У неділю, що припадає в межах від 24 по 30 грудня за н. ст. (від 11 по 17 грудня за ст. ст.) Православна Церква вшановує пам’ять святих праотців. В цю неділю згадуються всі родоначальники народу Божого, святі патріархи, що жили до Закону, даного на горі Синай, та під Законом – від Адама до Йосифа Обручника. Разом з ними згадуються ті, хто проповідував Христа – святі пророки від Самуїла до Захарії та Іоана Хрестителя, а також всі старозавітні праведники, що оправдані були вірою в грядущаго Месію. Особливо в службі цього дня оспівуються благочестиві юнаки (отроки) – Ананія, Азарія та Мисаїл, які вірою погасили силу вогняну і посеред вогню перебували неначе в холоді, раділи, будучи зрошеними росою Духа Святого, таємничо цим прообразувавши Тройцю і втілення Христове від Діви, яка і по Різдві залишилася Дівою. З цими святими отроками згадується і «Даниїл праведний і в пророках чудний», який бачив Христа, що йшов як суддя всіх народів, і Діву, що таємничо народила Його.
26.12.2020Читати далі
Апостол Андрій був одним з дванадцяти учнів Господа. Він походив з Віфсаїду, міста, що знаходиться на західному березі Тиверіадського озера. Він трудився на сімейному підприємстві свого батька Іони, працюючому на цьому багатому рибою озері. Євангелія повідомляють нам, що Андрій належав до забезпеченої родини і не відчував грошових труднощів.
«Родина Симона Петра та Андрія проживала в столиці Галілеї Капернаумі, і, як показали археологічні розкопки, будинок їх був багатим і величним. Відповідно, економічний і соціальний рівень цієї родини був дуже високим, особливо за мірками того часу» (Г. Піатрону «Проповідь і богослов’я» Т. 1 ст. 175).
12.12.2020Читати далі
«На Київських горах стояли ноги його і очі його Русь бачили, а вуста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Свята Русь обрана серед інших східних народів…»
«Святий Апостол Андрій Первозванний – перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і апостол Руський. На Київських горах стояли ноги його і очі його Русь бачили, а вуста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Свята Русь обрана серед інших східних народів, бо в ній проповідував Апостол», – проголошує постанова Православного Собору, що відбувався у Києві в 1621 році, в час тяжкої боротьби православних з польсько-католицькою експансією.
12.12.2020Читати далі
У місті Вириті один християнин, живучи у хоромині поблизу жидівського соборища, мав ікону, а на ній було написано образ Господа нашого Ісуса Христа у людському єстві. Із часом купив собі дім інший — і відійшов із хоромини тієї, узявши своє, залишилася там тільки ікона Господня. І за промислом Божим поселився у тій хоромині жидовин, де була ікона Господня, і, занісши своє добро, жив у ній, але не бачив, що Господня ікона там стоїть. З часом закликав на обід іншого жидовина, свого друга, і, коли вони обідали, поглянув покликаний жидовин на стіну хоромини й побачив, що там стоїть Господня ікона, і рече до того, котрий покликав його: "Як ти, жидовином бувши, цю ікону в хоромині своїй тримаєш?" Жидовин, котрий там жив, почав присягати й клястися, кажучи, що досі її не бачив. Відійшов отой покликаний жидовин і обмовив друга свого перед своїми ієреями, кажучи, що він, той жидовин, має ікону Ісуса Назарянина в домі своїм. І сповнилися усі гніву, але тоді промовчали, оскільки був вечір. Назавтра зібрався численний народ жидівський, архієреї та старці, й прийшли у дім, де була ікона Господня. І, вскочивши в хоромину, знайшли Господню ікону, й винесли, і поставили посеред свого соборища, та й сказали: "Як батьки наші вчинили наругу над ним, так і ми учинимо цій іконі". І почали плювати на ікону й бити по образу лиця Ісуса Христового туди й сюди. А по тому мовили: "Чули ми, що на дереві прибили його батьки наші, учинімо ж і ми так само цій іконі". І взяли цвяхи, в образ рук та ніг його вбили і, поклавши на палицю губку із оцтом, приклали до образу вуст Господніх. По тому принесли списа і повеліли одному вдарити в ікону списом, тоді потекла кров і вода, і учинився великий страх в усіх жидах, котрі бачили це преславне чудо, і наповнилася посудина крові й води витеклої. Зібрали раду і сказали таке: "Приведімо сліпих, і кривих, і біснуватих, і помажемо їх цією кров'ю, а коли зціляться, маємо всі повірити Розіп'ятому, страх бо нас пойняв од чуда цього". І принесли одного хворого на ноги від народження, і коли помазали його кров'ю, котра текла від Христової ікони, тоді скочив кривий, і став цілком здоровий той чоловік. По тому привели сліпих, і ті, бувши помазані, прозріли, і велике число біснуватих очистилося через помазання кров'ю. Розголосилося це по всьому місті, і всі кинулися до невимовного того чуда, несучи своїх недужих, розслаблених та прокажених, сухих і тих, що повзали, — всі цільбу прийняли. Тоді весь народ жидівський, який там був, увірував у Господа нашого Ісуса Христа і, впавши перед образом ікони Господньої, заволали всі, кажучи зі слізьми: "Слава Тобі, Христе, Сине Божий, що такі твориш чудеса! Слава тобі Христе, якого батьки наші розіп'яли, але ми в Тебе віримо, прийми нас, що припадають до Тебе, Владико!" Всі ж із міста того жидове, мужі та жінки, та діти, прийшовши до єпископа, старанно його молили, щоб подав їм святе хрещення. Показали йому ікону Господню і кров та воду, які текли із неї, і звістили про всю, яку іконі тій святій учинили, наругу. Єпископ же, побачивши їх, що каються істинно, прийняв із радістю, і проздовж багатьох днів вірі їх святій навчивши, всіх хрестив із жінками та дітьми, і із соборища їхнього учинив церкву Господа нашого Ісуса Христа. Тоді була радість велика у тому місті не тільки між зцілених недужих, але й між невірних жидів, що охрестилися і прийняли святу віру через чудо, яке сталося від ікони Господньої. Через це хай кожен творить вірою та любов'ю поклоніння святим іконам у честь і славу образові іпостасі Божої, який постав ув образі людському, Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж із Богом Отцем та Святим Духом хай буде від усіх поклоніння навіки віків. Амінь.
25.10.2020Читати далі
Поради преподобного Льва (Наголкіна)
Намагайся більше слухати себе, а не аналізувати діла, вчинки і поводження з тобою інших, якщо ж ти не бачиш в них любові, то це тому, що ти сам в собі любові не маєш.
Де покора, там і простота, а ця Божа галузь не випробує установ Божих.
Бог не нехтує молитвами, але прохання їх іноді не виконує тільки для того, щоб за Божественним Своїм наміром все влаштувати краще. Що би було, якби Бог — Всезнавець — досконало виконував наші бажання? Я думаю, хоча не стверджую, що всі земнородні загинули б.
Ті, хто живуть без уваги до самих себе, ніколи не удостояться відвідин благодаті.
Коли не маєте спокою — знайте, що не маєте в собі смирення. Це Господь виявив такими словами, які разом з тим показують, де шукати спокою. Він сказав: Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. (Мт. 11, 29).
23.10.2020Читати далі
Літургійний рік звемо також церковним, бо в ньому міститься церковний календар, який у дечому збігається, а в дечому відрізняється від світського календарного року. Церковний рік нашої Східної Церкви відрізняється тим, що не починається тоді, коли світський, тобто 1 січня. Його початком, що зветься також початком індикту, є 1 вересня. Це значить, що повний круг нашого церковно-літургійного року триває від 1 вересня до 31 серпня. Що значить індикт? Слово “індикт”, з латинської “indicto”, дослівно означає проголошення або податок. Це був едикт римських цісарів, в якому з метою збирання податків містився наказ через деякий час проводити оцінку земельних маєтків громадян держави. Такі едикти почали з’являтися за цісаря Діоклетіяна (284-305) від 297 року по Христі, спочатку що п’ять, а відтак що п’ятнадцять літ. З часом слово “індикт” почало позначати не тільки цісарський наказ, але й період п’ятнадцятилітнього циклу і також його перший день. Спо чатку індикт використовували тільки з метою збирання податків, але з часом він стає також вихідною точкою на позначення різних дат із громадського життя. Цей фінансовий рік не збігався з астрономічним, який від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа починався 1 січня. Першим днем індикту було 23 вересня, бо це була дата уродин цісаря Августа, а за цісаря Костянтина Великого (306-337) — 1 вересня. Отці Першого Вселенського Собору в Нікеї у 325 році прийняли дату 1 вересня за початок Нового церковного року. Це залишилося у Східній Церкві аж до сьогодні. Латинська Церква починає літургійний рік першою неділею адвенту, тобто різдвяного посту. Індикт, про який йшла мова, — бо були ще й инші індикти, — називають візантійським, константинопольським, або також Костянтиновим. Він діяв у всьому римському цісарстві, за винятком Єгипту. Цісар Юстиніян І (527-565) зобов’язав датувати усі легальні документи відповідно до індикту. Римська Церква за папи Пелагія II (579-590) прийняла індикт для датування документів і щойно в 1097 р. його скасувала. Коли 1 вересня стало одночасно початком церковного року або, як сказано в церковному календарі, початком “нового літа”, то воно стало і церковним святом, тобто днем, що має окрему богослужбу. Наша Церква в цей день згадує подію з життя Ісуса Христа, коли Він прийшов до божниці в Назареті і прочитав слова пророка Ісаї: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав… оповістити рік Господній сприятливий” (Лк. 4, 18-19). Немає точних свідчень, коли початок індикту став церковним святом, але воно вже існувало у VIII сторіччі.
14.09.2020Читати далі
Боговидця і ревнителя славного Бога, царів беззаконних викривача, який наставляв людей, що відступили від Бога, карав брехливих пророків, дивного чудотворця, якому стихії корилися, його ж небо слухало, великого угодника Божого, який досі в тілі перебуває і перед Другим Христовим Пришестям має прийти, Іллі святого житіє почати хочемо. Замість передмови коротко викладемо діяння, які перед тим були, задля яснішого виявлення його ревности, якою поревнував за Господом Богом. Від початку вибрані Божі люди, які до дванадцяти племен із дванадцяти синів Ізраїлевих примножилися, всі були нероздільні між собою, мали одну раду, одним вождем були керовані, починаючи від Мойсея та Ісуса Навина й інших суддів ізраїльських аж до царів Давида і Соломона.
01.08.2020Читати далі
Апостоли Петро і Павло. Ікона Візантія XVI ст. ГТГ
В сьогоднішній день Свята Церква благочестиво згадує страждання святих славних і всехвальних апостолів Петра і Павла.
Святий Петро, ревний послідовник Ісуса Христа, за своє високе визнання Його Божества: Ти – Христос, Бога живого син! – удостоївся від Спасителя почути у відповідь: Щасливий ти, Симоне ... Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (Petrus), і на цьому камені (petra) збудую мою Церкву (Мт 16, 16-18). На цьому камені (petra), на тому, що ти сказав: Ти – Христос, Бога живого син! – на цьому твоєму визнанні створю Церкву мою. Бо ти – Петро: від «каменя» (petra) Петро (Petrus), а не від Петра (Petrus) «камінь» (petra), точно так, як від Христа християнин, а не від християнина Христос.
Хочете знати, від якого «каменя» (petra) апостол Петро (Petrus) так названий? – Послухайте апостола Павла: Не хочу бо, брати, щоб ви не знали, – каже апостол Христовий, – що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі христились у Мойсея, у хмарі та в морі, що всі їли ту саму духовну страву, що всі пили те саме духовне питво, бо пили з духовної, що йшла за ними, скелі – скеля ж був Христос (1 Кр 10, 1-4). Ось від якого «Каменя» Петро!
12.07.2020Читати далі
Китайські новомученики, канонізовані РПЦ.
Китайські новомученики – православні китайці, які загинули під час заколоту іхетуаней («боксерів») в Пекіні. Ще за наказом Петра Першого в Пекін була направлена Російська духовна місія. Проповідь російських місіонерів настільки захопила китайців, що до початку XX століття православна громада в Пекіні налічувала кілька сотень людей. І всі вони прийняли мученицьку смерть в ході повстання іхетуаней проти іноземного втручання в економіку, внутрішню політику і релігійне життя Китаю. Влітку 1900 року учасники програми «боксерського повстання» в Китаї проголосили своєю метою боротьбу з іноземним впливом в країні, в якості одного з гасел висунувши війну з християнською Церквою і зверненими в християнство китайцями. Як стверджується, члени таємного «суспільства гармонії і справедливості» – кит. «Іхетуань» (義和團) – вірили, що як тільки вони знищать всіх християн, Китай стане наймогутнішою імперією в Азії. За інших думок, боротьба з християнством була фактично бунтом проти колоніалізму, поєднуючись з погромами телеграфних ліній, залізниць і антіманьчжурской виступами.
24.06.2020Читати далі
В одному з палестинських монастирів жив старець, прикрашений доброзвичайністю життя та розсудливістю слова. Ім’я того старця було Зосима. Він пройшов усі подвиги монашого життя і зберіг усі правила, що їх передали досконалі іноки. Те все чинячи, ніколи не минав він нагоди повчитися божественних слів, отож чи лягав, чи вставав, чи працював, чи їв – безперестанно співав Богові. Прийшовши змалечку в монастир, до п’ятдесяти трьох років добре подвизався в ньому. А тоді збентежили його помисли, буцім він у всьому вже досконалий і не треба, щоби хтось його повчав. Отож подумав він: «Чи є на землі монах, який міг би повчити мене для моєї користі або показав мені подвиги, яких я не звершував? Чи знайдеться в пустелі хтось, чиї діла перевершили б мої?»
Коли старець це подумав, з’явився йому ангел і прорік: «О Зосимо, подвизався ти добре, наскільки спроможна подвизатися людина, добре пройшов подвижницьке життя, та нема такої людини, що була б досконалою, бо подвиг, який чекає попереду і якого ти не знаєш, більший від того, що вже позаду. Щоб довідатися тобі, скільки є доріг до спасення, вийди зі своєї землі, як Авраам – преславний патріарх, та йди в монастир, що на річці Йордан».
04.04.2020Читати далі
