Богословське значення Преображення Господнього.
“Господи, пошли світло Твоє і істину Твою, нехай наставлять мене і виведуть на гору святу Твою” (вхідне)
В древності було прийнято, щоби всі великі події відбувались на возвишеному місці, на високих горах чи пагорбах: Арарат, Моріа, Нево, Сінай, Єлеон та ін. На Фаворі Христос являє велич Своєї слави, лскільки одкровення обоження людської природи являється найвеличнішою подією в історії людства. Крім того, як сказав Сам Христос, Він прийшов у світ, щоб віднайти заблудлу вівцю, яка загубилась в горах. Отже, на гору Христос зійшов, щоб показати, що Він знайшов загублу вівцю і звільнив її від гріха і диявола, що Він являється істинним Пастирем усіх людей. “Сходження на гору показує також і те, що всім, хто бажає побачити славу Божества в людській природі Слова, необхідно залишити все низьке і піднятись ввись, тобто очиститись від всього земного.”
Преображення Христа відбулось вдень, а тому бачили учні два сонця: чуттєве і умне. В одному з тропарів св. Іоанн Дамаскін пише: “Сховалось сонце чуттєве з променями Божеств, як на горі Фаворській побачили Тебе преображенного, Ісусе мій”. Св. Никодим Святогорець говорить, що на горі Фавор, під час Преображення Христа, було велике і страшне видовище. По-перше, тому, що засяяло два сонця, чого світ ще ніколи не бачив. Мова йде не про зорю, як з’являється перед сходом сонця і являється його відображенням, і саме сонце, але про два сонця, та ще й опівдні. По-друге, це видовище страшне ще тому, що одне сонце було чуттєвим і сяяло з неба, а друге – умне, яке зійшло і засяяло з землі. Це друге сонце було незрівнянно вище сонця чуттєвого. І, як зі сходом сонця на небі зникають усі зорі, так зі сходом сонця правди зникли промені чуттєвого сонця.
Преображення Спасителя було, в першу чергу, одкровенням “Царства Божого, яке прийшло в силі”. Насправді, на Фаворі вперше засяяло перед людьми духовне світло Божественної природи Ісуса Христа, яке до цього часу приховані були під покровом Його людського тіла. Чудо полягало в тому, що з фізичних очей апостолів ніби спала пелена, що закривала від них той світ, і вони своїми духовними очима побачили Христа в Його Божественній славі. Тоді їх серце наповнив такий невимовний мир і таке блаженство, які ніколи більше вони до цього не відчували.
Від зішестя святого Духа на апостолів і до наших днів велика кількість християн причащались фаворського чуда і удостоювались відчувати в собі і бачити відображення Божественного світла. Щоправда, Божественне світло не є досвідом лише вибраних, воно вселяється в кожного християнина під час Хрещення, керуючи надалі його думками і почуттями. Він посилюється в міру духовного вдосконалення християнина і в міру його внутрішнього наближення до Бога, що особливо явно здійснюється у таїнстві Причастя.
За звичай, на початку навернення до віри, глибокого покаяння або після Хрещення людина відчуває великий притік духовних сил, невимовну радість і легкість, які роблять легким для нього християнський обрах життя. “Однак цей стан не довго продовжується. Щоби людина не розслабилась і не захоплювалась своїми успіхами, від неї ніби віднімається відчуття радості спілкування з Богом. Натхнення відходить, християнське життя стає значно тяжчим. Це тому, що блаженство призначене для майбутнього життя. Однак Божественне світло продовжує перебувати і діяти в уважному християнинові, хоча він і не відчуває цього. Згодом, однак, для напоумлення і укріплення Господь дає відчути радість спілкування з Собою. І це завжди не забуває мий стан, який не можна пояснити тим, хто його не відчув. В порівнянні з цим блаженством всі земні радості здаються нікчемними і жалюгідними” [27, с. 145]. Господь Ісус Христос обіцяв, що після цього тимчасового світу почнеться вічне життя, коли “Праведники засяють, як сонце, у Царстві Отця їх” (Мф. 13,43).
Саме слово “преображення” означає зміну образу. Тобто, в певний момент Христос відкрив таємниче, явив славу божества, з якою була з’єднана Його людська природа з моменту Його зачаття у лоні Приснодіви Марії. Христос за Своїм великим Чоловіколюбством прикривав те, що він завжди мав, щоби учні не були попалені через їхню непідготовленість до великої святині.
Христос преобразився, “не приймаючи того, чим не був, і не перетворюючись в те, чим не був, але являючись Своїм ученикам саме тим, чим був (св. Іоанн Золотоустий)” [77, с. 716]. Це означає, що Христос не сприйняв того, чого раніше не мав, як і не став тим, чим ніколи не був. По суті, мається на увазі те, що Христом була показана слава Божества, яку Він приховував, оскільки люди були не в силах бачити її. Свт. Іоанн Золотоустий говорить, що Христос не показав всього Божества, але тільки малу його енергію. І зробив Він це, з одного боку, щоби повідомити про те, яка Божественна слава Царства Небесного, а з другої, через Своє чоловіколюбство, щоби ті не втратили життя, споглядаючи всю славу Божества. Тому таїнство Преображення являється одкровенням Царства небесного і вираженням любові і чоловіколюбства Божого.
“В літургічних текстах говориться, що в момент Преображення Христос обожив сприйняту Ним людську природу. Це в жодному разі не означає, що людська природа була обожена тільки тоді. Згідно св. Іоанну Дамаскіну, людська природа була обожена через своє іпостасне з’єднання із богом Словом, яке відбулось в момент Його зачаття в лоні Богородиці в день Благовіщення. Тоді Божество обожило людську природу, в той час як людська природа – обожилась”. Ця подія наводить нас на думку, що на Фаворі відбулось преображення не тільки Христа, але й учеників. Учні удостоїлись наочно побачити обоження людської природи Христа саме тому, що вони самі преобразились. Про зміну, яка відбулась з учнями, говорять святі Отці. “Вони самі змінились і, таким чином, побачили зміну (свт. Григорій Палама)”. Преображення учнів торкнулось всього їхнього духовно-тілесного існування. Вони побачили Божественне світло не тільки розумом, що був оком душі, але й тілесними органами відчуттів, які наперед були зміцненні нетварною Божественною енергією і преобразились, щоби бачити це світло. Щодо Божественного світла, людські очі сліпі, тому що очі людини тварні і не в силах побачити нетоварне світло. Саме тому вони були змінені Божественною енергією і удостоїлись бачити Божественну славу.
Вище вже підкреслювалось, що світло, яке бачили ученики на Фаворі, не було тварним, але світлом Божества. Тобто це говорить нам про самого Ісуса Христа – Він мав дві природи: Божественну і людську, які об’єднані в Його іпостасі незмінно, незлитно, нероздільно і непорушно. Учні удостоїлись побачити славу Божества в людській природі Слова. Основоположним вченням Церкви являється те, що кожна сущність має свою енергію. Якщо сущність нетварна, то і енергія її нетварна, а якщо сущність тварна, то тварна і її енергія. Також за словом св. Іоанна Дамаскіна, “іншим являється сущеість чи природа, і іншим – енергія або діяння. Інше – діючий, і інше – результат дії. Енергія являється славою сущності, тоді як діючий – це лице. Це означає, що Лиця Святої Тройці мають спільну природу і енергію”. Ми, люди, як вчать Отці Церкви, не бачимо і не беремо участі в Божественній природі, але в Божественній енергії. Отже, на горі Фавор учні не бачили Божественну сущність, але Його енергію в людській природі Слова. Світло на горі було славою Божества.
Бог називається і являється світлом тому, що, з однієї сторони, існує одкровення Самого Христа, який сказав: “Я світло для світу” (Ін. 8,12), а з другої сторони, тому, що всі, хто удостоївся Його бачити, бачили його як яскраве світло. Згідно свт. Іоанну Золотоустому, євангеліст говорить, що лице Христа засяяло “наче світло” тому, що немає іншого образу, який міг би передати сяйво, що виходило в той момент від лиця Ісуса Христа. Образ сонця являє і другу богословську істину, яку нам передає св. Григорій Палама. Він говорить, що “між світлом і сонцем існує певна різниця. Бог, як це відомо зі Старого Завіту, в перший день творіння створив світло. А на четвертий – сонце, якому дав світло. Таким чином, світло предвічне, а в сонячному диску вjнj з’явилось лише на четвертий день. Аналогічне і можна побачити і у Христі. Божественне світло було і залишається безпочатковим, тобто, не було часу, коли не було цього світла. Однак пізніше, із втіленням, просіяла сприйнята людська природа , що прийняла всю повноту Божества”. Таким чином, не дивлячись на те, що Бог завжди є світло, з Його втіленням і сприйняте Ним тіло стало джерелом нетварного світла.
Це Божественне світло діє двома діями: або просвічуючи, або попалюючи, відповідно до степені духовного стану людини. Згідно св. Никодиму Святогорцю, “вугілля містить в собі перстне і матеріальне, яке перетворюється в попіл, а також освічує і пломеніє. Тому, за інших обставин воно спалює, а при інших – освічує. Те саме відбувається і з Божественним світлом в людській природі слова. Христос подібний вугіллю, який горить, оскільки має і людську природу і Божественне світло. Але з Ним не відбувається того, що відбувається з вугіллям, яке освічує те, що знаходиться вдалині, і попалює те, що знаходиться ближче – з Ним відбувається інакше. Він стає світлом для тих, хто чистий від гріха і всепоглинаючим вогнем для неочищених”. Отже, сіяння Христа на фаворі, одкровення Його слави обоженим на протязі усього часу існування церкви – це не подія відчутного характеру. Але таїнство, недосяжне явлення слави Божої.
Ще одна деталь, на яку важливо звернути увагу, яка відбулась під час Преображення Господнього – це голос Отця, одкровення Святої Тройці. Як і під час Хрещення Ісуса в Йордані від Іоанна Хрестителя відбувається явлення і одкровення Тройці, так і при Його Преображенні на Фаворі відбувається одкровення Троїчного Бога. Друга іпостась Предвічної Тройці просіяла перед учениками і явила славу Свого Божества. Бог Отець засвідчив, що Христос являється його улюбленим Сином, а Святий Дух явився в образі світлої хмари, що покрила учеників. Троїчний Бог являється світлом, так як світло є сяйво Божества, бачення благодаті Троїчного Бога. В церковних тропарях співається: “Світло Отець, світло Син, світло і Дух Святий”. В момент найвищої степені Богобачення звучить голос Отця: “Це Син Мій Улюблений, в Якому моє благовоління, Його слухайте” (Мф. 17,5). Доречно навести думку свт. Іоанна Золотоустого, що за посередництвом цих слів Отець виражає Свою нескінченну любов до Єдинородного Сина Свого: “Любов Отця троїчна. По-перше, тому що Христос являється Його Сином, і кожний батько любить своє дитя. По-друге, тому що Він улюблений. І по-третє, тому що в Ньому Його благовоління”.
Преображення Господнього являє сущність, призначення і мету Церкви. До Церкви входять і пророки, і апостоли, а також і ті, котрі здатні сприйняти їх богослів’я і прямувати з ними по одному шляху – Богоєднання. Завдання Церкви полягає у керівництві людини до обоження, яке для істинного християнського життя є містичним смислом. “Нетварне світло – це на особистому досвіді переживання Царства небесного, а також перед відчуття майбутніх благ. Преображення показує, чим являється Царство Боже і що нас чекає в майбутньому житті”. Отже, майбутнє Царство, як і наша присутність в Церкві, являється не простим зібранням благочестивих людей, але сонмом “причасників Божого єства” (2Петр. 3,4).
На завершення богословського аналізу необхідно сказати, що Преображення являється центральною подією в житті Христа і основоположним моментом в житті людства. Тому воно не може обмежуватись лише моральним і емоційним аспектом, але повинне розглядатись в рамках православного богослів’я, де головним стержнем думки і вчення є обоження. Адже, живучи в Церкві, ми прагнемо стати не просто добрими людьми, але богами “по благодаті”. На цю висоту нас кличе церковне життя і православне богослужіння.
18.08.2022