому дарує; і діла приймає, і наміри вітає; і ділання шанує, і старанність хвалить. Отож увійдіть усі в радість Господа нашого. Отримайте нагороду і перші, й другі, багаті й бідні. Ликуйте один з одним, стримані й недбалі, вшануйте день. Ті, що постили, і ті, що не постили, – нині радійте. Трапеза приготовлена, насолоджуйтесь усі. Тілець вгодований, нехай ніхто не виходить голодним. Усі багатством благості насолоджуйтесь. Нехай ніхто не ридає від убозтва, бо явилось царство для всіх. Ніхто нехай не плаче над прогрішеннями, бо прощення з гробу возсіяло. Нехай ніхто не боїться смерті, бо нас звільнила смерть Спасителя. Він умертвив її, будучи в її руках. Він полонив ад, зійшовши в нього, і засмутив того, який скуштував Його плоті. Про це й Ісая в давнину воскликнув: «Шеол унизу зворушився з-за тебе, щоб стрінути тебе при твоєму вході» (Іс. 14, 9). Шеол засмутився, бо був умертвлений; засмутився, бо його зневажено. Він прийняв тіло – а зустрів Бога; прийняв землю – а зустрів небо; прийняв те, що бачив, – а наразився на те, чого не бачив. «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор. 15, 55). Воскрес Христос, і впали біси.

Воскрес Христос, і радіють ангели. Воскрес Христос, і жодного мертвого нема у гробі. Бо Христос, що воскрес із мертвих, є «первісток померлих» (1 Кор. 15, 20 ). Йому слава і влада на віки віків. Амінь.

05.05.2024Читати далі