Історія становлення свята Преображення (Спаса).

“Величаємо Тебе, Життєдавче Христе і славимо пречистої плоті Твоєї преславне преображення” (величання)

Головним джерелом для відтворення подій Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа являються опис цієї події трьома євангелистами-синоптиками: Мф. 17,1-13; Мк. 9,2-8; Лк. 9,28-36. Отже, євангелисти оповідають наступне. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос, перебуваючи в Галілеї, взяв трьох Своїх учеників, свідків воскресіння дочки начальника синагоги Яіра: Петра, Якова ті Іоана, і тільки з ними пішов на гору в тій місцевості Фавор, щоби там помолитися. Піднявшись на вершину гори, Ісус став на молитву, а ученики Його, сівши неподалік, заснули від втоми. Під час цієї молитви відбулась надзвичайна подія, чудесним чином Ісус преобразився, вигляд Його змінився: лице засяяло наче сонце, а одяг став білим як сніг. Учням відчутно відкрилась слава Його як Єдинородного від Отця. Сам Ісус Христос з огляду на наближення страждань і смерті (Лк. І9,22) для утвердження Своїх учнів у вірі, благозволив явити їм тілесно, видимо всю славу Свого Божества і через те показати їм, що страждання та смерть Його будуть добровільні і що Він є той самий Визволитель Ізраїля, Який був обіцяний через пророків. Про обрання саме Петра, Якова та Іоанна з усіх дванадцятьох Своїх апостолів пояснює так св. Іоанн Дамаскин: “Господь взяв Петра для того, щоби показати, що свідоцтво його, правдиво ним дане, підтверджується свідченням Отця і щоб запевнити його у Своїх словах, що Отець Небесний відкрив йому це свідчення (Мф. 16,17); він взяв Якова, як того, який мав першим серед інших апостолів померти за Христа, випити чашу Його і хреститись за нього хрещенням (Діян. 12,2); на кінець, взяв Він Іоанна, як дівственника і найчистіший орган Богослів’я, щоб він, побачивши вічну славу Сина Божого, прогримів слова: на початку було Слово і Слово було в Бога і Бог було Слово (Ін. 1,1). Крім того, на горі преображення – Петро, який ще не міг вмістити думки про страждання і смерть свого Вчителя і Господа (Мф. 16,22), міг побачити істинну славу Його, яка залишиться назавжди недосяжною для усіх ворожих зусиль, – Яків та Іоан, які очікували відкриття земного царства Месії і домагались перших місць в цьому царстві (Мк. 10,37), могли споглядати істину велич Христа Спасителя, яке перевершувало будь-яку земну могутність. Три ученика були за законом (Втор. 19,15) достатніми свідками одкровення Слави Божої і, за висловом св. Прокла, по духу представляли в лиці своєму і всіх інших”.

Також на Фаворі під час Преображення з’явилися два найвеличніших пророка Старого Завіту: законодавець Мойсей і ревнитель по Бозі Іллія. Вони явились тут у прославленому вигляді; але бесідували із Христом про останні дні Його земного життя, яке Він повинен закінчити в Єрусалимі. “Мойсей і Іллія, один, – один за словами свт. Іоана Золотоустого – помер і другий ще не зазнав смерті, предстали для того, щоби показати, що Христос має владу над життям і смертю, володарює над небом і землею, Явленням своїм на горі преображення вони свідчили також і те. Що пре ображений Владика живих і мертвих є Бог, Творець і Виконавець закону і пророків. Радістю сповнились пророки, які зійшли на гору, раділи пророки, тому що побачили тут Його людство. Якого раніше не бачили; раділи апостоли, тому що побачили тут славу Його Божества, якого раніше не розуміли. Вони предстояли перед Господом, як служителі і дивились один на одного, – пророки на апостолів, а апостоли на пророків. Там взаємно простягали на себе погляди першостоятелі Старого і Нового Завітів. Таким чином, гора представляла собою Церкву, тому що Ісус з’єднав на ній два завіти, прийняті Церквою, і показав, що він Податель обох”. Пробудились і самі апостоли і побачили славу Його і двох мужів, що стояли з правого і лівого боку від Христа. Серця учнів сповнились невимовного захоплення і екстазу: хоча вони слухали і дивились у повному мовчанні. Коли ж пророки відходили від Ісуса Христа, Петро не стримав пориву піднесеної душі; він вигукнув: “Наставнику! Як добре нам тут бути! Якщо хочеш поставимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі”. Чого власне бажав Петро він і сам не міг зрозуміти… Але коли це сталося, раптом з’явилась світла хмара, що осінила їх. Вони відчули страх, коли вона їх оточила. І вийшов з хмари голос: “Це Син Мій Улюблений, в Якому моє благовоління, Його слухайте”. Почувши цей голос, учні ще більше вжахнулися і впали на лиця свої до землі. Але Ісус Христос, приступивши до них, доторкнувся до них і сказав: “Встаньте і не бійтеся”. Коли учні підняли свої голови від землі, то вже нікого не побачили, окрім їхнього Вчителя. А коли спускалися з гори Ісус Христос наказав їм нікому не розповідати про те, що сталося, і те, що вони побачили на горі Фавор, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих. Так Господь Ісус показав Своїм ученикам славу Свого Божества. Св. Єфрем Сирін у своєму слові на свято говорить: “Господь явив Своїм апостолам у славі Свого преображення “царство Своє раніше Своїх страждань, силу Свою раніше смерті Своєї, славу Свою раніше наруги над Собою і честь Свою раніше безчестя Свого, щоб, коли буде узятий і розп’ятий іудеями, вони знали, що розп’ятий не по немочі, але через благовоління Своє добровільно для спасіння світу”. Крім того, слава преображення є прообразом світлого і славного Воскресіння Господнього, а за тлумаченням святого Прокла – прообразом тієї слави, у якій прийде колись Господь, Суддя живих та мертвих, і того преображеного стану, в якому будуть знаходитися праведники”.

Таким чином, Преображення Господнє відбулось в лютому місяці, незадовго до хресних страждань Спасителя. Натомість Преображення Ісуса Христа у місяцесловах Східної Церкви святкується у серпні 6 (старий стиль – 19 новий стиль). Такому порядку речей є своє пояснення. Таким чином, за всіма правилами Христове Преображення повинне святкуватися в березні, у відповідності до дня Пасхи. “Однак, оскільки цей день завжди співпадав би з періодом Великої Чотиредесятниці, так що його неможливо було б святкувати урочисто, воно було перенесене на шосте серпня. Ця дата невипадкова – вона на сорок днів випереджує свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього (14 вересня), яке за своєю суттю відповідає Великій П’ятниці”. Додає своє пояснення С.В. Булгаков: “Преображення Господнє святкується в серпні тому, що святкування в лютому випадало б на дні святої Чотиредесятниці, – що було б не сумісне з великопостовим богослужінням і скорботним часом посту і покаяння, що зображають сучасне багатостраждальне життя, тоді як свято Преображення господнього перед знаменує собою майбутній вік. Шостого ж серпня саме, а не в інший який-небудь час святкується преображення Господнє тому, що 14 серпня святкується Воздвиження Хреста Господнього, в яке вдруге звершується святкування і згадування страстей Христових; а так як Преображення було за 40 днів до розп’яття Спасителя, то святі отці, відрахувавши від свята воздвиження Хреста Господнього сорок днів, встановили, щоби 6 серпня святкувалось Преображення господнє, тому що від 14 вересня до 6 серпня 40 днів”.

Початок святкування Преображення Господнього як свята, що має основу в Євангелії, необхідно віднести до перших часів християнства. У IV ст. св. рівноап. цариця Єлена на горі Фавор збудувала храм на честь Преображення Господнього, який був зруйнований Салладіном у ХІІІ ст. “Довгий час св. гора залишалась незаселеною, і тільки в день преображення православні й католики звершували на руїнах своїх колишніх храмів богослужіння. В 1849 р. патріарх Єрусалимський Кирил ІІ почав переговори перед турецькою владою про дозвіл збудувати храм на Фаворі. Дозвіл був даний лише в 1860 р. Храм було відбудовано на руїнах древньої грецької церкви”. Від IV ст. збереглись повчання на свято святих Єфрема Сиріна та Іоанна Золотоустого, від V – святого Прокла, патр. Константинопольського, святого Льва Великого та інших. Про всезагальне святкування Преображення Господнього у VІІІ ст. і в наступні на Сході одноголосно свідчать всі богослужбові пам’ятки, що дійшли до нас від того часу. У V ст. Анатолій, патр. Константинопольський, а в VIII святий Іоанн Дамаскін та Косьма Майюмський склали піснеспіви, якими Православна Церква і в наш час прославляє Преображення Господнє.

У Західній Церкві вшанування свята почалось пізніше, хоча й святкувалось віддавна в деяких церквах. Пофон, пресвітер Трірський (Тревірський) (ХІІ ст.) говорить про нього як про нововведене у деяких західних монастирях. В XV столітті (в 1457 р.) папа Каліст ІІІ встановив святкування в усій Західній Церкві та склав чин богослужіння на свято. Приводом для цього послужила перемога Угорського короля Владислава V над військом Султана Магомета ІІ, яка сталась 6 серпня 1456 року.

На свято Преображення Господнього за давнім звичаєм освячуються виноград і колоски пшениці, а в Українській Церкві замість винограду – яблука. Цей християнський звичай є, частково, продовженням традиції старозавітної Церкви (Вих. 19, 23; Числ. 15, 19-21; Повт. 14, 22), а частково апостольською установою (1 Кор. 16, 27). Постанови відносно цього звичаю викладені уже в 3 правилі апостольскому, 46 правилі Карфагенського собору та 28 правилі VІ Вселенського собору. Св. Іоанн Золотоустий говорить: “Землероб отримує плоди від землі не стільки за свою працю і старання, скільки по благості Бога, Який вирощує їх”. Крім того, виноград приноситься у церкву для благословення й тому, що має пряме відношення до Таїнства Євхаристії, про що говориться у Кормчій та в молитві на освячення винограду. В українському народі свято відоме ще під іменем другого Спаса і Спаса” яблучного”, внаслідок звичаю освячувати у храмах яблука.

 

Джерело.

19.08.2022