ПОХВАЛА КНЯЗЮ ВОЛОДИМИРУ. У «Слові про Закон і Благодать» митрополита Київського Іларіона.
Фрагмент стінопису із образом святого рівноапостольного князя Володимира в церкві Спаса на Берестові в Києві (1648 р.) (див.).
«Слові про Закон і Благодать» – найдавніша пам’ятка оригінальної літератури Київської Русі, написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Твір ділиться на 4 частини: у 1-й світ. історія показана як історія Спасіння, яка рухається від обмеженості іудейського Закону до християн. Благодаті – визволительки всього людства; у 2-й частині стверджується, що й нещодавно охрещений рус. народ нарешті долучився до Благодаті Божої; 3-тя частина прославляє "кагана нашого" Володимира Святославича – володаря, котрий хрестив країну і за цей подвиг заслуговує церк. вшанування, яке гарантує йому вічну пам’ять; 4-та частина – це молитва про Благодать Божу та зміцнення у вірі. Ред.
Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм – Івана Богослова; Індія – Фому; Єгипет – Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.
Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої – Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.
Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, – каган наш Володимир – виростав і міцнів від дитячих літ, аж Доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом Дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі – одні миром, а непокірні мечем.
І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навіщення Всевишнього, – споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який сотворив усяке створіння, – видиме і невидиме.
А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.
І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.
Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір’я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім’я прийняв вічно імените з покоління в покоління – Василій. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.
⸭ ⸭ ⸭
Які похвали воздати тобі, достославний і найславніший з-поміж земних владик, премужній Василію?
Як почудуємося доброті твоїй, моці і силі?
Яку вдячність тобі воздамо, бо ж через тебе пізнали ми Господа і позбулися омани ідольської, бо ж з твого повеління по всій землі твоїй Христос славиться!
І як ще назвати тебе, христолюбче? Друг правді, розуму містилище, милостині гніздо!
Як ти увірував? Як запалав ти любов’ю Христовою? Як у тебе вселився розум вищий розуму мудреців, щоб Невидимого возлюбити і до небесних наблизитися?
Як ти знайшов Христа? Як віддався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш! Звідки в тебе пахощі Святого Духа? Звідки ти випив пам’ять про солодку чашу життя майбутнього? Звідки пересвідчився ти і пізнав, що Господь Добрий? Не бачив єси Христа, не ходив єси за ним, а став учнем його. Інші бачили його і не вірили, ти ж, не бачивши, увірував. Воістину, було на тобі благословення Господа Ісуса, проречене до Фоми: «Блаженні ті, що не бачили, а увірували!» (Івана 20:29). А тому дерзновенно і без вагань кличемо тебе, о блаженний, бо ним назвав тебе сам Спаситель! Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався у Ньому, як у словах Його правдомовних: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матвія 11:6). Ті, що знали Закон і пророків, розіп’яли Його. Ти ж ні Закону, ні пророків не шанував, а розп’ятому поклонився.
Як тобі серце розкрилося?
Як ввійшов у тебе страх Божий?
Як прилучився ти до любові Його?
Не бачив ти апостола, який приходив у землю твою і убогістю своєю, і наготою, голодом і спрагою серце твоє на смиренне схиляв. Не бачив ти, як бісів виганяли іменем Ісуса Христа, як болящі ізцілялися, німі говорили, як огонь на холод перетворювався, як мертві вставали, – всього цього не бачив, як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі та володарі, котрі бачили, як все це чинили святі мужі, не тільки не вірили, але ще й на муки і терпіння віддавали їх. Ти ж, о блаженний, без усього того прийшов до Христа. Тільки від благого розмислу і гостроти розуму ти збагнув, що Бог є єдиним творцем невидимого і видимого, небесного і земного, і що послав до людей спасіння ради возлюбленого Сина Свого.
І се осягнувши, ввійшов ти в святую купіль, і що інші за юродство вважали, ти у тому вбачав силу Божу (І кор. 1:23-24). То хто виповість про численні твої нічні милостині і денні щедроти, що ти їх воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині. Чув-бо ти слово, сказане Данилом Навуходоносору: «Порада моя хай буде тобі до вподоби, царю Навуходоносоре. Гріхи твої милостинями спокутуй, а беззаконня твої – щедротами до вбогих» (Даниїла 4:24). Те, що чув ти, о славний, не для пересудів залишав почуте, але ділом завершував: прохачам – подавав, нагих – одягав, спраглих і голодних – вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав. Твої-бо щедроти і милість донині у спогадах людей живуть, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Через добролюбну Богові милостиню велику сміливість маєш перед ним, як вічний раб Христовий. У пригоді мені стають слова того, хто сказав: «Милосердя вивищується понад суд» (Якова 2:13). І: «Милість мужа, як печатка, – при ньому». Ще істинніше самого Господа слово: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Матвія 5:7). Інше, ясніше і правдивіше, свідчення про тебе наведемо із Святого Писання апостола Якова, який сказав: «Хто відверне грішника від неправедної путі його, той спасе душу свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх» (Якова 5:20). То ж коли за навернення однієї людини на путь праведну така винагорода від Доброго Бога, то яке ж спасіння знайшов ти, Василію, розсипавши тягар гріховний не одного чоловіка і не десяти, і не ціле місто врятував від облуди ідольської омани, а весь край свій!
Сам Спаситель Христос показує нам і запевняє нас, якої ти слави і честі сподобився на небесах, кажучи: «Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм, що на небесах» (Матвія 10:32). Отож, коли здобуває визнання від Христа перед Богом Отцем той, що визнає Його перед людьми, то скільки ж ти приймеш похвали від Нього, не тільки визнавши, що Христос – син Божий, а й ісповідуючи віру в Нього, і віру Його встановив не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставив і служителів Йому ввів.
Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж – у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Єленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою, принесли хрест від нового Єрусалима – Констянтинограда, по всій землі своїй розставивши, утвердили віру. Тому й подібний до Костянтина єси, і з ним Господь учинив тебе гідним одної слави і честі на небесах заради твого благовір’я, яке ти мав за життя свого.
Добрий учитель благовір’я твого, о блаженний, – свята церква Святої Богородиці Марії, яку ти створив на правовірній основі, де і нині покоїться мужнє тіло твоє, очікуючи на голос труби архангельської.
⸭ ⸭ ⸭
Встань же, о чесна голово, із гробу свого, встань, струси сон! Ти-бо не вмер, а спиш до загального усіх устання. Устань, ти не вмер, бо не гоже тобі померти, увірувавши в Христа – життя всьому світові. Струси сон! Піднеси очі і подивись, якої тебе честі сподобив там Господь. І на землі не безпам’ятний залишив синів своїх. Устань і подивись на чадо своє Георгія! Поглянь на суть свою, подивись на милого свого, подивись, бо його Господь вивів із лона твого, подивись на того, хто прикрашає престол землі твоєї. І возрадуйся, і возвеселися! А ще ж подивися і на благовірну невістку свою Ярину, подивись на внуків своїх і правнуків, як живуть вони, як береже їх Господь, як бережуть благовір’я, заповідане тобою, як до святих церков учащають, як прославляють Христа, як поклоняються імені Його.
Подивися й на город, як сіяє він величчю, подивись на церкви процвітаючі, подивись, як християнство розростається, поглянь на город, іконами святими освітлений і сяючий, і фіміаму пахощами оповитий, і похвалами божественними і піснями святими оспіваний.
І все це побачивши, возрадуйся і возвеселися!
І похвали Доброго Бога, що є будівничим всього цього. Подивись же, хай не тілом, то духом показує тобі все це Господь, щоб ти цьому радів і звеселявся, бо твоє вірне насіння не засохло від спеки невір’я, а дощем Божої помочі проросло і є багатоплідним.
Радуйся, між владиками, Апостолом, що не мертві тіла воскресаєш, а душі наші мертві, умертвлені хворобою ідолослужіння, воскресаєш. Бо ти наблизив нас до Бога і дав пізнати життя Христа нам, які зігнуті були бісівською оманою, і ти своїми духовними очима випростав нас. Осліплені були бісівською облудою, а від тебе зрячими стали і побачили світло трьохсонячного божества. Німі були, а завдяки тобі заговорили і нині вже малі й великі прославляємо єдиносущу Трійцю.
Радуйся, учителю наш і наставнику благовір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся.
Ти, чесна голово, для голих був одягом, для голодних – годувальником, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для подорожніх пристанищем, для бездомних – стріхою, для ображених – заступником, для убогих – збагаченням. За добрі діла для них маєш на небесах винагороду, яку приготував Бог для тих, хто любить його. І спогляданням солодкого обличчя Його насолоджуючись, помолись за землю свою, і за людей, над якими так благовірно владарював: хай береже Він їх у мирі і благовір’ї, заповіданих тобою. І нехай славиться у Ньому правовір’я і хай буде проклята всіляка єресь. І нехай збереже їх Господь Бог від всілякої війни і полону, від голоду і всілякої скорботи та образи. А ще помолися за сина свого – благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й здоров’ї міг житейське море переплисти і до пристані небесного затишку пристати, неушкодженим корабель душі і віру зберігши, і з багатством добрих діл, несхибно даних Богом, людей управивши, стати з тобою, не соромлячись, перед престолом Вседержителя Бога і за труд догляду людей Його прийняти від Нього вінець слави нетлінної спільно з праведними, які трудилися задля Нього.
28.07.2024