Сонце відбивається у чистих водах, а небо – у чистому серці.
Безліч обителей у Бога Духа Святого у цьому просторому всесвіті, але чисте серце людське є обителлю Його найбільшої радості. Воно і є Його істинною обителлю, все інше – лише Його майстерні.
Ніколи серце людське не може бути порожнім, воно завжди наповнене: або пеклом, або миром, або Богом. Вміст серця залежить від чистоти серця.
Колись серце людське було наповнене тільки Богом; воно було дзеркалом тільки для благодаті Божої, арфою – тільки для хвали Божої. Колись воно воістину було у руці Божій – і було поза небезпекою. Але коли людина у безумстві взяла його у свої руки, багато звірів напали на серце людське, і відтоді почалося те, що, якщо дивитися з середини, називається рабством серця людського, а якщо дивитися зовні, називається всесвітньою історією.
Безсила сама тримати своє серце руками своїми, людина прихиляла його до навколишніх істот і речей. Але до чого б людина не прихилила серце своє, воно від того бруднилося і пошкоджувалося.
О бідне серце людське, власність багатьох незаконних власників, перлина серед свиней! Як ти закам’яніло від тривалого рабства, як ти потемніло від тяжкої темряви! Сам Бог мав зійти, щоб звільнити тебе від рабства, щоб спасти тебе від темряви, щоб зцілити тебе від гріховної прокази і знову взяти у Свої руки.
Сходження Бога до людей – найбезстрашніша дія Божої любові, Божого чоловіколюбства, найрадісніша звістка для чистих і найнеймовірніша подія для нечистих серцем.
Як стовп вогняний у найгустішому мороці – таке зішестя Бога до людей. А повість цього Божого сходження до людей починається з ангела і Діви, з бесіди між чистотою небесною і чистотою земною.
Коли нечисте серце говорить з нечистим серцем – це війна. Коли нечисте серце говорить з чистим серцем – і це війна. І тільки коли чисте серце говорить з чистим серцем, це є радість, мир і – диво.
07.04.2025Read more
Не здаватися ворогові – ось основне правило воїна-борця. Воєначальник заздалегідь попереджає кожного воїна про загрозу капканів неприятельських, щоб той не був обманутий і не потрапив у полон. Залишившись на самоті, голодний, замерзлий і роздягнений, воїн відчує велику спокусу здатися ворогові. Його становище підступний супостат буде використовувати всіма можливими способами. І сам голодуючи, він стане підкидувати воїнові трохи хліба, щоб показати, ніби має їжі вдосталь. І сам мерзнучи, в дранті і напівголий, він буде підкидувати йому щось з одягу, щоб показати, наче сам одягнений і багатий. Стане він підкидувати і листи, у яких буде вихвалятися своєю вже забезпеченою перемогою і обдурювати нещасного воїна, кажучи, ніби вже багато полків його товаришів справа і зліва від нього здалися, або його генерал вбитий, чи його король просить миру! Буде він обіцяти і швидке повернення до рідної домівки, і посади, і гроші, і все, що людині у крайніх злиднях лише уві сні може приснитися. Всі ці неприятельські хитрощі і виверти воєначальник заздалегідь описує воїнам, застерігаючи, щоб вони нічому з цього не вірили, але утримували позицію, не здавалися і залишалися вірними своєму прапору навіть до смерті.
02.03.2025Read more
В цю Неділю треба прочитати рядове Євангеліє Неділі 32-ї — про розкаяного Закхея (Лк., 94 зач.). Ред.
Хто хоче побачити Христа, духом повинен піднятися високо над природою, бо Христос вищий від природи. Високу гору легше побачити з пагорба, ніж з рівнини. Закхей був малого зросту, але, сповнений бажання побачити Христа, виліз на високе дерево.
Хто хоче зустрітися з Христом, повинен очиститися, бо зустрічається із Святим Святих. Закхей був забрудненим сріблолюбством і жорстокосердям, але, зустрівши Христа, поспішив очиститися покаянням і ділами милосердя.
Покаяння є залишенням усіх шляхів розпусти, якими ходили ноги людини, її думки і бажання, і навернення на новий шлях, шлях Христа. Але як покаятися грішній людині, коли вона у серці своєму ще не зустрілася з Богом і не посоромилася себе? Перш ніж малорослий Закхей побачив Христа очима, він зустрівся з Ним у серці своєму і посоромився усіх шляхів своїх.
Покаяння є болем від самообману, яким грішна людина довго себе заколисувала, довго-предовго, а саме – до тієї миті, поки не відчула болю від самообману. Але сам цей біль веде до відчаю і самогубства, якщо з ним не пов’язаний сором і страх Божий. Лише тоді цей біль від самообману не згубний, а цілющий. Блаженний Августин спершу відчув згубний біль від самообману, що убив би і душу його, і тіло, якби його швидко не наздогнали сором та страх Божий.
02.02.2025Read more
І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
(Ісайя 40:5)
В давні часи Господь обіцяв явитися у славі великій. Люди почули – і забули. Але Господь не забув слова Свого. Бо слова Господні подібні до твердинь кам’яних, непорушних. Господь пообіцяв прийти, однак Він прийшов не тоді, коли Він нам найменше потрібен, а тоді, коли Він нам потрібен найбільше. Доки Господа міг замінити пророк чи ангел, доти Господь посилав замість Себе пророків та ангелів. Але коли зло у світі виросло настільки, що ні ангел не міг спалити його своїм світлом, ні пророк – зменшити своїм словом, тоді Господь виконав Свою древню обітницю і явився на землю. Але як явився Господь у славі? В невисловленому смиренні і покірності. Так, що ангели Його здавалися світлішими від Нього, а пророки Його – більшими за Нього. Коли на Йордані стояли пророк і Владика, пророк був помітнішим, ніж Владика. Іоан Предтеча виглядав чудеснішим і більшим, ніж Господь наш Ісус Христос. За двома важкими завісами приховав Христос Свою славу і велич: за тілом людським і за смиренням. Тому люди не помітили і не пізнали Його, в той час як очі всіх небесних сил були звернені до Нього більше, ніж увесь створений світ. Втілений в істинне тіло і істинне смирення, Господь Ісус Христос приходить з Галілеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.
Дивний Бог у ділах Своїх! Через усі Свої справи Він вчить нас смирення і покірності. Він приховується за справами Своїми, як сонце вночі – за сяйвом зірок, як соловей у кущах – за своєю піснею.
19.01.2025Read more
Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту (Іс.19:1). Так великий Ісайя пророкує про подію, описану у сьогоднішньому Євангельському читанні. Подія ця є втечею Господа нашого Ісуса Христа від меча Іродового, втеча Владики від Своїх рабів, Невинності – від розпусти, Сильного – від безсилих.
Кого слід розуміти під цією хмаркою легенькою, на якій Господь несеться в Єгипет? Богоматір. Вона була легенькою через відсутність гріхів, через відсутність прокляття, через красу цноти, через рясність Божої благодаті. Носила плоть – та ніби безплотна; хмарка – та хмарка легка. Колись Бог йшов перед Ізраїлем у стовпі хмарному (Вих. 13:21), виводячи Свій народ з Єгипту; а нині, ось, Бог несеться на хмарці легенькій в Єгипет, тікаючи від меча того самого народу.
Чому тікає Життєдавець від смертної людини? Невже це питання не можна було вирішити простіше і швидше? Хіба не міг Бог, Владика життя і смерті, звеліти ангелові взяти душу царя Ірода, замість того, щоб звеліти Йосипу тікати від Ірода навіть у Єгипет? Міг Всемогутній Бог зробити й це; але чого б Він цим досяг? Ймовірно, більше задовільнив би наш поверховий людський розум, але врізав би премудрий план нашого спасіння. Як би відкрилася у Євангелії жахлива спотвореність людської природи незліченною безліччю гріхів, як би виявилась необхідність людського спасіння через безпосередню дію Божу, якби Бог у ту ніч завадив злому наміру Іродовому, умертвивши останнього? Як стала б очевидною і для найсліпіших із сліпців духовних яма гріховна, в котру впало людство, віддалившись від Бога істинного, як Вождя, якби Самому Богові не довелося тікати від людей?
07.01.2025Read more
