Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про зішестя Святого Духа.
Коли насіння посіяне, має зійти на нього сила тепла і світла, щоб воно проросло. Коли дерево посаджене, має прийти сила вітру, щоб зміцнити його. Коли господар дому збудує дім, він черпає силу в молитві, щоб освятити його.
Господь наш Ісус Христос посіяв на ниві цього світу найдобірніше насіння. Мала зійти сила Духа Святого, щоб зігріти і освітити насіння це, щоб росло воно успішно.
Бог Син посадив на дикому полі смерті дерево життя. Мав налетіти потужний вихор Бога Духа Святого, щоб зміцнити дерево життя. Предвічна Премудрість Божа створила Собі будинки з вибраних душ людських. І Дух сили і святості Божої мав зійти на будинки ці і освятити їх.
Божественний Наречений вибрав Собі Наречену, Церкву чистих душ, і Дух вічної радості мав зійти, щоб обручити небо з землею і зодягнути Наречену в одяг шлюбний. Все здійснилося так, як і було пророковано. Дух Святий був обіцяний, і Дух Святий зійшов. Хто міг обіцяти зішестя на землю Духа Всесильного, крім Того, Хто знав, що Дух Цей послухає Його і зійде? А по відношенню до кого міг Дух Всесильний виявити такий швидкий Свій послух, як не по відношенню до Того, до Кого Він мав досконалу любов? О, яка ж досконала любов, завжди готова на досконалий послух! Адже досконала любов не може бути досконало виражена інакше, ніж у досконалому послуху.
Любов постійно чуває в бажанні і готовності послухатися улюбленого свого. А з досконалого послуху витікає, наче потік меду і молока, досконала радість, яка й складає притягальну силу любові. Отець має досконалу любов до Сина і Духа. Син має досконалу любов до Отця і Духа. І Дух має досконалу любов до Отця і Сина. За цією досконалою любов’ю Отець є найревнішим послушником Сина і Духа, і Син є найревнішим послушником Отця і Духа, і Дух є найревнішим послушником Отця і Сина. Досконала любов робить Отця досконалим слугою Сина і Духа; і Сина – досконалим слугою Отця і Духа; і Духа – досконалим слугою Отця і Сина. Як жодна інша любов у сотвореному світі не може порівнятися з взаємною любов’ю Божественних Іпостасей, так і жоден послух не може порівнятися з Їх взаємним послухом. Я прославив Тебе на землі, сотворив діло, яке Ти доручив Мені виконати, – Нехай буде воля Твоя.
Чи не являють слова ці досконалого послуху Сина Отцеві? – Отче! Дякую Тобі, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене, - сказав Господь Ісус Христос при воскресінні Лазаря; а пізніше Він раз вигукнув: Отче! Прослав ім’я Твоє. Тоді прийшов з неба голос: і прославив, і ще прославлю (Ін.11:41-42; 12:28). Чи не являє все це досконалого послуху Отця Синові? – Але Я істину говорю вам: краще для вас, щоб Я пішов; бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а якщо піду, то пошлю Його до вас.... і перебуватиме з вами вовік. – Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця сходить, Він буде свідчити про Мене (Ін. 16:7; 14:16; 15:26). І справді, на п’ятдесятий день після Воскресіння Утішитель Дух істини зійшов на тих, кому був обіцяний. Чи не є це досконалим послухом Духа Святого Синові? Спасительне правило, яке апостол Павло звелів виконувати всім вірним: Будьте братолюбні один до одного з ніжністю; з пошаною один одного випереджайте; (Рим.12:10), – досконало здійснене між Іпостасями Святої Трійці.
Кожна з Іпостасей старається в шанобливості випередити Дві Другі; як і Кожна бажає послухом применшитися перед Двома Другими. І якби у Кожної з Божественних Іпостасей не було цього найсолодшого і святого прагнення дарувати Свою честь Двом Другим і применшити Себе послухом, то з безконечної любові, котру Кожна з Них має до Кожної, Потрійність Божества потонула б в якійсь байдужості Іпостасей. Отже, з безмежної любові Бога Духа Святого до Бога Сина, Дух Святий з безмежним послухом поспішив виконати волю Сина і зійшов у певний час на апостолів. Бог Син твердо знав, що Бог Дух Святий послухає Його, тому Він так твердо і обіцяв Його зішестя на апостолів. Ви ж залишайтеся в місті Єрусалимі, доки не наповнитеся силою згори, - заповідав Господь наш Ісус Христос апостолам Своїм. Не питайте, звідки Господь знав заздалегідь, що сила ця згори, або Дух Святий зійде на учнів Його. Господь знав заздалегідь не лише це, але й усе інше, що трапиться до кінця часів, та й після кінця часів. Але, глибше вдумавшись саме у цей випадок, ви побачите: це передбачення і пророкування Господа про зішестя Духа Святого є передбаченням і пророкуванням лише в тому, що стосується зовнішньої події цього зішестя, але не в тому, що стосується згоди Духа і Його бажання виконати волю Сина і зійти. Бо, і перш ніж Господь заговорив про зішестя Духа, Він вже мав ревну і добровільну згоду Духа на це. Вірніше, Дух Святий і говорив через Нього про Своє зішестя. Бо чи не сказано в Євангелії: Ісус, сповнений Духом Святим (Лк.4: 1)? І чи не визнав Сам Господь наш Ісус Христос у Назареті, що на ньому збулося пророцтво Ісаї: Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити вбогим (Лк.4:18)? Зрозуміло, таким чином, що Син знаходиться в безперервному спілкуванні з Духом Святим, як і з Отцем, - в спілкуванні взаємної любові, послуху і радості. Помазання Духом свідчить про живе і дійсне перебування Духа в конкретній особі. То як же Помазаник міг би говорити що-небудь про Того Самого Духа, щоб при цьому Дух цього не знав? І обіцяти якусь співдію Того Самого Духа, якби Дух не був з цим заздалегідь згоден? А що Дух Святий перебував в Господі нашому Ісусові Христі і був згоден з усяким словом, всяким ділом і всякою обітницею Ісусовою, свідчить сьогоднішнє Євангельське читання.
В останній же великий день свята стояв Ісус і проголосив, кажучи: хто спраглий, іди до Мене і пий. Тут мова йде про свято кущів, яке святкувався восени в пам’ять про будівництво кущів у пустелі під час блукання нею іудейського народу. Це свято відзначалося сьомого місяця за іудейським літочисленням, що відповідає нашому вересню, і було святом великих веселощів (Лев.23:34; Втор.16:13-14). Воно святкувалося сім днів, і останній день, очевидно, відзначався особливо урочисто, раз називався великим. Хто спраглий, - проголошує Господь, - іди до Мене і пий. У безводному Єрусалимі важко було напоїти чисельний натовп і звичайною, матеріальною водою. Спеціальні водоноси тягали воду для храмових посудин з джерела Силоам. Що ж спонукало Господа заговорити про спрагу і воду? Можливо, скарги народу на спрагу. Можливо, вигляд працюючих водоносів, які з натугою тягнули воду з низу, з Силоама, на гору Моріа, де знаходився храм. А, можливо, і та обставина, що це був останній день, і тому Господь хотів скористатися часом, щоб нагадати людям з закам’янілими серцями про духовну спрагу і запропонувати їм духовне пиття. Якось Він сказав жінці-самарянці: хто буде пити воду, яку Я дам йому, той не буде спраглий вовіки. І нині Він має на увазі ту ж животворну воду духовну, нині, коли кличе всякого спраглого: іди до Мене і пий. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з черева потечуть ріки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в Нього: бо ще не було на них Духа Святого, бо Ісус ще не був прославлений.
Насамперед Господь визначає віру в себе. Він обіцяє нагороду тому, хто правовірить у Нього, тобто, вірує так, як сказано в Писанні. Він не хоче, щоб у Нього вірували як в одного з пророків. Адже, усі пророки пророкували про Нього. І не хоче Він, щоб його вважали другим Іллею чи Іоаном Хрестителем. Адже і Ілля, і Іоан Хреститель були лиш слугами Божими і предтечами Його. А Він не називає Себе ні слугою Божим, ні чиїм би не було предтечею. Священне Писання промовляє про Нього як про Сина Божого, народженого від Бога Отця у вічності і від Пресвятої Діви Марії у часі. Коли апостол Петро сповідував таку віру в Нього, сказав: Ти – Христос, Син Бога Живого (Мф.16:16), – то Він таку віру похвалив. Коли ж старійшини і книжники хотіли Його збентежити різними хитросплетеними питаннями, Він Сам збентежив їх і змусив замовкнути посиланням на Святе Писання, де говориться, що очікуваний Месія є не тільки сином Давидовим, але й Сином Божим (Мф.22:41-46).
Він хоче, щоб у Нього вірували і як у вище одкровення Боже, у якому поєднуються всі інші одкровення від початку і до кінця. Поза Ним марна віра, марна надія, неможлива любов. А що правовіра в Нього рятівна, переконається той, хто правовірує. Як переконатися? У нього з черева потечуть ріки води живої. Під водою тут розуміється Дух Святий, як пояснює сам Євангелист: Це сказав Він про Духа. Отже, Дух Святий вселиться в того, хто вірує в Сина Божого, і духовні живоносні ріки потечуть з черева його. Але чому з черева? Тому, що тіло в житті цьому у святих є обителлю Духа Святого, як і апостол говорить: Чи не знаєте, що тіла ваші – є храм Духа Святого, що живе в вас (1Кор.6:19)? Так говорить апостол Павло вірним, на яких Дух Святий вже зійшов через віру в Сина Божого. В більш вузькому сенсі під черевом розуміється серце людське, як вмістилище життя і тілесного, і духовного.
Той же апостол Павло говорить: Бог послав в серця ваші Духа Сина Свого (Гал.4:6). І, таким чином, з серця як з головного святилища Духа Святого розіллються духовні живоносні струмені по всій людині, тілесній і духовній. Наслідком цього буде те, що у віруючого тіло стане зброєю духа людського, а дух людський – зброєю Духа Святого. Вся людина буде очищена, просвітлена, стверджена і обезсмертнена тими струменями Бога Духа, так що всі її помисли, вся любов і всі вчинки будуть спрямовані у життя вічне. Потоки його життя будуть переливатися у вічності, і потоки вічності будуть переливатися в його життя. Але в той час, коли Господь наш Ісус Христос говорив це, ще не було на них Духа Святого, тому що Ісус ще не був прославлений. Тобто, Духа Святого ще не було на віруючих, та на Ісусі Він був. Дух Святий ще не почав Своєї дії у світі в повноті і в усій силі, бо Господь наш Ісус Христос ще не був прославлений, тобто, ще не приніс до кінця Себе в жертву за рід людський і не завершив Своєї справи як Спаситель людей.
В домобудівництві спасіння людей Отець має повноту діяння в світі, коли посилає Сина на діло спасіння людей; Син має повноту дії, здійснюючи це діло спасіння як Боголюдина; а Дух Святий має повноту дії, стверджуючи, освячуючи і продовжуючи діло Сина. Але не можна розуміти це так, ніби Син і Дух не діяли, коли діє Отець; чи Отець і Дух не діяли, коли діє Син; чи Отець і Син не діяли, коли діє Дух. Нехай відійде від тебе подібна злочестива і безумна думка. Бо, поки ще Син був у повноті своєї дії на землі, діяли разом з Ним і Отець, і Дух, як це було явлено при Хрещенні на Йордані, і як сказав Сам Господь наш Ісус Христос: Отець Мій донині чинить, і Я вчиняю (Ін.5:17). Отже, і Отець і Син діють разом і одночасно. Точно так само разом і одночасно діють і Дух Святий і Син, як видно з обітниці Господа нашого Ісуса Христа послати учням Духа Утішителя, при тому, що і Сам Він залишиться з ними до кінця віків.
Троїчне Божество єдиносущне і нероздільне, але по відношенню до створеного світу Воно виражає Свої дії більш помітно, то через Одну Божествену Іпостась, то через Другу. Отже, коли Господь наш Ісус Христос обіцяв зішестя Духа Святого на апостолів, Дух Святий був у Ньому, так що можна сказати: наскільки ця обітниця виходила від Бога Сина, настільки ж Вона виходила і від Самого Бога Духа Святого.
Розгляньмо тепер, як збулася ця обітниця, або як відбулося зішестя Бога Духа Святого, якому ми сьогодні і присвячуємо це урочисте святкування. При настанні дня П’ятдесятниці всі вони були однодушно разом. За заповіддю Свого Господа апостоли залишалися в Єрусалимі і очікували сили згори, яка вкаже їм, що їм належить робити далі. Всі вони разом і однодушно перебували в молитві, всі, як одна людина, як одна душа. Наповнення душ робить душі людські несхожими або схожими; а наповнення душ всіх апостолів було однаковим: їхні душі були наповнені прославленням Бога за те, що було, і сподіванням того, що буде. І раптом зробився шум з неба, ніби від сильного вітру, що нісся, і наповнив весь дім, де вони знаходились. І явились їм язики, що розділяються, ніби вогненні, і спочили по одному на кожному з них. І сповнились всі Духом Святим. Що це за шум? Чи це не шум воїнства ангельського? Чи це не шум херувимських крил, який чув пророк Ієзекіль (Ієз.1:24)? Чим би він не був, був він не з землі, але з неба, і не від земних вітрів, а від сили небесної. Шум цей оголошує про зішестя Царя Небесного, Бога Духа Утішителя.
Дух не є вогонь, як не є Він і голубом. Але Він явився на Йордані як голуб, а нині являється як вогонь. Там – щоб знаменувати невинність і чистоту Господа нашого Ісуса Христа, на Якого Він і зійшов; тут же – щоб знаменувати вогненну силу, тепло і світло: силу, що спалює гріхи, теплоту, що зігріває серця, світло, що просвітлює розум. Дух безплотний і не втілюється в жодне тіло, але за необхідності Він являється у тому тілесному вигляді, який найкраще символізує значення даного моменту. А чому Дух Святий в цьому випадку явився у вигляді розділених вогненних язиків, які спочили по одному на кожному з апостолів, відразу ж стає зрозумілим з наступного: І почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. Ось і пояснення, чому Бог Дух явився у вигляді язиків, і при тому розділених. Щоб стало Його першою дією те, щоб апостоли змогли говорити іншими мовами. А з цього ясно, що з самого початку Церкви Христової Євангеліє спасіння було призначене всім народам землі, як і визначив Господь після Свого Воскресіння, заповівши апостолам: ідіть, навчайте всі народи.
Бо після того, як іудеї, народ боговибраний, відкинули Господа і розіп’яли Його, Господь Переможець сотворив для Себе нове вибрання з усіх народів на землі, і так виник новий боговибраний народ, не єдиної мови, але єдиного духу, народ святий, або Церква Божа. Як же апостоли Христові пішли б до всіх народів і навчали б усі народи, якби не знали мов тих народів? Таким чином, першою силою, необхідною цим першим місіонерам Євангелія, щоб вони могли почати свою, була можливість розуміти іноземні мови і говорити ними. Люди прості, вони знали лише свою рідну мову, єврейську, і більше ніяких. Якби вони стали вчити багато інших мов звичним шляхом і способом, то коли б вони їх вивчили? І за все своє життя вони не вивчили б того, чому навчив їх Дух Святий за одну мить. Бо погляньте, скільки різних народностей, що говорять різними мовами, зібралося тоді в Єрусалимі: Парфяни, і Мідяни, і Єламіти, і жителі Месопотамії, Іудеї і Каппадокії, Понту і Асії, Фрігії і Памфілії, Єгипту і частин Лівії, що належали до Киринеї, і пришельці з Риму, Іудеї і прозеліти, критяни і аравітяни! Кожен чув їх, коли промовляли його говіркою. І всі дивувались і чудувались. Вони бачили перед собою людей простих, з простими манерами, що просто виглядали і одягались, і кожен чув, як говорили вони його рідною мовою про великі діла Божі.
Як тут було не дивуватися? Інші, не знаючи, як все це пояснити, почали говорити: вони напились солодкого вина. Але так буває часто: п’яним людям тверезий здається п’яним і божевільним розумний здається божевільним. Вінчані з землею і землею напоєні – як вони могли інакше судити про людей, сповнених Духом Святим, про духоносців, що промовляли, як Дух давав їм промовляти? Люди рутини не люблять несподіванок, і, коли несподіванки трапляються, зустрічають їх, або гніваючись, або насміхаючись. Але Дух Святий не схожий на людину, що насильно вривається в чужий дім. Він входить туди, де для Нього добровільно відкривають двері дому, і де Його очікують як найдорожчого і найбажанішого Гостя. Апостоли з нетерпінням очікували Його, і Він зійшов на них, і вселився в них. Він зійшов на них з шумом – не загрозливим, але радісним.
О, браття, як радіє Дух Святий радістю невисловленою, коли здобуде чисті і відкриті душі, які прагнуть Його! З радісним шумом Він вселяється в них і обдаровує їх своїми багатими дарами. Як вогонь, входить Він в них, щоб попалити і останні паростки гріха; як світло – щоб освітити їх світлом небесним, що не заходить; як теплота – щоб зігріти їх Божественною теплотою любові, якою зігріваються безсмертні воїнства ангельські в Царстві Божому. («Як світильник, хоч і повен єлею, і має гніт, але якщо не запалений вогнем, залишається весь темним: так і душа, що видимо прикрашена усіма доброчинностями, якщо не зробиться причасною до світла і благодаті Святого Духа, є ще погашеною і затьмареною, і справи її ще не тверді; бо потрібно, щоб вони були викриті і явлені світлом (Еф.5:13)» Прп. Симеон Новий Богослов. Слово 59). Даром мовлення наділив Він апостолів як першим даром Своїм, більше за все їм того часу потрібним. Але пізніше Він, знову ж згідно з потребами служіння апостольського, зливав на них і інші дари: дар чудотворіння, дар пророкування, дар мислення, дар слова, дар терпіння, дар внутрішнього світла, дар непохитної віри і надії, дар боголюбства і людинолюбства. Щедро і радісно роздавав Дух Святий дари ці не тільки апостолам, але й їх наступникам, і всім святим Церкви Христової донині, згідно з потребами і чистотою людською.
Своїм великим ділом на землі Господь наш Ісус Христос приніс велику радість і Отцю, і Духу Святому. З перших райських днів Адама Дух Святий не мав тої радості, яку мав Він у день П’ятдесятниці, коли Бог Син сотворив для Нього можливість діяти серед людей на повну силу. Правда, Він безперервно діяв на рід людський, і коли той утримувався в оковах гріха, з гріхопадіння Адама до Воскресіння Христового; однак тоді Його дії стримував і заважав йому гріх людський. Тісним і претісним шляхом Він ходив і тоді серед людей, підливаючи єлею в лампаду життя лише настільки, щоб вона взагалі не погасла. Він діяв і через закони природи, і через закони людські, і через пророків і царів, і через художників і мудреців, настільки, наскільки ті могли й хотіли віддатися Його дії. Де б не капала в прах земний сльоза, породжена спрагою правди Божої, - це було від тепла, яким Він зігрів серце людське. Де б не блистіла світла думка мудреця про Єдиного безсмертного Бога – це була Його іскра, вкинута в душу людську. Де б художник не творив, не ліпив чи не малював якусь казку життя, яка хоч наскільки-небудь відкрила б засліпленому людству очі для бачення Божественної істини, - ось тут Він доторкався Своїм животворчим подихом до духу людського. Де б витязь з вірою в Бога, жертвуючи собою, не вставав на захист попраної істини і правди, - ось тут Він вливав Свої сили в серце людське. Але все це було без великого розмаху і без великої радості. Все це були лише крихти, кинуті голодним в’язням у темниці.
Коли Господь і Бог наш Ісус Христос розбив темницю гріха і смерті і привів перед Духа Святого дванадцять Своїх апостолів, як дванадцять світлих царських чертогів, тоді Бог Дух Святий з радісним шумом і з повнотою Своєї дії вселився в них. Бог Дух Святий, що сумував ще з часів гріха Адамового, тоді вперше з великим подихом, з великим розмахом і з великою радістю знову почав в людях Свою безмежну дію сили і натхнення. Або, щоб краще зрозуміти, скористайтеся таким порівнянням. Сонце світить і взимку, і навесні. Але його світло і тепло не можуть привести до того, щоб взимку з снігу щось виросло. А навесні світло і тепло цього ж самого сонця приводять до того, що з землі проростає і зростає все посіяне. Вчені говорять, що взимку земля відхиляється від сонця, що снігові краї знаходяться далі від сонця і приймають сонячне світло через косі, а не прямі сонячні промені. Навесні земля повертається до сонця, снігові краї стають ближчими до нього, і сонячне світло і тепло сходять через пряміші промені.
Від Адама до Христа душа людська була подібна на землю в зимовий час. Дух Святий світив і грів, але душа людська через свою гріховну викривленість і віддаленість від Бога ніби обледеніла, і в ній ніщо не могло прорости і плодоносити. Господь наш Ісус Христос випрямив душу людську і наблизив її до Бога, очистив її від льоду і снігу, зорав і посіяв в ній Божественне насіння. І тоді Дух Святий, ніби сонце навесні, почав Своєю силою ростити і являти дивні і солодкі плоди на ниві душі людської. Ніколи зима не зможе повірити в чудеса, в які весна прикрашає землю.
Так і люди, що відхилилися від Духа Святого, живуть з душею, вкритою льодом і снігом своїх власних самообманів, ніколи не зможуть повірити в те, якими чудесними дарами Дух Святий прикрашає тих, хто наблизиться до Нього і стане під прямі промені Його Божественного світла і тепла. Та й як ескімос, який народився і весь свій вік прожив серед криги і снігу, може повірити мандрівникові з південних країв, що розповідає про квіти і дерева, про барвисті поля і зелені пагорби? Так і деякі люди з віддаленої від Бога країни, обледенілої і затьмареної гріхом, не повірили апостолам, коли ті почали благовістити їм про живого Бога, сущого на небесах, про Отця, Який закликає до Себе всіх, хто бажає називатися Його чадами; про Сина Божого, Який явився у світі як Людина, жив з людьми, постраждав за людей, воскрес у силі і вознісся у славі; про Духа Святого, Який зійшов на них і наділив їх дарами небесними; про світлу і безсмертну вітчизну нашу на небесах, із якою нас тільки гріх розлучив; про чистоту життя, яка вимагається від нас, щоб ми могли повернутися у цю свою небесну вітчизну і стати співслужителями і братами ангелам у житті вічному. Одні повірили цій радісній звістці, інші – ні. Від Божественних апостолів розливалися ріки води живої по всьому світу. Одні прийшли і напилися цієї води живої, а інші ні. Апостоли ходили серед людей, як боги, творячи чудеса, лікуючи всіляку хворобу і всіляку неміч, проповідуючи покаяння і прощення гріхів. Одні прийняли їх, радіючи, а інші відкинули, гніваючись і насміхаючись. Ті, хто їх прийняв, відчули й самі спілкування своє з Духом Святим, і дію Духа Святого в собі. І так ріс народ святий, і Церква Божа поширювалась і стверджувалася в світі. Так сім’я проросло і принесло плід. Так дім істини, наріжним каменем якого є Господь наш Ісус Христос, освятився Духом Всесвятим, поширився на всі чотири сторони світу і покрівлею своєю вознісся до найвищих висот небесних. Відзначаючи день цей як свято Духа Святого, що зволив з безконечної любові до Бога Сина з безкінечною радістю і послухом зійти на землю і взяти в Свої всесильні руки діло людського спасіння, пом’янімо в подячних піснеспівах і Пресвяту Діву Марію, на Яку Дух Святий зійшов раніше, ніж на апостолів. На апостолів Бог Дух зійшов як на Церкву, як на однодушну общину святих; на Богоматір же – як на особливо вибрану Особу.
Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе, благовістив архангел Гавриїл Пресвятій Діві. І Вона силою Духа Святого народила Плід пречудовий, від Якого духмяніє небо і земля, і Яким живляться всі вірні від початку до кінця.
О, Пресвята Пречиста Богородице, зоря і колиска нашого спасіння, наш образ смирення і покірності; Заступнице і Молитвенице наша біля престолу Божого, молись безперервно зі святими апостолами за нас! О, Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, прийди до нас, і вселися в нас, і перебувай у нас як сила, світло і теплота; як життя наше і радість наша! І очисти нас від всілякої скверни, і спаси, Благий, душі наші! Сповни серця наші радістю і уста наші – піснеспівами, славимо і величаємо Тебе з Отцем і Сином – Трійцю Єдиносущну і Нероздільну, нині і прісно, у всі часи і на віки віків. Амінь.
22.06.2024