Синаксар у Неділю другу Великого посту. Святителя Григорія Палами, архиєпископа Солунського.

Стихи:
Нині великого істинно проповідника світла пресвітлого
До світла незахідного приводить Джерело світла.

Сей син Божественного і невечірнього Світла, дійсно істинний Божий чоловік і чудовий слуга та служитель Божий, був родом з Царгорода і мав благородних та благочестивих батьків. Він намагався прикрасити чеснотою і вченням не тільки зовнішню і чуттєву людину, але особливо внутрішню і невидиму. Коли він був ще дуже юний, батько помер; мати ж і його, і всіх його братів та сестер, виховувала в строгості і вчила заповідям та Священному Писанню, а також посилала до вчителів, щоб він гарненько навчився від них і світської премудрості. Завдяки природним даруванням і старанності в навчанні він незабаром вивчив всі філософські науки.

Коли Григорію виповнилося 20 років, визнавши все земне гіршим сновидінь, бажав полинути до Бога, Джерела та Подателя всякої мудрости, і досконалим житієм всього себе присвятити Йому. Тоді він відкрив матері свій богоугодний намір, велику любов до Бога та полум’яне бажання, і виявив, що вона, подібно до нього, довгий час тужила про це і в рівній мірі з ним цьому рада. Мати, відразу зібравши до себе всіх дітей, радісно сказала: Ось я і діти, яких дав мені Бог (пор. Іс 8, 18; Євр 2, 13). Знаючи їх добрі думки, вона сповістила їм намір великого Григорія. Він, звернувшись до них з повчальними словами, незабаром переконав усіх погодитися і старанно наслідувати втечу зі світу, схиливши їх до подібної йому любові. Потім, згідно з євангельською заповіддю, роздавши весь маєток убогим, великодушно знехтувавши царську милість, славу і придворні почесті, він пішов за Христом.

Для матері і сестер він визначив жіночий монастир, братів же привів із собою на Святу Гору Афон. Там він переконав братів подвизатися в різних обителях, оскільки не час бути разом, і проводити богоугодне життя. Сам же він віддався в послух одному дивовижному старцю, по імені Никодим, який в безмовності жив тільки для Бога. Зі смиренням духу навчившись від нього на ділі всіх заповідей, всіх чеснот, там він до всього цього, за заступництвом Пречистої Богородиці, отримав в таємному видінні нездоланну допомогу від апостола і євангелиста Йоана Богослова.

Після відходу до Бога старця свого Григорій прийшов у Велику лавру святого Атанасія і прожив там кілька років, борючись з великою старанністю і досконалим міркуванням. З любові до безмовності він пішов з лаври і вселився в пустелю. Постійно зростаючи в любові і бажаючи завжди бути з Богом, він віддався найсуворішим подвигам, тверезим зосередженням завжди пригнічуючи пристрасті, розум же зводячи до Бога, невпинно творячи молитву і повчаючись в Божественному, (і так) він надзвичайно досяг успіху. Допомогою Божою перемігши всі спокуси бісівські і очистивши душу потоками сліз під час всеношних бдінь, він став обраною посудиною дарів Святого Духа і часто споглядав Бога чудесним чином. Унаслідок нападів турків він перейшов до Солуня, у Верійський скит, і був змушений розмовляти з деякими мешканцями міста. Потім, усердно проходячи життєвий шлях, очистивши абсолютно і тіло, і душу, вже в похилому віці Григорій за Божим повелінням прийняв сан священства і, як якийсь безтілесний, будучи якби в нестямі, звершував літургію Тайн, так що розчулювалися душею всі, хто тільки бачив його. Він був дійсно великий, так що навіть тим, які богоугодно жили, видно було, що він богоносець, і для тих, хто бачить тільки зовнішнє, це було явним: маючи владу над бісами, він позбавляв одержимих від їх принади і підступів; безплідним деревам повертав плодоношення; передбачав майбутнє, а також був прикрашений іншими плодами та даруваннями Божественного Духа.

Однак, оскільки чинення чеснот є у нашій владі, а падіння в спокуси від нас не залежить, а без спокус не можна стати досконалим і довести віру в Бога, бо як каже апостол, страждання, що супроводжує чесноти, робить людину з Божою допомогою досконалою в добрі (пор. Сир 2, 1-5; Як 1, 2-4; 1 Пт 1, 7), – тому було допущено і преподобному впадати в різні і часті спокуси, щоб він став через це дійсно досконалим.

Який розум пізнає і яке слово зможе висловити більші від попередніх підступи лютого ворога, що приходили з усіх боків, наклепи та звинувачення проти нього новоявлених єретиків, і скільки він відстоював православ’я впродовж цілих 23 років, зазнаючи від них (єретиків) численних скорбот і нападу. Бо італійський чернець Варлаам з Калабрії [1], виблискуючи зовнішньою вченістю і думаючи все пізнати своїм земним розумом, почав люту боротьбу проти Церкви Христової і нашої православної віри, і всіх, хто строго дотримувалися її. […]

З цієї причини святий Григорій, як захисник православ’я і проповідник Таворського світла [2], найперше за це боровся і був оклеветанний та посланий від Церкви в Константинополь, куди і прибув, коли благочестивий цар Андронік, четвертий із Палеологів, для захисту православ’я скликав Собор, на який з’явився й Варлаам зі своїми навчаннями і звинуваченнями православ’я. […]

Григорій, сильно спонукуваний Собором і самим імператором [3], і перш за все переконаний Божим повелінням, був зведений на архиєрейський престол та поставлений пастирем Солунської Церкви. Там він мужньо і терпляче чинив подвиги на захист православної віри, більші за багато попередніх. […]

Бог же чудесним чином послав його як вчителя на Схід [4]. Григорій, як управляючий, був направлений з Солуня в Константинополь, щоб примирити посварених царів. На шляху він був схоплений агарянами і цілий рік перебував у полоні, мученицьки переходячи з місця на місце, з міста в місто, проповідуючи безбоязно Євангеліє Христове, одних стверджуючи у вірі, повчаючи і переконуючи триматися її, богомудро зміцнюючи тих, що сумнівалися і висловлювали деякі незрозуміння з приводу того, що відбувалося тоді, і даючи з усіх предметів розмови вичерпні роз’яснення. Іншим же, іновірцям і тим окаянним християнам, що перейшли до них, що відреклися від нашої віри і зневажали її, часто без страху говорив про втілене домобудівництво Господа і Бога нашого, про поклоніння Чесному Хресту і святим іконам. Вони також сперечалися з ним про Магомета і про багато іншого, і одні захоплювалися ним, а інші в люті піддали його побоям, і йому довелося б постраждати навіть до мученицького вінця, якби, по Божому Промислу, агаряни не пощадили його, сподіваючись отримати за нього викуп. З плином часу християни (болгари) викупили святого і безкровний мученик знову радісно повернувся до своєї пастви. До багатьох інших великих дарувань і переваг, які мав, (додалося й те, що) він прикрасився і ранами Христовими, за Павлом, носячи на собі рани Христа (пор. Гл 6, 17).

І щоб скласти деяке уявлення про нього, перерахуємо, які були його якості: неперевершена лагідність і смиренність (але не коли він говорив про Бога і Божественне – бо в цьому він був дуже ревний); досконала незлопам’ятність і доброта, так що він намагався за змогою віддати добром тим, хто зробив йому якесь зло; неприйняття наклепів на ближніх; терпіння і великодушність в скорботах, що постійно траплялися; піднесення над всяким сластолюбством і марнославством; постійна бідність і невибагливість у всіх тілесних потребах, так що він за такий тривалий час не знемігся в нестатках; безмовність і тихість в терпінні, і благодать завжди давалася йому настільки рясно, що і зовні це було явно всім, хто бачили його; повсякчасна розсудливість, уважність і зосередженість; як наслідок цього, очі його ніколи не були без сліз, але жадали джерел сліз. Так він від початку до самого свого кінця мученицьки подвизався проти пристрастей і бісів, відігнав єретиків далеко від Христової Церкви, роз’яснив православну віру в своїх промовах і творах, запечатавши ними як печаттю все Богонатхненне Писання, бо його житіє і слово було як якийсь переказ або відбиток слів і житій святих.

Крім того, він по-апостольськи і богоугодно пас своє стадо тринадцять років, виправляючи його повчаннями і направляючи до небесної паші. І можна сказати, з’явившись проповідником разом для всіх сучасних йому і майбутніх православних, він перейшов в інший світ, проживши 63 роки. Дух він віддав у руки Божі, а тіло, до кінця життя особливо освічене і прославлене, залишив пастві як якусь спадщину і дорогоцінний скарб, бо через нього Христос кожен день благодіє тим, що приходять з вірою, і подає чудесні зцілення від різних хвороб, багато з яких описує його житіє.

Молитвами ж його, Боже, помилуй нас. Амінь.

 

[1] Калабрія – низовинний півострів в Південній Італії.

[2] Святитель Григорій Палама захищав вчення про Божественне Таворське Світло. Він виклав свої докази в богословській праці «Тріади в захист святих ісихастів» (1338 р.). 27 травня 1341 р. Константинопольський Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, недоступний у Своїй Сутності, виявляє Себе в таких енергіях, як Таворське Світло, які звернені до світу й доступні сприйняттю, але є не створеними.

[3] Йоаном Кантакузеном.

[4] В Азію.

12.03.2023