Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Переможця смерті (Пасха).
Замерзлі збираються біля вогню; голодні збираються біля трапези; змучені довгою темрявою ночі радіють сходу сонця; виснажені важкою боротьбою торжествують від несподіваної перемоги.
О воскреслий Господи, як Ти воскресінням Своїм для всіх став усім!
О найбагатший Царю, як Ти одним Своїм даром наповнив всі порожні руки, простерті до неба! Радіє небо, радіє і земля. Радіє небо, як радіє мати, годуючи своїх голодних дітей; радіє земля, як радіють діти, приймаючи їжу з рук своєї матері?
Перемога Христова – єдина перемога, якій можуть радіти всі людські істоти, від першоствореної і до останньої. Всяка інша перемога на землі розділяла і розділяє людей. Коли один цар земний здобуде перемогу над іншим царем, один з них радіє, а другий тужить. Коли людина переможе свого сусіда, то під одним дахом – пісня, а під іншим – плач. Але нема на землі переможної радості, не отруєної зловтіхою: звичайний переможець земний радіє як своєму сміху, так і сльозам переможеного супротивника. Він і сам не помічає, як зловтіха наполовину розбавляє його радість.
Коли Тамерлан переміг султана Баязіда, він посадив останнього в залізну клітку і перед кліткою влаштував святкування і бенкет. Вся його радість полягала в зловтішанні; його злість живила його веселощі. О брати, якою ж короткою радістю буває зловтіха! О, якою отруєною їжею для веселощів є злість! Коли король Стефан Дечанський переміг короля болгарського, він не хотів ні втручатися в болгарські землі, ні поневолювати болгарський народ, але з поля битви вирушив у самітню келію, щоб поститися і молитися Богові. Цей переможець благородніший за іншого; однак і ця перемога, як і будь-яка людська перемога, не позбавлена свого жала для переможених. І найблагородніша людська перемога схожа на якесь сонце, що однією своєю половиною випускало б світлі промені, а другою – темне проміння. Тільки Христова перемога – як сонце, що зливає свої світлі промені на всіх, хто стоїть під ним.
Тільки Христова перемога наповнює всі серця людські повнотою радості. Тільки вона – перемога, в якій нема зловтіхи і злості.
«Таємна перемога», - скажете ви? Так, але в той же час – явлена всьому роду людському, живому і померлому.
«Великодушна перемога», скажете ви? Так, і понад те. Хіба мати не більш ніж великодушна, якщо вона не тільки один раз чи двічі захистила дітей своїх від змія, але, щоб навіки порятувати їх, хоробро пішла в саме лігво змія і спалила його вогнем?
«Цілюща перемога», - скажете ви? Так, цілюща і рятівна на віки вічні. Ця незлоблива перемога рятує людей від усього зла і робить їх безсмертними – робить їх безсмертними і безгрішними. Бо безсмертя без безгрішності означало б тільки продовження віку злу, продовження віку зловтісі і люті. А безсмертя разом з безгрішністю породжує незатьмарену радість і робить людей братами пресвітлих ангелів Божих.
Хто не втішиться перемозі Господа Ісуса Христа? Він переміг не ради Себе, але ради нас. Його перемога не зробила Його ні величнішим, ні живішим, ні багатшим; але зробила такими нас. Його перемога – не самолюбство, а любов - не викрадення, а дар. Земні переможці виривають перемогу; Христос – єдиний, Хто перемогу віддає.
Жоден земний переможець, цар чи воєвода, не бажає, щоб його перемогу відділяли від нього і приписували іншому; тільки воскреслий Господь обома руками простягає Свою перемогу кожному з нас, і не гнівається, а радіє, коли Його перемога робить нас переможцями, тобто, більш великими, живими і багатими, ніж ми є. Земні перемоги, якщо на них дивитися здаля, виглядають красивішими, зблизька ж вони потворніші і огидніші. А про перемогу Христову неможливо сказати, коли вона красивіша: коли на неї дивишся здаля чи зблизька. Дивлячись на перемогу цю здаля, ми захоплюємося нею, як єдиною у блиску, красі, чистоті і спасенності. Дивлячись же на неї зблизька, ми захоплюємося нею, бачачи, яких жахливих ворогів вона здолала і яку безліч рабів визволила. Нинішній день більше, ніж інші дні в році, присвячений прославленню і святкуванню цієї перемоги Христової, і тому слід роздивитися її зблизька як для кращого знання, так і для більшої радості.
Отже, наблизьмося до воскреслого і переможного Господа нашого і запитаймо себе: по-перше, кого Він переміг воскресінням Своїм і, по-друге, кого Він звільнив перемогою Своєю?
I. Воскресінням Своїм Господь переміг двох найлютіших ворогів людського життя і людської гідності: смерть і гріх. Ці два вороги роду людського народилися ще тоді, коли перша людина перестала бути рідною Богові, переступивши заповідь послуху Творцеві своєму. В Раю людина не знала ні смерті, ні гріха, ні страху, ні сорому. Бо, приєднана до Бога живого, людина не могла знати смерті; і, живучи в досконалому послуху Богові, вона не могла знати гріха. А там, де не знають смерті, не знають і страху; і де не знають гріха, не знають і сорому від гріха. Як тільки людина згрішила, порушивши спасенний послух Богові, страх і сором увійшли в неї; вона відчула себе безконечно віддаленою від Бога і передбачила над собою косу смерті. Тому, коли Бог сказав Адамові: Адаме, де ти? – той відповів: голос Твій я почув в раю, і забоявся, тому, що я нагий, і сховався (Бут.3:9-10). Досі глас Божий зміцнював, потішав і оживотворяв Адама; а нині, після скоєного гріха, той самий голос Божий розслабляє, страшить і умертвляє його. Досі Адам бачив себе зодягнутим в ангельський одяг безсмертя; а нині він побачив себе гріхом оголеним, окраденим, приниженим до худоби і применшеним до карлика. Такий жахливий, браття, найменший гріх непослуху Богові. Побоявшись Бога, Адам сховався між деревами раю (Бут.3:8). Як домашня кішка, коли здичавіє і втече до лісу, і починає ховатися від господаря і годувальника свого. У безсловесної тварини, над якою Адам раніше був всемогутнім паном, почав він шукати захисту поза Захисником своїм. Один гріх з блискавичною швидкістю потягнув за собою другий, третій, сотий, тисячний, поки людина нарешті не оскотинилася і не заземлилася тілом і духом. Гріховний шлях, яким вирушив Адам, вів його до землі і в землю. Звідси й слова Божі: в поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і в порох повернешся (Бут.3:19), - виражають не тільки Божий суд, але й процес людського заземлення і розпаду, що вже почався і швидко розвивається. Нащадки Адамові, покоління за поколінням, заземлялись і розпадались, грішачи з соромом і помираючи зі страхом і жахом. Люди ховалися від Бога між деревами, між камінням, між золотом і прахом; і чим більше вони переховувалися, тим більше від істинного Бога віддалялися і істинного Бога забували. Природа, що колись лежала біля ніг людини, поступово піднялася над головою її, так що, врешті решт, цілковито заслонила від неї лице Боже і стала для неї замість Бога. І людина почала обожнювати природу, тобто, стала її слухатися, з нею співставляти свою поведінку, їй молитися і їй приносити жертви. Але обожнена природа не змогла спасти ні себе, ні людину від смерті і тління.
Страшний шлях, яким йшло людство, був шляхом гріха; і цей неправедний шлях непомильно вів до одного лише багатостраждального міста – міста мертвих. Царі людські царювали над людьми і над царями. Чим далі, тим більше ріс тягар гріха, ніби снігова куля, котячись з гори. Рід людський був у глибокому відчаї, коли явився небесний Велет, щоб спасти його.
Велетом Цим був Господь Ісус Христос. Вічно безгрішний і вічно безсмертний, Він відвідав гниле кладовище роду людського, повсюди розсипаючи квітки безсмертя. Від духу вуст Його тікав сморід гріха, і від Його слів мертві оживали. Але Він з чоловіколюбства взяв на Себе гору гріха людського, як з чоловіколюбства зодягнувся у смертну людську плоть. Однак гріх людський був таким важким і страшним, що під його тягарем і Сам Син Божий зліг у гріб. Стократ блаженний гріб цей, з якого потекла для роду людського ріка безсмертного життя! Через гріб цей Велет зійшов до пекла, де зруйнував престіл сатани і знищив гніздо всіх злих і підступних змов проти роду людського; з гробу цього Велет піднявся до найвищих небес, проклавши новий шлях – до міста живих. Своєю силою Він зруйнував пекло, Своєю силою прославив тіло Своє і повстав з гробу – Своєю власною силою, нероздільною із силою Отця і Духа Святого. Смиренно як агнець пішов незлобливий Господь на страждання і смерть, і стійко як Бог переніс Він страждання і переміг смерть. Його воскресіння є справжня подія, і, водночас, пророцтво і образ нашого воскресіння – бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними (1 Кор.15:52).
Хто-небудь запитає: «Як же кажуть, що воскреслий Господь переміг смерть, адже люди все ще помирають?» Кожен, хто входить в це життя через материнське лоно, йде з цього життя через смерть і гріб. Таке правило. Але тільки для нас, що вмирають у Христі, смерть є вже не похмурою безоднею, а народженням у нове життя і поверненням у батьківщину свою. Гріб для нас вже не вічна темрява, а лише ворота, біля яких очікують нас світлі ангели Божі. Для всіх, сповнених любові до прекрасного і чоловіколюбного Господа, гріб став просто останньою перепоною, переступивши яку вони опиняться в присутності Божій, - і перепоною тонкою, як павутина. Тому славний апостол Павло вигукує: для мене життя – Христос, і смерть – здобуток (Флп.1:21). Як же Господь не переміг смерті, якщо смерті більше не видно за Ним? Гріб більше не глибока прірва, бо Господь заповнив його Собою; гріб не похмурий більше, бо Господь освітив його; гріб не страшний і не жахливий більше, бо означає не кінець життя, але початок; і гріб не вічна наша батьківщина більше, а лише ворота батьківщини. Різниця між смертю до воскресіння Христового і смертю після нього подібна до різниці між страшною пожежею і полум’ям свічі. Такою корінною була перемога Христова, і так поглинута смерть перемогою Його (1 Кор. 15:54).
Далі хтось запитає: «Як же кажуть, що воскреслий Господь переміг гріх, адже люди все ще грішать?» Воістину Господь переміг гріх. Він переміг його Своїм безгрішним зачаттям і Різдвом; і переміг його Своїм чистим і безгрішним життям на землі; і переміг його, як Праведник страждаючи на Хресті; і, нарешті, увінчав всі ці перемоги Своїм преславним воскресінням. Він став ліками, вірними і непогрішними ліками від гріха. Заражений гріхом може вилікуватися тільки Христом. Хто не бажає грішити, може здійснити це бажання тільки з допомогою Христовою. Коли люди знайшли ліки від віспи, вони говорили: «Ми перемогли цю хворобу!» Так самісінько говорили і знайшовши ліки від хвороби горла, зубного болю, подагри та інших недуг: «Ми ці хвороби здолали! Ми ці хвороби перемогли!» Отже, знайти ліки від якоїсь хвороби означає перемогти хворобу цю.
Христос є неперевершений і найбільший Лікар в історії людства, бо Він дав людям ліки від хвороби всіх хвороб, тобто, від гріха, з якого народжуються всі інші хвороби і всі інші страждання людські, і душевні, і тілесні. Ці ліки – Він Сам, воскреслий і живий Господь. Він є єдиним і єдинонадійним засобом від гріха. Якщо люди й донині грішать і гинуть у гріхах, це не означає, ніби Христос не переміг гріха; а означає тільки те, що дані люди не вживають єдиних Ліків від своєї смертельної хвороби; отже, Христос як Ліки ще недостатньо їм відомий; або, якщо і відомий, вони все-таки з якихось причин не приймають Його. Але історія свідчить тисячами тисяч голосів: хто влив Ці Ліки у душу свою і прийняв Його в тіло своє - зцілились і стали здоровими. Знаючи неміч нашого єства, Господь наш Ісус Христос звелів вірним приймати Його як їжу і пити під видимим виглядом хліба і вина. Це зробив Чоловіколюбець з невимірної любові до людей, тільки б полегшити їм доступ до живоносних ліків від гріха і від тліну гріховного. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. (Ін. 6:56). Хто грішить, живиться гріхом, і від гріха життя в них поступово зникає. Хто споживає Господа воістину живляться життям, і життя в них все більше зростає, а смерть зменшується. А чим більше зростає життя, тим відразливішим стає гріх. Відразливі і жалюгідні солодощі гріха замінюються в них животворними і радісними солодощами Христа Переможця.
Блаженні, хто випробував і скуштував цю тайну у своєму житті. Їх можна назвати синами світла і дітьми благодаті. Коли вони преставляться від життя цього, вони наче вийдуть з лікарні – але вже не як хворі.
II. А тепер спитаймо: «Кого воскреслий Господь визволив перемогою Своєю над гріхом і смертю?» Чи тільки людей однієї національності? Чи однієї раси? Чи одного стану? Чи одного суспільного становища? Ніяк. Подібне визволення властиве зловтішним і лютим перемогам земних переможців. Господь не названий ні іудеєлюбцем, ні еллінолюбцем, ні бідняколюбцем, ні аристократолюбцем; але названий Він Чоловіколюбцем.
Отже, Свою перемогу Він призначив людині, незалежно від всіх відмінностей, які люди проводять між собою. Він отримав перемогу на благо і користь всім створеним людям, і Він запропонував її всім створеним людям. Тим, хто прийме і засвоїть перемогу цю, Він обіцяв життя вічне і спів-спадкоємництво у Царстві Небесному. Він нікому не нав’язує Своєї перемоги, хоча вона і настільки дорогоцінна, але залишає людям свободу: прийняти її чи не прийняти. Як в Раю людина зробила вільний вибір, взявши з рук сатани погибель, смерть і гріх, так і зараз вона повинна вільно вибрати, чи взяти їй життя і спасіння з рук Бога Переможця. Христова перемога є бальзамом, бальзамом животворним, для всіх людей, бо всі стали прокаженними гріхом і смертю.
Бальзам цей хворих робить здоровими, а здорових – ще здоровішими. Бальзам цей мертвих оживляє, а у живих примножує життя. Бальзам цей умудряє, облагороджує, обожнює людину, стократно і тисячократно збільшує її сили і підносить її гідність високо над усією створеною природою, навіть до височини і довершеності Божих ангелів і архангелів. О дивний і животворчий Бальзаме! Яка рука Тебе не прийме! Яке серце не виллє Тебе на рани свої! Які уста зможуть оспівати Тебе! Яке перо опише Твою чудотворну силу! Хто злічить донині зцілених Тобою хворих і воскреслих покійників! Хто має достатньо сліз, щоб подякувати Тобі!
Так прийдіть усі ви, браття, хто боїться смерті. Приступіть до Христа воскреслого, до Христа Воскресителя, і Він визволить вас від смерті і страху смертного. Прийдіть і ви, всі, хто живе під соромом очевидних і таємних гріхів своїх, ближче підійдіть до Живого Джерела, Котре обмиває і очищає, Котре і найчорнішу посудину може зробити білішою від снігу. Прийдіть ви, всі, хто потребує здоров’я, сили, краси і радості. Воскреслий Христос є пребагатим Джерелом усього цього. Він із співчуттям і сумом чекає на всіх вас, не бажаючи, щоб хто-небудь пройшов повз. Вклоніться Йому тілом і душею. Поєднайтеся з Ним всім розумом своїм і всіма намірами своїми. Обніміть Його всім серцем своїм. Поклоняйтеся не загарбнику, але Визволителю; поєднуйтеся не з губителем, але із Спасителем; обнімайте не чужого, але найближчого Родича і найулюбленішого Друга.
Воскреслий Господь – чудо чудес; однак саме як чудо чудес Він є істинною природою вашою, істинною природою людською, первозданною, райською природою Адамовою. Істинна природа людини і не повинна бути у рабстві безсловесної природи, що оточує її, але покликана владарювати над нею могутньо, всемогутньо. І не полягає істинна природа людська в приниженні, у хворобі, в смертності і в гріховності; але в славі і здоров’ї, в безсмерті і безгрішності. Воскреслий Господь зняв завісу з істинного Бога і з істинної людини і явив нам Собою велич та красу і Одного, і другого. Ніхто не може пізнати істинного Бога інакше, ніж через воскреслого Господа Ісуса Христа; і ніхто не може пізнати істинну людину, крім як через Нього єдиного.
Христос воскрес, браття!
Воскресінням Своїм Христос переміг гріх і смерть, зруйнував похмуре царство сатани, звільнив поневолений рід людський і зняв печать з найвеличніших таїн Бога і людини. Йому належить честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Трійці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, і в усі часи і навіки вічні. Амінь.
05.05.2024