Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя двадцять шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про безліч турбот і про наглу смерть (Лк., 66 зач., 12:16-21).
Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, щоб вилікувати душі людські від схильності до крадіжки. Бо ця схильність є важкою хворобою душі людської.
Чи краде син у батька? Ні, але раб краде у пана. У ту мить, коли в Адамі дух синівський перетворився на дух рабський, його рука потяглася до забороненого плоду.
Чому людина краде чужу власність – чи тому, що вона їй потрібна? Адам мав усе і ні в чому не мав потреби, але все-таки здійснив крадіжку.
Чому краде людина у людини, раб у раба? Тому що перед цим він зважився вкрасти у свого Пана. Людина завжди насамперед краде у Бога, а потім у інших людей. Спочатку праотець людства простягнув злодійську руку до того, що належало Богові, а тоді, і з цієї причини, - його нащадки стали красти одне в одного.
Людина краде і в Бога, і у інших людей, і у природи, і в себе самої. Людина краде не тільки всіма чуттями, але й серцем, і душею, і помислами. Але нема жодної крадіжки, у якій диявол не був би помічником людині. Він є порадником і провокатором у всіх крадіжках, керівником і начальником у всіх злодійських задумах. У цілому світі нема злодія, котрий діяв би сам. Завжди красти йде як мінімум двоє, а Третій на них дивиться. Людина і диявол ідуть красти, а Бог дивиться на них. Як Єва здійснила крадіжку не сама, а разом з дияволом, так ніхто ніколи не здійснював крадіжки сам, але завжди разом з ним. Однак диявол у крадіжці виступає не лише як вождь і співучасник, але й як донощик. Бо йому важливі не украдені речі, а сварки і ненависть між людьми, погибель людської душі і всього людського роду. Він йде красти не заради самої крадіжки, але ричучи, як лев, що шукає пожерти кого (1Пет.5:8). А що диявол є тим, хто спонукає душу до всякого зла і сіє у ній всяку полову, сказав і Сам Господь наш Ісус Христос (Мт.13:39). З кожною крадіжкою, вчиненою людиною, диявол краде частину її душі. І душа звиклого до крадіжок весь час зменшується, всихає, і нарешті гине, як легені, виїдені сухотами.
Щоб спастись від схильності до крадіжки, людина повинна дивитися на свою власність не як на свою, а як на Божу. І коли вона користується своїм майном, вона повинна усвідомлювати, що користується Божим, а не своїм. Поїдаючи хліб за своєю трапезою, кожен повинен дякувати Богові, бо цей хліб не його, а Божий.
Щоб вилікуватися від хвороби злодійства, людина повинна і всю чужу власність вважати Божою і знати, що крадучи у людей, краде у Бога. А хіба можна обікрасти Того, Чиє око ніколи не дрімає?
А щоб відігнати від себе злого співтовариша у крадіжці і сіяча всякого зла, людина повинна пильнувати над своєю душею, щоб диявол не посіяв у ній злодійські бажання і помисли. І якщо вона виявить подібні посіви, то повинна постаратися швидко попалити їх вогнем молитви.
Чи не є безумцем той, хто, пізнавши краще, прагне до гіршого? Чи не є безумцем і чи не смішний злодій, котрий вночі зламав чужу крамницю, щоб украсти ганчірки з бавовняної тканини, в той час як бачив свого друга, котрий привіз до його дому цілий віз шовків та оксамиту у подарунок?
Чоловіколюбець Господь наш Ісус Христос приніс з Собою і відкрив людям численні і незрівнянні блага небесні і закликав відкрито і вільно користуватися ними, але тільки за однієї умови: спершу відірвати свою душу від тлінних благ земних. Хтось з людей послухав Його, приступив до Його дарів і збагатився; а хтось не послухав і залишився при своєму тлінному і краденому багатстві. Для напоумлення останніх Господь і розповідає притчу, що читається у нинішньому Євангелії.
Сказав Господь притчу цю: у одного багатого чоловіка був хороший урожай у полі; і він міркував сам собі: що мені робити? Нікуди мені зібрати плоди мої? Хоч він і взагалі був багатий, у нього виріс такий урожай, що він не знав, куди збирати плоди. Дивлячись на свої поля, вкриті пшеничним колоссям; на свої сади і виноградники, де віття обважніло і схилилося до землі від плодів; на свої грядки і вулики, переповнені різноманітними овочами і медом, - багач цей не підніс очей до неба і не вигукнув радісно: «Слава Тобі і хвала, Всевишній і Всемилостивий Боже! Ти Своєю силою і премудрістю викликав з сирої землі такий достаток! Ти Своїм сонцем налив солодощів в усі плоди земні! Ти усякому плоду дав дивовижний вигляд і особливий смак! Ти стократно винагородив мій малий труд над усім цим! Який милостивий Ти до раба Свого, щедрими руками Ти вилив Свої блага на його лоно! О предивний мій Господи, навчи і мене цими Твоїми благами потішити братів моїх і сусідів моїх! Щоб і вони разом зі мною раділи, і з подякою хвалили і славили всесвяте ім’я Твоє і несказанну Твою милість!» Ні: замість того, щоб згадати про Подателя таких дарів, він насамперед турбується, де він ці дари розмістить і в чому буде зберігати. Як злодій, котрий як знайде на дорозі гаманець з грішми, не думає, ні звідки гаманець, ні чий він, але насамперед турбується, як би його сховати! Насправді, і цей багач є справжнім злодієм. Він не міг би стверджувати, що вся ця щедрість плодів є результатом його особистої праці (і злодій трудиться, коли здійснює крадіжку), чи результатом його вміння та інтелектуальних зусиль (і злодій використовує своє вміння, часто значно досконаліше, ніж у землероба чи сіяча). Багач не доклав і не міг докласти ніяких зусиль, щоб світило сонце, йшов дощ, дули вітри, родила земля. А це є чотири головні стихії, які роблять, з милості Божої, можливим плодоносіння трав і дерев. Тому цей щедрий урожай не належить йому ні через його нікчемний труд, ні з права власності, бо він не є господарем ні сонця, ні дощу, ні вітрів, ні землі. Щедрий урожай є даром Божим. Як гидко буде виглядати людина в очах всіх оточуючих, якщо прийме від когось подарунок і не подякує, і навіть не подивиться на того, хто дарує, але відразу поспішить сховати подароване у надійному місці! Порядний убогий, отримавши скоринку чорного хліба, дякує тому, хто дає. А цей багач, при такій щедрості жнива, не подякував Богові ні однією думкою, ні одним словом, навіть ні однією радісною посмішкою при спогляданні такого чуда і такої благодаті Божої. Замість молитви, замість подяки, піснеспівів Богові і радості сердечної він відразу ж починає мучитися, турбуючись про те, як би йому зібрати усе це багатство і розмістити його так, щоб жодне зерно не дісталося птахам небесним і жодне яблуко – сусідам-біднякам.
І сказав: ось що зроблю: зламаю житниці мої і побудую великі, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє. Ось що є головною працею нерозумного! Замість того, щоб знищити у собі стару людину і створити нову, він вкладає всі свої сили у руйнування старих і створення нових житниць, нових клунь і хуторів. Якщо й на наступний рік він отримає такий же багатий урожай, то знову стане турбуватися і трудитися над розширенням старих чи створенням нових житниць. І так з року в рік його житниці будуть ставати все ширшими і новішими, а душа – все вужчою і старішою. І його стара пшениця буде гнити, як і його душа. Його буде оточувати заздрість, на нього будуть сипатися прокляття. Бо бідняки з заздрістю будуть дивитися на його багатство, а голодні будуть проклинати його за скупість та егоїзм. І таким чином, його багатство сприятиме і його погибелі, і погибелі його сусідів. Його душа загине через скупість і егоїзм, а душі його сусідів – через заздрість і прокляття. Бачите, як нерозумна людина може використати дар Божий і на свою, і на чужу погибель! Бог дав йому багатство як благословення, на спасіння і йому, і його сусідам, а він робить його і своїм, і їх прокляттям. Святитель Іоан Златоуст радить усім, хто здатен прислухатися до поради: «Як ти наситився – згадай про голодного. Втамував ти спрагу – згадай про спраглого. Зігрівся ти – згадай про того, хто мерзне. Живеш у палатах високих і багато прикрашених – введи у них і бездомного. Повеселився ти на банкеті – розвесели смутного і печального. Тобі виказали честь як багачеві – відвідай і ти убогих. Вийшов ти радісним від свого князя – обрадуй і всіх своїх слуг. Якщо ти будеш до них милостивим і поблажливим, то й сам будеш помилуваний, коли душа твоя розлучиться з тілом».
Розповідають про двох великих єгипетських пустельників, котрі молилися, просячи відкрити, чи є у світі хтось, хто краще від них служить Богові. І їм дійсно було це відкрите. Бог звелів їм іти в певне місце до певної людини і дізнатися бажане. Вони пішли, куди їм було вказано і знайшли простого чоловіка на ім’я Евхарист, що займався винятково скотарством. Не побачивши у ньому нічого незвичайного, відлюдники спитали його, як він старається виконати волю Божу. Не відразу подолавши сором, Евхарист, нарешті, розповів їм, що все, що він отримує від своєї худоби, ділить на три частини: одну дає жебракам і убогим; другу використовує на гостину для подорожніх; а третю залишає для себе і своєї цнотливої дружини. Почувши це, пустельники оспівали хвалу його доброчесності і вернулися до себе (Пролог, 17 листопада). Як бачите, милосердя є вищим і богоугоднішим навіть від найстрогішого посту. Але наглий багач, про якого йде мова у Євангельському читанні, думав не тільки про те, як розширити свої житниці і зібрати усі плоди з усього свого маєтку. Що ж він збирається робити після цього?
Нехай він скаже про це сам: і скажу душі моїй: душе! Багато добра лежить у тебе на багато років: заспокойся, їж, пий, веселись. Як може душа їсти і пити? Тіло, а не душа їсть і п’є зібране у полі. Та багач і думає про тіло, коли говорить про душу. Його душа настільки зрослася з тілом і настільки йому уподобилась, що він з нею знайомий лише за однією назвою. Неможливо більш виразно виразити згубний тріумф тіла над душею. Уявіть собі ягнятко у собачій буді, зв’язане і забуте там. Пес бігає туди-сюди, тягнучи до буди їжу для себе. І коли натягає повну буду м’яса, потрухів, кісток від різної падалі, кричить голодному ягняткові: «Ягнятку, тепер їж, пий, веселися: ось тобі пожива на довгі дні!» І після цих слів пес сам накинеться на їжу, а ягнятко продовжить голодувати і загине від голоду. Так самісінько вчинив цей багач зі своєю душею – як пес з голодним ягнятком. Душа не живиться їжею тлінною, а він їй пропонує таку. Душа сумує за своєю Небесною Вітчизною, де знаходяться її житниці і її джерела, а він її приковує до землі, та ще й обіцяє, що буде тримати її, таким чином прикутою, багато років. Душа радіє Богові, а він і не згадує імені Божого. Душа насичується правдою і милістю, а він і не думає про те, щоб за допомогою свого багатства сотворити правду і милість бідним, нещасним і убогим людям довкола себе. Душа прагне чистої небесної любові, а він підливає олії у вогонь пристрастей і його смердючим димом обкурює душу. Душа вимагає своїх шатів; її шатами є любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість (Гал.5:22-23). Він же наряджає її в пияцтво, обжерство, блуд і марнославство. Як не загинути травоїдному ягняті поруч з плотоїдним псом? Як не померти душі, придавленій важким трупом плоті?
Але безумство багача не тільки у тому, що він пропонує м’ясо ягняті, тобто, тілесну їжу душі, але і в тому, що він вважає себе володарем часу і життя. Бо ось він збирається їсти і пити багато років. Послухайте ж, що відповідає йому на це Бог:
Але Бог сказав йому: безумцю! Цієї ночі душу твою візьмуть від тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготував? Так говорить йому Владика життя і світу, Начальник часу і смерті, про Котрого сказано: В Його руці душа всього живого і дух усякої людської плоті (Йов.12:10). Безумцю, чого ти міркуєш не розумом, але черевом? Як не у твоїй владі був день твого народження, так і не в твоїй владі і день твоєї смерті. Господь запалив свічки земного життя, коли Йому було завгодно: Господь погасить їх, коли захоче. Як багатство не змогло наблизити часу твого приходу у світ, так воно не зможе і віддалити часу твого відходу зі світу. Хіба від тебе залежить схід і захід сонця? Чи від тебе залежить подув вітру? Так само не від тебе залежить і термін твого життя на землі! І так само не від тебе залежить існування твоїх житниць і винних погребів, твоїх загонів і хлівів. Все це Божа власність, як і твоя душа. Кожного дня і кожної години Господь може забрати у тебе Своє і віддати другому. Все це належить Йому ще за твого життя, буде належати і після твоєї смерті. У Його руках твоє життя і твоя смерть. Чого ти говориш про багато майбутніх років? Твоє життя розраховане до хвилини, людино. І твоя остання хвилина може бути відрахована вже нині. Тому не піклуйся про завтрашній день: що тобі їсти, що пити і у що зодягнутися; але більше, значно більше піклуйся про те, з якою душею постанеш перед Богом, своїм Творцем і Владикою. Шукайте перше Царства Божого, бо воно є пожива твоєї душі (Мт.6:31-33).
Притчу цю Господь завершує словами: Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє. Що ж з ним буває? Раптово він розлучається зі своїм багатством, а його душа – з тілом. Багатство дістається іншим, тіло віддається землі, а душа йде у місця, чорніші, ніж могила, де плач і скрегіт зубів. Жодне добре діло не зустріне його у Царстві Небесному, щоб душа його могла отримати там місце. Його ім’я не знайдеться записаним у Книзі Життя і не буде ні відоме, ні назване серед блаженних. Він прийняв свою плату на землі, і його душа не побачить Божих небесних скарбів.
О, яка страшна раптова, нагла смерть! Коли людина думає, що твердо стоїть на землі, земля може несподівано розчахнутися і поглинути її, як Дафана і Авірона (Чис.16:32). Коли веселун, що забув Бога, готується веселитися ще довгі і довгі роки, сходить вогонь і спалює його, як Содом і Гомору. Коли людина вважає, що вона добре забезпечила своє становище і перед Богом, і перед людьми, раптом вона падає бездиханно, як Ананія і Сапфіра (Діян.5:1). Наглою смертю грішник шкодить і собі, і своїм рідним; собі, бо вмирає без покаяння; рідним, бо своєю смертю завдає їм несподіваного удару і залишає свої діла невпорядкованими. Блаженний, хто перед смертю хворіє, терпить муки і страждання. Цим йому дається можливість ще раз свідомо оглянути поглядом все своє життя; розглянути і перерахувати свої гріхи; принести покаяння за все сотворене зло, заплакати перед Господом і очистити душу сльозами, і вимолити у Нього прощення; і самому простити всіх, хто ображав його і шкодив йому при житті; благословити усіх друзів і усіх ворогів; дати дітям настанови боятися Бога, пам’ятати про смертну годину і заздалегідь збагачувати свою душу вірою, молитвою і милостинею. Подивіться, як помирали угодники Божі і праведники у Старому Заповіті: Авраам, Ісаак, Яків, Йосип, Мойсей і Давид. Всі вони перед смертю хворіють, і в хворобі їх вуста не розлучаються з іменем Божим. Всі вони залишають добрі заповіти своїм нащадкам і благословляють їх. Така природна смерть праведника. Але ви скажете: а хіба багато праведників не гинули на війні раптово? Ні. Праведники ніколи не вмирають наглою смертю. Вони постійно готуються до смерті і кожного дня очікують розлучення з цим життям. У серці своєму вони безперестанно каються, сповідаються Богові і прославляють ім’я Боже. Так роблять праведники, живучи у мирі і благоденстві; тим більше вони так поступають на війні, у напастях і спокусах. Все їх життя є постійним приготуванням до смерті. Тому вони ніколи і не помирають раптово.
Готуватися до смерті і означає у Бога багатіти. Бо лише істинно віруючі в Бога і в інше життя підготовляються до смерті, тобто, до цього іншого життя. Безбожники ніколи не готуються до смерті: вони готуються до того, щоб жити на землі якомога довше. Тому вони бояться навіть думати про смерть, а ще менше стараються у Бога багатіти. Той же, хто готується до смерті, готується до життя вічного. А яке це приготування до життя вічного, відомо кожному християнинові. Мудра людина щодня зміцнює свою віру в Бога, захищає своє серце від невір’я, сумнівів і гніву, як мудрий господар захищає свій виноградник від шкідливих комах і саранчі. Мудра людина піклується про те, щоб кожного дня виконувати заповіді Божі через діла всепрощення і любові. Так вона у Бога багатіє. Те, що йому миліше і дорогоцінніше за все, мудра людина не тримає у житницях і кошиках, але передає у руки Божі. Це – його душа, найбільше його багатство, єдине багатство, яке не зітліє і не вмирає. Кожного дня мудра людина розраховується з цим життям і готова лягти й померти з твердою вірою, що оживе і постане перед лицем Божим. («Думай сам у собі і говори: я не пробуду у світі цьому довше нинішнього дня – і вовіки не згрішиш перед Богом», Прп. Антоній Великий).
Нема нічого легковажнішого, ніж слова: «Хоч би мені померти раптово, щоб і не відчути своєї смерті!» Так говорять безумці і безбожники. Хто з апостолів, святителів чи інших угодників Божих помер уві сні? Чи був поглинений землею? Чи спалений вогнем? Хто з них покінчив життя самогубством? Тому люди мудрі і набожні говорять: «Нехай буде воля Божа!» Краще роками хворіти, бути вкритими коростою і корчитися у корчах, ніж померти наглою смертю без покаяння. Бо і муки у цьому світі минають швидко, як і радості. А у світі іншому нема нічого тимчасового і минущого, але все вічне: і радощі, і муки. Отже, краще трохи помучитися і похворіти тут, ніж мучитися там. Тому що там і міра мук, і міра радості незрівнянно більша. Нехай буде воля Божа! Так ми молимося Всевишньому Богові, щоб нагла смерть не вкрала нас у наших гріхах і беззаконнях, але щоб помилував Він нас, як помилував царя Єзекію (Іс.38:1), і дарував нам перед кінцем покаяння. Нехай з милості Своєї подасть нам знамення наближення нашої смерті, щоб ми могли, поспішивши, здійснити ще якесь добре діло і спасти душу свою від вогню вічного. Нехай напишуться і наші імена в Книзі Живих, і нехай будуть наші лиця серед праведників у Царстві Христа Бога нашого. Йому ж подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
02.12.2023