Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Вознесіння Господа.

Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони вирушають в теплі краї, краї, багаті сонячним світлом і їжею. Попереду летить одна з ластівок, розсікаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею уся зграя. 

Коли закінчиться їжа для душі нашої у цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертельний – о, чи є така ластівка, котра поведе нас у теплі краї, багаті теплом і їжею духовною? Чи є такий край? Чи є така ластівка?

Поза Церквою Христовою ніхто не зможе дати вам достовірної відповіді на це питання. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край цей, за яким душа наша нудьгує у крижаній сутіні цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Котра першою піднеслася у цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і важку атмосферу між небом і землею, і прокладаючи за Собою шлях для зграї. Крім цього, Церква на землі може розповідати вам і про незліченну зграю ластівок, які вирушили за Тією, Першою Ластівкою, і відлетіли за Нею у землю благу, щедру на всяке добро, у землю вічної весни.

Ви здогадуєтесь, що під Цією Спасительною Ластівкою ми розуміємо Вознеслого Господа нашого Ісуса Христа. Хіба Він не сказав Сам про Себе, що Він є початок, початок і шлях? І хіба Сам Він не виголосив Своїм апостолам: А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе (від Івана 14:3)? І ще до того чи не говорив Він їм: І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну (від Івана 12:32)? Сказане Ним відразу ж, через кілька тижнів, почало збуватися, продовжує збуватися донині і буде збуватися до кінця віку. Тобто, як початок першого сотворіння світу, Він став початком і другого сотворіння, чи благодатного оновлення старого творіння. Гріх зламав крила Адамові і всьому потомству Адамовому, і всі вони відпали від Бога, віддалились від Нього і прилипли  до пороху, з якого було сотворене їх тіло. Христос є Новий Адам, Перша Людина, Первенець серед людей, Котрий на крилах духовних вознісся на небо до престолу вічної слави і сили, проклавши таким чином шлях на небо і відкривши всі ворота небесні Своїм духовно окриленим послідовникам. Як орел, що прокладає шлях свій орлятам. Як ластівка, що летить попереду, вказуючи шлях зграї і перемагаючи сильний опір повітря. 

13.06.2024Read more

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Подателя води живої і жінку-самарянку (Неділя п'ята після Пасхи).

Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,  душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем  (Пс. 41:2,3)? Це не вигук якогось бідняка чи простака, у котрого не було можливості напоїти свою душу мудрістю людською, мирськими знаннями і вміннями, філософією і мистецтвом, дослідженням тонких ниток, з  яких зіткане життя людини і життя природи. Ні, це натхненно і з болем вигукує цар, багатий багатством мирським, з геніальним розумом, винятково співчутливим серцем, сильною і діяльною волею. Напоївши душу свою всім тим, чого невільна душе бажає у світі цьому, цар Давид раптово відчув: його духовна спрага не лише не втамована, але й посилилась до такої міри, що й весь цей матеріальний всесвіт не міг би її втамувати. Тоді він відчув себе у світі цьому як у землі пустельній і вимученій без води (Пс.62:2) і вигукнув до Бога як Єдиного Джерела безсмертного пиття, бажаного для розумної  душі, що прокинулася: спрагла душа моя Бога Кріпкого, Живого.

Не треба доводити ні того, що тілесна їжа не може наситити душу людську, ні того, що тілесне питво не може її напоїти. Але навіть весь той дух життя, котрий сяє в усіх творіннях, оживляючи і гармонізуючи їх, не здатен наситити і напоїти душу.

Тіло приймає безпосередньо ту їжу, що, по-суті, тотожна тілові. Тіло – від землі, і їжа для тіла – від землі. Тому-то тіло у світі цьому і почуває себе вдома, серед своїх. Але душа мучиться, терзається і мучиться, гидує і протестує проти того, що змушена приймати їжу опосередковано, і при тому їжу, не тотожну їй, а лише схожу з нею. Тому-то душа у світі цьому почуває себе на чужині серед чужих.

Те, що душа у земному світі почуває себе як незадоволений подорожній на чужині і ніщо в світі цьому не може її до кінця наситити і напоїти, доводить її безсмертя і її природну належність до світу безсмертного. І якщо б душа могла виплеснути в себе увесь всесвіт, ніби чашу води, її спрага не лише не зменшилась би, але, найімовірніше, ще й збільшилася б. Бо тоді для неї не залишилося б жодної оманливої надії, що за наступним пагорбом вона зустріне якесь несподіване джерело пиття. 

02.06.2024Read more

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Єангеліє про жінок-мироносиць (Неділя третя після Пасхи).

Чудесна річ - любов живих до живих. І світло сонячне не таке чудесне.

Чудесна річ - любов живих до мертвих. І тихе місячне світло на озері не таке чудесне.

Шляхетна людина, що піклується про живих. Більш ніж шляхетна людина, що піклується про мертвих. Людина часто піклується про живих через егоїзм. Але де егоїзм в турботі людини про мертвих? Хіба мертві заплатять їй чи подякують їй? Деякі тварини ховають своїх мерців; і, віддавши їх могилі, вони віддають їх на забуття. Але коли жива людина ховає померлого, вона ховає разом з померлим і частину себе самої; і повертається додому, несучи в душі своїй частину похованого покійника. Це особливо ясно, до щему ясно, коли родич ховає родича і товариш - товариша.

О могильники, у скількох могилах ви вже поховані, і скільки мерців живе в вас!

У смерті є одна властивість любові: вона, як і любов, у чомусь знеособлює тих, хто бачив її і залишився живий. Зігнута матір ходить на могили дітей своїх. Хто це ходить? Це діти в душі материнській і матір ходять на дитячі могили. У душі материнській матір живе лише в одному тісному куточку; всю іншу обитель душі її займають діти. Такий і Христос, але у незрівнянно більшій мірі. Він стис Всього Себе у гробі, щоб люди, діти Його, змогли розміститися в безкрайніх обителях Раю. Зігнута матір ходить на могили дітей своїх, щоб немов воскресити їх в душі своїй, омити їх сльозами своїми, приголубити їх думками своїми. Любов материнська рятує померлих дітей від зникнення і знищення в цьому світі, хоча б на деякий час. Згорблений і обпльований Господь зміг, ідучи до Свого Хреста і труни, любов'ю Своєю істинно воскресити весь рід людський і навіки врятувати його від зникнення і знищення. Тільки діло Христове незрівнянно більше, ніж справа будь-якої з самотніх матерів світу, бо і любов Його до роду людського незрівнянно більша, ніж любов до дітей своїх будь-якої матері у світі.

19.05.2024Read more

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про сумнів і віру апостола Фоми (Неділя друга після Пасхи).

Які чудові взаємини матері і дитини! З одного боку – любов і жертовність, з іншого – віра і послух.

Чи є для дитини якийсь інший шлях до щастя, крім як вірити матері і слухатися її? Чи є більше чудовисько, ніж дитина, котра не вірить своїй матері і не слухає її?

Віра – найцнотливіший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає нецнотливим, нечистим.

Віра – найшвидший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає на шлях запізнення.

Де є віра,  є і порада; де нема віри, порада не допомагає.

Де є віра, є і бесіда; де віра зменшується, там зменшується і бесіда; там і сумніви, і спокуса займають місце бесіди.

Чужинець не вірить чужинцеві, родич вірить родичу. Коли між чужими поселяється віра, вони стають рідними; коли між рідними зникає віра, вони стають чужими.

Чи міг би спокійно спати господар, якби закрив в одному загоні вовка і вівцю? Як може бути веселою і мирною людина, в душу котрої закрався сумнів і націлився на віру її?

Коли у віри нема сусіда-сумніву, тоді душа людини спокійна і сильна, а лице веселе. 

О, яка сумна картина: зустрілись дві смертні людини, обидві сотворені Тим, Хто і серафимів сотворив, і одна до другої говорить, спокушаючи, і одна другу слухає, сумніваючись!

Лише одна картина ще сумніша від цієї: коли сотворена людина слухає Євангельське слово свого Творця і сумнівається в ньому.

12.05.2024Read more

Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Євангеліє про Переможця смерті (Пасха).

Замерзлі збираються біля вогню; голодні збираються біля трапези; змучені довгою темрявою ночі радіють сходу сонця; виснажені важкою боротьбою торжествують від несподіваної перемоги.

О воскреслий Господи, як Ти воскресінням Своїм для всіх став усім!

О найбагатший Царю, як Ти одним Своїм даром наповнив всі порожні руки, простерті до неба! Радіє небо, радіє і земля. Радіє небо, як радіє мати, годуючи своїх голодних дітей; радіє земля, як радіють діти, приймаючи їжу з рук своєї матері?

Перемога Христова – єдина перемога, якій можуть радіти всі людські істоти, від першоствореної і до останньої. Всяка інша перемога на землі розділяла і розділяє людей. Коли один цар земний здобуде перемогу над іншим царем, один з них радіє, а другий тужить. Коли людина переможе свого сусіда, то під одним дахом – пісня, а під іншим – плач. Але нема на землі переможної радості, не отруєної зловтіхою: звичайний переможець земний радіє як своєму сміху, так і сльозам переможеного супротивника. Він і сам не помічає, як зловтіха наполовину розбавляє його радість.

Коли Тамерлан переміг султана Баязіда, він посадив останнього в залізну клітку і перед кліткою влаштував святкування і бенкет. Вся його радість полягала в зловтішанні; його злість живила його веселощі. О брати, якою ж короткою радістю буває зловтіха! О, якою отруєною їжею для веселощів є злість! Коли король Стефан Дечанський переміг короля болгарського, він не хотів ні втручатися в болгарські землі, ні поневолювати болгарський народ, але з поля битви вирушив у самітню келію, щоб поститися і молитися Богові. Цей переможець благородніший за іншого; однак і ця перемога, як і будь-яка людська перемога, не позбавлена свого жала для переможених. І найблагородніша людська перемога схожа на якесь сонце, що однією своєю половиною випускало б світлі промені, а другою – темне проміння. Тільки Христова перемога – як сонце, що зливає свої світлі промені на всіх, хто стоїть під ним.

Тільки Христова перемога наповнює всі серця людські повнотою радості. Тільки вона – перемога, в якій нема зловтіхи і злості.

05.05.2024Read more