Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.

Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього є одним із дванадцяти свят у році, завжди в числі. Історики Східної Церкви вважають, що передусім дві події лягли в основу встановлення цього празника: віднайдення у 4-му столітті Хреста, на якому розіп'яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у 7-му столітті. Треба зауважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння святому хрестові, яке буває в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про зміст свята та про що говорить сама назва празника «воздвиження», що означає піднесення, тобто окремий урочистий обряд почитання і прослави святого хреста.

Господь наш Ісус Христос, розп'ятий і померлий за гріхи всього світу на Голгофі, був знятий з Хреста праведним Йосифом Аримафейським і покладений в печері в саду, який знаходився недалеко від місця розп'яття (Ін. 19: 38-42). Іудеï там же, на Голгофі, зарили в землю Хрест Господній і хрести, на яких були розіп'яті два розбійники, зберігши це місце в таємниці.

Через 70 років Єрусалим був ущент зруйнований військами римського імператора Тита; наступні імператори-язичники поставили собі за мету повністю знищити в пам'яті людей спогади про священнi мiсця, де постраждав за людей і воскрес Господь наш Ісус Христос. Імператор Адріан (117-138), який ненавидів християн, наказав засипати землею Голгофу і Гріб Господній і на цьому місці на штучному пагорбі i поставити капище язичницької богині Венери і статую Юпітера. Сюди збиралися язичники і робили всякі неподобства.

Минуло близько 200 років. Промислом Божим великі християнські святинi – Гріб Господній і Животворчий Хрест – були знову знайдені християнами i вiдкриті для поклоніння. Це сталося за рiвноапостольного Константина Великого, першого з римських імператорів, що припинив гоніння на християн. Імператор Константин Великий (306-337) після перемоги в 312 році над Максентієм (За легендою, він побачив на небі знамення Боже – хрест із надписом: «Цим переможеш».), правителем Захiдної половини Римської імперії, і над Лікінієм, правителем східної її половини, в 323 році став єдинодержавним правителем усієї величезної Римської імперії. У 313 роцi вiн видав так званий Міланський едикт – указ, за яким християнська релігія була оголошена законною, і гоніння на християн в західній частині імперії припинилися. Правитель східної частини – Лiкiнiй, хоча і підписав на догоду Константину Міланський едикт, однак продовжував гоніння на християн. Тільки після його остаточної поразки i на східну частину імперії розповсюдився указ про віротерпимість 313 року.

Святий Константин, що здобув у трьох війнах перемогу над ворогами за до помогою Господа, який явив йому на небі Своє знамення – зоряний Хрест, гаряче бажав відшукати справжній Хрест, на якому був розп'ятий Господь наш Ісус Христос. З цією метою він направив до Єрусалима свою матір святу царицю Єлену, забезпечивши великими повноваженнями, значними грошовими сумами і листом до Патріарха Макарія. Хоча цариця Єлена до цього часу була вже старицею, вона з наснагою взялася за виконання даного ïй сином-імператором доручення. Язичницькi капища і статуї ідолів, що наповнювали Єрусалим, цариця повелiла знищити; вона розпитувала багатьох християн та іудеїв, розшукуючи Животворчий Хрест, але довгий час її пошуки залишалися безрезультатними нарешті вказали їй на одного старого єврея на iм'я туда, який міг повідомити цариці відомості про Хрест Христів. Іуда спочатку відмовлявся сказати їй те, що знав, але потім, коли його посадили в глибокий рiв, вiн вiдкрив їй, що хрест заритий на тому місці, де було капище Венери.

Капище було зруйновано до основи, і земля ретельно звiльнена від усіх його за лишків. Тоді патріарх Макарій звершив молитву, і почали копати землю. Дійсно, на мiсцi колишнього капища на великій глибині були виявлені печера і Гріб Господній і неподалік – три хрести, дощечка з написом Пилата і чотири цвяхи, що пронизали тіло Господа. Щоб дізнатися, який же з трьох хрестів є тим, на якому був розп'ятий Спаситель, Патріарх Макарій запропонував покласти по черзі всі три хрести на небіжчика, якого в цей час проносили повз Голгофу. Коли Хрест Господній був покладений на мерця, він встав живим з гробу. Таким чином усі переконалися, що Животворчий Хрест знайдений.

З великою радістю поклонилися святому Хресту цариця Елена, патріарх Макарiй, духовенство і християни, що стояли навколо, і з благоговінням цілували велику святиню, а багато людей, що не мали можливості через велике зібрання народу підійти до Хреста і прикластися до нього, просили Патріарха підняти Хрест над натовпом, щоб здалека поклонитися йому. Тоді Патріарх i iншi духовні особи неодноразово високо піднімали святий Хрест, а всі люди взивали: "Господи помилуй" – і благоговійно йому поклонялися. Ця урочиста подія відбулася в 326 році.

При знайденні Животворчого Хреста звершилося й iнше чудо: важкохвора жiнка при осенінні її святим Хрестом відразу зцілилася. Старець Іуда, який відкрив мiсце, де був закопаний Хрест, і інші євреї увірували в Христа і прийняли святе хрещення. Іуда отримав ім'я Кирiак. Він удостоївся священного сану і згодом був висвячений в епископа Єрусалимського; за царювання Юліана Відступника він прийняв мученицьку смерть за Христа.

Свята цариця Єлена з усією старанністю подбала вшанувати місця, пов'язані із земним життям Спасителя. Вона побудувала церкви у Віфлеємі – на місці Народження Христа, на горі Оливній, звідки Господь вознісся на небо, в Гефсиманії, де Спаситель молився в ніч перед Своїми стражданнями і де була похована Божа Матір після Її Успіння, і ще 18 інших церков. Повернувшись у Константинополь, свята цариця Єлена привезла з собою частину Животворчого Древа, цвяхи, що пронизали тіло Господа, й інші святині.

Імператор Константин наказав побудувати в Єрусалимі величний і великий храм Воскресіння Христового, що включав у себе і Гріб Господній, і Голгофу. Цей храм будувався близько 10 років. Споруду храму було розпочато ще святою царицею Єленою, яка, не дочекавшись освячення храму, померла в 327 році. На освячення храму прибули епископи з багатьох країн. При величезному зібранні народу храм Воскресіння Христового був освячений 13 вересня 335 року. На наступний день, 14 вересня, встановлено було святкувати Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста.

В цей же день згадується і ще одна подія, пов'язана з Хрестом Господнім, а саме i його повернення після 14-річного захоплення з Персії назад в Єрусалим. За царювання Візантійського імператора Фоки (602-610) перський цар Хозрой II у війні проти греків розбив грецьке військо, розграбував Єрусалим і захопив Животворчий Хрест Господній, а також взяв у полон Патріарха Захарія. Хрест пробув у Персії 14 років; лише за наступного імператора – Іраклія (610-641), котрий з допомогою Божою переміг Хозроя і уклав мир з сином останнього Сіросом, християнам була повернена ïхня святиня – Хрест Господній. З великим торжеством Животворчий Хрест був принесений в Єрусалим.

Імператор Іраклій в царському вінці і порфірі ніс на собі Хрест Христів у храм Воскресіння. Поруч з царем йшов Патріарх Захарія. Біля воріт, якими входили на Лобне місце, імператор раптово зупинився і не міг рушити далі. Патріарх Захарія пояснив цареві, що йому перегороджує шлях ангел Господній, кажучи, що Той, хто ніс на Лобне місце Хрест для спокутування світу від грiхiв, не в такому вигляді звершував хресний Свій шлях. Тоді Іраклій, знявши вінець і порфіру, одягнув бідний одяг і босий рушив далі – так він вніс Хрест Христів у храм. Це сталося 14 вересня. У слові на Воздвиження Хреста святий Андрій Критський (пам'ять 4 липня) говорить: «Хрест підноситься, і всі вірні стікаються, Хрест підноситься, і місто торжествує, і народи святкують».

Таким чином 14 вересня Церква святкує дві великі урочисті події – Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста і повернення його з перського полону в храм Воскресіння в Єрусалимі. І тепер в кожній церкві православні християни, благоговійно поклоняючись Хресту, що виносять зі святого вівтаря, оспівують: «Прийдіть, вірні, животворчому Древу поклонiться, на ньому ж Христос, Цар Слави, волею руки розпростер, вознісши нас на перше блаженство».

Цього дня церква встановила одноденний строгий піст – у пам’ять про страждання і смерть Господа на Хресті. У Єрусалимському уставі починаючи з ранніх його редакцій XII-XIII ст. з'являється вказівка на піст в день Хрестовоздвиження. Прп. Никон Чорногорець (XI в.) в «Пандекті» писав про те, що піст в день Воздвиження ніде не позначений, але є загальноприйнятою практикою.

Характерною ознакою свята Воздвиження є врочисте вшанування Господнього Хреста через обряд піднесення його під час утреньої. Під час святкової Утрені споминаємо подію Воздвиження Хреста Господнього такими словами: «О, преславне чудо!* Як життєдайний сад,* хрест пресвятий* являється нині піднесений на висоту.* Славословлять його всі кінці землі,* і страхаються демонські полки.* О, який дар дано землянам!* Ним, Христе, спаси душі наші,* як єдиний Добросердий».

У Східній Церкві відомі різні обряди Воздвиження Хреста, зокрема, обряд св. Атанасія на Атосі, обряд гори Синай, Константинопольський обряд. Він записаний в Апостолі тієї Лаври з Х-ХІ ст. Цей обряд дуже простенький. Патріярх, стоячи на амвоні, – у той час амвони ще стояли посередині церкви – підносить святий хрест при співі народу «Господи помилуй». Після того читають п’ять тропарів: «Спаси, Господи, люди Твоя», «Животворящий крест твоєя благости» – тропар передпразденства, «Токмо водрузися древо креста твоєго» і «Днесь пророческоє ісполняється» – обидва тропарі зі стихословії утрені празника та «Вознесийся на крест». Він знаходиться у Синайському канонарі з X ст. і відбувався так: спочатку співають п’ять тропарів, потім на амвон виходить архиєпископ, бере святий хрест, повертається на схід, робить ним тричі хресне знамено і мовчки творить перше піднесення – від своїх грудей дуже поволі підносить святий хрест аж над свою голову. У той час, як він підносить святий хрест, народ співає 50 разів «Господи помилуй», і стільки ж само «Господи помилуй», коли опускає святий хрест вниз. Так само відбувається друге піднесення на південь, третє на захід і четверте на північ. При кожному піднесенні народ співає сто разів «Господи помилуй». Після останнього воздвиження настає поклоніння святому хресту при співі кондака празника «Вознесийся на крест». Його подає константинопольський типікон Евергетицького монастиря за рукописом з XII сторіччя. Цей обряд подібний до синайського з тією різницею, що перед воздвиженням співається тільки тропар «Спаси, Господи». Патріярх підносить святий хрест не чотири, а п’ять разів, тобто на всі сторони світу і п’ятий раз знову на схід. При кожному воздвиженні сто разів співають «Господи помилуй».

Щодо Воздвиження Хреста Господнього на Русі, то цей обряд згадується тут у ХІІІ ст. У давні часи воздвиження святого хреста відбувалося тільки в єпископських катедрах і великих соборах, де був єпископ і багато священиків. Патріярший Собор 1276 року дозволив здійснювати воздвиження у всіх церквах. Митрополит Кипріян (1381-1382 і 1390-1406) у своєму «Поученні руському духовенству» пише: «А щодо воздвиження Чесного хреста, то в кожній церкві, по цілій землі, де живуть християни, хрест воздвигають, хоча б був один священик, на славу чесного і життєдайного хреста». Опис обряду воздвиження наші пам’ятки подають з XV і XVI ст. Винос святого хреста в часі великого славослов’я на утрені та прошення потрійної єктенії в часі воздвиження, – відбуваються, як і сьогодні. Було п’ять воздвижень з усіх сторін тетраподу, а останнє воздвиження ще раз на схід. Під час кожного воздвиження народ співав сто разів «Господи помилуй». Обряд закінчувався поклонінням і цілуванням святого хреста при співі кондака «Вознесийся на крест» і трикратнім «Кресту Твоєму».

 

Сост. Ред.

 

Воздвижение Креста с праздниками. Вт. пол. XV в. 152, 5 х 17. Из церкви Воздвижения Честного Креста с. Здвыжень (г. Лиско, Лемковщина). НМЛ.

 

 

27.09.2024