Фрагмент стінопису із образом святого рівноапостольного князя Володимира в церкві Спаса на Берестові в Києві (1648 р.) (див.).
«Слові про Закон і Благодать» – найдавніша пам’ятка оригінальної літератури Київської Русі, написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Твір ділиться на 4 частини: у 1-й світ. історія показана як історія Спасіння, яка рухається від обмеженості іудейського Закону до християн. Благодаті – визволительки всього людства; у 2-й частині стверджується, що й нещодавно охрещений рус. народ нарешті долучився до Благодаті Божої; 3-тя частина прославляє "кагана нашого" Володимира Святославича – володаря, котрий хрестив країну і за цей подвиг заслуговує церк. вшанування, яке гарантує йому вічну пам’ять; 4-та частина – це молитва про Благодать Божу та зміцнення у вірі. Ред.
Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм – Івана Богослова; Індія – Фому; Єгипет – Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.
Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої – Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.
Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, – каган наш Володимир – виростав і міцнів від дитячих літ, аж Доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом Дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі – одні миром, а непокірні мечем.
28.07.2024Читати далі
З іменем святого рівноапостольного великого князя Володимира нерозривно пов’язана визначна подія в історії нашого народу — Хрещення Русі. Проте християни на Русі жили й раніше — за часів панування язичництва. Так, християнкою була бабуся князя Володимира княгиня Ольга, яка сподобилася слави святих рівноапостольних жінок.
Святитель Димитрій Ростовський, описуючи житіє святого князя Володимира, процес християнізації нашого народу умовно ділить на чотири періоди.Вперше слов’янські племена, що жили на території майбутньої Київської Русі, почули євангельську проповідь від святого апостола Андрія Первозванного ще в І ст. після Р. X. Святий Андрій пройшов від Криму через усю країну до майбутнього Новгорода, всюди хрестячи наших предків та наставляючи їх у вірі Христовій. На київських пагорбах він провістив заснування великого міста, забудованого численними християнськими храмами.
Другий період відноситься до часу правління Візантійського імператора Василія Македонянина (867-886). Константинопольський ПатріархФотій (857-867; 877-886) прислав на Русь єпископа Михаїла, який став проповідувати слово Боже серед язичників. На їхню вимогу єпископ Михаїл звершив чудо: він звелів розпалити вогонь і поклав на нього Євангеліє, яке при цьому залишилося неушкодженим. Тоді багато людей повірили у Христа.
27.07.2024Читати далі
Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрового посту — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю, не порушуючи уже церковного уставу, приступити до скоромної їжі.
Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо, найдавніші в історії християнства іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і, через відсутність руху повітря, за віки вкрилися шаром порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином, наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство.
Та набагато більш цінною для сучасних християн жертовна дорога християнського життя апостолів.
12.07.2024Читати далі
Чому люди так поспішають у наш час?
Щоб якомога швидше побачити успішний результат своєї роботи. І успіх приходить і минає, і залишає після себе слід печалі.
Чому сини людські в наш час так поспішають?
Щоб якомога швидше пожати плоди своєї праці. І плоди приходять і минають, і залишають після себе слід гіркоти.
І коли приходить смерть, люди наших днів бачать себе повністю належними тільки до минулого, бачать успіхи, яких вони досягли, - забутими, зібрані плоди – зотлілими. З їх смертю помирають і останні сліди їх праці і їх урожаю. Ті, хто приходять за ними, так само поспішно сіють, так само поспішно жнуть і споживають плоди, і з тією ж порожнечею відходять з цього життя.
Це спосіб людський, але – не Божий. Бачачи різницю між способом людським і способом Божим, люди сказали: «Бог повільний і досяжний». Бог повільний – Він може бути повільним для одного покоління, але Він не зволікає на всі лінії життя всіх поколінь. Часто Він в одному поколінні сіє, а в другому жне. І покоління, в котрому Бог сіє, вважає Бога вельми повільним, в той час, як покоління, в котрому Він жне, вважає Його вельми швидким. Хіба і в наших людських ділах усякі жнива не швидші, ніж оранка, сівба, прополювання, викорчовування і напружене очікування, поки плід дозріє? Але Бог не повільний і не швидкий. У Нього є Своя міра, і від міри цієї Він не відступає. Мураха дивиться – і бачить тільки мурашник; землероб дивиться – і бачить усю ниву.
07.07.2024Читати далі
Коли сонце незахідне Христос, Спаситель наш, хотів засяяти світові, і вже схилив небо, і в чеснішу від небес дівочу утробу зійшов, — належало спершу зійти зорі ранковій — святому Іоаннові Предтечі, від неплідних прийти як передвісникові, проповідуючи і кажучи: “Іде за мною сильніший від мене”. Сповнився час святій Єлисаветі родити — народила сина у старості своїй із заматерілої утроби, як же колись Сара Ісаака. І перед чудом було чудо: швидше, ніж народить Діва Христа, народила похила у днях своїх Предтечу Христового — щоб ті, які бачитимуть надприродне народження від постарілої, повірили в надприродне народження, що мало бути від нешлюбної дівчини, і сказали собі, що всемогутня сила Божа, яка розв’язала неплідність стариці, сильна й нетлінну дівчину матір’ю зробити. І було чудесне Різдво Христового Предтечі — народження Іоанна чудесне. І ждали по чуді чудо, по матері постарілій — мати, завжди діва; після дивного від Єлисавети народження — те, що перевершувало устави єства.
07.07.2024Читати далі
Чи посилає господар дому слугу за вівцями, не нагодувавши його?
Чи посилає батько сина на оранку без плуга і волів?
Чи посилає воєвода воїна у бій без зброї?
Не посилає.
І Бог не посилає у світ цей слуг Своїх, синів Своїх, воїнів Своїх, не наситивши їх, не забезпечивши і не озброївши. Люди не мудріші і не милостивіші за Бога – далеко не так! А якщо і вони вміють забезпечувати своїх посланців необхідним, Бог тим більше зуміє забезпечити необхідним Своїх.
30.06.2024Читати далі
Коли насіння посіяне, має зійти на нього сила тепла і світла, щоб воно проросло. Коли дерево посаджене, має прийти сила вітру, щоб зміцнити його. Коли господар дому збудує дім, він черпає силу в молитві, щоб освятити його.
Господь наш Ісус Христос посіяв на ниві цього світу найдобірніше насіння. Мала зійти сила Духа Святого, щоб зігріти і освітити насіння це, щоб росло воно успішно.
Бог Син посадив на дикому полі смерті дерево життя. Мав налетіти потужний вихор Бога Духа Святого, щоб зміцнити дерево життя. Предвічна Премудрість Божа створила Собі будинки з вибраних душ людських. І Дух сили і святості Божої мав зійти на будинки ці і освятити їх.
Божественний Наречений вибрав Собі Наречену, Церкву чистих душ, і Дух вічної радості мав зійти, щоб обручити небо з землею і зодягнути Наречену в одяг шлюбний. Все здійснилося так, як і було пророковано. Дух Святий був обіцяний, і Дух Святий зійшов. Хто міг обіцяти зішестя на землю Духа Всесильного, крім Того, Хто знав, що Дух Цей послухає Його і зійде? А по відношенню до кого міг Дух Всесильний виявити такий швидкий Свій послух, як не по відношенню до Того, до Кого Він мав досконалу любов? О, яка ж досконала любов, завжди готова на досконалий послух! Адже досконала любов не може бути досконало виражена інакше, ніж у досконалому послуху.
Любов постійно чуває в бажанні і готовності послухатися улюбленого свого. А з досконалого послуху витікає, наче потік меду і молока, досконала радість, яка й складає притягальну силу любові. Отець має досконалу любов до Сина і Духа. Син має досконалу любов до Отця і Духа. І Дух має досконалу любов до Отця і Сина. За цією досконалою любов’ю Отець є найревнішим послушником Сина і Духа, і Син є найревнішим послушником Отця і Духа, і Дух є найревнішим послушником Отця і Сина. Досконала любов робить Отця досконалим слугою Сина і Духа; і Сина – досконалим слугою Отця і Духа; і Духа – досконалим слугою Отця і Сина. Як жодна інша любов у сотвореному світі не може порівнятися з взаємною любов’ю Божественних Іпостасей, так і жоден послух не може порівнятися з Їх взаємним послухом. Я прославив Тебе на землі, сотворив діло, яке Ти доручив Мені виконати, – Нехай буде воля Твоя.
22.06.2024Читати далі
Уявіть собі, що ви бачите учнів якогось учителя, про котрого ніколи нічого не чули; бачите, що вони лагідні, тверезо мислять, мудрі, працелюбні, слухняні і сповнені усяких чеснот під сонцем. Що ви подумаєте про їх учителя? Безумовно, найкраще, що взагалі можна думати про вчителя.
Чи уявіть собі, що ви бачите воїнів якогось воєначальника, ім’я котрого вам ледь знайоме; бачите, що вони кмітливі, хоробрі, дисципліновані, відзначаються почуттям товариськості і готовністю до самопожертви. Як ви відгукнетеся про їх воєначальника? Звісно, з найбільшою похвалою і захопленням.
Чи уявіть собі, що вам запропонували якісь фрукти, що їх ви ніколи в житті не куштували і не бачили; вони чудові зовні, мають надзвичайний смак і дивовижний аромат. Ви запитаєте, з якого дерева ці чудові плоди. І навіть якщо ви ніколи не чули про таке дерево, ви будете вважати його найкращим деревом на світі і віддасте йому усіляку хвалу і славу.
Отже, побачивши добрих учнів, ви й учителя їх будете вважати добрим. Побачивши добрих воїнів, ви й воєводу їх будете вважати добрим. І побачивши добрі плоди, ви й дерево будете вважати добрим. Бо усяке дерево пізнається по плоду своєму (Лк.6:44). Добре дерево не приносить поганих плодів, і погане дерево не приносить добрих плодів. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? (Мф.7:16)? Ні; як і з виноградної лози не збирають терену, і з фіґи – реп’яхів. Дерево добре приносить плоди добрі, а дерево погане – плоди погані. Це настільки очевидно для кожного, що не потребує доказів. Такими очевидними прикладами з життя природи Господь наш Ісус Христос користувався, щоб зробити для людей очевидними духовні і моральні істини. Бо природа взагалі служить найкращим відображенням душевного життя людей.
16.06.2024Читати далі
Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони вирушають в теплі краї, краї, багаті сонячним світлом і їжею. Попереду летить одна з ластівок, розсікаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею уся зграя.
Коли закінчиться їжа для душі нашої у цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертельний – о, чи є така ластівка, котра поведе нас у теплі краї, багаті теплом і їжею духовною? Чи є такий край? Чи є така ластівка?
Поза Церквою Христовою ніхто не зможе дати вам достовірної відповіді на це питання. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край цей, за яким душа наша нудьгує у крижаній сутіні цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Котра першою піднеслася у цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і важку атмосферу між небом і землею, і прокладаючи за Собою шлях для зграї. Крім цього, Церква на землі може розповідати вам і про незліченну зграю ластівок, які вирушили за Тією, Першою Ластівкою, і відлетіли за Нею у землю благу, щедру на всяке добро, у землю вічної весни.
Ви здогадуєтесь, що під Цією Спасительною Ластівкою ми розуміємо Вознеслого Господа нашого Ісуса Христа. Хіба Він не сказав Сам про Себе, що Він є початок, початок і шлях? І хіба Сам Він не виголосив Своїм апостолам: А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе (від Івана 14:3)? І ще до того чи не говорив Він їм: І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну (від Івана 12:32)? Сказане Ним відразу ж, через кілька тижнів, почало збуватися, продовжує збуватися донині і буде збуватися до кінця віку. Тобто, як початок першого сотворіння світу, Він став початком і другого сотворіння, чи благодатного оновлення старого творіння. Гріх зламав крила Адамові і всьому потомству Адамовому, і всі вони відпали від Бога, віддалились від Нього і прилипли до пороху, з якого було сотворене їх тіло. Христос є Новий Адам, Перша Людина, Первенець серед людей, Котрий на крилах духовних вознісся на небо до престолу вічної слави і сили, проклавши таким чином шлях на небо і відкривши всі ворота небесні Своїм духовно окриленим послідовникам. Як орел, що прокладає шлях свій орлятам. Як ластівка, що летить попереду, вказуючи шлях зграї і перемагаючи сильний опір повітря.
13.06.2024Читати далі
Великий Бог наш і творить Він чудеса; і нема кінця розповіді про чудеса Його. Нема очей, що побачили б усі чудеса Його; нема язика, котрий перелічив би їх; нема розуму, котрий збагнув би їх.
Дивилися очі, дивилися – і заснули сном смертним. Перелічував язик, перелічував – і онімів. Заглиблювався розум, заглиблювався – і побляк. Хто може пізнати чудеса, не пізнавши спершу Чудотворця? А хто, побачивши Чудотворця, залишиться живим?
Весь вогонь на землі виник і походить від сонця, як кажуть ті, хто займається дослідженням подібних речей. Чому сонце саме не зійшло на землю, але своєрідно втілилося: частково у землі, частково в воді, частково в тваринах? Чому у кожному такому частковому своєму втіленні сонце прикрилося товстою і холодною завісою? Чому все воно не спустилося на землю, щоб зробити те ж саме, що робить його вогонь і його світло, втілені у тіла, в тіла врівноважені? Тому що, якби воно підійшло до землі зовсім близько, уся земля розплавилась би, перетворилася на пару і зникла.
Хто із смертних міг би опинитися поблизу сонця – і залишитися живим? А сонце є всього лише одним з творінь Божих; воно є мороком у порівнянні зі світлом Божим. Так хто міг би побачити Бога Чудотворця і залишитися живим?
Чи не ясно вам, чому Господь наш Ісус Христос повинен був ховати Своє Божественне сяйво під товстим і темним чохлом людської плоті? Бо інакше хто з людей залишився б живим у присутності Його?
І понад те. Якби Він не обмежував прояву Свого Божества, хто з людей був би спасенним зі своєї власної волі, а не з могутності Його Божества? Воістину, якщо Господу нашому Ісусу Христу щось і було важко, безумовно, Йому було важче стримувати і зменшувати прояв Свого Божества, ніж проявляти Його.
Саме тому, що Він премудро обмежував прояви Своєї Божественної сили, Його життя на землі було цілковитою гармонією Бога і Людини.
О браття! Христос як Людина є не меншим чудом, ніж Христос як Бог. І одне – чудо, і друге – чудо, але обидва разом – чудо з чудес. Однак це чудо не є чудом магії, чи волхвування, чи ярмаркової спритності рук; це є чудо Божої премудрості, Божої сили і Божого чоловіколюбства.
08.06.2024Читати далі
