Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя шоста після Пасхи. Євангеліє про зцілення сліпонародженого
Великий Бог наш і творить Він чудеса; і нема кінця розповіді про чудеса Його. Нема очей, що побачили б усі чудеса Його; нема язика, котрий перелічив би їх; нема розуму, котрий збагнув би їх.
Дивилися очі, дивилися – і заснули сном смертним. Перелічував язик, перелічував – і онімів. Заглиблювався розум, заглиблювався – і побляк. Хто може пізнати чудеса, не пізнавши спершу Чудотворця? А хто, побачивши Чудотворця, залишиться живим?
Весь вогонь на землі виник і походить від сонця, як кажуть ті, хто займається дослідженням подібних речей. Чому сонце саме не зійшло на землю, але своєрідно втілилося: частково у землі, частково в воді, частково в тваринах? Чому у кожному такому частковому своєму втіленні сонце прикрилося товстою і холодною завісою? Чому все воно не спустилося на землю, щоб зробити те ж саме, що робить його вогонь і його світло, втілені у тіла, в тіла врівноважені? Тому що, якби воно підійшло до землі зовсім близько, уся земля розплавилась би, перетворилася на пару і зникла.
Хто із смертних міг би опинитися поблизу сонця – і залишитися живим? А сонце є всього лише одним з творінь Божих; воно є мороком у порівнянні зі світлом Божим. Так хто міг би побачити Бога Чудотворця і залишитися живим?
Чи не ясно вам, чому Господь наш Ісус Христос повинен був ховати Своє Божественне сяйво під товстим і темним чохлом людської плоті? Бо інакше хто з людей залишився б живим у присутності Його?
І понад те. Якби Він не обмежував прояву Свого Божества, хто з людей був би спасенним зі своєї власної волі, а не з могутності Його Божества? Воістину, якщо Господу нашому Ісусу Христу щось і було важко, безумовно, Йому було важче стримувати і зменшувати прояв Свого Божества, ніж проявляти Його.
Саме тому, що Він премудро обмежував прояви Своєї Божественної сили, Його життя на землі було цілковитою гармонією Бога і Людини.
О браття! Христос як Людина є не меншим чудом, ніж Христос як Бог. І одне – чудо, і друге – чудо, але обидва разом – чудо з чудес. Однак це чудо не є чудом магії, чи волхвування, чи ярмаркової спритності рук; це є чудо Божої премудрості, Божої сили і Божого чоловіколюбства.
Господь творив чудеса не для слави людської. Чи йде хто-небудь з нас у лікарню до божевільних, глухонімих чи прокажених, щоб здобути у них славу? Чи лікує пастух овець своїх, щоб вівці прославляли його своїм беканням? Господь творив чудеса лише для того, щоб милосердно допомогти безпомічним страждальцям і, в той же час, через це показати людям, що до них, з милосердя і любові, прийшов Бог.
І нинішнє Євангельське читання описує одне з чисельних чудес Божих, через які відкривається любов Христова до стражденних людей і ще раз проявляється Його Божество.
У ті часи Ісус, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження. До того розповідається про те, як іудеї взяли каміння, щоб кинути на Господа у самому храмі за те, що Він говорив їм істину. Але в той час, як злі іудеї думали лише про те, як би нашкодити Господу, Сам Він думав лише про те, як зробити людям добро. Біля храму сидів чоловік, сліпий від народження, і просив милостиню. Ніхто з цих злих гонителів Христа, жалюгідних вождів і старійшин народних, не бажав навіть глянути на цього нещасного. І якщо хтось з них і кидав йому на коліна якусь дрібну монету, то швидше напоказ людям, ніж з чоловіколюбства і милосердя. Ще у часи Мойсея прорік Бог про людей цих: вони покоління розбещене, діти, що в них нема віри (Повторення Закону 32:19,20). Милосердний же Господь зупинився поруч з цим чоловіком, щоб по-справжньому допомогти йому.
Учні Його запитали у Нього: Равві! Хто згрішив, він чи батьки його, що народився сліпим? До того Господь зцілив поблизу купальні біля Овечих воріт розслабленого і сказав йому: не гріши більше, щоб не сталося з тобою чого гіршого (Ін.5:14), з чого ясно: чоловік цей, що довгі роки хворів, накликав на себе страждання своїм власним гріхом. Але випадок із сліпим від народження був незрозумілим, чому учні і просили пояснити: хто згрішив? Те, що діти часто страждають через гріхи своїх батьків, було ясно завжди. І те, що Бог іноді дає дітям страждати за гріхи їх батьків, ясно з Священного Писання (3Цар.11:12; 21:29). Це може видатися несправедливим лише тому, хто звик дивитися на людей, як на уламки життя, цілком віддалені одне від одного. Але тому, хто дивиться на рід людський як на єдиний організм, це не видасться ні несправедливим, ні неприроднім. Коли один орган, що завинив, болить, тоді й інші, що не винні, страждають. Набагато важче пояснити, як і коли народжений сліпим міг згрішити і сам стати причиною власної сліпоти. Люди прості, учні припустили таку можливість, не обдумавши її як слід. У цьому випадку їм здавалося найімовірнішим, що згрішили батьки сліпонародженого. Але пам’ятаючи про слова Христові, сказані розслабленому: не гріши більше, - вони ніби пов’язують цих два випадки і хочуть сказати: «Там нам ясно було з Твоїх слів, що сам стражденний став причиною своїх страждань; але чи можна це застосувати і тут? Чи сам цей сліпий згрішив, чи, якщо не він, тоді, звісно, батьки його?» Якби Господь у цю мить поставив учням питання: «Як, по-вашому, він міг згрішити, що народився сліпим?» - учні розгубилися б і могли б, у крайньому випадку, послатися на загальну гріховність роду людського через причину гріха Адамового, як говорить псалмоспівець: Ось бо в беззаконні зачатий я, і у гріхах породила мене мати моя. Набагато менша ймовірність того, що учні послались би на думку деяких фарисеїв і книжників – думку не їх власну, але запозичену на далекому Сході – ніби душа людська жила до цього народження у якомусь іншому тілі і в тому, попередньому житті заслужила нагороду чи покарання, отримані в житті теперішньому. Бо навряд чи подібне філософське припущення було відоме простодушним і правовірним рибакам галилейським.
На питання учнів Премудрий Равві відповів так:
Не згрішив ні він, ні батьки його, але для того, щоб на ньому явилися діла Божі. Тобто, «згрішив і він, і його батьки, але не в тому причина сліпоти», - як говорить один із святих отців (Златоуст). Ні про Йова, ні про його батьків не сказано, що вони згрішили, і все ж він перетерпів хворобу настільки страшну, що змушений був вигукнути: Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка… (Йов.7:5). Крім гріхів батьків та інших гріхів, мають бути ще інші причини деяких людських страждань на землі. У випадку із сліпим від народження причина полягає у необхідності того, щоб на ньому виявились діла Божі. Блаженний той, на кому виявляються діла Божі, і він їх усвідомлює, і використовує для спасіння своєї душі. Блаженний бідняк, котрий, з милості Божої розбагатівши і прославившись, відчув вдячність за цю милість Божу. Блаженний безнадійно хворий, котрий, отримавши від Господа зцілення, підносить серце своє до Господа, до свого несподіваного і єдиного Благодійника. О, як на кожному з нас щодня виявляються діла Божі! О, яка велика радість усіх тих, в кого через ці діла Божі відкрились духовні очі для видіння Бога! О, горе всім тим, хто з руками, переповненими Божими дарами, повертаються до Бога спиною і в сліпоті продовжують іти своїми темними і суєтними шляхами! На всіх нас щодня виявляються діла Божі, бо Бог не залишає нас до самої нашої смерті. Ці діла Божі, явлені на нас, допомагають нашому особистому спасінню. Але діло Боже, явлене на цьому сліпонародженому, повинно було послужити спасінню багатьох і багатьох. Це діло воістину відкрило, що Бог справді зійшов до людей. Це діло показало, що серед людей набагато більше духовних сліпців, ніж тілесних. І, крім цього, воно явило те, як мудрий чоловік, котрому Бог дарує тілесний дар, використовує його і для збагачення душі своєї істинною вірою. Передбачаючи всі ці плоди зцілення сліпонародженого, Господь майже захоплено говорить Своїм учням: не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому явилися діла Божі. Наче хоче сказати: залиште тепер питання, хто згрішив – він чи хто інший. Зараз це не важливо. Якщо б і згрішили і він, і батьки його, Я міг би в цю мить у Собі простити їх, взявши гріх їх на Себе, і оголосити їм прощення. Все це нині другорядне поруч з тим, що має явитися. А явитися на ньому повинні усі діла Божі – не одне, але кілька діл Божих – які будуть вписані в Євангеліє для спасіння багатьох. Воістину, стократно винагороджене багаторічне страждання сліпонародженого. Воістину, не позбавляються нагороди своєї ті, хто за діло Боже страждає хоча б один день. Один мудрий тлумач Євангелія говорить з приводу цього сліпого: «Хто був сліпий і ніколи не знав користі зору, відчуває незрівнянно менший смуток, ніж той, хто спершу бачив, а потім зору позбувся. Цей чоловік був сліпий, але потім прийняв і нагороду за свою малу і майже невідчутну печаль. Бо він отримав дві пари очей: тілесні, якими бачив світ довкола себе, і духовні, якими пізнавав Творця світу» (Никифор).
Мені слід робити діла Того, Хто послав Мене, доки є день; приходить ніч, коли ніхто не може робити. Так говорить Спаситель учням. Цими словами Він пояснює їм мотиви діла, котрому належить явитися на сліпому. Це діло Боже, а не людське, хоче сказати Він, а діла Божі є творчими і чудесними. Той, Хто послав Мене – так Господь говорить із смиренням і любов’ю до Отця, – творить такі діла, і Мені, Синові Його Єдинородному, лише такі діла подобає творити. Насилля є звичаєм людським, але не Моїм. Людьми керують заздрість і помста, Мною ж – милість і істина. Нехай люди беруть каміння, щоб кидати у Мене, - Я продовжу наділяти людей хлібом життя. Але доки так буде? Доки є день, тобто, доки триває час життя. Приходить ніч, тобто смерть, коли ніхто не може робити. Це сказано безособово і не стосується Господа. Бо Він і після смерті творив діла, зійшовши в пекло, зруйнувавши його і звільнивши з нього праведних праотців і угодників Божих; а після Воскресіння Він з невидимого світу і донині продовжує творити дивні діла – і продовжить до кінця віку. Для Нього ніколи не може настати ніч, коли Він не міг би творити. Його день охоплює весь час і через обидва береги часу переливається у вічність. Воістину, доки Його день, доти і буде Він творити, не перестаючи. Так і люди повинні, за Його прикладом, робити, доки триває їх день, тобто, від народження до смерті. Бо прийде до людей ніч, тобто смерть, коли ніхто з людей більше не зможе діяти зі своєї волі. Правда, святі творять і після смерті, різними способами приносячи користь Церкві Божій на землі і допомагаючи їй; але ці їх дії відбуваються тепер не з їх людської волі, але з волі Божої – це Бог творить Свої діла через них, з любові до них, бо вони полюбили Бога у житті земному. Але ніхто після смерті не може здійснити ніякого діла, котре могло б принести йому користь в іншому світі і хоч якось поліпшити його становище там. Після смерті ніхто і нічим не може заслужити перед Богом, навіть святий не може здобути заслуг більше, ніж у нього є. Бо заслугу можна заслужити тільки у цьому житті. Духовного капіталу чи духовного банкрутства людина добивається на землі. Тому ці слова Спасителя: приходить ніч, коли ніхто не може робити, - не можна використовувати як пояснення Його стану після смерті чи після Воскресіння, але слід засвоїти своєчасне і серйозне попередження людям.
Доки Я у світі, Я світло для світу, - говорить Господь про Себе. Через Нього як через Предвічне Слово Боже створене все, що створене. Через Нього набули вигляду як херувими, сповнені очей, так і сліпий і мертвий прах, з якого отримали подобу усі земні творіння. Він дав світло сонцю, Він дав зір усьому видющому. Але крім зору тілесного, Він обдарував людину і зором духовним. Його світлом світить сонце; Його зором дивляться очі; Його зором бачить і розум людський. Він воістину є світло світові відтоді як існує світ і доки він існує. І як Спаситель світу, як Бог в людській плоті, Він явився як нове світло світові, щоб розігнати згуслу у світі темряву, освітити затьмарений розум людський, повернути гріх засліпленим гріхом; одним словом, щоб бути для людей світлом і в житті, і в смерті, і на землі, і на небі, і тілесно, і духовно. Доки Я у світі, - це Він говорить Своїм сучасникам на землі, щоб вони пізнали Його як бажане світло і не залишились у пітьмі. Ходіть, доки є світло, щоб вас темрява не обгорнула (Ін.12:35). Горе тим, хто бачив Його очі в очі і не пізнали Його, і відкинули Його, і залишились у могильній темряві своїй! Але це Він говорить і нам, тому, що ось і ми є Його сучасниками, бо Він живий на віки вічні. І нині на нас стверджуються Його слова: Доки Я у світі, Я світло для світу. Доки Він у душі людини, Він світло людині. Доки Він в народі, Він світло народу. Доки Він у школі, Він світло школі. Доки Він в майстерні, Він світло майстерні. А тим місцем, звідки Він віддалився, оволодіє темрява непроглядна: душа людська без Нього перетворюється на пекло; народ без Нього перетворюється на зграю розлючених і ненаситних звірів; школа без Нього перетворюється на отруйницю глупотою; майстерня без Нього перетворюється у дім нарікання і ненависті. А якими ж похмурими печерами відчаю стають без Нього лікарні і тюрми! Воістину той, хто коли-небудь думав про дні життя свого, про дні без Христа і про дні з Христом, той у собі самому знаходить свідка правдивості цих слів Господніх: Доки Я в світі, Я світло для світу.
Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив грязиво і намастив очі сліпому, і сказав йому: піди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим. Все те, що до цього часу Господь говорив Своїм учням, Він говорив у присутності сліпого, навмисне для того, щоб і сліпий чув слова Його. Бо головною турботою Господа було дарувати сліпому духовний зір. Відкрити людині очі духовні важче, ніж тілесні, важче і важливіше. Щоб показати, що тілесний зір дарувати легше, а також те, що він є менш важливим, Господь плює на землю, робить грязиво із слини і намащує очі сліпому. Ніби каже: ось, від жалюгідної слини і пороху, від жалюгідного грязива здобуде він тілесні очі і прозріє! Але як йому прозріти духовно? Думайте про духовне більше, ніж про тілесне, бо тіло є одягом і зброєю душі. Ще Господь хоче цим нагадати учням про створення людини з пороху земного. Що Він був Тим Творцем, Котрий з пороху сотворив тіло людське, Він тепер доводить, створюючи з грязива очі сліпому. Ще Господь хоче відкрити учням, що Його Божественна Сила витікає з духу Його не лише через слова Його, якими Він мертвих воскрешав і багатьом сліпим подавав зір; і не тільки через руки Його, які Він покладав на хворих і робив їх здоровими; і не тільки через край одягу Його, лиш торкнувшись до якого зцілилась кровоточива жінка; - але навіть через Його плювок.
Але чому Господь посилає сліпого на купальню Силоам? Чому не дає йому зір відразу, але посилає його, з намащеними грязивом очима, до води, вмитися? Це єдиний випадок у Євангелії, коли Господь при чудотворінні користується створеними речами. Можливо, цим Господь хотів якось виказати честь і створеній природі. Не зайве, що люди, хворіючи, шукають допомоги в природних і мінеральних водах. Але все-таки люди повинні знати, що всі ліки природні і всі води мінеральні є слуги сили Божої. Без цієї сили Божої всі ліки – ніщо, і всі купальні – стояча вода. Скільки сліпих доти вмивалося у купальні Силоам, але без бажаного результату. Скільки разів, безумовно, і цей сліпонароджений вмивався у ній, але безуспішно! Сила Христова зцілила його, а не купальня Силоам; без сили цієї він міг би щодня вмиватися у цій купальні і все-таки повертатися додому сліпим. Силоам, що означає: посланий, - пояснює Євангелист. Чи не символізувало це таємниче ім’я лікувальної води Чудотворця, Посланця і Лікаря Небесного, Господа нашого Ісуса Христа? Якщо взяти більш широкий духовний сенс усієї цієї події, можна сказати, що сліпонароджений представляє собою рід людський, а купальня Силоам – Самого Господа, Котрий є Посланий з неба, Посланий, щоб живою водою Духа Святого через Таїнство Хрещення повернути духовний зір роду людському, засліпленому гріхом.
І яким же лагідним і покірним є цей сліпонароджений чоловік! Він не лише дозволяє, щоб Господь грязивом намастив йому очі, але й так, з намащеними очима, відразу виконує наказ і йде на купальню Силоам вмитися. Говорячи в його присутності: Я світло для світу, - Господь пробуджує і відкриває дух сліпого, щоб у духові його народилася віра. Тепер же Він вчить його покірності, тому й посилає його на купальню Силоам. Бо віра невіддільна від покірності. Віруючий в Бога швидко і добровільно підкоряється волі Божій. О брати мої, і віра нам не надто допоможе, якщо ми виконуємо волю Божу без покірності і з наріканням! Подивіться на цього сліпого чоловіка: з вірою і покірністю він тут же пішов на Силоам, і вмився, і прийшов зрячим! «Якщо хтось спитає: як він прозрів, вмившись? – то не почує від нас нічого іншого, крім того, що ми не знаємо, як це відбулося. Та й яке б це було чудо, якби ми знали? Цього не знає ні Євангелист, ні сам зцілений» (Златоуст). Втім, навіщо питати про це тільки у цьому випадку? Якщо комусь хочеться задавати питання, нехай питає і про інші сотні і тисячі зцілень Христових. Нехай питає весь світ, нехай питають всі століття людської історії, як все це відбулося, - вони не отримають жодної відповіді. Це є творча таємниця. Навіть сам апостол Павло, котрий був, безумовно, освіченішим і мудрішим від цього сліпця, не зміг би пояснити, як ним, Савлом, оволоділа сліпота і як він прозрів, коли Ананія в ім’я Христове поклав на нього руки (Діян. 9:9-12) і зробив його Павлом.
А що сліпонароджений і сам не знав, яким саме чином він прозрів, видно з його власних слів. Коли він повернувся з Силоаму зрячим, багато питали одне одного: чи він це, чи хтось інший, схожий на нього? А коли він сказав: це я, - вони спитали у нього: як відкрилися в тебе очі? У відповідь він коротко описав усе, що відбулося, але не зумів сказати, як прозрів. Я пішов, вмився і прозрів. Коли його повели до фарисеїв і ті його спитали, як він прозрів, він відповів їм: грязиво поклав Він на мої очі, і я вмився, і бачу. Ось усе, що він міг сказати, точно і безстрашно описуючи подію, що відбулася.
Світло Христове, яким Він освітлює світ і просвітлює кожну людину, є перед нашими очима в істинному блиску своєму тільки тоді, коли ми порівняємо його з темрявою людською. А те, що настало за чудесним зціленням сліпого, воістину представляє собою найгустішу і крижану темряву серця і розуму людського, темряву, котра в сьогоднішньому Євангельському читанні лежить як похмура тінь під яскравим світлом Сонця – Христа. Це є страшна темрява сліпого серця і розуму фарисейського. Фарисеї не лише не зраділи тому, що сліпий жебрак, котрий сидів біля їхнього храму, прозрів, але навіть відчули себе ображеними і розгнівалися. Адже їх храм давно вже перетворився на сторожову будку Суботи, так само як і вся віра їх перетворилася у поклоніння богині Суботі. Вони не питають зціленого сліпця зі співчуттям: «Як ти зміг прожити стільки років сліпим?» - вони грубо нападають на нього, питаючи, ніби охоронці: «Як ти посмів прозріти в суботу? І як Той, Хто тебе зцілив, посмів зробити це в суботу?» Не від Бога Ця Людина, - говорять вони, - тому що не береже суботи. Для них, таким чином, від Бога та людина, котра всю суботу спить, нікуди не виходячи зі своєї кімнати, щоб не осквернитися якимсь кроком, ділом чи доторком; а не Той, Хто в суботу дарував зір сліпонародженому! І з цієї їх опівнічної логіки, перший святкує день суботній, а Другий – ні!
Але оскільки була між ними суперечка про Христа, вони спитали сліпонародженого, що він думає. Він сказав: це пророк. Ймовірно, вони питали його зовсім не для того, щоб дізнатися істину, але для того, щоб і від нього добитися осуду Христа як порушника суботи. Але сліпонароджений відважно свідчив про Христа, сказавши про Нього те, що сам вважав найкращим і найсильнішим у світі. Найкращими і найсильнішими серед людей були пророки, про яких він не міг не чути і не знати. Так він досі думав, тому й відповів: це пророк.
Коли іудеї отримали від сліпонародженого таку несподівану і небажану відповідь, їм у їхній сердитій немочі не залишалося нічого іншого, як тільки відкидати чудо і заявляти, ніби вони не вірять, що ця людина взагалі була сліпа і прозріла. Тоді іудеї не повірили, що він був сліпий і прозрів. Тобто вони не могли не вірити настільки очевидній речі, але прикинулись, що не вірять, щоб не надати цій події значення і щоб хоч трішки применшити поширення слави Христа Чудотворця. А що вони лише лицемірно і підступно прикинулись, ніби не вірять, видно з того, що вони покликали батьків прозрілого, щоб спитати їх. Однак, і батьків його вони покликали не з наміром з’ясувати питання і докопатися до безумовної істини, а з надією що ті якось розвінчають чудо, чи поставлять його під сумнів, чи применшать його значення. Але батьки, хоч і вельми обережно, бо боялися старійшин іудейських, підтвердили, що це їх син і що він народився сліпим. А як тепер бачить, не знаємо, чи хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Сам в дорослих літах, самого спитайте, нехай сам про себе скаже. Ще одне розчарування для іудейських старійшин-богоборців! Що тепер робити? Що може зробити той, хто ходить у темряві підземній і не бажає вийти на сонце, як не перебігти з одного темного коридору в інший?
Отримавши і від батьків таку несподівану і небажану відповідь, люті фарисеї вдаються тепер до крайнього і ницого засобу - руйнування совісті людської. Отже, вони повторно покликали чоловіка, котрий був сліпим, і зробили йому підлу і нечесну пропозицію. Склади славу Богові; ми знаємо, що Людина Ця грішна. Тобто: ми ось питання повністю вивчили і з’ясували, що всі ми праві, і ти, і ми. А саме: ти сказав правду, що ти був сліпий і прозрів. Але і ми були праві, засумнівавшись, що цей грішник відкрив тобі очі. Ми знаємо, що Він грішник і що Він не міг цього зробити. Але оскільки це вже зроблене, то ми й дійшли висновку, що це міг зробити тільки Бог. І тому: віддай хвалу Богові, а від грішника цього відречися і більше не май з ним справи.
Безумні іудеї! Вони в засліпленні своєму не змогли побачити, що, не визнаючи Христа, вони, по суті, визнали Його Богом. Віддай хвалу Богові – тільки Бог міг сотворити це. Але Господь наш Ісус Христос сотворив це. Отже, Господь наш Ісус Христос є Бог!
Вельми мудро відповідає сліпонароджений лицемірним фарисеям: чи грішник Він, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу. Він хоче сказати: я людина проста і невчена, а ви люди вчені і вправні в суперечках про гріховність і безгрішність. Ви мого Цілителя міряєте суботою, а я – чудом. Чи грішний Він і наскільки, за вашим суботницьким мірилом, я не знаю. Я знаю лише про чудо, яке Він явив на мені і котре для мене означає стільки ж, скільки і створення світу. Бо поки Він не відкрив мені очі, світ цей для мене ніби й не існував.
Після того, як фарисеї пробіглися по всіх своїх темних підземних коридорах, їм нікуди було більше повернути; і вони, вставши на одному місці, спитали сліпонародженого: що зробив Він з тобою? Як відкрив твої очі? Але і ці питання вони поставили з підступним лукавством, надіючись почути від прозрілого чоловіка щось нове, що могло б допомогти їм зменшити чудо чи звинуватити Христа. Але чоловікові цьому, простому і щирому у своїх судженнях, не могло нарешті не опротивіти це нице інтриганство народних старійшин, до яких він раніше, близько з ними не стикаючись, можливо, відчував певну пошану. І тому він відповідає їм з прикрістю: я вже сказав вам, і ви не чули; що ще хочете чути? Чи і ви хочете зробитися Його учнями? Більш різкої і рішучої відповіді він дійсно дати не міг. Після такої відповіді нападники зайняли оборонну позицію:
Вони ж докорили йому і сказали: ти учень Його, а ми Мойсеєві учні. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; Цього ж не знаємо, звідки Він. Вони виправдовуються, посилаючись на Мойсея; вони хваляться Мойсеєм. Він нібито є їх учителем, а вони – його учнями. Але з цього питання Господь цілком ясно висловився раніше. На сидінні Мойсеєвому сіли книжники і фарисеї, котрі люблять перші лавки в синагогах та привіти на ринках, котрі проїдають доми вдів і лицемірно довго моляться (Мф.23; Лк.11:40-54). Ось які вони Мойсеєві учні! І ще сказав їм Господь: Чи не дав вам Мойсей закону? І ніхто з вас того закону не виконує (Ін7:19). Не виконуючи закону Мойсеєвого і порушуючи його своїм лицемір’ям і грабунками, вони не лише перестали бути Мойсеєвими учнями, але й саме по відношенню до самого Мойсея стали зрадниками і злочинцями. Тому й Мойсей перестав бути їх учителем і зробився їх обвинувачем перед Богом. Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, є, хто вас винуватити буде, Мойсей, що на нього надієтесь ви! (Ін.5:45). Марно ви уповаєте на Мойсея, в той же час руйнуючи самі основи його закону. Але і це ваше уповання на Мойсея фальшиве; насправді ви уповаєте лише на власну владу і багатство, і більше ні на що. Бо якщо б ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене (Ін.5:46; Втор.18:15-19).
Та оскільки приземлені душі фарисейські не могли більше вірити навіть Мойсеєві, тим більше вони не могли повірити Господу нашому Ісусу Христу. Подивіться ж, як ці фарисеї, фальшиві Мойсеєві учні, використовують брехню. Простому і наївному жебраку вони говорять про Господа: Цього ж не знаємо, звідки Він. Дуже добре вони знали, звідки Господь. Якщо всі інші жителі Єрусалиму знали, звідки Господь, то тим більше ці гонителі Його, начальники і вожді народні, не могли не знати цього. Ось жителі Єрусалиму говорили: Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли прийде, ніхто знати не буде, звідки Він (Ін. 7:27). Отже, фарисеї або знали, звідки Господь, або не знали. Якщо вони знали – як знали і інші в Єрусалимі – значить, вони обманули сліпонародженого, сказавши йому: Цього ж не знаємо, звідки Він. Якщо ж вони не знали, якщо після такого шпигунства, таких суперечок, таких гонінь, такого шуму довкола Нього, Його походження, Його промов і Його діл вони все-таки ніяк не могли дізнатися, звідки Він, тоді, виходить, Він є Христос. Бо існувало звідкись взяте вірування: Христос же, коли прийде, ніхто не буде знати, звідки Він. Бачите, як знову підтверджується пророче: Впадуть у морок свій грішниці.
Тим часом жебраку при цій картині не могла не відкритися відчайдушна моральна слабкість і нікчемність цих жалюгідних народних старійшин. Тому він стає все рішучішим у розмові з ними і все вільнішим у сповіданні Господа. На останні їх слова він відповідає їм так: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Тобто: які ж ви вожді і старійшини народні, якщо всі дрібниці обрядів ви знаєте, але не знаєте про Чоловіка, Котрий сотворив зі мною таке велике чудо? Хто й повинен знати, якщо не ви, що сидите на Мойсеєвому сидінні? Хто може пояснити людям явлення Чоловіка Цього, якщо не ви, котрі щосуботи тлумачать народові про Мойсея і пророків? – І тоді продовжує цей не книжний чоловік вчити показних учителів народних, кажучи:
Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; але хто шанує Бога і творить волю Його, того слухає. Словами цими відповідає проста людина на слова фарисеїв: ми знаємо, що Чоловік Той грішник. Тепер прозрілий чоловік говорить їм на це: Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає. У Священному Письмі нема прикладів того, щоб Бог послухав якого-небудь грішника і по його молитві сотворив хоча б найменше чудо. І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви помножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крові (Іс.1:15). І Саул у гріхах своїх марно молиться Богові: Бог не хотів його почути. Грішників Бог не слухає, тим більше не здійснює через них чудес, за винятком тих випадків, коли грішники істинно покаються, і сльозами обмиють гріх свій, і зненавидять беззаконня свої, і наважаться творити волю Божу – і так, в покаянні і рішуче, припадуть до Бога у сердечній молитві. Тоді Бог прощає їх – як простив Він жінку грішницю, і митаря Закхея, і розбійника на хресті – і тоді вони перестають бути грішниками. Але й тоді Господь слухає їх не як грішників, а як розкаюваних. Грішників же, котрі моляться Богові, залишаючись у гріхах своїх, Бог не слухає. Далекий Господь від нечестивих, а молитву праведників чує (Притч. 15:29).
І згодом, після того, як цей не книжний чоловік навчив показних учителів: кого Бог слухає, а кого ні, - він називає Христа Найбільшим Чудотворцем в історії світу: Від віку не чути, щоб хто відкрив очі сліпонародженому. Якщо б Він не був від Бога, не міг би творити нічого. Так звеличує зцілений чоловік свого Цілителя. Цим він рішуче виявляє себе Його послідовником. І цим дає фарисеям зрозуміти, що марні всі їх інтриганські спроби не визнати чи применшити чудо і переконати його у своїй думці, ніби Господь – грішник.
У відповідь на останні слова зціленого жебрака фарисеї сказали йому:
У гріхах ти весь народився, і ти ще нас вчиш? І вигнали його геть. У своїй лютій немочі лицемірство і брехня завжди врешті вдаються до насильства. Фарисеї, побачивши, що вони у всіх відношеннях переможені і що всі їх спроби не мали успіху, тепер, розгнівані і присоромлені, сварять цього простодушного і правдивого чоловіка, називають його страшним грішником і виганяють геть.
Досі Євангелист описує цю сумну і похмуру тінь, яка в лиці фарисеїв показалась відразу ж після явлення дивного світла Христа Спасителя і Його Божественного діла. Світло є істина, тінь є темрява; світло є чоловіколюбством, тінь є ненавистю; світло є силою, тінь є безсиллям.
Та, почавши нинішнє Євангельське читання світлом, Євангелист і завершує його світлом, світлом, а не тінню. Господь наш Ісус Христос, Котрий після сотвореного чуда віддалився, залишаючи зціленого на деякий час самого, щоб той подолав спокусу від фарисеїв і стояв за істину проти брехні, нині знову з’являється і йде назустріч тому, кого Він бажає спасти від кінця.
Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого? Зцілений сліпець добре витримав перше випробування, тобто, показав свою лагідність і покірність, коли Господь послав його з намащеними очима вмитися в купальні Силоам. Це було випробування на послух. Тоді він добре пройшов і друге випробування, показавши свою стійкість у спокусах і не побажавши зрадити Господа через брехню фарисейську. Це випробування спокусами. Тепер же Господь піддає його третьому і останньому випробуванню, найголовнішому випробуванню правої віри. Чи віруєш ти у Сина Божого?
Він відповідав і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірити в Нього? Він пізнав Христа як Чудотворця. Він перед фарисеями назвав Його пророком, бо не знав більшого імені, яким міг би Його назвати. Він ще не вміє називати Його Сином Божим. У всьому покірний Господу, як своєму Найбільшому Благодійнику під сонцем, він бажає почути від Нього, хто є Син Божий, щоб вірити у Нього.
Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою. Він же сказав: вірую, Господи! І поклонився Йому. Лагідно і ніжно розмовляє Господь із спасенним Ним, ніби добрий лікар з хворим, що одужує. Тому й не велить йому: «Віруй в Мене!» - і не нав’язується йому зі словами: «Я – Син Божий!»; але каже йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою.
Людині, вільній і розумній істоті, Господь дає час, щоб та сама подумала і сама визначилася. І як тільки зцілений чоловік почув про це достоїнство свого Цілителя, достоїнство вище, ніж пророче, він тут же радісно вигукнув: вірую, Господи! І не язиком тільки вигукнув, але й вклонився Йому, ніби для того, щоб цим ще більше засвідчити свою віру. («Цим він визнав Його Божественну могутність: щоб не подумали, ніби він тільки на словах виголосив це, він додає і діло» (тобто, кланяється Господу). Златоуст). І як до того відкрились його тілесні очі, так і нині відкрились його очі духовні. І тепер він споглядав і духовними, і тілесними очима і бачив перед собою Боголюдину, Бога у людській плоті.
Воістину, великий Бог наш і творить Він чудеса; і нема кінця розповіді про чудеса Його. Віруємо і ми, Господи Ісусе Христе, Спасителю наш; віруємо, що Ти – Син Бога живого і світло для світу. І поклоняємось Тобі, Найсолодший Ісусе, разом з соборами ангелів і святих на небесах і з усією Церквою Твоєю на землі, Тобі і Отцю Твоєму і Святому Духові – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
28.05.2022