Синаксар у неділю Всіх Святих.

Стихи:
Господа нашого друзів всіх прославлю я. 
А всякий, хто бажає, нехай вступить у їх сонм.

У цей день, в неділю першу по П’ятдесятниці, здійснюємо святкування всім святим по всій вселенній – в Азії, Лівії та Європі, на півночі і півдні. Сьогоднішнє свято Божественні отці визначили звершувати після сходження Всесвятого Духа, якби вказуючи, що все це здійснене через апостолів Його пришестям, яке умудрило і просвітило тих, що походять від нашого змішання, повернувши їм [колишню гідність людини] для заповнення відпалого ангельського чину, і через Христа до Бога привело: одних – мучеництвом і кров’ю, інших – доброчесним життям і звичаями.

І ось, здійснюється те, що перевершує всяке єство. Бо Дух Святий, за природою своєю володіючи устремлінням вгору, сходить у вигляді вогню, а прах земний, що за єством прагне вниз, до небес сходить, і це тілесне наше змішання. Адже плоть наша, раніше прийнята і обожена Богом Словом, возвишена і по правиці слави Отчої возсівши, нині, згідно з обітницею, усіх, що бажають, притягує до себе (див. Йо 12,32), так як би Бог Слово показав діла примирення і якусь провидінну мету приходу свого у плоті і домобудівництва [1]. Бо передше відкинутих – неосвічений народ язичників – приводить Він до єднання і до дружби з собою, тоді як людська природа приносить Богу, немов якесь начало, тих, хто благими ділами своїми були в ній різним чином вправні. Отже, ось перше міркування, по якому ми здійснюємо святкування всім Святим.

Друге ж таке. Оскільки багато догодили Богові найбільшої чеснотою, але з різних причин або через якісь людські обставини залишилися невідомі у людей, велику славу маючи, однак, перед Богом, або тому ще, що багато проводили життя за Христом в індів, єгиптян і аравитян, в Месопотамії, Фригії і вгорі Евксинського моря [2], а також по всьому Заходу до самих Британських островів, простіше ж сказати, всюди на Сході і Заході, і нелегко було по їх незліченності вшанувати всіх як личить за звичаєм Церкви, – то Божественні отці, щоб ми отримали поміч у них, в якій би землі не вгодили б вони Богу, а також заради майбутніх угодників, встановили здійснювати святкування всім Святим, обіймаючи вшануванням усіх, що раніш були і всіх, що будуть, неявлених і явлених – усіх, кого освятив Дух Святий, що вселився в них.

Або ще третє міркування. Всіх святих, окремо яких [пам’ять] святкуємо щодня, слід було і в одному дні об’єднати, щоб виявилося, що всі вони заради одного Христа подвизались, всі одне поле чеснот пройшли і, таким чином, всі як Єдиного Бога раби гідно увінчані, і Церкву собою склали, заповнивши горішній світ, спонукаючи і нас рівний з ними прийняти подвиг різного роду та виду, прагнучи з повним запалом до того, до чого у кожного здатність є.

Цим-то всім Святим, що від віку були, прославлений і премудрий цар Лев присвятив вельми обширний і прекрасний храм. Найближчий до церкви Святих Апостолів, що в межах Константинополя, він споруджувався спершу в честь Теофани – першої, як кажуть, його дружини, яка вельми догодила Богу, а це, без сумніву, незвично серед суєти і [постійного перебування] в царських покоях. Але повідомивши свій намір Церкві, [цар] виявив, що та не схиляється до його бажання. Бо Церква, розуміючи спосіб думання царя, все ж визнала неналежним жінці, ще вчора і третього дня до царської пишності налаштованій і розкішшю зіпсованій, таку віддавати честь, щоб храмом прекрасним і досі небувалим її возвеличити, коли й самий час ще не доставив їй загального вшанування, благоговійного почитання і свідоцтва, що вона Богу догодила. Тоді премудрий цар, з повного схвалення Церкви, присвятив зведений храм Всім Святим, що повсюди на землі були, і сказав: «Якщо і Теофана – свята, нехай до них буде зарахована».

Я ж вважаю, що нинішнє свято, яке і раніше існувало, почало з тієї пори поширеніше звершуватися. Тому й поміщають його останнім в Тріоді, як те, що остаточно, немов огорожа, всі свята замикає. Бо хоч благочинність і влаштування Церкви здавна почалося, мало помалу приходячи, як йому і личить, в кращий стан, але в дні цього царя остаточно встановлено воно [свято] і відображене в тому чині і порядку, якого донині тримається [3].

Отже, Тріодь, коротенько сказати, містить послідовне оповідання про все, що звершив для нас Бог по невимовному Його промислу: про скинення диявола з небес через перший непослух, про Адамовий злочин і вигнання, про все, що заради нас було, домобудівництво Бога Слова і про те, як знову зведені були ми на небеса Духом Святим і заповнили той відпалий чин безтілесних сил, що заново пізнається в Святих.

Належить знати, що нині ми здійснюємо святкування всього, що освятив Дух Святий як Податель благ. Розумію під цим найвищі уми, що самі беруть участь в освяченні, чи дев’ять ангельських чинів, праотців і патріархів, пророків і священних апостолів, мучеників та ієрархів, священномучеників та преподобномучеників, преподобних і праведних, і всі лики святих жінок, та інших всіх по імені невідомих Святих, з якими разом нехай будуть і ті, що згодом з’являться. Але перш всіх, у всіх і з усіма Святими святкуємо [пам’ять] Святої, Пресвятої і незрівнянно вищої від самих ангельських чинів Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

За заступництвом непорочної Твоєї Матері, Христе Боже, і всіх, що від віку були, Святих Твоїх, помилуй і спаси нас, бо Ти Єдин благий і Чоловіколюбець. Амінь.

[1] Мова йде про Божественну ікономію (з грец. домобудівництво), що означає промисел Бога щодо нас, що «вибудовує» наше спасіння наче будівничий «вибудовує» дім.

[2] Тобто в північному Причорномор’ї.

[3] Візантійський імператор Лев VI Філософ або Мудрий (886-911 рр.) відомий як ревнитель церковного статуту і творець багатьох богослужбових співів, серед яких донині виділяються стихири Лазаревої суботи та Св. П’ятдесятниці.

10.06.2023