Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя перед Богоявленням. Євангеліє про Іоана Предтечу (Лк., 1 зач., 1:1-8).
Не буває істинної мудрості без любові, а істинної любові – без мудрості. Мудрість без любові є мудрістю зміїною, себелюбною і отруйною; любов без мудрості – злива в той час, коли висохла земля очікує ласкавого дощику.
Яка невимірна мудрість Божа! І ніщо не зрівняється з нею у безмірності, крім любові Божої. Які великі мудрість Божа і любов Божа, явлені у створеній природі! І все ж вони є лише тінню мудрості і любові, які Бог виказав через Господа Ісуса Христа у справі людського спасіння. Наскільки явлені при Першому Творінні мудрість Божа і любов Божа! Але це мудрість створення того, кого не було, любов давати тому, хто не мав. Мудрість же, виявлена при Новому Творінні, є мудрістю лікування тяжко хворого, і любов при Новому Творінні є любов’ю самопожертви.
Ще раз, і ще двічі, і ще багато разів прочитайте Євангеліє Господа і Спаса нашого Ісуса Христа і напийтеся несказанної мудрості Божої і любові Божої. І ви відчуєте подвоєне і багато разів помножене здоров’я душі, і силу душі, і радість, і життя.
Господь приходить у світ, щоб світ зцілити, оновити, воскресити з мертвих. Як приходить? Приходить як Воєвода, перед Яким і за Яким ідуть війська. Воїнство небесне зібралося довкола Нього, попереду і позаду Нього. Можна подумати, ви побачите царського сина у шовках і порфирі, - а тут Немовля, народжене в овечій печері і спеленане в яслах волових!
Можна подумати, ви побачите генерала, біля дверей котрого підніметься ліс багнетів, що захищають його життя від вилазок зрадників і нападу ворогів. А тут – беззбройне і незлобливе Дитя, на Котрого відразу ж після Різдва царі земні і князі влаштували полювання, ніби на оленя.
Можна подумати, ви побачите царя у порфирі, що сидить у золотій колісниці, в супроводі блискучого почту вельмож. А тут – простий Ремісник, Котрий нечутно і без супроводу довго йде і по камінню, і по пилюці дорожній, і по порослим терням стежинам – здалеку, з самого Назарету до гирла Йордану, щоб схилити Свою голову під десницю Іоана Хрестителя і хреститися, як інші люди.
«Але де ж ті Його війська?» - спитаєте ви. Тут, довкола Нього, попереду і позаду Нього. Те блискуче ангельське вояцтво, що бачить у Христі свого Воєводу і Царя. Вони бажали б носити Його на херувимській колісниці, але Він не хоче – і тільки Він знає, чому не хоче, Він і Отець Його, і Дух Святий. Хотіло б ангельське воїнство зодягнути Його у сонце, і прикрасити зірками, і підперезати веселкою, але Він того не хоче – і тільки Він знає, чому не хоче того. Бажали б ангели голосом трубним сповіщати про Його пришестя; хотіли б відразу, своєю могутністю і силою, відкрити очі усім людям на землі, щоб прозріли і пізнали Господа свого. Хотіли б ангели – і могли б – дати мову і дереву, і каменю, і воді, і повітрю, щоб уся природа зустріла Його вигуками: «Осанна! Осанна!» Але Він цього не хоче – і тільки Він знає, чому не хоче.
І ми тепер знаємо, чому Він цього не хотів. Усю цю славу Він має у вічності. Але нині Він спустився у тенета часу, у темницю гріха і смерті, де численні брати Його плачуть і ридають, і божеволіють від гріха, і тліють від смерті. Він вторгнувся у ворожий табір, і Він, переодягнений у полоненого, схожого на усіх інших полонених, ступає обережно і мудро, щоб володарів цього табору для полонених схопити і зв’язати, а братів Своїх полонених звільнити і піднести у Царство Бога та безсмертних ангелів.
Ці воїнства ангельські для Нього постійно були видимі, а для інших людей вони тільки час від часу зблискували, наче поодинокі сонячні промені з-за темної хмари. У Його земному житті було загалом три початки. Один початок позначений Зачаттям і Різдвом, другий – Хрещенням, а третій – Воскресінням. Перший початок означає Його пришестя у світ, другий – Його проповідь через явні слова і явні чудеса (бо Він і як Немовля проповідував і творив чудеса, але це було таємно, невисловлено і невидимо), а третій – заснування Його безсмертного Царства. При першому і при другому початку ангели були видимі і для інших людей. А при другому початку, тобто, при Хрещенні Його, була явлена Сама Свята Трійця. Але й другий початок був не без з’явлення ангелів. З’явився один ангел; і це був не безплотний ангел, але людина, ім’я йому Іоанн, син первосвященика Захарії і дружини його Єлисавети. Він не був ангелом, як інші ангели, але був названий ангелом через пророка. Ось, Я посилаю Ангела Мого, і він приготує шлях переді мною, - говорить пророк (Мал.3:1).
З цього пророцтва починає своє Євангеліє святий Євангелист Марк. І у цьому є якась зворушлива таємниця. Кожен Євангелист починає своє Євангеліє по-особливому. Євангелист Іоан починає з вічності; Матвій починає з Авраама; Лука починає з земного Різдва Спасителя; а Марк – з Хрещення на Йордані. Чому усі Євангелисти не починають з одного і того ж? Але скажіть мені, де цей єдиний початок Ісуса Христа? Важко простежити, де початок мертвої речі; ще важче – де початок живої людини; і наскільки ж важче – де початок Життєдавця, через Котрого все почало бути. Насправді, і у кожного з нас є чотири початки, доступні нашому розуму чи нашому сприйняттю. Один наш початок – у Богові, другий – в наших прародичах, третій – у наших батьках, а четвертий – у тому часі, коли ми починаємо здійснювати найбільшу діяльність у цьому світі. Але у Христа є ще один, п‘ятий, початок по відношенню до тебе, як і до кожного з нас. А саме: Ісус Христос, Син Божий, і Його Євангеліє починаються для тебе тоді, коли Він воскресає у серці твоєму і розумі як єдиний твій Спаситель. Тоді, коли Він перестане бути у тобі тільки як золота лампада, що наповнена єлеєм, але не горить; але коли загориться і буде зігрівати і освітлювати усе твоє єство. Тоді, коли Він стане для тебе хлібом насущним, без якого ти не можеш провести жодного дня. Тоді, коли Він буде для тебе цінністю більшою, ніж увесь всесвіт, всі блага, рідні і друзі; коли Він стане тобі дорожчим від самого земного життя твого. Тоді для тебе настане істинний початок Ісуса Христа. Лише тоді ти зможеш зрозуміти інші чотири початки, згадані чотирма Євангелистами.
Євангелист Марк відкриває своє Євангеліє початком суспільної проповіді Христової і Його суспільного служіння у світі. І тут же він виділяє пророцтво пророка Малахії про Іоана Предтечу як ангела, що йде перед лицем Господнім.
Чому і пророк, і Євангелист називають Іоана ангелом, хоча він був не ангел, а людина? По-перше, тому, що Іоан своїм життям уподібнився ангелу небесному і з усіх смертних людей найбільше наблизився до життя ангельського. По-друге, щоб ти пізнав: мета служіння Христового на землі – зробити з людей ангелів; із смертних, грішних, природою поневолених людей зробити безсмертні, безгрішні і вільні від природи створіння, якими є святі ангели на небесах. Чим же святий Іоан уподібнився ангелу? По-перше, своєю покірністю Богові; по-друге, своєю свободою від світу; і по-третє, своєю безтурботністю до тілесного свого життя. Перше є основою всього, друге витікає з першого, а третє – з другого.
Ангели цілковито покірні Богу. Їм постійно і безпосередньо відкриваються невисловлені таємниці Божої мудрості, сили і любові, і їх покірність своєму Творцеві ґрунтується не на необхідності, а на радості і смиренні. І святий Іоан був цілком покірним Богові від самого свого дитинства. Народжений від престарілих батьків, він ще у ранньому дитинстві залишився сиротою, і Бог став для нього єдиним батьком, єдиною опорою і єдиною любов’ю. Його батько був первосвящеником, і це могло зміцнити Іоанове богопізнання. Його зачаття у лоні престарілої неплідної матері, здійснене силою і волею Божою, не могло залишитися для нього невідомим. Якщо євангелист Лука міг знати дивовижну історію зачаття Іоанового, тим більше повинен був знати її сам Іоан. Він знав, що ангел Божий звістив про його народження, і він знав пророчі слова ангела: він буде великим перед Господом; не буде пити вина і сикеру, і сповниться Духом Святим ще у лоні матері своєї; і багатьох синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх; і пройде перед Ним (перед Ісусом) у дусі і силі Іллі (Лк.1:15-17). Все це було висічене у серці маленького Іоана незабутньо, ніби на кам’яних скрижалях. Головні шляхи його життя Бог відкрив йому з дитинства, і йому відразу ж повинно було бути зрозуміло, що йому слід робити і яким життям жити. Він тут же вирушив в пустелю (Лк.1:80), щоб день і ніч дослухатися духом своїм до волі Бога живого. Він весь віддався Богові і у всьому покладався на Бога. Йому не треба було, щоб його вчив хто-небудь з людей; бо з ним безпосередньо спілкувався і Сам, безпосередньо, відкривав йому волю Свою Той, від Кого і люди отримали кращі із своїх знань, що передаються ними одне одному. І так, віддалений від світу, Іоан повністю припав до Бога, подібно до ангелів небесних. Як і ангели, він пив прямо з Праджерела мудрості, сили і любові. Тому пророк і називає його ангелом.
Крім цього, Іоан був подібний до ангелів небесних і своєю свободою від світу та людей. Світ для нього був порохом, який то зеленій, то чорніє, але завжди залишається порохом. Люди для нього були розпорошеною отарою, що загубила свого пастиря. Що є світ і людина перед всепроникною силою живого Бога? Що – їх сила, їх похвала, їх погрози? Те ж, що й булька на поверхні глибокого моря. Світ не може дати людині ніякого добра, не позичивши його від Бога; і ніякої шкоди не може світ завдати людині у присутності Божій і без того, щоб Бог допустив це. То чого тоді запобігати перед світом? Чого тоді очікувати чого-небудь від цього боржника Божого? Чого боятися світу, якщо весь світ живе у страху і дихає страхом? Тому Іоан, як ангел Божий, зовсім не приростав до світу і не мав найменшого страху перед світом. Тому Іоан і гримить безстрашно проти грішних вельмож єрусалимських, яким інші люди поклоняються, як ідолам: Роде зміїний, хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? (Лк.3:7)? І на Ірода виливає він викривання за все, що зробив Ірод поганого (Лк.3:19). Іоан не рахується ні з ким, крім єдиного Бога живого і Його святої волі. Він не розрізняє людей ні за одягом, ні за знатністю, ні за владністю, ні за вченістю, ні за багатством, ні за віком – він розрізняє їх лише за властивостями душі їх. Його очі і бачать не тілесних людей, але голі людські душі, котрі для інших очей приховані під маскою тіла. Таку свободу від світу і людей мають лише ангели Божі. Тому пророк і називає Іоана ангелом.
Крім того, Іоан уподібнився ангелам і безтурботністю про своє тілесне життя. Ангели не тілесні, як люди, але й вони мають блискуче втілення своєї особистості, яке можна назвати тілом небесним (1Кор.15:40). Ангели абсолютно не турбуються про себе. Їх не мучить турбота про те, що їм їсти, що пити і у що зодягнутися. Служачи Богові, вони знають, що Бог їх наситить, і напоїть та одягне. Який домовласник на землі залишить своїх вірних слуг голодними і голими? Наскільки ж більше Бог піклується про вірних служителів Своїх. Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоча на один лікоть? Ми оточені Богом більше, ніж повітрям і світлом. Він знає сутність нашу, і Він знає потреби наші. І Він щоденно задовольняє потреби наші. Чому не всі люди можуть це побачити? Тому що іноді буває неврожай і голод! Чому Бог допускає це? Тому що Бог повинен живити не тільки наше тіло, але й нашу душу. А досвід показує, що інколи тілесний голод стає поживою для душі. Найочевиднішим доказом цього є піст. Завжди сите тіло зазвичай показує завжди голодну душу. Хто поститься, той душу пригощає. Чим більше людина звикне поститись, тим більше вона зменшує піклування про своє тіло і збільшує радість своєї душі. Це недостатньо просто сказати і просто почути; це стає зрозумілим саме собою, коли людина старається так робити і застосовує це в житті.
Святий Іоан, як і всі святі, жив не книжковою мудрістю, але дослідною дійсністю. Він навчився безтурботності про своє тілесне життя не з прочитаних книг і не з повчань мудреців, які говорять, але не показують; він навчився безтурботності, вправляючись в ній. Він вправлявся у пості і побачив, що людина може жити не тільки без усіх тих страв, про які вона так піклується, але й без хліба. Сам же Іоан їв акриди та білий мед. (Акриди ці були, за твердженням святих отців, верхівками пустельних рослин, що називаються «мелагра». Дикий мед – це гіркий мед диких бджіл, який знаходився в дуплах дерев і в розщелинах скель). Він не вживав ні вина, ні будь-яких інших міцних напоїв. І не сказано, що він коли-небудь скаржився на голод чи на спрагу. Не акриди і дикий мед живили його, але сила Божа, що подавалася вірному і покірному служителю Божому через акриди та дикий мед. Хліб ангельський їсть людина (Пс.77:25). Так зазвичай і буває з вірними та покірними, у той час, як невірні і непокірні змушені разом з розкішною кухнею тримати й велику аптеку. Бо через розкішні страви і напої невірний та непокірний отримує не їжу для душі і тіла, але обтяженість, гнів і хворобу. І про житло та одяг не піклувався Іоан. Житлом його була пустеля, вкрита небесним куполом, одяг же він носив з верблюжого волосу і пояс ремінний на стегнах своїх. Подібно був підперезаний Ілля, що означає мертвість пристрастей і готовність виконувати волю Божу. А взуття? А головний убір? Якщо довго жити без взуття, то ноги самі стануть взуттям. І якщо довго ходити з непокритою головою під зоряним склепінням, то для голови розлогий вінець зоряний стане зручнішим, ніж тісний убір з шерсті і трави. Він бачив душу свою більше зодягненою у сонячні ризи небесних ангелів, ніж у падаль плоті. («Подвижники, витончуючи плоть, витончують і гріх; вони стараються бути безтілесними, виснажуючи смертне безсмертним». Свт. Григорій Богослов). Ймовірно, він, як і апостол Павло, і багато інших угодників Божих, часто не знав, у тілі він, чи поза тілом (2Кор.12:3-4). Відпочивав і спав він або під ясним небом, або в одній з численних печер у зайорданській пустелі. Але чого йому було про це турбуватися, якщо душа його спочиває в царських обіймах небесного Творця? Отруйні єхидни і голодні леви були його сусідами. Однак він їх не боявся, бо знав, що над ним пильнує всевидюще Око. І чого їх боятися, якщо вони не можуть нашкодити душі його? А свою сутність він бачив у своїй душі, а не в своєму тілі. Люди, які бачать свою сутність тільки у своєму тілі, борються за своє тіло, шукають для нього зручностей, піклуються про нього. Святий Іоан був вільний від усяких тілесних піклувань. Всі його піклування були про душу, а воля Божа була єдиним законом і володарем душі його. У цьому він уподібнився ангелам небесним. Тому пророк і називає його ангелом.
Та є й інше пророцтво про святого Іоана. Великий пророк Ісайя називає його голосом, волаючим у пустелі: готуйте шлях Господу, рівняйте стежки Йому. Якщо перше пророцтво більше стосується особистого характера святого Іоана, то це друге більше стосується характера його служіння, його місії. Так у чому ж має полягати його служіння? У тому, щоб, волаючи в пустелі, попереджувати людей, щоб приготували шлях Господу. Під пустелею розуміється, насамперед, пустеля зайорданська, звідки сильний Предтеча Христа і засурмив людству тривогу: «Покайтеся! Ось гнів наближається! Ось сокира біля коріння дерев лежить! Ось кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і вкинуть у вогонь! Ось іде Сильніший від мене, і лопата Його в руці Його! Ось він спалить солому вогнем невгасимим! Покайтесь!»
Під пустелею розуміється і все людство, і вся історія людства, яку гріх висушив, ніби сухоти. Предтеча – перша ластівка нової весни. Але сам він не є ні весняним сонцем, ні весняними пахощами, ні весняною піснею; він тільки сурмач, що будить заснулих під час довгої зими. Він тільки вісник Весни, а Весна – Господь Ісус Христос.
Під пустелею розуміється і стара душа людська, відлучена від Бога, що відійшла у темряву смертну, як підземна ріка – у піски пустелі. Святий Іоан є совість, що виводить річку до Сонця, а Христос – Сонце. Совість – предтеча любові, як Іоан – предтеча Христа.
Приготуйте шлях Господу, рівняйте стежки Йому. Як? Висповідайтесь і покайтесь. Сотворіть це негайно, бо Господь іде. Він буде стукати у двері кожної душі. Висповіданий і розкаяний буде тримати двері душі відкритими, і Господь увійде, і подасть йому життя вічне. А не висповіданий і не розкаяний залишить двері душі закритими і заіржавленими від гріха. І Господь пройде повз нього. Але за Ним іде сокира і вогонь, так само, як і перед Ним іде весна з сонцем, пахощами і піснею. Шлях Господній і стежки Його є душі людські; кривизни на них – гріхи і беззаконня.
Що означає приготуйте шлях Господу, пророк Ісайя пояснює ще й наступними словами: хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та пагорок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! (Ис.40:4). Тобто: все те, що ви вважаєте низьким і немічним, підніміть високо, а все те, що вважаєте високим і міцним, скиньте донизу. Або, іншими словами: Бога ви вважали низькою долиною, хоча Він є найвища висота; а світ матеріальний вважали найвищою висотою, в той час як він є долиною і підніжком ніг Божих. Гріх перевернув увесь світ вниз головою. Відкиньте гріх, і світ знову встане на ноги. Тому висповідайтеся і покайтеся, і хрестіться хрещенням покаяння для прощення гріхів.
Явився Іоан, хрестячи в пустелі і проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів. Чому Іоанн – предтеча Христа? Чи тому тільки, що він явився світу за кілька місяців до Христа? Ні, але також і через проповідь і через діла свої, якими він готував людей до зустрічі з Христом. Вся його проповідь є закликом людей до покаяння; всі його діла є хрещенням покаяння для прощення гріхів. Покаянню, яке проповідує Іоан, передує сповідання гріхів; за хрещенням, яке здійснює Іоан, іде прощення гріхів. Сповідь, покаяння і хрещення водою здійснює сам Іоан, але прощати гріхи не в його владі. Прощати гріхи може тільки Христос. Сам Іоан визнав це і висловив словами: Я хрищу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що Йому розв'язати ремінця від Його взуття я негідний, Він христитиме вас Святим Духом й огнем! (Лк.3:16). Цим він визнав, що своїм хрещенням лише готує людей до хрещення Христового. Його хрещення більшою мірою – знамення, а Христове хрещення – істинне хрещення, котрим людина очищується від гріха і стає новим створінням, і всиновлюється Богом, і входить до числа повноправних громадян Царства Небесного.
Пустельний пророк, Іоан знав людську природу до найбільших її глибин, знав усю її слабкість, схильність до зла і мінливість. Він пізнав це протягом тридцяти років свого усамітненого життя в пустелі. Через себе пізнав він увесь світ і все, що буває і може бути у світі. Його переможна борня з самим собою дала йому і невичерпне знання людської природи. Тому він і виходить нині до людей із свободою переможця. Його знання – не з книг, але з перших рук, від Бога через особистий досвід. Ось чому і проповідь його носить чисто практичний характер. Він не вірить людям на слово. Навіть коли людина щиро сповідається і щиро принесе своє покаяння у скоєних гріхах, Іоан їй не вірить. Бо Іоан знає слабкість і непостійність природи людської. Знає це Іоан і усіма силами наполягає на тому, щоб розкаяні підтвердили свої слова ділами. Для людини, що довго грішила, гріх стає навичкою. Тепер його навичкою має стати чеснота, а це може відбутись тільки після довгого вправляння в чеснотах. «І добру навичку, і злу живить час, як дрова живлять вогонь (сщмч. Петро Дамаскин). Тому Іоан, з сумнівом дивлячись на миттю розкаяних, звертається до них: Сотворіть же гідні плоди покаяння (Лк.3:8).
Гордим фарисеям, садукеям і книжникам єрусалимським, що хизувалися своїм походженням від праотця Авраама, Іоан кричить: і не думайте говорити у собі: «отець у нас Авраам», бо говорю вам що Бог може з каміння цього піднести дітей Авраамові (Мф.3:7-9). Гріховна думка і гріховні слова, сказані у собі, є першим таємним злом у людині, з якого пізніше виходить усе явне зло. Чим може допомогти словесне покаяння, якщо людина продовжує у собі думати і говорити зле?
Зла думка і мовлене про себе зле слово є не лише думкою і словом, але й злим ділом, навіть і до того, як їх засвідчить зовнішнє зле діло. Змія, в зубах котрої є отрута, - отруйна змія, незалежно від того, вкусила вона чи ні; і коли вона не кусає, вона залишається отруйною змією, а не незлобивим голубом. Бог може з каміння цього піднести дітей Авраамові – це приховує в собі кілька значень. По-перше, Бог воістину сильний з каменя зробити Собі людей, яких Йому завгодно. Тому Іоан вказує вождям народним з Єрусалиму на простих розкаяних людей, котрих ті зневажали, наче мертве, необтесане каміння. З цього простого народу Бог піднесе Собі апостолів, Євангелистів, святителів і героїв з героїв; а вождів народних, що сяють земним, минущим і хибним блиском, Бог відкине, якщо вони не сотворять гідних плодів покаяння. По-третє, і язичників, що поклоняються мертвому каменю та дереву, Бог може зробити служителями Своїми. Даремно мудреці ізраїльські гребують ними, як чимось нечистим і не гідним ні землі, ні неба; якщо ці мудреці не покажуть себе на ділі дітьми Авраамовими, подібними до Авраама, праведними і Богу вірними, Бог з язичників сотворить Собі віруючих, як язичники сотворили собі богів з каміння. І, нарешті, нехай не пишаються мудреці світу цього одним своїм знанням законів земних і законів Божих, якщо серце їх тверде, як камінь. Істинно, доки серце їх тверде, як камінь, розум їх, переповнений різноманітними знаннями, буде вести їх просто у вогонь вічний. Вони звикли цінувати лише знання, але знехтували серцем; більш того, вони навіть пишаються черствістю серця. Однак Бог може серце зробити відправним пунктом людського спасіння, серце, а не розум, як і виголосив Господь через пророків: І дам вам серце нове, і дух новий дам вам; і візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце із плоті (Єзек. 36:26). Накопичені знання не могли пом’якшити їх сердець. Але Бог може пом’якшити серця по-справжньому розкаяних Своєю благодаттю, як віск вогнем; і тоді теплотою та світлом серця освітиться і розум вірних усіма потрібними знаннями.
Так Іоан вчить жорстокосердих мудреців єрусалимських на ділі показувати щирість свого покаяння. А найбільше діло, яке вони, зверхники, що зневажають інших людей, можуть сотворити, є відкидання своїх чванливих думок і сказаних у собі речей, що вони є дітьми Авраама.
Від інших людей Іоан вимагає інших плодів покаяння, а саме: У кого дві сорочки, нехай дасть тому, хто немає; а хто має поживу, нехай робить так само (Лк.3:10-11). Іоан знає, що покаяння ці отруєні злою навичкою, маючи дві сорочки, відбирати й третю, і, маючи надлишок їжі, не ділитися з тими, хто не має, але накопичувати все більше й більше. Тому нині він направляє їх до нової навички: творити милостиню, допомагати бідним, давати і наділяти, щоб розширили таким чином своє тісне серце і відчули братерство людей і Боже Батьківство, у яке їх в повноті введе, хрестячи Духом Святим і вогнем, Сильніший від Іоана.
Митарям же Іоан радить принести інші плоди покаяння, згідно з їх злою навичкою брати з народу більше, ніж вимагає закон. Митарі були збирачами, які купували право збирання податків і збагачувалися надмірними і протизаконними поборами з народу. Навичка ця настільки в них укоренилася, що вони пишалися неправедно набутим багатством, як і мудреці єрусалимські – своєю мудрістю, заснованою на неправді. Чим вони могли б більше засвідчити своє покаяння, як не відкиданням цього злого звичаю і дотриманням приписів закону? Мудрий Іоан тому й дає їм ліки згідно з хворобою.
Що радить Іоан воїнам? Нікого не ображайте, не зводьте наклепу і задовольняйтеся своєю платнею (Лк.3:14). Знову ж, по хворобі й ліки. Озброєна людина схильна ображати. Сама зброя штовхає її на це. Щоб образити, вона повинна придумати якесь удаване виправдання насиллю, як для своєї совісті, так і для людей; звідси, озброєному кривднику властиво зводити наклеп на інших і скаржитися на малу плату. Щоб покаяння воїнів мало істинну цінність, вони повинні відмовитися від своїх злих навичок, а саме: від образ, наклепів і скарг на малу плату.
Всього того, що святий Іоан радить сотворити як плоди покаяння, не достатньо для спасіння душі від гріха, але достатньо, щоб удостоїти людей вийти перед Господом. Завдання Предтечі і було в тому, щоб засурмити тривогу, щоб люди хоч трохи очистилися, і щоб удостоїлися вийти перед Божественне лице Спасителя.
Дивлячись на страшного пророка, до котрого виходила вся країна Іудейська і єрусалимці, і, слухаючи його незвичні вигуки та погрози про сокиру і вогонь, люди питали його: хто ти? Він оголосив, і не відрікся, і оголосив, що я не Христос. І спитали його? Що ж? Ти Ілля? Він сказав: ні. Пророк? Він відповідав: ні. Сказали йому: хто ж ти? Щоб нам дати відповідь тим, хто послав нас: що ти скажеш про себе самого? Він сказав: Я голос того, хто кличе: В пустелі рівняйте дорогу Господню, як Ісая пророк заповів (Ін.1:19-23). І смиренно визнавав і сповідував Іоан: іде за мною Сильніший від мене, Кому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його.
Христос прийшов, щоб навчити людей забутого смирення і зневаженої покори. Він дав нам досконалий приклад Свого смирення і Своєї покори Отцеві Небесному. І Його Предтеча своїм прикладом навчає нас смирення і покори – своїм прикладом безгрішного смирення і покірності Христу.
Люди, які не мають смирення і покори, не мають мудрості і любові. А хто не має їх, не має і Бога. А хто не має Бога – не має і себе, а його наче й нема: темрява і тінь смертна.
Якщо хтось із нас скаже: «Христос – надто піднесений приклад для мене, я не можу на Нього рівнятися», - ось йому Іоан Предтеча, котрий, як людина, ближчий до смертних людей. Нехай рівняється на смирення і покору Іоана. Але, на жаль, хто не бажає творити добра, завжди знайде привід для своєї втечі від добра. Хто ж шукає світла для свого нікчемного існування на землі, з радістю здобуде його у зірці Іоана Хрестителя. Блаженний той, кого зірка ця, як і та, що привела волхвів зі Сходу до Вифлеєму, приведе до найяснішого Сонця, Господа Ісуса Христа, Котрий є єдиною піснею ангелів і єдиним спасінням людей, вчора, сьогодні і завтра. За це Йому належить честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
14.01.2024