Синаксар у п’яту неділю після Пасхи, про самарянку.

Стихи: 
Ти, до криниці прийшовши за тлінною водою,  
Черпаєш воду живу, нею омиваєш гріхи.

У цей день, в п’яту неділю після Пасхи, здійснюємо святкування Самарянки: оскільки Христос в цей день з усією ясністю об’явив себе Месією, що означає Христос або «Помазаник» (бо меса по-єврейському означає «єлей»), то нинішнє свято від того, вважаю я, і призначене на неділю, найближчу до переполовення П’ятдесятниці.

І як у неділю перед цим Господь робить чудо в купелі, так в цей день – при криниці Якова, яку сам Яків викопав і подарував своєму синові Йосифові (див. Бут 48,22). Було то особливе місце, де багато міст населяли самаряни, і при тому розташоване поблизу гори Сомор.

Христос приходить в Сихар, де колись, у дні перебування там Якова з дочкою його Діною та іншими дітьми, син Хамора, Сихем-хіввіянин, забажавши і взявши Діну силою, став жити разом з нею. З цієї причини і брати її, розпалені ревнощами, раптово увійшли в місто і всіх до одного повбивали, в тому числі самого Сихема і батька його Хамора.

Отже, Яків мешкав там і викопав згадану криницю. Перше ж гору цю населяли не самаряни, а ізраїльтяни, які за царювання Пекаха образили Бога і, взявши участь у першому та другому зіткненні з асирійцями, зробилися їхніми підданими. Але через деякий час, за царювання Осії, вступили вони в зносини з етіопами. Дізнавшись про те, цар асирійський вигнав їх до Вавилону (див. 2 Цар 17,3-6), а на їхньому місці наказав поселити інші народи, але Бог навів на чужинців левів. Коли це стало відомо асирійському цареві, він послав до них [переселених народів] священика з юдеїв (бо там ще були полонені євреї), щоб і їх навчив Закону Божого (див. 2 Цар 17,24-28). І ті негайно залишили ідолів, але прийняли лише Мойсеєві книги, відкидаючи пророків і інше Писання (див. 2 Цар 17,29-41). Ці ж то самаряни, названі так від гори Сомор, були ненависні євреям, які повернулися згодом з полону, за те, що вони лише наполовину трималися юдейства, і вони [євреї] не їли разом з самарянами, вважаючи їх оскверненими. Тому-то і Христа не раз називали самарянином за те, що Він, як і ті, дещо із Закону нібито усунув.

Отже, прийшов Він у Сихар і, втомлений дорогою, сів близько шостої години дня [1] відпочити. Коли учні відійшли купити їжі, приходить з міста якась жінка зачерпнути води, ось і Ісус у неї води просить. Та (жінка) зауважує у відповідь, що не належить їм спілкуватися, бо й по вимові, і по одягу визнала Його юдеєм. Він же спрямовує її на роздуми про високе, заговоривши про духовну воду, яку представляє невичерпною і очищувальною, бо і в інших випадках постійно уподібнює Духа Божого воді і вогню. Але жінка, наполегливо тримаючись свого, заперечує, що немає у Нього такої води, оскільки Він і черпака з собою не має, а криниця глибока. Опісля переводить розмову, говорячи про праотця Якова, бо той викопав криницю і сам пив з неї ... і товар його (Йо 4,12), і цим вказує на велику кількість (води), а також корисність і прохолоду джерела. Христос не говорить, звичайно, що Він більший від Якова, щоб не привести жінку до страху, але знову розмовляє про воду, доводячи перевагу тої, що у Нього, бо хто п’є її, не матиме спраги ніколи. Жінка просить у Нього такої води, але Ісус велить їй покликати свого чоловіка, як би для більшого усвідомлення сказаних слів. Та ж відмовляється: ні, мовляв, немає у мене чоловіка. І Всевидець каже: «Добре ти сказала, бо п’ятьох мала, як велить Закон, а шостий, якого маєш і з яким беззаконно співживеш, він не чоловік тобі» (пор. Йо. 4,17-18) .

Деякі тлумачі під п’ятьма чоловіками розуміють П’ятикнижжя Мойсея, яке визнавали самаряни, а під шостим – вчення Христа, яке ще не було для них вченням того П’ятикнижжя, бо й благодать ще не вилилася. Інші розуміють тут п’ять законоустановлень від Бога: перше в раю, друге після вигнання звідти, третє за Ноя, четверте за Авраама, п’яте за Мойсея, а шосте – Євангеліє, якого ті, що тоді жили, ще не мали. Є й такі, що кажуть про п’ять чуттів.

Жінка у відповідь називає Його пророком і потім запитує, на якій горі належить поклонятися Богові – в Соморі чи в Єрусалимі? Бо самаряни, як недосконалі у вірі, думали, що Бог перебуває не всюди, але лише там, де Йому поклоняються, тобто на горі Герізім [2], тому що там дані були від Нього благословення, або тому, що Авраам вперше встановив там жертовник Богові. А так як юдеї, навпаки, говорили, що поклонятися належить в Єрусалимі, то і збиралися туди звідусіль на свята. Христос же, хоч і відповідає: «Від юдеїв спасіння світові» (пор. Йо 4,22), але каже, що Бог нематеріальний, і ті, які удостоїлися поклонятися Йому, скоро будуть поклонятися не в жертвах, але в Дусі та Істині. Або так: будуть пізнавати Бога, але не одинокого, а в Дусі Святому і в Сині, бо Він є Істина. А жінка знову: Ми відаємо з Писання, що має прийти Месія, чи то Христос (Йо 4,25). Ісус же, пізнавши її розсудливість, сказав: Це я (Йо 4,26 ); адже і самаряни знали про Месію з Мойсеєвих книг, особливо з слів: Пророка ... Бог твій, настановить тобі (Втор 18,15), та із багатьох інших. Коли розмова закінчилася, приходять учні і дивуються крайній Його поблажливості: як це Він говорить із жінкою? Але між тим запрошують Його поїсти – і тому що втомився, і тому що година була полуднева. Він же розмовляє з ними про вічну їжу, тобто про людське спасення і про те, що належить їм труди пророків пожати. А коли жінка прийшла до міста та сповістила, що з нею сталося, всі піднімаються і приходять до Христа, переконані, що та не викрила б себе, якщо б не впізнала щось велике. І звертаючись до Нього з благанням, прохають пробути в них з два дні. І залишившись, Він зробив безліч чудес, які за їхньої численності не записані євангелистами.

Жінка ця – та сама самарянка, яку Христос нарік згодом Фотиною і яка прикрасилась за Нерона мученицьким вінцем разом з сімома її синами після багатьох катувань – стругання залізом, відсікання грудей, розтрощення рук, забивання трісок під нігті, напування розплавленим оловом та випробування іншими незліченними муками і нарешті, розірвання тіла надвоє, прив'язаного до двох пальм.

Належить знати, що вічко тої криниці цар Юстиніан, з честю звідти перенісши, поклав на криницю у великому святилищі Слова Божого (розумію, храм Святої Софії), як і камінь, сидячи на якому, Христос розмовляв з самарянкою. Тому й донині те й інше перебуває там на східній стороні перед нарфіксом (для тих, що входять – ліворуч), зцілюючи безліч недуг всякого роду, особливо ж цілющі вони для тих, кому від гарячки страждати трапляється, як і від обпалюючого холоду [тобто від лихоманки].

За молитвами Твоєї мучениці Фотинії, Христе Боже наш, помилуй нас. Амінь.

 

[1] По-нашому, опівдні.

[2] Герізім (Гаризин, Гариз) – гора в Самарії. За 4 століття до Різдва Христового Манассія, син Єгояда, одружився на дочці сатрапа самарійського Санавалета і за це був відлучений від вівтаря в Єрусалимі. Тесть його звернувся до Олександра Великого і випросив у нього дозвіл побудувати на Герізині храм і поставити в ньому первосвящеником Манассію. Це було причиною ворожнечі між юдеями і самарянами. Під час панування Антіоха Епіфана, самаряни, щоб догодити цьому цареві, присвятили свій храм Юпітеру. Храм цей був зруйнований Йоаном Гірканом. Самаряни, проте ж, продовжували на Герізімі поклонятися Богу і приносити жертви (пор. Йо 4, 20).

13.05.2023