Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Різдво Христове (І). Євангеліє про Первенця (Мф., 2 зач., 1:18-25).
Той, хто з покірністю і смиренням приступить до Господа Ісуса Христа, той ніколи більше не захоче з Ним розлучитися.
Перші вправи новобранців війська Христового – це вправи в покірності і смиренні.
З послуху і смирення починається новий світ, нове творіння, нове людство. Старий світ знехтував покірність Богові і смирення перед Богом, і тим зруйнував міст між землею і небом. Духовний будматеріал для відновлення цього мосту – насамперед, покірність і смирення.
Доки Адам був багатий на покірність і смирення, він ледве міг розрізнити свій дух і Дух Божий, свою волю і волю Божу, свої думки і думки Божі. Він не міг ні відчувати, ні бажати, ні думати нічого такого, що не було б у Богові і від Бога. Як ангели Божі, так і Адам стояв безпосередньо наближений до Бога і з безпосереднього наближення споглядав Праджерело світла, мудрості і любові. Живучи всередині самого сонця, не мав він потреби розпалювати яку-небудь свою свічку. Його свічка всередині сонця не горіла б і не світила.
Але коли Адам порушив покірність і втратив смирення – а їх завжди втрачають чи досягають одночасно, тоді його безпосереднє спілкування з Богом було перерване, міст зруйнований, і він впав у страшну пітьму та гнилу сирість, в якій змушений був сам собі світити своєю свічкою, все-таки даною йому з милості Божої, коли правда Божа вигнала його з Раю. Тоді він не тільки почав відчувати різницю між собою і Богом, між своєю волею і волею Божою, своїми почуттями і почуттями Божими, своїми думками і думками Божими, не лише став відчувати і усвідомлювати цю різницю, але ледь-ледь, в рідкісні години просвітління, міг помітити богоподібність свою.
На жаль, в таку безодню був скинутий своїм непослухом і гордістю той, хто спочатку був створений за образом і подобою Самої Святої і Божественної Трійці! («В людині непорочній образ Божий був джерелом блаженства, в людині занепалій він (лише) сподівання блаженства». Філарет Московський. Слово на Введення.) На жаль, всі ми – нащадки Адамові, всі – низькі паростки з пня зрубаного кедра, що колись велично височів і підносився над усіма Божими творіннями в Раю, низькі паростки, заглушені високим будяччям грубої природи, що спустилася, наче завіса, поміж нами і Праджерелом безсмертної любові.
Подивіться лишень, як, ніби за помахом чарівної палички, непокірність і гордість прародича людства тут же змінюють всі творіння довкола нього і його оточує ціле військо неслухняних і загорділих!
Доки Адам був покірним своєму Творцеві і смиренним перед Ним, все його оточення дихало покірністю і смиренням. Але яка миттєва зміна декорацій! У мить Адамового падіння Адама оточують тільки неслухняні. Ось поруч з ним неслухняна Єва. Ось головний носій непослуху і гордості – дух непокірності, сатана. Ось і вся природа, неслухняна, бунтівна і безумна. Плоди, що досі солодко танули на вустах людини, починають мучити його гіркотою. Трава, що стелилася під ногами його наче шовк, починає дряпати його колючками. Квіти, що тішили, коли цар вдихав їх аромат, починають огортатися в броню терня, щоб відштовхнути його від себе. Звірі, що горнулися до нього, наче ягнята, починають накидатися на нього з гострими іклами і палаючими гнівом очима. Все займає у відношенні до Адама положення бунтівне і загрозливе. Так найбагатший із всієї створеної природи почув себе найбіднішим. Досі одягнений у славу архангельську, віднині відчув себе приниженим, самотнім і – голим; настільки голим, що змушений був позичити у природи одягу для своєї наготи, і тілесної, і духовної. Для свого тіла він став позичати шкіру у тварин і листя у дерев, а для свого духу став позичати у всіх речей – у речей! – знання і вміння. Той, хто раніше пив з повноводного джерела життя, нині повинен був ходити за худобою, нахилятися до багна і пити з слідів худоби як у фізичній, так і в духовній спразі.
Погляньте тепер на Господа нашого Ісуса Христа і Його оточення. Всі вони – сама покірність і смирення! Архангел Гавриїл, представник ангельської покірності і смирення; Діва Марія – покірність і смирення; Йосип – покірність і смирення; пастухи – покірність і смирення; волхви східні – покірність і смирення; зорі небесні – покірність і смирення. Слухняні бурі, слухняні вітри, слухняні земля і сонце, слухняні люди, слухняний скот, слухняний і сам гріб. Все покірне Синові Божому, Новому Адамові, і все смиренне перед Ним, бо і Він безконечно покірний Своєму Отцеві і смиренний перед Ним.
Відомо, що разом з багатьма земними посівами, які людина саджає і доглядає, охоче зростають і деякі інші трави та рослини, не сіяні і не доглянуті. Так і з чеснотами: якщо будеш старанно сіяти і вирощувати покірність і смирення в душі своїй, то побачиш, що незабаром поруч з ними виросте цілий букет інших чеснот. Одна з перших – простота, внутрішня і зовнішня. Покірну і смиренну Діву Марію в той же час прикрашає і цнотлива простота. Так само й праведного Йосипа, так само апостолів, Євангелистів. Подивіться тільки, з якою незрівнянною простотою описують Євангелисти найвеличніші події в історії людського спасіння, в історії всесвіту! Можете собі уявити, як розлого і театрально мирський літератор описав би, наприклад, воскресіння Лазаря, якби випадково став очевидцем цієї події? Чи яку велемовну і пихату драму він написав би про все те, що відбувалося в душі Йосипа, слухняної, смиренної і простої людини, у мить, коли він дізнався: його підопічна і обручниця вагітна? А Євангелист у нинішньому Євангельському читанні описує все це всього кількома простими рядками:
Різдво Ісуса Христа було так: після заручин Матері Його Марії з Йосипом, перш, ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. До цього Євангелист описував родовід Господа Ісуса Христа, або, точніше сказати, родовід праведного Йосипа з племені Іудиного, від коліна Давидового. В родоводі цьому Євангелист перечислив людей, народжених від людей природнім шляхом і чином, як народжуються усі смертні на світі. Раптом він починає описувати Різдво Господа і каже: Του δε Ιησου Χριστου η γεννησις ουτως ην, наче хоче цим δε (а, ж, однак) показати надзвичайність і надприродність Його Народження, яке цілковито відрізняється від способу народження всіх перелічених предків Йосипа. Матір Його Марія була заручена з Йосипом. В очах людей ці заручини могли вважатися своєрідною передмовою до шлюбного життя; але в очах Марії та Йосипа вони не могли вважатися таким. Слізно вимолена у Бога, Діва Марія за обітницею батьківською була навіки присвячена Богові. Цю обітницю батьківську Вона й зі Свого боку добровільно прийняла, що показує Її багаторічне служіння у храмі Єрусалимському. Якби це залежало від Її волі, вона, безумовно, перебувала б у храмі до самої смерті, як Анна, донька Фануїлова (Лк.2:36-37), але закон наказував інше, і те інше мало сповнитися. Вона була заручена з Йосипом не для того, щоб жити у шлюбі, а саме для того, щоб уникнути шлюбу. Всі деталі заручин цих і їхнє значення містяться в Переказах Церковних. І якби люди цінували Перекази, пов’язані з Богоматір’ю, з праведним Йосипом та усіма особами, згаданими у Євангелії, настільки, наскільки вони цінують перекази, іноді й зовсім безглузді, пов’язані зі світськими царями, полководцями та мудрецями, кожному була б зрозуміла суть заручин Пресвятої Діви з Йосипом. (Сщмч. Ігнатій каже, що Діва була заручена, «щоб Різдво Його було приховане від диявола і щоб диявол тому думав про Нього як про народженого від законної дружини, а не від діви». Так само і блж. Ієронім. Тлумачення на Євангеліє від Матфея. Те ж і свт. Григорій Неокесарійський. ІІ слово на Благовіщення).
Перш ніж поєднались вони, - ці слова не означають, ніби вони потім поєдналися як чоловік і дружина, Євангелист і не думає про це. Євангелиста цікавить у даному випадку саме Різдво Господа Ісуса Христа, і ніщо більше, і він пише наведені вище слова, щоб показати: Його Народження відбулося без поєднання чоловіка й жінки. Тому розумій слова Євангелиста точно так, як ніби він написав: і без поєднання їх виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. Лише від Духа Святого і міг бути зачатий Той, Кому належало серед царства духа темряви і гніву відновити Царство Духа світла і любові. Як би міг Він виконати Свою Божествену місію у світі, якби прийшов у світ каналами земними, закритими гріхом і смердячими гнилістю смертною? У цьому випадку вино нове віддавало б запахом міхів старих, і Той, Хто прийшов порятувати світ, Сам потребував би спасіння. – Тільки дивом міг бути спасенний світ, дивом Божим; в це вірував весь рід людський на землі. І коли диво Боже відбулося, не слід сумніватися в ньому, але треба вклонитися перед ним і для себе в цьому чуді знайти ліки та спасіння. Як же чинить Йосип, дізнавшись, що Діва Марія має в череві?
Йосип же чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи знеславити Її, хотів таємно відпустити Її. Він діє, таким чином, з покірності законові Божому. Він слухняний волі Божій у тій формі і настільки, у якій і наскільки воля Божа до того часу була об’явлена народові Ізраїльському. Він чинить і з покірності перед Богом. Не будь занадто строгим, - попереджує премудрий Соломон (Еккл.7:16). Тобто: не будь занадто строгим до тих, хто згрішив, але пам’ятай про свої немочі і свої гріхи, старайся у відношенні до грішників строгість розчинити милістю. Вихований цим духом, Йосип і не подумав віддавати Діву Марію на суд за підозрюваний гріх: і не бажаючи ославити Її, хотів таємно відпустити Її. Такий план показує нам Йосипа як людину зразкову, зразкову у строгості й милості, яку взагалі дух Старозавітнього закону міг виховати. Все у нього просто і ясно, як це й могло бути в серці людини, що боялась Бога.
Але як тільки Йосип придумав зручний вихід з незручного становища, раптово в його плани втрутилось небо, давши несподіване повеління:
Але коли він замислив це, - ось Ангел Господній явився йому уві сні і сказав: Йосипе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, дружину твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. Ангел Божий, котрий до того благовістив Пречистій Діві пришестя у світ Боголюдини, нині йде приготувати шлях Йому і прямими зробити стежки Йому. Сумнів Йосипа – одна із перешкод на шляху Його, і до того ж, вельми сильна і небезпечна перешкода. Цю перешкоду слід прибрати. Щоб показати, як легко силам небесним зробити те, що людям дуже важко, ангел являється Йосипу не наяву, а уві сні. Іменуючи Йосипа сином Давидовим, ангел хоче одночасно і виявити йому честь, і напоумити. Як нащадок царя Давида ти повинен радіти цій Божественній тайні більше за інших людей, однак ти повинен і розуміти її краще за інших. Але ж як ангел називає Діву жінкою його: не бійся прийняти Марію, жінку твою? Точно так само, як і Господь з хреста сказав Матері Своїй: Жінко! Це син Твій, - а потім учневі Своєму: ось Матір твоя (Ін. 19:26-27)! Воістину, небо бережливе на слова і не промовляє нічого зайвого. Якби цього не слід було б говорити, чи сказав би ангел це? Хоча таке найменування Марії жінкою Йосиповою є каменем спотикання для деяких невіруючих людей, воно є захистом чистоти від нечистих сил. Бо слово Боже слухають не лише люди, але й усі світи, і добрі, і злі. Той, хто бажав би проникнути у всі таємниці Божі, мав би мати зір Божий для всього створеного, видимого і невидимого.
Зароджене в Ній є від Духа Святого. Це є діло Боже, а не людське. Не дивись на природу і не бійся закону. Тут діє Більший від природи і Сильніший від закону, без Котрого ні природа не мала б життя, ні закон – сили.
З повідомленого ангелом Йосипові ясно, що Діва Марія нічого не сказала йому про явлення Їй раніше великого архангела; як ясно і те, що нині, коли Йосип мав намір Її відпустити, Вона зовсім не виправдовувалася. Звістку архангела, як і всі небесні тайни, що Їй поступово відкривалися, Вона зберігала...., складаючи у серці Своєму (Лк.2:19; 2:51). У Своїй вірі в Бога і покірності Богові Вона не боялася ніякого приниження перед людьми. «Якщо мої муки угодні Богові, чому б мені не перетерпіти їх?» говорили пізніше деякі мученики Христові. Живучи в безперервній молитві і богомисленні, Пречиста могла сказати: «Якщо Моє приниження угодне Богові, чому б Мені не перетерпіти його? Лиш би Я була правою перед Господом, який пізнає серця, а люди нехай роблять зі Мною, що хочуть». Знала Вона й те, що весь світ не може зробити з Нею нічого, чого б не дозволив Бог. Яка простодушна смиренність перед Господом живим і яка предивна відданість волі Його! І до того ж – яке геройство духу у ніжної Діви! Приязнь Господня до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він звістить їм. (Пс. 24:14). Якщо грішники нині, як і у всі часи, шукають для себе лжесвідків, Діва Марія, маючи свідком не людину, а Всевишнього Бога, не виправдовується, не обурюється, а мовчить – мовчить і чекає, щоб виправдав Її Сам Бог у свій час. І Бог незабаром поспішив виправдати Свою Обраницю. Той самий ангел, який відкрив Їй велику тайну Її Зачаття, нині поспішив заговорити замість безмовної Діви. Отже, пояснивши Йосипові те, що вже відбулося, ангел Божий тепер іде далі і пояснює йому те, що має відбутися: «Народить бо Сина, і наречеш Його іменем Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їх. «Не сказав він: «Народить тобі Сина», - але так просто сказав: народить; бо народить (Його) не йому, але всьому світові» (Златоуст). Ангел наставляє Йосипа поводити себе з Новонародженим як справжній батько, тому й говорить: і наречеш Йому ім’я. Ісус означає «Спаситель». Тому друге речення і починається з «бо», тобто: і наречеш Йому ім’я Спаситель, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їх.
Архангел є справжнім вісником Божим. Він оголошує те, що дізнається від Бога; він в Богові бачить істину. Для нього природа зі своїми законами ніби й не існує. Він знає лише про всемогутність Бога живого, як колись знав і Адам. Сказавши: Він спасає людей Своїх від гріхів їх, - архангел передрік основну справу Христову. Христові подобає прийти для того, щоб спасти людей не від якогось другорядного зла, а від головного зла, від гріха, що є джерелом всього зла у світі. Йому подобає спасти дерево людства не від однієї хмари гусениць, яка в певний рік випадково напала на нього, бажаючи обглодати; але від хробака в корені, від якого все дерево сохне. Він приходить не для того, щоб спасти людину від людини чи народ від народу, але для того, щоб спасти всіх людей і всі народи від сатани, сіяча і властителя гріха. Він приходить не так, як брати Маккавеї, чи Варавва, чи Бар-Кохба, щоб підняти бунт проти римлян, котрі, наче хмара гусениць, напали на народ Ізраїльський, бажаючи знищити його; але як безсмертний і спільний Лікар, перед Котрим і ізраїльтяни, і римляни, і греки, і єгиптяни, і всі народи на землі є хворі і важкохворі, бо сохнуть від одного й того ж мікроба, від гріха. Христос пізніше досконало виконав передбачене архангелом. Прощаються тобі гріхи, - було Його переможним словом протягом всього Його земного служіння серед людей. У тих словах міститься і діагноз хвороби, і ліки. Гріх – це діагноз хвороби; прощення гріхів – це ліки. І Йосип був удостоєний першим із смертних людей в Новому Творінні пізнати істинну мету пришестя Месії і істинну природу Його служіння.
Повіданого архангелом Йосипові було досить, щоб у покорі цій новій і прямій заповіді Божій, він відмовився від своїх думок, як і від плану відпустити Марію. Небо велить – Йосип підкоряється. Але звичайний метод неба – не давати людям веління без апелювання до людського розуміння і самовизначення. Богові з самого початку було важливо, щоб людина діяла як вільна істота. Бо у свободі, у вільному самовизначенні людини й полягає вся відрада людини. Без свободи людина була б просто майстерним механічним витвором Божим, який Бог підтримував і приводив у дію винятково із Своєї волі і Своєю силою. Таких пристроїв у Бога в природі достатньо, але людину Він сподобив виняткового становища, давши їй свободу, щоб вона визначилася: за Бога вона чи проти Бога, за життя, чи за смерть. Становище вельми почесне, але водночас і вельми небезпечне. Тому Бог не просто заповідає Адамові: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, - але тут же додає: бо в день, коли ти вкусиш від нього, смертю помреш (Бут.2:16-17). Цим останнім реченням Бог дає людині доказ для її розуму і мотив для її волі, щоб не їла із забороненого дерева: бо в день, в котрий ти вкусиш від нього, смертю помреш. Подібно чинить нині й архангел з Йосипом. Звелівши прийняти Марію і не відпускати Її та пояснивши, що Плід Дівиної утроби Її є від Духа Святого, архангел нагадує Йосипові і про ясне пророцтво великого пророка: ось Діва у череві зачне і народить Сина, і наречуть ім’я Йому Емануїл, що значить: з нами Бог (Іс.7:14).
Сказане раніше: і наречеш Йому ім’я Ісус, - не суперечить тому, що говориться тепер, а саме: і наречуть ім’я Йому Емануїл, що значить: з нами Бог. У першому випадку Йосипові велено наректи Йому ім’я Ісус, тобто Спаситель; а у другому випадку стверджується, що Немовля буде назване людьми і народом Емануїлом, тобто, з нами Бог. Обидва імені, кожне по-своєму, виражають найголовніший зміст пришестя Христового у світ і Його служіння світові. А саме, Він прийде, щоб простити гріхи, щоби помилувати і спасти людей від гріха, тому й буде зватися Спаситель – Ісус. Але хто може прощати гріхи, крім одного Бога (Мк.2:7)? Ніхто у світі; ніхто ні на небі, ні на землі не має ні влади, ні сили прощати гріхи і спасати від гріхів – тільки один Бог. Бо гріх є головним хробаком всесвітньої хвороби. І ніхто не відає бездонного жаху гріха так, як безгрішний Бог. І ніхто не може викорінити хробака гріха, крім Бога. А оскільки Ісус прощав гріхи і через це робив людей здоровими, то Він і є Бог серед людей. Якби ми захотіли привести імена у причинно-наслідковому зв’язку, тоді ім’я “Емануїл» слід було б поставити перед іменем «Ісус». Бо для того, щоб Новонароджений міг здійснити діло Спасителя, Він повинен бути Емануїлом, тобто має прийти як Бог серед нас. Але і в такому порядку сенс залишається той же. Все одно, як сказати, так чи інакше; зміст не міняється, чи скажемо ми: «Емануїл – тому Спаситель», - чи: «Спаситель – бо Емануїл». (Але хто нарече Йому ім’я Емануїл? Це тут говориться безособово. «Ніхто не нарік Його Емануїлом. На ім’я – ніхто, а по суті – всі. Ті, хто увірував, погоджуючись, що з нами Бог, хоча Він живе серед нас як Людина». Чернець Євфимій Зігабен. Тлумачення на Євангеліє від Матфея). У всякому випадку, одне ясніше від усього у світі: що нема спасіння цьому світові, якщо у нього не прийде Бог; і що для нас, людей, нема ні ліків, ні спасіння, якщо Бог не буде з нами. Якщо Бог не буде з нами, і при цьому не як ідея чи прекрасна мрія, але з нами, як і ми: з душею, як і ми; у плоті, як і ми; в скорботі і стражданні, як і ми; і, нарешті, у тому, що нас більше всього відрізняє від Бога, - в смерті, як і ми. Тому всіляка віра, котра вчить, що Бог не прийшов у плоті і не може прийти у плоті, є хибною, бо представляє Бога і безсилим, і немилосердним; представляє Його мачухою, а не матір’ю. Безсилим уявляє Його, бо завжди оберігає Його від найбільшого поля битви – поля битви з сатаною, гріхом і смертю. Треба скувати сатану, треба вирвати паросток гріха з кореня душі людської, треба знищити жало смерті – о, слід звершити справу величнішу і важчу від тої, наче треба було б весь світ тримати на своїх плечах. Наш Бог витримав боротьбу цю, і притому переможно. Люди іншої віри бояться навіть у думках дозволити своїм богам таку боротьбу, в котрій їх противники могли б перемогти. Та що б це була за матір, якби вона не схилилася до землі з любові до своєї дитини, щоб втішити її, колисати її, агукати до неї? А тим більше, якщо дитина опинилася в полум’ї чи серед звірів! О Господи, прости, що ми задаємо такі питання! Який би Ти був милосердний Творець світу, якби не спустився до нас з милості Твоєї, якби лише з туманної і безпечальної далини дивився на наше нещастя, і жодного холодного перста не простягнув би в полум’я наше, і ногою Твоєю не ступив би у рів, в якому нас розтерзують звірі? Воістину, Ти зійшов до нас, і ще нижче, ніж потребує яка б то не була земна любов. Ти народився у плоті, щоб з плотськими пожити і плотських спасти. Ти причастився чаші страждань всіх творінь Твоїх. Ні з ким Ти не розділив цієї чаші гіркого причастя, але один випив її до дна. Тому Ти наш Спаситель, бо Ти був Бог серед нас; Ти був Бог серед нас, і тому Ти міг бути нашим Спасителем. Слава Тобі, Ісусе Емануїл!
Що ж до Йосипа, то він зі страхом і трепетом все виразніше бачив: поруч з ним тчеться полотно, довше від сонячного світла і ширше від повітря; полотно, для якого Сам Всевишній – основа, а ангели і всі творіння – уток. Йому ж випав жереб послужити як знаряддя Боже у центрі самого полотна Нового Творіння. Доки людина не почує, що Бог через неї робить Своє діло, доти вона слаба і немічна, невизначена і сама себе зневажає. Але коли людина відчує, що Бог взяв її в Свої руки, як коваль – залізо для кування, вона відчує себе одночасно сильною і смиренною, ясною у вчинках своїх, що хвалиться Богом своїм.
Вставши від сну, Йосип вчинив, як звелів йому Ангел Господній, і прийняв жінку свою, і не знав Її. Коли нарешті Вона народила Сина Свого первенця, і він нарік Йому ім’я: Ісус. Коли ми читаємо Святе Євангеліє, то повинні розум Євангельський переносити у себе, а не свій розум в Євангеліє. Сам дивуючись, Євангелист повідав про чудо Різдва Спасителя. Для нього головне – показати, що Різдво це відбулося чудесним чином. Ось уже четвертий доказ цього, приведений Євангелистом Матфеєм у нинішньому Євангельському зачалі. Спочатку він сказав, що Діва Марія була лише обручена з Йосипом: Коли Його матір Марію заручено з Йосипом... По-друге, він говорить: вона має в утробі від Духа Святого. По-третє, Матфей повідомляє, що ангел уві сні оголошує про Її вагітність як про чудесну і надприродну. І ось тепер, по-четверте, Євангелист повторює ту ж саму думку за допомогою слів: І не знав він її, аж Сина свого первородженого Вона породила. Таким чином, ясно як день, що Матфей і не думає говорити, ніби після Різдва цього Йосип поєднався з Марією. Те, чого не було, доки Сина свого первородженого Вона народила, не було й потім, коли Вона народила Сина. Якщо ми скажемо про якусь людину, що, поки триває богослужіння у храмі, вона не звертає уваги на слова священика, ми, звісно, і не думаємо цим сказати, що людина ця звертає увагу на слова священика після закінчення богослужіння. Чи, якщо ми говоримо про пастуха, що він співає, доки вівці пасуться, ми не маємо на увазі, що пастух не співає, коли вівці перестають пастися. («Як говориться про час Потопу, що ворон не повернувся в ковчег, поки земля не висохла; він, зрозуміло, і після не повернувся. (Чи) як Христос говорить: і ось, Я з вами у всі дні до кінця віків; хіба потім Він не буде з нами? Блж.Феофілакт.) Слово ж первенець відноситься винятково до Господа Ісуса Христа (Пс. 88:28; пор: 2Цар.7:12-16; Євр.1:5-6; Рим.8:29), Котрий є первенцем між всіма царями і первородний між багатьма браттями (Рим.8:29), тобто між спасенними і всиновленими людьми. Якби слово первенець писалось з великої літери, як ім’я власне, не було б ніякої двозначності. Чи якби перед словом первенець стояла кома, також не було б ніякої двозначності і ніякого збентеження. Між тим, якраз і слід читати слово первенець, ніби це ім’я власне і перед ним стоїть кома: Вона народила Сина Свого, Первенця. Господь наш Ісус Христос є Первенець як Творець нового Царства, як Новий Адам.
Про преподобного Аммона (Житія святих, 4 жовтня) розповідається, що він вісімнадцять років перебував у законному шлюбі, не маючи з дружиною жодного тілесного зв’язку. Свята великомучениця Анастасія (22 грудня) також жила кілька років у шлюбі з Помплієм, римським сенатором, не маючи з ним жодного тілесного зв’язку. Ми наводимо тут лише два приклади з тисяч інших. Своїм пречистим дівоцтвом, до Різдва, у Різдві і після Різдва, Діва Марія протягом всієї історії Церкви сподвигла на цнотливе життя тисячі й тисячі дівиць та юнаків. Дивлячись на Її цноту, багато законних жінок розривали шлюб і присвячували себе дівочій чистоті. Дивлячись на Неї, багато закоренілих блудниць відкидали своє розпусне життя, обмиваючи свою осквернену душу сльозами і молитвою. То ж як можна навіть подумати, що Пречиста Діва, стовп і натхнення християнської чистоти і цнотливості протягом віків, могла бути у дівоцтві нижчою за святих Анастасію, Феклу, Варвару, Катерину, Параскеву і незліченну безліч інших? Чи як можна навіть подумати, що Вона, котра носила в тілі Своєму безпристрасного Господа, могла коли б то не було мати хоча б тінь тілесної пристрасті? Вона, що Бога носила і Бога народила, «була Дівою не лише тілом, але й духом», - говорить святитель Амвросій. Золотоуст же, порівнюючи Духа Святого з бджолою, мовить: «Як бджола не влетить в смердючу посудину, так і Дух Святий не увійде в нечисту душу».
Та перервімо бесіду про те, чому слід присвятити менше розмов і більше захоплення. Там, де покірність Богові живому і смирення перед Ним, там і чистота. Покірних і смиренних рабів Своїх Господь зцілює від усякої земної пристрасті і похоті. Тому присвятімо себе очищенню своєї совісті, своєї душі, свого серця і свого розуму, щоб і нам сподобитися благодатної сили Духа Святого; щоб земля нарешті перестала сіяти своє сім’я у внутрішню людину нашу – і Дух Святий зачав всередині нас нове життя і нову людину, подібну Господу і Спасу нашому Ісусу Христу. Йому ж подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки віків. Амінь.
06.01.2024