Волинянин Петро Ратенський: митрополит, іконописець, чудотворець.

Автори «житій» і літописці називають святителя Петра «великим із святителів», «дивним», «святим чудотворцем», «угодником Божим», «блаженним», «істинним пастирем». Руська церква зачислила його до сонму святих предстоятелів Руської землі, і руські люди присяглися його ім’ям уже в XIV ст.». Пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 3 січня (21 грудня за ст. ст.). Перенесення мощей б вересня (24 серпня за ст. ст.). – Ред.

У ліку днів нового 2017 року православний церковний календар щодня відслідковує найважливіші події, вшановує пам'ять видатних особистостей та їхні діяння у розбудові церкви. Щороку 3 січня вшановується преставлення святителя Петра, митрополита Київського і Московського, чудотворця – постаті дуже непересічної та його діянь, які становлять неабиякий інтерес для сучасників в аналізі історії України і Росії. В літописі становлення православної церкви волинянину Петру Ратенському приділено велику увагу як одному з її головних будівничих – спочатку як митрополиту Київському, потім як першому митрополиту Московському і усієї Русі.

Мощі святого Петра досі перебувають у Кремлі, а за його заслуги жителі Москви проголосили волинянина своїм небесним покровителем. На жаль, на Волинському Поліссі ім’я його повите забуттям, котре коріниться у незнанні власної історії.

Видатний церковний і культурний діяч, вмілий адміністратор і організатор, талановитий іконописець Петро Ратенський народився на Волині у містечку Ратне близько 1260 року. Існує також версія про місце його народження у селі Дворцях, де його батько Феодор був дияконом. Побожні батьки дали синові гарну освіту.

З семи років Петро «вчиться книгам», а згодом навчається іконопису у монастирі і «бисть іконник чуден» – так говорить «Житіє», написане його наступником митрополитом Кіпріаном.

Його творчість заслуговує на окрему увагу. Створені ним лики Спасителя, Богоматері і Святих складають неоціненні скарби світового культурного надбання, його твори зберігаються у Третьяковській галереї.

Петра Ратенського вважають одним із основоположників московської школи іконопису поряд з Алексієм, Сергієм Радонежським та його учнями. Мистецтвознавці відзначають, що Петро сприяв проникненню західноукраїнських впливів у російське образотворче мистецтво.

У віці 30 років Петро удостоївся сану диякона, а згодом і пресвітера. У лісі на березі річки Рати він збудував Спасо-Преображенську церкву і заснував монастир, став його ігуменом. У 1301 році митрополит Максим відвідував західні єпархії Руської церкви, і ігумен Петро прийшов одержати його благословення, підносячи митрополитові ікону Пресвятої Богородиці свого письма. За декілька років він став наступником митрополита.

«Відомо, що на московську землю православ’я прийшло з Києва, і перші єпископи були греки і українці, пізніше наші земляки посідали всі найвищі посади в московській ієрархічній церковній драбині», – пишезнаний дослідник Української Православної церкви на Волині Володимир Євтухович Рожко у своєму дослідженні «Православні монастирі Волині і Полісся», де постаті Петра Ратенського приділено неабияку увагу.

Константинопольський патріарх об’єднує Галицьку і Київську митрополії та проголошує Петра Митрополитом Київським та всієї Русі. Сталося це у надзвичайно складні часи: з одного боку, новому митрополиту доводилося стишувати братовбивчі війни поміж руських князів, з другого – захищати мирян від монголо-татарського свавілля та розбою. Багато працював митрополит Петро над тим, щоб підтримати у пастві віру та єдність всіх частин Русі.

Київ у той час перебував у надзвичайно плачевному становищі. Давню столицю Русі покидали його жителі після спустошливих звірячих набігів монголо-татар. Ще у 1299 році Софійських собор і митрополичий дім були зруйновані, Десятинна церква лежала у руїні, з Печерського монастиря порозходилися ченці, а життя в Києві на багато років цілком занепало. Саме так трагічні події зумовили зміщення церковного й культурного життя на північ Русі – спочатку до міста Володимира на Клязьмі, куди Петро, враховуючи реалії свого часу і обставин, прибуває у 1309 році.

Саме волинянин Петро, ставши митрополитом Київським і всієї Русі, на прохання московського князя Іоанна Калити у 1325 році переносить митрополичу кафедру з Володимира на Клязьмі до Москви, яку обрав як місце свого постійного перебування після численних подорожей Руссю. Так Москва перетворюється у центр православ’я, ставши місцем постійного перебування самого Петра аж до його смерті, а також усіх його наступників.

Величезне значення для зростання церковного та державного авторитету мало спорудження у Москві першого мурованого храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці з благословення святителя Петра у 1326 році. Це була перша кам’яна будівля у тодішній Москві. Протягом шести сторіч Успенський собор Московського Кремля був державним і культовим центром Росії: тут коронували великих князів, яким присягали на вірність удільні князі, вінчали на царство, коронували імператорів, зводили у сан єпископів, митрополитів та патріархів, оголошували державні акти, служили молебні перед воєнними походами тавшановували перемоги.

Того ж 1326 року 21 грудня Петро Ратенський помер та був похований згідно його волі з північної сторони храму, який тоді ще будувався. Ховав його Федосій, єпископ Луцький, земляк покійного. Своїм перебуванням на той час у Москві він підтверджує тісний зв'язок наших західних земель з первосвятителем усієї Русі.

Після смерті митрополита при його гробі отримав зцілення молодий хлопець, тоді є сліпий прозрів і глухий отримав слух, сталися і інші чудеса. Тоді митрополит Феогност звернувся до Константинопольського патріарха з проханням становити свято на честь Петра. Так він був зарахованим до лику святих. Високе шанування пам’яті святого Петра спонукало князів посилатися на нього як свідка їх вірності укладеним договорам. Відкидаючи зазіхання Риму на православну Русь, собор єпископів у Москві 1459 року схвалив обітницю «бути невідступними… в соборній церкві Св. Богородиці на ріці Москві при гробі св. Петра митрополита, руського чудотворця».

«Як там не було, але саме завдяки Петру Ратенському, якого можна вважати «батьком російського православ’я», в Московію були принесені зразки високої руської, власне української, культури, яку плекали на Волині за часів князя Володимира Васильковича», – пише інший волинянин – український філософ, письменник, публіцист Петро Кралюк у статті «Як волиняни Московію розбудовували».

Джерело.

03.01.2019