Боговидця і ревнителя славного Бога, царів беззаконних викривача, який наставляв людей, що відступили від Бога, карав брехливих пророків, дивного чудотворця, якому стихії корилися, його ж небо слухало, великого угодника Божого, який досі в тілі перебуває і перед Другим Христовим Пришестям має прийти, Іллі святого житіє почати хочемо. Замість передмови коротко викладемо діяння, які перед тим були, задля яснішого виявлення його ревности, якою поревнував за Господом Богом. Від початку вибрані Божі люди, які до дванадцяти племен із дванадцяти синів Ізраїлевих примножилися, всі були нероздільні між собою, мали одну раду, одним вождем були керовані, починаючи від Мойсея та Ісуса Навина й інших суддів ізраїльських аж до царів Давида і Соломона.
01.08.2020Читати далі
Апостоли Петро і Павло. Ікона Візантія XVI ст. ГТГ
В сьогоднішній день Свята Церква благочестиво згадує страждання святих славних і всехвальних апостолів Петра і Павла.
Святий Петро, ревний послідовник Ісуса Христа, за своє високе визнання Його Божества: Ти – Христос, Бога живого син! – удостоївся від Спасителя почути у відповідь: Щасливий ти, Симоне ... Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (Petrus), і на цьому камені (petra) збудую мою Церкву (Мт 16, 16-18). На цьому камені (petra), на тому, що ти сказав: Ти – Христос, Бога живого син! – на цьому твоєму визнанні створю Церкву мою. Бо ти – Петро: від «каменя» (petra) Петро (Petrus), а не від Петра (Petrus) «камінь» (petra), точно так, як від Христа християнин, а не від християнина Христос.
Хочете знати, від якого «каменя» (petra) апостол Петро (Petrus) так названий? – Послухайте апостола Павла: Не хочу бо, брати, щоб ви не знали, – каже апостол Христовий, – що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі христились у Мойсея, у хмарі та в морі, що всі їли ту саму духовну страву, що всі пили те саме духовне питво, бо пили з духовної, що йшла за ними, скелі – скеля ж був Христос (1 Кр 10, 1-4). Ось від якого «Каменя» Петро!
12.07.2020Читати далі
Китайські новомученики, канонізовані РПЦ.
Китайські новомученики – православні китайці, які загинули під час заколоту іхетуаней («боксерів») в Пекіні. Ще за наказом Петра Першого в Пекін була направлена Російська духовна місія. Проповідь російських місіонерів настільки захопила китайців, що до початку XX століття православна громада в Пекіні налічувала кілька сотень людей. І всі вони прийняли мученицьку смерть в ході повстання іхетуаней проти іноземного втручання в економіку, внутрішню політику і релігійне життя Китаю. Влітку 1900 року учасники програми «боксерського повстання» в Китаї проголосили своєю метою боротьбу з іноземним впливом в країні, в якості одного з гасел висунувши війну з християнською Церквою і зверненими в християнство китайцями. Як стверджується, члени таємного «суспільства гармонії і справедливості» – кит. «Іхетуань» (義和團) – вірили, що як тільки вони знищать всіх християн, Китай стане наймогутнішою імперією в Азії. За інших думок, боротьба з християнством була фактично бунтом проти колоніалізму, поєднуючись з погромами телеграфних ліній, залізниць і антіманьчжурской виступами.
24.06.2020Читати далі
В одному з палестинських монастирів жив старець, прикрашений доброзвичайністю життя та розсудливістю слова. Ім’я того старця було Зосима. Він пройшов усі подвиги монашого життя і зберіг усі правила, що їх передали досконалі іноки. Те все чинячи, ніколи не минав він нагоди повчитися божественних слів, отож чи лягав, чи вставав, чи працював, чи їв – безперестанно співав Богові. Прийшовши змалечку в монастир, до п’ятдесяти трьох років добре подвизався в ньому. А тоді збентежили його помисли, буцім він у всьому вже досконалий і не треба, щоби хтось його повчав. Отож подумав він: «Чи є на землі монах, який міг би повчити мене для моєї користі або показав мені подвиги, яких я не звершував? Чи знайдеться в пустелі хтось, чиї діла перевершили б мої?»
Коли старець це подумав, з’явився йому ангел і прорік: «О Зосимо, подвизався ти добре, наскільки спроможна подвизатися людина, добре пройшов подвижницьке життя, та нема такої людини, що була б досконалою, бо подвиг, який чекає попереду і якого ти не знаєш, більший від того, що вже позаду. Щоб довідатися тобі, скільки є доріг до спасення, вийди зі своєї землі, як Авраам – преславний патріарх, та йди в монастир, що на річці Йордан».
04.04.2020Читати далі
Херувими святи
Архангели святи
Чудъ невидимый
Днесь ся славимый
Ахъ, ахъ зѣло,
Вельми цѣло
Удивишася!
07.01.2020Читати далі
Різдво Христове. Ікона з Трушевич. сер. 16 ст.
Вам відомо, яка велика радість, і яке багаточисленне буває зібрання народу в той день, коли святкують народження царя земного. Як вожді і начальники, так всі воїни, одягнувшись у шовкові одежі, підперезані дорогими, золотом сяючими, поясами, поспішають тоді в блискучій пишноті постати перед своїм царем. Бо вони знають, що радість царя збільшиться, коли він побачить особливу красу їх оздоблення, і що він тим більше веселитиметься, чим більше вони виявлять старання під час його торжества (цар, як людина, не дивиться на серце і судить про відношення до себе по одній лише зовнішності: і тому, хто більше любить царя, той і одягається тоді в ясновельможні одежі).
06.01.2020Читати далі
Усякий празник і всяке діло Господа нашого Ісуса Христа – нам, вірним, спасення і похвала. Та похвала похвал – хрест; та празників празник – коли Пасха наша, Христос, принесений у жертву (1 Кор. 5, 7), краще ж сказати, коли повстав із мертвих Агнець Божий, який світу гріх забирає (Йо. 1, 29). Пасха – цариця і владичиця над празниками.
Однак і решту празників святі та гідні пошани й, різнячись між собою у славі, сяють світлом Божества. Достойним же способом почитає і вірно святкує їх ревнитель заповідей Божих. А нечисті й осквернені гріхами і в празник не святкують. Прекрасний і Боговгодний празник – покаяння зі сльозами, утримання від гріхів, пізнання Бога і гаряче бажання вічних благ. Коли так празнують – і на небесах буває радість, і Церква веселиться й ликує та скликає всіх праведних, кажучи: радуйтеся зі мною, бо цей мій син був мертвий гріхами, і ожив покаянням (Лк. 15, 24).
26.09.2019Читати далі
Зрозуміло, що холодне виконання заповідей Церкви, регулярність в справах, що встановлюється обачливим розумом, справність, статечність і чесність в поведінці ще не є вирішальними показниками того, що ми живемо істинно християнським життям. Все це добре, але оскільки не носимо в собі духу життя з Христом Ісусом, не маємо ніякої перед Богом ціни. Такі справи будуть тоді ніби бездушні істукани.
І годинник хороший працює справно; але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Ця доброчесність поведінки найбільше може приводити до помилок. Істинне його значення залежить від внутрішнього настрою. Як, утримуючись зовні від справ гріховних, можна живити до них прихильність або насолоду від них в серці, так само, роблячи справи добрі зовні, можна не мати до них прихильності сердечної. Тільки істинна ревність і добро хоче здійснити у всій повноті та чистоті, і гріх переслідує до найменших його відтінків. Першого шукає вона, як насущного хліба, з останнім чинить, як з ворогом смертельним.
23.01.2019Читати далі
Місяця вересня в 24-й день
Коли святі апостоли Павло та Варнава, що благовіствування світу носили, прийшли до Іконії і пробували в Онисифора, його ж бо Павло в Посланні до Тимофія згадує, кажучи: "Хай Господь подасть милосердя Онисифоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився", тоді багато людей учення їхнє послухавши і бачачи від них бутні знамення та чудеса, увірували в Господа нашого Ісуса Христа. В домі ж бо Онисифоровому пробуваючи, часто в синагоги входили і як у домі, так і в синагогах дерзновенно слово Боже говорили, приводячи людей до спасительної путі і до віри в Ісуса Христа, про що пишеться в Діях: "І трапилося, що в Іконії вкупі ввійшли вони (тобто Павло та Варнава) до синагоги юдейської і промовили так, що безліч юдеїв й греків увірували" Достатній же час пробувши, дерзаючи, про Господа освідчували словом благодаті своєї і подавали знамення й чудеса, чинені руками своїми.
07.10.2018Читати далі
Розділ із книги: Сергій Білокінь, Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Документальне дослідження / Відп. ред. В. А. Смолій. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008.
Старослов’янська Церква й далі лишалась в СРСР незареєстрована, що було одним із засобів боротьби державних атеїстів проти Православ’я. Сучасні російські богослови погоджуються навіть із думкою, що протягом перших десяти років совєцької влади церква перебувала практично поза законом [166]. З цієї рації у відповідний історичний період, не маючи офіційної назви, в сучасних наукових конструкціях вона може прибирати якусь назву умовну, хоча б і вживану тепер «Істинно Православна Церква». Не виключено, що вона частіше за інших проходила в паперах того часу, принаймні в діловодстві (архівно-слідчих справах) ГПУ, тож сучасні історики справді мають певні підстави умовно вважати її назвою всієї Руської Церкви до 1927 року. Відколи ж митрополит Сергій підписав декларацію лояльності, і окремі єпископи один за другим почали його підтримувати, утворилась церква, яку контролювала атеїстична держава. Протоієрей М.Польський так охарактеризував цей процес:
29.07.2018Читати далі
