День пам’яті 222 мучеників, які постраждали в Китаї на межі XIX і XX століть.

Китайські новомученики, канонізовані РПЦ.

Китайські новомученики – православні китайці, які загинули під час заколоту іхетуаней («боксерів») в Пекіні. Ще за наказом Петра Першого в Пекін була направлена Російська духовна місія. Проповідь російських місіонерів настільки захопила китайців, що до початку XX століття православна громада в Пекіні налічувала кілька сотень людей. І всі вони прийняли мученицьку смерть в ході повстання іхетуаней проти іноземного втручання в економіку, внутрішню політику і релігійне життя Китаю. Влітку 1900 року учасники програми «боксерського повстання» в Китаї проголосили своєю метою боротьбу з іноземним впливом в країні, в якості одного з гасел висунувши війну з християнською Церквою і зверненими в християнство китайцями. Як стверджується, члени таємного «суспільства гармонії і справедливості» – кит. «Іхетуань» (義和團) – вірили, що як тільки вони знищать всіх християн, Китай стане наймогутнішою імперією в Азії. За інших думок, боротьба з християнством була фактично бунтом проти колоніалізму, поєднуючись з погромами телеграфних ліній, залізниць і антіманьчжурской виступами.

Народний протест проти колоніалізму влітку 1900 був підтриманий урядом китайського імператора. Одним з гасел боксерів стала боротьба з християнською Церквою і зверненими в християнство китайцями. У ході цієї боротьби були страшно закатовані і вбиті понад 30 000 християн різних конфесій, які не відреклися від Христа, незважаючи на тортури і знущання іхетуаней.

У день 24-го червня за григоріянським календарем (це ж 11-го червня за юліянським) ми відзначаємо Православних Новомучеників, чиї свідчення про перемогу нашого Господа над смертю, де вони відомі, нерідко представляються у викривленому світлі (не є це чимось незвичайним зі свідченнями Мучеників). Вони - Священномученик Митрофан, якого китайське ім’я, буває, передається як «Цей Чун» [про це можна прочитати в англійській мові (переклад з російського оригіналу, якого не вдалося знайти – іюк) ось тут, Душпастиря Православної Місії в Пекіні, та 221 інших. Між ними його дружина, Св. Тетяна, і сини його, Свв. Ісая та Іоанн (який мав лише 7 літ), які, разом з Християнами Католиками і Протестантами, були страчені під час так званого "Боксерського повстання". Жодне з цих двох слів не адекватне. Термін «Боксери» - слово, яким іноземці називають молодих людей таємного товариства утвореного серед селян на північному сході Китаю в останні роки дев'ятнадцятого століття під назвою "Праведні й гармонійні кулаки". (Ми будемо продовжувати використовувати цей неточний термін).

Вони практикували бойові мистецтва та художню гімнастику, а також містичні ритуали, які, на їх думку, мали робити їх, між іншим, непробивними для куль. Таким чином, ці молоді мужчини намагалися давати раду з стихійними лихами та політичними негараздами в Китаю в період занепаду династії Цин. Ці негаразди були, в значній мірі, спричинені імперіалістичними стремліннями європейських держав і сусідньої Японії (союз 8-ох націй). Серед цих трагедій було введення у Китай опійної наркоманії! Спочатку Боксери були проти правителів династії Цин - а ті були й проти них. Та вдоваімператриця (вдова імператора),

Ци-Сі, у відповідь на агресивні іноземні інтервенції в Китаї, стала підтримувати Боксерів, які тоді почали використовувати гасло: «Відродимо Цин і знищимо іноземців». Таким чином, агресивні дії Боксерів не можна по-справжньому можна назвати повстанням, оскільки їхньою метою не було повалення китайського уряду. Слово «заворушення» мабуть краще підходило б. (Вище джерело вживає «Повстання їхетуанів» - назву ж товариства їхнього іноді передають як "Магія боксу Їхе»). Православ'я було введене в Китай албазинцями, російськими козаками з села Албазино на річці Амур, які поселилися (або були переселені) недалеко від Пекіна у другій половині 17-го століття - деякі з їхніх покитайчених нащадків до цих пір живуть у Китаї. Китайська місія, яка була сформована, щоб служити їм, надала європейцям корисну інформацію про китайській мови й культуру, а рот цьому й привабила корінних китайців до Церкви. (Незважаючи на Боксерське повстання, в 1902 році, налічувалося 32 Православних Храмів у Китаї, з около 6,000 прихильниками). На жаль, деякі Православних Албазинці не були дуже хорошими свідки про Віру. Те ж саме можна сказати і про багатьох інших іноземних місіонерів, які прибували в Китай. Боксери направили свою ворожу увагу до Християн, як Римо-Католиків та Протестантів, так і до Православних, називаючи їх «демонами». У червні 1900-го р. вони почали різанину Християн у Пекіні. Ті, які не зрікалися Віри були вбиті.

На 1-го червня вони спалили Храм у Православній Місії. Віруючі зібралися в будинку о. Митрофана, якого був висвятив у сан Священика сам Св. Миколай Японський (ось тут). Отець був скромною людиною, який намагався був уникнути свячення кажучи: «Як може людина з недостатніми здібностями та чеснотами наважитися прийняти цей великий сан?» Його нарешті переконав на таку посвяту себе Архимандрит Флавіян (Городецький), який згодом став Митрополитом Києва. О. Митрофан не заперечував притулок навіть для тих, які були його противниками під час його служіння. Він відвідував руїни спаленого Храму кілька разів на день, і закликав свою пригнічену Паству міцно триматися у такий смутний час.

У день 10-го червня, дім о. Митрофана оточили Боксери і солдати. Деякі Християни змогли втекти. Решта, в основному жінки й діти, близько 70 душ, були піддані тортурам та вбиті. О. Митрофан сам був проколотий багато разів, як він сидів на подвір'ї. Його маленького сина, Св. Іоанна, хоча й важко пораненого, заховала його брата дружина. При виявленні на наступний ранок, він сказав, що його рани не завдавали йому болю. Для насмішників, які називали його демоном, він відповів: «Я вірю в Бога, і я не жодний демон». Боксери захопили його ще раз і завершили його Мучеництво. Брат малого Іоанна, Св. Ісая, був закатований за кілька днів до цього і його дружина, Св. Марія, наполягав на перебування з іншими Християнами в будинку свого тестя до кінця, сказавши: «Я народилася біля Храму Пресвятої Богородиці, і тут я і помру».

Подібне рішуче дотримання приналежності до Тіла Христового також знаходить відображення у словах 18-річного католицького Мученика того трагічного часу, Св. Чі Жуці, який безстрашно заявив своїм мучителям, коли вони відрізали його праву руку: «Кожен шматок плоті моєї, кожна крапля моєї крові скаже вам, що я – Християнин».

Сусіди принесли тіло Св. Митрофана в богадільню Місії і його остаточно примістили разом з Мощами інших Мучеників, в склепі під Вівтарем Церкви Мучеників, який був встановлений в Пекіні в 1903 році. Ця Церква була зруйнована за часів комуністів і дальша доля Мощей невідома.

Тільки 222 з православних були упізнані, їх мощі зібрані і поховані в крипті новозбудованого храму Всіх святих мучеників в Пекіні, який був встановлений в Пекіні в 1903 році. У роки «культурної революції» цей храм був зруйнований, а його крипта затоплена.

У 1902 році китайські мученики були канонізовані Руською Православною Церквою як місцевошановані святі. Китайським новомученикам ще до 1917 року була складена особлива служба і написана ікона.

Святкування Собору новомучеників китайських в відбувається в день початку побиття християн в Пекіні, 11 червня (24 червня за новим стилем).

За словами тодішнього начальника Руської духовної місії в Пекіні архімандрита Авраамія (згодом митрополита Іннокетія): «Головним днем мученицької смерті православних китайців в Пекіні було 11 червня 1900 року. Ще напередодні по всіх вулицях були розклеєні прокламації, які закликали язичників до побиття християн і загрожували смертю кожному, хто наважиться їх покривати. У ніч з 11 на 12 червня боксери з палаючими смолоскипами, з’явившись у всіх частинах Пекіна, нападали на християнські житла, хапали нещасних християн і катували їх, змушуючи відректися від Христа. Багато в жаху перед катуваннями і смертю відрікалися від православ’я, щоб врятувати своє життя, і кадили перед ідолами. Але інші, не боячись мук, мужньо сповідували Христа. Їх доля була страшна. Їм розпорювали животи, відрубували голови, спалювали в оселях. Розшуки і винищення християн тривали і всі наступні дні повстання. Після винищування осель християн їх самих виводили за міські ворота в язичницькі кумирні боксерів, де допитували й спалювали на вогнищах».

Складено редакцією за різними джерелами.

24.06.2020