Євангельське читання про Закхея читається перед підготовчими неділями до Великого Посту. Підбадьорюючи нас, грішників, Господь говорить: "Син Людський прийшов покликати і спасти загиблих".
Прямуючи в м. Єрусалим, Ісус Христос затримався на відпочинок в місті Єрихоні. Двома найбільш значними класами серед населення Єрихону були священики і митарі. Це було більшою мірою священицьке місто, в якому одним із начальників митарів був Закхей. Як начальника збирачів податків на користь римлян, Закхея ненавидів народ. І природно було очікувати, що Месія - Син Давидів - буде прийнятий в будинку одного зі священиків, нащадків Аарона, але сталося не так: місце відпочинку Ісуса Христа визначила неждана жителями міста подія.
Грішник Закхей мав глибоке бажання побачити своїми очима, що за особистість був Ісус Христос, слава про якого гриміла серед народу. Будучи малий зростом, він не міг, через тісний натовп, навіть поглянути на Христа. Тому, коли Ісус проходив через місто, Закхей забіг наперед і підійнявся на розлогі гілки смоковниці, що стояла біля дороги. Під цим деревом повинен був пройти Ісус Христос, і Закхею надавалася повна можливість бачити Його, бачити Того, Який не тільки не відчував звичайної для всіх ненависті до митарів, але й одного з них підніс до звання апостола.
06.02.2022Читати далі
1. Знову Ісус мій і знову таїнство — не таїнство оманне й неблаговидне, не таїнство язичницької омани і пияцтва (як називаю шановані язичниками таїнства і як, думаю, назве їх всякий розсудливий), але таїнство піднесене й божественне, що передає нам небесну світлість! Тому що святий день, якого ми досягли і який сподобилися нині святкувати, має початком хрещення мого Христа, «Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1, 9), звершує ж моє очищення і допомагає тому світлу, яке ми, спочатку одержавши від Христа з небес, затьмарили й зробили злитим через гріх.
2. Отже, слухайте Божественний голос, який для мене, який повчає і повчається таким таїнствам (а добре, якби й для вас!), досить виразно волає: «Я — Світло для світу» (Ін. 8, 12). І для цього «приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші, ознаменовані дійсним світлом, не осоромляться» (Пс. 33, 6). Час відродження — відродимося з неба! Час відтворення — сприймемо першого Адама! Не залишимося такими, які тепер, але зробимося тими, якими були створені. «Світло в темряві світить, тобто в цьому житті — житті плотському, і хоча гонить Його, але «темрява не огорнула його» (Ін. 1, 5), тобто ворожа сила, яка з безсоромністю приступає до видимого Адама, але зустрічається з Богом і уступає перемогу; чому ми, відклавши темряву, наблизимося до світла, і потім, як діти досконалого Світла, зробимося досконалим світлом!
18.01.2022Читати далі
Автори «житій» і літописці називають святителя Петра «великим із святителів», «дивним», «святим чудотворцем», «угодником Божим», «блаженним», «істинним пастирем». Руська церква зачислила його до сонму святих предстоятелів Руської землі, і руські люди присяглися його ім’ям уже в XIV ст.». Пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 3 січня (21 грудня за ст. ст.). Перенесення мощей б вересня (24 серпня за ст. ст.). – Ред.
У ліку днів нового 2017 року православний церковний календар щодня відслідковує найважливіші події, вшановує пам'ять видатних особистостей та їхні діяння у розбудові церкви. Щороку 3 січня вшановується преставлення святителя Петра, митрополита Київського і Московського, чудотворця – постаті дуже непересічної та його діянь, які становлять неабиякий інтерес для сучасників в аналізі історії України і Росії. В літописі становлення православної церкви волинянину Петру Ратенському приділено велику увагу як одному з її головних будівничих – спочатку як митрополиту Київському, потім як першому митрополиту Московському і усієї Русі.
Мощі святого Петра досі перебувають у Кремлі, а за його заслуги жителі Москви проголосили волинянина своїм небесним покровителем. На жаль, на Волинському Поліссі ім’я його повите забуттям, котре коріниться у незнанні власної історії.
03.01.2022Читати далі
Св. Миколай з житієм, кін. ХV - поч. ХVІ ст., Ванівці, Лемківщина
Великого чудотворця, помічника швидкого, і заступника перед Богом надзвичайного, святителя Христового Миколая виростила Ликійська земля в граді, що називається Патара, від чесних, благородних, правовірних і багатих батьків. Батько його був на ім’я Теофан, мати ж Нона. Ця благословенна двійця, що в законному шлюбі благочесно перебувала, всіляким же прикрашала себе доброчестям. За богоугодне життя своє, багато ж милостинь і велику добродійність сподобилися витворити святу віть, самі будучи коренем святим, і немов дерево, посаджене при витоку вод, дало плід свій у свій час. Народивши ж божественного цього отрока, нарекли його ім’ям Миколай, що означає «перемога»: справді-бо він над злом перемогою виявився, коли Бог так благоволив, і на спільну світові користь.
19.12.2021Читати далі
В останні люті часи, коли примножилися гріхи наші, примножилися й біди на нас, і це сповнюється за словом святого Павла: "Бідиа від розбійників, біди від родичівб, біди від поган, біди по містах, біди по пустелі, біди в морі, біди в братах фальшивих"[1]. Коли на сповнення слів самого Господа "постане народ на народ і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями"[2]; коли докучають нам нашестя іншоплемінних, міжусобні війни і смертоносні рани, тоді Пречиста і Преблагословенна Діва Марія, Матір Господня, подає нам покров свій на захист, щоб від усіляких нас бід увільнити, від голоду, пагуби й землетрусу захистити, від війни та рани покрити — і збереже нас під своїм покровом неушкоджених, чого звіщання учинилось у царському Константинограді, у царство Лева Премудрого, царя благочестивого у церкві преславної Пресвятої Богородиці, котра у Влахернах.
14.10.2021Читати далі
Нинішнє свято є для нас початком свят. Будучи межею закону і переміни, воно стає також дверима до благодаті та істини. Воно може ще називатися середнім і останнім. Його початок – закінчення закону; середина – з’єднання крайніх точок, кінець – одкровення істини. «Мета бо закону – Христос» (Рм 10,4), Який, звільняючи нас від букви, приводить до духу. Тут кінець (закону): тому що Законодавець, звершив все, змінив букву на дух і все об’єднав в собі (пор. Еф 1,10), оживляючи закон благодаттю: благодать прийняла закон під своє панування, а закон підкорився благодаті, так що властивості закону і благодаті не зазнали взаємного змішання, а тільки тяжке, рабське і служебне (у законі), божественною силою перемінилося на легке і вільне (в благодаті), щоб ми – як говорить Апостол, – не були підневолені первнями світу (Гл 4,3) і не перебували під рабським ярмом букви закону. Ось вершина Христових до нас добродійств! Ось одкровення таємниці! Ось обоження прийнятого людства – як плід спустошення Богочоловіка.
21.09.2021Читати далі
Статья из «Американско-Русского Календаря» (Russian Almanac), который с 1909 по 1956 ежегодно выпускался «Русским братством» в Филадельфии, штат Пенсильвания. Это братство объединяло эмигрантов русинов из Подкарпатской Руси
Св. Преподобномученикъ Аѳанасі Брестскій.
СВ. АѲАНАСІЙ Брестскій происходилъ отъ благородной и благочестивой фамиліи Филипповичей и былъ на столько образованый, що добре зналъ латинскій и польскій языки и могъ учити имъ другихъ. Въ 1622 року канцлеръ литовскій Левъ Сапѣга приказалъ Аѳанасію Филипповичу быти «инспекторомъ» и учителемъ въ литовскомъ мѣстѣ Брестѣ, въ Симеоновскомъ монастырѣ, шляхтича Ивана Лубы, мнимого сына польки Марины Мнишекъ. Іезуиты и поляки черезъ 7 лѣтъ взяли того Ивана Лубу и. по волѣ польского короля Сигизмунда, фанатичного паписта, принялись втолковывали ему, що онъ не есть сынъ польского шляхтича изъ Подлѣсья, а есть Московскій царевичъ Иванъ Дмитріевичъ. То было тяжкое время для Руси, коли польскіе паны и іезуиты фабриковали самозванцевъ для русского престола и сами польскій короли домогались быти царями русскими. Але минуло тое лихо и сама Польша сгинула: ей погубили тѣ-жъ сами короли та іезуиты съ своею злочестивою уніею, котору такъ хотѣлось имъ накинули всему русскому народу.
17.09.2021Читати далі
Ікона преп. Антонія біля його погребіння у Ближніх печерах
Антоній, преподобний Печерський народився приблизно 983 р. в Любечі на Чернігівщині. До чернечого постригу називався Антипом. Походив із міщансько-селянської родини, яка, ставши християнською, відзначалася великою побожністю. У молодому віці, почувши про чернече життя, Антип викопав печеру, у якій хотів відбувати подвиги. Потім подався на Афон, де прийняв чернецтво під ім’ям Антонія. За короткий час своїми подвигами на Афоні він здивував навіть старих ченців. Пробувши на Афоні багато років, за порадою ігумена повернувся в Україну, «щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох». Преподобний Антоній прибув до Києва, але існуючі в місті невеликі приватні монастирі його не задовольняли, бо на Афоні він звик до іншого чернечого життя. Шукаючи місце для чернечих подвигів, він оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій недавно перед тим відбував подвиг посту й молитви священик цього села — Іларіон, вибраний в 1051 р. Київським митрополитом. У печері преподобний Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, посту й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці (серед них одним із перших прибув преподобний Феодосій). Це і стало початком заснування знаменитого Києво-Печерського монастиря, створення якого припадає на часи князювання великого князя Ярослава Мудрого 1051 р., тобто на час оселення преподобного Антонія Печерського.
23.07.2021Читати далі
Благочасний день празника і всенародна радість, коли я згадав Гавриїлове служіння і священство Захарії. Почуйте-бо євангелиста Луку (Лк 1), який розповідає, що сталося із Захарією. Увійшов у церкву Божу покадити, і всі люди були зовні, чекаючи в час тиміяму. Явився ж йому ангел Господній, стоячи праворуч від вівтаря кадильного, на місці для такого явлення відповідному й віри достойному, яке стверджувало, що видиме – правда, а не примарна зваба. І збентежився Захарія, бачивши, і страх напав на нього. О страху, передмово невірства, непостійносте розуму, душі легке падіння! Сам ангел це виправив – сказав: «Не бійся, Захаріє, почуто молитву твою». Виганяє страх і приводить бажання: сказав «Не бійся» – не мовчав, але про силу молитви, яка Божий дар здобула, сповістив: «Почута, – казав, – молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить сина тобі, і назвеш ім’я йому Йоан» (Лк 1,13).
07.07.2021Читати далі
Стихи:
Господа нашого друзів всіх прославлю я.
А всякий, хто бажає, нехай вступить у їх сонм.
У цей день, в"text-align: justify;">У цей день, в неділю першу по П’ятдесятниці, здійснюємо святкування всім святим по всій вселенній – в Азії, Лівії та Європі, на півночі і півдні. Сьогоднішнє свято Божественні отці визначили звершувати після сходження Всесвятого Духа, якби вказуючи, що все це здійснене через апостолів Його пришестям, яке умудрило і просвітило тих, що походять від нашого змішання, повернувши їм [колишню гідність людини] для заповнення відпалого ангельського чину, і через Христа до Бога привело: одних – мучеництвом і кров’ю, інших – доброчесним життям і звичаями.
І ось, здійснюється те, що перевершує всяке єство. Бо Дух Святий, за природою своєю володіючи устремлінням вгору, сходить у вигляді вогню, а прах земний, що за єством прагне вниз, до небес сходить, і це тілесне наше змішання. Адже плоть наша, раніше прийнята і обожена Богом Словом, возвишена і по правиці слави Отчої возсівши, нині, згідно з обітницею, усіх, що бажають, притягує до себе (див. Йо 12,32), так як би Бог Слово показав діла примирення і якусь провидінну мету приходу свого у плоті і домобудівництва [1]. Бо передше відкинутих – неосвічений народ язичників – приводить Він до єднання і до дружби з собою, тоді як людська природа приносить Богу, немов якесь начало, тих, хто благими ділами своїми були в ній різним чином вправні. Отже, ось перше міркування, по якому ми здійснюємо святкування всім Святим.
26.06.2021Читати далі
