Синаксар у Неділю про Блудного сина.

На Блудного сина:

Хто, як і я, розпусник, – дерзай, прийди:

Адже двері Божих щедрот для всіх відчинені.

У цей день ми святкуємо повернення блудного сина, яке божественні отці поставили в Тріоді на другому місці з наступних причин.

Оскільки деякі знають за собою безліч беззаконь, від юності живучи розпусно, проводячи час бездіяльно, у п’янстві і нечистоті, і таким чином впавши в глибину бід, то приходять у відчай, який є породженням гордості. Тому вони ніяк не хочуть перейти до виправлення, виставляючи (на оправдання) полонення злом, через що впадають постійно в ще більше зло.

Святі отці, проявляючи і до таких людей батьківське чоловіколюбство і бажаючи позбавити їх відчаю, пропонують тут оцю притчу після першої (притчі про Митаря і Фарисея), вириваючи з коренем ту пристрасть (відчай) і підводячи їх до придбання чесноти, відкриваючи тим, що багато згрішили, розпусним, преблаге Боже милосердя, показуючи через цю притчу Христову, що немає таких гріхів, які можуть перевершити Його чоловіколюбство.

Отже, два сини у чоловіка, тобто Богочоловіка Слова – це праведні і грішні. Старший – це завжди той, хто виконує заповіді Божі і перебуває у Його благодаті та ніколи не відступає від Нього. А молодший полюбив гріх і через ганебні вчинки відпав від перебування з Богом, гріхом виснажив Боже чоловіколюбство, живучи розпусно. Він не зберіг цнотливості, послухався лукавого демона і хтивістю поневолився його волі, але не міг задовольнити бажання. Бо гріх, що розпалюється звичкою до тимчасової насолоди, ненаситний, і Господь у притчі уподібнює його стручкам – їжі свиней, бо стручки здаються спочатку солодкими, а потім стають жорсткими і грубими, як кукіль; так само і гріх.

Нарешті, отямившись, блудний (син), погибаючи від голоду чесноти, повертається до Отця зі словами:  Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином  (Лк 15, 8-9). Але Батько приймає того, що кається, без докору, з розпростертими обіймами, являючи Божественну і батьківську любов. І дає йому одежу, тобто Святе Хрещення, печать і заручення – благодать Всесвятого Духа, до того ж і взуття, щоб відтепер змії і скорпіони не кусали стопи його ніг, але навпаки, самі їх голови були потрощені його стопами. Потім Батько, з величезною радістю задля того, що знайшов втраченого, заколює вгодоване теля – Сина Свого Єдинородного, і дає причаститися Тіла і Крові Його.

І якби дивуючись нескінченному милосердю Батька, старший син виявляє все своє обурення. Однак Чоловіколюбець і його приводить до мовчання, запрошуючи тихими, лагідними і прихильними словами, кажучи: Ти завжди зі мною і треба було розділити з Батьком бенкет і  радіти,  що цей син мій раніше  був мертвий  гріхом, –  і   ожив,  розкаявшись в нерозважливих вчинках; пропав, віддалившись від мене звичкою до гріха, –  і знайшовся  мною, постраждалим (за нього) милосердям Своїм і покликавши його по милості Своїй» (пор. Лк 15, 31-32).

Притча ця застосовна і до єврейського народу, і до нас. З тієї причини вона поміщена тут святими отцями, що, як сказано раніше, видаляє відчай і нерішучість почати добре життя, повчає покаяння та навернення согрішившого подібно до блудного. Бо каяття – це найкраща зброя і сильна допомога проти демонських стріл.

Христе Боже наш, по невимовному Твоєму чоловіколюбстві помилуй нас. Амінь.

20.02.2022