У селах ґміни Чижі Гайнівського повіту Підляського воєводства Польщі (тут).
Етнографічний матеріал про українські народні звичаї на Благовіщення я записав у селі Кропивки на Володавщині від Марії Клізи у 1987 році. Пані Марія наспівувала тоді на магнітофон весільні пісні, а також виявилася майстерною оповідачкою. У прислів’ях, які вона розповідала, йшлося про народну мудрість української нації, яка споконвіків заселяла Холмщину та Підляшшя. Я тоді цікавився етнокультурою, бо вважав, що це – форма збереження нашої української національної ідентичності у Польщі. Окрім цього, тоді ще були живі люди, які пам’ятали дуже багато звичаїв, а головне – вірили в магію та практикували її на щодень. Цей архівний матеріал про народні звичаї на Благовіщення показує нам, українцям у Польщі, сумну правду: духовна культура відходить у забуття.
Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня), належить до Дванадесятих свят, тобто таких, що мають нерухомі дати. На свято Благовіщення, що припадає на час Великого посту, давні українські мешканці Холмщини і надбужанського Підляшшя притримувалися багатьох аграрно-побутових вірувань. Вони мали здебільшого язичницький характер і ніяк не асоціювалися з богословською практикою церкви. Проте звичаями на Благовіщення українські мешканці Холмщини і Підляшшя відзначали важливий елемент свята періоду Чотиридесятниці. Недарма над Бугом були відомі прислів’я: «Великий піст не одному прижме хвіст» та «У Великому пості не йди в гості». Свято Благовіщення, яке несло благу вістку про об’явлення Архангела Гавриїла Пресвятій Богородиці, мало в народі багатошарву язичницьку функцію, пов’язану з приходом весни. Це були космогональні вірювання про пробудження землі до весняного життя, про кінець зими та нове в житті людей. Оскільки на Благовіщення Архангел Гавриїл прибував з небесного світу, сповіщаючи Діву Марію, що вона стане матір’ю Сина Божого і Спасителя світу, народні вірування мали також небесну сутність. На Благовіщення прилітали з вирію лелеки (бусюни), і це свідчило, що весна обов’язково наближається. Тому у ці дні казали: «На Благовіщення бусюн прилітає, а зима відлітає», «На Благовіщення весна зиму перемагає». Існувало повір’я: якщо на Благовіщення людина побачить лелеку в польоті, то буде здорова весь рік. Натомість побачити лелеку, що стоїть на луці чи в полі, вважалося поганим знаком, бо тоді весь рік людина збиватиме пальці на ногах об каміння. У ті часи протягом літа люди ходили босоніж, а взували черевики тільки до великих свят, на весілля, на похорони, коли йшли до церкви чи їхали до міста Володави на ярмарок.
06.04.2022Читати далі
На Блудного сина:
Хто, як і я, розпусник, – дерзай, прийди:
Адже двері Божих щедрот для всіх відчинені.
У цей день ми святкуємо повернення блудного сина, яке божественні отці поставили в Тріоді на другому місці з наступних причин.
Оскільки деякі знають за собою безліч беззаконь, від юності живучи розпусно, проводячи час бездіяльно, у п’янстві і нечистоті, і таким чином впавши в глибину бід, то приходять у відчай, який є породженням гордості. Тому вони ніяк не хочуть перейти до виправлення, виставляючи (на оправдання) полонення злом, через що впадають постійно в ще більше зло.
Святі отці, проявляючи і до таких людей батьківське чоловіколюбство і бажаючи позбавити їх відчаю, пропонують тут оцю притчу після першої (притчі про Митаря і Фарисея), вириваючи з коренем ту пристрасть (відчай) і підводячи їх до придбання чесноти, відкриваючи тим, що багато згрішили, розпусним, преблаге Боже милосердя, показуючи через цю притчу Христову, що немає таких гріхів, які можуть перевершити Його чоловіколюбство.
20.02.2022Читати далі
Коли минув час очищення Богородиці, за законом Мойсея Вона понесла Його в Єрусалим, шобпоставити Його перед Господом як і написано в законі Господньому. І був там Симеон – людина праведна й благочестива. Йому було обіцяно від Духа Святого не бачити смерті до того часу, поки не побачить Христа Господнього. І прийшов він за велінням Духа Святого до храму, а коли принесла Мати Дитя Ісуса щоб виконати все за законним звичаєм, – узяв Його на руку свою благословляючи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого Владико, як і сказав Ти, з миром» (Лк 2, 22-29).
Хто розповість про сили Господні, які довелося чути, складе всі подяки Йому (Пс. 105, 2). Тому, Хто тримає в руках Своїх землю, Хто вміщує в Собі безодню розуму й премудрості, висловлену його устами? Хай же радіє сьогодні Адам із Симеоном, промовляючи до Христа «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, як і сказав Ти, з миром; нині звільняєш мене від вічного тягаря, нині визволяєш мене від тліну нині рятуєш мене від смерті, нині звільняєш мене від скорботи
15.02.2022Читати далі
15 лютого, на сороковий день після Різдва Христового, православні віруючі відзначаються велике християнське свято – Стрітення Господнє або принесення до Єрусалимського храму Господа нашого Ісуса Христа.
Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст апостол Лука. Саме цей євангельський текст читається на Літургії в день свята (Лук. 2: 22-40). Як передає ап. Лука: «І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу. І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лук. 2: 22-24).
Як відомо із книг Старого Завіту, Бог серед всіх народів світу вибрав ізраїльські племена – нащадків патріархів Якова, Ісаака та Авраама. Історія Церкви називає цих мужів патріархами, бо вони стали засновниками нового народу. Народу, котрий на відміну від решти людей світу, мав привести людство до спасіння, тобто підготувати світ до пришестя Сина Божого на землю. Щоб ізраїльський народ виконував свою місію, Бог уклав з ним Завіт, дав Божественний Закон через пророка Мойсея.
15.02.2022Читати далі
Стихи на трипіснці:
Творче неба і землі!
Як Трисвяту пісню від Ангелів,
Трипіснець від людей прийми.
На митаря і фарисея:
По-фарисейськи хто живе, той віддаляється від Церкви;
А ви, смиренні, Христа віднаходите в нутрі своєму.
У цей день з Богом розпочинаємо Тріодь, яку багато з наших святих і богоносних отців-поетів, ведених Святим Духом, прекрасно і належним чином склали, наповнивши піснями. Першим придумав трипіснець – вважаю, що на образ Святої і Живоначальної Тройці – великий поет Косьма для Великої седмиці святих Страстей Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, придумавши пісні з короткою назвою кожного дня в акростиху.
Після нього й інші отці, особливо Теодор і Йосиф Студити, наслідуючи його приклад, склали богослужбові чинопослідування для інших тижнів Великого посту – спочатку для своєї Студійської обителі; перш за все вони написали трипіснці, а потім, керуючись вказівками отців, склали і упорядкували й інші богослужбові книги.
13.02.2022Читати далі
Євангельське читання про Закхея читається перед підготовчими неділями до Великого Посту. Підбадьорюючи нас, грішників, Господь говорить: "Син Людський прийшов покликати і спасти загиблих".
Прямуючи в м. Єрусалим, Ісус Христос затримався на відпочинок в місті Єрихоні. Двома найбільш значними класами серед населення Єрихону були священики і митарі. Це було більшою мірою священицьке місто, в якому одним із начальників митарів був Закхей. Як начальника збирачів податків на користь римлян, Закхея ненавидів народ. І природно було очікувати, що Месія - Син Давидів - буде прийнятий в будинку одного зі священиків, нащадків Аарона, але сталося не так: місце відпочинку Ісуса Христа визначила неждана жителями міста подія.
Грішник Закхей мав глибоке бажання побачити своїми очима, що за особистість був Ісус Христос, слава про якого гриміла серед народу. Будучи малий зростом, він не міг, через тісний натовп, навіть поглянути на Христа. Тому, коли Ісус проходив через місто, Закхей забіг наперед і підійнявся на розлогі гілки смоковниці, що стояла біля дороги. Під цим деревом повинен був пройти Ісус Христос, і Закхею надавалася повна можливість бачити Його, бачити Того, Який не тільки не відчував звичайної для всіх ненависті до митарів, але й одного з них підніс до звання апостола.
06.02.2022Читати далі
1. Знову Ісус мій і знову таїнство — не таїнство оманне й неблаговидне, не таїнство язичницької омани і пияцтва (як називаю шановані язичниками таїнства і як, думаю, назве їх всякий розсудливий), але таїнство піднесене й божественне, що передає нам небесну світлість! Тому що святий день, якого ми досягли і який сподобилися нині святкувати, має початком хрещення мого Христа, «Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1, 9), звершує ж моє очищення і допомагає тому світлу, яке ми, спочатку одержавши від Христа з небес, затьмарили й зробили злитим через гріх.
2. Отже, слухайте Божественний голос, який для мене, який повчає і повчається таким таїнствам (а добре, якби й для вас!), досить виразно волає: «Я — Світло для світу» (Ін. 8, 12). І для цього «приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші, ознаменовані дійсним світлом, не осоромляться» (Пс. 33, 6). Час відродження — відродимося з неба! Час відтворення — сприймемо першого Адама! Не залишимося такими, які тепер, але зробимося тими, якими були створені. «Світло в темряві світить, тобто в цьому житті — житті плотському, і хоча гонить Його, але «темрява не огорнула його» (Ін. 1, 5), тобто ворожа сила, яка з безсоромністю приступає до видимого Адама, але зустрічається з Богом і уступає перемогу; чому ми, відклавши темряву, наблизимося до світла, і потім, як діти досконалого Світла, зробимося досконалим світлом!
18.01.2022Читати далі
Автори «житій» і літописці називають святителя Петра «великим із святителів», «дивним», «святим чудотворцем», «угодником Божим», «блаженним», «істинним пастирем». Руська церква зачислила його до сонму святих предстоятелів Руської землі, і руські люди присяглися його ім’ям уже в XIV ст.». Пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 3 січня (21 грудня за ст. ст.). Перенесення мощей б вересня (24 серпня за ст. ст.). – Ред.
У ліку днів нового 2017 року православний церковний календар щодня відслідковує найважливіші події, вшановує пам'ять видатних особистостей та їхні діяння у розбудові церкви. Щороку 3 січня вшановується преставлення святителя Петра, митрополита Київського і Московського, чудотворця – постаті дуже непересічної та його діянь, які становлять неабиякий інтерес для сучасників в аналізі історії України і Росії. В літописі становлення православної церкви волинянину Петру Ратенському приділено велику увагу як одному з її головних будівничих – спочатку як митрополиту Київському, потім як першому митрополиту Московському і усієї Русі.
Мощі святого Петра досі перебувають у Кремлі, а за його заслуги жителі Москви проголосили волинянина своїм небесним покровителем. На жаль, на Волинському Поліссі ім’я його повите забуттям, котре коріниться у незнанні власної історії.
03.01.2022Читати далі
Св. Миколай з житієм, кін. ХV - поч. ХVІ ст., Ванівці, Лемківщина
Великого чудотворця, помічника швидкого, і заступника перед Богом надзвичайного, святителя Христового Миколая виростила Ликійська земля в граді, що називається Патара, від чесних, благородних, правовірних і багатих батьків. Батько його був на ім’я Теофан, мати ж Нона. Ця благословенна двійця, що в законному шлюбі благочесно перебувала, всіляким же прикрашала себе доброчестям. За богоугодне життя своє, багато ж милостинь і велику добродійність сподобилися витворити святу віть, самі будучи коренем святим, і немов дерево, посаджене при витоку вод, дало плід свій у свій час. Народивши ж божественного цього отрока, нарекли його ім’ям Миколай, що означає «перемога»: справді-бо він над злом перемогою виявився, коли Бог так благоволив, і на спільну світові користь.
19.12.2021Читати далі
Статья из «Американско-Русского Календаря» (Russian Almanac), который с 1909 по 1956 ежегодно выпускался «Русским братством» в Филадельфии, штат Пенсильвания. Это братство объединяло эмигрантов русинов из Подкарпатской Руси
Св. Преподобномученикъ Аѳанасі Брестскій.
СВ. АѲАНАСІЙ Брестскій происходилъ отъ благородной и благочестивой фамиліи Филипповичей и былъ на столько образованый, що добре зналъ латинскій и польскій языки и могъ учити имъ другихъ. Въ 1622 року канцлеръ литовскій Левъ Сапѣга приказалъ Аѳанасію Филипповичу быти «инспекторомъ» и учителемъ въ литовскомъ мѣстѣ Брестѣ, въ Симеоновскомъ монастырѣ, шляхтича Ивана Лубы, мнимого сына польки Марины Мнишекъ. Іезуиты и поляки черезъ 7 лѣтъ взяли того Ивана Лубу и. по волѣ польского короля Сигизмунда, фанатичного паписта, принялись втолковывали ему, що онъ не есть сынъ польского шляхтича изъ Подлѣсья, а есть Московскій царевичъ Иванъ Дмитріевичъ. То было тяжкое время для Руси, коли польскіе паны и іезуиты фабриковали самозванцевъ для русского престола и сами польскій короли домогались быти царями русскими. Але минуло тое лихо и сама Польша сгинула: ей погубили тѣ-жъ сами короли та іезуиты съ своею злочестивою уніею, котору такъ хотѣлось имъ накинули всему русскому народу.
17.09.2021Читати далі
