Кожен, хто хоче посоромити Бога, сам буває посоромлений, а Бог цим ще більше прославляється.
І кожен, хто намагається принизити праведника, врешті принижує себе, а праведника ще більше підносить.
Хто кладе камін на шляху праведника сам об нього спотикається, а праведника лише змушує видертися на схил, звідки той бачить ще більше.
Той, хто дує, щоб погасити вогонь праведника, розпалює його ще більше, а свій гасить.
У бурхливому морі житейському Бог є скелею, на котрій праведник спасається і об яку розбивається човен безбожника.
У бурхливому морі житейському праведник є каменем спотикання для грішника. Грішник відвалює каменя і падає в яму на тому місці, де цей камінь знаходився.
Той, хто кидає пил проти вітру, осліпне. Той, хто засипає озеро камінням, затопить себе.
Бог наче навмисно залишив правду у світі цьому неозброєною і незахищеною, щоб показати Свою силу і щоб у насильників був камінь спотикання. Тому нитка правди міцніша, ніж ланцюг неправди. Насильник намагається розірвати нитку правди, але заплутується у ній і гине.
Сатана хотів знищити праведного Йова, а замість цього возніс його на небеса. Йов переміг тоді, коли здавався немічним. Сатана хотів знищити царя Ірода, і той, через лютість свою, цьому не противився, і Ірод загинув, коли здавався всемогутнім.
Все, що від Бога, видається у світі цьому немічним, але воно сильніше від зірок і бурхливих океанів.
17.09.2023Read more
Бог хоче, щоб людина вірувала в Нього більше, ніж у кого б то не було і у що б це не було у світі.
Бог хоче, щоб людина надіялась на Нього більше, ніж на кого б то не було і на що б це не було у світі.
Але більше цього: Бог хоче, щоб людина всією своєю любов’ю була прив’язана винятково до Нього і, в той же час, промінням цієї любові прив’язувалася до творінь Божих, які знаходяться довкола.
Це називається єдністю людини з Богом. Це називається шлюбом душі з Христом. Все інше є перелюбництво і блуд. Лише подібний тісний зв’язок душі з Христом, кращою подобою якого на землі є шлюб, робить душу багатою і плідною. За усякого іншого такого тісного зв’язку породжує тертя вовчиці і залишається абсолютно безплідною до усякого блага. Якщо цього не знають і не можуть знати люди, що перебувають поза Церквою Христовою, то християни знати зобов’язані, а особливо ви, православні, що мають дух і традицію усвідомлення усієї глибини, висоти і широти Божого одкровення через Господа нашого Ісуса Христа і більш правильне розуміння вічності, ніж у народів Сходу, і часу – ніж у народів Заходу.
З чим душа людська найтісніше зв’язана любов’ю, з тим вона й перебуває у шлюбі – чи це жива істота, чи мертва річ, тіло чи одяг, срібло чи золото, чи яке-небудь земне майно, чи яка-небудь земна слава і честь, чи пристрасть до чого-небудь у створенному світі: коштовності, їжа, питво, гра, природа чи щось у природі. Кожен подібний шлюб душі людської незаконний і притягує на неї і в цьому, і у майбутньому житті безкінечне нещастя, подібне, але незрівнянно більше від того, що твориться незаконним зв’язком чоловіка і жінки, котрий означає біду і гіркоту не лише для них двох, але й для їх небажаних дітей.
09.09.2023Read more
Нічого нема у цьому світі огиднішого за невдячність, нічого нема образливішого і душезгубного від неї. Бо що може бути огидніше, ніж поведінка людини, коли вона замовчить і замне добре діло, зроблене для неї? А що ж тоді гидкіше, ніж те , коли людина відповідає на милість немилістю, на вірність – невірністю, на честь – безчестям, на доброту – насмішкою. Подібна невдячність чорною хмарою стає поміж невдячним, з одного боку, і пречистим Оком небесним – з другого, бо Воно є саме світло без домішок темряви, і саме благо без домішок зла.
За невдячність люди гніваються на тварину, хоча тварини часто присоромлюють людей своєю вдячністю, своєю щирістю і вірністю. А що люди роблять для тварин, за що тварини могли б бути їм вдячні? Майже нічого, за винятком прорахованого інтересу людей дати мало, а взяти багато. Незважаючи на десятикратну нагороду, якою тварини відплачують людям за всі турботи про них, люди, крім цього, очікують від тварин і вдячності.
02.09.2023Read more
Уявіть собі, що величезний гордий корабель починає тонути в глибині морській. Що відбувається з мандрівниками?
Один хапається за дошку і тримається на дошці. Другий хапається за бочку і тримається за неї. Третьому вдається прив’язати собі на шию бурдюки, і він пливе з бурдюками. Четвертий скаче у воду без нічого і пливе. П’ятий скидає з корабля шлюпку, сідає у неї, але не поспішає гребти, а спишіть забрати з корабля, який тоне, і перенести в шлюпку якомога більше багатства. Хто з них перебуває у найбільшій небезпеці? Тобто: хто з них загине найганебніше – а загинуть неминуче всі? Найганебнішим способом загине той, хто виглядає найвпевненіше – той, хто у шлюпці біля корабля, який тоне, завантажує з нього багатства у шлюпку. Воістину, він перебуває у найбільшій небезпеці. Насамперед він завантажить в свою шлюпку кілька лантухів борошна. Тоді, побачивши пляшки вина і горілки, він і їх почне перетягувати в шлюпку. Тоді він почне хапати і тягнути одяг, килими, тканину і сукно: «Згодиться для одягу і постелі!» Далі, озирнувшись і побачивши срібний посуд і позолочені підсвічники, він візьме і це. А ось і бочки з олією, соленим м’ясом, рибою, рисом та іншими крупами: «І це мені потрібно; як я без цього обійдуся?» А потім він побачить шкатулки і лантухи з грошима і дорогоцінностями. Це вже безумовно треба завантажити у шлюпку. Але навіщо залишати такої тонкої роботи стільці, поліровані столи, оббиті оксамитом дивани, якщо можна перетягнути і їх? І він перетягує. А шлюпка все більше наповнюється і все глибше опускається у воду. Тоді він згадує: йому знадобиться паливо – гас і вугілля. Перетягує і їх. А, тут і шафи з безліччю дивовижних книг! Йому в шлюпці треба буде читати, щоб згайнувати час до берега. Перетягує і їх. Тут і роялі, і скрипки, смички і сопілки. І вони допомагають перебувати час. Перетягує і це. А шлюпка все більше навантажується і все глибше опускається у воду. «Досить», - говорить він і сідає в шлюпку. Але згадує, що є ще безліч речей, які він може перетягти. І знову піднімається на корабель і перетягує. Знову він говорить сам собі: «Досить», - і сідає в шлюпку. Але проклята пристрасть до речей знову спонукає його перетягнути з корабля в шлюпку ще більше. Нарешті корабель занурюється в морську глибінь, а наш пасажир вирушає у путь, жалкуючи, що ще не все перетягнув. Він починає повільно гребти до берега, але вода доходить вже до самого борту шлюпки. Якщо хто-небудь з тих, хто знаходиться в більшій біді, підпливає до шлюпки, пасажир цей швидше вб’є його, ніж пустить до себе. Отже, навантаживши шлюпку речами, він навантажує і душу свою злодійством. Та подув вітер, вдарили хвилі. Він починає боротися з водою: вичерпує її з шлюпки. Але коли він бачить, що це не допомагає, то починає з жалем кидати у море спочатку дешевші речі, а далі все дорожчі і дорожчі. Однак, він вже втомився, навантажуючи речі, і потім - у нього нема сил знову і знову їх піднімати і кидати в море. Вода, нарешті, перемагає, тоне перевантажена шлюпка – і він разом з нею.
27.08.2023Read more
Коли Господь наш Ісус Христос помирав на Хресті, Він і в передсмертних стражданнях намагався принести людям користь. Думаючи не про Себе, а про людей, Він, віддаючи дух, дав людському роду один з найвеличніших Своїх уроків. Це урок прощення. Отче! Прости їм, бо не знають, що творять. Ніколи раніше з жодного місця страти не чули таких слів. Навпаки, раніше страчувані, винні чи не винні, зверталися до богів і до людей, просячи про помсту. «Відімсти за мене», - ось слова, котрі частіше за усе можна було почути на місці страти до Христа, та, на жаль, і сьогодні можна почути у багатьох племен – навіть тих, хто хреститься святим Хрестом Христовим. А Христос при останньому подиху прощає Своїх наклепників, мучителів і вбивць, просить Отця Свого Небесного, щоб і Він їм простив, і, більше того, ще й знаходить для них виправдання: не знають, - говорить Він, - що творять.
Чому саме це повчання про прощення повторює Господь на Хресті? Чому з численних повчань, даних Ним людям на землі, Він вибирає саме це, а не інше, щоб висловити його Своїми Божественними вустами в кінці, в самому кінці? Безумовно, тому, що Він хотів, щоб цей наказ запам’ятали і виконували. У безвинних стражданнях на Хресті, які величчю Своєю переважають усю велич світу, піднесений над царями і суддями земними, над мудрецями і вчителями, над багатими і бідними, над суспільними реформаторами і бунтівниками, Господь наш Ісус Христос прикладом прощення закарбував Своє Євангеліє. Щоб показати цим, що без прощення ні царі не можуть царювати, ні судді судити, ні мудреці філософствувати, ні вчителі вчити, ні багаті і бідні жити життям людським, а не скотським, ні полум’яні реформатори і бунтівники зробити щось корисне. А насамперед і в кінці всього – щоб показати: без прощення люди не можуть Його Євангеліє ні зрозуміти, ні, тим більше, виконати.
Словами про покаяння Господь почав Своє вчення, а словами прощення завершив його. Покаяння є насіння, прощення – плід. Ніякої похвали не варте насіння, якщо воно не приносить плоду. Ніяке покаяння не має цінності без прощення.
19.08.2023Read more
