Синаксар у Святий і Великий Четвер.

Стихи на Божественне умивання:
Учням на вечері мив ноги Бог,
Нога Якого потім на (древо) [1] спиралася, колись заборонене в Едемі.

Стихи на Тайну Вечерю:
Подвійна вечеря: бо вміщає Пасху стару
І Пасху нову – Владики Кров і Тіло.

Стихи на молитву перед страстями:
Молитва – труд аж до (крапель) крові на обличчі;
Христе, Отцю молився Ти відкрито,
Боявся смерті, цим обманувши ворога.

Стихи на зраду:
Обманщики людей! Навіщо потрібні мечі і кілки
Проти Того, Хто добровільно
Помре, щоб світ спасти?

Святі отці, що все премудро впорядкували, перейнявши усе від божественних апостолів і Священних та Божественних Євангелій, заповіли нам у святий і Великий Четвер згадувати чотири (події): 1) Божественне умивання (ніг); 2) Тайну Вечерю і встановлення Святих Таїн; 3) надзвичайну молитву (в Гетсиманії) і, нарешті, 4) зраду.

Оскільки юдейська Пасха припадала на вечір п’ятниці, а (цій) прообразуючій (Пасці) доречно було супроводжуватися і явлінням істинної, (яка полягала) в тому, щоб Агнець – Христос приніс себе в жертву за нас, – то Він, за словами святих отців, споживав Пасху з учнями раніше часу, у вечір четверга. Бо це навечір’я і вся п’ятниця вважаються у євреїв одним днем, – так вони обчислюють добу. [Як кажуть деякі, в тому числі і святий Золотоустий], Господь з апостолами здійснили її (Пасху) і тоді по Закону: по-перше, стоячи, будучи підперезаними і взутими у взуття своє, спираючись на посохи, (дотримуючись) також іншого, що наказано, – щоб не вважали Його порушником Закону. Приготував же все Зеведей – він і був чоловіком, що ніс жбан води (Мр 14,13; Лк 22, 10), на думку Атанасія Великого, хоча інші думають інакше. Потім, коли вже настала ніч, Господь, відкриваючи учням найневимовніше, привозніс їм у світлиці і таїнство нової Пасхи. Під час вечері, каже (Євангеліє), сів він до столу з дванадцятьма (пор. Йо 13,2; Мт 26,20). Очевидно, це не була законна Пасха, тому що (тут) вечеря, сидіння при столі, хліб і вино, а там все спечене на вогні і Опрісноки, (була ж ця законна Пасха) перед початком вечері [бо так пише божественний Золотоустий]. (Потім) Ісус встав від вечері, скинув одіж, налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги (Йо 13,4-5), роблячи все сам, чим одночасно і присоромив Юду, і разом з тим нагадав іншим ученикам, щоби не шукали першості. Цьому Він навчав і після умивання, кажучи: хто хоче бути першим, хай буде останнім із усіх (пор. Лк. 22,26; Мк 10,44), самого себе поставивши за приклад (пор. Йо 13,15). Виявляється, раніше за інших Христос умив ноги Юді, що безсоромно сів на перше місце; а потім підійшов до Петра, але той, маючи найгарячіший характер, заборонив Вчителю (робити це) і знову дозволив (омити) не тільки ноги, але й руки та голову (Йо 13,8-9). Умивши ж їм ноги і показавши дивне вивищення через смирення (пор. Лк 18,14), надівши одежу свою і засівши знову, наставляв їх любити один одного і не прагнути до начальства. Коли вони їли, Він почав говорити про зраду. Оскільки учні не відали, про кого Він говорить (Йо 13,22), то Ісус таємно сказав лише Йоану: той, кому я кусень, умочивши, подам, видасть мене (Йо 13,26), – адже якби почув це Петро, то, як найбільш запальний, він убив би Юду. І ще сказав: що вмачає зо мною руку в миску (Мр 14,20), так як було і те, і інше. Потім, в кінці вечері, узяв хліб і сказав: Беріть, їжте. Потім і чашу, кажучи: Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту. Чиніть це на мій спомин (пор. Мр 14,22-24; Лк 22,19-20; Мт 26,26-28); втім, здійснюючи це, і сам їв і пив з ними. І після (цього кусня) хліба увійшов у Юду сатана (Йо 13,27), – спокушуючи його передше (ззовні), тепер остаточно вселився в нього. І вийшовши, каже (Євангеліє), Юда домовився з первосвящениками, що видасть їм Учителя за тридцять срібняків (пор. Лк 22,3-5; Мт 26,14-15).

Після вечері учні пішли на гору Оливну, на місце, що зветься Гетсиманія. Тоді Ісус сказав їм: Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Озвався тоді Петро й каже йому: Навіть якби всі зневірились у тобі, я не відречуся від Тебе (пор. Мт 26,30-31,33; Мр 14,26-27,29,32). Було вже пізно, тобто була глибока ніч. Відповів йому Ісус: Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся (Мр 14,30). Так і сталося, коли Петро був охоплений сильним страхом, тому що Бог показав неміч (людського) єства, і ще тому, що вручив йому ключі Царства Небесного, – щоб той, пізнавши на собі мінливість (нашої) природи, був милостивий до грішників. Втім, триразове зречення Петра зображувало гріх усіх людей перед Богом: перший раз – переступ заповіді Адамом; другий – переступ писаного Закону; а третій – (переступ проти) самого воплоченого Слова. Це трикратне зречення Спаситель згодом зцілив триразовим визнанням, тричі спитавши: Петре, чи любиш ти мене? (Йо 21,15-17)

Тоді Ісус сказав учням [виявляючи людське єство – що смерть лякає всіх]: душа моя вся смутиться аж до смерти (Мт 26,38; Мр 14,34). І, відійшовши так, як кинути каменем (Лк 22,41), помолився тричі, кажучи: Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля (Мт 26,42). І ще: Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене (Мт 26,39). Це говорив Він і по людській природі, і разом з тим витончено обходячи диявола, щоб той, вважаючи і Його (простою) людиною через те, що Він може боятися смерті, не зупинив на хресті таїнства, яке мало звершитися. Повернувшись же і знайшовши учнів сплячими, Господь звернувся до Петра, кажучи: Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? (Мт 26,40) – тобто: ти, який обіцяв йти (зі мною) навіть на смерть, спиш разом з іншими.

Перейшовши на інший бік Кедрон-потоку, де був сад, Ісус увійшов до нього з учнями своїми. Він мав звичай часто приходити туди, тому знав також те місце і Юда (див. Йо 18,1-3), який, взявши відділ війська, прийшов, і з ним безліч народу, та, підійшовши до Ісуса, дав їм знак поцілунком. Так вони домовилися, тому що багато разів Христос, будучи переслідуваним, відходив непоміченим; але тут Він сам перший вийшов до них, запитавши: кого шукаєте? (Йо 18,4), – і знову вони Його не впізнавали, але не через темряву, бо були з палаючими смолоскипами і світильниками, говорить євангелист (пор. Йо 18,3), і в страсі подалися назад і припали до землі (Йо 18,6); потім знову підійшли, і Він сам відповів їм: то я (Йо 18,8). Коли Юда дав їм знак, Христос сказав: чого прийшов єси, друже?! Тобто роби те, для чого ти прийшов (див. Мт 26,50). І ще (сказав): Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати? (Мр 14,48; Лк 22,52). Прийшли ж вони вночі, щоб бува не зчинилась колотнеча в народі. Найзапальніший з апостолів – Петро – витягнув меч, так як на вечері вони були приготовлені до цього, і вдаривши раба первосвященика, по імені Малх, відтяв йому праве вухо (див. Йо 18,10). Ісус знав, що первосвященики говорять, ніби Він неправильно розуміє і вияснює Закон, і тому заборонив Петру, – адже учневі духовного мужа не личить застосовувати зброю, – а Малхове вухо зцілив. (Тоді військовий відділ та юдейські слуги), взявши Ісуса, привели Його, зв’язаного, у двір первосвященика Анни, який був тестем Каяфи (див. Йо 18,12-13). Там вже зібралися всі фарисеї та книжники, що обвинувачували Христа. Тут же відбулося зречення Петра перед служницею, коли серед ночі півень заспівав втретє; і Петро, згадавши (слово Господа), гірко заплакав. Під ранок від Анни Христа привели до первосвященика Каяфи, де Ісус перетерпів оплювання і куди були покликані лжесвідки. А на світанку Каяфа послав Його до Пилата. Ті, що привели Його, каже (євангелист), не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху (Йо 18,28). Тому припускається, що первосвященики та фарисеї, можливо, порушили Закон, перенісши Пасху, як каже божественний Золотоустий [2]. Бо подобало їм їсти її вночі (на п’ятницю), але заради вбивства Ісуса вони відклали її. А що саме тоді вони повинні були споживати її, показав Христос, Який тієї ночі спочатку їв Пасху, а потім навчив досконалого Таїнства, або ж (Він зробив так), [3] тому що, як сказано вище, разом із законним прообразом личило з’явитися і істині. І Йоан (також) відзначає, (що це сталося) перед святом Пасхи (Йо 13,1).

Через те, що все оце здійснилося тоді в четвер і його ніч, ми (сьогодні) і святкуємо, благоговійно творячи воспоминання тих страшних і незбагненних діл і подій.

Христе Боже наш, по невимовному Твоєму милосердю помилуй нас. Амінь.

 

[1] Тобто древо Хреста.
[2] На Мт бесіда 84.
[3] Тобто їв Пасху в ніч четверга, хоча було приписано в вечір п’ятниці; але Господь, як істинний Агнець і наша Пасха, у п’ятницю хотів вже бути заколеним – одночасно з прообразуючим Його пасхальним агнцем –  і тому заздалегідь спожив Пасху з учнями (див. також Синаксар у Велику П’ятницю).

13.04.2023