Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про чудо у Вифезді (Неділя четверта після Пасхи).
Блаженна людина, що переносить усі страждання в житті цьому з терпінням і упованням на Бога! Один її день переважить на вагах небесних місяці і роки безбожника, котрий або веселиться без страждань, або страждає без терпіння і уповання на Бога.
Блаженна людина, яка у стражданнях не нарікає, але з терпінням і упованням на Бога досліджує причини своїх страждань! Де знайде стражденний причини своїх страждань? Він знайде їх або у собі самому, або в своїх батьках, або в своїх сусідах – тут стражденний знайде причини своїх страждань. Цар Давид страждав через свій власний гріх; Ровоам – через гріх свого батька, царя Соломона; а пророки страждали через гріхи своїх сусідів.
Але якщо стражденний стане шукати ще більш віддалені і глибинні причини своїх страждань, де він їх знайде? Він знайде їх або у первородному невір’ї людини Богові, або у похмурому і капосному духові люті, у бездонній і отруйній темряві, або ж у чоловіколюбному і медоносному Промислі Божому – тут стражденний знайде більш віддалені і глибинні причини своїх страждань. Адам і Єва страждали через своє невір’я Богові; праведний Іов страждав через похмурого капосника – духа люті; а сліпонароджений юнак, якому милостивий Господь відкрив очі, страждав для слави Божої і своєї вічної нагороди.
Властивість людини розумної – причини своїх страждань завжди спочатку шукати у собі самій, а властивість нерозумної – завжди і всюди жалітися на інших. Розумна пам’ятає всі свої гріхи з дитинства, пам’ятає їх зі страхом Божим і з очікуванням страждань за гріхи свої; і коли її справді спіткають скорботи, через друзів чи через ворогів, через людей чи через злих духів, відразу чи пізніше, вона тут же розуміє причини своїх страждань, бо вона усвідомлює і пам’ятає гріхи свої. А нерозумна - забудькувата, і забуває вона всі неправди свої; і коли спітають її скорботи, вона, страждаючи, оглядається і з подивом питає: чому саме у неї повинна боліти голова? Чому саме її багатство мало пропасти? Чому її діти мали померти? І в нерозумінні і гніві своєму вона вказує пальцем на кожну істоту на землі і на небо як на винуватця своїх скорбот, перш ніж вказати пальцем на себе саму, тобто, на істинного винуватця своїх страждань.
Блаженна людина, котра користується своїми стражданнями, знаючи, що всяке страждання у цьому короткочасному житті допущене людям Чоловіколюбцем Богом для їх же блага і на користь! По милості Своїй Бог допускає людям страждати за гріхи їх, по милості, а не по правді. Бо якщо судити по правді, то кожен гріх тягнув би за собою неминучу смерть, як і апостол говорить: а зроблений гріх породжує смерть (Як.1:15). Замість смерті Бог посилає ліки через страждання. Страждання є Божим методом лікування душ від гріховної прокази і смерті.
Тільки нерозумний думає, що страждання є злом. Розумний же знає, що страждання – не зло, а лише прояв зла і лікування зла. Лише гріх в людині є справжнім злом, а поза гріхом зла не існує. Все інше, що люди зазвичай називають злом, не зло, але гіркі ліки від зла. Чим важчий стан хворого, тим гіркіші ліки прописує йому лікар. Іноді ліки навіть здаються хворому більш важкими і гіркими, ніж сама хвороба його. Так і грішникові іноді страждання здаються більш важкими і гіркими, ніж сотворений гріх. Але це самообман – о, який жорстокий самообман! Нема в світі страждань, які навіть приблизно були б настільки важкі і згубні, яким важким і згубним є гріх. Всі страждання людей і народів на землі – не що інше, як рясні ліки, які пропонує людям і народам вічна Милість, щоб спасти їх від вічної смерті. Кожен, навіть найменший гріх, потягнув би за собою неминучу смерть, якби Милість не допустила страждань для отверезіння людей від пияцтва гріховного, для лікування, яке через страждання здійснює благодатна сила Духа Святого Животворчого.
Ви скажете: людина боїться страждань, бо боїться смерті, а страждання можуть призвести до смерті. Але що призводить до смерті тіла: хвороба чи ліки? Безсумнівно, хвороба, а не ліки. Так і до смерті душі призводять не страждання, але гріх, що є хворобою душі, вмиранням душі. Воістину, гріх сіє насіння смерті, насіння жахливе, яке, якщо не буде вчасно виявлене через страждання і спалене полум‘ям Духа Святого, то виросте і заповнить усю душу, так, що вона буде не вмістилищем життя, а вмістилищем смерті.
Очевидно, таким чином, що страждання треба переносити з терпінням і упованням на Бога; і більше того: переносити, дякуючи Богові і радіючи. Ти мені показав був великі та люті нещастя, та знов Ти оживиш мене, і з безодень землі мене знову Ти витягнеш, Ти збільшиш величність мою, і знову потішиш мене! А я буду на арфі хвалити Тебе, Твою правду, мій Боже, із гуслами буду співати Тобі, Святий Ти Ізраїлів! Нехай співом радіють уста мої, бо буду співати Тобі я та душа моя, яку Ти врятував! (Пс. 70:20-23). І апостол Петро наказує вірним: Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся (1 Пет. 4:13). Брати участь в Христових стражданнях означає страждати усвідомлено і розумно, лагідно і терпляче, щоб очиститися від гріхів, щоб оживотворитися, щоб уявився в нас і довкола нас Христос живий. Коли великий Золотоуст тілом вмирав у вигнанні, вимучений і принижений людьми, останніми його словами були: «Слава Богові за все!» Священне Писання і історія Церкви пропонують найбільші приклади терпіння і страждання, які були коли-небудь відомі роду людському. І сьогоднішнє Євангельське читання описує подібний приклад великого довготерпіння у стражданнях. Але не лише це. Зображаючи розслабленого чоловіка, котрий тридцять вісім років страждав від паралічу з терпінням і упованням, сьогоднішнє Євангеліє нам, крім цього, відкриває, чи, краще сказати, підтверджує дві великі тайни. Перша тайна: цей чоловік, що багато років хворів, ніс причину своєї хвороби, своїх страждань у собі самому, тобто, в своєму гріху. Друга тайна: всемогутній Господь наш Ісус Христос зцілив цього хворого Своєю Божественною силою, сказавши: встань, візьми постіль твою і ходи. Цим ще раз відкрилося Його Божественне чоловіколюбство і Його Божественна всемогутність, зовні прикриті легким страждальним плащем людської плоті.
У ті часи прийшов Ісус в Єрусалим. Є ж у Єрусалимі біля Овечої брами купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, біля якої було п’ять піддашків. До того Господь перебував у Галилеї, звідки прийшов до Єрусалиму на свято. Важко сказати, яке це було свято: Пасха, чи П’ятидесятниця, чи Пурим, - та це й не важливо; бо, якби це було важливо, сам Євангелист сказав би про це певніше. Є ж у Єрусалимі овеча купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, що має п’ять піддашків. Овеча купальня, або Вифезда (слово «Вифезда» ніде у Старому Заповіті не зустрічається. Коли Євангелист говорить, що це слово єврейське, то, звісно, він має на увазі ту єврейську мову, яку вживали у його часи, тобто, арамейську. Овечі ворота згадуються у Неємії: 3:1; 3:32; 12:39) називалася так через Овечі ворота, через які гнали овець, що призначалися для жертвоприношення, і через те, що у цій купальні жертовних овець попередньо мили. Купальня ця і нині існує в Єрусалимі; вона переважно зруйнована і більше не використовується.
Але у часи Євангелиста цю купальню ще використовували; тому Євангелист і говорить у теперішньому часі: Є ж у Єрусалимі біля Овечих воріт купальня. П’ять піддашків при купальні служили для розміщення численних хворих, які шукали у ній для себе зцілення, як видно з наступних слів:
У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, висохлих, що очікували порушення води, бо Ангел Господній у певний час сходив у купальню і порушував воду, і хто перший входив в неї після порушення води, той одужував, якою б хворобою не був одержимий. Багато хворих з усіх країв, з усіма можливими хворобами збиралися у цьому дивовижному місці, щоб знайти для себе ліки, які вони марно шукали у людей і природи в інших місцях. Вода ця лікувала не сама по собі, своїми природними властивостями, складом мінеральних речовин, що містилися в ній, але через небесну силу; це ясно з того, що вона ставала лікувальною інколи, тобто, лише тоді, коли по промислу Божому ангел сходив у купальню і порушував воду. Яка дивовижна і драматична сцена! Уявіть собі п’ять піддашків, переповнених найбільшими страждальцями з усього народу, що перебували у найгіршому становищі! Уявіть собі п’ять вмістилищ людського болю і скорботи, сліз і гною! Поруч – місто, заповнене людськими істотами, котрі ганяються за насолодами, рвуться до багатства, борються за шану і владу, грають комедію і зі своїм тілом, і зі своєю душею. А тут – передсмертна агонія, повільне і болісне вмирання і одне-єдине місце, куди спрямовані усі погляди, - вода; одне-єдине очікування – ангела; одне-єдине бажання – здоров’я. Запитайте їх: навіщо вам здоров’я? Для тієї загальної комедії тіла і душі, що розігрується довкола вас? Але хіба і без вас не досить тих, хто в цій комедії бере участь? Чи для служіння Богові? Але хіба не служить Богові добре і той, хто страждає з терпінням і упованням на Нього? Чи ви бажаєте здоров’я заради самого здоров’я, життя заради самого життя? Але те, що є засобом, не може бути метою. Коли Бог послав вас в це життя, Він зробив це з якоюсь метою; і коли Він дає вам здоров’я, Він, знову ж, робить це з якоюсь метою.. Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!… - говорить праведний Йов (Йов 7:1). Людині визначений час для вправ, боротьби і перемог; і наприкінці цих днів його, як наймита, очікує нагорода. Але життя заради життя – земне життя заради земного життя! – і здоров’я заради здоров’я означають безцільне життя і безцільне здоров’я. Життя ж і здоров’я для комедії гріха – хіба це не гострий ніж біля горла? П’ять піддашків, переповнених пожиттєвими інвалідами – о, яке дивовижне місце вправляння у терпінні і упованні на Бога! О, який дивовижний і живий образ, яке дивовижне і наочне передбачення того стану, у якому незабаром можуть опинитися і всі ті, хто в місті довкола купальні марнує своє життя і здоров’я – і для чого? Для збирання гріхів, для накопичення гріхів!
Але якщо п’ять піддашків при купальні Вифезда давним-давно зруйновані, не думайте, що історія скорбот і нещасть людських, які були зібрані у них, назавжди закінчилась. В жодному випадку не думайте, що ця історія далека від вас і не має нічого спільного з вашим життям. Хіба і у ваших п’яти почуттях, як у п’яти піддашках, не зібрався цілий склад болю і скорбот, сліз і гною, гріхів і беззаконь, хворобливих думок, сліпих бажань і пристрастей, кривих спроб і висохлих надій? О, Вифезда, Вифезда, яка ти універсальна! Колись в тобі ангел Божий здійснював пастирське служіння і рятував одну за одною заблукалих овець, доки не прийшов спільний Пастир ангелів і людей. Безмовний ангел, слуга Творця свого, користувався твоєю водою, щоб обмити від гріховної зарази хвору вівцю; а коли Пастир Добрий – творче Слово Боже во плоті і на ділі – зійшов до тебе, Він, Хто Своїм творчим словом відганяє заразу гріха, відмінив тебе. Пастир Добрий! Тому і названа ти пророче Овечою купальнею. І його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його (Ін. 10:3,4), голос Пастиря Доброго.
Тут був чоловік, що хворів тридцять вісім років. Ісус, побачивши його, лежачого, і дізнавшись, що він лежить уже довгий час, говорить йому: чи хочеш бути здоровим? Хворий відповів Йому: так Господи; але не маю чоловіка, хто опустив би мене в купальню, коли порушиться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить переді мною. Прозорливий Господь передбачив заздалегідь і задовго, де і що Йому слід сотворити. Наприклад, Він не випадково - хоча Його супутникам могло так здаватися – вирушив по морю на другий берег у країну Гадаринську: духом Своїм Він передбачав і бачив, що у країні тій є двоє біснуватих, яких Він повинен зцілити. І не випадково Він опинився біля воріт міста Наїна саме тоді, коли виносили померлого сина вдови; але Він, знову ж, передбачав і знав, що в цьому місці і в цей час Його очікує велике діло. Точно так само Він не випадково опинився в Єрусалимі на святі цьому, яким би це не було свято; і не випадково і не з цікавості звернув Він у цей дім болю, в Овечу купальню; але все це здійснилося за Його передбаченням і провидінням – у просторі і в часі. Безсумнівно, що Він і прийшов в Єрусалим не заради свята, як це уявлялося Його супутникам, але саме заради цього хворого і заради діла, яке хотів явити на ньому.
Виняткове, страшне захворювання! І хвороба, що триває тридцять вісім днів, здається людям безконечною, наскільки ж більше – та, що триває тридцять вісім років! Тривалість часу залежить від нашого стану і настрою. Часи щастя крилаті; часи скорбот безкрилі, а часто й безногі. Розслабленій людині і час уявляється розслабленим; уявляється їй, що й час нерухомий, як і вона сама. Якщо ви цей час, тридцять вісім років хвороби, помножите принаймні на три, то приблизно отримаєте справжню його тривалість для людини здорової, рухливої, зайнятої, радісної. Ціле століття за мірками здорових людей провів, таким чином, цей розслаблений, лежачи на своїй постелі і підганяючи час, замість того щоб час підганяв його. Яке геройське терпіння у цього чоловіка! Які надлюдські зусилля, щоб дістатися до купальні в той час, коли ангел Божий порушить воду! Яка непохитна надія на одужання, і це – з дня в день, з року в рік, та що там – з десятиліття в десятиліття! Хоча хворий цей так страждав через власні гріхи, все ж, ним не можна не захоплюватися; і, думаючи про нього, не можна не згадати про багатьох наших сучасників, слабохарактерних чоловіків і жінок, юнаків і дівчат, які під тягарем незрівнянно менших і менш тривалих скорбот піднімають на себе руку, відходячи в інший світ як самогубці.
Чи хочеш ти бути здоровим? – запитав його єдиний Друг, що коли-небудь протягом тридцяти восьми років схилявся над його постіллю. Так, Господи; але не маю людини. Сліпі мають поводирів, криві мають родичів, висохлі мають друзів, а я не маю у цьому широкому світі нікого, хто б змилувався наді мною і відніс мене до води у ту мить, коли вона стає цілющою. Доки я доповзаю до води, інший уже входить в неї і зцілюється, а я з мукою докладаю тих же зусиль, щоб доповзти назад до своєї постелі. І ось так уже тридцять вісім років! Не маю людини, а слузі платити не можу. Але ж в Єрусалимі стільки народу, стільки пустопорожніх, багатих, сильних, невже нема ні одного, хто б простягнув би тобі руку допомоги для спасіння своєї душі чи хоча б послав свого слугу допомогти тобі? Жодного! Невже треба було, щоб прийшов Чоловік навіть з Галилеї, пройшовши триденний втомливий шлях, у той час, як стільки людей у Святому Місті день і ніч ходять без діла всього лише за кілька метрів від твоєї постелі? Так, Господи, багато, багато перехожих поруч зі мною, але нема людини. Але стільки священників! Ось храм, просто на сусідній вулиці! Там численні священики читають Закон Божий і вчать народ милосердя і невже ні один не прийде чи не пришле кого-небудь тобі на допомогу? Так, Господи, багато, багато священників там у храмі, але нема людини. І іудеїв багато, тисячі і тисячі їх приходять на свято в Єрусалим. Але їм нема діла до скорботного і мовчазного страждальця, для них важливіша субота. Тисячі і тисячі їх приходять тільки для того, щоб вклонитися суботі, як праотці їх вклонялися золотому тільцю в пустелі. Тисячі і тисячі іудеїв, але – нема людини.
Ось, Людина – одна-єдина! Це Господь, Котрий співчутливіший від родича, милостивіший від друга, прислужливіший від слуги. Він пройшов цей довгий і втомливий шлях з Галилеї в Єрусалим не заради суботи чи свята, а заради цього страждальця. Він прийшов, щоб ще й ділом, а не тільки словом викрити страшне жорстокосердя роду скам’янілого. Прийшла Людина заради людини.
Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи. І він відразу одужав, і взяв постіль свою і пішов. З того часу, напевно, навіки, ангел Божий перестав сходити в Овечу купіль і порушувати воду; бо ось явився Месія, Старійшина ангелів, Котрий лікує Сам, безпосередньо. Доки люди були під законом, були рабами закону, Господь через раба Свого посилав допомогу рабам. Благодать, що прийшла і замінила закон, Сам Господь наблизився до людей, як отець до синів, і безпосередньо Сам подав їм дари з руки Своєї.
Хто-небудь може запитати: «Чому Господь не задав цьому хворому звичайного питання: чи віриш? Чому не вимагав від нього віри, як від багатьох інших?» Але хіба віра страждальця цього не більш ніж очевидна? Тридцять вісім років він терпляче лежав на одному місці з вірою у допомогу небесну. Але він не лише вірив у чудесні дії Божого ангела; він до певної міри вірив і в Господа нашого Ісуса Христа, інакше не назвав би Його Господом. Так, Господи, хочу бути здоровим; але не маю людини. Не треба, втім, забувати, що Господь зцілив численних біснуватих і глухонімих від котрих і не міг вимагати віри, зцілив їх з чистого милосердя. І в цьому випадку у Вифезді Господь керувався, з одного боку, чистим милосердям до людини, що довгі роки важко страждала у середовищі, позбавленому милосердя; з іншого боку, Він керувався намірами через це Своє діло викрити жорстокосердя не лише мешканців Єрусалиму, але й усіх тих людей всіх часів, які, бачачи муки ближнього свого, не хочуть навіть пальцем поворушити, щоб допомогти йому. Нарешті, Господь навмисне зцілив цього хворого у суботу – хоча те ж саме Він міг зробити і в п’ятницю – тому лише, що хотів викрити іудейське ідолопоклонництво дню суботньому і показати: людина важливіша від суботи, а милосердя важливіше від усіх законних формальностей. І це діло Христове несе на собі єдину у своєму роді відмінність методу Божого, а саме: досягає відразу кількох цілей.
Було ж це в день суботній. Тому Іудеї говорили зціленому: сьогодні субота; не слід тобі брати постіль. О, дріб’язкові душі! О, скам’янілі серця! Замість того, щоб радіти, що плазуючий хробак випрямився і знову став людиною, замість того, щоб привітати його із зціленням, замість того, щоб схвилювати усе місто, скликавши його для прославлення живого і чоловіколюбного Бога, - замість всього цього вони гніваються на людину за те, що вона взяла на плечі свою бідну постіль і пішла у дім свій! Навіть якби у суботу на їх очах мертвий піднявся з могили, вони б не здивувалися його воскресінню, але докорили б йому словами: «Чому ти в суботу такий запорошений?»
Він відповідав їм: Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи. Його спитали: хто Той Чоловік, Котрий сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? Подивіться на ще один доказ крайньої скам’янілості іудеїв і їх суботницького волхвування! Зцілений чоловік спочатку згадує про своє зцілення як про найголовніше, а далі про несення постелі як про другорядне, у той час, як іудеї зовсім не звертають уваги на його зцілення, на його життя. Природно було б після його відповіді запитати його: «Хто Той Чоловік, Котрий тебе зцілив?» Але ні; вони питають тільки про те друге, другорядне і побічне: хто Той Чоловік, Котрий сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? Бачите, як виродився рід вибраний? Бачите, як благочестя людей ізраїльських, колись піднесене, виродилося у суботницьке шпигунство? І як священниче служіння Богові живому обернулося на поліцейську охорону ідола богині Суботи?
Зцілений же не знав, хто Він, бо Ісус зник у народі, що був на тому місці. Зцілений хворий глянув з постелі своєї в очі Господеві; відчув Його животворче дихання; пізнав Його чудотворну силу; і більше того – назвав Його Господом; але при всьому тому він не міг оголосити ні імені свого Зцілителя, ні місця, звідки Він. А Господь, здійснивши Своє діяння, тут же зник у народі і залишив подіям розвиватися самим по собі. Він є Сіяч, що сіє добре в народі і залишає його рости і з часом приносить плід у відповідності з землею, на котру воно впало. Сотворивши добре діло, діло Божественне і по силі, і по милосердю, Він віддаляється від людей, щоб люди не прославляли Його, як Він і сказав трохи пізніше: Від людей не приймаю Я слави… (Ін.5:41). Він віддаляється і для того, щоб інші люди не заздрили Йому, як це часто траплялося. Нарешті, Він віддаляється від людей і для прикладу всім нам, що називають себе християнами. Добре діло тоді зроблене, коли воно твориться з чистого чоловіколюбства, на славу Божу. Кожен, хто бажає творити добрі діла, нехай творить їх не через марнославство і не заради вдячності людської; бо хто виставляє своє добре діло напоказ, наче на базарі, подібний до людини, що залишає свою вівцю серед вовків. Отже, слід ретельно оберігати своє добре діло, щоб воно не викликало ні людських похвал, ні людських заздрощів. Але той, хто навмисне викличе похвалу і заздрість людей, одним своїм добрим ділом сотворить два злих: похвала пошкодить особисто йому, а заздрість – іншим.
Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гіршого. Зціливши його тіло, Господь нині звершує Своє діло і в духовному відношенні, оголошуючи, що причиною його страшної хвороби є гріх, і попереджаючи його: не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гіршого. Ми не знаємо, який гріх вчинив цей чоловік; але це й не треба знати, бо відомо, що кожен гріх означає образу Бога і боговідступництво і що кожен нерозкаяний гріх рано чи пізно принесе неминучі страждання і муки. Не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гіршого; тобто: нині Бог тебе помилував і простив тобі гріх; тому більше не спокушай Бога, бо замість милості ти можеш накликати на себе меч правди Божої. Якби ти міг виправдатися у вчиненому раніше гріху недостатнім пізнанням Бога і Його могутності, то після того, що на тобі було явлене, ти нічим не можеш виправдатися. Ось дивне і страшне попередження і всім нам: одного разу відчувши на собі милість Божу, не грішімо більше, щоб не сталося з нами чого гіршого, гіршого від того, від чого ми милостиво позбавлені.
Чоловік цей пішов і оголосив іудеям, що зцілив його Ісус. Він оголосив це сумлінно і благодійно. Його запитали про Ісуса, і він думав, що слід відповісти. Водночас він усвідомлював свій обов’язок перед Благодійником і думав, що треба оголошувати Його ім’я всім і кожному, а особливо тим, хто про Нього питає. Пролежавши тридцять вісім років, не думаючи ні про що, крім своїх страждань, він, бідний, не міг навіть уявити собі, яке зле серце у тих людей, що розпитують його про Ісуса. Як йому могло спасти на думку, що вони розпитують про Господа не для того, щоб прославити Його як Чудотворця, але для того, щоб убити Його як порушника суботи?
Зверніть увагу: він пішов і оголосив іудеям, що той, хто зцілив його є Ісус; не той, хто сказав йому взяти постіль свою у суботу, але саме зцілив його. Він повністю зайнятий думкою про своє зцілення і Цілителя, в той час, як іудеї зайняті думкою про суботу і порушника суботи. Можливо, у ці незвичайні хвилини він не відчував різниці між своєю думкою про Ісуса і думкою про Нього іудеїв. Він приписував їм свою думку, свою велику і натхненну думку про відвідання Боже, про чудо Боже, що на ньому було, і тому не міг помітити їх зловісних і підступних думок, що ховалися, наче змії у листі. Він думав про те, як прославити Господа Ісуса Христа, свого Благодійника, а іудеї думали про те, як убити Його. Бо далі говориться: І тому зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу (Ін. 5:16). За що вбити? Чи за те, що Він виявився єдиною Людиною, Яку побачив за тридцять вісім років розслаблений хворий у Вифезді? Так, за це. І ще за те, що Він виявився єдиною Людиною, що цінує життя людське вище від мертвого ідола іудейської богині Суботи.
Але через усі тіснини і пастки люті іудейської Господь проходив без усякої шкоди, ділом і словом поширюючи Своє Євангеліє чоловіколюбства, до того самого часу, коли Йому було угодно віддатися у руки іудеїв, щоб у приниженні явити Свою істинну велич і смертю смерть подолати. Йому ж за це подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
26.05.2024