Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про зцілення розслабленого (Неділя друга Великого посту).

Минулої неділі ми слухали євангельський уривок про чудотворну дію великої і могутньої присутності Христової. Нафанаїл, який засумнівався в словах апостола Филипа, що явився у світ довгоочікуваний Месія в особі Ісуса з Назарета, - той самий Нафанаїл, як тільки опинився в присутності Самого Господа, тут же визнав і сповідав Його Сином Божим і Царем Ізраїлевим. А нинішній уривок з Євангелія говорить про найбільше старання і працю істинно віруючих людей, яких вони докладають, щоб опинитися в присутності Господа Ісуса Христа. 

Четверо несли розслабленого, свого родича чи друга, несли його на постелі – у такому розпачливому становищі він перебував, не маючи можливості рухатися. Вони марно проштовхувалися через чисельний натовп щоб наблизитися до Господа, - їм це не вдалося. І тоді вони піднялися на дах будинку, розкрили його і через покрівлю, з труднощами і зусиллями спустили постіль, де лежав хворий, до ніг Чудотворця і Зцілителя. Такою сильною була віра їх у Христа. 

Ісус, побачивши віру їх, говорить розслабленому: прощаються тобі гріхи твої. Господь не чув сповідування їх віри, але Він бачив віру їх. Прозорливість Його проникала до найтаємніших  глибин серця людського, і, розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив велику віру їх. Але і Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав віру їх, за тими стараннями і працею, яких вони доклали, щоб принести хворого до Нього. Отже, віра їх була очевидною і для духовного, і для тілесного зору Господа.

Так само очевидним для Господа було і невір’я книжників, що були присутні при цій події і міркували у серцях своїх: що Він так богохульствує? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? Побачивши їх міркування сердечні духом Своїм, Господь починає м’яко докоряти їм у цьому:  чому так думаєте у серцях ваших? Прозорливий Господь з однаковою легкістю читає і в чистих, і в нечистих серцях. Як відразу побачив Він чисте серце Нафанаїлове, в котрому не було лукавства, так нині Він зразу ясно побачив і нечисті серця книжників, сповнені лукавства. І, щоб показати їм, що Він має владу і над тілами, як і над душами людськими, владу і гріхи прощати, і розслаблені тіла лікувати, Господь сказав розслабленому: тобі кажу: встань, візьми постіль твою і йди в дім твій. У відповідь на таке владне повеління хворий відразу встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі вражалися і прославляли Бога, кажучи: ніколи нічого такого ми не бачили.

Подивіться, скільки чудесних сил являє Господь одночасно:

Він проникає поглядом Своїм у серця людей і відкриває віру одних і лукавство інших;

Він прощає душі гріхи і робить її здоровою і чистою від першопричини хвороби і немочі;

Він повертає здоров’я розслабленому, паралізованому тілу за допомогою Свого могутнього слова. 

О, яка велика, і страшна, і чудесна, і цілюща присутність Господа живого!

Але треба прийти і стати перед живим Господом. Це – найголовніше на стежині спасіння: прийти з вірою в присутність Господа і відчути присутність цю. Іноді Сам Господь приходить і відкриває нам Свою благодатну присутність, як прийшов Він у Віфанію до Марфи і Марії; як несподівано явився Він на дорозі апостолові Павлу; чи іншим апостолам – на морі Галилейському, і на шляху в Еммаус, і в закритій кімнаті; чи Марії Магдалині – в саду; чи багатьом святим – уві сні і явно. Іноді ж люди приходять перед  Господом, приведені апостолами. Так Андрій привів Симона Петра, Филип – Нафанаїла;  так наступники апостолів і місіонери привели до Господа тисячі і мільйони віруючих; і так взагалі одні віруючі приводять інших віруючих. Нарешті, іноді люди самі докладають величезних зусиль, щоб опинитися у присутності Бога, як було з цими чотирма, що піднялися на покрівлю дому, щоб спустити свого хворого перед Господом. Ось три способи, як люди можуть відчути себе у присутності Божій. Наше діло – старанно трудитися, щоб прийти у присутність Господню; а діло Боже – допустити нас у Свою присутність і осяяти нас нею. Тому ми повинні використати у зворотному порядку всі три способи. Тобто, ми повинні з вірою і ревністю робити все, що залежить від нас, щоб прийти в присутність Господню; далі, ми повинні слідувати заклику і настановам Святої Апостольської Церкви і отців та учителів Церкви; і, нарешті, тільки виконання першої і другої умови: молитовно з надією очікувати, щоб допустив нас Господь до Себе, щоб осяяв нас Своєю присутністю, щоб зміцнив, щоб зцілив і щоб спас. 

А якою повинна бути наша праця з відкриття присутності Божої, найкраще показує нам приклад цих чотирьох чоловік, котрі не гребують і тим, щоб залізти на дах будинку; і не соромляться ніяким соромом чи страхом, спускаючи свого хворого товариша з висоти у присутність живого Бога. Ось приклад ревності, якщо не більший, то, принаймні, схожий на приклад тієї вдови, яка безперервно докучала неправедному судді з проханням захистити її від суперника її (Лк.18:1-5). Це й означає виконати заповідь Господню, що слід завжди молитися і не впадати у відчай (Лк.18:1). Це є доказом істинності і другої заповіді Господньої: стукайте, і відкриють вам (Мф.7:7). Це, врешті, є поясненням дивовижного вислову Христового: Царство Небесне силою здобувається, і ті, хто докладає зусиль, хапають його. (Мф.11:12). Отже, Господь вимагає від вірних Своїх, щоб вони доклали всіх можливих зусиль, вклали усю працю, щоб вони працювали, доки є світло, щоб молились безперервно, просили, шукали, стукали, постились, творили незліченні справи милосердя, - і все це з тією метою, щоб відкрилося їм Царство Небесне, тобто, велика, страшна і животворча присутність Божа. Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським! (Лк.21:36). Невтомно пильнуйте над серцем своїм, щоб воно не приліпилося до землі; пильнуйте над помислами своїми, щоб вони не віддалили вас від Бога; пильнуйте над справами своїми, щоб примножити талант свій, а не зменшити і не розтратити його; пильнуйте над днями своїми, щоб смерть не застукала вас зненацька і не викрала нерозкаяними, у гріхах ваших. Така наша віра православна: наскрізь діяльна, наскрізь молитовна і пильна, слізна і поєднана з зусиллями. Жодна інша віра не пропонує вірним докласти стільки зусиль, щоб удостоїтися стати перед Сином Божим. Всі ці зусилля запропонував усьому світові і заповідав вірним Сам Господь наш Спаситель; Церква ж безперервно освіжує їх, повторюючи з віку в вік, з покоління в покоління, являючи вірним все більшу й більшу кількість духовних витязів, котрі виконали закон Христа і сподобилися слави і сили невисловленої і на небі, і на землі.

Та, з іншого боку, не слід зваблюватися і уявляти, що всі ці труди і зусилля людини самі по собі приносять спасіння. Не слід уявляти, ніби людина може прийти в присутність Бога живого виключно своїми трудами і зусиллями. Якби Господь не захотів, ніхто із смертних ніколи не зміг би стати перед лицем Його. Бо Сам Господь, що заповів всі ці труди і зусилля в іншому місці виголошує: Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!  (Лк.17:10). І ще, в іншому місці: Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня. (Ін.6:44). І ще, в іншому місці: без Мене нічого чинити не можете ви (Ін.15:5). Апостол Павло у Посланні до Ефесян у тому ж сенсі говорить: благодаттю ви спасенні (Еф.2:5).  Що ж скажемо після цього? Чи скажемо, що всі труди наші із спасіння даремні? Чи не опустити нам руки в очікуванні, поки Господь не явиться нам Сам і Своєю силою не поставить нас у Свою присутність? Чи не волає сам пророк Ісайя: і вся праведність наша – як забруднений одяг (Іс. 64:6)?. Так чи не відмовитися нам від усіх трудів і від усіх зусиль? Та чи не уподібнимося ми тоді рабові, що закопав у землю свій талант і потім почув від пана: лукавий раб і лінивий (Мф.25:26)? Ми повинні бути тверезі і трудитися, виконуючи заповіді Господні, ясні як сонце. Ми повинні вкласти усю свою працю, а у Божій владі – благословити нашу працю і допустити нас у Свою присутність. Дивовижно розтлумачив це апостол Павло, сказавши: посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! (1Кор.3:6-7). Отже, все залежить від Бога – від Божої сили, мудрості і милості. Але все-таки наше діло – садити і поливати; і ми не можемо знехтувати нашим обов’язком, не піддаючи себе небезпеці вічної погибелі. 

Обов’язок землероба – орати і поливати, а від Божої сили, мудрості і милості залежить, чи зійдуть  посіви, чи зростуть і принесуть плід.  

Обов’язок вченого – досліджувати і шукати, а від Божої сили, мудрості і милості залежить, чи відкриється йому знання. 

Обов’язок батьків – ростити своїх дітей і виховувати їх у страху Божому, а від Божої сили, мудрості і милості залежить, чи будуть діти жити і як довго.

Обов’язок священика – віруючих вчити, повчати, викривати і виправляти, а від Божої сили, мудрості і милості залежить, чи принесе труд священика плоди. 

Обов’язок всіх нас – старатися і працювати, щоб удостоїтися стати у присутності Сина Божого, але від Божої сили, мудрості і милості залежить, чи будемо ми допущені до Господа.

Однак не слід трудитися без уповання на милість Божу. Вся наша праця нехай буде осяяна надією, що Господь поблизу нас, і що Він прийме нас у присутність лиця Свого. Нема глибшого і невичерпнішого джерела, ніж джерело милості Божої. Коли блудний син покаявся після свого ганебного падіння до рівня свинського життя, милосердний отець вибіг йому назустріч, впав йому на шию і простив його. Господь невпинно виходить назустріч Своїм розкаяним чадам. Він простягає руки Свої до усіх, хто звернув обличчя свої до Нього.  Я весь день простягав Свої руки до люду запеклого, - говорить Господь про іудеїв (Іс. 65:2). А якщо Господь простягає руки Свої і до непокірних, то як же більше до покірних? Покірний пророк Давид говорить: Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний! (Пс.15:8). Отже, покірних трударів у ділі свого спасіння Господь не позбавляє присутності Своєї.

Тому не будемо вважати свою працю даремною, як роблять ті, хто впав у безбожність і відчай; але стараючись і трудячись з усіх сил, будемо надіятися на милість Господа Бога. Навмисне поглибимо наші труди у час Великого посту, як і велить нам Свята Церква. Нехай у цьому сяє нам приклад цих чотирьох, що піднялися на дах будинку і розкрили його, і спустили п’ятого – свого розслабленого друга – перед Господом. Якщо одна п’ята нашої душі розслаблена чи згнила від хвороби, якомога швидше поспішімо з іншими, здоровими, чотирма п’ятими перед Господом, і Господь зцілить те, що у нас хворіє. Якщо одне почуття спокусило нас у світі цьому і від спокуси захворіло, поспішімо з іншими чотирма почуттями перед  Господа, щоб Господь змилувався над нашим хворим почуттям і зробив його здоровим. Якщо одна частина тіла болить, лікарі радять подвійно піклуватися про решту тіла, подвійно берегти і живити його, щоб здорове стало ще здоровішим і сильнішим, і таким чином подолало хворобу хворого. Так і з нашою душею. Якщо ми засумнівалися розумом, то швидко попрацюймо серцем і душею, щоб примножити віру свою і хворий розум за допомогою Божою вилікувати і зміцнити. Якщо ми згрішили залишенням молитви, то поспішімо справами милосердя повернути втрачену молитвенність, і навпаки. 

І Господь наш зглянеться на віру нашу, на наші старання і труди, і помилує нас. І з Своєї безкінечної милості Він допустить нас у присутність Свою, в присутність безсмертну і животворчу, що подає життя, міцність і радість незлічеенним ангельським силам і воїнствам святих. Господу і Спасу нашому Ісусу Христу подобає честь і слава, з  Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, і у всі часи, і навіки вічні. Амінь.

 

Джерело перекладу.

31.03.2024