Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.
Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху
Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.
Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!
Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.
30.07.2023Читати далі
Первозданна людина жила, як і ангели, баченням Бога; її нащадки після гріхопадіння жили вірою в Бога. Ті, для кого бачення закрите, а віра не відкрита, не можуть вважатися живими, бо не мають зв’язку з Життям; чим же їм, у такому випадку, жити?
Одне озеро, відкрите для неба, приймає воду з висоти, наповнюється і не пересихає. Інше озеро, закрите для неба, приймає воду з-під землі, з гірських джерел, наповнюється і не пересихає. Але третє озеро, закрите для неба і відрізане від підземних вод, не може не спорожніти і не пересохнути.
Чи можна озеро без води назвати озером? Ні, швидше сухою безоднею.
Чи можна людину, яка не носить у собі Бога, назвати людиною? Ні, швидше сухою могилою.
Як вода є головним вмістом озера, так і Бог є головним вмістом людини. Ні озеро без води – не озеро, ні людина без Бога – не людина.
Але як людині прийняти в себе Бога, якщо вона закрита від Бога з усіх сторін, як пересохле озеро від води, як темна могила – від світла.
23.07.2023Читати далі
Після того, як Великий князь Ольгерд визволив Київ від влади татар, у їм керувала білоруська князівська династія Ольшанських. Саме з цього знакомитого роду походила княжна Юліанія. Оскільки князівському володінні було Волинське містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь, частина роду писалася як Дубровицькі-Ольшанські.
Праведна діва Юліанія, була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського. Вона жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.
Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі
19.07.2023Читати далі
Не радіти чужому добру є однією з найбільш негідних відзнак огрубілої від гріха душі людської.
Чого з ранку до вечора навчає людей сонце? Люди, радійте доброму, і радість ця зробить вас богами!
Голодний соловей співає на світанку по дві години, перш ніж знайде дві зернини на сніданок. Чого цей соловей навчає людей, багачів на ложах, котрі починають свій день, відкриваючи рота, але не для пісні, а для їжі? Люди, радійте доброму і співайте про добро! Не питайте про добро: «Чиє воно?» У добра нема господаря на землі. Воно – гість здалеку. Ми, створені і смиренні, не власники добра, але співці його.
Сумувати з чужим сумом – це ще можуть і грішні старі. Але радіти чужій радості можуть тільки діти – і ті, хто невинні, як діти. Істинно говорю вам, - говорить Господь, - хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не увійде в нього (Мк.10:15; Мт.18:3). А що є Царство Боже, як не сукупність усього добра і відсутність усякого зла? Невинне дитя більше радіє чужому добру, ніж злий старець – своєму власному. Бо для дитини радість не може бути чужою. Вона розділяє посмішку будь-яких вуст, навіть і насмішку вона сприймає як посмішку. Ніхто на землі так не подібний до Бога, як невинне дитя. Божа радість за наше добро, навіть найменше, неописана і досконала.
Коли Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, Він відкрив невимірне багатство добра Божого. Добру цьому зраділи діти – і ті дорослі, хто своєю незіпсованістю були найбільше схожі на дітей. Але люди з затьмареним розумом і закам’янілим серцем не зраділи цьому добру; воно їх, навпаки, засмутило і розлютило.
15.07.2023Читати далі
Вчинили люди перед Богом неправду, а тоді розсердилися на Нього. О, люди, Хто і на кого має право сердитися?
Вони закрили безбожні вуста і подумали: «Не будемо згадувати ім’я Боже, нехай воно зникне із цього світу!» О, нещасні люди, у цьому величезному світі ваші вуста – меншість. Хіба ви не бачили і не чули, як гребля змушує річку звучати? Без греблі річка безшумна і німа, а гребля розв’язує їй язика. Кожна крапля починає звучати.
І ваша гребля зробить те саме: розв’яже язика безголосим і змусить німих говорити. Якщо ваші вуста перестануть сповідувати ім’я Боже, ви вжахнетесь, чуючи, як його сповідують навіть безсловесні і позбавлені мовлення. Воістину, якщо ви замовкнете, то каміння заволає. Навіть якщо усі люди на землі замовкнуть, трава заговорить. Навіть якщо всі люди на землі зітруть ім’я Боже із своєї пам’яті, воно буде написане веселкою на небі і вогнем на кожній піщинці. Тоді пісок стане людьми, а люди піском.
Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку… (Пс. 18:2,3). Так говорить Боговидець і Богоспівець. А що говорите ви? Ви зневажливо мовчите про Бога – і тоді каміння заговорить; а коли заговорить каміння, ви захочете говорити, але не зможете. Відніметься у вас, і дасться камінню. І каміння стане людьми, а ви будете камінням.
08.07.2023Читати далі
Святитель Іоан Шанхайський і Сан-Францизький народився 4 червня 1896 року у родовому маєтку своїх батьків, містечку Адамівка Ізюмського повіту Харківської губернії у відомій козацько-старшинській дворянській православній родині Максимовичів. При народженні отримав ім'я Михайло на честь архистратига Михаїла.
З цього роду вийшло чимало відомих діячів. Зокрема, його дядько М. Максимович – перший ректор Київського університету. До цього ж роду належав і відомий церковний діяч XVIII століття митрополит святий Іоан Тобольський. Саме батьки змалечку сприяли духовному розвитку хлопця, який ріс надзвичайно релігійним. Максимовичі мали літню садибу в селі Гола Долина неподалік Святогорського монастиря і дуже часто відвідували служби Божі.
У 11 років Михайла відправили до Полтави в кадетський корпус (колись тут вчився його батько). Він залишався тихим і релігійним, зовсім не був схожий на солдата. Втім, вчився хлопець дуже добре, всі предмети йому подобались, крім фізичної підготовки.
02.07.2023Читати далі
Якщо людина не переповниться глибоким смиренням, лагідністю, самоприменшенням і покірністю Богові, як їй спастись? Як спастись безбожникові і грішнику, якщо й праведник ледь спасається? Не збирається вода на високих прямовисних скелях, але збирається у місцях низьких, рівних і заглиблених. І благодать Божа не спочиває на людях гордих, котрі підносять себе і противляться Богові, але на смиренних і лагідних, хто поглибив душу свою смиренням і лагідністю, самоприменшенням перед величчю Божою і покірністю волі Божій.
Коли хвороба висушить прищеплену лозу, що її турботливо і довго вирощував виноградар, то він відрізає її і кидає у вогонь, а на її місце пересаджує і прищеплює дику.
Коли сини, забувши всю батьківську любов, повстануть проти батька, що зробить тоді батько? Вижене синів з дому і замість них всиновить наймитів своїх.
01.07.2023Читати далі
З усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином. Бо християнину Бог найбільше дав, але з нього найбільше й спитає. Народам, які віддалилися від первинного одкровення Божого, Бог залишив природу і розум: природу в якості книги і розум в якості путівника по цій книзі. Християнам же, разом з природою і розумом, повернене первісне одкровення Боже і дане нове одкровення істини через Господа нашого Ісуса Христа. До того ж у християн є і Церква, хранителька, тлумачниця і путівниця обох цих одкровень; і, нарешті, у християн є сила Духа Святого, що з самого початку животворить і наставляє Церкву. І, таким чином, в той час, як нехристияни володіють одним-єдиним талантом – розумом, котрий ними керує і вчить за книгою природи, християни мають п’ять талантів: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церкву і силу Духа Святого. Коли матеріаліст входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горить тільки одна свіча: розум; коли іудей входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять дві свічі: розум і старозавітнє одкровення; а коли християнин входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять п’ять свічок: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церква і сила Духа Святого. Хто ж повинен краще бачити і ясніше читати: людина з однією свічею, людина з двома свічами, чи людина з п’ятьма свічами? Безсумнівно, кожна з них якоюсь мірою зможе читати, і ще більш безсумнівно, що людина з п’ятьма свічами зможе побачити далі і читати ясніше, ніж перші двоє. Якщо у того, хто має п’ять свічок, ці свічки погаснуть, він опиниться у більшому мороці, ніж той, у котрого погасла одна-єдина свічка. Бо коли в одній і тій же темряві опиняться двоє людей, темніше буде в очах того, хто зайшов у темряву з більшого світла. Ті, хто йдуть з однією–єдиною свічкою, тобто, з чистим і незатьмареним розумом своїм, можуть пробитися крізь темну ущелину цього життя до великого світла Божого, однак, значно легше зробити це тим, перед котрими сяє свічник з п’ятьма свічами. І якщо ті, хто йде з однією свічкою, збившись з дороги і заблудившись у темряві, не мають виправдання (Рим.1:20), то як виправдатися перед Богом тим, хто отримав від Нього п’ять свічок, та все ж звернули з шляху і заблукали у темряві? Воістину, з усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином.
25.06.2023Читати далі
Чому люди так поспішають у наш час?
Щоб якомога швидше побачити успішний результат своєї роботи. І успіх приходить і минає, і залишає після себе слід печалі.
Чому сини людські в наш час так поспішають?
Щоб якомога швидше пожати плоди своєї праці. І плоди приходять і минають, і залишають після себе слід гіркоти.
І коли приходить смерть, люди наших днів бачать себе повністю належними тільки до минулого, бачать успіхи, яких вони досягли, - забутими, зібрані плоди – зотлілими. З їх смертю помирають і останні сліди їх праці і їх урожаю. Ті, хто приходять за ними, так само поспішно сіють, так само поспішно жнуть і споживають плоди, і з тією ж порожнечею відходять з цього життя.
Це спосіб людський, але – не Божий. Бачачи різницю між способом людським і способом Божим, люди сказали: «Бог повільний і досяжний». Бог повільний – Він може бути повільним для одного покоління, але Він не зволікає на всі лінії життя всіх поколінь. Часто Він в одному поколінні сіє, а в другому жне. І покоління, в котрому Бог сіє, вважає Бога вельми повільним, в той час, як покоління, в котрому Він жне, вважає Його вельми швидким. Хіба і в наших людських ділах усякі жнива не швидші, ніж оранка, сівба, прополювання, викорчовування і напружене очікування, поки плід дозріє? Але Бог не повільний і не швидкий. У Нього є Своя міра, і від міри цієї Він не відступає. Мураха дивиться – і бачить тільки мурашник; землероб дивиться – і бачить усю ниву.
17.06.2023Читати далі
Стихи:
Господа нашого друзів всіх прославлю я.
А всякий, хто бажає, нехай вступить у їх сонм.
У цей день, в неділю першу по П’ятдесятниці, здійснюємо святкування всім святим по всій вселенній – в Азії, Лівії та Європі, на півночі і півдні. Сьогоднішнє свято Божественні отці визначили звершувати після сходження Всесвятого Духа, якби вказуючи, що все це здійснене через апостолів Його пришестям, яке умудрило і просвітило тих, що походять від нашого змішання, повернувши їм [колишню гідність людини] для заповнення відпалого ангельського чину, і через Христа до Бога привело: одних – мучеництвом і кров’ю, інших – доброчесним життям і звичаями.
10.06.2023Читати далі
