Єпископ Микола Сербський (Велімірович) – Неділя третя після П’ятидесятниці. Євангеліє про чистоту розуму (Мт., 18 зач., 6:22-33).
З усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином. Бо християнину Бог найбільше дав, але з нього найбільше й спитає. Народам, які віддалилися від первинного одкровення Божого, Бог залишив природу і розум: природу в якості книги і розум в якості путівника по цій книзі. Християнам же, разом з природою і розумом, повернене первісне одкровення Боже і дане нове одкровення істини через Господа нашого Ісуса Христа. До того ж у християн є і Церква, хранителька, тлумачниця і путівниця обох цих одкровень; і, нарешті, у християн є сила Духа Святого, що з самого початку животворить і наставляє Церкву. І, таким чином, в той час, як нехристияни володіють одним-єдиним талантом – розумом, котрий ними керує і вчить за книгою природи, християни мають п’ять талантів: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церкву і силу Духа Святого. Коли матеріаліст входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горить тільки одна свіча: розум; коли іудей входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять дві свічі: розум і старозавітнє одкровення; а коли християнин входить в природу, щоб читати її і тлумачити, перед ним горять п’ять свічок: розум, старозавітнє одкровення, новозавітнє одкровення, Церква і сила Духа Святого. Хто ж повинен краще бачити і ясніше читати: людина з однією свічею, людина з двома свічами, чи людина з п’ятьма свічами? Безсумнівно, кожна з них якоюсь мірою зможе читати, і ще більш безсумнівно, що людина з п’ятьма свічами зможе побачити далі і читати ясніше, ніж перші двоє. Якщо у того, хто має п’ять свічок, ці свічки погаснуть, він опиниться у більшому мороці, ніж той, у котрого погасла одна-єдина свічка. Бо коли в одній і тій же темряві опиняться двоє людей, темніше буде в очах того, хто зайшов у темряву з більшого світла. Ті, хто йдуть з однією–єдиною свічкою, тобто, з чистим і незатьмареним розумом своїм, можуть пробитися крізь темну ущелину цього життя до великого світла Божого, однак, значно легше зробити це тим, перед котрими сяє свічник з п’ятьма свічами. І якщо ті, хто йде з однією свічкою, збившись з дороги і заблудившись у темряві, не мають виправдання (Рим.1:20), то як виправдатися перед Богом тим, хто отримав від Нього п’ять свічок, та все ж звернули з шляху і заблукали у темряві? Воістину, з усіх людей на землі найбільшу відповідальність перед Богом несе людина, що називається християнином.
В Своєму нинішньому Євангелії Господь наш Ісус Христос відкриває прості і ясні істини, об які багато з нас, так би мовити, щодня спотикаються і не бачать їх. Істини тим часом настільки прості і ясні, що й людина з однією-єдиною свічкою – Богоданим чистим розумом – може побачити їх і визнати.
Так говорить Господь: Світильник для тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чисте, то все тіло твоє буде світле; якщо ж око твоє буде погане, то все тіло твоє буде темне. Очі є вікнами тіла, через котрі тіло дізнається про світло, сприймає світло і у світлі все розпізнає. Якщо ці вікна забиті, якою жахливою темницею стає тіло! Очі є путівником тіла: доки путівник цей, дивлячись напружено, йде вперед, тіло правильно рухається і не блукає бездоріжжям; ноги йдуть, як треба, руки працюють, як треба, і всяка частина тіла виконує свої функції, як слід. Але якщо путівник потрапляє у темряву, в яку ж тоді темряву потрапляють ті, кого ведуть! Якщо очі згасають і перестають світити тілові, яким безумним нагромадженням темряви стає тіло! Тоді для тіла закриті всі шляхи: ноги або взагалі не йдуть, або йдуть, куди не треба; руки або взагалі нічого не роблять, або роблять не так, як треба; і всяка частина тіла виконує свої функції не так, як треба. Нога топчеться, і цим намагається замінити потьмарення зору; рука обмацує, і цим намагається замінити потьмарений зір; вухо уважніше прислуховується, і цим намагається замінити зір. Але все марно, ведені не можуть замінити свого провідника. Настає замішання і плутанина. Без очей тіло людське воістину стає справжнісінькою темницею.
Внутрішній зміст цих слів сам по собі відкривається після наступного речення: Отже, якщо світло, що у тобі, темрява, то яка ж темрява? Не сказано: світло на тобі, чи світло перед тобою, але в тобі. Цим Господь усе зображення ока і тіла повертає на внутрішній світ людини, на розум і на душу. Бо око є образом розуму, тіло – образом душі. У Священному Писанні часто говориться про проникливість розуму, так само, як і про його засліплення. Апостол Павло бажає ефесянам, щоб Бог просвітив очі і серця їх (1:18). А Давид псалмоспівець просить Бога: Відкрий мої очі, і хай чуда Закону Твого я побачу! (Пс.118:18), маючи на увазі тут очі мисленні і зір внутрішній, котрими єдино і можливо побачити закони Божі. Розум є оком усієї душі. Розум є вікном душі до Бога. Доки розум світлий, чистий і відкритий для Бога, на всю душу виливається світло небесне, і думки наші прямо підносяться до Бога. Всі почуття серця нашого зливаються в любов до Бога і до закону Його, всі наміри, всі прагнення, всі дії душі нашої є світлими, здоровими і спрямованими на служіння Богові. Як освітлене поле, на котрому пасеться стадо і веселяться пастирі, і на котре, боячись світла, не сміють проникнути вовки! Лише коли зайде сонце і спуститься темрява, вовки наважаться прийти на поле і шукати собі здобич. І душа наша, освітлена чистим і здоровим розумом, вільна від диких звірів пороків і пристрастей, котрі нападають на неї тільки тоді, коли її вкриє темрява хворого розуму.
Якось авва Веніамін смертельно захворів. Його засмучені учні і шанувальники почали молитися біля його ложа про одужання. Почувши, про що вони молять Бога, старець сказав їм: «Моліться, щоб не захворіла моя внутрішня людина, а від тіла цього я не бачив прибутку, доки воно було здоровим, і тепер, коли воно хворе, не відчуваю і втрати» (Алфавітний патерик). Якщо розум чистий, все чисте в душі людській, і вся людина тоді чиста. Чистій же людині все чисте (Тит.1:15). Безсумнівно, що у кожній людині, навіть при найбільшій чистоті розуму, існує і нечистота; але людина з чистим розумом не хоче бачити нечистоти. Вона спрямовує свій розум, а розум – усю душу, тільки до того, що чисте, як всередині людини, так і у зовнішньому світі. І, спрямовуючись розумом тільки до того, що чисте, людина все більше збагачується чистотою. Чим більше розум наш затримується на Господі нашому Ісусі Христі як досконалій Чистоті і Світлі, тим він, а через нього і серце, і душа стають чистішими, світлішими, осяйнішими і прозорливішими.
Відвернеться розум від Бога, відмовиться від Бога і поганить Його – і світильник душі загашений; вікно в горниці замуроване; путівник душі послизнувся і впав в яму. «Як хмари не збираються без подуву вітру, так і пристрасть не народжується без помислів – говорить Марко Подвижник (Добротолюбство). – Помисли ж подібні до вітрів, що дують з захитаного розуму і збуджуть подразнену і жагучу природу людську». Якою ж темрявою стає тоді наша душа! Вона бентежиться і, як сліпа, бреде навпомацки то одним, то іншим шляхом. Спалахне миттєва думка у провідника душі, наче електрична іскра, але тут же погасне і поступиться керівництвом миттєвому почуттю, що зміниться іншим почуттям або іншою думкою, або ж тим чи іншим прагненням, доки, нарешті, людина не загрузне у темряві відчаю. І повністю віддається знеможена і затьмарена душа керівництву тіла, котре без світла душевного є темрявою і сліпотою. І тіло стає вождем. І сліпий починає вести сліпого, доки неминуче не впадуть в яму.
І ще наведені слова Христові стосуються батьків і вчителів, вождів народних і священників Церкви Божої. Батьки є очима для своїх чад, вчителі – для своїх учнів, вожді – для свого народу. Якщо ті, хто йде попереду, не бачать, куди йдуть, то тим більше – ті, хто йде за ними. Якщо батьки блукають бездоріжжям, то як дітям знайти правильний шлях? Якщо вчителі брешуть, як учням пізнати істину? Якщо вожді народні – безбожники, то як народові бути побожним? Якщо священики Божі нечисті, то як віруючим бути чистими? Тоді на всіх них збудуться слова пророчі, що безліч разів збувалося на народі ізраїльському: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите… (Мт.13:14; пор. Ін.9:39). Тобто: дивлячись тілесними очима на духовні речі і події, ви їх не побачите; бо тілесне око бачить тілесне, а духовне око бачить духовне. Та оскільки їх духовний зір потьмарився, все духовне на небі і на землі залишається для них невидимим і непізнаним, бо вони дивляться тільки очима тілесними. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно (1Кор.2:14).
Послухайте, що ще говорить апостол Павло: А ми маємо розум Христів (1 Кор.2:16). Блаженний той з нас, хто може сказати про себе, що має розум Христів! Блаженний той, хто свій смертний, нестійкий, земний розум відкинув і замінив його міцним розумом Христовим! Той буде навіки сповнений світлом невимовним і весь світ цей побачить зануреним у єдине велике світло, як Мойсей – купину у полум’ї. Він легко омине ущелину цього життя, бо шлях його буде освітлений найкращим світильником, найзіркішим оком, найчистішим розумом. Бо Господь говорить: Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя (Ін.8:12). Христос – світло наше, Христос – око життя нашого. Хто хоче пізнати життя і побачити шлях життя істинного, той повинен дивитися оком цим. Усяке інше око більшою чи меншою мірою зіпсоване, затемнене і забруднене, і, наче окуляри, збільшує чи зменшує, наближує чи віддаляє предмети. Лише через око Христове все видно, як є, і на небі, і на землі, і в людині, і в речах. Тому й буде найважче відповідати перед Богом тим, кому дано дивитись на все через око Христове – вони ж не дивляться.
Ніхто не може служити двом панам, - говорить далі Господь, - бо або одного буде ненавидіти, а другого любити; або одному стане догоджати, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні. Чи можуть два колеса у возі їхати вперед, а два – назад? Чи може людина одним оком дивитися на схід, а другим на захід? «Як око одне не може дивитись на небо, а друге – на землю, так і розум не може поєднати турботу про Божественне і мирське» (Авва Ісайя). Чи може людина однією ногою крокувати праворуч, а другою – ліворуч? Не може. Так само не може вона йти назустріч Богові, залишаючись в обіймах світу. Не може людина служити Богові і гріху, бо або Бога буде ненавидіти, а гріх любити, або навпаки: Бога любити, а гріх ненавидіти. Щоб ще сильніше підкреслити істину цю, Господь повторює її, але тільки іншими словами: або одному стане догоджати, а іншого занедбає. Якщо людина догоджає Богові, то не може догоджати і ворогові Божому. А любов до світу цього є ворожнеча проти Бога. Бог потребує всього нашого серця, і тому пропонує нам всю Свою допомогу і всі дари Свої. Бо очі Господа оглядають всю землю, щоб підтримувати тих, чиє серце цілком віддане Йому (2Пар.16:9). Віддане – тобто, чисте і звільнене від віри у світ, надії на світ, любові до світу і сповнене вірою, надією і любов’ю винятково до Бога Живого і Безсмертного. Хто догоджає Господу, той воістину не повинен дбати про всіляку смертну, оманливу і тлінну солодкість і принадність світу цього. І навпаки, той, хто цілковито віддався в обійми оманливих надій і обіцянок світу цього, буде цілковито нехтувати Богом і не дбатиме про Нього. Але не обманюйтеся: Бог осміяний бути не може (Гал.6:7). Бо від того, хто відречеться від Бога, відречеться і Бог, і Бог залишиться Богом, а людина ця буде стерта з Книги Життя в обох світах. Тому, будь постійним у відданості Богові і не поділяй серця свого, але, поклавши руку свою на плуг на ниві Господній, не оглядайся назад. І якщо ти одного разу почав втікати від содомської розпусти світу цього, не оглядайся, щоб не скам’яніти, подібно до жінки Лота, - тоді вже не зможеш рушити ні вперед, ні назад. І якщо тобі якось вдалося порятуватися від чорного фараона єгипетського, не побажай знову повернутися до нього в рабство, навіть якщо на твоєму шляху до спасіння стоять і такі перешкоди, як моря, пустелі, голод, спрага і численні вороги. Господь завжди йде перед тими, хто спасається від пожежі полум’я гріховного, і Сам прокладає їм шлях і через моря, і через піщані пустелі, і через війська ворожі.
Не можете служити Богові і мамоні. Знову Господь хоче підкреслити ту, першу думку: Ніхто не може служити двом панам. Тобто, двом панам, котрі думають протилежно, протилежного бажають. Праведний Авраам послужив і трьом панам (Бут.18:2), але ці три пани були по суті і по духу одним. І ми можемо служити тридцяти ангелам Божим чи трьомстам угодникам Божим, але ці не тридцять і не триста панів, і навіть не двоє, а один-єдиний: Боже військо світла, істини і правди під керівництвом одного-єдиного Пана, Бога. Таким чином, щоб ми не подумали, ніби ми не можемо служити двом добрим і святим людям, Господь пояснює першу Свою думку, показуючи, що Він має на увазі двох протилежних панів, котрі не мають між собою нічого спільного, ніби полудень і північ. Бог і мамона є два протилежні пани, котрим ми можемо себе віддати на службу: Богу – для спасіння і життя, а мамоні – для погибелі і смерті. Мамона означає багатство. Це слово фінікійське. Кажуть, що таке ім’я носив ідол, якому язичники-фінікійці поклонялися як божеству багатства. Чому Господь вжив іноземне слово для позначення того, що противне Богу? Щоб виразити Своє глибоке презирство до обожнення багатства, до служіння і рабства багатству. Бо коренем усього зла є сріблолюбство (1Тим.6:10). Сріблолюбство означає не лише пристрасну любов до срібла, але й до всякого надмірного і душетлінного багатства. Господь міг сказати: не можете служити Богові і брехні, бо Бог є істина. Так само Він міг сказати: не можете служити Богові і грабунку, бо Бог є милість; Богові і блуду, бо Бог є чистота; Богові і заздрості, бо Бог є істинна любов; Богові і якому б то не було гріху, бо Бог безгрішний і противник гріха. Чому ж Господь наш Ісус Христос протиставив служінню Богові саме служіння багатству? Тому що служіння багатству викликає, збуджує і робить можливим всі інші гріхи і пороки. Хто приросте усім серцем до земного багатства, той не зможе утриматися ні від брехні, ні від крадіжки, ні від грабунку, ні від клятвовідступництва, ні навіть від вбивства, лиш би своє багатство зберегти і збільшити. Не зможе він утриматися і від заздрості і ненависті до тих, хто багатший. Крім цього, багатство без труду розкриє перед ним ворота усіх інших гріхів і пороків: пияцтва, азартних ігор, блуду, перелюбу і всіх інших безчинств. А коли він побачить, що люди через багатство бояться і шанують його, він перестане боятися і шанувати Бога, буде з презирством дивитися на закон Божий і Церкву Божу і незабаром стане викінченим богохульником і боговідступником. Ось чому Господь вибрав саме службу багатству – чи мамоні, демону багатства – як служіння, найбільш протилежне служінню Богові. Служіння багатству приводить людину в рабство і повністю умертвлює душу в людині. Святитель Василій Великий писав: «Жалюгідний той, хто має багато потреб; багато потреб породжує в житті ненаситність бажань. Вогонь, що розгорівся, поглинає все паливо, і ніхто не може його зупинити, доки він не спалить всього. Так і сріблолюбця – чи може хто зупинити?» (Про сріблолюбство). В іншому випадку Господь сказав: яка користь людині, якщо він весь світ здобуде, а душі своїй нашкодить (Мт.16:26)? Світ – Божий, Божим і залишиться, а багатій, коли помре, залишиться і без світу, і без душі, і буде на суді Божому біднішим, ніж найбідніші з батраків і наймитів його у цьому житті.
Тому говорю вам, - продовжує Господь, - не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти і що пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися. Чи не більша душа від їжі, і тіло від одягу? Тому говорю вам. Чому? Тому що багатство небезпечне для душі. Тому що служіння мамоні не дає вам служити Богові. Тому що Мені завгодно, щоб ви були панами всього світу і всіх речей, до чого Бог і призначив людину під час творіння, а не слугами слуг своїх і рабами рабів своїх. І тому нехай не гнітить вас тяжка турбота про їжу, пиття і одяг. Важче створити тіло, ніж забезпечити його їжею і одягом. І Бог, сотворивши важче, сотворить і легше. Отець ваш Небесний знає, що ви потребуєте усього того. Око Його безперервно пильнує над вами, і Його щедрі руки безперервно простерті до вас. Чи не бачимо ми довкола, куди б ми не глянули, як Творець живить, поїть і одягає всі творіння Свої? Він насичує мурах у пилюці, Він насичує звірів в горах, Він насичує риб у водах. Коли наближається холоднеча, Він відправляє ластівок і журавлів у теплі краї, де дає їм їжу на зимовий час. Він знаходить барліг для ведмедя, щоб той у ньому перезимував. Він напоює дерева і трави, Він поливає ліси і луги, Він омиває всю зелень і квіти. Та чи є на землі хоч одне творіння, котре Бог, створивши, залишив би неодягненим і голим? Хто зодягнув лева і тигра, вовка і лисицю, якщо не Він? Хто пошив одяг для павича і ворона, хто змайстрував панцир для черепахи і луску для риби, якщо не Він? Хто дав руно вівці, шерсть – козі, щетину – свині, шкуру – волові, гриву – коневі, якщо не Він? Хто вишив крила метелику, плащ – шершневі і сорочку усякій комашині, що ховається в траві і листі, якщо не Він? Хто обгорнув усяке дерево корою, і хто так прикрасив качан кукурудзи? Хто випряв і наткав одяг квітці польовій, одяг, якого ніколи не носили земні царі? Господь, Котрий і сотворив їх. І хіба після цього Господь буде дивитися на людину як на пасинка серед Своїх творінь? Хіба Він, Котрий годує, напоює і одягає диких звірів у лісах, траву в полі і комашок у траві – хіба Він може залишити Своє творіння – людину – голодною, спраглою і голою?
Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці. Хто ж годує їх? Годує їх Отець ваш Небесний. Не сказано «Отець їх», але Отець ваш. Бог для них тільки Творець, але для вас Він більше, ніж Творець – Він Отець ваш. Бо ви значно кращі за них. Христос цими словами вказує на велику гідність людини, незрівнянну з гідністю інших творінь. Чи не кращі ви за птахів небесних? А раз ви кращі, хіба премудрий Господь, нагодувавши Свої менш цінні і менш важливі творіння, забуде нагодувати найдорогоцінніші і найважливіші творіння у світі – синів Своїх? В іншому ж, вся ваша турбота про їжу і пиття не принесе вам ніякої користі, якщо Бог не дасть Своєї життєвої сили тому, чим ви годуєтеся і тамуєте спрагу. Бо не хліб вас насичує, але Божа сила через хліб; і не вода втамовує вашу спрагу, але Божа сила через воду. Ви самі по собі нічого не можете зробити. Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоча б на один лікоть? Тобто, хто з вас може через тисячі турбот зробити так, щоб тіло його виросло на одну долоню? І хто з вас може продовжити своє життя на землі хоч на одну долоню часу? Ось відміряв долонею Ти мої дні, - говорить цар Давид (Пс.38:6). Чи не помирає той, хто їсть і п’є багато, як і той, хто їсть і п’є мало? І чи не помирають ненажери раніше за тих, хто постить? І хіба той, хто їсть і п’є багато, росте вгору хоча б на один лікоть більше, ніж інші люди? І якщо ти не можеш, піклуючись про їжу і пиття, ні додати собі хоча б на одну долоню зросту, ні продовжити життя свого тіла на одну долоню земного часу, покинь зайві турботи про тіло і віддайся турботі про душу, з котрою ти, після розпаду тіла, постанеш перед Богом.
І про одяг чого ти піклуєшся? Подивіться на польові лілії, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть; але кажу вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них. Спочатку Господь вказав на птахів, щоб присоромити тих, хто надмірно піклується про їжу. А тепер вказує на ще нижчі Божі творіння, на польові квіти, щоб присоромити тих, хто надмірно піклується про одяг. Але чому Господь вказує саме на лілії, а не на якісь інші квіти, які Бог наділив не меншою красою? По-перше, тому, що лілії вирізняються серед інших польових квітів своєю білизною, що символізує чистоту. Тайновидець Іоанн бачив на небесах Сина Божого як білого Агнця і велику кількість людей, праведників, що стоять перед Агнцем у білих одежах (Одкр. 7:9-15). І, по-друге, тому що бажав Господь порівняти красу квітки цієї з царем Соломоном, про котрого говориться, що він найохочіше зодягався в білі одежі. З Соломоном же Господь порівнює лілії тому, що Соломон був найбагатшим і найславнішим царем древності. І цей премудрий і багатий цар, незважаючи на всі свої турботи і намагання одягнутися якомога красивіше, не міг одягнутися так, як Господь може одягнути і безсловесну траву в полі. Отже, всі турботи людські не можуть зробити того, що може зробити Бог Своєю силою. Якщо ж траву польову, котра сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, як же більше вас, маловіри! І хоча лілія така прекрасна, вона ж всього-на-всього звичайна трава, котра сьогодні цвіте, а завтра згорить у вогні. О, маловіри, хіба Бог, так турботливо зодягаючи траву польову, нерухому, безсловесну і німу, залишить вас ходити голими? О, маловіри, запам’ятайте: чим більше ви самі про себе піклуєтеся, тим менше про вас піклується Бог.
І ще раз Господь повторює нам заповідь: не турбуйтеся, що їсти, що пити і у що одягнутися. Повторює для того, щоб відучити нас від марних і надмірних турбот, що затьмарюють духовний зір наш, засліплюють розум наш і залишають нас, віддалених і відлучених від Бога, в мороці світу цього, в руках злого пана, мамони.
Маючи їжу і одяг, будемо задоволені цим, - говорить апостол (1Тим.6:8). Тобто, маючи лише найнеобхідніше – про що й піклується Бог – не будемо вимагати більшого, бо турбота про надмірне, як і турбота про день завтрашній, штовхне нас врешті на служіння дияволу. І Сам Господь вчить нас просити у Бога в молитві тільки хліб наш насущний, під яким слід розуміти і хліб духовний, котрим люди насправді і живуть. Не будемо шукати у Бога ніякої розкоші і ніякої надмірності для нашого тіла. Тому що всього цього шукають язичники. Тобто, ті, хто не знає про істинного Бога і Його безмежну могутність і любов, ні про цінність безсмертної душі людської, ні про красу і насолоду Царства Божого і правди Його, - ті вимагають більшого, ніж їм потрібно. І Бог дає їм за бажанням їхнім і залишається нічого їм не винним ні в цьому, ні в майбутньому житті. Всю свою нагороду вони отримують тут, на землі, як птахи небесні і квіти польові. Бо вся слава птахів небесних полягає у їх земному житті, і вся краса квітів польових є миттєвою красою у часі. Але синам Своїм Бог від створення світу приготував Царство Небесне і невимовну славу у Царстві цьому. Отже, слава людини – не в їжі, питті чи одязі. Бо якби у цьому була слава людини, то людина була б у тисячу разів краще нагодована, напоєна і одягнута у житті цьому, ніж усі інші творіння на землі, у повітрі і в воді. Але саме тому й цар Соломон у всій славі своїй був одягнений гірше, ніж лілії польові, щоб люди бачили, що їх слава – не в розкоші одягу, але у вищому і вічному; щоб відвернули вони свої очі і свої серця від минущої слави світу цього і шукали для себе тієї слави, яка їм і від Бога передуготована і обіцяна.
Шукайте ж спочатку Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам. Тобто: не шукайте ниток у Того, Хто може дати вам царський одяг; і не шукайте жебрацьких крихт зі столу Того, Хто бажає посадити вас за Свою царську трапезу. Він є Цар, а ви- сини Його. Шукайте того, що подобає царським дітям, того, що ви колись мали, але втратили через гріх. Шукайте скарбів, яких міль та іржа не знищують і злодії не крадуть. І якщо ви удостоїтесь досягти найвеличнішого, безсумнівно, і найменше докладеться вам. Шукайте Царства Божого, де Сам Бог сидить на Престолі Своєму і царює, Царства благодаті і всякої правди, де праведники засяють, як сонце (Мт.13:43), і де нема ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, ні смерті. Не уподібнюйтеся до блудного сина, котрий, покинувши свого батька, жадав насититися їжею свиней, але шукайте шляхів повернутися з далеких країв у дім Отця свого Небесного, де праведність і мир, і радість у Святому Духові (Рим.14:17). І не уподібнюйтеся до Ісава, що продав своє первородство за їжу з чечевиці. Хіба й ви віддасте вічне Царство і блаженство за сочевичне вариво, котре вам пропонує світ цей? Нехай вбереже вас Господь Бог з милості Своєї від такої ганьби і приниження. Нехай збереже Він око розуму вашого, щоб його не затьмарила і не спокусила зла мамона земного тліну і обману. Нехай врозумить Він вас, щоб ви були подібні до царських синів, котрі загубили царство, але не думають і не турбуються ні про що інше, крім повернення у царство своє.
На одному храмі в Сирії, побудованому імператором Юстиніаном, і донині збереглися слова, котрі звелів написати сам імператор: Царство Твоє, Христе Боже, Царство всіх віків (Пс.144:13). Нехай допоможе Господь, щоб наше прагнення Христа відобразило слова ці в серцях наших. Все інше є другорядним і не важливим. Всім іншим царствам на землі не уникнути могили і червів. І коли не буде більше ні землі, ні земних царств, праведники з ангелами на небесах будуть співати: Царство Твоє, Христе Боже, Царство усіх віків, і владарювання Твоє у всякому роді і роді. За це нехай буде честь і слава найсолодшому Учителю під сонцем, Христу Богові, з Богом Отцем і Богом Духом Святим – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь.
25.06.2023